Конспект "Будеш, батьку, панувати".

                                   БУДЕШ, БАТЬКУ, ПАНУВАТИ

Учитель. У вересні 2024 р. літературною спільнотою ми відзначали 255-річчя від дня народження зачинателя нової української літератури Івана Петровича Котляревського. Його творчість - справді епохальне явище у духовному житті українського народу. Нова тематика, гуманістичний пафос його творів,  висвітлення актуальних cуcпільних і морально-етичних питань, звернення до животворних джерел рідного слова, щедре використання багатих скарбів народної поезії характеризують новаторство автора, визначають його заслуги перед українською національною культурою.

Котляревському, як і Шевченку, відводять особливе місце в розвитку української літератури. Обидва митці стояли біля її першоджерел. Тож спробуймо й ми долучитися до перлин творчості видатного українського поета, драматурга та громадського діяча І.П.Котляревського.

Слово надається ведучим

1. Йому судилося стати визначним українським письменником, який вперше в Україні через свої твори заговорив з українцями рідною мовою, започаткувавши нову добу в українській літературі.

Олена Пчілка порівнювала Івана Котляревського з першою весняною квіткою, що змарнілу землю звеселяє, з найпершою ластівкою, що "весну нам принесла", з першою зорею, яка "у добу безпросвітну" у небі стиха засіяла. Звертаючись до зачинателя нової української літератури і літературної мови, Олена Пчілка славить свого земляка-полтавця такими словами:

 Ти, наче ясна зоряниця,                                        Хвала ж тобі, хвала довічна,  З'явився    в наших небесах                                      Ти – України вірний син!

 І засвітив надію милу                                           Хвала і слава невмируща

 В сумних опущених очах.                                     За той щасливий твій почин!

 

1. Іван Петрович Котляревський першим звернувся до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії українців. Його твори сповнені непідробного гумору, високої, поетичної, щирої любові до народу. Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого українця, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє.

2. До появи славнозвісної «Енеїди» Котляревського часто можно було чути, що, мовляв, українська мова придатна лише для хатнього вжитку. Котляревський першим проклав глибоку борозну на цілині нової української національної культури як письменник і драматург, як творець своєрідної енциклопедії народного українського побуту тих часів. Він першим заявив, що мова нашого народу багата, гарна і гідна того, щоб стати мовою літератури та науки.

1. П’єси Котляревського привабливі та безсмертні своїм правдивим відтворенням народних картин селянського життя в Україні на початку XIX ст. Михайло Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвитку української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову… і голосно залунало по широких світах» із його творів.

Декламатор

 Як день горить, як вітер хилить віти,

Як те, що є на світі доля й час,

Між нас тобі, поете, жити,

Як і між тих, що прийдуть після нас.

Пройдуть віки, настане вічне літо,

І так, як ми, як з нами це було,

Над книжкою твоєї "Енеїди"

Нащадок схилить радісне чоло.

Як день горить, як вітер хилить віти,

Як зорі ті,  що світять для очей.

Земля все так же буде вдаль летіти

Й твоє ім'я сіяти між людей!             

2. Ось такими пророчими рядками Володимир Сосюра висловив свою шану засновнику нової української літератури Івану Петровичу Котляревському і його безсмертній «Енеїді».

 1.  Відповідаючи запитам свого часу, Іван Петрович Котляревський п’єсами «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» започаткував становлення нової української драматургії.

2. Відомо, що п’єса «Наталка Полтавка» І.Котляревським написана до 1819 року, проте точна дата її створення невідома. Ставши директором полтавського театру, Іван Петрович був невдоволений репертуаром, який складався з п’єс, у яких висміювали простий народ і вихваляли вищі прошарки суспільства. У «Наталці Полтавці» драматург відобразив найкращі риси українців, викрив поширені вади чиновників. 

2. За свідченнями сучасників, Іван Котляревський для сюжету твору використав реальний факт, який мав місце в ті часи. У театрі, де був директором І. Котляревський, працював селянин Мефодій Семижон, який одного разу розповів Котляревському, що приїхала його племінниця, до якої сватається писарчук, але вона не хоче за нього йти, бо чекає свого нареченого, який чомусь забарився і вже не повертається із заробітків цілих чотири роки. Автор зобразив кохання бідної дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя. 

1. Підштовхнули до написання п’єси і народні пісні, зокрема побутові, купальські та балади, зокрема, такі як: «Лимерівна», «Брала дівка льон», «Чорна хмаронька наступає», «Ой оддала мене мати за нелюба заміж».

2. Уперше “Наталка Полтавка” була поставлена у 1819 році в Полтаві.

