| Учень 1 ВАСИЛЕНКО ПЕТРО ПАНТЕЛІЙОВИЧ
Петро Пантелійович Василенко народився 29 червня 1937 року в селі Мартова Печенізького району Харківської області. До національної спілки письменників України був прийнятий за книги поезій «Двоколос», «Моя біографія – поле», «Кленове клечання» в 1990 р.; Агроном за фахом, поет, журналіст, краєзнавець, прозаїк, літературний критик, публіцист, перекладач за покликанням. Закінчив Харківський сільськогосподарський інститут 1960 р., факультет економіки і організації сільськогосподарських підприємств, одержав фах ученого агронома-економіста. Заступник редактора газети «Печенізький край» Печенізького району на Харківщині (1993-1999). Автор книг: «Двоколос» (1976), «Моя біографія – поле» (1979), «Кленове клечання» (1983), «Хрещатий барвінок» (1992), «Печенізьке поле» (1995); поем: «Печенізьке поле» (1997), «Сказання про землю Слобідську» (2000): історико-краєзнавчих нарисів: «Печеніги» (1976), «Мартова вітає вас» (1993), «Чугуївщина літературна» (1995). В ХІ томі книги «Пам'ять України. Харківська область» надрукований нарис письменника «Загинули нескореними» (1976). Опублікував у журналі «Слобожанщина» роман «Калина і гордовина» (№8-9. 1996-1999), поему «Сказання про землю Слобідську» (2000). Більше 50 віршів П.Василенка покладено на музику і виконуються професійними та самодіяльними співаками й художніми колективами. Творчим кредо Петра Василенка було: залишатися сприйнятливим у рідному народові. Багато поетичних і прозових творів, журналістських статей Петро Василенко присвятив Печеніжчині – краю, де він народився і з яким пов'язана значна частина його життя. Дві збірки поезій під однією назвою «Печенізьке поле», книга поезій «Сказання про землю слобідську – Печенізьке поле» присвячені цьому чудовому краю на Слобожанщині, його працьовитим людям. Та передчасна смерть талановитого поета, прозаїка, публіциста 29 листопада 2001 року обірвала його творчі плани. Поховали його на батьківщині в селі Мартова. Живе пам'ять про поета, його поетичне слово. Живе любов поета до Мартової, до Слобожанщини, до України. В 2002 році започатковано щорічні регіональні конкурс та фестиваль «Печенізьке поле» пам'яті Петра Василенка. 2013 році започаткована Всеукраїнська літературно-мистецька і краєзнавча премія імені Петра Василенка з врученням лауреатам-переможцям нагрудного знаку (медаль), посвідчення, диплому лауреата та грошової винагороди. 2 липня 2013 року в селі Мартова Печенізького району на фасаді будівлі місцевої школи відкрили меморіальну дошку поетові, публіцисту, прозаїку Петру Василенкові.
УКРАЇНСЬКА НІЧ
Чарівна українська ніч
Настояна на барвоцвітті,
На луготрав'ї запашнім,
Рясним духм'яним плодовітті.
Злилися пахощі лісів,
Лугів, дібров, садів, городів,
Аж світ небесний захмелів
І закружляв у хороводі.
Пливуть сузір'я срібляні,
Мигтять, красуючись, зірниці,
Лиш хмари сплять на тишині,
Немов натомлені Жар-птиці.
Німі гаї, сади, ліси,
Немов обернені у гори,
Стоять незрушно і в росі
Відсвічують холодні зорі,
Палає місяць у горі.
В степу ні пороху ні шуму,
Лиш цвіркуни, як кобзарі,
Про Україну грають думу.
Учень 2
ВЕРХОВЕНЬ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
Верховень Володимир Миколайович народився 13 вересня 1958 року (с.Уплатне Близнюківського р-ну Харківської обл..) в сім'ї залізничників. Навчався в середній школі смт. Сахновщина. Закінчив філологічний факультет Харківського педагогічного інституту (1980). Працював у газетах: “Темп” (ХТЗ), “Вечірній Харків”, редактором видавництва “Прапор”. Був членом редколегій газет “Прикордонні Вісті”, “Земне Щастя”, “Копилка”, співредактором журналу “Чумацький Шлях”. З 1992 р. – редактор Інформаційної фірми “Край”, член редколегії часопису української інтелігенції “Український Засів”.
