Літературна композиція "Г.Сковорода - філософ, поет, просвітитель"

              Григорій Сковорода – філософ, поет, просвітитель

Ведучий 1:

Минають роки і століття, зі швидкістю світла пролітає час. Життя мчить без упину, але історія пам’ятає усе, що було. Вона несе у своєму літописі таємниці минулих віків,  сповнені загадковістю та надзвичайною жагою до життя, боротьбою за своє існування, за право бути людиною на землі. Українці мають чим пишатися. Цьогоріч минає 300 років від дня народження Григорія Сковороди – письменника, філософа, гуманіста, просвітителя.  Григорій Сковорода – це той, кого світ ловив , та не спіймав. Зате він багато праць передав нам, щоб ми не потрапили у вир жадоби і спокус. Які ж вони повчальні та дорогоцінні , передані від щирої душі!

Ведучий 2:.

Сьогодні помандруємо до  селища міського типу Чорнухи , що на Полтавщині, де знаходилася садиба малоземельного козака Сави Сковороди і його дружини Палагеї - батьків відомого поета. Саме тут народився 3 грудня 1722 році хлопчик , який у майбутньому став всесвітньо відомим.   У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.

Ведучий 3:

У 1734 – 1753 роках  Григорій з перервами навчався  у Києво-Могилянській академії -  першому вищому навчальному закладі в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. Сковорода легко вчився усьому і мав багато талантів. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі.    У грудні 1741 року  пройшов конкурсний відбір у Глухові і потрапив у придворну капелу російської імператриці Єлизавети. Тому наступні три роки Сковорода живе у Санкт-Петербурзі та Москві. З 1745 року Григорія Сковороду, як перекладача, беруть у торгову місію, яка має на меті закуповувати вино у Європі. Протягом наступних п'яти років Сковорода побував в Угорщині, Австрії, Словаччині, Польщі, а за деякими даними, також у Чехії, Німеччині та Італії.

Ведучий 1:

 Повернувшись до Києва, Сковорода почав працювати вчителем поетики у Переяславському колегіумі, з 1759 -  викладачем у  Харківському колегіумі. Однак постійний тиск з боку представників церкви , які вимагали, щоби він прийняв духовний сан, змушував його кілька разів залишати колегіум. У ці роки Григорій побував у Москві, у пошуках істини і правди пройшов усю Слобожанщину.  Був вихователем Василя Томари – старшого сина Степана Томари і Анни Кучубей. Там ,  у селі Каврай, що за 36 верст від Переяслава , де він затримається на шість років, пише значну частину віршів збірки "Сад божественних пісень»

Ведучий 2:

 Вважається, що завдяки його впливові відбулося відкриття Харківського університету. Ідею про навчальний заклад вирішив втілити у життя дворянин Василь Каразін. Для того, аби заклад був створений і запрацював, потрібні були неабиякі кошти, які молодий чоловік збирав з дворянства.  Подейкують, що ті, хто вніс свою частку до цієї великої справи, були заздалегідь підготовлені Григорієм Сковородою.

Ведучий 3: (читає вірш Олександри Ковальової «На закладини Харківського університету)

Громадились червінці й копійки

Із білої і чорної руки.

Ні, не даремно мандрівні дяки

Світили день у день в усі кутки.

Такої ще ніколи не було

До знань охоти. Юрмище гуло.

І дивувались дуки потай миру:

Невже оця голота справді вірить,

Що храм науки зводиться для всіх?

Аж панську душу розбирає сміх,

Бо зна вона: як схоче, скаже «ні»

Невмиваному наймитському сину.

Ледачий сміх, адже наука – сила,

Яку ніхто не втрима в гамані.

Ведучий 1:

Сковорода ніколи не мав сім’ї, власного дому й постійного доходу. Він жив то в одних, то в інших знайомих. Усе його майно було завжди з ним – рукописи, книжки, за поясом – сопілка, у руках – посох, на плечах – селянська свита. Він був гордий і самолюбний.  І  коли справді прийшла старість, коли він звик до бідності й ударів ганьбителів, коли міг втішатися любов’ю і пошаною скрізь, куди не ходив, душа його страждала од відчуття, що її піднімає подих вітру і жене вихор .Саме так: Сковорода обрав у житті роль незалежного спостерігача, щоб бути мудрим і безтурботним, залишаючись «простим» і «низьким», щоб зберегти свободу від вимог тогочасного соціуму.

Ведучий 2: 

Він жив просто і гарно і вмирав так само. День 9 листопада 1794 року був сонячний і погожий. У приятеля Ковалинського зібралося багато гостей на обід. Сковорода був веселий і говіркий, як ніколи. Довго розповідав про себе, про свої мандрівки. Потім вийшов у сад.. копати собі могилу.

