Кохання є і воно вічне!..

Про матеріал

Актуальність теми кохання визначається тим, що саме воно сприяє вияву кращих сторін людської душі. Це почуття було і є вічним. Феномен любові проходить через усе наше життя. До цього прекрасного почуття звертались митці усіх часів. Вони змальовували, прославляли та оспівували його у своїх творах. Саме кохання є духовним началом у всіх людських стосунках, тому тема ця завжди залишається актуальною.

Перегляд файлу

Державний навчальний заклад

«Одеський центр професійно-технічної освіти»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ на тему:

«Кохання є і воно вічне!..»

Виконавець:

викладач української мови та літератури

Колеснік Ольга Володимирівна

Розглянуто та погоджено

на засіданні методичного об’єднання базових предметів та рекомендовано

до використання

в навчально-виховному процесі

Протокол № __ від __________

Голова МО _____Гачук О.В

Одеса - 2020

ЗМІСТ

1. Анотація ……………………………………………………………………… 3 2. Вступ………………………………………………………………………..… 4 3. ТЕМА КОХАННЯ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ………... 5 4.РОЗРОБКА ПОЗАКЛАСНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ЗАХОДУ

«Кохання є і воно вічне!..»…………………………………………………8

5. ВИСНОВОК ………… ……………………………..……………………….21

6. ЛІТЕРАТУРА…….…………………………………………………………...22 АНОТАЦІЯ

Мета роботи: ознайомити учнів з поетичними та прозовими творами про кохання; формувати почуття прекрасного; виховувати пошану до української літератури та культури.

У даній розробці використанні поетичні твори Л.Костенко, В. Симоненка, М. Луківа, І. Франка та уривки з творів «Сватання на Гончарівці» Г.КвіткиОснов’яненка, «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького.

Рекомендується використовувати дану розробку у позакласній або виховній роботі в старшій школі, а також у закладах професійно-технічної або вищої освіти

ВСТУП

Почуття кохання, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому воно дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття!

Може виникнути запитання: вже так багато написано прекрасних поезій про кохання, то чи ж не загрожує любовній ліриці самоповторення, яке свідчитиме про вичерпування теми? Справді, є безліч поезій про кохання, які багато в чому повторюють одна одну. І тут нічого не вдієш – такі твори – близнюки з’являлись, з’являються і будуть з’являтися. Проте це не говорить про кризу теми. Просто автори цих творів недостатньо заглиблюються в неї, не відкривають у ній нові грані. Насправді тема любові є невичерпною, бо невичерпним є духовний світ людини. Відомо ж бо, що кожна окрема людина – це неповторний макрокосм.

Кохання - надзвичайно ємке та найбільш загадкове людське почуття. Кожен, хто пережив чи переживає це почуття, може сказати щось своє - яскраве та неповторне. Під час зародження кохання душа сповнена таємним, меланхолійним хвилюванням; усі предмети здаються привабливими, в голові та серці живе одна думка: постійно бачити кохану людину. Справжнє кохання робить людину духовно багатшою, добрішою, мудрішою, благороднішою.

Кохання - одночасно і почуття-марево, почуття-омана, і почуттяпередбачення, почуття, яке бачить людину в її кращих, ідеальних можливостях. Це поєднання засліплення та далекоглядності несе і яскраві надії, і гіркі розчарування.

Досліджували та трактували феномен кохання відомі філософи, літературні діячі та критики. А характерною проблемою в літературі взагалі є проблема взаємовідносин людини з навколишнім світом. Особистість і середовище, індивідуум і суспільство - про це роздумували більшість письменників XIX ст. Помітно загострився Інтерес до цієї теми в кінці XIX - середини XX ст.

В нашому суспільстві зародилась і поширилась байдужість, апатія, заздрість, озлобленість. Все це говорить про гострий дефіцит кохання, звуження сфери його впливу. Сьогодні - чи це буде художня література, мистецтво, релігія чи філософія -потрібно, перш за все, пробуджувати в людині здібність кохати і бути коханою.

ТЕМА КОХАННЯ У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ

Ліна Костенко

Характеризуючи любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, можна відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття – від його найвищої піднесеності, своєрідного "піку" почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів.

Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – немовби з минулого сторіччя. До коханого звертається на Ви. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Ліна Василівна – поет від Бога. Людина, якій дано глибоко почувати і точно все розуміти. Вона знає краще за інших, що таке любов, і тому не терпить приниження цього почуття.

