Поради батькам: як уникнути агресивної поведінки дитини
В наш час батьки не задумуються чому дитина демонструє агресивні реакції, не знають причину цього прояву і завжди карають за цей вчинок. Але це не правильно.
Погана поведінка дитини - привід для роздумів. Будь-який прояв дитячої агресії - це знак, сигнал внутрішнього дискомфорту. І наше завдання - з'ясувати причини, проаналізувати їх і подумати над тим, що хоче сказати дитина своєю поведінкою.
Як не сумно в цьому зізнаватися, але часто агресивна поведінка дітей провокують самі дорослі. Якщо в сім'ї, де виховується дитина, прийнято виражати свої емоції саме агресивними методами, то маля дуже швидко зможе перейняти такий стиль поведінки. Він міркує, що якщо так поводитися можна батькам, то значить, можна і йому.
Якщо дитячу агресію не присікти на кореню, то з одиночного явища вона перетвориться на погану звичку. Тому батькам разом з дитиною важливо навчитися контролювати його гнів і лють.
Основними причинами прояву дитячої агресії є:
1) прагнення привернути до себе увагу однолітків;
2) прагнення отримати бажаний результат;
3) прагнення бути головним;
4) самозахист і помста;
5) бажання ущемити гідність іншої з метою підкреслення своєї переваги.
Розрізняють 2 види агресії за відвертістю.
Пряма агресія спрямована точно на об’єкт, який викликає роздратування, вона виявляється у вигляді погроз, хамства і застосування сили.
Непряма агресія зазвичай спрямована на доступні об’єкти, на які безпечно випліскувати емоції. Наприклад, якщо дитина ображена на батька, вона може бити молодших братів і сестер або слабкіших однолітків.
Після висвітлення причин та видів агресивної поведінки у дітей доречно перейти до корекційної роботи з агресивними дітьми.
Подолання агресивної поведінки дитини — складний процес, адже йдеться про перебудову ставлень особистості та звичних способів реагування. Необхідно знайти ті «больові точки», які змушують дитину вдаватися до агресії. Тільки вивчення дитини та її оточення дає змогу вибудувати цілеспрямовану роботу з нею. Вона не може бути успішною без залучення до цього сім’ї. Вихідною позицією у подоланні проявів дитячої агресії є визнання того, що вона в переважній більшості випадків виявляється тоді, коли дитина з останніх сил обороняється, домагаючись таким чином задоволення своїх потреб. Які ці потреби, чому вони не можуть бути задоволені прийнятнішим шляхом, зрештою, чи завжди ці потреби конструктивні — все це потребує з’ясування.
Провідна ідея у подоланні дитячої агресії: не можна відповідати агресією на агресію. Зустрічаючи агресивну протидію, дитина ще більше утвердиться в справедливості своїх агресивних дій, у ворожості світу взагалі. Тому педагогічно невиправданою є поширена настанова батьків скривдженому: «Іди і дай здачі». Ще неприпустимо, коли батьки і педагоги займають щодо дитини, яка й справді демонструє неприємні зразки поведінки, ворожу позицію в цілому. Набагато конструктивнішим буде безумовний осуд агресивного спалаху, але без негативної оцінки дитини як особистості та обов’язкова підтримка позитивного в її поведінці.
Що стосується реакції на агресію, то варто пам’ятати декілька простих правил. Моментальне і жорстке покарання за бійку або лайку не дасть потрібного ефекту: дитина приховуватиме реакції від батьків, але почне зривати злість на інших. При цьому потурання також неприпустимо, дитина завжди відчуває невпевненість і коливання батьків. Профілактика агресії – це поступове і планомірне формування довірливих відносин, теплих і щирих. Для образного порівняння уявіть, що корекція запущеної агресії нагадує приручення дикої конячки – силу і слабкість вона не визнає, а єдине, що може спрацювати – довіра.
