Інтегрований урок "Соняшникова поетична світлиця"

 

ІНТЕГРОВАНИЙ УРОК

 з української  та зарубіжної література

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ ТА ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ

«СОНЯШНИКОВА ПОЕТИЧНА СВІТЛИЦЯ»

Учасники: учні 5,6,7,8 кл.

Запрошені: поет Валентина Чепурко, колеги.

МЕТА: ознайомити учнів з творчістю письменниці нашого краю, презентувати  майстерний і цікавий доробок, звернути увагу на тематику, ідейну спрямованість творів, розвивати естетичні смаки, виробляти вміння виразного читання художніх творів; виховувати любов до рідного краю, до справжньої поезії.

Обладнання: виставка поетичних збірок поетів, ілюстрацій  учнів до поезій, соняшникова арка, презентація.

Рольові ігри: журналісти, ілюстратори(малюнки до творів), Муза.

 Методи й прийоми: розповідь учителів, виступи запрошеної поетеси ,   метод спостереження, метод «незакінчене речення».

Очікувані результати:

•        учні закріплять знання про життєвий та творчий шлях поетів рідного  краю;

•        зможуть розв’язувати проблемні завдання;

•        визначати зміст навчальної роботи;

•        висловлювати власне ставлення до поетичної творчості поетеси;

•        володіти навичками аналізу поетичних творів;

•        доносити свою думку до інших;

•        дотримуватися послідовності дій у виконанні самостійної роботи.

Тип уроку:  позакласне читання (література рідного краю); урок-зустріч.

 

ХІД УРОКУ

 І. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.

 -це улюблені слова Ліни  Костенко.

Чи любите Ви поезію? А чи замислювались Ви над тим, чому? Чому саме вірші мають такий великий та проникливий вплив на людське серце і душу? Чому вірші одних авторів нам подобаються, а інших – залишають байдужими? Чому деякі збірки поезій ми перечитуємо по декілька разів, насолоджуючись красою слова? А деякі вірші настільки прекрасні, що стають піснями та баладами? Відповіді можливо знайти, лише занурившись в безкрайні океани поезії.

Творчість сучасних поетів, відроджує споконвічну традицію живого звучання  поетичного слова.

  Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного, творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має таких творців. Валентина Адамівна Чепурко, входить  до невеликого кола тих сучасних митців, які завжди несуть  слово правди, красу свого рідного краю, тепло душі своєму народові.

Тож нехай рідна українська поезія, наших сучасних поетів , буде духовним щитом і оберегом для наших захисників та нас усіх!

ІІІ.Уведення учнів у життєвий світ та творчу лабораторію митця

1.Інтерв’ю журналістів(життя, творчість, досягнення).

-Скільки Ви маєте власних книг? І чи всі вони написані українською мовою?

- 8. Ні.

- Назвіть, будь ласка, назви збірок.

- «Осіння жінка», «Чорно-білі клавіші життя», «Соняшникова доля», «Сніги-сніги, пекучі як печаль», «Малюнок художника», «Кохання, що сповите в камуфляж»(2024р), спільні Альманахи…

-  Де Ви народилися? І коли саме Ви проживали в Андріївці?

-Після Запорізької області батьки переїхали до села Андріївка, я ще в школу не ходила. Потім навчалася в початковій школі і вже в 5класі- в Братській восьмирічній школі.

- Кого Ви пам’ятаєте з учителів нашої школи?

-Любила уроки української мови та літератури Манько Галини Йосипівни, Ольга Вікторівна Ляшенко-була нашим класним керівником, подобалися уроки Гопки Лідії Петрівни. Школа була сильна. Тому подальше  моє навчання не було важким.

- За професією Ви-фельдшер швидкої допомого. Скільки років і де пройшов професійний шлях?

- З 1983 року працюю фельдшером швидкої допомоги в Покровському. Тобто вже 41 рік на одному місці. Прийшла 19 річною дівчинкою. У цьому році вийшла на пенсію, але ще працюю.

- Ви поетеса, активна учасниця художньої самодіяльності, організатор поетичного клубу «Ліра». Розкажіть, будь ласка, про свою сім’ю. Ви –мати, бабуся?

