Лінійка – реквієм до річниці Голодомору

Лінійка – реквієм до річниці Голодомору

 (за сценою, звучить дзвін ).
Пам'ять серця
Зворушує мелодія скорботи.
В уяві 33-ій постає.
Незримий відчуваю дотик
Трагедії, що всі думки снує.

Щаслива, бо не бачила я лиха,
Не бачила, як просто на очах
Від голоду вмирає тихо-тихо
Дитя мале у мами на руках.

А смерть-сновида знов людей чатує,
Тенета розставляє смертні скрізь.
Нещадний голод селами лютує,
Вмивається в гіркому морі сліз.
Давно не чути голосу людського,
Ні кішки, ні собак нема ніде.
Горобчики цвірінькають довкола,
Та око зголодніле їх знайде…

- У чому винні Ви, старенька мати?
- Чому голодне стихло немовля?
Хто відповідь правдиву зможе дати?
Лиш пам'ять серця з болем промовля:

- Могли б вони ще жити і творити,
Вітчизну прославляти у віках.
Та голод неможливо припинити,
Якщо він «запланований в верхах».

Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
В достатку Україна хай живе!

Ведучий. Настав  початок  кінця.  Сонце  сходило  над  висохлими  за  довгу  зиму  полями,  сідало  за  обрій  кольору  крові  і  не  впізнавало  землю. Чорне  вороння  зграями  ширяло  над  селами,  заціпенілими  в  тяжкому  смертному  сні.

Ведуча.   Чи  була  того  року  весна?  Чи  прилетіли  до  знайомих  людських  осель  довірливі  лелеки?  Чи  співали  травневими  ночами  у  вербах  над  ріками  солов’ї?  Ніхто  того  не  пам’ятає  сьогодні.  Пам’ятають  інше.

Читець 1.   У  той  рік  заніміли  зозулі,

Накували  знедолений  вік,

Наші  ноги  розпухлі  узули

В  кирзяки – різаки  у  той  рік.

Читець 2.  У той  рік  мати  рідну  дитину

Клала  в  яму,  копнувши  під  бік.

Без  труни,  загорнувши  в  ряднину …

А  на  ранок – помер  чоловік.

Читець 1.   І  невтому,  трудягу  старого,

Без  хреста  повели  у  той  бік …

І  кістьми  забіліли  дороги

За  сто  земель  сибірських,  сто  рік. 

Читець 2.  У  той  рік  і  гілля,  і  коріння –

Все  трощив  буревій  навкруги …

І  стоїть  ще  й  тепер  Україна,

Як  скорботна  німа  край  могил.

Відео

Ведучий.  На  багатих  чорноземах  України  вмирали…  Вмирали  у  полі,  на  дорозі,  під  тином.  Вмирали  поодинці  та  сім’ями.  Вмирали  цілі  села  і  славні  козацькі  роди.  Голод  забирав  тих,  хто  заради  шматка  хліба  не  виривав  окрайця  з  голодних  дитячих  ротів,  не  стежив,  не  доносив  на  брата,  не  вмів  торгувати  совістю.

 
Ведуча.   Якими  словами  описати  мучеництво  України,  яка  поклала  у  землю  мільйони  своїх  кращих  синів  і  дочок?  Голодомор  позначився  на  майбутньому  нації:  третина  умертвлених – діти,  які  не  народили  нащадків. А які страждання терпіли матері, у яких на руках умирали діти. Чи є для матері більша мука, ніж пережити своїх дітей?..

Ведучий. Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації.

Ведучий.  Влада так боялася запізнитися з посівною, що віддали наказ  сіяти в грязюку. Трактори пороли мокру скибу. Зерно дали у глевку землю і приволочили. Скиба злилася, і, як пригріло сонце, повіяв сухий східний вітер, затверділа, і стала репатись. Ярина ледве вибилася з землі і пожовкла. Що тепер робити?

Ведучий. Розпочали  наново переорювати землю і наново засівати. Тільки не хватить чим вдруге досіяти, та й  вже буде спізнене. Зійдуть по полях буйні бур’яни, зерно ж перемішане. Овес-зеленяк, овес-скорода, ячмінь-гранчак, ячмінь-плескач – усе нараз. Сіяли. Щось-таки виросте…

Ведучий. Це було в останньому році п’ятирічки… Літо минало. Країна нічого не думала, нічого не знала, крім думи про хліб. Хліб, хліб і хліб. Україна вкрита бур’янами.  З Москви б’ють тривогу. “Україна позорно отстайот!  Партія і вся страна ждут от України полнаво випалнєнія плана хлєбазагатовок… К кулакам і іх пособнікам надо прімєнять самиє жестокія мери воздєйствія…”

Ведуча.   Для збору урожаю кинуто цілий народ, військо. Над зігнутим голодним людом при праці вдень і вночі стоять озброєні вартові. З кістлявих  мужицьких рук, з занедбаної землі виривається зі скреготом зубів кусень хліба. Молотили, віяли, сортували. Зерно забрали, а послід поділили між працюючими. Людей було кинуто напризволяще.

Ведучий. Гинули матері. Зникали з лиця землі щирі, добрі жінки, які несли в життя щастя, радість, працю. Гинули діти великої нашої землі.

Читець.

Голодомору  сльози  і  могили …

І  перед  ними  ми  в  боргу  завжди

За  тих,  що  крихти  хліба  не  доїли

І  не  допили  чистої  води.

Ще  душі  є  порожні,  як  руїни,

Які  в  житті  не  дихали  добром,

Що  віддали  у  жертву  Україну

І,  як  раба,  страждальний  мій  народ

Але  зернина,  що  у  полі  скресла,

Надією  і  вірою  зросла

І  Україна,  як  народ,  воскресла

І  наша  віща  доля  ожила.

Ісус  Христос  у  заповітну  пору

Зніс  на  Голгофу  непокори  хрест …

Та  не  погасне  біль  голодомору

І  вічна  наша  пам’ять  не  помре

Пісня «Янголи»

Ведучий. Ми закликаємо  вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Віримо, що в ці дні по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом’янути тих, кого забрали сталінські катівні та голодна смерть. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

(на фоні церковних дзвонів)

Ведуча. Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло цих свічок хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас. Вони повинні жити в нашій пам’яті.

Ведучий. Тож вшануймо пам’ять усіх, хто не пережив ті страшні роки хвилиною мовчання.

удари метроному

Ведучий. Відчинімо наші душі і серця для пам’яті про ті страшні роки. Зробімо все для того, щоб ніколи, за жодних обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну.

При останніх словах ведучих ХОР  виходить із запаленими свічками.

Засвіти свічу на вікні
Хай промінням сягне до зорі,
Хай освітить весь світ співчуттям.
Це збагни ти собі і затям.

Засвіти у серці свічу.
І думками туди я мчу,
Де мільйони моїх братів
В смерть летіли по волі катів.

Запалімо мільйони свічок!
Душі тих малих діточок
З болем з неба за нами зорять.
І німують. Мовчать.

Засвіти свічу, засвіти!
Хай здригнуться від правди світи.
Хай дізнається вся Земля:
Панахиду Вкраїна справля…

Пісня «Боже, Україну бережи»