Лекція для батьків "Вплив сімейного середовища на дитину"

МАРЧИХИНОБУДСЬКА  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІСТ.

(Доповідь на батьківських зборах)

Вчитель Рубан Т.М.

     Дорослим завжди треба серйозно дбати про організацію навчання своїх дітей та розумне використання ними їхнього вільного часу. Будь-який вид творчості, будь-яке улюблене заняття, мистецтво, спорт, гра можуть сприяти розвитку пізнавальної активності дітей.                                                                                  
      Як же сімейне середовище впливає на дитину?
Відомо, що немає однакових сімей, однакових батьків. Отож сім'ї з різними мікрокліматами, виховними можливостями по-різному впливають на становлення особистості дитини.
Класифікують 4 типи середовищ: догматизму, ідейне середовище, задоволення життям та середовище успіху і кар'єри.                                   Середовище догматизму. Визначальні принципи життєдіяльності в такій сім'ї – традиції, ритуали, авторитети, виконання обов'язків, дисципліна, порядок, чесність, серйозність, душевна рівновага, безпристрасність як вища форма володіння собою та впевненість у своїх вчинках і в собі, неприпустимість відступів від норм моралі, щоденна праця і аскетизм.
Таке середовище, якщо в ньому впевненість у собі не переростає в самодурство, а простота – у примітивізм, може бути сприятливим для виховання, оскільки там є необхідні умови, щоб формувати глибоко порядних, працьовитих і цілеспрямованих, духовно стійких людей. У цілому ж догматичне середовище сприяє вихованню пасивної дитини.