- Я маю двоє дорослих дітей: сина, який проживає в Покровському і доньку, яка проживає в місті Запоріжжя. Вони мають власні сім’ї, діток. А я маю прекрасних трьох онуків. Проживаю в селі Олександрівка.

- Валентино Адамівно, Ви маєте активну життєву позицію. Розкажіть нам про Ваші нагороди за участь в конкурсах.

- Були гран-прі, І місця, Подяки і «Рідкісний птах» і «Троянди й виноград», «Тарасова стежина» «Байда», «Зірка Різдва»-грамоти, дипломи, кубки, медалі. Приймала участь у триденних фестивалях.

-Розкажіть, будь ласка, про один-два триденних фестивалі.

2. Презентація віршів учнями 5класу.

Вчитель.

Презентуємо  поезію, яку підготували учні 5 класу, вона принесе вам гарний настрій, натхнення, прагнення творити добро і бути добрими, чутливими до краси. 

Зима, зима, яка спізніла-

Як вже весну чекали люди,-

Розкрила свої білі крила

І вкрила разом січень й грудень.

На радість людям-чи мороку?-

До неба забіліло поле.

Стрекоче весело сорока…

Може, на мою збілілу долю?

*****

РОЗМОВА З МІСЯЦЕМ

Місяць сів на моє підвіконня

І долонями щічки підпер.

Спить кімната у сяйві в полоні,

Сяють зорі по стелі тепер.

 Що, не спиться тобі, золотавий?

Так і я, бач, у сяйві не сплю,

Почекай-но духмяної кави-

Я тобі філіжанку наллю.

От і добре, що в гості заходиш.

Прикотився городом, мабуть?

Всієш зорями поле…чи вродить?

Буде в мене свій зоряний путь.

 Бо не слали мені ані зорі,

Ані килим персидський до ніг:

А під зиму городи в нас орють,

Щоб вкрила їх тим килимом сніг.

От здивуються влітку сусіди,

Коли поміж рівненьких рядків

Стиглі зорі мені до обіду

Виглядатимуть між огірків!

Люди й так мені кажуть, що дивна,

Вчать мене-за уроком урок.

А тепер іще я, як царівна,

По городі ходжу між зірок…

***********

А довкруги іще зима лютує-

На те  і лютий, щоб бешкетувать.

Царівна сніжна губи підфарбує,

Весну-подругу в гості щоб чекать.

Ой, буде що! І весело,і сніжно!

І сонце жовті боки підпира.

Веснянка рання уквітчалась ніжно,

Сніжинки білі на стрічки збира.

Оце від Бога-у дивах стретіння!

Чи баче хтось іще такі дива,

Коли бруньки, що ждуть свого цвітіння,

Зима спізнілим снігом укрива?

А сонце, сонце побілілим оком

Вже погляда на стишені поля,

Жовтіє зверху своїм круглим боком…

Вже прокидайся, матінко-земля!

**

Вже вечір сутінки плете.                         

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?)

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

Ілюстратори(малюнки до творів)

3.Інсценування( натхнення)

 Що для Вас було і є музою, тобто те, що надихає творити?

   ПРИХІД МУЗИ

(рідний край, родина, діти, робота, щастя, тривога)

 

СЕНКАН «Соняшник»

 

 4.Виразне читання  вірша «Соняшникова доля» (Артеменко)

Соняхи жовтіють серед поля…

Скільки ж їх там, сонечків земних?

Розквіта моя соняшникова доля

Квітом жовтим-жовтим серед нив.

Тут нема ні смутку, ні печалі,

Ні очей колючих ворожнеч.

Мої ночі, ночі недоспалі

Спочивають поміж жовтих плеч.

Зачепився місяць за тополю,

Зверху жовтим оком погляда.

Світлий спокій соняшникам в полі

Подарує зірка молода.

Ціле поле сонячних голівок,

А насіння зачорнить земля.

СЕРЕД ЦЬОГО СОНЯЧНОГО ДИВА
ПРОКИДАЙСЯ, ДОЛЕНЬКО МОЯ!

 

IV Поетичне слово поетеси Валенини Чепурко.

