Літературно- мистецький захід "Життя Лесі Українки - це подвиг митця".

Виховна година

«Леся Українка – геніальна дочка українського народу»

 

Мета: Поглибити знання учнів про життя і творчість Лесі Українки; вчити слухати і милуватися художнім словом поезії, передати силу і глибину поетичного світу, розвивати читацьку самостійність, естетичні смаки учнів; виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного.

Обладнання: портрети Лесі Українки; виставка книг до творів поетеси, свічка, вишиті рушники, відео.

 

Хід свята

 Сьогодні велике свято

 Вкраїнський народ відзнача.

 Відкрийте ж бо душі назустріч,

 Хай радість ввіллється в серця!

 

Слово вчителя

150  років тому на Вкраїнському небосхилі спалахнула нова, яскрава зірка. Сильні промінчики яскравої зіроньки пробивалися крізь хмаровиння хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів, які забороняли українську мову.

«Не поет, хто забуває про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани!»

 

Учениця

Хвора дівчинка, бідна Леся!

Де ще хворі такі були,

Щоб літати у піднебесся,

Що його не сягнуть і орли?

Чи себе Українкою звала.

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

   Тож, певно, всі вгадали ім’я цієї Зірки. Це Леся Українка. У чому ж секрет її таланту? Де ж брала хвороблива тендітна Леся сили і натхнення? Звичайно, з цілющого, невичерпного джерела народних легенд, казок. Надихала її велика любов до народу, природи, рідного краю.

 

Вчитель

   Леся Українка – Лариса Петрівна Косач-Квітка – народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько Лесі, Петро Антонович Косач, був відомим громадським діячем. Це була людина начитана, з університетською освітою. Лагідність його вдачі і риси зовнішності передались улюбленій доньці.

   Мати, Ольга Петрівна Косач-Драгоманова, письменниця, відома в літературі як Олена Пчілка, була першою вчителькою і дбайливою порадницею дітей, справжньою берегинею роду, виховувала почуття любові до рідного краю, звичаїв, традицій.

Підростала Леся. Читала в 4 роки, у 6 – навчилася писати. У сім’ї Косачів було шестеро дітей. Леся дуже любила свого старшого брата Михайла. Найулюбленішими книгами Лесі та Михайла були «Кобзар» Тараса Шевченка, оповідання Марка Вовчка, байки Леоніда Глібова.

Початкову освіту Леся здобула вдома. Мудра мати Лесі дбала не лише про освіту своїх дітей. Вона намагалась прилучати їх до народних звичаїв, традицій, культури українського народу, які творились віками. Діти одягались в народне вбрання, дружили зі сільською малечею, водили хороводи, співали веснянки.

Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя.

Доля розпорядилась так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час заставила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях. Під час свята Водохреща в Луцьку дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток, а потім нирок та легень. Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило: щоб не плакати,треба сміятися. Важка недуга потьмарила не лише дитинство. Боротьба з нею перетворилась на  «тридцятилітню  війну», - виснажливу, трагічну для Лесі Українки. Та вона не здавалась.

 

Учениця

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

 

Як дитиною, бувало,
Упаду, собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» — мене питали
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.

 

А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.

 

Ларису по-домашньому кликали Люся, а в 5 років вона попросила, щоб її назвали Лесею. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з'явився перший вірш «Надія».

 

Учень.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.

Пісня "Вишеньки"(відео)

«Вишеньки, черешеньки»

Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.

Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:

Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»

«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

Для найменших своїх читачів Леся Українка написала чимало віршів і казок. Казки не завжди веселі. Їхні сюжети взяті із життя,вони вчать нас долати труднощі,що зустрічаються на нашому шляху так, як це робила сама Леся.

Перегляд казки Лесі Українки «Біда навчить»(відео)

 

У Лесі був братик Михайлик, всього на півтори роки старший за Лесю. Росли вони разом: разом читали, разом пололи грядочку і поливали квіти, вигадували ігри для двох. на роковини Шевченка влаштовували літературні вечори. Пізніше перекладали твори російських та інших зарубіжних письменників на українську мову, ходили до сільських дітей – слухали їхні пісні, казки, звичаї і записували в зошит, полюбляли танцювати вдвох український народний танок «Козачок».

Хоча Леся найбільше часу проводила з Михайликом, вона дуже любила своїх молодших сестричок. Брала велику участь у їх вихованні та освіті. Ляльок у Лесі не було. Не гралася ними лише тому, що Миша їх не любив. Тому вона заради брата відмовилася від улюбленої гри.