1. 21 січня 1821 року “Наталка Полтавка” вперше була поставлена у Харківському театрі. Але перед виставою у Харкові виникли деякі труднощі: для постановки був необхідний цензурний дозвіл, оскільки дозвіл князя Рєпніна поширювався лише на Полтавську губернію. Але трупа вийшла зі складного становища. За порадою Григорія Квітки-Основ’яненка трупа анонсувала якусь відому старовинну п’єсу, а напередодні вистави, пославшись на “хворобу” когось з артистів, попросила офіційного дозволу поставити “Наталку Полтавку”, яку нібито довелось готувати поспіхом. Мета була досягнута -“Наталка Полтавка” відгриміла у Харкові.

2. Упродовж майже двадцяти років після написання, п’єсу не друкували, але активно розігрували на сценах українських театрів. Вона користувалася неабиякою популярністю, тому багато представників української еліти знали її напам’ять. Увесь цей час «Наталка Полтавка» поширювалася у рукописних копіях, на деяких з них навіть не зазначалося прізвище автора.

1. Проте надрукували “Наталку Полтавку” лише 1838 року в “Українському збірнику”. Вражає тривале сценічне життя «Наталки Полтавки». Ще за життя І. Котляревського її показували не тільки в Полтаві, а й у Києві, Харкові. Свідчення про це знаходимо у періодичних виданнях того часу. Головні ролі у п’єсі виконували корифеї українського театру: М. Щепкін, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський та ін. Майстерно відтворювали образ і М. Заньковецька та М. Садовська-Барілотті.

2. З великим успіхом п’єса йшла на сценах  Талліна, Вільнюса, Мінська, Варшави, у Середній Азії та на Кавказі. Через чотири десятиліття після смерті І. Котляревського Микола Лисенко написав однойменну оперу за драмою «Наталка Полтавка». І зараз творіння М. Лисенка вважається класикою українського оперного мистецтва.

1. До цього часу полонять слухачів своєю чарівною мовою та мелодіями пісні безсмертної  ,,Наталки-Полтавки” І. Котляревського. І до цього часу линуть над нашою землею  ніжні та задушевні пісні Наталки, веселі та такі, що беруть за душу, Миколині та Петрові пісні, пісні, що викликають посмішку, самого пана Возного.  Саме в піснях розкриваються національні характери героїв, їхні високі моральні цінності. У  творі звучить 19 пісень, які можна поділити на 4 групи:1 – власне твори автора; 2 – оброблені Котляревським народні пісні; 3 – перероблені літературні пісні; 4 – народні пісні. (Пісня 

М. Стеф’юк «Пісня Наталки…»)

   1. З початку ХІХ століття долітають до нас Наталчині пісні, світлі й ніжні, зігрівають зворушливою дівочою вірністю наші серця.  Безсмертна, вічно юна пісня Наталки! Вийшла вона із зеленої білостінної Полтави понад півтора століття тому і досі ходить од хати до хати. Завжди їй відчиняють двері, скрізь її зустрічають то ласкавим усміхом, то закоханим поглядом, то чистими сльозами. І хочеться вірити в те, що давні та вічно молоді пісні Наталки знатимуть сучасні хлопці та дівчата.

Виходить дівчина в образі Наталки

УРИВОК З П’ЄСИ «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

  (Лунає українська лірична музика)

                                                       І  сцена

 НАТАЛКА: (з відрами, ставить їх на землю і в задумі співає)

 Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться,

 Ой як моє серце болить, а сльози не ллються…

     Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся  в нужді і горі, і проклинаєш свою долю?.. І я тепер стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…

                                                        ІІІ   сцена

   ТЕРПИЛИХА: Ти опять чогось сумуєш,  Наталко?

НАТАЛКА: (шиє)  Мені з думки не йде наше безталання, мамо.

ТЕРПИЛИХА: А хто ж тобі винний, Наталко, скільки хороших людей за тебе сваталось…Тільки ти всім через Петра відмовляла. Чотири роки об ньому ні слуху ні духу (Плаче).

НАТАЛКА: Не плачте, мамо! Я покорюся вашій волі , для вас за першого жениха, вам угодного, піду замуж.

ТЕРПИЛИХА: Наталочко, доню моя! Прошу тебе: викинь Петра з голови -  і ти будеш щасливою.   (Стук в двері).

                                                            ІV    сцена

  ВИБОРНИЙ: Помагай Бі. Як ся маєте, як поживаєте (знімає капелюха з поклоном).

НАТАЛКА: А живемо , як горох при дорозі: хто не схоче, той не вскубне.

ТЕРПИЛИХА: На нас бідних і безпомічних , як на похиле дерево, і кози скачуть.

ВИБОРНИЙ: Хто ж тобі винуват, стара?  Якби оддала дочку замуж, то й було б кому вас обороняти.