"Воно як маєш серце не з льодини, розп'яття – доля кожної людини" – свята істина. Ліну Костенко характеризує енергійне простування проти течії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини. Неповторність Ліни Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі – сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис поетеси, яка ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки їй стилю. Її називають "царицею поезiї в Українi". Щира й безкомпромiсна, вона нiколи не продавала свого таланту, вiдстоюючи чеснiсть i високу художнiсть поетичного слова.

Василь Симоненко

Любовна лірика Василя Симоненка — прекрасний приклад поєднання цнотливості, щирості й жаги юної поетичної душі. Читаючи його поезії, ми ніби теж залучаємось до чарівного світу, у якому живе закоханий ліричний герой, створений митцем.

В інтимній ліриці Василя Симоненка ми знаходимо мудрі розмірковування над коханням та людськими стосунками, над головними принципами, на основі яких слід будувати взаємини із близькою людиною.

Полюбити — зрадити, гнів — любо, в будні — свята, радість — жаль, фантастична зустріч — трагічна втрата — такі нюанси, злети й падіння найпрекраснішого з людських почуттів у творчості В. Симоненка. Тільки в його інтимній ліриці знаходимо рядки, які вражаюче точно відтворюють сум’яття душі, розтривоженої коханням, його неминучість, його велику силу, інколи свідомо чи несвідомо приховану.

Іван Франко

Іван Франко, як і кожна нормальна людина, завжди мріяв зустріти шалене кохання у своєму житті, прагнув відчути яскраві барви особистого щастя, які випадають на долю не кожної людини. Великий Каменяр стверджував, що йому «тричі являлася любов». Свої ліричні переживання він висловлював на папір, в результаті чого утворилася незабутня поетична збірка «Зів’яле листя».

У житті Івана Франка жінки зіграли трагічну роль. Кожну любов він переносив важко і драматично. Його глибокі сердечні переживання ми знаходимо саме у збірці «Зів’яле листя», де сам поет признається: «Тричі мені являлася любов, тричі її руці від раю ключ держала», і тричі поет утрачав надію на щастя.

Жодне покоління не залишає байдужим поезія І.Франка. Близько 200 композицій стали популярними піснями і на крилах музики линуть до людських сердець завдяки композиторам. Кохання – це найсвітліше почуття, що народжується в серці людському. Кожен закоханий – поет, тільки не кожен може передати це віршами, як Франко.

Павло Тичина

Інтимна лірика П. Тичини вражає нас силою відчуттів, вдало підібраними образами-порівняннями, які, немов картина художника, показують нам внутрішній світ ліричного героя. Для його творів характерним є зображення внутрішніх почувань через зорові образи природи.

У вірші "Десь надходила весна" етапи закоханості та стосунків із дівчиною змінюють один одного так само, як і пори року: весна — візит кохання, літо — переломний момент.

Почали тумани йти. — Я сказав: не любиш ти!

Стала. Глянула. Промовила.

От і осінь вже прийшла.

Зрозуміло, що зима в поезії — пора розчарування й туги: Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж... прощай!

Простенькі, на перший погляд, невибагливі пейзажні зариси приховують у собі велике смислове навантаження. Символізуючи перебіг почуттів від спалаху до згасання, вони звучать сильно й виразно.

Розробка позакласного літературного заходу

«Кохання є і воно вічне!..»

Мета: ознайомити учнів з поетичними та прозовими творами про кохання; формувати почуття прекрасного; виховувати пошану до української літератури та культури.

Ведучий. Вітаємо вас на нашому літературному заході. Сьогодні ми з вами поговоримо про чудове почуття – КОХАННЯ.

Ведуча

Любов підносить серце над землею І робить дивовижні чудеса. Стає людина зовсім інша з нею, Тоді в її душі живе краса.

Тоді в душі троянда розцвітає, Співає у душі тоді весна! Любов людська велику силу має, Зцілити може й оживить вона.

Ведучий

Любов людська велику силу має.

Вона вогнем запалює серця. Людей на дужих крилах підіймає І робить диво дивне без кінця.

Вона весь світ кладе тобі під ноги,

Щоб ти творив, вершив, летів, співав!

І щоб усі, колись важкі дороги, Ти з легкістю і радістю долав.

