ЛІТЕРАТУРНО - МИСТЕЦЬКА ГОДИНА НА ТЕМУ: «ДІВОЧА ВРОДА»

літературно - мистецька година на тему:

«дівоча врода»

Мета: ознайомити учнів із символікою дівочої коси як ознакою дівочої краси, честі, духовного здоров’я; прищеплювати пошану до народних звичаїв та традицій, що є невід’ємною частиною буття сучасного покоління; навички вільного спілкування; виховувати турботу про власне здоров’я, свою майбутню долю, почуття національної гідності.

Обладнання: мультимедійна презентація «Коса-дівоча краса», декорації   (хустки, намисто,калина,вінок,рушники) майстер-клас з плетіння коси, фонозаписи пісень, виставка книжково - журнальних статей.

Хід  заходу

Ведуча 1.  Щиро вітаю всіх, хто прийшов до нас на свято дівочої краси. Адже
недаремно кажуть: «Коса – дівоча краса». Сьогодні у нас мова піде і про
красу дівочої коси, і взагалі про дівочу красу, моральну гідність,
народні традиції, які треба зберегти й збагачувати.

Коса була гордістю дівчини, вираженням її цнотливості, честі. Зараз, на
жаль, у моді коротке волосся. І дуже часто дівчата, які вирішили
розпрощатися зі своїми косами, чують слова: «Не ріж косу».

Ведуча 2. Здавна в Україні існував непорушний звичай: умившись вранці,
дівчина мусила перш за все розчесати та заплести косу. Якщо ж вона
сідала до столу або бралася до роботи з нерозчесаним волоссям, то про
неї казали люди: «У неї на голові сорока гніздо вила», або «У неї в
косах сім чортів кублилося».

Тому дівчат змалку привчали доглядати за волоссям, щоб воно росло

 швидше і було красивим. А для цього існувало безліч рецептів: як мити, чим
зміцнювати волосся, чим полоскати, щоб воно мало приємний запах. Тож
давайте згадаємо, які є народні рецепти по догляду за волоссям.

 (Дівчата по черзі виголошують свої рецепти.)

Відтак жінки не мали права заплітати косу, щоб вона вільно
спадала на спину, носити вінок із квітів, водити хороводи. Крім того,
жінка не мала права виходити на вулицю з непокритою головою, а завжди
одягала хустку. Якщо ж дівчина втрачала честь, то косу їй відрізали та
покривали хусткою. Звідси і вираз пішов – «покритка». Пригадуєте поему
Т. Шевченка «Катерина»?

Отже, коли дівчина брала шлюб, коса втрачала свою символіку, а тому її розплітали. Це був цілий обряд. Розплітали косу молодший брат або
сестра, іноді наречений. А дівчата-подруги в цей час співали пісень.

Ведуча 3.

Я збирала трави росяні в саду,

Мальви, чорнобривці, м’яту запашну.

А у полі серед жита я збирала мак.

Гарна квітка, що казати, знає з нас усяк.

Розплела я коси, розчесала їх.

Вранці мила росами з квітів польових.

Полоскала м’ятою і любистком їх,

Щоб були ошатними,

Щоб любили хлопці всі.

  Ведуча 1. Волосся. Воно — симфонія. Шовкове, неслухняне, золоте, кольору спілих каштанів. Скільки поетичних слів присвячено волоссю! А задумувалися ви над тим, для чого воно потрібне?

          Волосся дане нам не просто для краси. Як стверджують учені, волосся — зв’язок iз космосом, воно не тільки накопичує енергію, а й зберігає інформацію. 

         Існує легенда, що до гріхопадіння навколо голови людини був нiмб, а волосся не було. Говорять, що голова пралюдини була покрита чимось схожим на пушок, який ми бачимо на голові новонародженого малюка. Коли людина впала в грiх, то проміння космічної енергії навколо голови потяжчали i перетворилися у волосся. Волосся є ланцюжком мiж людиною i небом до того часу, поки вона знову не підніметься на свiй небесний рiвень розвитку.

  Ведуча 2. Кожен народ по-рiзному ставився до волосся. Наприклад, тібетські мудрецi не стриглися i не голилися, а заплiтали косу. Довге волосся вважалося натхненням для творчостi. Сила біблійного героя Самсона також була у волоссi, це говорило про те, що волосся несе в собі фізичні властивостi. Коханий брав пасмо волосся нареченої, вирушаючи в далеку дорогу, i вiдчував, що незримий контакт дійсно iснує. А в Київськiй Русi за вирваний жмут волосся накладали великий штраф — бiльший, анiж за покалiчену ногу.

