Конспект уроку з літератури рідного краю у 6 класі по темі: ,,Співці стрілецької слави’’

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект уроку з літератури рідного краю у 6 класі по темі:

,,Співці  стрілецької слави’’

 

 

 

                                                                                                                                        

 

Підготувала вчитель української мови

                                                                  та літератури

                                                                  ЗОШ l-lll ст. с.Поділля

                                                                  Чортківського району

                                                                  Тернопільської області

                                                                  Ванджура Світлана Василівна

 

 

Тема: ЛРК.Співці  стрілецької слави.

Мета:розширити знання учнів про авторів та найкращі зразки стрілецьких пісень, пояснити історію їх виникнення та поширення

сприяти удосконаленню навичок школярів дослідницької роботи,  аналізу поетичних творів, розумінню глибинності змісту пісні через її виконання;

виховувати у дітей почуття гордості за героїчне минуле свого народу.

Тип уроку:Інтегрований урок-дослідження(українська л-ра та музика)

Обладнання: відеопрезентації, плакати, книжки «Історія УСС», Ганна Костів-Гуска «Росте біля хати калина»,інтерактивна дошка.

 

 

 

Епіграф:  "Пролетіла стрілецька пісня через усі перепони — страху, голоду,   репресій, депортацій, навіть зруйнування стрілецьких могил — і в неушкодженому вигляді передалася нам як пам'ять і стимул до нової боротьби за національне відродження..."

Роман Іваничук

Хід уроку

Організаційний момент

Повідомлення теми і мети уроку:

Дорогі діти, до сьогоднішнього уроку ви готувалися заздалегідь, бо мали завдання поцікавитися стрілецькими піснями та їх авторами. Я думаю, ви дізналися щось цікаве для себе і поділитеся своїми дослідженнями із нами.

І так , тема нашого сьогоднішнього уроку:»Співці стрілецької слави»

Вчитель(вступ)

Сьогодні , щоб осягнути всю велич і біль,що виспівані у такому унікальному витворі українського народу, якому назва –стрілецькі пісні, ми пригадаємо події більш ніж сторічної давності І так: Йшов 1914 рік…

(відео презентація «Укр.січові стрільці-110 років українського військового феномену»(2,20хв.).

Коли почалася Перша світова війна, Романові Купчинському йшов 20 рік, Михайлові Гайворонському — 22–ий, Левкові Лепкому — 26–ий... Свідомі та безстрашні юнаки вступили у загін Січових стрільців і пройшли з ним всі воєнні шляхи. Як не парадоксально це прозвучить: не було би війни, не народилися б найвідоміші та найпопулярніші пісні Першої світової. Написали їх під час війни понад сотню

Романові Купчинському разом з іншими уродженцями землі Тернопільської — братами Богданом і Левком Лепкими, Степаном Чарнецьким, Михайлом Гайворонським судилося став співцями січової слави

Українські Січові Стрільці вважали себе духовними спадкоємцями кращих традицій українського війська, зокрема запорізького козацтва. Тому невід’ємною частиною їхнього життя стала рідна пісня. Спочатку залюбки співали народні творіння, а невдовзі в стрілецькому середовищі народилися десятки своїх пісень. 

„Стрілець і пісня, — зауважував підхорунжий Юрко Шкрумеляк, — то брат і сестра, то любчик і любка; в одинокій пісні знаходить стрілець розраду та хвилеве забуття”. 

„Якби не пісня, були би ми подуріли, а так зійшлися на хвильку, заспівали і легше стало... „— продовжував думку побратима підхорунжий Михайло Гайворонський. 

Народженню стрілецьких пісень сприяли реальні події, факти, імена, випадки з життя усусів, ставали темами поетичного оспівування, водночас передаючи нащадкам „живі спогади про славне минуле стрілецтва, про бої, смерть та любов, про геройство й жертви, про веселі й сумні переживання товаришів зброї”. 

Підхорунжий Роман Купчинський у своїй „Оді до пісні” писав: 
Пісне! Велична, рідна пісне!
В тобі є все: і древня наша слава, 
Володимира хист, і мудрість Ярослава, 
І наших прабатьків ворогування злісне, 
І Богдана розвага, 
І Богуна відвага, 

Вчитель:

    Ви мали домашнє завлання підготувати коротенькі повідомлення про співців стрілецької слави та їхні твори

До слова запрошую…

(виступ учня про Гайворонського та його твори) потім запис пісні…

Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. в м. Заліщики. З раннього дитинства виявляв інтерес до навчання, а особливо до музики. Жителька Заліщиків Марія Українець згадувала, як "Михась часто сидів під хатою і читав книжки. Був він на вигляд щупленьким і скромно одягнутим. Коли хлопець не читав, то був завжди якийсь задуманий".

