ТНЗ «Тернопільське вище професійне училище сфери послуг та туризму»

КОНФЕРЕНЦІЯ «ЛЮДИНА РЕНЕСАНСУ»

ІВАН ПУЛЮЙ (1845-1918)  ЖИТТЄПИС

Відкрита виховна година  для учнів 11 класу 

 

Розробила і провела: Романюк Марія Богданівна, 

викладач фізики та астрономії 

 

Цілі роботи:

  пізнавальні: висвітлити життєвий і творчий шлях видатного науковця, науковця світового рівня, справжнього патріота України Івана Пулюя; показати роль І. П. Пулюя в дослідженнях катодних променів, у становленні рентгенології;

                    розвивальні: розвивати пізнавальні інтереси; формувати вміння планувати           роботу        й        орієнтуватися       в        інформаційному   просторі; удосконалювати уміння порівнювати, аналізувати інформацію; формувати навички проводити дослідження й уміння виступати перед аудиторією, захищаючи свою роботу; удосконалювати навички самостійної учбової роботи; виховні: створити мотивацію до навчання; встановлювати зв'язок з

життєвим досвідом; формувати уміння працювати в команді.

Викладач

Верни до мене, пам’яте моя,

Нехай на серце ляже ваготою 

Моя земля з рахманною журбою,  Хай сходить співом горло солов’я  В гаю нічному. 

Пам’яте, верни із Чебрецю, із літа жаротою, Де яблука останнього достою  В мої червонобокі виснуть сни.  Нехай Дніпра уроча течія 

Бодай у маячні мені струмує.

І я гукну. І край мене почує. Верни до мене, пам’яте моя!

Нині повертаємо до пам’яті Івана Пулюя. Хто він? Який він? І чому ми віддаємо данину шани цьому вченому мужові?

Учень 1. «Серед вчених, що досягнули вершин європейської і світової слави, одне з почесних місць належить українському фізику І. ІІулюю. Він належав до тих, хто у другій половині XIX - на початку XX ст. формував світ».

«Своєю науковою і технічною діяльністю він заслужив широке міжнародне визнання, але залишався майже невідомим на Україні, для кращого майбутнього якої невтомно працював далеко поза її межами протягом усього життя».

Заслужене визнання пророкував Пулюю Пантелеймон Куліш: «Про людину, що просвітлила розумом науку і духовність, заговорить невдовзі з величезною повагою не лише Україна, але й світ».

«Учений-новатор, умілий та вдумливий фізик-експериментатор, оригінальний конструктор та винахідник, блискучий лектор і активний організатор і разом з тим письменник-перекладач та публіцист і громадський діяч, що боровся за національне відродження українського народу».

«Завдяки широкому діапазону його інтересів і діяльності, Івана Пулюя можна назвати «людиною ренесансу» - він був не лише фізиком найвищого гатунку, але одночасно вдумливим філософом, активним громадянином та щирим українським патріотом! 

 

Учень 2. І все ж, дійсно одна людина упродовж декількох десятиліть прокладала найновіші шляхи фізичним і електротехнічним дослідженням у Європі та світі, і в той же час закладала фундамент для інтелектуального, культурного і державницького підйому однієї з найчисленніших націй у світі, яка була уярмленою. Такий феномен постаті Івана Пулюя».

 

Сторінки життєвого шляху

У старовинному містечку Грималові [теперішня назва Гримайлів], що розміщене за 40 кілометрів на південний схід від Тернополя, в зимову студінь у хаті Павла і Ксенії Пульгуїв чекали народження дитини. На велику радість батьків 2 лютого 1845 року народився син, якого назвали Іваном (3 1881 р. Іван придбав собі прізвище Пулюй). Батько був людиною працьовитою і заможною, займався кушнірством, бджільництвом, землеробством. Серед міщан він мав певний авторитет, саме з цієї причини у 1861-1865 роках був посадником [бургомістром] Гримайлова. Мати Ксенія (з дому Бурштинська) відзначалася глибокою релігійністю, порядністю і принциповістю.