Тому батькам варто роботу щодо уникнення агресивної поведінки дитини проводити у чотирьох напрямках:
1. Навчити дітей соціально прийнятих способів вираження гніву (вчити дітей прямо заявляти про свої почуття та виражати гнів у формі гри – переносячи його на гумові та м’які іграшки, подушки, «склянки для крику» тощо). Ця техніка особливо корисна для роботи з несміливими, не впевненими в собі дітьми, але її не можна рекомендувати для тих, хто працює з дітьми холеричного типу активності.
2. Навчати дітей прийомів саморегуляції, вмінні володіти собою за різних ситуацій, для них корисними будуть будь-які релаксаційні та психогімнастичні вправи, зважаючи на м’язову напругу й зажими в ділянці кисті рук і обличчя. Наприклад, піднімаючи та кидаючи «тяжку штангу», дитина зменшує напруженість, відволікається та відпочиває. Одним із прийомів самоконтролю є стискання в кишені «чарівного камінчика» , який попередить агресивні бажання.
3. Для виходу з конфліктних ситуацій агресивних дітей необхідно навчати різних комунікативних умінь: вітання і прощання, звертання, прохання про підтримку, послугу, допомогу, надання допомоги, вдячності, відмови.
4. Обговорюючи агресивні вчинки, необхідно запитувати, що відчуває дитина, як і коли вона співпереживає та співчуває іншим, як реально може допомогти ровесникові. Аналізуючи поведінку казкових персонажів, через довірливу розмову в колі дітей, через сюжетно-рольові ігри, дорослий має змогу формувати довіру до людей.
Дорослим важливо у будь-якій справі знайти для дитини особисту значущу мету і спрямувати зусилля на підвищення самооцінки та зміцнення впевненості у собі. Будуючи стосунки на основі переконання, доброзичливого тону спілкування, надаючи можливості дитині реалізувати організаторські здібності, необхідно спокійно і твердо стояти на своїх виховних позиціях. Оскільки дитяча агресивність часто пов’язана з непередбачуваними емоційними реакціями і руйнівними наслідками, засвоєння неадекватних соціально прийнятих способів попередження агресії стає першочерговою необхідністю. Будьте уважні до своєї дитини!
людського існування. Природними вихователями дитини є її батьки. Роль сім’ї в суспільстві не порівнювана за своєю значимістю із жодним соціальним інститутом, адже саме в сім’ї формується і розвивається особистість дитини, відбувається оволодіння нею соціальними ролями, необхідними для успішного життя в соціумі. У сім’ї створюються умови для пізнання дитиною всіх сфер земного буття людини, закладаються основи моральності, формуються норми поведінки, розвиваються індивідуальні якості особистості. Сім’я сприяє не лише формуванню, а й самоствердженню особистості, стимулює її соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність. Особливості взаємин батьків і дітей бувають різними. Вони реалізуються в їх свідомій діяльності через певний стиль життя, переконання і вчинки.
Більшість сучасних батьків переконані в тому, що роблять все необхідне для правильного виховання дітей. Та реалії життя свідчать, що і час, і характер спілкування батьків і дітей бувають дуже обмеженими. Для успішного розвитку дітям украй необхідно, щоб дорослий був завжди поряд, виявляв уважність та повсякчас спілкувався з ними.
Який вид діяльності найбільше до вподоби дітям?
У дитинстві кожному з нас читали чудове оповідання російської дитячої письменниці Валентини Осєєвої «Чарівне слово», у якому йшлося про чудодійну силу «чарівного» слова «будь ласка». По-справжньому «чарівними» є й інші слова ввічливості, як-от: «дякую», «дозвольте», «вибачте», «доброго дня» тощо. Знати ці слова та використовувати у своєму мовленні має кожна вихована людина. Та не всім нам відомо про існування не менш «чарівних» слів, які спонукають дітей до дії та взаємодії з дорослим Щоб дослідити, яким з доступних видів діяльності віддають перевагу діти старшого дошкільного віку в дитячому садку, ми провели опитування дітей. Завданням було з’ясувати, які види діяльності найбільше їм до вподоби:
гра;
малювання;
праця;
експериментування;
конструювання;
слухання казок чи інших творів дитячої літератури.
