Курсова робота «Розвиток творчих здібностей учнів як засіб формування комунікативної компетентності школяра»

Міністерство освіти і науки України

 

Комунальний заклад вищої освіти

 

«Дніпровська академія неперервної освіти»

 

                                        

 

 

                                            

 

на тему: «Розвиток творчих здібностей учнів як засіб формування комунікативної компетентності школяра»

 

Виконала:

слухач  курсів підвищення кваліфікації для вчителів інтегрованого курсу "Природничі науки"

                                                                               03.06. – 21.06.2019

                                                                                            Волос Тетяна Сергіївна

 

 

Куратор «Природничі науки»

Ельміра Тельманівна Соколова

 

 

 

 

м. Дніпро

2019 рік

 

ПЛАН

 

І. Вступ 

           

ІІ. Основна частина          

2.1. Поняття    комунікативної   компетентності

2.2.   Соціально-психологічна характеристика комунікативної компетентності

2.3. Компоненти комунікативної компетенції

2.4. Шляхи розвитку комунікативної компетентності

 

ІІІ. Висновки                                                                                     

                       

ІV. Додаток (презентація)                 

V. Список використаної літератури               

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Початок ХХІ століття –  час визначення нових освітніх орієнтирів, народження нової якості життя.  Світ, у якому ми живемо, стає все складнішим і динамічнішим, тому інтеграція в сучасне суспільство і знаходження свого місця в житті вимагають від кожної людини дедалі більших зусиль і компетенцій.

Сучасні, часто непередбачувані суспільні та економічні відносини змушують людину виявляти активну життєтворчість, мобільність, самостійність. Мова йде про постійне самовдосконалення особистості, яка може керувати швидко змінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежатиме від них.

Сьогодні прогресивний учитель із особливою обов’язковістю дбає  про формування людини, котра здатна приймати відповідальні рішення, критично мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися, бути господарем свого життя та життя нації, одним словом - компетентної особистості.

 

З точки зору компетентнісного підходу можна стверджувати, що вчитель повинен по-новому розуміти свою професійну діяльність. Від педагога вимагається не передача учневі готових знань, а, насамперед, «вирощування» в учня здатності до самопізнання, самовдосконалення. Учитель стає більшою мірою «координатором» чи «наставником»,  ніж безпосереднім джерелом знань та інформації.

Традиційні форми та методи навчання не завжди забезпечують глибоке вивчення навчального предмета. Через те, завдання сучасного вчителя – знайти такі форми навчання, які зробили б урок цікавим, підвищили інтерес учнів до вивчення предмета, активізували б їхню діяльність та зняли напруження, особливо під час перевірки знань. Методи активного навчання відрізняються розмаїтістю і складністю, їх використання дозволяють вирішити безліч навчальних завдань. А головні з них – продуктивне вивчення матеріалу, засвоєння базових знань, розвиток логічного, критичного та креативного мислення. Добре продуманий та правильно побудований урок, як правило, дає добрі результати, озброює школярів життєво необхідними компетентностями.

 

І. Ключові освітні компетентності

 

Компетентність у перекладі з латинської competentia означає коло питань, у яких людина добре обізнана, має знання та досвід. Компетентна в певній сфері людина має відповідні знання та здібності, що дозволяють їй обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній.

Варто відрізняти просто «компетентності» від «освітніх компетентностей». Компетентності для учня - це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння. Але в період навчання в учня формуються ті чи інші складові цих «дорослих» компетентностей, і щоб йому не лише готуватись до майбутнього, а й жити в сьогоденні, він освоює ці компетентності з освітньої точки зору. Освітні компетентності відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина (наприклад, дорослий фахівець), а тільки до тих, що включені до складу загальноосвітніх галузей і навчальних предметів. Такі компетентності відбиваються предметно-діяльнісною складовою загальної освіти та покликані забезпечувати комплексне досягнення її цілей.

1. Ціннісно-смислова компетентність. Це компетентність у сфері світогляду, пов'язана з ціннісними орієнтирами учня, його здатністю бачити та розуміти навколишній світ, орієнтуватись у ньому, усвідомлювати свою роль і призначення, творчу спрямованість, уміти вибирати цільові та значеннєві установки для своїх дій і вчинків, приймати рішення. Дана компетентність забезпечує механізм самовизначення учня в ситуаціях навчальної й іншої діяльності. Від неї залежать індивідуальна освітня траєкторія учня та програма його життєдіяльності в цілому.