Ведуча. Сьогодні ми пригадаємо, як описували це почуття у творах українські майстри пера і почуємо ще багато нових поезій про кохання.

Ведучий. Про кохання сказано й написано безліч хороших слів:

(цитати виводяться на екран)

Кохання — це животворний вогонь у душі людини, і все, створене під впливом цього почуття, має знак життя і поезії. (Т.Шевченко)

Кохати — означає жити життям того, кого коахаєш. (Л. Толстой)

Тільки любов буває раз або ніколи! ( Л. Костенко)

Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання. (М. Стельмах)

Ведуча. Про кохання люди здавна складали легенди, поети оспівували його у своїх віршах.

Учениця. (звучить мелодія Шопена «Ніжність»)

Спини мене, отямся і отям, Така любов буває раз в ніколи. Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи. Вона ж порве нам спокій до струни, Вона ж слова поспалює вустами.

Спини мене, спини і схамени, Ще поки можу думати востаннє. Ще поки можу, але вже не можу, Настала черга й на мою зорю. Чи біля тебе душу відморожу, Чи біля тебе полум'ям згорю.

Ліна Костенко

Учень. (звучить мелодія Шопена «Вальс дощу»)

Ображайся на мене як хочеш,

Зневажай, ненавидь мене — Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне.

Хай досада чи гнів жевріє,

Хай до сліз я тебе озлю — Ти для мене не тільки мрія, Я живою тебе люблю. Для кохання в нас часу мало , Для мовчання — у нас віки.

Все віддав би, що жить осталось, За гарячий дотик руки.

Влийся сонцем у щиру мову,

У думок моїх течію —

Я люблю твої губи, і брови, І поставу, і вроду твою.

Ображайся на мене як хочеш,

І презирством убий мене — Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне.

В. Симоненко

Виконання пісні «Тримай мене міцно» Христини Соловій

Ведучий. Кажуть, що очі — дзеркало нашої душі. Трапляються такі моменти, коли найважливішу для себе інформацію можна і потрібно прочитати в очах людини , не чекаючи на слова.

Учениця (звучить мелодія «Лечебная музыка»)

Очима ти сказав мені: люблю!

Душа складає свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського

кришталю,

Несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером,

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце, сходили в мені,

Несказане лишилось несказанним.

Ліна Костенко

Ведуча. Кохання приходить у життя людини, як правило, несподівано. І звичайний день тоді стає особливим, і звичний світ, у якому ти жив досі, раптом змінюється, наповнюється новими, яскравими барвами.

Учень (звучить мелодія «Ніжність» Шопена)

Вона прийшла, непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів.

Вона до мене виплила з туману Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

В. Симоненко

Ведучий. У нашому житті буває багато зустрічей, і тільки одна — особлива, навколо безліч красивих і розумних, цікавих і добрих людей, і лиш одна — твоя доля. І тому дуже важливо не розминутися, розпізнати її, знайти і зберегти.

Учень (звучить мелодія «Лечебная музыка»)

Як пишно квітка лотоса цвіте,

Яка жагуча врода у тюльпана, Яке в ромашки серце золоте , Яка троянда горда і духмяна! Отак жінки: ця — ніжність й доброта,

А та ясна і гожа, мов зірниця.

І кличе погляд, і зовуть вуста,

Од кожної хмелієш без вина, Але не кожну назовеш судьбою.

Усе-таки на світі є одна,

Яка заступить цілий світ собою, Щоправда, можна все життя прожиті.,

А так оту, єдину, й не зустріти.

М. Луків

І кожна вабить, наче таємниця.

Виконання пісні «Ніжно» Тіни Кароль

Ведуча. Ми всі дуже різні. І долі у нас не схожі. Комусь

судилося, раз зустрівши кохання, пронести його крізь усе життя, а комусь – шукати в інших ту єдину, як Івану Яковичу Франку

Учень виходить в образі Івана Франка (звучить мелодія «Лечебная музыка»)

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла

З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май. На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай!

Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга — гордая княгиня.

Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона

Відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно.

Явилась третя — женщина чи звір Глядиш на неї — і очам приємно, Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне, І сила розпливається в простір...

І. Франко

Ведучий. Вважають, що кохання — це подарунок неба, і воно не може бути щасливим чи нещасливим, бо навіть нерозділене кохання дарує людині чимало радісних хвилин.

