Круглий стіл для педагогічних працівників «Майстерність педагога у виховній взаємодії»

Круглий стіл для педагогічних працівників

«Майстерність педагога у виховній взаємодії»

Мета: познайомити учасників з основними правилами в педагогічній взаємодії, розглянути питання про загальні принципи та основні правила взаємодії вихователя з вихованцями. 

Наочне оформлення: мультимедійна презентація.

Обладнання: ТЗН.

Хід проведення

 Майстерність – не я  є якимось особливим

мистецтвом, яке вимагає таланту,

але це спеціальність, якій треба вчитися.

Антон Макаренко

Виховна взаємодія - складне за своєю організацією та перебігом явище. В її практичній реалізації педагог має справу як з окремим вихованцем, так і з певною виховною групою, в якій існують взаємини різної ціннісної спрямованості.

Однією з найважливіших якостей педагога є його вміння організувати взаємодію з дітьми, спілкуватися з ними і керувати їхньою діяльністю. Цьому  повинно сприяти педагогічне спілкування, яке допомагає вихователю забезпечити умови для реалізації виховних задач. У педагогічній взаємодії на особливу увагу заслуговує сам процес спілкування і його можливості виховного впливу на вихованців.

Спілкування - складова частина кожного акту педагогічної діяльності.

Найяскравіше особистість розкривається у спілкуванні. «Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив», - звертався давногрецький філософ Сократ до своїх вихованців.

Відомий педагог Антон Семенович Макаренко підкреслював, що в спілкуванні криються найважливіші засоби виховання дітей. Вихователь повинен дивитися на вихованця не як на об'єкт вивчення, а як на об'єкт виховання. З цього основного положення витікають і форми спілкування, і форми його вивчення. Вихователь і вихованець при цьому шукають творчі, конструктивні рішення виникаючих проблем в їх взаємодії. Це зменшує «психологічну дистанцію» між вихователем і вихованцем, яка є чинником, що обумовлює ступінь взаємного впливу: чим вона менше, тим більше взаємний вплив.

Підхід до виховання особистості може бути формальним і неформальним. При формальному превалюють зовнішні способи впливу на вихованця з метою добитися від нього слухняності та покори. При неформальному - виховні прийоми повинні бути звернені до нього з тим, щоб розбудити його власну творчу ініціативу, виховати самостійність в ухваленні рішень і тим самим сприяти зростанню його соціальної активності та зрілості.

Звичайно ж, більш прогресивним представляється другий підхід до виховання. Але і при формальному відношенні до виховання проблема впливу на вихованця не знімається.

Існує ще один шлях, завдяки якому самостійність вихованця можна зробити керованою, - це емоційний психологічний зв'язок з ним.

В таких умовах слово виступає не тільки засобом дії на нього, але і стимулятором його творчого потенціалу. Такий духовний зв'язок вихователя з вихованцем виникає при безумовному прийнятті останнього без оцінок його особистих якостей і поведінки, тобто прийняття «якщо не таким, яким він є зараз, то таким, яким він може стати».

Приклад емоційного реагування педагога на конкретну ситуацію.

Група підлітків пішла в туристичний похід. Полягавши спати, вони не загасили багаття ретельно. Це створило реальну загрозу їхньому життю.

Хлопець 1: Звичайно, я сильно злякався, побачивши, що діється. Так можна було втратити здоров'я, обгоріти.

Хлопець 2. Так, я хвилювався, але почав розмірковувати, як це могло статися. Я жалкую, що сам не перевірив, чи загашене багаття, та й і з хлопцями про це говорив. Ця подія буде для мене хорошим уроком!

Запитання колегам: Яке Ваше емоційне реагування в цій ситуації?

Вихованець повинен відчути до себе зацікавленість і бажання педагога спільно працювати з ним. Як відомо, в педагогічному процесі велике значення має форма взаємодії вихователя і вихованця. При цьому з боку старшого повинна превалювати атмосфера терплячості, емоційної теплоти, щирості, зацікавленості особою і справами дитини. Задача його полягає не в «інформуванні» здобувачів освіти, а в тому, щоб передати їм певний досвід і уміння його переосмислювати з широких соціальних позицій.