 

Учень 3. Можна лише припускати, які враження дитячих літ найбільше запали в душу малого Івана, але серед них, напевно, було замилування чарівного природою краю і зачудування таємничою безоднею зоряного неба. Свідченням цього є тонке розуміння поезії і музики, яке він виявив у дорослому віці, а також натхненні рядки його науково-популярних брошур, присвячені астрономії, новим і змінним зорям. Не могли залишити його байдужим і стіни древнього замку в Гримайлові, свідки далеких подій. «Історія взагалі, і в першу чергу історія України, її доля і недоля особливо хвилювала Пулюя впродовж усього його життя, примушувала не раз братися за перо і до важкої чорнової роботи, бо мав серце чутливе до людської кривди і розум винятково проникливий і дієвий для того, щоб обмежитись лише особистим.

У шестирічному віці батьки віддали його до школи, де він швидко опанував латинський і готичний шрифти. І вже у 1856 р. записують його до класичної гімназії в Тернополі. Згідно з «Біографією професора електротехніки німецької технічної академії в Празі Івана Пулюя. Рукопис», яка зберігається в Центральному Державному Історичному Архіві у Львові в фондах наукового товариства імені Тараса Шевченка (далі НТШ), «... За часів польського повстання 1863 р., коли і русини почали думати, «чиї» вони «діти», заложив Пулюй в Тернополі «громаду», до котрої належали між іншими приятель його пок. Володимир Ганкевич, пок. Андрій Січинський, три брати Барвінські, пок. проф. Михайло Борискевич і Іван Герасимович. Мета товариства була такою: «Жити в чистоті моральній, пильно вчитися в школі, познайомитися з історією свого народу і його літературою, ставати в обороні рідного слова...». Товариство було таємним, збирались тричі на тиждень.

 

Учень 4. У 1864 році Пулюй закінчив з відзнакою гімназію і вийшов у світ сформованим громадянином, який твердо знає мету свого життя і розуміє, що має робити для її досягнення. Промовистим є такий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з планіметрії для українських гімназій, бо на той час таких ще не було.

Після закінчення гімназії, влітку 1864 р. Іван вирушає у мандрівку з України... до столично-резиденційного міста Відня, де вступає на теологічний факультет Віденського університету. Було йому тоді 21 рік. «Від свого батька, який ще дожив до цього часу, коли Іван покинув Божу науку і став славетним фізиком, він дістав аж 5 гульденів на дорогу до Відня». Потім він звернувся до математики й астрономії, не полишивши і теологію. «Вже 1870 р. він видав «Молитовник» українською мовою, наступного року, з Пантелеймоном Кулішем, - «Новий Завіт», а 1902 р., коли він вже давно був величиною в галузі електротехніки - переклад псальмів».

«Але потім Пулюй пішов своїм власним шляхом науковця. До 1869 р. він студіював у Віденському університеті теологію, пізніше математику. Серед інших, його вчителем був і славетний Йозеф Макс Петцваль, який перший розрахував світлову силу портретного об’єктива, а цей об’єктив відшліфував оптик Петер Фридрих Вільгельм Фогглендер і його вмонтовано до фотоапарата роботи Петцваля. Франц фон Ухаціюс також, ймовірно, користувався лінзами Петцваля для свого апарата для репродукції рухомих картин на стіні, передвісниками кінофільму. Як бачимо, Пулюй перебував у доброму науковому товаристві».

В університеті, наприкінці 1865 р. Пулюй організував товариство богословів. 

 

Учень 5. У 1867 році молодь вирішила заснувати легальне товариство «Січ», його першим головою став студент університету Наталь Вахнянин. Це товариство відіграло помітну роль у суспільно-культурному житті Галичини. Зокрема, Іван Франко у 1902 р. писав: «...в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, що не їли даром університетського хліба, віддавалися науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як Іван Пулюй, Ів. Горбачевський і інші».

