Літературно-музична композиція "Дивна дівчина"

 

Літературно-музична композиція «Дивна дівчина»

(до 150-річчя від Дня народження Лесі Українки)

Сценарій розроблено для учнів 5-7 класів. У композиції вміщені інсценізації «У Колодяжному», «Зустріч Лесі з Весною», твори Лесі Українки та пісні на слова поетеси.

 

Мета: ознайомити дітей з життям мужньої, сильної духом дівчини Лесі, її творами, які навчають любити життя, природу, рідну мову.

 

Обладнання: книжкова виставка «Джерела безсмертного слова ». На столику - квіти, портрет Лесі Українки, вишиті рушники, хустини, підсвічник

Тихо звучить музика Баха. Виходить ведуча, підходить до книжкової виставки, бере «Біблію» і читає:

Ведуча І: « І коли це тлінне одягнеться в нетлінне, а це смертне одягнеться в безсмертя , тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ?Де твоє, смерте, жало? » («Святе письмо» ст.222)

…І саме в день народження Лесі Українки ці слова із Святого Письма приходять на пам'ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами Івана Франка, «слабосилої хворої дівчини» для України і для кожного з нас.

 

Ведуча ІІ

Лариса Косач, яка ввійшла у національну і світову літературу під прекрасним псевдонімом «Леся Українка», одяглася у нетління, а її переможний дух, її християнська душа дійсно-таки поглинули смерть!

Запалює свічку.

Тихо звучить музика . Виходить дівчина в ролі Л.Українки з грабельками

.

Ведуча. Полотняна сорочка

Впіймала дівчинку з граблями…

Притулилась до неї калиною,

Виспіваною дівочими голосами…

Пригорнулася ружами ,

В яких поснули малі пастушки…

А на грабельках сидів ангел.

Входить янгол

Ангел (звертається до Лесі)

 Я іскру Божую  збудив у твоїх грудях;

Надія , - їй же першу пісню заспіваєш ,-

Тобі провідною зорею стане,

І з нею будеш ти добра шукати в людях.

                                               

Пісня «Надія»

 

Звучить музика Вівальді «Весна»

 

Дівчинка 1:

Он ярочки зелененькі,

Стежечки по них маленькі,

Перевиті, мов стрічечки,

Збігаються до річечки,

Річка плине, берег рвучи,

Далі, далі попід кручі…

Дівчинка 2:

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садками вкриті,

Срібним маревом повиті,

Коло сел стоять тополі,

Розмовляють з вітром в полі.

 

Пісня на слова Лесі Українки «Вечірня година»

 

Інсценізація драматичної картини «У Колодяжному».)

Ведуча. Колодяжне. Надворі будилася весна. Сніг уже танув, і на дорозі, що вела крізь село Колодяжне, стояли тут і там великі калюжі. Сіяло сон­це. Дорогою поміж хатами бігло дівчатко. Під хатою, що біля самого лісу, поралася бабуся і перебирала якесь сухе зілля.

Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

Дівчинка. До лісу, бабусю.

Бабуся. До лісу? А хіба лісовика чи русалки не боїшся?

Дівчинка. А чого мені боятися? Ось я читала в книжечці про ру­салку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся. У книжечці, кажеш? А ти хіба й читати вмієш?

Дівчинка. Умію. А хіба що? Всі ж уміють!

Бабуся. Дивна ти, дівчино! Убрана, як усі люди в селі, і по-нашому розмовляєш, а ось читати вмієш. Хто тебе навчив?

Дівчинка. Матуся. Вона і мене, і братчика мого Михайлика навчи­ла, і книжечки нам спроваджує. Батько хотів нас у школу віддати, та матуся у чужу школу посилати не схотіла.

Бабуся. То, кажеш, і мати твоя читати вміє? А чия ж ти будеш? Щось я тебе ні під церквою, ні на вигоні між дівчатами не бачила.

Дівчинка. Бо я лише нещодавно зі Звягеля приїхала. Я — Косачівна, а звуть мене Лесею, ось там із двору, знаєте, з-за гаю.

Бабуся. То ти панова донечка! А я й не знала, що з панночкою розмов­ляю... Бо як тут упізнати? І одягнена, як усі дівчата, і розмовляєш, як усі...

Дівчинка. Може, інші і по-чужому розмовляють, а нам чого рід­ної мови соромитись? Ми всі вдома лише по-своєму розмовляємо: і батенько, і матуся, і Михайлик, і родичі наші Старицькі та Лисенки, і дядько Драгоманів, і тітонька... (Дівчинка смутніє, на очах сльози.)

Бабуся. Чого це ти посмутніла нараз, дитинко? Отака веселенька була, мов пташечка...