   В укранцiв особливо шанобливе ставлення до волосся, коси. З давнiх-давен коса була символом дівочої честi, працьовитостi. охайностi. З дiвочою косою пов’язано багато легенд, переказiв, пiсень, влучних прислiв’їв:

• «Дiвчина з косою, як трава з росою»
• «Нема коси — нема краси»
• «Дiвчина без коси, кiнь без гриви»
• «Де дiвка з косою, там хлопцi юрбою»
• «Коса — дiвоча краса»

 Ведуча 3.  Заплітання коси – один із найкращих звичаїв в Україні.

Наша земля завжди славилася шанобливим ставленням до волосся, до коси.

СЛАЙД.  На перший погляд коса – проста та невибаглива зачіска, бо не вимагає багато часу для її створення. Заплела –і пішла. Але ви повинні знати, що українки плели коси не тільки через їх практичність.

Майстер-клас плетіння коси.

 Ведуча 1. Волосся дане нам не просто для краси. На думку вчених, волосся не тільки накопичує енергію, а й зберігає інформацію. Волосся – джерело нашої космічної сили, а тому все, що з нами відбувається, змінює русло невидимої ріки, яка омиває нас своїми біоенергетичними хвилями, тому будь-яка дія на волосся може не лише змінити наш зовнішній вигляд, але і все наше життя.

     Коса розташовується вздовж хребта, і вважалося, що всі світлі Bceленські сили через волосся переходять в хребет и наповнюють тіло, Душу й Дух дівчини особливою життєвою силою, готуючи її до майбутньої священної місії – материнства.

      Волосся дане не просто для краси. Воно – своєрідні природні антени нашого організму, які проводять невидиму живильну силу простору до тіла. Наше волосся — носій зв’язку з вищим світом.

       З давніх-давен коса служила дівчатам для накопичення життєвої сили, необхідної для здоров’я і духовного розвитку.

Звучить пісня «Ой не ріж косу»

 Ведуча 2.  Споконвіків дівоча коса була своєрідною візиткою охайності. Як стежить юнка за своїм власним волоссям, такою, вважалося, в майбутньому буде господиня – чепурною, працьовитою або ж неохайною чи лінькуватою.

       Тому матері з особливою наполегливістю намагалися з раннього віку привчити дитину до охайності, щоб знала традиційні закони моралі. «Яка коса – така й краса», «Подивися на косу, а подумай про господиню», – говорили в народі.

       Але чому ж коса запліталася із трьох частин? Ми вже знаємо два елементи: життя природи й сонця. Третій символ коси – символ шлюбу. І тому триєдиний символ – символ сонця, урожайності і шлюбу. Так само вінок, танець. Носили косу й вінок тільки дівчата, бо після шлюбу вони втрачали свій зміст.

Ведуча 3.  Я б хотіла поставити дівчатам кілька питань:

—   Що таке стрічка і кісники? Яке вони відношення мали до коси? (За їх
допомогою заплітали коси.)

—   Що означає вираз «розплести косу»? (Взяти шлюб.)

—   Чому косу заплітають із трьох частин? (Це свідчення єдності трьох
стихій природи: повітря, води і землі.)

—    Яку роль відігрівав вінок на голові дівчат, крім того, що це було
прикрасою? (Вінок – це оберіг.)

—    Яку траву використовували дівчата для полоскання волосся, щоб
причарувати хлопців? (Любисток.)

—    Як ви думаєте, яку зачіску називали «дрібушечки»? (Коли заплітали
багато дрібненьких кіс.)

Ведуча 1. З давніх часів українські дівчата любили прикрашати себе віночками, бо це дуже гарно. Кожну дівочу голівку віночок не тільки прикрашає, пасує їй до лиця, підкреслює її гарні очі, але й захищає від нечистої сили. Вінки пасують тільки до свіжості, тільки молодим дівчатам, як оздоба і свідоцтво дівочості. А заміжні жінки і старі бабусі ніколи не одягали на голову вінків — це заборонено.

       Свята правда. Це стосується не тільки українців, а й усіх слов’ян. Бо колись, ще в 977 році, чехи підняли ціле повстання проти своєї княгині Дубравки тільки тому, що вона, будучи старою, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок. Отже, і для княгині не було винятку з правила. Цього і в Україні завжди дотримуються, це стало традицією. Тільки дівчина має право накладати на голову віночок.

         Колись віночок з живих квітів захищав дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові віночок, володіє чарами, якими вона могла навіть покарати напасника. Ще віночок захищав дівчину від «лихого ока» і від нечистої сили. А щоб посилити захисну силу вінка, дівчата поміж квіт непомітно вплітали часник, полин, любисток — зілля, яке саме по собі має чарівну і захисну силу проти всякого «чортовиння».

          Ага, я знаю, що перед деякими літніми святами дівчата цілий тиждень не скидали віночка, щоб захистити себе від нечистого. Це на Зеленому тижні, в ніч на Івана Купала. Бо в цей час, за народними віруваннями, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки, ну, словом, усяка чортівня, щоб зашкодити дівчатам. Тому дівчата оберігають себе віночком.