 

1. Вчитель.  Ніщо в людському Вавилоні не породжує такої причетності до безсмертя, як любов і творчість. Сьогодні ми припали до цілющого поетичного джерела сучасниці, наші душі просвітлились і запалились іскоркою вдячності і гордості за поетів рідного краю, які своєю творчістю доводять, що тільки з любові до рідної землі, матері, людей, народжуються поет і поезія.

 

 ЧИТАЄ ВЛАСНІ ВІРШІ ВАЛЕНТИНА АДАМІВНА ЧЕПУРКО

2. Презентація віршів учнями 7 класу. Читання поезій напам'ять під музичний супровід, на екрані місця, які згадуються у віршах)

 

Поезія – це завжди неповторність,

Якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Смак  дитинства мого степового                        

У медовій засмазі років.

Я не раз ще згадаю про нього –

Безтурботну колиску із снів.

 

Я відлунням далеким озвуся

В сонце – двір, під розлогий горіх,

Де моя посивіла матуся

З яблук нам подавала пиріг.

 

Ще ізрання його випікала,

Вліпляла із тіста птахів,

Щоби доля мене окриляла

Вище неба і вище дахів.

 

Нижче колос вплітала пшениці,

Щоб добро мені щедро далось,

Щоб, як з нашої вдома криниці,

Чисте щастя до мене лилось.

 

Ще вплітала  у коси барвінки,

Щоб квітучою доля була,

І прохала мене: «Валентинко,

Повертайся до свого села».

 

На обличчі руділи веснянки,

І у сонця руділи такі ж.

Від воріт і до самого ганку

Зеленів з оксамиту спориш.

*****************

НОВОРІЧНИЙ

1)Летить крізь зиму двадцять перший вік.                     

Летить вперед на сивій конячині,

А в хату скоро – скоро Новий рік

Сінешні двері поночі відчинить.

 

Несе Мороз в червоному мішку

Чарівнії горішки рудій білці,

І пісню новорічну – хоч-яку –

Заграє на сріблястій він сопілці.

 

2)Погляне на ялинку під вікном,                          

Що, як царівна, сяє в позолоті.

З-під гілки вигляда веселий гном,

Кіт в капелюсі й золотих чоботях.

 

Ще й зірка старомодна угорі,

Намист сріблястих не порахувати.

Ще – кульки, одноокі ліхтарі.

Всміхається ялинка серед хати.

 

3)Сховався Дід Мороз за стовбурцем –                          

Такий собі червонощокий діда.

З усміхненим і радісним лицем

Снігуронька за ним у санках їде.

 

Горять гірлянди, музика і сміх,

І олів’є, як треба, й мандарини.

А за вікном сліпучо-білий сніг

Застелить новорічную перину.

 

Вино ігристе у кришталь наллю,

А внуків пригощу вишневим соком…

Мої рідненькі, як я вас люблю!

І від душі вітаю з Новим роком!

***************************

 

ПОКРОВЩИНА

1)Краю милий, Батьківщина!                             

Рідна матінка-земля,

Вільна наша Україна,

Ці  безмежнії поля…

 

Як тебе нам не любити?

Ми ж зросли на цій землі!

Тут п’янить солодке літо

І курличуть журавлі.

 

Степ засяяв горицвітом,

Сонце розлило тепло.

Різнобарв’ям  ваблять квіти

В наше ріднеє село.

 

2)Працьовиті наші люди                                  

Не цураються землі,

Хай же пісня в серці буде,

Ну, а хліб – так на столі!

 

Олександрівка квітуча…

Тут садочки чепурні.

А земля (яка ж родюча!)

Кличе рано навесні.

 

3)Річка Вовча розлилася,                                     

В’ється береги між трав.

З Дубків пісня полися –

Соловейко заспівав.

 

А жита, що стигнуть в полі,

Колосками налились.

Як же прагнули до волі

Наші прадіди колись!

**************

4)Потом, кров’ю окропили                                   

Святу землю і для нас,

Долі кращої молили,

Щоб Господь від лиха спас.

 

Підростали щоб малята,

Щоб веселці за селом

Всіми барвами сіяти.

Щоби славився добром

 

5)Край Покровський, край багатий.                        