2. Загальнокультурна компетентність. Коло питань, в яких учень повинен бути добре обізнаний, мати пізнання та дуже широкий досвід діяльності: це особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини й людства, окремих народів, культурологічні основи сімейних, соціальних, суспільних явищ і традицій, роль науки та релігії в житті людини, їх вплив на світ, компетентності в побутовій і культурно-дозвіллєвій сфері, наприклад, володіння ефективними способами організації вільного часу. До цього ж відноситься досвід засвоєння учнем наукової картини світу, що розширюється до культурологічного й загальнолюдського розуміння світу.

3. Навчально-пізнавальна компетентність. Це сукупність компетентностей учня у сфері самостійної пізнавальної діяльності, що включає елементи логічної, методологічної, евристичної, загальнонавчальної діяльності, співвіднесеної з реальними об'єктами, які пізнаються учнем. Сюди входять знання й уміння організації цілепокладання, планування, генерації ідей, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності. У рамках даної компетентності визначаються вимоги відповідної функціональної грамотності: уміння відрізняти факти від домислів, володіння вимірювальними навичками, використання ймовірнісних, статистичних та інших методів пізнання.

4. Інформаційна компетентність. За допомогою реальних об'єктів (телевізор, магнітофон, телефон, факс, комп'ютер, принтер, модем, копір тощо) й інформаційних технологій (аудіо-, відеозапис, електронна пошта, ЗМІ, Інтернет) формуються вміння самостійно шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її. Дана компетентність забезпечує навички діяльності учня стосовно інформації, що міститься в навчальних предметах та освітніх галузях, а також у навколишньому світі.

5. Комунікативна компетентність. Включає знання необхідних мов, способів взаємодії з оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі, відігравання різних соціальних ролей у колективі. Учень має вміти презентувати себе, написати лист, анкету, заяву, поставити запитання, вести дискусію й ін. Для освоєння даної компетентності в навчальному процесі фіксується необхідна й достатня кількість реальних об'єктів комунікації та способів роботи з ними для учня кожного ступеня навчання в рамках кожного досліджуваного предмета чи освітньої галузі.

6. Соціально-трудова компетентність означає володіння знаннями та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності (виконання ролі громадянина, спостерігача, виборця, представника тощо), у соціально-трудовій сфері (права споживача, покупця, клієнта, виробника), у сфері сімейних стосунків та обов'язків, у питаннях економіки та права, у галузі професійного самовизначення. У дану компетенцію входять, наприклад, уміння аналізувати ситуацію на ринку праці, діяти відповідно до особистої та суспільної вигоди, володіти етикою трудових і громадських взаємин. Учень опановує мінімально необхідні для життя в сучасному суспільстві навички соціальної активності та функціональної грамотності.

7. Компетентність особистісного самовдосконалення спрямована на засвоєння способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної саморегуляції та самопідтримки. Реальним об'єктом у сфері даної компетентності виступає сам учень. Він опановує способи діяльності у власних інтересах і можливостях, що виражається в його безперервному самопізнанні, розвитку необхідних сучасній людині особистісних якостей, формуванні психологічної грамотності, культури мислення та поведінки.

 

 

 

 Поняття    комунікативної   компетентності.     Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок , що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для співрозмовника.

Особливої уваги вимагає вдосконалення таких умінь учнів, що становлять основу комунікативної компетентності:

- уміння   сприймати  на  слух  діалог  і  монолог,   що
передбачає зосередження уваги на осмисленні висловлювання (теми, фактів,доказів,   головного   і  другорядного,   логіки  викладу),   його   оцінювання, використання різних прийомів фіксації почутого (запис ключових слів, плану висловлювання, статистичних даних тощо) відповідно до комунікативного завдання (участь у дискусії, передача інформації іншому, використання її у власній роботі);

- уміння використовувати  різні види читання (ознайомлювальне – для швидкої   орієнтації   в   його   змісті;   навчальне  -   з   метою   глибокого осмислення і засвоєння прочитаного; вибіркове - для добору інформації з певної теми); свідомо ставитися до вибору, що читати; усвідомлювати мету читання,  орієнтуватися,  кому адресований текст,  оцінювати сприйнятий текст; виділяти в ньому головне і другорядне;

- уміння    вести    діалог    із    додержанням    вимог    українського
мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях (у дружньому колі, у розмові зі старшими чи молодшими, у безпосередньому спілкуванні на зборах,  засіданнях,  диспутах,  зустрічах  чи під час розмови по телефону);