Учениця (звучить мелодія «Вальс дощу»)

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела. Такої дивної отрути

Я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші, Такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко

Виконання пісні «Проліски» MamaRika


Учень Ти моє серце надірвала, Чого являєшся мені Із нього визвала одні У сні? Оті ридання голосні — Чого звертаєш ти до мене Пісні.		Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха, — Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха І того дива золотого, зазнає щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! І. Франко
Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке не сповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала,	В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О, ні!

Виконання пісні «Пташечка» Vivienne Mort

Ведучий. Ще кажуть, що кохання — жертовне, і заради нього людина здатна на неймовірні вчинки. Так, наприклад, дехто віддає коханій людині своє щастя і приймає замість неї всі удари долі.

Учень (на фоні вальсу Доги « Мой ласковий і нежний зверь»)

Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені.

Хоч на щастя життя багате,

Але кожну людину ждуть

І печаль, і сум, і втрати,

І не можна їх обминуть.

Але к бісу цю мудрість убогу!

І догадки під три чорти!

Я бажаю, щоб всю дорогу,

Все життя усміхалася ти.

Щоб ніколи сльоза на вії

Не світилася, мов роса,

Хай же щастям завжди ясніє Некриклива твоя краса.

Я не йму тобі зовсім віри, Як сумною побачу тебе,

Небо в сутінь буває сірим.

А насправді воно — голубе.

В.Симоненко

Ведуча. Тема кохання оспівується і в прозових творах української літератури. Як же зароджується кохання? Як парубки обирають ту, єдину…Про це дуже цікаво пише у повісті « Кайдашева сім’я» І. Нечуй – Левицький.

( Інсценізація уривку із твору)

Автор. Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, І наставала возовиця.

Веселому, жартівливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

Лаврін та Карпо

Л. — Карпе! - Промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

К. — Посватаю, кого трапиться,— знехотя обізвався Карпо.

Л. — Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

К. — То сватай, як тобі треба,— сказав Карпо.

Л. — Якби на мене, то я б сватав Палажку,— сказав Лаврін.— В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема, А що вже гарна! Як намальована!

К. — Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Л. — То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

К. - І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох топче, а як говорить,то носом свистить.

Л. — То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

К. — Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, мала серце з перцем,— сказав Карпо.

Л. - То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся,— сказав Лаврін.

К. - Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Л. - Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат.— Та скажи-бо, кого ти будеш сватать?

К. - Ат! Одчепись од мене,— тихо промовив Карпо.

Л. - Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка .здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

К. - Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Л. - Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода в криниці.

К. - Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Л. - Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну,— сказав Лаврін і засміявся.

К. - Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Л. - Ой Карпе,… от коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо,— сказав веселий Лаврін. К. - Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку,— сказав Карпо.

Л. — То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем,— сказав Лаврін.

Виконання пісні «Ой у вишневому саду»

Ведучий. «Кохання і тільки кохання повинно бути в основі кожного шлюбу», — стверджує вустами своїх персонажів автор «Сватання на Гончарівці» Г.КвіткаОснов'яненко. Тільки з коханою людиною можна пережити всі негаразди й біди, а з нелюбою — і щастя повним не буває.

(Інсценізація уривку із твору «Сватання на Гончарівці». Діалог матері й Уляни. Діалог Уляни і Стецька.)

Уляна. Мамо, дивіться, яку я сьогодні на ярмарку хустку купила.

Одарка. А се добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів: казали прийдуть.

Уляна (жеманно). Які там старости? Від кого б то?

Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря на спаса.

Уляна. От за того старого? Лисого?

Одарка. Тю-тю, дурна! За Стецька, його сина, коли знаєш.

Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!

Одарка. Дурний? Так багатий!

Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

Одарка. Глузду нема, так багатий.

Уляна. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.

Одарка. Нехай сміються, а він собі багатий.

Уляна. А як прийшов раз до нас на оснів'янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого йти: неначе усі люди повимирали.

Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б'є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, та тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п'яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.

Уляна. Та вже, мамо, що хочете, кажіте, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду.

Одарка. Нічого вередовати! За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повітчика будеш ждати? Та доки нам тебе й содержати? Бач, батько п'яниця непросипєнний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?

Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці, слава тобі господи — скільки заробляю! А зимою пряду; та й зібрала чимало повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати і зодягати і без мужика-дурня.