Реальна трудність в здійсненні індивідуального спілкування породжена тим, що педагог має справу з великою кількістю своїх вихованців.

У таких умовах ще більш зростає значущість особи педагога, що виявляється в кожній окремій ситуацій виховної дії на вихованців, причому такої дії, в результаті якої кожний вихованець повинен відчути звернення саме до нього, а не до всіх разом. Процес виховання можливий при єдино вірній позиції - більше поваги до дитини і більше вимог до неї.

Знаючи потреби суспільства і враховуючи можливості своїх вихованців, досвідчений вихователь планує заходи, що мають суспільну цінність, але при цьому будує відносини з дітьми так, щоб не блокувати їх самодіяльність, критичність і творчість, заохочувати самостійність і ініціативу.

Існують загальні принципи взаємодії педагога з вихованцями, а саме: педагог має

•             заходити до навчального кабінету бадьорим, упевненим, енергійним;
•             демонструвати готовність до спілкування;
•             створювати у групі необхідний емоційний настрій;
•             здійснювати органічне керування власним самопочуттям та спілкуванням;
•             проявляти гнучкість, оперативність, правильно добирати методику впливу на вихованців.

У спілкуванні зі здобувачами освіти у вихователя присутня діалогічна форма над монологічною. 

В своїх вчинках він конкретний, не робить безпідставних та безпредметних узагальнень. Тільки в таких умовах освітній процес може стати дієвим засобом розвитку взаємостосунків вихователя з вихованцями. Але щоб ця взаємодія сприяла розвитку в педагога повинно бути розвинене відчуття співпереживання, уміння проникнути не тільки в стан дитини, але і в ту мотивацію, яка у нього вже є, а не піклуватися лише про створення нереальних мотивів.

Якщо вихованець схильний ставити перед собою дуже високу мету, то її необхідно розбити на ряд проміжних, з якими він може справитися без особливих утруднень. Кожний, навіть самий незначний крок вперед заслуговує щирої похвали з боку педагога. Важливо, щоб здобувач освіти в процесі взаємодії з педагогом розвинув в собі навички самосхвалення. Чим більш позитивні вислови, що мають своїм джерелом реальні успіхи, цілі і оцінки вихованець зможе віднести до себе, тим більшою силою вони володітимуть в плані формування у нього позитивного відношення до себе і до інших людей.

Сьогодні взаємостосунки педагога з вихованцями необхідно будувати на основі «особистість – особистість», а не «вихователь – вихованець». А це значить, що спілкуванню з вихованцями повинна бути властива безпосередність, щирість почуттів. Педагог - майстер своєї справи - може сприймати вихованців як індивідуумів з неповторними особливостями і потенційними можливостями; він здатний на безумовне прийняття почуттів вихованця, рис його характеру, емоцій, як позитивних, так і негативних; останні можуть представляти для нього особливі проблеми.

Способи взаємодії при сучасному стилі стосунків «особистість - особистість»:

1) право кожного на свою точку зору;

2) спільне планування та організація колективної діяльності, контроль за її виконанням, аналіз й оцінка (самоаналіз, самооцінка) результатів спільної діяльності;

3) дотримання методу стимулювання;

4) розумна дистанція між учасниками освітнього процесу;

5) емоційна чутливість.

Для досвідченого педагога характерна розвинена здатність до емпатії відносно своїх вихованців: він уміє поставити себе на їхню позицію без установки на швидке оцінювання особистості або її вчинків та без тенденції до виголошення «вироку» поспішними характеристиками. Він може розпізнавати інтереси і стимулювати внутрішню мотивацію вихованців до діяльності, активізувати їх творчий потенціал; здатний бачити педагогічні проблеми і вирішувати їх сумісно з дітьми безконфліктним способом.

Ще однією примітною особливістю вихователя, що грає важливу роль при взаємодії з вихованцями, є його щирість поведінки в спілкуванні з ними, уміння розкрити своє позитивне ставлення до них. Крім того, для оптимальної взаємодії з вихованцями вихователь повинен прагнути зрозуміти самого себе. Адже його особисті проблеми безпосередньо відображаються на стосунках з вихованцями. Педагог не зможе адекватно і глибоко зрозуміти інших, а тим більше намагатися допомогти їм, якщо не буде здатний зрозуміти самого себе.

