Клуб філоманів: Джерело поезії

Quelle der Poesie

Лариса Конончук, вчитель німецької мови,

Ліцей №31 міста Житомира

 «Від творчого вчителя – до творчого учня» – девіз творчої лабораторії вчителів німецької мови Ліцею №31 м. Житомира. Ми активно залучаємо учнів до перекладацької діяльності. Ліцеїсти є активними учасниками гімназійного та міського учнівського конкурсу перекладу німецької поезії „Quelle der Poesie“. Результатом діяльності творчої лабораторії вчителів німецької мови є три збірки перекладів німецьких поетичних творів учнів гімназії та їх наставників – вчителів Конончук Л.В., Виноградової З.Я., Трясибороди Л.А.

 Одним із ефективних шляхів виховання учня як суб’єкта діалогу культур, розвитку його особистості є, на наш погляд, поглиблена робота з поетичним текстом, яка забезпечує реалізацію трьох взаємопов’язаних компонентів навчання іноземної мови: практичне використання мови, усвідомлення природи мови і розуміння іноземної та рідної культур. Поетичний твір допомагає учням опанувати емоційно-ціннісний досвід спілкування, збагачує їх духовний світ, сприяє інтенсивній роботі творчої уяви. У поетичному творі закладена програма його створення, осмислення і переосмислення у процесі використання. Читач поетичного тексту – це активний партнер-інтерпретатор автора: він не тільки здобуває інформацію з тексту, але й вносить у нього власне розуміння. Саме тому поглиблена робота з поетичним текстом може розглядатись як така, що розкриває творчий потенціал учнів.

 Пропонуємо ознайомитися із творчим надбанням талановитих ліцеїстів – переможців та призерів міського учнівського конкурсу перекладу німецької поезії „Quelle der Poesie“.

Sophie Scholl

Ein Stern singt

Schleift nur Gläser, schmiedet Röhren,

Meine Wandlung zu belauern!

Könnt ihr meinen Sang nicht hören,

Bleibt euch nur ein erdhaft Schauern.

 

Während ich die Wesen ordne,

Stockt mein Puls! Ich muss beginnen,

Alles tief aus mir Gewordne

Still in mich zurückzuspinnen.

 

Schon zu neuen Klangfiguren

Lagern sich die Grund-Atome;

Meine dumpfsten Kreaturen

Bauen mit am heiligen Dome.

 

Endlich, ganz und gar durchsichtig,

Liebende kristallne Rose,

Nur noch meiner Seele pflichtig,

Schwing ich mich ums Zeitenlose.

 

Keiner wird mich künftig sehen,

Der mich nicht wahrhaftig bräuchte.

Vielen muß ich untergehen,

Daß ich wenigen stärker leuchte.

 

   Баранівська Руслана, 11 клас

  Спів зірки

Приготуйте окуляри, налаштуйте труби,

Буду таїнство вершити перевтілень, люди.

Якщо спів ти мій не чуєш, вибач, не заплачу,

Вам лишається усе це із землі побачить.

 

Ось з’являються небесні істоти крилаті,

Завмирає пульс і серце. Мушу починати.

І усе, що десь глибоко у мені таїлось,

Тихо-тихо, незбагненно на світ народилось.

 

Вже для створення астральних акордів музичних

У  шеренгу постав ряд атомів величних.

І мої німі творіння, що на небі ходять,

Вибудовуються й швидко у собор заходять.

 

Ось нарешті вся прозора троянда з’явилась,

З кришталю, з кохання цвіту вона народилась.

І лише мені єдиній до душі найближча,

Гойдається у безмірі над усіма вища.

 

І якщо мене насправді не бажали зріти,

У майбутньому побачить нічого воліти.

Для юрби і для загалу я зайду скоріше,

А для обраних світити буду яскравіше!

 

 Власюк Анастасія, 11 клас

Зірки спів

Далекогляди налаштуйте, окуляри знайдіть,

Моє перевтілення за мить перед вами,

Як не зможете мій спів зрозуміть,

Для вас лиш відзвук долине шляхами.

 

Поки кую я створіння астральні,

Мій ритм життя завмира! Мушу я

Мої починання сакральні

Вертати до свого творця.

 

Для нових силуетів музичних

Вже вишикувані основи,

Про моїх створінь містичних

У храмі святі передзвони.

 

Нарешті ясну як блакить,

Я викохав кришталеву троянду,

Лиш від неї моє серце горить

У річці часів на світанку.

