Лінійка до Чорнобиля.Сценарій

                                              Чорнобиль: минуле і сьогодні.

           Лунає дзвін.

     Учень. Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою – за майбутнє життя.

     Учень. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

     Учень. Чорнобиль – звичайне українське містечко, яких сотні в Україні. Весною – потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвітінні. Влітку тут любили відпочивати звідусіль. Збирали гриби, ловили рибу, дихали свіжим повітрям.               Здавалося, красу цього куточку українського Полісся ніщо і ніколи не затьмарить.

     Учень. У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочнуть будівництво потужної атомної електростанції.        Будівництво йшло швидко і наполегливо. І вже у 1983 році працювало 4 енергоблоки, приступили до будівництва п’ятого.       Станція працювала потужно, виробляючи так необхідну електроенергію для всього Радянського Союзу.

     Учень. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали - Прип’ять, за назвою тутешньої повноводної річки. Місто швидко розбудовувалось, відкривались школи, лікарні, магазини. Це було місто-сад: широкі вулиці, квітучі сквери, алеї, парки, де люди жили щасливим і спокійним життям.      І та мирна весняна ніч, на берегах Прип’яті, не віщувала біди і була, як здається, найтихішою і найтеплішою. Проте, саме її люди не забудуть ніколи.

     Учень. 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської Атомної Станції велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Почався новий відлік українського часу: Болісний! Гіркий! Печальний!

     Учень.  26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

     Учень.  26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стать на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

     Учень. 26 квітня. У пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, перестороги. І забути це чи викреслити з нашої пам’яті – неможливо.

          Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих.

     Учень. Першими до реактора через декілька секунд по тривозі прибули пожежники. Їх було 28, пожежників Чорнобиля, які в ту ніч прийняли перший найжорстокіший бій на четвертому блоці атомної електростанції. Сьогодні ми називаємо їх «шеренгою № 1».

           Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті. Рятувати станцію і людей, не думаючи про себе, хоч добре усвідомлювали небезпеку. Ніхто із цієї шеренги не зупинився, не відступив перед лицем смертельної небезпеки.

     Учень. Суворий екзамен отримали всі: пожежники, транспортники, будівельники, медики, спеціальні частини хімічного захисту, вертольотчики,  водії. А ще … звичайні люди. Мешканці сусідніх міст і сіл, жінки, діти, люди похилого віку. Всі вони зазнали слова – евакуація. Люди назавжди покидали домівки, рідні місця, де народилися і виросли, де поховані їх предки. Як нелегко було їм це зробити.

      Учень. Мертві чорнобильські міста і села. Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що принишкла у траві, воді, деревах. Земля залишилась без своїх господарів, залишились самотніми будинки, школи, дитячі садки.

      Учень. Тут немає сучасного житла.

      Учень. Тут немає кінотеатрів.

     Учень. Тут немає супермаркетів.

     Учень. Тут немає шкіл.

     Учень. Тут немає спортзалів.

     Учень. Тут немає іграшок.

     Учень. Тут немає дитинства.

     Учень. Тут немає ЖИТТЯ !!!

     Учень. Ми схиляємо свої голови перед усіма, кого сьогодні вже немає з нами, перед тими, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів. Тож давайте вшануємо пам’ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії, хвилиною мовчання.

         Хвилина мовчання. Звук метронома.

      Ведуча. Чорнобиль. Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум'янітиме чорним вогнищем скорботи. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою ціною. 

     Ведучий. Наша пам'ять і пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. 

     Вчитель. Сьогодні — День пам'яті, День скорботи і роздумів. Хоч минуло вже 37 років з того трагічного дня, наслідки Чорнобильської трагедії відчуваються і сьогодні. Ми, нинішнє покоління, повинні робити все можливе, щоб зберегти своє життя і життя майбутніх поколінь: дбати про чистоту землі, насаджувати дерева, прикрашати землю квітами, травами, не забруднювати ріки, ставки та джерела.

     Ведучий. Урятований світ — найкращий пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на землю гірка зірка Полин...