Щоб лунав в будинках сміх,

Щоб земля, святая матір,

Щедро годувала всіх.

 

Червоніла щоб калина,

Щоб кохав козак дівчину,

І завжди була єдина

Наша рідна Україна.

 

ВЧИТЕЛЬ.

4. ПЕРЕГЛЯД ВІДЕО. ПІСНІ НА ВІРШІ ВАЛЕНТИНИ ЧЕПУРКО.

5. ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ ВІРШІВ (читають учні 8класу)

Засіють мак червоний. Бач, як гарно!      

А поміж ним синіє ніжно льон.

А ти вважаєш, що усе це марно,

Бо злість лиш сієш, а іще-прокльон.

Душа зчорніла від страшної люті,

По ложці зілля з трунком роздаси.

А в неї-образ Бога на покуті.

А в ній-добра вже того і краси!

А ти лютуєш. Пада твоя ложка

До ніг її, синієш ти лицем.

А в неї квітне у очах волошка,

А в неї коси пахнуть чебрецем.

Вже підняла. «Оце ви загубили!»-

А на губах червоний мак горить…

Запам’ятай: нема такої сили,

Щоб квіт той волошковий загубить.

 

Вітрами холодіють береги,                                  

Мороз січневий обпікає руки.

Дерева наче стогнуть навкруги-

Їх гнуть донизу снігові перуки.

Дзвенить кришталь прозорий у ріці,

Крізь тишу дзвін над очеретом.

Сполохані сховались горобці

За затишним, хоч сніговим, наметом.

************

Вже вечір сутінки плете.                      

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?)

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

 

А в лікарів сльоза, мов йод, пекуча,           

                 Хоч їм болить, того ніхто не зна.

І голка плаче – бач, яка колюча,-

Краплини крові в спразі поглина.

У щасті десь виблискує Європа,

А наш маяк вже сліпне від біди.

Мені хоч би з свого фонендоскопа

Відчути ритму зниклого сліди.

 

ІЛЮСТРАТОРИ

3.Вчитель зачитує уривки з прозових творів

 

V. ПІДСУМОК УРОКУ.

 

 

 

ДОДАТКИ

5клас

Зима, зима, яка спізніла-

Як вже весну чекали люди,-

Розкрила свої білі крила

І вкрила разом січень й грудень.

На радість людям-чи мороку?-

До неба забіліло поле.

Стрекоче весело сорока…

Може, на мою збілілу долю?

*****

РОЗМОВА З МІСЯЦЕМ

Місяць сів на моє підвіконня

І долонями щічки підпер.

Спить кімната у сяйві в полоні,

Сяють зорі по стелі тепер.

 Що, не спиться тобі, золотавий?

Так і я, бач, у сяйві не сплю,

Почекай-но духмяної кави-

Я тобі філіжанку наллю.

От і добре, що в гості заходиш.

Прикотився городом, мабуть?

Всієш зорями поле…чи вродить?

Буде в мене свій зоряний путь.

 Бо не слали мені ані зорі,

Ані килим персидський до ніг:

А під зиму городи в нас орють,

Щоб вкрила їх тим килимом сніг.

От здивуються влітку сусіди,

Коли поміж рівненьких рядків

Стиглі зорі мені до обіду

Виглядатимуть між огірків!

Люди й так мені кажуть, що дивна,

Вчать мене-за уроком урок.

А тепер іще я, як царівна,

По городі ходжу між зірок…

***********

А довкруги іще зима лютує-

На те  і лютий, щоб бешкетувать.

Царівна сніжна губи підфарбує,

Весну-подругу в гості щоб чекать.

Ой, буде що! І весело,і сніжно!

І сонце жовті боки підпира.

Веснянка рання уквітчалась ніжно,

Сніжинки білі на стрічки збира.

Оце від Бога-у дивах стретіння!

Чи баче хтось іще такі дива,

Коли бруньки, що ждуть свого цвітіння,

Зима спізнілим снігом укрива?

А сонце, сонце побілілим оком

Вже погляда на стишені поля,

Жовтіє зверху своїм круглим боком…

Вже прокидайся, матінко-земля!

**

               Вже вечір сутінки плете.                         

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?)