У Заліщиках М. Гайворонський закінчив 7 класів, а потім учительську семінарію. Пригадуючи юні літа, він писав: "Цимбали були моїм першим інструментом, а вчив мене циган Місько. Мій батько грав на сопілці. Сорок літ із чубком минуло з того часу, а я досі чую батькову сопілку та свої цимбали і не в силі відірвати думки від спомину…"

У 1912 р. М. Гайворонський почав працювати вчителем у селі Зашкові недалеко від Львова. Звідси Михайло доїжджав до Львова і в Музичному інституті ім. Лисенка студіював музику. Також займався самоосвітою, студіюючи польські та німецькі підручники.

У 1914 р. М. Гайворонський на великому концерті у Львові, присвяченому 100-річчю з дня народження Т. Шевченка, диригував учительським хором. Тоді й прозвучали його перші твори, ".

Перша світова війна перервала вчителювання і навчання в інституті. Михайло Гайворонський служив у запасній частині легіону Українських Січових Стрільців.. Організатор військових оркестрів у 1914 – 1917 рр., старшина УСС, він написав багато пісень на тексти Богдана Лепкого, Петра Карманського, Юрія Шкрумеляка, Романа Купчинськото, Миколи Голубця, Юрія Назарака. Часто він і сам писав поетичні твори. Величаво звучить похідна пісня М. Гайворонського "Йде січове військо до бою", написана в 1916 р. Популярність здобула також його хорова пісня "Ой, впав стрілець", складена в Тудинці над Стрипою у 1916 р.

Автор понад двох десятків стрілецьких пісень, М. Гайворонський свої мелодії творив під враженням хвилі гарячих поривань, щирих синівських почуттів. Багато пісень були улюбленими серед стрільців й дуже часто співаними. Серед них "Ой, нагнувся дуб високий"(слова М. Голубця), "Ой, там при долині" (слова І. Луцика), "Їхав стрілець на війноньку" і "За рідний край" Стрілецькі пісні швидко здобули собі любов і популярність.

 

Пісня «Їхав стрілець на війноньку…

 

Їхав стрілець на війноньку
Прощав свою дівчиноньку
Прощай, миленька, чорнобривенька
Я йду в чужую сторононьку

Прощай, миленька, чорнобривенька
Я йду в чужую сторононьку

Дай ми, дівчино, хустину
Може, я в бою загину
Темної ночі накриють очі
Легше в могилі спочину

Темної ночі накриють очі
Легше в могилі спочину

Дала дівчина хустину
Стрілець у бою загинув
Темної ночі накрили очі
Легше в могилі спочинув

Темної ночі накрили очі
Легше в могилі спочинув

Лихії люди насилу
Взяли нещасну дівчину
Там, серед поля, гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу

Там, серед поля, гнеться тополя
Та й на стрілецьку могилу

 

 

 

2 учень (про Романа Купчинського)

Роман Купчинський

Народився 24 вересня 1894 року в с. Розгадів, нині Тернопільського району, Тернопільська область, Україна.

Дитинство (від 1896) минуло в с. Кадлубиська Брідського повіту (тепер Львівщина), оскільки парохом місцевої церкви був його батько о. Григорій Купчинський^[2].

Навчався у Перемишльській гімназії, згодому Духовній семінарії у Львові.

Довголітній активіст українського спортового руху, зокрема член Товариства студентів вищих шкіл «Україна» від початку його заснування в 1911, на одних із перших змагань виграв суперництво з метання диска та штовхання ядра, рекордсмен з легкої атлетики Запорозьких ігрищ, чемпіон Галичини з легкої атлетики.

1914 — записався до легіону УСС (рядовик, командант чоти, сотні, ад'ютант полку в ранзі поручника).

 Брав участь у боях на Маківці, згодом на Тернопільщині біля р. Стрипи в селах: Семиківці, Багатківці, Панталиха, Соколів, Раковець, Соснів.

Від 1916 був членом таємного стрілецького Ордену. У 1918 командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 — пішим полком УГА у боях за Львів. Разом з УГА пройшов її шляхом перемог і поразок.

Від середини 1920 до лютого 1921 інтернований у польському таборі для старшин УГА в м. Тухолі.

Перший вірш опублікував 1915 у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України».

У рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Романа Купчинського «Новініяда», яку називали початком стрілецької преси.

Від 1915 належав до Пресової Кватири (разом із поетами, композиторами Левом Лепким, Юліаном Назараком, Михайлом Гайворонським, Антіном Лотоцьким, Степаном Чарнецьким, Юрієм Шкрумеляком, Лесем Новіна-Розлуцьким та іншими) й Артистичної горстки УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам'яті стрілецького чину, випускали періодичні видання, компонували архіви УСС.

Автор поезій на стрілецьку тематику («Ніби сниться», «Дума про Хведора Черника», «Перший листопад» та ін.), слів і музики стрілецьких пісень: «Ой там при долині» (1915), «Заквітчали дівчатонька» (гора Лисоня біля Бережан — с. Вільховець), «Гей там, у Вільхівці» (спільно з Л. Лепким, написана після бою під с. Потутори), «Як з Бережан до Кадри» (написана під час переїзду УСС з Бережан до Коша), «Ой шумить, шумить» (с. Тудинка над Стрипою; усі — 1916), «Вдаряй мечем» (1917), «Пиймо, друзі» (1918), «Ірчик», «Бодріться» (всі — 1920), «Ми по таборах і

Працював професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою.

1924—1939 — співробітник редакції газети «Діло», де вів постійну рубрику «Відгуки дня», під якою друкував фейлетони, підписуючись

Автор роману-трилогії зі стрілецького життя «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» (обидві частини — 1928), «У зворах Бескиду» (1933).

1939 року переїхав до Кракова,згодом до Німеччини, згодом у США..

 

Пісня ,,Гей, ви, стрільці січовії”

 

Гей, ви, стрільці січовії,

Раз, два, три,

В наших дівчат серце мліє,

Раз два, три.

Ви вперед все поступайтесь,

Ні на що не оглядайтесь,

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

 

Попереду сотник їде,

Раз, два, три.

Він до пекла з нами піде.

Раз, два, три.

Сам із себе хлопець бравий.

Під ним коник дуже жвавий,

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

 

Пане сотник, що то стало,

Раз, два, три,

Що в нас грошей дуже мало?

Раз, два, три.

Три дні хліба ми не їли,

Лиш холодну воду пили,

Раз, два, раз, два, раз, два, три

 

 

3-й учень –(про Левка Лепкого)

Лев Лепкий (псевда: Леле, Оровець, Льоньо, Швунг, Зиз та інші) народився 7 грудня 1888 р., у с. Поручин тепер Бережанського району Тернопільської області.

Навчаючись у славнозвісній Бережанській гімназії та під час університетських студій у Львові, він поринає у вир громадського і культурного життя, організовує театральні гуртки молоді, виступає з хорами в селах і містечках Галичини. Під час навчання у Краківській академії мистецтв студентські аматорські гуртки їздили з концертами та театральними виставами на Буковину, до Німеччини та Австрії. Разом з друзями Левко організував Січові організації на Бережанщині, Бориславщині.

З початком першої світової війни він стає одним з перших організаторів Легіону Українських Січових Стрільців. У боях за Україну, за її державність він став літописцем стрілецької слави. Завдяки йому та його побратимам Роману Купчинському, Михайлу Гайворонському, Юрію Шкрумеляку, Антону Лотоцькому ми сьогодні маємо правдиву історію УСС - описи боїв, світлини, картини, романтичну стрілецьку поезію та вічно нев'янучі і невмирущі стрілецькі пісні. Автор низки пам'ятників на могилах Січових стрільців, зокрема у Винниках на Львівщині.

Після закінчення війни Левко Лепкий активно займався літературною, редакторською роботою. У 1931-1939 роках працював директором курорта "Черче" біля Рогатина, був одним з його співзасновників. З початком Другої Світової війни він назавжди прощається з рідною Україною, виїжджає спочатку до Кракова, а згодом і до Сполучених Штатів.

Після років поневірянь активно включається в українське громадське життя діаспори, відновлює видавництво "Червона Калина", друкує свої спогади, оповідання, вірші та нові пісні. Тільки з проголошенням незалежності до нас повернулись забуті імена братів Лепких. Літературна спадщина Лева Лепкого, зокрема твори стрілецького і міжвоєнного періодів, що були опубліковані раніше, а також взяті з рукописного архіву поета, зібрані у книзі "Лев Лепкий. Твори".