Інтереси І. Пулюя в роки його навчання на теологічному факультеті [1865-1869 рр.] виходили далеко за рамки теології та праці над перекладами духовної літератури. Він відвідував університетські лекції з математики, фізики та астрономії - наук, які глибоко його зацікавили. Наслідком неабиякого інтересу Пулюя до природничих наук стало те, що по закінченні теологічних студій він вирішує не висвячуватися на священика, а продовжити навчання на філософському факультеті Віденського університету, хоч цей крок значно погіршив його матеріальне становище. У біографії Пулюя зазначено: «Коли Пулюй, скінчивши теологію 1869-го року, вибирався до Відня для дальшої науки, вговорювали його батько і мати, щоб він висвятився. «Не їдь, сину, до Відня, - сказала зажурена мати, - без гроша і здоровля стратиш, і не допнеш, чого бажаєш». - «Ні, хоч би й ангели зійшли з неба, не намовлять мене покинути науку», - відповів син матері, хоч як гірко було давати таку відповідь». «У Відні було спочатку гірко жити, але за довгий час дістав він стипендію Франца Йосифа і заробляв часом лекціями, між іншими і в знатних домах, як генерального директора фон Айхінгора і в графа Траутмансдорфа».

Така велика тяга до пізнання таємниць світу, до наук перемогла, і того ж року Іван Пулюй вступив на філософський факультет, на фізикоматематичну кафедру університету. Після закінчення навчання у 1872 р. працює деякий час асистентом кафедри експериментальної фізики в цьому ж університеті, проводячи наукові дослідження під керівництвом проф. В. Лянга, який згодом доручив йому читати лекції з теорії теплоти.!

 

Учень 6.  1-го жовтня 1874-го року він став асистентом кафедри фізики й математики Морської Академії у Фіоме, теперішній Рісці, де також досягнув добрих успіхів як вчитель, що йому комендант Академії і підтвердив. Він назвав Пулюя визначним надбанням для Морської Академії». Але потяг до дослідницької роботи приводить Пулюя 1875 р. до Страсбурзького університету, до професора Августа Кундта, який створив тут першу школу експериментальної фізики.Пулюя особливо цікавила нова галузь фізики - електротехніка. Як показала його подальша наукова праця, Пулюй зумів швидко опанувати тими знаннями і навиками тонких експериментальних досліджень, які відкрились для нього в Страсбурзі. В той же час він виробив свій характерний стиль проникливого дослідника. Йому притаманна дуже цінна риса, яка не часто зустрічається навіть у відомих вчених - поєднання найвищого рівня експериментальних досліджень з глибоким теоретичним осмисленням одержаних експериментальних результатів». У 1877 р. Пулюй захищає з відзнакою докторську дисертацію і отримує ступінь доктора натуральної філософії Страсбурзького університету [спеціалізація з фізики]. Виготовлений у цей час власноруч Пулюєм прилад для визначення механічного еквівалента теплоти був відзначений срібною медаллю на Всесвітній виставці у Парижі 1878 р. «Незважаючи на прекрасні перспективи наукової кар’єри в Страсбурзі Іван Пулюй повертається до своєї альмаматер, до Віденського університету (царський уряд не дозволяє працювати в Україні), на посаду приват-доцента фізико-математичної кафедри.

Учень 7.  До 1883 р.  викладає механічну теорію газів – цілком нові на той час дисципліни. У фізичній лабораторії проф. Лянга проводить дуже інтенсивні дослідження у нових і важливих, напрямках фізики, а саме, в галузі молекулярної фізики та вивченні природи катодних променів. Вже тоді виразно проявилась особливість наукових пошуків Пулюя - братися за дослідження найактуальніших проблем тогочасної фізики. Тому й не дивно, що у сучасного фізика чи інженера після знайомства з науковим доробком нашого земляка виникає відчуття, що історію розвитку фізики другої половини ХІХ-го століття значною мірою можна осягнути, знаючи результати досліджень лише одного вченого - Івана Пулюя, оскільки ці дослідження були справді вузловими. «Крім уже вказаних напрямків, вони пізніше, уже в післявіденський період, стосувались таких важливих проблем, як теорія електрона, властивості, природа і практичне застосування X- променів, цілого комплексу важливих досягнень електротехніки»

У 1881 р. на Всесвітній електротехнічній виставці у Парижі електричні апарати, сконструйовані Пулюєм, користувалися значним успіхом. Декілька з них були відзначені дипломами, виставлялись і зберігались у паризькому музеї «Conservatoire National des Arts et Metiers».