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

 

 

7клас

СОНЯШНИКОВА ДОЛЯ     

Соняхи жовтіють серед поля…

Скільки ж їх там, сонечків земних?

Розквіта моя соняшникова доля

Квітом жовтим-жовтим серед нив.

Тут нема ні смутку, ні печалі,

Ні очей колючих ворожнеч.

Мої ночі, ночі недоспалі

Спочивають поміж жовтих плеч.

Зачепився місяць за тополю,

Зверху жовтим оком погляда.

Світлий спокій соняшникам в полі

Подарує зірка молода.

Ціле поле сонячних голівок,

А насіння зачорнить земля.

СЕРЕД ЦЬОГО СОНЯЧНОГО ДИВА
ПРОКИДАЙСЯ, ДОЛЕНЬКО МОЯ!

ТРОХИГУМОРУ

Під новий рік у бархат одяглася

І жовтий капелюх, що аж сія.

Сама собі царицею здалася-

Сміється аж подруженька моя.

-Ну, королівна,-каже,-ти, нівроку

Сідай на трон і сяй собі згори.

І Бог пошле до нового року

Палац, корону…і іще двори.

Потрібна річ-палаци і корона,

Красу і розкіш кожен би хотів.

Та як же я, сидівши вік на троні,

Знайду хоч жебрака між королів?

А довкруги іще зима лютує-

На те  і лютий, щоб бешкетувать.

Царівна сніжна губи підфарбує,

Весну-подругу в гості щоб чекать.

Ой, буде що! І весело,і сніжно!

І сонце жовті боки підпира.

Веснянка рання уквітчалась ніжно,

Сніжинки білі на стрічки збира.

Оце від Бога-у дивах стретіння!

Чи баче хтось іще такі дива,

Коли бруньки, що ждуть свого цвітіння,

Зима спізнілим снігом укрива?

А сонце, сонце побілілим оком

Вже погляда на стишені поля,

Жовтіє зверху своїм круглим боком…

Вже прокидайся, матінко-земля!

8клас

Засіють мак червоний. Бач, як гарно!       

А поміж ним синіє ніжно льон.

А ти вважаєш, що усе це марно,

Бо злість лиш сієш, а іще-прокльон.

Душа зчорніла від страшної люті,

По ложці зілля з трунком роздаси.

А в неї-образ Бога на покуті.

А в ній-добра вже того і краси!

А ти лютуєш. Пада твоя ложка

До ніг її, синієш ти лицем.

А в неї квітне у очах волошка,

А в неї коси пахнуть чебрецем.

Вже підняла. «Оце ви загубили!»-

А на губах червоний мак горить…

Запам’ятай: нема такої сили,

Щоб квіт той волошковий загубить.

Вітрами холодіють береги,                                   

Мороз січневий обпікає руки.

Дерева наче стогнуть навкруги-

Їх гнуть донизу снігові перуки.

Дзвенить кришталь прозорий у ріці,

Крізь тишу дзвін над очеретом.

Сполохані сховались горобці

За затишним, хоч сніговим, наметом.

************

Вже вечір сутінки плете.                      

Село сховалось у тумані,

В небесно-срібнім вар’єте

Танцюють зорі у канкані.

Село вже спить, воно не зна

(У втомі казка та чи треба?)

Що так щоночі допізна

Хтось витанцьовує на небі.

А в лікарів сльоза, мов йод, пекуча,                         

Хоч їм болить, того ніхто не зна.

І голка плаче – бач, яка колюча,-

Краплини крові в спразі поглина.

У щасті десь виблискує Європа,

А наш маяк вже сліпне від біди.

Мені хоч би з свого фонендоскопа

Відчути ритму зниклого сліди.

Мої слова пірнають у роки,                          

І я пливу отак поволі з ними

Бува, несила і піднять руки,

Щоб їх сплести в тугий віночок рими.

 

Бува, ось так похилиться стіна,

І заплете павук свої тенети.

Заплаче гірко скривджена струна,

І букви не лягають у куплети.

 

Та в мене на плечах така м’яка

В півоніях рожевіє хустина!

А за вікном, мов парубок, гука

Барвінок синьоокий понад тином.

