Літературно-музична композиція

Виховний захід ««Горить свіча… А, може, то Душа?..»

Мета :

•      На основі історичних знань про голодомор 1932-1933рр. в Україні визначити масштаби трагедії українського народу та уроки історичної правди, як процесу оновлення та очищення народної пам’яті. 
•      Виховання в учнів етнонаціональних, полі культурних, загальнолюдських цінностей, як основи формування громадянина – патріота України.
•      Формування та розвиток історичної пам’яті поколінь.

Обладнання: комп’ютер, дошка, проектор, хлібина, свіжі квіти, свічки, виставка книг і матеріалів, присвячених голодомору, свідчення очевидців, відео ролик інтерв'ю, документальний фільм, запис пісні О. Білозір  «Свіча», рушники,  лампади. На стіні – карта України в обрамленні чорних хусток, уквітчаних калиною. Під нею 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником;

На столі – розламана хлібина і склянка з водою, , у підсвічнику – свічка;

книжкова виставка «Голод-33 – незагойна рана України»;

Записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена, Гімн «Боже, великий, єдиний» музика Лисенка).

                                Хід виховного заходу

На столі —хлібина на рушниках, букет свіжих квітів, перев'язаних чорною

стрічкою,  лампади.

Ведучий 1. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших  таких сторінок - Голодомор, який призвів до небачених безневинних  жертв. Сл. 1.

Ведучий 2. У 1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безвинних людей зійшло в могилу – старих і молодих, дітей і ще ненароджених – у лонах матерів…Слайд 2.

Ведучий1. На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, помирали мовчки. Хто лічив їх тоді? Скільки їх зникло? Слайд 3.

Ведучий 2. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським терором у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячується. Слайд 4 зі свічкою.
 

Ведучий 1.Голодомор 1932-33 рр.: мільйони жертв за 500 днів. Саме  за  ці  17  місяців, тобто,  приблизно  за  500  днів,  в  Україна  загинули  мільйони  людей. У результаті Голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн. осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини — близько тисячі, щотижня — близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисяч осіб. Слайд 5.

Ведучий 2. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталін відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості. Складовими політики Голодомору були:

 (Читають учні).

Учень 1: Слайд 5

Насильне вилучення всіх продовольчих припасів. Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель

Учень 2: Слайд 6

Серпень 1932 р. – прийнято закон «Про п’ять колосків», за яким засуджували

навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях

Учень 3: Слайд 7

Блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон.

Учень 4: Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Учень 5: Слайд 8

Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення

всіх харчів у селян

Учень 6: Слайд 9, 10

Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і

насіннєві.

Учень 7: Слайд 11

Найбільше постраждали від голоду діти. Всього жертвами голодомору стало 3 млн. дітей. Смертність дітей в українському селі стала причиною неповноцінного навчального року. Кількість учнів шкіл у 1931 – 1933 рр. зменшилася на 1 млн. 71 тис. осіб.

Учень 8: Слайди 12-16

У 2006 році Верховна Рада визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом

українського народу.

(Сучасна квартира. Вечір. Мама збирається до супермаркету: «Діти, досить грати на комп’ютері, займіться чимось іншим». Варуся бавиться ляльками, Марко читає Гаррі Поттера.)

В.: Марку, зліпи для моєї ляльки коника.

М. (шукає пластилін) - Варусю,а пластилін закінчився. (Підходить до хлібниці й починає розминати шматочок білого хліба, тоді окраєць чорного..)

В.: Ой, Марку, хіба можна бавитися хлібом?

М.: Вірно, Бабуся казала, що то гріх. Крихти зі столу потрібно гарненько згорнути і дати пташкам.

В.(піднімаючи окраєць хліба): А коли впаде окрайчик, то його треба підняти і поцілувати (цілує). –Марку, а чому у вікнах будинків палахкотять свічечки?

М.: (здивовано) Не знаю, наша мама запалювала свічку тоді, коли в цілому районі вимикали світло. А тут і свічки, і світло. Дивно.

(Хлопчик доліплює колісницю і … полетів …)

М.: Уяви собі, що ми пролітаємо над містом. Вже залишились позаду вулиці, будинки, магазини, рідна школа і садочок.

В.: А тепер під нами порожні поля, на яких біліє трохи снігу. А ось ніби й село, де живуть дідусь з бабусею. Але чому так темно, собаки не гавкають, людей нема, моторошно якось.

М.: А що це на деревах біліє? Аж ніяк не сніг, це якісь фігурки, але з такими сумними заплаканими очима. Варусю, у твоїх книжках вони усміхалися.

В.: Та це ж ангелики. Давай послухаємо, про що ті крилатики розмовляють.

(під супровід музики, ніби танцюючи, з’являються ангелики)

1-ий: Я так хотів їстоньки, а мама все плакали і казали, що ось-ось повернеться татко і принесе хлібчика. Я бачив, як напередодні мама зав’язала в хустинку свої золоті сережки, перстень, коралове намисто й мовчки благала татка повернутися з хлібом. Та не дочекався я ні татка, ні хліба.