Гіпотетично ми передбачали, що на першому місці опиниться гра, на другому — малювання, а на останньому — праця. Власне, здебільшого метою цього педагогічного експерименту було з’ясувати ставлення дітей до трудової діяльності. З огляду на те що дошкільникам ще складно зробити вибір зі значної кількості запропонованих варіантів через вікові особливості пам’яті, ми пропонували дітям обирати лише з трьох видів діяльності.
Використання «чарівних» слів як один із прийомів формування інтересу дітей до праці
Надалі ми займалися пошуком педагогічних прийомів, які дали б змогу залучити кожну дитину до трудової діяльності добровільно, без примусу. Був використаний арсенал ігрових прийомів — до праці ми залучали дітей через ігрові ситуації на кшталт: «Уяви собі, що до нас у гості сьогодні завітає Мийдодір. Що йому може не сподобатися в нашій кімнаті? Що ти можеш виправити?». Використовували також у процесі трудової діяльності елементи новизни, яскраві атрибути (знаряддя) праці, як-от: мочалки, щіточки, мильна піна тощо. Ці прийоми дали позитивний, але короткотривалий ефект.
І раптом — «еврика»! Ми знайшли «чарівні» слова, використовуючи які, змогли зі 100%-вим успіхом досягати бажаного результату. Це були слова: «Зі мною разом»
Справді, з’ясувалося, що для досягнення бажаного ефекту у взаємодії з дитиною варто лише змінити формулювання запитання чи звернення до неї, додавши «чарівні» слова.
Формулювати запитання правильно так: Чим тобі хотілося б зараз зайнятися: погратися, помалювати чи разом зі мною, витерти пил на полицях?
Що ти хотів би зараз робити: зі мною разом прибирати зі столу, гратися чи розглядати книжки?
Що будеш робити: будувати з піску, зі мною прибирати двір чи малювати?
Ми перевіряли ефект «чарівних» слів у величезній кількості варіантів та ситуацій. Результат завжди був однаковим. Використання «чарівних» слів, завжди давало змогу спрямувати активність дитини в потрібне для нас русло. Діти із задоволенням виконували разом з дорослим різні трудові доручення: мили підлогу, посуд, взуття,
листя кімнатних рослин, витирали пил та витрушували килимки, прибирали на подвір’ї.
Розвиток партнерської взаємодії дорослого й дитини
Спільна діяльність із дорослим настільки значима для дитини, що заради задоволення потреби бути поряд з ним, дитина відмовляється від найулюбленіших своїх занять — ігор, читання, малювання тощо. Звичайно, лише в тому разі, якщо ця діяльність супроводжується позитивними емоціями спілкування, підтримкою, оцінюванням затрачених дитиною зусиль і схваленням досягнених результатів.
