Літературно-музична композиція: "Герої житимуть у віках"

 

 

 

 

Розробила:

            Чоловська Т.К

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класний керівник: Цей урок пам’яті ми присвячуємо Небесній Сотні, нашим воїнам… Сьогодні ми повинні згадати і віддати честь пам’яті кожного з них. Сьогодні буде мало книжкових завчених фраз, бо все відбувається у нас перед очима - весь цей біль надто живий… І патріотизм, народжений з крові небесної сотні – теж справжній і живий.  Таким, напевно, він не був за всі роки незалежності України. Все, що ми побачимо і почуємо сьогодні – взято з життя. З соціальних мереж, які є пульсом подій.

Сьогоднішній урок пам’яті ми поєднали з моментом української історії, який неймовірно точно перекликається з тим, що зараз відбувається з нашою країною, з усіма нами.

Назва цій події – бій під Крутами… триста студентів, мов триста спартанців,  триста справжніх героїв… їх не забути… славу їхню не вбити. … (відео 1: Історія бою під Крутами)

 

 

 

 

***

Учень:   Тоді на площу вийшла вся столиця

І залунала, наче клич, сурма.

Ідуть! Ідуть!

Чи наяву, чи сниться?..

Що їх зове?! Що крила підійма?!

Вони ж ішли — ясніла синь Софії,

Переливалось золото хрестів,

Шалів мороз, але їх гріли мрії

І колихав, неначе хвиля, спів!..

Учениця:  Трисотня йшла... Тризуби, наче зорі,

Іскрилися серед юнацьких лав,

Летів Богдан на скелі, як на морі.

І рвійно в бій за волю посилав!

Вони ж ішли — їх кроки й досі чути!

Як сонце в небі, сяяла мета!

їх кликали, в снігах чекали Крути!

І Володимир простягав хреста!

Учень:    Вихрить зима, встеляє землю снігом,

Скрипить над шляхом сивий осокір.

Згасають зорі. Місяць вовчим слідом

Бреде в полях, вітрам наперекір!

У ніч таку — її не позабути! —

Коли здригалась й студеніла мла,

Трисотня тихо облягала Крути,

Трисотня в шанцях грізно залягла!..

Учениця:  Над Бахмачем курів кривавий обрій,

Доносивсь гуркіт, віяло димком.

І в цій хвилині, довгій і недобрій,

Здавалось, вічність маяла крилом...

А коли ранок крокував полями

І стрінувся із сонцем вдалині,

Неначе грім, рокочучи в нестямі,

Ударив бій!.. Як у гарячім сні.

Учень:  Земля стогнала, корчилась від болю,

І сніг чорнів від сажі і від ран...

— Вогонь! Вогонь!.. Немов табун по полю,

Хрипить орда — лютує Чінґісхан!..

Та триста куль, як блискавки летіли.

Неначе знов підвівся Святослав

І кидав жаром смертоносні стріли

І печеніга згубою долав!..

Учениця:   — Вогонь! Вогонь! — палав порив залізний,

І курінний Омельченко в бою

Метавсь, як тур, віддавши для Вітчизни,

Своє життя і молодість свою!..

...Зловісна ніч — її не позабути! —

Пливла над полем, студеніла мла...

Лягла трисотня у бою за Крути,

За Україну у снігах лягла!

 

***

Учень:   Ти чуєш?.. Чуєш?.. Де ж є Твої лави!?

Де Мати-Січ... Батурин... Козаки!..

Де, Україно, цвіт Твоєї Слави!?

Що Ти жива! Що йдуть Твої полки!

Що не Трисотня стріне хижу зграю,

А вся Ти встанеш з ворогом у бій!..

Я плачу, Рідна, плачу, як згадаю

Тих, що лягли із мукою надій!..

Учениця:  І прийде час... В тайзі Ти зраниш крила,

Ти скропиш кров'ю слід на Колимі...

Тоді сувора, в горі заніміла

Ти знов підеш назустріч злій зимі!