У пошуках «холодного світла» винайшов трубку, відому як «Пулюєва лампа», які вже з 1881 р. виготовляв він серійно. ...В ній втоплено шайбоподібнйй катод, а навскоси під ним на віддалі кількох сантиметрів розташований лощаковий екран, що перетинає всю ламп. Це і був прообраз рентгенівської трубки, що пізніше використовувалася для отримання найякісніших рентгенівських знімків, які також принесли автору визнання.

Справді, тільки своєю працею і талантом Пулюй домігся того, що, будучи в 1882 р. низькооплачуваним асистентом, уже через два роки одержав запрошення зайняти професорську посаду.

Учень 8.  Другий період перебування Пулюя у Відні закінчився тріумфально не лише з огляду на його гучні успіхи в царині практичної електротехніки, але й завдяки досягненням суто науковим. Зокрема, цикл його праць, присвячених катодним променям і опублікованих у виданнях Віденської Академії Наук через їх виняткову важливість вийшов з друку повторно в 1883 р. у вигляді окремої збірки, а в 1889 р. Фізичне товариство у Лондоні видає їх в англійському перекладі. Можна без перебільшення сказати, що значною мірою якраз із цих досліджень Пулюя в пізніші десятиліття розвинулись два наукові напрямки, які на початку ХХ-го століття були відзначені Нобелівськими преміями - фізика рентгенівських променів [перша Нобелівська премія з фізики отримана Рентгеном у 1901 р.] і подальші дослідження катодних променів [Нобелівська премія Ленарда за 1905 р.].

Ставши професором Німецької політехніки в Празі, Пулюй енергійно взявся за модернізацію і поглиблення самих курсів викладання. Враховуючи розвиток електротехнічної науки, він уже 1885-го року започаткував окремий курс лекцій з практичними заняттями. Читаємо про перші роки праці І. Пулюя в Празі: «В р.р. 1884 і 85 заложив у будинку фізикального інституту пражської техніки електричну робітню, маншнарню для електричних машин і робітню для грубих і субтельних механічних робіт, а для фізикального інститути справив нові апарати і прибори, що відповідали вимогам тогочасної науки. 

 

Учень 9.  На 1888-1889 р.р. професора Пулюя обирають ректором Німецької політехніки в Празі. Про забезпечення високого рівня викладання він дбав постійно. Ознайомившись влітку 1885 р. з роботою електротехнічних інститутів у Німеччині, Пулюй в апеляції до австрійського уряду клопочеться про підтримку фінансування нових інститутів. Домагається створення окремої кафедри електротехніки, і в 1902 р. очолює її. Високо цінували консультації, які надавав Пулюй в процесі проектування ряду електростанцій, у тому числі першої в Європі на змінному струмі в Празі.

У 1884 р. сталися значні зміни в особистому житті Івана Пулюя, які позитивно вплинули на подальше життя. 39-річний професор одружився на молодій студентці Катерині Йосифі Марії Стозітській. Доля звела їх під час проведення досліджень і розробки нових електричних ламп, де молода красива студентка пожертвувала своєю розкішною косою для виготовлення ниток розжарення цих ламп.

 

Учень 10. 3устрічаються твердження, що пістя 1886-го року Пулюй більше не відвідував свою родину у Гримайлові. Достеменно відомо, що це не так. Збереглося обширне його листування з рідними. Іван Пулюй піклувався про родину, допомагав матеріально. Зокрема з його листа до О. Барвінського від 30 липня 1878 р., писаного у Гримайлові, довідуємося про тепле, турботливе ставлення до меншого брата Михася».