Спілкування— основний вид діяльності, в якому відбувається розвиток особистості. Лише у спілкуванні дитина може проявити себе як людина відносно іншої людини, і лише у спілкуванні з дорослим може повноцінно розвиватися. Для організації педагогічно виправданого спілкування дорослих з дитиною дорослі — педагоги й батьки — мають усвідомити, що дитина — не об’єкт для догляду, а партнер дорослого
у доступних віковим можливостям видах діяльності. Спілкуватися з дорослим дитина починає за допомогою усмішки, що є першим соціальним жестом, адресованим йому. Впродовж першого року життя дитини таке спілкування відбувається шляхом обміну емоціями. Надалі, у процесі того, як дитина оволодіває вміннями діяти з предметами, її ставлення до близьких людей та соціального оточення змінюється. Дитина виявляє бажання не лише обмінюватися позитивними емоціями, а й спілкуватися на практичні «ділові» теми. Від дорослого дитина потребує вже не лише уваги й ласки, а й близької взаємодії та співпраці. Здатність дитини до наслідування є вагомим чинником її розвитку. Адже дитина тягнеться до того, хто є для неї зразком для наслідування, — до дорослого. Спостерігаючи за розвитком ігрової діяльності дітей, ми помітили: що менша за віком дитина, то більше у процесі ігор їй потрібен дорослий. І лише у віці чотирьох–п’яти років діти набувають вмінь гратися одне з одним
Спільним іграм дітей передують ігри поряд. По спостерігайте за дітьми від двох до трьох (чотирьох) років, які перебувають на одному ігровому майданчику. Ви помітите, що граються вони поряд, але не разом: у кожного свій задум і своя будівля, свої плани і сподівання. Одне одного діти сприймають як порушників свого задуму, як потенційну загрозу для створеного (пасочки, башточки чи будиночка з піску) і атрибутів для будівництва (совочка, відерця тощо).
До трирічного віку ліпшим партнером для дитини у грі є дорослий. З огляду на те, що рухові вміння у дитини розвинені недостатньо, гра з однолітком може не складатися: м’яч не буде котитися в потрібному напрямку, погана координація рук перешкоджатиме виконанню точних рухів, необхідних для побудови будинку з кубиків тощо. Натомість дорослий зробить усе вміло: покотить м’ячик прямо до дитини так, щоб та могла його спіймати, сам спіймає м’яч, кинутий йому дитиною навіть за умов, що м’яч покотиться трішки не туди. Із дорослим цікаво будувати з кубиків і збирати пірамідки, тому що його рука за потреби обережно поправить дії руки дитини в процесі будівництва й покаже, як треба розмістити потрібний елемент. Спільно з дорослим дитина відпрацьовує ігрові вміння, які згодом використовуватиме в іграх з іншими дітьми. Саме тому гратися з дитиною просто необхідно і в жодному разі не можна відкладати це на потім. Те, що дорослі у спілкуванні з дітьми переносять «на потім», «на завтра», може ніколи не відбутися, оскільки час минає безповоротно.
Ми радимо дорослим — батькам і вихователям — включати дитину в усі доступні її силам і віковим можливостям види діяльності. А ще — впроваджувати в життя родини нові традиції і дотримуватися їх, формуючи особливий стиль спілкування.
Результатом тісної взаємодії дорослого з дітьми є те, що діти стають ліпшими, розумнішими, добрішими, більше вміють і прагнуть вчитися нового. Достатньо не лінуватися душею і частіше казати дитині «чарівні» слова: «Давай зі мною разом!». Перевірте самі!
«Всі діти різні»
Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.
Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.
Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.
Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.
А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.
Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.
Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.
Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.
Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.
Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мля батьків
Найліпший мотив до діяльності,
або давай зробимо це разом
Здавна родина є необхідною умовоюдівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?
Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.
Лагідність, любов та увагаають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?
А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.
Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.
Ви помітили, що одні хлопчики Консультація д батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.
Як виховати в дітях чесність
Порада 1. Вірте вашій дитині.
Як правило, діти на довіру відповідають довірою, а якщо їх обманять - не зрозуміють цього. Хай дитина відчуває і знає, що ви йому вірите.
Порада 2. Поясніть, що на правді тримається світ, на дитячій мові - вона корисна.
Люди живуть у злагоді, якщо довіряють один - одному.
Порада 3. Не створюйте ситуації для обману.
Уникайте двояких запитань, коли легше сказати неправду, чим правду.
Порада 4. Не вчиняйте принизливих допитів.
Порада 5. Винагороджуйте правдивість.
Якщо ваш малюк зізнався вам, то покажіть йому свою радість : «Я радію від того, що ти чесна людина, тому що ти сказав ПРАВДУ».
Порада 6. Показуйте приклад чесності.
Чи просите Ви відповідати по телефону, що вас немає вдома ?