        Існує така «бувальщина» на Поділлі, що в ніч перед святом Івана Купала найбільшу силу має «тоя». Це такий вінок з травою тоя, що означає — борець. От одна дівчина в купальську ніч пішла по ягоди до лісу. Там вона зустріла парубка. Молодий, гарний — він став до неї залицятися. Жартував, сміявся, а потім попросив зняти віночка, віддати йому та стати його нареченою. Дівчина теж сміялася, жартувала і його слова прийняла за жарт, а тому скинула віночка і подала парубкові. Та як тільки це зробила, нею вмить заволоділа «нечиста сила», бо під виглядом парубка був сам дідько.

Ведуча 2.  Намисто – одна з найдавніших жіночих прикрас на території України. Численні назви – монисто, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок це не просто прикраса, значення намиста глибоке та символічне.

Традиція носити намисто сформувалася ще багато століть тому, а це означає, що різноманіття цього декоративного елементу одягу надзвичайно велике. Протягом усієї його історії намисто змінювалося за кольором, формою, матеріалом і навіть за способом носіння. Найперші нашийні прикраси були з кісточок овочів, зерен, скойок (двостулкових молюсків), фруктових плодів гарної форми, а вже згодом їх замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Ще пізніше намисто почали виготовляти з дорогих природних матеріалів, таких як корали, бурштин, перли, скло, смальта, гранат. Його могли дозволити собі лише заможні міщанські жінки.

Способи носіння і значення намиста

Спосіб носіння намиста теж відрізнявся в різні часи. Перш за все слід зауважити, що для української жінки вийти на вулицю без намиста – все одно, що вийти голою. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Адже це, насамперед, – оберіг, захист від злих духів і недобрих людей.

За намистом можна було легко визначити соціальний статус жінки. Що більші намистини і що більше разок у нашийній прикрасі, то заможнішою була панянка: найбідніші мали по 2-3 шнурівки коралів, а багаті – 10 чи 15.

Металеві прикраси

Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд спіральних трубочок, на які були нанизані монети (для заможніших пань) чи хрестики (мали назву «хрестові згарди»). Крім цього, існували такі різновиди металевого намиста:

• салба – нагрудник з тканини, розшитий монетами, на зразок турецьких, татарських та молдовських прикрас. Їх носили на Буковині;
• дукач (личман) – прикраса, що мала вигляд монети з бантом. Спочатку використовували австрійські дукати, проте згодом почали брати російські рублі, але стара назва так і залишилася. Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні.

Бурштинове намисто

В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі «щирого» (тобто справжнього) бурштину, оскільки на цих територіях його видобували. Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя. Великі круглі намистини вирізалися ножем і нанизувалися на довгу нитку. Найчастіше таку масивну низку бурштину носили разом з коралами.

Коралі

Чи не найпоширенішим на всій Україні було коралове намисто. Червоні коралі на тлі української вишиванки – це неймовірна краса і вишуканість. Традиція носити коралі, пройшовши крізь віки, збереглася й донині, а тому цей вид прикрас нашию ми можемо уявити найкраще. Рожеві з сірим чи червоним відтінком намистини однакової форми, але різного розміру нанизувалися на шовковий шнурок у певному порядку: великі всередині, а менші – по краях. Червоне коралове намисто, як вірили наші пращури, було наділене магічними властивостями: яскраво червоні намистини на жінці означали, що вона здорова, а тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу.

Скляні та перляні буси

Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини привозили із далекої Венеції. Муранське скло і донині не втратило своєї слави та цінності, а майстри надійно зберігають таємницю його виготовлення. Так само дорого коштувало і намисто із перлів, адже мушлі теж привозили із заморських країв. Скляні та перляні прикраси були привілеєю лише найзаможніших панянок.

Намисто з бісеру

Досить популярними серед українських жінок були плетені стрічки нашию з бісеру. Спочатку він був теж дорогим, адже його привозили з острова Мурано, але коли Чехія почала його масове виробництво, кожна жінка чи дівчина могла дозволити собі одягнути «цятки» (так намисто з бісеру називали на Буковині).

  Ведуча 3. Сьогодні ми зробили спробу повернути життя ще одному із призабутих звичаїв нашого народу — вшануванню дівочої коси. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться новим поколінням. Бо що б не казали і хоч би якими аргументами не переконува­ли нас про старомодність коси, а все-таки в довгій дівочій косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемливе і священне. Хоч, на жаль, сьогодні це трапляється рідко, але коли повз нас пройде дівчина з гарною косою, ми не обминемо її ува­гою. Поглянемо і подумаємо: «Гарні ж були наші звичаї».

Звучить пісня. Свято закінчується.