Дівчинка. Бо... бо тіточку на Сибір вивезли за те, що по-нашому розмовляла, що була українкою. Я її так любила!..

Бабуся. Бог милостив, дитинко! І з Сибіру люди повертаються. От коли тітоньку засудили, то хіба не страшно розмовляти по-нашому і вдягатися, та ще, як кажеш, і книжки читати?

Дівчинка. Ой ні, бабусю! Нізащо в світі своєї мови не покину! Я читала книжечку про відважного лицаря, що його вже з коня ски­нули, до землі списом прибили, а він ще кликав: «Убий, не здамся!». І писали, як то перших християн на муки посилали, вогнем палили, диким звірам на поталу кидали, а вони таки своєї віри не зрадили. Так і ми ніколи свого не покинемо!

Бабуся. Що ж, дитинко, бачу, ти мудра, на книжках учена й завзята вдалася, але в ліс таки не йди! Тепер весна — таке там твориться, що й не здумаєш! Небезпечно тепер людині туди заходити!

Дівчинка. Що ж там таке твориться? Розкажіть, бабусю!

Бабуся. О, багато, багато! Ліс зимові білі шати скидає, у весняні, в зелені, вдягається. А з ним і цар його, лісовик. З озера, що на полян­ці, водяник виглядає, а за ним і донечка його — русалка. Вона страх як любить молодих рибалок затягати у воду. А зі старої верби виходить дівчина — там вона всю зиму спала. Приходить до неї перелесник, та такий меткий, такий палкий, як сам вогонь. Його як розгнівиш, од­разу хату запалити може. Треба, доню, добре знати, яке зілля із собою носити, щоб у біду не потрапити: чи мак-відюк, чи терлич, чи полин...

Дівчинка. А, ви, бабусенько, маєте таке зілля? Як же вам його не мати, коли так близько біля лісу живете? Дайте ж мені, рідненька, щоб я теж у лісі хоч русалочку, хоч мавочку побачила. Так дуже їх по­бачити хотіла б...

Бабуся. Та що ж з тобою, дитинко, поробиш, коли так вже ти просиш. Ходи оце сюди!

(Бабуся вибирає маленького пучечка, дує на нього тричі, хрестить, щось шепче, подає Лесі, Дівчинка вклоняється, затикає пучечок за пояс.)

Дівчинка. Спасибі, бабусенько, спасибі, рідна. Я вже тепер не боюся!

Звучить музика

Дівчинка 3:

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Дівчинка 4:

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Дівчинка 5:

Все ожило, усе загомоніло, -

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло…

Дівчинка – Леся:

А я лежала хвора й самотна.

Весна мене забула…

Дівчина-Весна: ( Музика Вівальді «Весна» )

Ні, не забула!( Йде із залу, розкидає квіти, підходить до Лесі)

Ні, не забула!

Ти піснею, піснею станеш

У сюю хвилину ясну,

Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким.

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.

Лунатимуть так твої мрії

І щастя твоє таємне –

Ясніше, ніж зорі яснії,

Гучніше, ніж море гучне.

Дівчина-Леся:

Ні, не клич мене, весно!

Не чаруй і не ваб надаремне.

Весна:

Послухай мене!

Хай же й…серце твоє оживе

І на спів мій веселий озветься,

Бо на нього озвалося все,що живе,

В тебе ж серце живе,бо ще б’ється!

Звук весняного грому.

Голос за кадром:

Темна хмара озвалася громом гучним,

Освітилась огнем блискавиці;

Вкрилась темна земля зіллям-рястом дрібним…

 

Дівчинка-Леся зі сцени( музика Вівальді, «Весна»)

Весняная сила в душі моїй грає,

ЇЇ не зломили зимові морози міцні,

Її до землі не прибили тумани важкі,

Її не розбила і ся перелітная буря весняна.

Я вийду сама проти бурі

І стану – поміряєм силу!

Леся Українка-доросла (із зали):

Стояла я і слухала весну,

Вона мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну,

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

Пісня «Досадонька»

Ведучий:

Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку Микола Бажан сказав: ”В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,мудрістю,проникливістю,значущістю ”. І світ не знав ще такої поетеси, не знав такої страдниці святої.Музика і фортепіано були для Лесі всім її життям

Вірш «До мого фортепіано»

Ведуча 

Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що її ім’я – Леся Українка. Її образ ніжний і чистий, майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку, її поезія і її слово.

Вірш «Гетьте думи, ви хмари осінні»

(Виходять учні) Виходять Леся маленька . старша і ще старша

Вона – це вогонь у серці.

Вона – це та, що йде супроти бурі.

Вона – це та, що танцює з вітром.

Вона – це провесна, це квітка-ломикамінь.

Вона – Українка, і це вся її біографія.