Казка "Гордий Припутень" Участь у рамках Всеукраїнської акції «Птах року» Птахом 2018 року. Українським товариством охорони птахів обрано припутня Columba palumbus.

Казка

« Гордий Припутень»

***

То був вечір серпня. Вільнодума зникаючого дня, завертала за обрамлення літньої ширми, і легенько поколихуючи вітер, віддавала владу вечору. Золотава грива сонця, вбирала в себе насичення червоного, і від того, можна було  споглядати констатацію заходу. Ані хмаринки не було в тодішнім вечорі, ані галасу шумливих карикатур – лише колегіум літнього умиротворення і панування тепла. Епіцентром теплої лірики, був присмак затихаючої пісні денного галасу і поспіху. Всюди було дихання усього живого і діючого. Відтак, здалеку, можна було побачити втомлений працьовитий люд, який порався біля своїх господ. Трішки приглядаючись, до ока потрапляло вигинання витончених листочків дерев, які перемовлялися словом, із вітряним зойком. Зовсім близько, в двох кроках від річки, простягалися поля, які були наповнені втомою і красою визріваючого врожаю. На безмежній території зернової культури, майже нікого не було. Опоясавшись достатньою працею за день, мешканці тамтешніх сіл, попрямували на заслужений відпочинок. Усі, але не зовсім.

Отож, казковий експрес, розпочинає свою мандрівку, на яку чекає багато пригод і  чудес…

-О-х-х! – щоб його грім побив, а собаки гналися, й догнали. Знову клюють, і не соромно ж їм, одначе – говорив злий господар поля.

Його злість була майже безкрайньою, оскільки, поле, за яким він так відчайдушно доглядав, вкотре почали атакувати голуби.

-Я, ж, головне, працюю, стараюсь, а вони… Ну все, я їм влаштую.

Дід Панас, а саме так звали незадоволеного старого, надумав ідею, як відлякувати голубів. Багато ексцентричних думок, приходили до його голови, та він зупинився на одній: відлякувати голубів, передягшись в опудало.

-Саме сьогодні розпочну, і дня три поспостерігаю за ними, а там видно буде.

Поки старий продумував специфіку теоретичного замислу, на широкім полі, з’явився він – Голуб Припутень. Здалеку, це був звичайний сизий голуб, одначе, придивившись, можна було помітити його унікальну, притаманну лише йому красу. Його голова, а разом із тим, і передній обеліск шиї, були наповнені сірим. По однім і другому боках, пір’яний колорит, був зеленувато –пурпурового кольору. Окрім цього, біля шиї, розташувалися білуваті озерця плям. Голуб неспішно пересувався, і через його горду статуру, проглядалися червонуваті кольори на грудях. Все в нім було якесь цікаве, навіть жовтуватий дзьоб, був схожий на симбіотичний відрізок жовтого полотна. Припутень елегантно і гордо, проходився широкою безмежжю поля, і неспішно ковтав зерновий урожай.

Дід Панас, вже другий день спостерігав за голубом, і нарешті, схопив шкідника.

-От, попався, ага- а-а, тепер я тобі відімщу.

-Не треба мене чіпати – почувся голос через щілину невеличкого дзьоба. Відпустіть мене!

-Що? Це хто сказав?

-Це я.

-Хто Я?

-Я, голуб Припутень, представник родини Голубові, ряду Голубоподібні.

-А ти хіба вмієш розмовляти?

-Так, і я зараз Вам розповім про себе. Почну з того, що я походжу з роду найбільших голубів Європи. Я, і мої рідні, переважно мешкаємо в лісах. Серед краси лісового скупчення, ми харчуємося насінням ялини, сосни, і не тільки. Ми добре ходимо, але не спритно, літаємо гарно, легко і швидко. Живемо ми, здебільшого зграями. Подовженість нашого життя, може перевищувати цифру 15, якщо будуть сприятливі умови для існування.

-Еге ж, чув я про вас. Читав колись, журнали з дикої природи. Скажи, а як ж у вас відбувається гніздовий період?

-Ну що вам сказати – гордовито відмовив голуб, і накинув ока на свою рожево – червонасту лапу. З приходом періоду  для гніздування, аби звернути увагу на себе, самець підвищує активність голосового апарату,  волелюбно, і радісно показує свої льотні таланти.   

-Ну-у-у, добре. А , цей, як його, а що ж робить самка? -  вкрившись рум’янцем цікавості, промовив старий.

-Все ж очевидно: якщо вона, тобто – самка відповідає взаємністю, то пара птахів, доторкаються до дзьобів один – одного, звертаючи увагу на пір’ячка. Ось така реакція згоди.

-А коли у вас періодизація кладки яєць?

-Перша в рамках ранньої весни, а друга десь в липні, в самому екваторі літа.

Дід Панас, із запалом в очах сказав: «Слухай, а ви черв’яків їсте, чи для вас це занадто низько?»

-Рідко. Лише в тому випадку, якщо  представники нашого роду, живуть поряд із людськими житлами - відповів Припутень.

Гаразд- відрізав дід. Це все добре: гніздування, літання, красування, але ти мені зуби не заговорюй. Історія у вас чудова, чисто з естетичної точки зору, і я б споглядав на вас, із задоволенням. Але ж… скільки можна! Прилітаєте сюди, їсте мій врожай, псуєте мені все, ще й гордо звете себе родиною Голубових. Ну просто, спасу від вас немає. Я вже й в опудало надумав передягтись, і вечорами тут чергую, та нічого. Але, ж тепер, я тебе спіймав. Відкажись лише на одне питання: чого тобі в лісі не сидиться, і чого ти тут плентаєшся?

-Тут все просто. Ми не хочемо завдавати шкоди, одначе, якщо в лісі виникає недостатність природного корму, то ми вимушені атакувати поля. Тут немає якоїсь великої філософії: просто птиці, як і люди, шукають собі кращого життя аби вижити, аби на повні груди, розправити свої крила, і летіти… Звичайно, ти можеш мене вбити, одначе, це нічого не змінить. Ми так і будемо літати, допоки матінка природа буде існувати.

Після цих слів, дід Панас, неначе задумався про щось велике і вічне. А поки він думав, гордовитий Припутень, вислизнув з рук старого, і полетів. Він летів, по темному, сіруватому небі, на яке ніби – то висипали колоритне вугілля. І через висоту свого польоту промовив:

-Все від чогось залежить, і кудись йде…

***                                                                      А алегорія казки, повністю поринула у ніч, не залишивши і сліду від денного експресу. Поснуло все: і люди, і птахи. Панувала ніч.