Одарка. Та вже ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого натякати: я вже старому Кандзюбі казала, щоб сьогодні і старостів присилали.

Уляна. Ох, мені лихо! сьогодні?..

Одарка. Сьогодні, сьогодні! Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна...

Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію...

Одарка. Потурай! Дівка з парубком, аби б зійшлись, ато найдуть об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати. (Уходит).

Діалог Уляни та Стецька

Уляна и Стецько выходять;

Стецько. Та й патлата! А що у вас варили ?

Уляна Нічого!

Стецько . Ну!.. Ну... а тепер... що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав: розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім ЇЇ розпитовати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував еси!

Стецько. Так він-бо добре казав, не йди, каже-говорить, від неї, поки обо всім не домовишся

Уляна. Ні об чім нам домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене йдеш?

Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу.

Стецько. Та чому не хочеш?

Уляна. А не хочу — тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пісеньки заспівай, то вона й піде..

Уляна. Та я тобі кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, так по пиці ляпанця і дасть. Я вже пробував.

Уляна. Та що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько. Не треба мені твого хотіння; підеш і без нього.

Уляна. А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та йди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б'є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!

Уляна (в сторону). Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь, та буду його піддурювати.

Ведуча. Шлюб без кохання засуджує також і М.Старицький. У своїй комедії «За двома зайцями» він описує історію Свирида Петровича Голохвостого, який шукає для себе вигідної партії.

Виконання пісні «Несе Галя воду»

Ведучий. От і закінчився наш захід. Сподіваємося, що твори, які ми сьогодні пригадали, і поезії, які почули, вам сподобались і ви частіше звертатиметеся до творчості українських письменників, коли у вашій душі оселиться любов.

…Читайте вірші про любов.

Хоч, кажуть, все придумали поети, - І почуття, в яких нуртує кров, І ніжності, і вірності тенета.

Не вірте! Є любов така в житті, Що може навіть душу спопелити!

Знайдіть для себе ці слова святі, Що змусять вас і плакать, і радіти. Знайдіть найкращі на землі слова – І подаруйте їх своїм коханим.

Читайте вірші – в них любов жива !

Тож хай вона у вас в душі не в’яне!

Учні виконують вальс «Мій ніжний та лагідний звір»

Ведуча. Дякуємо за увагу.

ВИСНОВОК

Серед усіх чудес світу найбільше чудо — це людина і кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих би не було. І навіть якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава і кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.

Але не всім людям від природи дано кохати. Дехто проживає життя, так і не пізнавши сили цього надзвичайного почуття, почуття, якого не купиш ні за які гроші. Воно або є, або його немає, і примусити себе кохати ніхто не може. Кохання не можна запланувати, воно не буває з примусу. Це надзвичайно тонке почуття, яке може зруйнувати необережне слово, погляд. Воно вривається в життя раптово, навіть коли не чекаєш, навіть коли це тобі не потрібно. Це як мана, як раптове оп'яніння. Кохання — це робота серця, емоцій, духу.

Дуже часто кохання буває одностороннім, і тоді воно перетворюєть ся на муку, причому ця мука теж найчастіше буває надзвичайної сили. У коханні налито не лише меду, а й отрути. Цікаво, що кохання ніби проходить кілька етапів, найчастіше три. Спочатку це платонічне замилування, романтика, квіти, музика. Пізніше — пристрасть, а потім — довіра, прив'язаність, спорідненість душ. Люди стають інколи ріднішими ніж брати і сестри по крові.

Звичайно, кожен мріє про красиве кохання, романтичне, єдине і неповторне. Та не всі розуміють, що воно не приходить саме собою, що потрібна ще й велика робота душі і серця. Кохання — це велика сила і натхнення, які рухають таланти, пробуджують здібності. Яке буде у людини кохання — залежить від культури, від виховання, від характеру. Дуже б хотілося, щоб кожна людина пережила це надзвичайне почуття.

Але, потрібно пам`ятати, що почуття не є гарантом надійності чогонебудь, гарантом надійності може бути тільки людина. А якщо ви будете безтурботно спочивати на лаврах, думаючи, що спіймали вічність за хвіст, або недбало кидатися словами і вчинками, випробовуючи почуття на міцність, то є велика вірогідність втратити цей небесний дар, який дається кожному, але не кожен здатен цей дар оцінити та зберегти.