За своєю природою діти чесні. А обман дітей ми провокуємо самі. Спочатку - провокуємо, а потім, якщо дитині раз за разом вдається уникати неприємностей завдяки своїм "казочкам", вони звикають брехати.
Дитина чесна зі своїми батьками тільки тоді, коли :
Якщо ви спіймали свою дитину на брехні, не поспішайте її звинувачувати. Запитайте себе : «Чому вона не каже мені правду ?» А ще погляньте на дитину як у дзеркало. Що посієш - те й пожнеш !
Далі перераховані ознаки того, що дитина говорить вам неправду. Але ще раз вам нагадуємо, що це не причина її звинувачувати. Це причина задуматися : в які умови ви ставите свою любов ? Що потрібно зробити, щоб повернутися первинної, безумовної любові ?
Отже, вас повинно насторожити, якщо дитина, розповідаючи щось, або відповідаючи на ваше запитання :
Ознаки, за якими визначається, що батьки говорять неправду, перераховувати взагалі не потрібно ! Не хочеться вас лякати, але діти це завжди прекрасно відчувають!
"200 ресурсних активностей для карантинного життя"
ІНСТРУКЦІЯ З ВИКОРИСТАННЯ:
Якщо помічаєте, що пригнічення настрою триває довше ніж 5 хв., - обирайте будь-яку доречну ресурсну активність зі списку та одразу виконуйте її.
Моментальне покращення настрою гарантовано!
ДИТЯЧІ СТРАХИ І ПАНДЕМІЯ
Як дотримуватися психологічної гігієни в спілкуванні з дітьми на тему пандемії, щоб зберегти психічне здоров'я дітей на період до і після карантину.
Діти тільки пару днів раділи продовженню канікул і знаходженню вдома. За час, поки вони знаходяться поруч з дорослими, вони чули багато різних версій (які нагнітають чи заперечують і ін.) Про те, що зараз відбувається у нас і у всьому світі. Вони реагують на цю інформацію, навіть якщо зовні це ніяк не проявляється. Їх психіка "заражена" тривогою. І якщо з цим нічого не робити, то через місяць-два (а може, й раніше) вона почне "вилазити" в різних формах: розлад сну, харчування, появою незвичайних страхів, патологічною прив'язаністю до батьків, погіршення поведінки, ОКР та т. д.
Чим це пояснюється?
У віці від 5 до 10 років у дітей з'являються страх втрати батьків і екзистенційні страхи - страх війни, нападів, катастроф, пошкоджень, заражень і т.д. За великим рахунком - це прояв страху смерті, страху «не бути». Наявність таких страхів вважається показником "нормального" розвитку дітей. Заважати дитині і оточуючим вони починають тоді, коли з ними не так обходяться: "годують" панікою, різною, частіше за все, суперечливою інформацією, запереченням стану або намагаються створити ілюзію благополуччя.
Дорослим зараз нелегко, вони знаходяться в деякому "зміненому" стані, коли необхідно блискавично перебудовуватися і адаптуватися до нових умов. Але їм важливо пам'ятати, що дітям в цих умовах життя необхідно спертися на авторитетну і сильну фігуру батьків, які допоможуть їм впоратися з тривогою.
Що робити дорослим?