Сестрички ж ляльками гралися. Леся вишивала їхнім лялькам сорочки, шила одяг, плела віночки з малюсіньких квіточок. Навіть виготовляла ляльки з рослин (квіточок, пелюсточок, листочків). Дуже любила своїх молодших сестричок. Брала велику участь у їх вихованні та освіті. Написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

Діти, а ви любили, коли були ще зовсім маленькі слухати колискові,які вам співала мама? Так і Леся маленькою любила колискові, які їй співала її матуся. Тому, коли вона виросла, теж склала колискову «Місяць яснесенький», а композитор Я. Степовий написав музику до неї.

 

Пісня колискова "Місяць яснесенький"(відео)

 

Місяць яснесенький, промінь тихесенький

кинув до нас.

Спи ж ти малесенький, пізній бо час.

 

Любо ти спатимеш, поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш лихо та жаль.

 

Тяжка годинонько! Гірка хвилинонько!

Лихо не спить…

Леле, дитинонько! Жить — сльози лить.

 

Сором хилитися, долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися,— Сон пропаде…

 

Місяць яснесенький, промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький, поки є час!

 

 

Восьмирічною дівчиною Леся з батьками переїжджає на Волинь: спочатку до Луцька, а потім постійно проживала в с. Колодяжне, недалеко від м.Ковель.

Учень:

Село, де на кожному плесі

Лілеї, як зорі ясні,

Де завше світилися Лесі

Пророчі Досвітні вогні.

Колодяжне – казко Волині,

Колодяжне – квітко –село!

Село з солов'єм на калині –

Ти раєм для Лесі було…

Коли Лесі виповнюється 13 років, починає друкуватися її поезія. Українською мовою заборонялось писати, бо цар видав наказ про заборону української мови. Отож Леся посилала вірші у Галичину, за кордон. Там у львівському журналі «Зоря» друкувались вірші юної поетеси за підписом «Леся Українка», що означало «Леся з України». Ось так і з'явилось у Лесі нове прізвище-псевдонім – Українка.

Перший друкований вірш – «Конвалія».

 

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,

Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію
У високу залу,

Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,

Конвалії та музика
Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,

А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.

Леся всім серцем любила свій край і присвячувала йому вірші. Улюбленою порою року була весна.

Учень:

Соловейковий спів навесні

Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

Та пісень тих я чуть не здолаю,

І весняні квітки запашні

Не для мене розквітли у гаю,-

Я не бачу весняного раю;

Тії співи та квіти ясні,

Наче казку дивну, пригадаю-

У сні…!

 

Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п'ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».

Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна, яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. Батьки возили Лесю на море, вона там лікувалась. Послухайте, як Леся писала про море.

Учень:

Вже сонечко в море сіда

У тихому морі темніє

Прозора глибока вода

Немов оксамит , зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

 

Які гарні слова в цих віршах. Леся полюбила море. Але де б вона не була, завжди пам’ятала, що вона українка, сумувала за рідним краєм. Останні десять років свого життя Леся Українка жила в Україні дуже мало. Більше – на Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодяжного, Києва, де вона перебувала короткий час, шкодили її здоров'ю.

У віці 36 років Леся Українка виходить заміж. Її офіційним чоловіком стає музикознавець Климент Квітка, давній друг. Пара прожила разом 6 років.

Климент був на 9 років молодшим від Лесі. У 1907 році вона поїхала до Криму, щоб лікувати його від сухот. Знайомі вони були давно. Коли Климентій був першокурсником, Леся виступала у Київському університеті. Вже тоді він збирав народні пісні, тож вона запропонувала йому записати її пісні. Так і зав’язалося знайомство.

У Криму вони й одружилися, без рідні і святкувань, запрошені були лише свідки. Леся опікувалася Климентом, називаючи його Кльоня або Квіточка. Дослідники життя Українки переконані, що між ними була радше глибока дружба, довіра, опіка.

Квітка був юристом, йому доводилося утримувати своїх рідних. Тож Леся старалася не обтяжувати чоловіка фінансово. Батько продав маєток записаний на Лесю і віддав їм гроші. Але через постійні лікування цього на довго не вистачило. Мама Лесі – Олена Пчілка – взагалі підозрювала, що Климентій повівся на родинні гроші.

Однак сімейне життя Лесі протривало недовго. Серце Лесі Українки перестало битися 1 серпня 1913 р. в грузинському місті Сурамі.  Поруч був чоловік та мама. Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами батька й брата.

Ми – земляки славетної поетеси Лесі Українки, і цим можна пишатися, адже Лесю знають і люблять в усьому світі. Видатні поети ніколи не залишають нас. Вони відходять у безсмертя.

Пророчими стали слова поетеси:

 

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

 

Так, вона жива і буде вічно жити в наших серцях і нашій пам'яті. Вогник віршів і пісень, покладених на слова Лесі Українки палає уже понад століття. Вона заслуговує нашої шани і любові.

 

Учень:

Не стерлась райдужна сторінка,

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка

Була і є, повік жива.