- уміння створювати усні монологічні висловлювання (здатність
виступати на засіданнях у школі з повідомленням, доповіддю, поділитися в родині, колі друзів, знайомих, товаришів побаченим, почутим, пережитим; висловити   своє   ставлення   до   обговорюваного   питання,   дати   певні роз'яснення тощо);

- уміння створювати письмові тексти різних стилів (розмовного,
наукового,    художнього,    офіційно-ділового,    публіцистичного)    і    типів мовлення (розповідь, опис, роздум), різних стилів і жанрів: художнього (оповідання,  художній опис,  портретний нарис,  казка тощо),  наукового (визначення поняття, план, тези, конспект, доповідь, рецензія, анотація та ін.), публіцистичного (стаття в газету, репортаж, відгук про твір мистецтва), офіційно-ділового (заява, повідомлення, акт, доручення, автобіографія, протокол і под.).

Комунікативна компетентність на уроках географії - використовую загадки,вірші,легенди,  авторські презентації країн,  проводжу нестандартні уроки, які передбачають  активне спілкування учнів(конференція , брейн – ринг, дискусії, ділові ігри і т.д)

 Соціально-психологічна характеристика комунікативної компетентності. Якщо опиратися на прийняту у соціальній психології структуру спілкування, що включає перцептивний, комунікативний та інтерактивний аспекти, то комунікативну компетентність можна розглядати як складову спілкування. Тоді комунікативну діяльність розуміють як інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами спілкування.
 

Структура комунікативної компетентності.   

Комунікативна компетенція містить лінгвістичний, соціолінгвістичний,

дискурсивний та соціокультурний компоненти.  Вона не розглядається як особистісна характеристика тієї чи іншої людини, її сформованість проявляється в процесі спілкування.

           Виділяють наступні компоненти комунікативної компетенції:

            Граматична (формальна, лінгвістична) компетенція - систематичне знання граматичних правил, словникових одиниць і фонології, які перетворять лексичні одиниці в осмислене висловлення.

           Соціолінгвістична компетенція - здатність вибирати і використовувати адекватні мовні форми і засоби залежно від мети і ситуації спілкування, від соціальних ролей учасників комунікації, тобто від того, хто є партнером по спілкуванню.

           Дискурсивна компетенція - здатність побудови цілісних, зв'язних і логічних висловлювань різних функціональних стилів в усній і письмовій мові на основі розуміння різних видів текстів при читанні і аудіюванні; передбачає вибір лінгвістичних засобів залежно від типу висловлювання.

          Cоціокультурна компетенція  - знання культурних особливостей носіїв мови,  звичок, традицій, норм поведінки і етикету і вміння розуміти та адекватно використовувати їх в процесі спілкування.

Для розвитку комунікативної компетентності як на уроці, так і при підготовці випереджувальних завдань використовуються групові форми роботи(по двоє, троє, четверо чи більше учнів), де відбувається спільне розв’язування порушених проблем. У цей момент розпочинається процес абсолютно свідомого навчання, у дітей виникає відчуття спільності й колективності в класі, а відчуття скутості й остраху зникає. Сучасні психологи вважають, що страх витісняє знання і тому не є стимулом для запам’ятовування. Працюючи в групі або в парі, учні вчаться говорити, міркувати, приймати рішення, вислуховувати думку співрозмовників, врешті-решт, коректно поводитися одне з одним. Робота в групах – це чудова техніка концептуального навчання, творче вирішення проблеми формування комунікативних навичок.

Під час групової роботи в учнів виникає бажання фантазувати, спілкуватися, формується впевненість у власній значимості. До активної діяльності долучаються навіть найпасивніші. Така робота знімає напругу. Найефективнішими формами організації занять з географії у школі є нестандартні уроки. Учителю географії, який працює із старшокласниками, доречно впровадити у навчальний процес системне використання групової навчальної діяльності. Одним із завдань в організації групової діяльності є навчити учнів умінню говорити та слухати, які допоможуть розвинути гарні манери людського спілкування, уникнути закомплексованості, відійти від стереотипів думок. Організація групового спілкування на уроці може відбуватись через різні форми групової активності: дискусії, диспути, рольові ігри, «мозковий штурм». Різні форми групової активності виправдовують співпрацю, що подобається учням, формує компетентність, вносять дух творчості в освітній і виховний процес з географії. Наприклад, уроки-семінари, шкільна конференція, захист проектів, дискусія, дебати, диспути, уроки-звіти, уроки-заліки тощо. Але для створення системи і постійності, необхідно частіше застосовувати прийоми формування комунікативної компетентності учнів.