Ти знову станеш на широкім полі

І грізно глянеш в синю далечінь,

І знову — Боже! — знов на видноколі

Орду побачиш — Чінґісхана тінь.

Та вдарить грім, і спалить блискавиця

Усіх неситих — і не стане пут!

І Ти злетиш на Волю, як орлиця,

Напоєна снагою Крут!

Музичний супровід – Apokaliptica, “Faraway”

 

 

 

 

Класний керівник:  Слова наших  поетів часто бували пророчими. Минуло майже 100 років. 

(відео 2: Ніч після розстрілу Майдану, Піккардійська терція: «Плине кача по Тисині»)

 

 

І знову тінь Чінгісхана піднялася над Україною.  І знову, як тоді, боронять Вітчизну герої. Ті, що йдуть на смерть, щоб ми могли жити спокійно. Ті, що сам-на-сам з лютим, підступним ворогом, який давно втратив людське обличчя. Так само, як 300 студентів в степу січневої ночі, вони на барикадах в цю, найтемнішу ніч майдану, вони на блокпостах,  вони в окопах,  вони під градами і танками, напівголодні і погано одягнені , як-небудь озброєні,вони - незламні…

 

 

 

Учень: 

Класний керівник: Ці фото і слова, на перший погляд лаконічні та сухі, розміщені в стрічці новин у Facebook, на фоні котиків і песиків, чиїхось відпочинкових фото, як раптовий спалах, рвуть душу в шмаття… Як і 100 років тому – герої сам на сам із ворогом і допомоги чекати немає звідки. «Прощайте, ми не вернемось…»

(відео 3 - гурт «Невічні», Христина Панасюк «Білі Лебеді»)

Учень:  За законами математики –

Мінус доля на мінус час…

Небо ридма ридає, солдатики,

Небо ридма ридає по вас.

Хтось звіряв на мапі маршрути,

Хтось дививсь на зорі з печер…

Нерозкритими парашутами

Називатимуть вас тепер.

По розмоклій траві розкидано,

Збиті сонця, немов бурштин.

Нині небо ридає ридма,

Диким полем гірчить полин.

Учениця:    Батьківщина або територія…

Кожен сам обирає шлях.

Запікається кров’ю історія,

Мов у дерево входить цвях.

Ваші хрестики, ваші прихистки,

Ваша правда, ваш сум і щем…

Так лягло – згідно правил балістики,

Так розквітло німим вогнем.

Ще чекають вас, ще вимолюють,

Ще ковтають рядки новин

І виколюють очі колами

Цих роз’ятрених Україн.

Учень:   І нічого крізь сльози не видно

І біліє надтріснута вісь…

Нині небо ридає ридма,

Зі свічок осипається віск.

Вже за все перед Богом прощені

Линуть ангели-дембеля…

Засинайте спокійно, хлопчики,

Це навічно ваша земля. 

(с) Дмитро Лазуткін. «Реквієм на дощі»

Класний керівник: Гинуть кращі. За помилки батьків розплачуються діти. Світлі. Справжні. Інші. Воїни світла…

Учениця:

(відео 4 - «Тінь сонця», «Ніколи не плач», АТО версія)

Класний керівник: Так ми не повинні плакати. Ми повинні стиснути зуби і діяти. Допомагати. Як можемо і чим можемо. Тому що крім нас самих нам ніхто не допоможе. Мені врізалися в пам’ять слова одного з воїнів:

 

Класний керівник: Страшно усвідомлювати, що дуже часто виходить так, що наші воїни цілком і повністю залежать від волонтерів. Те, що вони роблять, теж є справжнім героїзмом. Давайте, подивимось відео про одного з них.

(Відео 5 – Ігор Лещинський.)