Середовище ідейне. Його ефект виявляється не у духовній стійкості, а в натиску, активності. Тут не працюють, – а творять, не очікують, – а діють, тут панує не обов'язок, а добра воля, не догми, а завдання, не байдужість, – а натхнення та ентузіазм.
Внутрішнім регулятором поведінки людини, яка вихована в такому середовищі, є огида до бруду, моральний естетизм, повага до думки інших людей. В ідейному середовищі виховуються ініціативні діти.
До речі,  у догматичному середовищі батьки дають дітям десятки заповідей що і як робити. В ідейному – змушують шукати істину.
Середовище задоволення життям. Головним девізом життя у такому середовищі вважається: "Я маю стільки, скільки мені треба; хочу бути тим, ким я є; робота – не мета, а засіб для досягнення бажаного".
Характерні ознаки такого середовища: безтурботність, благодушність, привітність, життєрадісність, доброта, тверезість – рівно стільки, скільки необхідно, самопізнання – рівно стільки, скільки цього можна досягти без особливих потуг.
Немає послідовності у прагненнях і бажаннях. Все вищеназване дитина всмоктує в себе, але може стати будь-якою, оскільки самостійно обирає собі дорогу, як правило, орієнтуючись на книги, фільми, почуті розмови і судження, зустрічі і власні життєві враження.
Середовище успіху і кар'єри. В основі цілеспрямованості життя людей із такого середовища – не внутрішня потреба, а холодний розрахунок. Повнота змісту життя, як правило, підмінюється формою та невпинним пошуком престижних на даний момент цінностей.
Характерні ознаки такого середовища: агресивність у стосунках, чванство у поєднанні з підлабузництвом, заздрістю, недоброзичливістю і злорадністю. У цьому середовищі дітей не люблять і не виховують, їх вишколюють. Тут усе прораховується наперед: усмішка, рукостискання, кивок голови тощо. Заробляють на всьому – на зв'язках, фінансових операціях, різних життєвих ситуаціях.
  Буває, що і в цьому середовищі виростає справжня перлина. Це доказ того, що поряд із загальновизнаним законом впливу середовища на виховання діє й інший закон – антитези. Це – коли "скнара виховує марнотрата, безбожник – віруючого, боягуз – героя". І цього спадковістю пояснити не можна.
          Батьки, вчені, педагоги, психологи часто замислюються над тим, чому діти прагнуть повторювати або наслідувати щось погане (наприклад, почуте лайливе. слово чи поганий вчинок). Чому навіть підкоряючись вимогам старших не робити того чи іншого негідного вчинку, зберігають його в пам'яті? Причому, простежується певна закономірність: якщо з боку батьків, інших дорослих немає тиску, вони можуть послухатись, якщо ж їх вмовляти, наполягати на чомусь – дитина обов'язково виявить впертість і підкориться тільки під примусом. Чому, особливо в періоди вікових криз, діти на будь-яке "так" дорослого поспішають відповідати своїм "ні" і – навпаки? Це одни із виявів внутрішнього опору   і тому батькам  необхідно  утримуватися від надмірного тиску на дитину навіть з найкращих намірів.
На характер дитини, її емоційно-пізнавальні структури великий вплив має психологічний клімат сім'ї. Її нестабільність, конфліктні ситуації можуть спровокувати патологічний розвиток характеру дитини. Саме за таких умов вона набуває негативного досвіду спілкування, оскільки постійно є їх свідком і відчуває на собі ворожі, недружелюбні стосунки між батьками і, що не менш актуально, – втрачає віру (оскільки не має такого досвіду і розуміння) в можливість існування дружніх і ніжних взаємин.                                                 
    Суть негативного досвіду для дитини, яка проживає в конфліктній сім'ї, полягає в тому, що вона зростає в неузгоджених вимогах батька й матері. Отриманий досвід з часом дає змогу їй маніпулювати ними, а сама дитина часто залишається бездоглядною і безконтрольною, не засвоює багатьох загальноприйнятих моральних норм. Суперечливі умови виховання впливають на психіку дитини, отже зростає ризик нервово-психічних захворювань, знижується здатність дитини до адаптації, вона часто перебуває під впливом  сильної психологічної травми або під впливом негативних емоцій. Не менш негативним наслідком є і те, що у дитини формуються суперечливі почуття до своїх батьків, інколи ворожі до одного з них.          Проте обов'язковою умовою вимог дорослих має бути роз'яснення, чому треба чинити саме так. Якщо ж дитина зростає в умовах вседозволеності, вона не зможе навчитися контролювати свою поведінку, внаслідок чого виникатимуть конфлікти.                                                                                         
     Сім'я – перший рівень в житті людини. Вона з раннього віку направляє свідомість, волю, почуття дітей. Від того, які тут традиції, яке місце займає в сім'ї дитина  залежить багато що. Сила впливу сім'ї в тому, що він здійснюється постійно, тривалий час і в самих різних ситуаціях і умовах. Тому не можна недооцінювати роль сім'ї  .Розумове виховання дитини багато в чому визначається впливом, який повсякденно чинять на нього батьки, сама атмосфера інтелектуального життя сім'ї, а також цілеспрямована діяльність дорослих членів сім'ї по задоволенню пізнавальних інтересів дітей, формуванню нових, розширенню їх кругозору. Розумовий розвиток дитини залежить від того, як задовольняються в сім'ї його духовні потреби, як організується його діяльність, яке мовне середовище в сім'ї та ін.
Все починається з сім'ї. У повсякденному спілкуванні з дітьми сіється сім'я характеру, яке потім дасть добрі або злі сходи. Саме про це нагадує всім відома народна мудрість, про яку ми часто забувається в суєті повсякденності: "Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю". А зневага нею дорого коштує. Дуже часто шкільні невдачі наших дітей, їх важке входження в колектив, невміння і небажання вчитися – результат батьківських прорахунків і помилок, тих відносин, які панують в сім'ї, тих життєвих орієнтацій, які в ній засвоюються
Тому з самого початку життя дитини навколо неї не повинно бути суєти і різнобою у вимогах, що пред'являються їй.
Передусім не треба поспішати ні все забороняти, ні все дозволяти. Визначте саме головне, що треба вимагати від дитини, точно вирішіть, що вона повинна робити сама, а чого вона робити не повинна; що можна їй дозволити, а чого дозволити не можна. І дотримуйтесь своїх вимог неухильно, і не поступайтесь ніяким проханням, сльозам, крикам. Незабаром дитина зрозуміє, що коло ваших вимог для неї обов'язкове, вимоги незмінні, їх треба виконувати.
Чим старше дитина, тим уважніше стежить за постійністю і обґрунтованістю вимог, що пред'являються їй. І якщо відношення до них складається недостатньо шанобливе, воно легко переноситься і на вимоги, що пред'являються школою.
Навчання в школі може бути успішним в тому випадку, коли сім'я з самих перших років життя дитини піклується не тільки про її фізичний розвиток, але і про те, щоб уміти виховати в ній працьовитість, дисциплінованість, організованість, самостійність, відповідальне відношення до дорученої справи.
   У деяких дітей трудності входження в шкільне життя пов'язані з невмінням жити в колективі, підпорядковувати свої вчинки і бажання вимогам дорослих і інтересам своїх товаришів.
По тому, яка дитина серед інших, можна багато що дізнатися про її характер, звички і про наші педагогічні прорахунки також. Батьки і інші близькі люди перші,  дають еталон поведінки.Тому дорослі повинні піклується про належний емоційний рівень спілкування, про те, щоб вчити дитину співпереживанню, взаєморозумінню, справедливості, доброзичливості, щедрості.    Дитину треба вчити всім навичкам і умінням, які необхідні в побуті, правильно користуватися навколишніми предметами, саме діям, а не знанням про предмети побуту. Батьки мають усвідомити, що від розвитку пізнавального інтересу як стійкої риси особистості залежить, отже, не тільки процес опанування знань у шкільні роки, а й уся майбутня діяльність і життя їхніх дітей.
  Першими вихователями є батьки. І якщо буде на практиці здійснюватися принцип єдності впливу на дитину школи і сім'ї, то результат значно поліпшиться.
Навчання в школі може бути успішним в тому випадку, коли сім'я з самих перших років життя дитини піклується не тільки про її фізичний розвиток, але і про те, щоб уміти виховати в ній працьовитість, дисциплінованість, організованість, самостійність, відповідальне відношення до дорученої справи.