Міністерство науки і освіти України

Гончарівська загальноосвітня школа  I−III ступенів

Сватівської районної ради

Луганської області

 

 

 

Сценарій лінійки,

яка присвячена річниці виводу військ  з Афганістану

«Час і досі не загоїв рану…»

 

       Підготувала і провела

Гнененко Інна Юріївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

201_ -  201 _ н.р.

 Лінійка пам’яті, присвячена річниці виводу військ з Афганістану

«Час і досі не загоїв рану…»

Учитель.  Ми починаємо лінійку пам’ятi, присвячену рiчницi виводу вiйськ з Афганiстану, яка називається «Час i досi не загоїв рану — цей одвiчний бiль Афганiстану».

Ведучий. Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого, день, коли нарештi в далекому 1989 р. закiнчилась для народів колишнього СРСР десятирiчна кривавиця трагiчної вiйни в Афганiстанi. Посивiли до строку юнi нареченi i молоді дружини, чекання вибiлило скронi батькiв i коси матерiв. І, здається, навiки крейдяний пил і пiсок осiли в молодих чубах воїнів -iнтернацiоналістiв.

Ведучий. 

Ти – вічний біль,Афганістан,

Ти – наш неспокій.

І не злічить глибоких ран

В борні жорстокішій

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

Вже багато літ, як прийшли назад додому.

Та до цих пір чує душа війни оскому,

Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,

А у снах – «духи» налітають, мов шайтани.

Ведучий. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона нiколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила?  Похоронки?  Сльози матерiв?  Наречених, що недолюбили своїх хлопцiв?  Поминальний дзвін та тепло свiчки?

Ведучий.  Не йдуть з пам’ятi скалiчені душi людей, не залишають серце полеглi побратими. I гортає пам’ять свої жалобнi сторiнки. Вшановує держава твої подвиги, вiддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж бiль на твоєму обличчi, біль у твоєму серцi?

Ведучий. 

Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Ведучий. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім сер­цем прийняли її біль, як свій, і до останнього по­диху захищали інтереси її багатостраждального народ.

Ведучий. 

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Ведучий. 

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сиве чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

Ведучий. Не повернувся чийсь батько, не повернувся чийсь син, але рідні продовжують чекати звістки. Особливо чекає мама. І пише сину листи.

Ведучий. 

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше

Хай дорослий – мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш сину, мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію,

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти  пиши, щоб душа не боліла.

Щоб діждалась т0ебе молодою

І чорнява була, а не біла…

Ведучий. Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Ведучий. Навiчно залишиться ця вiйна в душах поколiння, яке вийшло iз неї, обпалене вогнем i пекучим афганським сонцем.

Ведучий. Афганiстан був i залишається незаживаючою раною.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

 (Хвилина мовчання )

 

Ведучий. 

Минута молчанья – то много иль мало 
За тех, кого рядом уж больше не стало? 
За тех, чья судьба оборвалась так круто… 
Минута молчанья. 
Молчанья минута… 
Прислушайтесь, люди, 
Пожалуйста, тише ! 
Вдали отгремела война. 
Минута молчанья. 
Погибших мальчишек 
Чтит в эту минуту страна. 
Чтит павших героев, 
Чтит русских «афганцев», 
Тускнеет эмаль орденов. 
Прислушайтесь, люди, 
Пожалуйста, тише ! 
Они вас услышат без слов…  

Ведучий. Зважаючи на великі людські втрати, на біль і страждання під час війни, воїни-інтернаціоналісти  винесли з пекла війни загартовану любов до своєї  Вітчизни, її народу та готовність завжди встати на їх захист. 

Ведучий. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведучий. Вона лишила страшні наслідки для України. Не повернулися додому з війни 3360 воїнів; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон, 6000 стало інвалідами. З Сватівського району  на війну було відправлено 131 юнак. 15 чоловіків було призвано з Гончарівської громади.

Ведучий. 

Знову цвітуть білим цвітом

Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони,

Смерть їх безжально забрала,

В землі сховала сирій

Голови низько схиляєм

Пам’яті їхній святій.

Учитель. Лінійка пам’яті, присвячена річниці виводу військ з Афганістану оголошується закритою!