 

Дивлячись на Ігоря, якого в мережах охрестили «сталевою арматурою, що перетворює націю в залізобетон», і на ЦЮ людину з особливою гостротою розумієш велич першого і жалюгідну ницість другого. Бо як писав Гомер у Ілліаді – «царів забудуть, герої ж житимуть в віках» …

Волонтери дають нашим воїнам все. Але крім матеріальної підтримки, дуже важливою є підтримка духовна. Відомий вислів – «Коли говорять гармати – музи мовчать» - напевно не є справедливим, тому що дуже багато чудових пісень, віршів, інших витворів мистецтва створено за часи Майдану і АТО, солдатам, як повітря, потрібна пісня… (відео 6 – «Від Майдану до Айдару»)

Так, пісня допомагає нашим воїнам вижити. Солдатські пісні, написані в перервах між боями, іноді, суворі та грубі, сповнені іронічної правди, варті того, щоб їх слухати. (відео 7 – Творчість АТО)

Пісню, яку ми зараз послухаєм, написала людина, яка цілком може символізувати собою єдність України. Нацгвардієць на імя Сашко із позивним «Елвіс», родом із міста Селідово Донецької області. В зоні АТО у Сашка двоє дітей і мама. Майже всі його друзі воюють за «Новоросію», проте він вважає себе громадянином України а не окремо взятої області. Так він і сказав своїм друзям «сЕпарам». Його пісня-молитва повинна бути почута. Дарма, що вона російською, в тому нема вини автора…

А цього вірша у перерві між нескінченними штурмами написав один з кіборгів – Вадим Вовк:

 

 

 

 

 

 

 

Це звернення до всіх нас, просто підірвало інтернет…

 

***

Учень: Я прийду з війни і гляну в очі
Тому, хто каже, що жити не хоче.
Кому набридла робота, нудне телебачення,
Розповім трішки, що бачив я...
Кому надто зимно вночі, сильна спека днем,
Чекали задовго таксі, змокли під дощем,
Як ми боялись заснути, навіть на мить,
Від пострілів "градів", ще й гроза гримить.
Та ми звикли спати під шум мінометів,
Чергували, щоб інші "дрімнули». Не в наметі
Ми спали там, брате, у ямах холодних,
Де гріють лиш мрії і туга за домом.
Бувало, що пили воду з калюж,
Вечеря для десятка - один підсмажений вуж.
В нас не було простуд, а може й були.
Ніхто і ніколи про це не говорив.

Найстрашніше, до чого там звикаєш,
Це, що кожного дня когось втрачаєш.
І не знаєш... може завтра ТИ...
Але ми вже звикли... Змогли... Змогли...
Ми не герої, як ви говорите...
Тут люди дуріють, стають душевнохворими...
Це все від війни... від великого горя,
Але більшість - сильна. Сильніша крові і болю...
Ми тут, бо ВИ там маєте жити у спокої,
Ми тут, бо так само хочемо миру...

І навіть, коли я лежу в окопі,
Ніколи не думаю про могилу...
Я мрію про дім, про роботу, сім'ю,
Як же хочу скинути з себе броню...
Допоможи, полюби життя,

Там де мир, там - щастя.
Не шукай собі зла…

 

 

 

Класний керівник:

242 – ці цифри назавжди залишаться в нашій історії. Більше того, вони вже стали легендою. Як влучно підмітив один з користувачів інтернету, російська армія могла б багато чого – якби на її шляху не стояв клятий донецький аеропорт.

Учень: Оборона, за якою стежили мільйони, смуга землі, в яку вгризлися сотні бійців, 15 потужних атак ворога, щонайменше 20 героїв, які ніколи не повернуться додому, легенда про "кіборгів" - такою ми запам'ятаємо оборону Донецького аеропорту. Такою вона увійде в історію. 10 вересня бойовики з новими силами: російські Т-72, прямо з ешелонів, 240-міліметрові міномети "Тюльпани", які були створені для знищення укріпрайонів, гаубиці та потужні "Урагани", треновані у польових таборах найманці…

Учень: З першими відбитими потужними атаками бойовиків і народилася легенда про "кіборгів". І першими українських бійців так почали називати саме бойовики.