ТЕРПИЛИХА ( сумно): Я сього тільки і хочу, так що ж (дивиться на Наталку з

 докором).

    ВИБОРНИЙ: Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя, щоб не засидітись.

НАТАЛКА: Мамо, Бог нас не оставить: єсть і бідніші од нас, а живуть же!

ТЕРПИЛИХА: Ти обіцяла для мого покою за первого жениха, аби добрий, вийти замуж.

ВИБОРНИЙ: Та можна вашому горю пособити. (лукаво).У мене є на приміті чолов’яга: і поважний, і багатий, і Наталку собі дуже уподобав.

НАТАЛКА (вбік): От і біда мені!

ТЕРПИЛИХА: А хто ж це?

ВИБОРНИЙ: Наш возний Тетерваковський… Чим же не чоловік?

ТЕРПИЛИХА: Я душею рада такому зятеві.

НАТАЛКА: А чи буде пан, котрий жениться на простій дівці, її вірно любити, чи для пана така жінка буде гірше наймички-кріпачкою?

ТЕРПИЛИХА: Знову те саме (плаче).

ВИБОРНИЙ: Наталко, викинь дурь з голови. Може, твій Петро де в острозі сидить, або в москалі завербувався?

НАТАЛКА: Мамо, мамо, не плачте, все для вас  зроблю, все стерплю… Тільки не спішіть з весіллям.

ВИБОРНИЙ: Ну, чекайте тоді сватів. Готуйте рушники.  Прощавайте!

ТЕРПИЛИХА: Прощавайте, пане виборний. Хай вам Бог допомагає

 за вашу приязнь (проводжає).

НАТАЛКА (ОДНА): Не  минула мене лиха година; возний  гірше реп’яха  причепився… Де ти, милий, спаси мене од лютої напасті, за нелюбом коли  буду, то мушу пропасти.

 ( Музика) 

                                          Vсцена                                                                                                               (Виходить Петро з вузликом, співає пісню «Сонце низенько»):

 ПЕТРО:  Сонце низенько , вечір близенько, спішу до тебе,  лечу до тебе, моє серденько…

Бурлакою живу на світі, тиняюсь од села і до села. Тепер іду в Полтаву. Нема у мене ні родичів, ні знайомих… Та й які родичі у сироти? Ні кола ні двора , весь тут…(Сідає, похилив голову). Чотири роки уже, як розлучили мене з Наталкою. Я був бідний і любив Наталку без всякої надії. Тепер, наживши кривавим потом копійку, дізнаюсь, що Наталка з матір’ю, після смерті старого Терпила, переїхали у село, живуть у бідності, без помочі.  Все , здається, близило мене до щастя, Але ж треба було спізнитися на один день, щоб горювати все життя   -   Наталка вже просватана…  (Йде Наталка з кошиком).

ПЕТРО: Наталко!

НАТАЛКА: Петре! (обіймаються)

ПЕТРО: В який час я тебе зустрічаю, щоб побачитись і знову розлучитись.

НАТАЛКА: О Петре! Якби ти знав, скільки я сліз вилила за тобою!

ПЕТРО: Чи любиш ти мене?

НАТАЛКА: Я за себе божусь, а чи любиш ти мене?

ПЕТРО: Люблю… але ж возний – пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Тільки через мене ви собі ворогів прибавите.

НАТАЛКА: Не довго з ним і розвязаться: не хочу, не піду за нього, та й кінці в воду.

ПЕТРО: А чи добре так буде? А твоя мати?..

НАТАЛКА: У мене рідна мати – не мачуха, не схоче своєї дитини губити. Аби ти любив, бо поклялась, що ні за ким, окрім Петра, не буду… Петре, любиш ти мене?

ПЕТРО: Люблю тебе, Наталко, більше як самого себе.

НАТАЛКА: Дай же мені свою руку (взявши руку). Будь же бодрим і сильним,  і я навік твоя.

1.Сьогодні “Наталка Полтавка” з успіхом іде на сценах Італії, Німеччини, Англії, Сполучених Штатів та багатьох інших країн. Усе це свідчить про те, що цей твір є перлиною української літератури, який і зараз захоплює глядачів.

2. «Наталка Полтавка» популярна і донині. За сюжетом цієї п'єси знято однойменні кінокартини. І. П. Котляревський був відкривачем України і українців, їхньої мови, пісні, слави. Його твори є чудовими зразками мистецтва в нашому красному письменстві, мають велике пізнавальне, художньо-естетичне та виховне значення. Т. Шевченко назвав І. Котляревського «батьком», бо він був талановитим попередником Кобзаря, родоначальником демократичного напрямку в українській літературі. Творчість цього письменника — дорогоцінний скарб у золотому фонді світової літератури. І, як сказав Т. Шевченко:

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!