За свої наукові досягнення Іван Пулюй обирався почесним членом НТШ, головою організованого ним електротехнічного товариства у Празі. Ще раніше, у 1883 р. він був членом-засновником такого ж товариства у Відні. З нагоди 30-ліття віденського товариства Пулюя було обрано його почесним членом.

31 січня 1918 року у Празі перестало битися серце Великого українця - Івана Пулюя. «На Сміховському кладовищі в Празі він мав бути похований лише тимчасово. Як писалося у повідомленні про смерть, було запляновано, щоб він знайшов остаточно вічний спокій на своїй рідній українській землі, якщо світові обставини це дозволять. Світові обставини цього не дозволили...» 

І майже через 80 років повернувся він на свою рідну землю, але лише у граніті. У Гримайлові, в 1995 році встановлений пам’ятник вченому, на честь 150-ої річниці від дня народження. Його іменем названі вулиці, навчальні заклади і технічний університет у м.Тернополі. В пам’ять про І. Пулюя відкриті меморіальні дошки у Відні, Празі, Тернополі.

 

Учень 11. Хроніка основних напрямків наукових досліджень

Досить об’ємною і вагомою є наукова спадщина Івана Пулюя, яка охоплює найсучасніші і найпередовіші проблеми фізичної науки та техніки, зокрема: дослідження в області молекулярної фізики, вивчення природи катодних і рентгенівських (X- променів), розвиток практичної і теоретичної електротехніки. Він також проявив свої неабиякі здібності у педагогічній науці.

 

Дослідження в області молекулярної фізики

Початок наукової діяльності Івана Пулюя пов’язаний з бурхливим розвитком молекулярно-кінетичної теорії газів, яка була першим кроком до пізнання мікроструктури речовини, а також природи теплоти. Саме з тієї причини він проводить свої перші дослідження в даній області. Серія праць вченого, яка побачила світ, була присвячена експериментальному дослідженню температурної залежності коефіцієнта внутрішнього тертя газів, парів та газових сумішей вимірюванню коефіцієнтів дифузії парів через пористі перегородки і їх температурної залежності».

Частково ці праці Пулюй виконував у Фізичному інституті Віденського університету під керівництвом проф. Лянга (1875 р.), а частково у Страсбурзькому університеті у Фізичному інституті проф. Кундта. Цінність праць українського вченого в галузі молекулярної фізики полягає в тому, що відомості про коефіцієнт внутрішнього тертя та дифузію газів і парів є основою при обчисленні числа молекул, довжини їх вільного пробігу і ін. характеристик».

 

Учень 12.  Дослідження природи катодних променів

Основна проблема нової фізики, тобто становлення внутрішньої будови атомів, мала своєю передісторією дослідження процесів у газорозрядних трубках, дослідження, які завершилися фундаментальними подіями: відкриттям рентгенівських променів (1895 р.) та електрона (1887 р.). У цій галузі фізики 19-го століття дослідження Пулюя є особливо вагомими. Протягом 1880-1882 р.р. він публікує цикл із чотирьох статей під загальним заголовком «Strahlend Elektroden-Materie» (Промениста електродна матерія), присвячених дослідженню явищ, які супроводжують електричні розряди в розріджених газах. Найбільш глибокі праці в цій галузі належали німецькому фізикові В. Гітгорфові (1869 р.). Широко відомими були також публікації англійського вченого У. Крукса (1879 р.), які послужили поштовхом до гострої дискусії про природу катодних променів, що тривала до кінця століття. Один із перших голосів у цій полеміці належав Пулюєві.

Широкий спектр проблем, яких торкнувся Пулюй у названих статтях, новизна експериментальних результатів отриманих з допомогою власноручно виготовлених вакуумних апаратів дали йому можливість, з врахуванням результатів своїх попередників, дуже близько підійти у своїх висновках до сучасного трактування природи катодних променів як негативно заряджених частинок. Він практично наблизився до вставновлення такого поняття як електрон. Наскільки широкий резонанс у наукових колах знайшли ці дослідження Пулюя, говорить той факт, що у 1889 р. Лондонське Фізичне Товариство (Plysical Society of London) публікує англійський переклад його книги в одному томі з працями Гітторфа про електропровідність газів у серії «Physical Menoirs», присвячений виданню найважливіших праць у тогочасній світовій фізиці. 