Найбільше він відомий як автор широко популярних стрілецьких пісень, зокрема "Гей, видно село", "Бо війна війною", "Колись, дівчино мила", мелодією до знаменитих "Журавлів" його старшого брата, класика української літератури Богдана Лепкого.

Помер 28 жовтня 1971 р. у місті Трентоні поблизу Нью-Йорка.

 

Відео презентація "Гей, видно село"

 

Вчитель:

Сьогодні ми вже згадували ще одного митця,автора пісні,яка стала безсмертною відразу, як тільки почув її світ. Він, мабуть, і не думав, коли писав рядки цієї пісні, що вона прославить його на віки. Ім я цього співця Степан Чарнецький. І він теж наш земляк, бо народився за якихось сорок-п ятдесят кілометрів від нашого села. А його пісня «Ой у лузі…»стала гімном УСС

4. й учень про Ст. Чарнецького і пісню «Ой у лузі…

Степан Чарнецький, син священника. Був 13-ю дитиною в сім ї. Народився у с. Шманьківчики на Тернопільщині( колишній Чортківський р-н).Рано залишився без батька, але освіту мати з братом все таки йому допомогли здобути.Вже будучи студентом Львівської політехніки, починає займатися театром та літературою. Його пісня, яку він написав до сценарію  п єси «Сонце руїни», переробивши козацьку пісню «Розлилися круті бережечки» стала безсмертною. Саме вона стала неофіційним гімном  Легіону Січових Стрільців. Це пісня «Ой у лузі…»(звучить пісня)

Відео презентація про створення пісня ,,Ой у лузі…”

 

 

Вчитель:Як уже знаємо, Легіон Січових стрільців був створений і воював на теренах Галичини і відстоював свободу і незалежність України саме тут, у нашому краю. Бо ж і гора Маківка, і село Семаківці, і річка Стрипа -це наша місцевість. Можна сказати, що історія стрілецтва творилася саме тут, де живемо сьогодні ми. Тому ми провели своєрідну експедицію в межах нашого села, і записали від старожителів кілька стрілецьких пісень, які співали наші бабусі, діди і прадіди

 

До слова запрошую…. (про пісні нашого села)

 

Пасло дівча три корови

Попід гаєм скраю,

Надибало хрест дубовий      

Та й плакало з жалю.        

 

Назбирала барвін-цвіту,

Цвіту рожевого,

Заквітчала хрест дубовий    

Стрільця січового.          

 

Потім стала, прочитала,

Кого замаїла...

Там січовий Стрілець лежить,

Серце заболіло.             

 

Ой, за що ти і за кого...

Та й ревненько плаче.

За що лежиш у могилі,       

Січовий козаче?

 

 

Як мені прийдеться вмерти,
Життя віддати за край,
Будьте ласка, та поховайте
Мене в зеленому гаї.

Мене в гаю поховайте,
Щоб де-колись із весною
Хоч пташина заспіває
Сумну пісню наді мною.

Бо пташина без родини,
Нічого вона не знає,
Бо в тій скелі, тій неприступній,
Мене ніхто тут не знає.

І висипіть ми могилу,
Високий хрест ми поставте,
На тім хресті прибийте дошку
І такі слова подайте.

"Тут січовик спочиває
Із гарячої любові,
Впав в борбі за Україну,
Зносив тяжкії окови".

І ще до того додайте
Ім’я, котре я маю,
Рік і місяць, де я родився,
І день, котрий я вмираю.

А мою вірну могилу
Пташки звеселять зі співом,
А ти, друже, коли там будеш,
Змов "Богородице Діво..."

            

 

 

Вчитель. Готуючись до цього уроку, я переглядала багато записів, старих матеріалів,і натрапила на стару книжку про Українських Січових стрільців. Хочу вам показати і зачитати деякі цитати… Тоді, на початку 90-х я була такою, як ви зараз, але це був час проголошення незалежності, і був великий здвиг у народу якраз повернення національної свідомості.У нас було засноване товариство «Просвіта», до якого входило багато людей із села. Організовувалися всякі акції, концерти, ставили п єси. Ми, діти, теж брали участь у концертах. І я знайшла від руки написані слова пісні, яку я співала. Ось вони. Це пісня –стрілецька «Розпрощався стрілець…» Ми її вам зараз заспіваємо разом з Марією Михайлівною як і тоді. Більше як 30 років тому.

 

Розпрощався стрілець із своєю ріднею

І поїхав в далеку дорогу –

За свій рідний край, за козацький звичай,

Йшов у бій за свою перемогу.