"Я, блін, не знаю, хто захищає Донецький аеропорт, але ми їх вже три місяці вибити не можемо. Спробували штурмувати – нам таких "вломили" - ми відійшли… Я не знаю, хто там сидить, але це не люди – це "кіборги"", - так на початку вересня один із бійців так званої "Новоросії" описав українських військових.

Відтоді захисників аеропорту називають лише "кіборгами". Українські бійці потім казали, що серед них немає чинів та звань. Ворожий вогонь вигартував бойове братерство, відоме лише героям. Під атаками йшов день за днем, доба за добою. Українські вояки витримували шалений артобстріл, трощили танки та косили ворога.

Класний керівник: Ми всі знаємо, що відбувалось далі. І ці слова, що вже встигли стати крилатими,  надзвичайно точно пояснюють те, що відбулося : «Кіборги вистояли. Не вистояв бетон»

(Відео 8 – «Ти повертайся») 

Класний керівник: Знаєте, одна справді хороша людина, якій я, волею долі багато чим завдячую, і яка надто багато темного пережила в своєму житті, написала: «а что для вас – Родина?»

 Усвідомлюючи, що в душі цієї людини, і справді, Батьківщини немає, я задумалась, а дійсно, що… відповідь прийшла сама собою – Батьківщина для мене  - в очах цих хлопців, в очах дітей і матерів, дружин і сестер, які чекають їх з війни. Батьківщина - наш народ-кіборг, який марно намагаються знищити вже багато століть, І в якого, однозначно є майбутнє, тому що іншого просто не дано…

Учень: Полудень. Novus на Дружби Народів. Крайня каса. Переді мною дівчинка років семи купує пачку дешевого печива, розраховуючись монетками і купюрами по 1-2 грн. Потім вона підходить до ящика, де всі бажаючі збирають для солдат хто що може, і залишає там печиво та листок з малюнком. На малюнку дитина з кульками і мужчина, який тримає дитину за руку, квіточки, хатинка, сонце…- ну все, як на дитячих картинках. Смикнуло мене щось. Схопив пакети і уже на вулиці наздогнав дитину. Запитую, чому вона сама і де батьки. Виявилось, живе в сусідньому будинку. Зайшла в магазин купити печиво, тому, що тато дуже його любить. Мама дає їй гроші, а вона збирає і купує печиво. Без задньої думки кажу їй: тато твій, мабуть, військовий, йому обов’язково передадуть печиво і він зрадіє…

(Цитата) "- Тата забрали на війну, і його вбили там, а печиво і малюнок для інших татів,  які ще живі"....

Все обірвалося.... Провів дитину додому... Дівчинку звати Ліля, маму Яна, тата звали Михайлом, йому було 27

(с) Николай Сербин

Учениця:

Класний керівник: Діти не повинні плакати. Діти не повинні втрачати батьків. На їхніх ігрових майданчиках не повинні рватися снаряди… Як повітря нам потрібен мир.  Наші захисники обов’язково повинні повернутися. Наш народ – повинен жити!

(відео 9 «Я тобі наказую жити») .

Нам потрібно молитись і вірити. Тільки так ми зможемо вистояти.

Молитва за україну (відео 10).

Учениця:  Колись, закінчиться війна

Один одному глянем у вічі

Запалимо у храмі свічі

Напишемо героїв імена.

Колись піде з свідомості брехня

І правди торжество усіх охопить,

І заростуть травою всі окопи

Загоїть шрами зранена земля.

Колись і совість, як вода проб’є

Граніт байдужості і пихи

Тоді піде у небуття все лихо

А мир й свобода – скрізь прийде.

 

Класний керівник: Так, війна закінчиться, окопи поростуть травою, будинки і заводи відбудують, біль притупиться і тільки тисячі життів ніхто не верне. І будуть розцвітати  мальви. І ще довго-довго, поки їх віку, матері виглядатимуть з війни дітей, які завжди житимуть в пам'яті. Герої не вмирають. Герої житимуть в віках.

(відео 10 Еріка «Мальви»)