 Він відцвів, відшумів, як оті дерева, що журно губили листя. Ось-ось, можливо, завтра він відійде в природу, перетвориться в землю, в соки і крони дерев. Станеться страшна і буденна справа. Його час перейде у вічність…

Ведучий 3:

 Він довів людям, що жити можна, позбувшись всього, і зберегти веселість і кураж. У час плачу він учив людей сміятись, бо голова і хвіст змія вічності – це одне, і все починається спочатку. Він зберіг до останньої  хвилини ясний розум і зробив це для людей.

Поховали його під липою, а на могилі написали те, що він заповів:» Світ ловив мене, та не піймав».

Ведучий 1:

У своїх філософських ідеях і просвітницькій діяльності Сковорода приділяв головну увагу людині та її сутності, суспільству та його розвитку. Григорій Савич вважав, що праця повинна бути найвищою насолодою людини , її головним обов’язком і моральною потребою. Найважливішим способом усунення зла філософ вважав  поширення освіти серед народних мас. Він розробив свої принципи навчання і виховання. Виховання, на думку Сковороди, має бути святим обов’язком батьків. Обов’язком вчителів він вважав урахування «природи» дітей, допомогу в удосконаленні вроджених здібностей.

Ведучий 2: 

Усе  корисне й потрібне людині Сковорода називав прекрасним. Під красою розумів не зовнішню сторону суб’єкта, а його внутрішню суть. У житті людей вважав гарними вчинки ,відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія, музика мають слугувати самопізнанню, а не бути самоціллю.  Писав  якось: «Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого… Добрий розум робить легким будь – який спосіб життя». Через пісні, канти і псалми він викладав свої філософські погляди, прославляв природу, волелюбність людини. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того , що воно скрізь. Воно схоже на сонячне сяйво – відкрий лише вхід у  душу свою».

Ведучий 3:

Григорій Сковорода бентежить уми своєю глибиною і незбагненністю .Ким же він був: «посполитим улюбленцем, дотепником зі сопілкою» чи похмурим самітником, ніким не збагнутим , Божим чоловіком з «людської ласки годованим»? Якби спитати про це самого Сковороду, він, швидше всього, сказав би , що був на цьому світі  безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко – далеко на небесах.

 Проте і на землі не знайшов він спокою у час воєнного лихоліття. Від початку повномасштабного вторгнення ворогів на українську землю у ніч проти 7 травня 2022 року прямим влучанням російської ракети було знищено музей філософа у селі Сковородинівка на Харківщині , в якому останні роки свого життя працював поет і був похований. Цей музей має особливу цінність для України.

Ведучий 1:

У тихім плині річки Многи,

Серед людей привітних та простих

Я й досі відчуваю теплий подих

 Славетного мого Сковороди.

Важкі часи переживаєм нині ,

Та він незримо поряд поміж нас .

Щоб правду відшукать на батьківщині

Він вирушає в мандри по світах.

Скажи, земляче, як нам зараз жити?

Як подолати біди, що навкруг?

Ще скільки безневинних буде вбито?

Чому моя земля стражда від мук?

Твої слова – немов бальзам на душу,

Твоя порада – мудра і проста.

І запитать тебе про це я мушу,

Бо ж ти  філософ, що живе в віках!

Прийди. Порадь. З далекої дороги

Присядь і поглядом до нас звернись.

Крізь призму часу, болі і тривоги

Своїм нащадкам щиро посміхнись.

Звучить пісня на слова М.Петренка «Дивлюсь я на небо ….»

                                                 Література:

1. Багалій Д.І. Український мандрівний філософ Григорій Сковорода /Д.І.Багалій. – 2-ге вид.,випр.-К.:Орій, 1992.-469 с.
2. Довідник з історії України: посібн. Для серед. загальноосвіт. навч. закладів/ за заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. – 2-ге вид., доопр. І допов. – К.: Генеза, 2001.- 1136 с.
3. Махновець Л.Є. Григорій Сковорода: біографія . / Л.Є. Махновець. – К.6 Наук. Думка, 1972. – 256 с.
4. Сковорода Г.  Твори = Works : у 2 т. Т. 1. Поезії. Байки. Трактати. Діалоги / Григорій Сковорода ; пер. із староукр. мови і прим.: М. Кашуби, В. Шевчука. – 2-ге вид., випр. – Київ : Обереги, 2005. – 527 с
5. Сковорода Г.  Пізнай в собі людину / Григорій Сковорода ; ред. та пер. поезії В. В. Войтович ; передм. Μ. Кашуби. – Львів : Світ, 1995. – 528 с.
6. Сковорода Г. С.  Розмова про істинне щастя / Г. С. Сковорода ; пер. укр. мовою, приміт. В. О. Шевчука. – Харків : Прапор, 2002. – 280 с.
7. Філософська думка в Україні: бібліографічн. Словник / ред.-упоряд. Л.М.Ткачук.- К.: ПУЛЬСАРИ, 2002. – 243 с.