 

А вітер колише високу траву,

Молодий дуб додолу схилився,

Листям шелестить, вбитий стрілець лежить,

Його коник над ним зажурився.

 

Ой, ти коню, мій коню, не стій наді мною,

Я полежу на землі невкритий.

Ти біжи, коню мій, скажи неньці рідній,

Що я за Україну убитий.

 

Нехай батько і мати, і сестри, і брати -

Нехай вони за мною не плачуть.

Я у степу лежу, по Вкраїні тужу,

Чорний крук наді мною все кряче.

 

Ряди ж за рядами стрільці йдуть полками,

До походу гармати їм грають.

А за їхню честь лиш березовий хрест,

Дрібні сльози на землю спадають.

 

Розпрощався стрілець із своєю ріднею

Та й поїхав в далеку дорогу –

За свій рідний край, за козацький звичай,

Йшов у бій за свою перемогу.

 

 

 

 

Учень Наша землячка, письменниця з Борщева, Ганна Костів-Гуска написала вірш «Пам яті січових стрільців»(читає)

 

На могилі січового стрільця

 

Як тебе звати? Чий бо ти, сину?

Гілкою вітер хитнув....

Скільки вас, соколи, за Україну

Впало у ту війну?

 

Голови буйні. Кріси при боці.

Шанці на повен зріст

За Україну падали хлопці,

Смерть їх косила навскіс.

 

Не шкодувала саду-розмаю

Ні молодечих літ.

Вас Україн-матір згадає

Вас не забуде світ.

 

Падали хлопці в цвіті майовім.

Кулі їх вперто сікли.

Трави руділи від їхньої крові

Ріки червоно текли...

 

Скільки вас, діти, на білому світі

В землях чужих лежить?

Зірка Вкраїни над вами не світить,

Пташка не долетить

 

За небо блакитне над Україною

Ви заплатили життям,

Земле свята, прорости хоч калиною

Там, де стрілець упав.

 

 

І так, давайте підсумуємо, що ми нового дізналися на сьогоднішньому уроці

Я задам вам кілька питань, а ви намагайтеся дати відповідь одним словом «так» чи «Ні»

1. Стрілецькі пісні є видом народної творчості? (ні)
2. Стрілецькі пісні виникли на Галичині?(так)
3. Пісні січових стрільців відображали історичні події(так)
4. Гімном УСС стала пісня на слова Степана Чарнецького? (так)

Складання сенкану.

 

Стрілецькі пісні

-Патріотичні, сумні

-Надихають, захоплюють, дивують

-Героїзм, романтизм

-Слава України

 

Вчитель:(Закінчення)

«Ми пішли в цю світову завірюху тільки тому, щоби наша Україна…могла проголосити, що хоче мати власне місце під сонцем…» (із листа фронтових стрілецьких частин до Загальної Української Ради, 11 листопада 1915 р.)

 

Ретроспектива подій 100-літньої давнини настільки нагадує наше сьогодення, що паралелі вибудовуються мимоволі – та сама битва за існування нашої держави, той самий одвічний ворог зі сходу – росія. Тому звернення до нашого історичного минулого, та зокрема до подій Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр., значною мірою визначає й наше майбутнє. І цілком логічно згадати про героїв тих подій – лицарів Українських Січових Стрільців, які віддавали своє життя за незалежну Україну, віру, націю і честь.

Але, окрім військової звитяги, січові стрільці залишили по собі великий пласт культурної спадщини: літературної, художньої, музичної, і зокрема пісенної творчості УСС, яка не має аналогів у світовій військовій поезії. Першими авторами текстів і мелодій стрілецьких пісень були безпосередні учасники військових подій, зокрема: Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський та багато інших талановитих молодих людей. Виплекані на козацьких і народних традиціях, стрілецькі пісні виявилися мистецьким символом державницьких змагань за незалежність України, скріплюючи український дух нашого воїнства як в роки Першої світової війни та Української революції 1917–1921 рр., так і в сьогоденному протистоянні російському агресору. А пісня «Ой, у лузі червона калина», яка свого часу стала неофіційним гімном легіону УСС, тепер, у 2022 р. знову зазвучала, але з новою силою. За понад місяць з початку героїчного протистояння українців у війні з російськими окупантами, пісня «Ой, у лузі червона калина» стала однією з найбільш популярних, її співають не тільки українські вояки, а й діти, та стала впізнаною і за межами України.

Урок закінчився виконанням пісні ,,Ой у лузі червона калина” учнями 6 класу та всіма присутніми вчителями.