 

І бачу, як стискають кулачки

За мене вишні квітом у садочку,

Розлогі віти ловлять на гачки

Для мене знов рядочок за рядочком.

 

Дерева ті, обвітрені й гнучкі,

Стоять, від сну іще простоволосі,

І шиють з квіту білого стрічки,

І уквітчають ними ноги босі.

 

А я для них нанизую слова,

Немов намисто на шовкову нитку.

А в мене рима – вквітчана й жива.

Плекаю я свою найліпшу квітку.

   

7клас

Смак  дитинства мого степового                         

У медовій засмазі років.

Я не раз ще згадаю про нього –

Безтурботну колиску із снів.

 

Я відлунням далеким озвуся

В сонце – двір, під розлогий горіх,

Де моя посивіла матуся

З яблук нам подавала пиріг.

 

Ще ізрання його випікала,

Вліпляла із тіста птахів,

Щоби доля мене окриляла

Вище неба і вище дахів.

 

Нижче колос вплітала пшениці,

Щоб добро мені щедро далось,

Щоб, як з нашої вдома криниці,

Чисте щастя до мене лилось.

 

Ще вплітала  у коси барвінки,

Щоб квітучою доля була,

І прохала мене: «Валентинко,

Повертайся до свого села».

 

На обличчі руділи веснянки,

І у сонця руділи такі ж.

Від воріт і до самого ганку

Зеленів з оксамиту спориш.

*****************

НОВОРІЧНИЙ

1)Летить крізь зиму двадцять перший вік.                      

Летить вперед на сивій конячині,

А в хату скоро – скоро Новий рік

Сінешні двері поночі відчинить.

 

Несе Мороз в червоному мішку

Чарівнії горішки рудій білці,

І пісню новорічну – хоч-яку –

Заграє на сріблястій він сопілці.

 

2)Погляне на ялинку під вікном,                           

Що, як царівна, сяє в позолоті.

З-під гілки вигляда веселий гном,

Кіт в капелюсі й золотих чоботях.

 

Ще й зірка старомодна угорі,

Намист сріблястих не порахувати.

Ще – кульки, одноокі ліхтарі.

Всміхається ялинка серед хати.

 

3)Сховався Дід Мороз за стовбурцем –                           

Такий собі червонощокий діда.

З усміхненим і радісним лицем

Снігуронька за ним у санках їде.

 

Горять гірлянди, музика і сміх,

І олів’є, як треба, й мандарини.

А за вікном сліпучо-білий сніг

Застелить новорічную перину.

 

Вино ігристе у кришталь наллю,

А внуків пригощу вишневим соком…

Мої рідненькі, як я вас люблю!

І від душі вітаю з Новим роком!

***************************

ПОКРОВЩИНА

1)Краю милий, Батьківщина!                               

Рідна матінка-земля,

Вільна наша Україна,

Ці  безмежнії поля…

 

Як тебе нам не любити?

Ми ж зросли на цій землі!

Тут п’янить солодке літо

І курличуть журавлі.

 

Степ засяяв горицвітом,

Сонце розлило тепло.

Різнобарв’ям  ваблять квіти

В наше ріднеє село.

 

2)Працьовиті наші люди                                  

Не цураються землі,

Хай же пісня в серці буде,

Ну, а хліб – так на столі!

 

Олександрівка квітуча…

Тут садочки чепурні.

А земля (яка ж родюча!)

Кличе рано навесні.

 

3)Річка Вовча розлилася,                                      

В’ється береги між трав.

З Дубків пісня полися –

Соловейко заспівав.

 

А жита, що стигнуть в полі,

Колосками налились.

Як же прагнули до волі

Наші прадіди колись!

**************

4)Потом, кров’ю окропили                                   

Святу землю і для нас,

Долі кращої молили,

Щоб Господь від лиха спас.

 

Підростали щоб малята,

Щоб веселці за селом

Всіми барвами сіяти.

Щоби славився добром

 

5)Край Покровський, край багатий.                          

Щоб лунав в будинках сміх,

Щоб земля, святая матір,

Щедро годувала всіх.

 

Червоніла щоб калина,

Щоб кохав козак дівчину,

І завжди була єдина

Наша рідна Україна.