* Визнати свій страх (навіть якщо ви не боїтеся зараження, вас можуть налякати зміни в суспільстві),
* Приймати (не заперечувати) страх дитини: "ти боїшся / тобі страшно", "боятися - це нормально", "страх допомагає бути обережним",
* Говорити, що згуртованість допоможе впоратися з будь-якими труднощами,
* Не робити тему пандемії головною і основною, про яку зараз живе вся сім'я,
* Зменшити інформаційне занурення дитини в новинні зведення (при дитині не варто переглядати новини на всіх каналах, зачитувати кожен пост зі стрічки, емоційно обговорювати вжиті заходи в державі),
* Збільшити знання про вірус і про запобіжні заходи ,
* Інструктувати дитину, що їй потрібно зробити у разі, якщо з батьками щось станеться і вона не зможе самостійно викликати швидку допомогу (на який номер зателефонувати, яку адресу назвати, які дані про батьків дати, як описати стан батьків і т.д .),
* Якщо дитина перебуває поруч з сильно панікуючим дорослим, пояснити дитині, що є такий тип людей, який не може впоратися зі своїм страхом. І ці люди не погані і не хороші, вони так обирають. А ви будете з ним "обирати життя",
* Незважаючи на вік, нехай дитина багато грає. Грайте і ви з нею (якщо у вас є таке бажання). У грі дитяча психіка краще і швидше опрацьовує несвідомі страхи,
* Разом з дитиною (бажано, на ніч) придумуйте різні історії, казки, де в кінці перемагає добро, розсудливість і здоров'я ... психічне і фізичне :)
Бережіть фізичне і психічне здоров'я своє і своїх близьких!
Розвиваючі ігри
Будуємо шалаш (вік від 2 до 10 років).
Будиночки в дитинстві не будували тільки ледачі. Коли почнете споруджувати з дитиною будинок із табуреток, ковдр, подушок і коробок, самі того не помічаючи, повернетеся у дитинство! І обов’язково захочете спорудити свій особистий шалаш для читання і медитації.
Зробіть телефон власноруч (вік від 2 до 6 років).
Саморобний телефон можна «сконструювати» за допомогою двох паперових стаканів і мотузки, протягнутої між ними. Трубки від вашого телефону можна прикрасити красивими стрічками, наклейками та блискітками! Коли закінчите майструвати, настане найцікавіше — розійтися в різні кутки кімнати і поговорити!
Озвучка (вік від 2 до 15 років).
Коли в телевізорі відключається звук, а на мультики, кіно або новини придумується власна озвучка. Дитина услід за дорослими перевтілюється на справжнього артиста!
Вгадайка (вік від 2 до 6 років).
Зав’яжи малюкові очі шарфиком і давай у руки по черзі різні предмети: м’яку іграшку, м’яч, тарілку, зернятка, книгу тощо. Завдання дитини – вгадати на дотик, що у нього в руках. Ускладнити гру можна, якщо вгадувати речі по запаху або, наприклад, за смаком.
Тіні (вік від 2 до 6 років).
Загадково і заманливо показувати театр тіней на стінці при запаленій свічці. Тут включається фантазія і творчість. Але не варто обмежуватися лише літаючими пташками або гавкаючими собаками із рук. Виріж разом із дитиною з паперу силуети героїв відомих казок, і розіграйте їх за ролями.
Посадити і виростити рослину (вік від 2 до 10 років).
Привчити дитину нести відповідальність і не забувати про догляд. Квітка – не пес чи кіт, тож сильно не заважатиме.
Скарбничка (вік від 2 до 15 років)
Зробити скарбничку і навчити дитину правильно витрачати гроші. Можливо, навіть ввести список заробітку. Щоб отримати гроші – треба їх заробити. Полив квітку – 5 гривень, прибрав іграшки – 10 гривень, застелив ліжко – 15.
Проста наука або цікаві досліди в домашніх умовах (вік від 2 до 12 років)
Міні-вулкан. Потрібно: cкляна баночка з кришкою, що закручується; рослинна олія; куркума; глечик або прозора ємність. Змішати олію з куркумою – олія має змінити колір на жовтий. Тепер залийте олію в баночку по вінця, щоб у баночці не лишилося повітря. Проколіть у кришці дірку й опустіть баночку у воду. Олія легша від води і відразу почне підніматися з баночки нагору, а вода заповнюватиме баночку. У вас запрацює справжнісінький вулкан! Якщо додасте декілька камінців на дно посудини – матимете підводний вулкан.