Перші публікації були в журналі “Прапор” у 1977 р. Найбільш значні твори: збірки “Лелече колесо” (1990),”На цвинтарі слова”(1992), “...вдивляючись у тінь дороги...”(1994), цикли віршів у місячнику “Визвольний Шлях”(Лондон, 1991-1993), пісня “Некопані криниці”(Канада, 1991). Провідні теми творчості – історичне минуле та сучасне України, місце і роль поета в суспільстві. Член Спілки Письменників України з 1992 р. Зараз живе на Есхарі. Останніми роками – на творчий роботі.
За фахом поет — журналіст. У поезіях В. Верховня щасливо поєднуються минувшина із сучасністю, діалектично доповнюючи одна одну.
Світлинь і журба – ці дві ознаки, природно злиті воєдино, видаються камертоном творчості В.Верховня.
ДИВНІ НАЗВИ
Дивні назви в нашому районі!
Так до себе й манять звідусюди.
Легко прижилися в лексиконі,
бо придумали їх мудрі люди. Назва — не просте найменування.
І селу маленькому, і місту
починають лік від заснування,
давши назву, що пасує змісту. Ось хлюпнуло пахощами в душу,
і не зміг я, щоб не зупиниться.
Край села побачив дику грушу,
назву прочитав: Стара Гнилиця. Ще проїхав трохи. Біля шляху
жовту шапку одягла кульбабка,
почепивши на убір комаху,
мов підказує: Велика Бабка. Вітерець влітає до машини,
наче небо розчахнуло браму.
Чути малиновий спів пташини,
що й село — Малинівка так само. Від шумкої траси геть дорога
повернула, і помітить кожне:
ніби грає в хованки за рогом,
де хати видніються — Зарожне. Далі їду. Сонечко над пругом.
Кам'янка поволі в яр спустилась.
Наче в казці, Кам'яна Яруга
з марева вечірнього вродилась. В думці назви знов перебираю,
і ніяк не можу вийти з дива.
Мовби хтось на древніх гуслях грає,
ніжних струн торкається чутливо. Учень 3 СОКОЛОВА ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА
Соколова Олена Анатоліївна народилася в 1961 році в селищі Есхар Чугуївського району. Закінчивши середню школу, вступила в Харківське педагогічне училище, що закінчила в 1980 році. Залишилась працювати у рідному селищі в дошкільних установах. У цей момент працює на ТЭЦ-2 «Есхар» діловодом.
О,КРАЮ МІЙ
О, краю мій рідний!
Який ти квітучий!
І буйно-зелений,
І гучно-співучий!
О, краю мій рідний!
Який ти духмяний!
Який різнобарвний
І серцю жаданий!
О, краю мій рідний!
Який працелюбний!
І щедрий, і чемний
Такий волелюбний!
О, краю мій рідний!
Який ті просторий!
Ти, ніби у небі
Промінчик прозорий!
О, краю мій рідний!
Тебе я кохаю,
Таким залишатись
Тобі я бажаю. Учень 4
КОЛОМОЕЦ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
Олександр Іванович Коломоец народився 9 січня 1942 року в Донбасі. У 1952 році родина переїжджає на Есхар. Дитинство і юність поета пройшли в мальовничому куточку України, у селіще Есхар, що розкинулось на березі Сіверського Дінця. І де б він не був, куди б не закинула його доля, його думки постійно повертаються до Есхару.
СТРАНА ЭСХАРИЯ
В песенной гитарии,
В памяти и снах
Есть страна Эсхария,
Дивная страна.
Там мосты-качели
Мчатся на каскад,
Лето – в сто Ткварчели,
Кручи – в сто Карпат.
Там туманы-маски
Белят по утрам
Подданные ласки,
Нежные ветра.
Там луна жемчужная,
Звезды ниже крыш,
Солнцем отутюженный
Бархатный спорыш.
Там гуляет детство
В росах босяком,
Прежние невесты
Помнят кой о ком.
Там деревья карие,
Грез забытых явь… ,
Там страна Эсхария Родина моя. Учень 5
Петро Якович Керанчук Народився Керанчук Петро Якович 12 червня 1943 року в с.Зятківці Гайсинського району в багатодітній родині. Певний час працював трактористом. Закінчив Харківський авіаційно-технічне училище з відзнакою. Прослужив в Збройних Силах 27 років. Останнє місце служби – м. Чугуїв, де проживає і нині. Поетичною творчістю почав займатися після звільнення з лав Збройних Сил в 1989 році. Лауреат фестивалю |