 Зміст економічної і соціальної географії дають можливість вчителю запровадити у навчання ігрові елементи, які спонукають до формування комунікативності школярів. Так, наприклад, гра «Спробуй себе у ролі гіда» буде доречна як для учнів 9 класу, так і 10. На початковому етапі застосування гри необхідно запропонувати підготувати завдання активним, відповідальним школярам. Учитель проводить з ними індивідуальну консультацію, на якій пояснює мету гри, завдання і показує алгоритм виконаного. На наступних етапах використання цієї гри необхідно залучати учнів, котрі невпевнені в собі, пасивні на уроках або навпаки гіперактивні. На етапі закріплення вивченого матеріалу можна використати прийом «Прес». Його суть полягає в тому, що учень, повідомляючи інформацію, обов’язково має дотримуватися етапів логічної послідовності: 1) починати виклад думки зі слів «Я вважаю, що…»; 2) обґрунтування думки, причини її виникнення слід починати зі слів «…тому, що…»; 3) для підтвердження своєї позиції наведіть приклад (Наприклад, …); 4) зробіть узагальнення думки (Отже, …).

 

Формування життєвих компетентностей у школярів забезпечується також залученням учнів до позакласної діяльності. Проведення різних позакласних заходів з географії, екології, туризму, сприяють зацікавленості учнів в географії, формують екологічну культуру, що є складовою частиною соціальної

      Відомо, що складовими успішної людини є освіченість, культура, соціальна адаптація й творча самореалізація. Саме на формування таких  якостей спрямований компетентнісно комунікативний підхід у навчанні.

Для успішного керівництва розвитком творчих здібностей учнів необхідно знати індивідуально-психологічні особливості дітей, постійно розвивати їх пам'ять, уяву, фантазію, а також збуджувати та підтримувати інтерес до виконання певного виду роботи. Науковість, систематичність, свідомість, наочність навчання, зв'язок теорії з практикою, прагнення до міцності знань і навичок — усі ці дидактичні принципи дадуть можливість проводити роботу над розвитком творчих умінь і навичок на високому науково-методичному рівні.

У різних типах і видах письмових робіт є більш чи менш виражений елемент творчості, бо в них так чи інакше виявляється особистість, обдарування, смаки, уподобання, рівень підготовки. Але творчою роботою слід вважати таку, яка є наслідком цілком самостійної діяльності в процесі осмислення певної теми, питання.

Отже, у кожній людині природою закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше — таке завдання повинен ставити перед собою кожний педагог. Надзвичайно важливо навчити бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думки. Робота ця копітка, об’ємна, тож  розпочинати її слід якомога раніше і проводити системно. Успішно розвиває творчі здібності учнів той словесник, який сам є творчою індивідуальністю.     

У сучасній освіті гостро стоїть проблема творчого розвитку особистості. Кожна цивілізована країна дбає про творчий потенціал суспільства взагалі й кожної людини зокрема. Все це разом пов’язане із рівнем загальної освіти, увагою до розвитку творчих можливостей особистості, створення умов для її творчої пошукової, дослідницької реалізації.

Відповідно до вимог суспільства зміст освіти орієнтований на набуття життєвих компетентностей і на створення ефективних механізмів їх запровадження.

Важливою комунікативно – креативною якістю вчителя є вміння мотивувати творчість школярів, пробуджувати в них бажання діяти оригінально, цікаво. Воно дає змогу стимулювати учнів до творчого здобуття знань і заперечення стереотипів та звичних схем діяльності, сприяти становленню самостійної творчості учнів у різних сферах життя.

                                                                                                                                                                                             

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бакунець Г. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках зв'язного мислення (з досвіду роботи) - Українська мова і література школі - 2005. - № 2. - С. 36-38.
2. Буракова О. Сформувати гармонійну особистість : з творчої лабораторії вчителя - Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2005. - № 2.-с. 54-57.
3. Доротюк В. І. Індивідуальна своєрідність творчо обдарованої дитини - Обдарована дитина. - 2000. - № 1. - с. 15-17
4. Кульчицька О. І. Діагностика рівня розвитку творчих здібностей - Обдарована дитина. - 2007. - с. 42-44.