Літературно – музична композиція "Шевченкові думки переживуть віки"

Шевченкові думки переживуть віки

200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка присвячується

Любов до свого народу, до рідної культури виховується насамперед засобами художнього слова. Зацікавити учнів творчістю видатних українських письменників, яскравими моментами  їхніх біографій допомагають присвячені  ним  заходи. Свята,під час яких інсценізують фрагменти творів, виконують народні пісні, ознайомлюють з біографією митців, можна приурочити до річниць народження письменників, Дня української писемності  та мови тощо.

Мета:  в літературно – музичній композиції до 200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка показати, що він – справжній, він – геній; а геніальність його в безмірній любові до святої землі, народу, рідної мови; прищеплювати повагу до творчої спадщини митця,бажання слідувати його заповіту, гордість за геніального земляка.

Обладнання: зал прикрашений українськими рушниками, малюнками до творів Т.Г.Шевченка. В центрі портрет Т.Г.Шевченка. Виставка творів та картин поета. Хліб - сіль на вишитому рушнику.

Ведучий 1.

Є люди, як свічки,-

Згоряють, відходять в небуття.

Є люди, як зірки,-

Горять і світяться все життя.

Та ні, це не зірки,холодні, мертві.

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все і не гаснуть…

І не гинуть…

 

Ведучий 2.

Хай палає свічка,

Хай палає

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

 

 

 

Пісня «Думи мої, думи мої»

 Гурт «Вишиванка»

Думи мої , думи мої

Лихо мені  з вами.

Нащо стали на папері

Сумними рядами

Чом вас не розвіяв

В степу як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?

 

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас,

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти,

В нашу Україну.

Попід тинню сиротами,

А я тут загину.

 

Там найдете щире серце

І слово ласкаве.

Там найдете щиру правду,

А ще може й славу.

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

 

Ведучий 1.

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

 

Ведучий 2.

Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав до купи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 

Ведучий 1.

Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

 

 

Ведучий 2.

Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр – рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

 

Ведучий 1.

 Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це – легенда, коли б усе те діялось не перед нашими очима. Мені хотілось і почати розповідь про поета, як починають казки.

 За широкими полями, за лісами дрімучими ще й за горами кам’яними, в не нашій далекій стороні був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми,  зневолений двома неволями.  Одна неволя панська,  а друга – царська. І жили там рабами  в тяжкій чужій роботі заворожені в неволі люди. Світ їм було зав’язано, говорити – заказано, ходили німі.

 

Ведучий 2.

У такому краю в Україні, в селі  Моринцях Київської губернії,в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька сила, а для України – великий поет, буремний Тарас і незламний Кобзар. Хлопчик ріс мовчазний  і замислений, ніколи не тримався хати, його все цікавило.

 

Інсценізація «Зірочки» .  Мати і син

(Заходить мати, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т.Г.Шевченка.До неі підходить хлопчик.)

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда!

(Мати сідає на лаву, хлопчик-біля неї. Звучить колискова.)

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив! Матусенько, а чому одні зірочки ясні,великі, а другі-ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна,скупа іі свічка ледь-ледь тліє.

А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим! Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику!

(Мати йде, хлопчик сідає біля глядачів.)

 

Ведучий 1.

 Взяла матуся маленького за руку і в школу одвела до п’яного дяка в науку і сказала: «Учися, серденько, колись із тебе будуть люди».

 

Ведучий 2.

 Та недовго тривала Тарасова «наука» і дитинство було недовгим. Коли йому виповнилося 9 років, від важкої праці помирає мати, а за два роки помирає і батько.  Тарас та його п’ятеро братів і сестер залишилися сиротами. Тарас наймитував у школі, носив воду, прибирав, пас гусей, овець, телят, терпів знущання. Через 20 років він з болем згадує своє дитинство.

 

Діти читають вірш «Не називаю її раєм…»

 

Ведучий 1.

 Тарас Шевченко…   Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.  Його думи, пісні, його полум’яний гнів , його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.

 

Ведучий 2.

 Свої твори він пише чарівною, барвистою, українською мовою, близькою до народної. Ніжно, ласкаво він описує природу України. Вітер, сонце, дерева,зорі – все оживає в віршах Шевченка.

 

Пісня «По діброві вітер віє…»

 Гурт «Вишиванка»

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

 

Стан високий, лист широкий

Марно зеленіє.

Кругом поле як те море

Широке синіє.

 

Чумак прийде - подивиться,

Та й голову схилить.

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі.

 

Подивиться-серце ниє,

Кругом ні билини.

Одна, одна, як сирота,

На чужині гине.

 

 

 

Ведучий  1.

Сонце заходить,гори чорніють,

Пташечка тихне, поле німіє,

Радіють люде, що одпочинуть,

А я дивлюся… і серцем лину

В темний садочок  на Україну.

 

Ведучий 2.

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває.

Чорніє поле, і  гай, і гори,

На синє небо виходить зоря.

Ой зоре!  Зоре! – і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже  і на Україні?