Танець яйця. Як змусити яйце танцювати? Проведіть цей експеримент – і усе побачите самі! Потрібно: яйце (звичайне куряче яйце, не бите, з рівною поверхнею, класичної овальної форми). Круглий піднос із рівним дном. Покладіть яйце на піднос і намагайтеся плавно робити кругові рухи підносом щоразу швидше і швидше, тримаючи його горизонтально. Яйце на підносі також почне обертатися. У міру прискорення обертання яйце «підніметься» і стане обертатися на одному з кінців: тупому або гострому, зайнявши, звичайно, вертикальне положення. Що відбувається? Відцентрова сила утримує яйце, подібно до того як розкручена дзига стоїть на площині, а нерозкручена лежить на боці. Звичайно, цей експеримент потребує певного досвіду і вправності. Ні з першого, ні з другого і навіть із третього разу у вас, більш за все, нічого не вийде. Але варто тренуватися.
Секретне невидиме чорнило. Створення невидимого чорнила – дуже захопливий процес! Ви можете вдати секретного агента, бо маєте свої секретні коди і повідомлення, приховані від інших. Усе, що вам необхідно, – це деякі предмети домашнього вжитку і таємна сила лимонного соку. Потрібно: половина лимона; вода; ложка; миска; ватна паличка; білий папір; лампа.
Вичавіть трохи лимонного соку в миску і додайте декілька крапель води. Змішайте воду і лимонний сік ложкою. Умочіть ватну паличку в суміш і напишіть повідомлення на білому папері. Зачекайте, доки сік висохне і стане повністю непомітним. Коли ви будете готові прочитати ваше секретне повідомлення або показати його комусь, нагрійте папір, тримаючи його поруч із лампочкою. Що відбувається? Лимонний сік – це органічна речовина, яка окислюється і при нагріванні стає коричневою. Розведений у воді лимонний сік дуже важко помітити. Коли ви застосуєте його на папері, ніхто не знатиме про його наявність доти, поки папір не буде нагрітий і ваше секретне повідомлення не відкриється. Інші речовини, які «працюють» так само, – апельсиновий сік, мед, молоко, цибулевий сік, оцет і вино.
Саморобний блокнот (вік від 2 до 12 років)
Створіть яскравий особистий блокнот для дитини, де можна записувати її графік на день або на тиждень. Оформіть і прикрасьте разом новий блокнот і внесіть перші завдання для дитини. З таким підходом навіть завдання «прибратися у кімнаті» буде виконуватися з великим бажанням.
Колаж бажань (вік від 2 до 15 років)
Прикрашаємо стіну і вчимо дитину йти до своїх цілей і бажань. Візуалізуємо її мрії і заодно креативно проводимо час, шукаючи необхідний матеріал та вирізаючи потрібні форми.
Іграшки з яєчних лотків (вік від 2 до 6 років)
Що можна зробити з картонних лотків для яєць – та що завгодно! Наприклад, транспортні засоби для любителів машин: вантажівка, мотоцикл, вертоліт, корабель, екскаватор.
Шикарне панно з природних матеріалів (вік від 2 до 15 років)
Знадобиться: кольорові крупи (насіння, боби, макарони); клей ПВА з пензлем; картон високої щільності; ескіз для картини; фарбувальні склади з китицями. Крупи і зерна – це найдоступніші матеріали для рукоділля. Далі потрібно намалювати від руки і перенести на картон відповідний ескіз. Зробити це можна, наприклад, за допомогою трафарету. Необхідно нанести тонкий клейовий шар на ділянку малюнка, а потім присипати крупу кольору, відповідного картинці. Важливо! Пам’ятайте про те, що повноцінне висихання клею ПВА триває близько 2-3 годин, тому потрібно обов’язково почекати даний час.
Для того, щоб заняття не набридали вашим дітям, слід кожного дня пробувати щось нове. Головне, пам’ятайте про те, що дитині потрібна не лише ваша увага, а й час зробити щось самостійно. Тому давайте власним дітям можливість відчувати себе поруч з вами особистістю.