 

          Учень 13. Дослідження природи рентгенівських променів

В січні 1896 р., тобто відразу після перших повідомлень (грудень 1895 р.) про відкриття Рентгеном альфа-променів, Пулюй відновив свої дослідження з газорозрядними приладами, з метою вивчення властивостей нових променів та можливостей їх застосування. Це відкриття мало епохальне значення для становлення сучасної фізики і, крім того, стало сенсацією для широкої громадськості - адже воно вперше дало змогу «бачити» предмети за непрозорими для видимого світла стінками і створило принципово нові можливості в медицині. Тому повне і точне знання всіх деталей, пов’язаних з історією рентгенології, набуває особливої ваги. Це питання заслуговує уваги ще з огляду на дві додаткові обставини.

З одного боку деякі українські автори, що писали про І. Пулюя у науково-популярних виданнях (тут слід згадати насамперед книгу Юрія Гривняка), неодноразово ставили під сумнів пріоритет Рентгена. Проте для таких тверджень документальних підстав немає. Сам Пулюй називає нові промені рентгенівськими. Хронологія цих публікацій така. Перша стаття («Попереднє повідомлення») В.К. Рентгена під назвою «Про новий рід променів», опублікована в журналі «Доповіді фізико-медичного товариства у Вюрцбурзі» на початку січня 1896р.; згодом у «Доповідях Віденської Академії наук» з’явилися дві праці І. Пулюя (відповідно 13 лютого і 5 березня 1896 р.), а останні дві статті Рентгена (їх російський переклад надруковано у книзі)  датовані 9-им березня 1896 р. та травнем 1897 р. Істотним є те, що А.Ф. Йоффе аналізує результати Рентгена на основі всієї серії його статей без деталізації, ігноруючи при цьому праці Пулюя». 

 

Учень 14.  Що стосується ролі Івана Пулюя у становленні науки Хпромені, то не підлягає сумніву, що він є одним з її фундаторів, тобто має суттєві заслуги у їх відкритті в широкому значенні цього  питання. 

Йому належить пріоритет дослідження Х-променів саме у таких аспектах, як:

а) пояснив природу та мікроскопічний механізм їхнього виникнення;

б) першим виявив, що Х-промені викликають провідність газів, тобто їхню іонізацію;

в) дослідив просторовий розподіл Х-променів за допомогою своєї рурки, сконструйованої на 14 років раніше від фосфоресцентної лампи як джерела нових променів, що стало можливим тому, що у Пулюєвій лампі вперше у світовій практиці використано антикатод, бомбування якого катодними променями приводило до з’яви нових променів великої інтенсивності.

Таким чином, ми маємо повне право вважати Івана Пулюя одним із засновників науки про Х-промені.

Учень 15.  Дослідження в області електротехніки

В цій галузі Пулюй добився значних результатів, які отримали широке визнання. Це стосується як практичної, так і теоретичної електротехніки.

З практичних досягнень вченого виділимо лише найвидат- ніші, а саме: він удосконалив виготовлення розжарювальних ниток для освітлювальних ламп і одержав патент (1883 р.), першим систематично досліджував холодне світло, яке сьогодні має назву неонового, відзначене як велике досягнення на Всесвітній виставці 1884 р. у м.Штаєрі; розробив конструкції телефонних станцій та абонентських апаратів, захищених від сильних електричних струмів, винайшов переносну охоронну лампу, що використовувалася у шахтах [патент, 1881 р.], займався створенням першої в Європі електростанції на змінному струмі в Празі, запуском ряду електростанцій на постійному струмі в Австро-Угорщині та ін. Його різноманітні винаходи запатентовані в багатьох країнах Європи.