 

Хто мене не шукає повсюди,

Не побачить мене в майбутті.

Адже мушу я вмерти, люди,

Та для обраних сяю завжди.

 

  Лаговська  Дар’я, 11 клас

Співає зірка

Вночі погляньте у бездонне небо,

Я заспіваю вам свої пісні.

Як не почуєте мій спів далекий,

Дивіться у далекогляди із землі.

 

Народження зіркове вабить і вражає,

Серденько моє на мить завмирає.

Я наповнююсь щоразу світла глибиною,

І ця сила перевтілень буде чарівною.

 

Кожен атом – цілого творіння,

Кожен звук є частиною хору.

Подивіться! Прекрасні створіння

Сяють вже над святим собором.

 

Народилась, нарешті, троянда,

Кришталева, прозора і чиста.

Ця істота душі моїй близька,

Я гойдаюсь у космічній колисці.

 

Люди будуть дивитись на небо

І шукатимуть істину знову,

Але той, хто по-справжньому вірить,

Не зрадить собі ніколи!

 

 

Ernst Blass

Bahnhof

Das ist der Bahnhof mitten in der Stadt:

Schon auf dem Schulweg sahen wir die Uhr,

Bräunlichen Stein, gebäudige Statur

Und dieses übermächtige Ziffernblatt.

 

Von diesem Bahnhof ging dann vieles aus.

Auf diesem Bahnhof kamen wir nach Haus.

Der Wartesaal!! Beim Klang der Kaffeetassen

Verließen wir und wurden wir verlassen.

 

Ja, damals hab' ich H. zum Zug gebracht

Und manchen Tod der Trennung durchgemacht.

Doch war's nicht von verklärtem Licht ein Wink,

Als mich hier J. im vorigen Jahr empfing?

 

Die meisten gehn entschlossen und gereift,

Nur Kinder warten: wenn der Zug erst pfeift!

Hier raucht es. Das Gepäck wird aufgegeben.

Und quere Züge fahren durch das Leben.

 

Тарасов Олексій, 10 клас

Вокзал

До школи шлях … Вокзал у центрі міста.

Великий кам’яний, як статуя, вокзал,

І циферблат на нім, масивний і розкішний,

Невпинно йшов вперед не стишуючи шал.

 

З вокзалу відлік часу починався,

На цей вокзал додому повертались ми.

І в залі «ждань» із кавоароматом

Ми залишали і самі залишені були.

 

Там друга Ганса я на потяг проводжав.

Мов смерть, розлуку я переживав.

А чи у сяйві місячного світла

Кивнув привітно мій знайомий Іоганн?

 

Рішуче люд змужнілий тут крокує,

Лиш дітлахи сигнал чекають у передчутті.

Вокзал юрбить, тільки димок парує,

І поперечні потяги ідуть, як у житті.

 Опанасюк Анна, 10 клас

   Вокзал

Ранок. Центр міста. Вокзал величезний.

До школи шлях. Годинник кремезний,

Збудований з каміння – поважний експонат,

Вражав його гігантський циферблат.

 

З цього вокзалу вирушали у щасливу путь,

На цей вокзал додому повертали.

В залі очікувань аромокаву п’ють,

Ми тут слова прощання промовляли.

 

Там друга Ганса я на потяг проводжав

Розлуку, наче смерть, переживав.

Однак, чи був отой кивок привітним,

Коли зустрів мене торік знайомий Іоганн?

 

Юрба крокує впевнено й рішуче,

Лиш дітлахи очікують гучний сигнал.

Валізи завантажені, димок парує.

І поїзди повільно залишають цей вокзал.

 

 

Ina Seidel

Mittag im Walde

Ich höre nicht, ich sehe nicht,

Ich liege unbewegt im Kraut,

Mich badet weißes Mittagslicht,

Der Grund ist warm, wie meine Haut.

 

Ich bin das Gras, das silbern glänzt,

Ich bin der Birke Flüstersang,

Ich bin von Heidenblühn umkränzt,

Bienenumtönt der Waldeshang.

 

Ich fühle, wie im Boden tief

Ein ruhig Herz an meines schlägt.

Trägt mich die Erde oder rief

Ein Gott mich, daß mein Herz sie trägt?

 

Мельник Наталія, 9 клас

Полудень у лісі

Нічого не чую, не бачу нічого,

Лежу нерухомо в траві.