2-ий: А я ходив до лісу і зрізував кору, бабуся варила її, і ми їли, але потім так болів животик, так нудило, що аж згадувати страшно…

3-ий: А ми… їли цвіт акації, щипали травичку й поволі вмирали.

(Ангелята виходять)

Повертається мама, ніжно обнімає дітей й дає пухкенькі булочки з родзинками.

Діти кладуть булочки на тарілочку і дівчинка каже:

В.: То для ангелят!..

М.: (запалює свічку) Хай світло від свічки у небо летить.

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла.

І у вічність до Бога вона відійшла.

Мама: Хай палає свіча… хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають,

Поки промінь пам’яті не згас.

Ведучий 1. Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось! Слайд 17

Ведучий 2. Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.      Слайд 18

Учитель:       

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.

Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це одне. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.

А чи так давно це сталося? Ні. Ще досі живі свідки тих часів. Запитайте у них, що вони знають про Голодомор. У свого сусіда чи родича. Можливо, ви почуєте від них багато нового і страшного, але не бійтеся чути це. Не бійтеся питати про це. Ця трагедія ніколи не повториться. Наша пам'ять не дозволить нікому це зробити. Це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

То як же люди пережили той голод? Як вони витримали ці нелюдські страждання? По-різному складалася їхня доля. Про це – в свідченнях очевидців.

Учні читають свідчення Тютюнника Андрія, 1925 року народження із с. Текуча Уманського району Черкаської області. Старостенко Григорія, 1926 р. н. з хутору Дача Покровського району Донецької області.

Учитель:       

«Без права на забуття»… Не сьогодні це сказано: час народжуватися і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати каміння, час мовчати і час говорити. Хай ця гірка правда, народжена після десятиліть безмовства, ляже першим нашим каменем у підмурок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.

Показ документального фільму  «Німа правда» (10.50), який завершується поетичною сторінкою. Учні по черзі виходять на середину, запалюють свічку (беруть колосок) та читають.

1.Учениця

Мовчати про це не можна, не сила,

Від спогадів кров аж холоне у жилах.

Вмирали діти і немовлята,

Старі бабусі й вродливі дівчата,

Вмирали села. Зникали птиці.

«Буксири» скидали трупи в криниці.

Опухла матір, не може сісти ...

«Уповноважені» і «активісти»

З-під немовляти, із-під ряднини,

П'яні згорнули останні зернини.

Тиша і смуток. Запалі могили...

Мільйони трупів Вкраїну вкрили.

Трагічна подія відома планеті –

Голодне море у тридцять третім.

Увінчаний він страшним розп'яттям...

Катам народу – прокляття!

2. Учениця

Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Роки ті чорні, голод...голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

...мільйонів. Боже мій!

Недолічилась Україна.

В історії ж пером швидким

Писались гімни і хорали,

А ці пекучі сторінки

З історії повикидали.

В руках, що виростили хліб,

Не залишили і зернини.

Ні, рід наш в горі не осліп,

Ти все згадаєш, Україно!

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе.

3.Учень

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

4.

Але пам’ять не вмерла, жива.

Хоч ми всі й заслуговуєм докір.

І на душах хай крига скресає,

І ніколи хай свічка в серцях не згасає.

Учні запалюють свічки (звучить пісня О. Білозір «Свіча»)

Учитель. Сьогодні ми маємо все: хліб і до хліба. І за це ми повинні дякувати Богові і трудівникам, чиїми руками вирощується хліб.

Ти освяти цей хліб, що на столі

Любов’ю тих, що впали на світанні

На ще не зораній плугатарем ріллі.

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню – частинки

вічного. Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони життів наших співвітчизників, серед яких були такі ж діти як і ви.

Ці вогники зігріють душі загиблих.

Це – знак нашої пам'яті.

Це – світло очищення задля нашого майбутнього.  І нехай світло свічки буде нашою даниною тим, хто пішов від нас у 1933 році. Вшануймо їх пам'ять.

(Звучить метроном – хвилина мовчання.)

«КОЛОСКИ», хореографічна композиція, спеціальна постановка спомину жертв Голодомору 32-33 років.

(Із урожайного снопа по колосочку, коливаючи кожний, наче дитину, дівчата уносять їх у темряву відчаю. Номер іде під акомпанемент дзвоників на долонях дівчат, які в фіналі номеру створюють спільний скорботний дзвін).

11. Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

12. Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

13. Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

14. Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

15. Не сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час – говорити! Хай ці гіркі слова правди ляжуть каменем у підмурівок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу.

16. Улюблений і щирий мій народе,

Не зрадь могил згорьованих дідів,-

Зазнавши мору і колючок дроту,

Вони не дожили до заповітних днів.

17. Порізнений, єднайся, мій народе!

Твій час настав, зоря твоя зійшла.

Не допусти, щоб маревом свобода

До тебе вічно йшла. І – не дійшла.

18. Народе мій, ставай мерщій на ноги,

У праці крила дужче розправляй,-

І ти спізнаєш радість перемоги,

Збагатиш свій чудовий рідно край!

19. Звичай зобов’язує поминати мертвих хлібом. Ми розділяємо коровай між усіма присутніми у залі. Царство небесне всім, хто помер від голоду.

Звучить «Аве, Марія» Шуберта.