Теоретичні праці, що стосуються електродинаміки змінних струмів, опубліковані Пулюєм в основному у австрійських виданнях. Правда, зважаючи на їх актуальність і важливість, їх часто передруковував берлінський журнал «Elektrotechnische Zeitschrift» (інша назва: «Zentralblatt fur Elektrotechnik»). Українською мовою Пулюй надрукував чотири статті з електротехніки у видавництві НТШ.

 

Учень 16. Дослідження в області педагогічної науки

Педагогічна наукова діяльність Пулюя характеризується наступними доробками. У 70-х роках він пише підручники з геометрії, електрики, науково-популярні праці: «Непропаща сила», «Нові і перемінні зьвізди», спираючись на обширний дослідний матеріал з фізики й астрономії; наукову працю «Про тертя повітря й електричне сіяння матерії» і ін.

Лекції і лабораторні вправи з механіки, термодинаміки і молекулярно-кінетичної теорії послужили стимулом вченому до розробки і виготовлення на основі власних ідей цілої низки фізичних приладів: знаменитого приладу для вимірювання механічного еквівалента теплоти, описаного в статтях, прилади для унаочнення явища інтерференції і резонансу, з описом їх в статтях, приладу для демонстрування падання тіл, описаного у праці, а також за допомогою фосфоресцентної лампи власної конструкції пропонує чотири оригінальні лекційні демонстрації з механіки, електрики і оптики.

Володіючи прекрасною ораторською майстерністю, Пулюй забезпечує високий рівень викладання найпередовіших досягнень фізичної науки, що додало великої популярності вченому, результатом якої стало обрання його на 1889/90 н.р. ректором Празької німецької політехніки.

Пулюй володів великим даром популяризатора знань серед населення. Він читає науково-популярні лекції, особливо з питань теоретнко-пізнавальних проблем, про закони збереження енергії, єдності матеріального світу тощо; друкує з цих та інших питань статті у німецьких і українських газетах та журналах.

Про його здібності як педагога розповідає син Пулюя - Іван (Олександр Іван - Ред.): «Тато був тим полюсом, довкола якого крутилося все вдома... Татові пояснення про механіку і електротехніку палюче мене цікавили і вже перед тим, ніж я вступив до школи, я знав як діє парова машина, а такі поняття як циліндер, кольби, ексцентричність, коливне колесо були мені рідні. Очевидно, я знав вже в ранньому дитинстві, як функціонує електричний дзвінок і Беллів телефон і скоро суть бездротового телеграфу для мене вже не була таємницею. Зоряними вечорами тато ходив зі мною на прогулянки і пояснив мені зоряне небо... Прогулянки з моїм батьком були подіями, бо він завжди знав, що оповісти чи пояснити, щоб потім зацікавити; про земне тяжіння, про закони гравітації».

 

Викладач. Сьогодні ми з вами відкрили ще одну сторінку історії фізичної науки. Знане у світі ім’я І. Пулюя нині повернулося в Україну. Своєю науковою й технічною діяльністю він заслужив широке міжнародне визнання. Однак донедавна залишався майже невідомим в Україні, на Батьківщині, для кращого майбутнього якої невтомно працював поза її межами впродовж усього життя.

Нині, коли Україна стала на шлях незалежності та утвердження своєї державності, вшановується пам’ять цієї винятково колоритної постаті в історії науки, техніки, культури й навіть політики. Так, у 1995 р. на державному рівні відзначено 150-річчя від дня народження І. Пулюя. Відбулися урочисті збори з цієї нагоди в Тернополі, Києві, Львові, міжнародні наукові конференції, опубліковано чимало матеріалів про його життя й творчість. Рік 1995-й можна назвати роком Пулюя.

На Батьківщині науковця, у селищі Гримайлів на Тернопільщині, встановлено пам’ятник, у листопаді 1996 р. відкрито Гімназію ім. Пулюя. У відкритт гімназії брав участь його онук — професор Петро Пулюй, який живе в Австралії. Ім’я Пулюя має Тернопільський технічний університет, у «Львівській політехніці» встановлено бюст І. Пулюя. Створено художньо-документальну стрічку «Іван Пулюй. Поверення».