Купаюсь у білому світлі обіду.

Земля, мов те тіло, пашить.

 

Уже я – трава, що виблискує сріблом,

Я – тихий березовий спів,

Оточена цвітом навколишніх луків,

Дзижчанням бджоли лісовим.

 

О земле, твій пульс відчуваю у серці,

Неначебто мій стугонить.

Чи будеш мене ти носити й надалі,

Чи, може, Господь усмирить?

 

Erich Kästner

Kleine Stadt am Sonntagmorgen
 

Das Wetter ist recht gut geraten.

Der Kirchturm träumt vom lieben Gott.

Die Stadt riecht ganz und gar nach Braten

und auch ein bißchen nach Kompott.

 

Am Sonntag darf man lange schlafen.

Die Gassen sind so gut wie leer.

Zwei alte Tanten, die sich trafen,

bestreiten rüstig den Verkehr.

 

Sie führen wieder mal die alten

Gespräche, denn das hält gesund.

Die Fenster gähnen sanft und halten

sich die Gardinen vor den Mund.

 

Der neue Herr Provisor lauert

auf sein gestärktes Oberhemd.

Er flucht, weil es so lange dauert.

Man merkt daran: Er ist hier fremd.

 

Er will den Gottesdienst besuchen,

denn das erheischt die Tradition.

Die Stadt ist klein. Man soll nicht fluchen,

Pauline bringt das Hemd ja schon!

 

Die Stunden machen kleine Schritte

und heben ihre Füße kaum.

Die Langeweile macht Visite.

Die Tanten flüstern über Dritte.

Und drüben, auf des Marktes Mitte,

schnarcht leise der Kastanienbaum.   

 

     Барвенко Анастасія, 11 клас

Місто недільного ранку

 

Вдалась погода досить добра,

Церковна вежа в хмарах височить,

Замріяна, в думках  про Бога,

А місто печивом смачним п’янить.

 

Недільний день в солодких снах закутий,

І тільки вітер між будинками шумить,

Десь там удалині  жіночий гомін чути,

Що жваво перервав застиглу в часі мить.

 

Старі розмови вам уже знайомі,

Дві жінки-щебетушечки ведуть,

Та їхні голоси порушують недільний спокій,

І вікна зачиняються одразу тут.

 

А пан новий провізор все чекає

На свій парадний вихідний мундир,

Він невдоволений, бо довго це триває,

Тож помічають всі: він тут чужий!

 

Він мріє в церкві побувати,

Бо це традиція стара.

Маленьке місто, тут не можна сперечатись,

Тим паче, як людина ти нова!

 

У місті час іде маленьким кроком,

І човгаючи,  ледве-ледве йде,

Нудьга приходить ненароком,

Жінки пліткують і лунає говір де-не-де.

І в тому місті на центральній площі

Каштан зелений листям колихне.

 

Danke!

          (gekürzt)

 

Ach wie wär das Leben leer

Gäb es keine Lehrer mehr,

die den Kindern auf den Wegen

Grundsteine fürs Leben legen.

 

Ihr gabt Kraft mir jeden Tag,

deshalb ich Euch gerne mag.

Ja, ich wünsche Euch viel Glück

Jeden Tag und Stück um Stück.

 

Ich möchte, dass Euch vom Leben

Freud und Frohsinnwird geben,

denn was Ihr uns habt geschenkt

ist viel mehr als man noch denkt.

 

Und so steh ich heut im Leben,

das mir jeden Tag gegeben,

mag mich selbst so wie ich bin

und erkenn des Lebens Sinn.

 

Ich sag DANKE heut dafür,

denn Ihr habt mir viel Gespür

uns gelenkt und stets gegeben,

was wir brauchen heut fürs Leben.

    

Власюк Анастасія, 11 клас

  Подяка

 

Яким було б пустим

Наше життя без вчителів,

Без їхніх мудрих слів –

Воно було б ще більш складним.

 

Без тих основ,

Що Ви давали нам щодня,

Блукали б ми серед дібров,

Марно шукаючи знання.

 

Підтримкою й завзятістю своєю

Ви окрилили нас до здобуття вершин,

До мудрості незвіданих долин,

І щирість Ваша нас веде зорею.

 

Нехай же славиться учительськая праця,

Ота невтомність та велике серце,

Які людину зроблять із бувальця,

Наповнять мудрістю невтомнеє джерельце!