Наприклад, при низькій самооцінці вихователь сприймає вихованців крізь призму власних тривог, страхів і незадоволених потреб. Дослідження психологів показують, що оптимізації сприйняття власного «Я» одночасно сприяє також і виникнення у індивіда готовності до прийняття інших, що особливо важливо для педагога, вся робота якого ґрунтується на міжособистісних стосунках.

Найпершими і незамінними вихователями в житті кожної людини є батьки. Саме вони несуть відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини. Однією з умов успішної взаємодії педагогів і батьків у процесі формування у вихованців готовності до самореалізації є довіра до дітей, надання їм самостійності. Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у те, що він зможе перебороти труднощі в навчанні, виправити поведінку, то це довір’я окрилює його, вселяє впевненість у своїх силах, продовжує бажання стати кращим. Спільні турботи про долю дітей, звичайно, головне, що об’єднує батьківські та педагогічні зусилля на довгій і тернистій ниві життя.

Яким має бути вихователь, до якого здобувачі освіти йдуть на годину спілкування з радістю?

•       Любити і поважати дитину.
•       У кожній дитині бачити особистість.
•       Уміти зацікавити дитину, мотивувати освітній процес.
•       Жити тим, чим живе дитина, пропускати її турботи через своє серце.
•       Бути позитивним: життєрадісною, ерудованою, доброзичливою, емоційною, толерантною, креативною людиною.
•       Бути інтелектуалом.
•       Постійно розвиватись і вдосконалюватися.
•       Використовувати інтерактивні методи.

Педагогу необхідно уважно придивлятися до кожного вихованця, вивчати його особистість, перевіряти будь-яку інформацію, пов’язану з ним, та переоцінювати внутрішні установки - тільки за таких умов він зможе побудувати з вихованцями справжнє, дієве, педагогічно доцільне взаємодії.

Виділяють основні правила в педагогічній взаємодії:

•      Моделюйте спілкування не «від себе», а від вихованців, їхніх запитів та потреб.
•      Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного вихованця, а не на абстрактну групу
•      Використовуйте різні види і моделі спілкування.
•      Постійно враховуйте психологічній стан кожного вихованця і колективу в цілому.
•      Постійно аналізуйте свої дії та вчинки.
•      У процесі спілкування враховуйте стать вихованців. 
•      Якомога частіше усміхайтеся, це викликає позитивні емоції.
•      Частіше висловлюйте схвалення, заохочення.
•      Ураховуйте соціально-психологічне зростання вихованців.
•      Окремо обдумайте характер спілкування із важковиховуваними дітьми.
•      Долайте негативні установки щодо конкретного вихованця.
•      Уникайте абстрактної критики, оскільки це породжує опір.
•      Уникайте конфліктних ситуацій.
•      Не принижуйте гідності своїх вихованців.
•      Не залишайте поза увагою «незручних» вихованців.
•      Спілкування має бути систематичним.

«Справжня думка, – писав В.Сухомлинський, — завжди пронизана трепетним почуттям: якщо дитина відчула аромат слова, її серце охоплює натхнення. Йдіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить наших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми».

Методичні рекомендації

1. Постійно шукайте нові форми, засоби і методи роботи з вихованцями.
2. Умійте слухати вихованців, зважайте на їхню думку. Будьте ініціативним у спілкуванні.
3. Намагайтеся зрозуміти настрій групи і на цій основі моделюйте спілкування.
4. Ураховуйте індивідуальні особливості, темперамент та характер вихованця.
5. Пов’язуйте освітній матеріал із життям, спираючись на життєвий досвід вихованців.
6. Кожен вихованець – унікальна обдарованість. Створюйте умови для їх розкриття.
7. Займайтесь самоосвітою, розвивайтесь, ставайте професійними у своїй справі.

Шановні колеги! Хочемо Вам побажати здоров’я, бути неординарними особистостями, які створюють навколо себе красу.