 

Пісня «Зоре моя вечірняя…»    Соліст

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою

Поговоримо тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

 

Як широка сокорина

Віти розпустила… .

А над самою водою

Верба похилилась… .

 

Ведучий 1.

Пісенний краю! Ти моя окраса,

Моя ти дума, вічна і свята

На цій землі Богдана і Тараса

Душа,немов калина розквіта.

 

Ведучий 2.

Тут храм величний золотом іскриться

У Тікича зелені береги,

Б’є  джерелом Тарасова криниця

І додає нам сили і снаги.

 

 

 

 

 

 

 

Пісня «Тарасова криниця»

 Гурт «Вишиванка»

Де колоситься золотом пшениця,

Де яблука, як зорі на гіллі.

Там струменить джерелами криниця

Святий дарунок рідної землі.

 

Вода в ній чиста, помічна й цілюща,

Як совість у українських селян,

Як пам’ять про Шевченка невмируща,

Як дух борні за перший світлий лан.

 

Гостей тут завжди радо зустрічають,

А друзів, як за рідних визнають.

То правду кажуть,той багато втратив-

Не пивши воду в рідному краю.

 

Коли відчуєш, друже, спадок в віці,

Чи ослабіє сила для звитяг,

Прийди до Кобзаревої криниці

Напитися наснаги для життя.

 

Ведучий 1.

Пісенний краю! Ти моя окраса,

Моя ти дума, вічна і свята.

На цій землі Богдана і Тараса

Душа, немов калина розцвіта.

 

Ведучий 2.

Тут ожива Шевченка вічне слово,

Воно летить до нас через віки…

Тут залишилась Золота підкова

І вільний дух відважних козаків.

 

Пісня «Козацька слава»

 Гурт «Вишиванка»

З могутнім клекотом Дніпра

Стара возводиться руїна.

Козацька слава, слава не вмира

Поки живе, живе в нас Україна.

 

Встають з віків іі сини,

Кайдани рвуть, ламають грати,

Козацька славо, славо, гомони,

Не дай же волю, волю в нас приспати.

 

 

 

Великих прадідів слова

Звучать мотивами й хорами.

Козацька слава, слава ожива,

Лунає з Хорти, з Хортиці степами.

 

Свята Тарасова гора

Не дасть нам стати на коліна.

Козацька слава, слава не вмира

Поки живе, живе в нас Україна.

 

Вірш Т.Г.Шевченка

 

Пісня  «Вітер з гаєм розмовляє»  

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою,

Пливе човен по Дунаю

Один за водою.

Пливе човен води повен,

Ніхто не спиняє,

Кому спнить - рибалоньки

На світі немає.

Поплив човен в синє море,

А воно заграло,-

Погралися гори – хвилі -

І скіпок не стало.

І скіпок не стало.

Недовгий шлях-як човнові

До синього моря -

Сиротині на чужину,

А там – до горя.

Пограються добрі люди,

Як холодні хвилі;

Потім собі подивляться,

Як сирота плаче;

Потім спитай-де сирота,-

Не чув і не бачив.

 

Ведучий 1.

 Чудова Черкаська земля. Прекрасна своїми прозорими річками, що стрімко вливаються у спокійний і могутній Дніпро;  задумливими віковими лісами і молодими гаями, квітучими садами і безмежними полями, заводами і фабриками, чудовими людьми, що прославили рідну Україну,неповторними піснями, що народившись на Черкаській землі,  розлетілись по всій планеті.

 

Ведучий 2.

 Це земля, де була козацька столиця України – Чигирин.  Це Черкащина – батьківщина Тараса Шевченка.

 

 

Пісня «Зелені діброви»

 Гурт «Вишиванка»

Зелені діброви, величні будови,

Гаї неозорі й поля

Цвіте,наче казка, чудова черкаська

Тарасова щедра земля.

 

Тобі ,наша рідна, багата і плідна

Пошану складає народ.

Шевченків наш краю,

Про тебе співаю.

Хай пісня луна до висот.

 

Зелені діброви, величні будови,

Гаї неозорі, поля.

Будь щедра і вільна

Моя українська

Черкаська квітуча земля.

 

Ведучий1.

Думи мої, думи,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

 

Ведучий 2.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб’ята.

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти…

Прилітайте ж, мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас, як діток,

І заплачу з вами.

 

Ведучий 1.

 Щороку у дні Шевченкових свят дорослі і діти ідуть до пам’ятників поета , щоб поставити свічку,покласти квіти, почитати вірші, виконати пісні, ушанувати великого Кобзаря.

 

Ведучий 2.

 Він був сином мужика і став володарем у царстві духа, він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури…

 Доля переслідувала його в житті скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу.

Пісня «Бандуристе, орле  сизий»

Солістка

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в  Україну –

Тебе виглядають.

Полетів би за тобою,

Та хто привітає.

Я й тут чужий, одинокий,

І на Україні

Я сирота, мій голубе,

Як і на чужині.

Чого ж серце б’ється, рветься?

Я там одинокий.

Одинокий… а Украйна!

А степи широкі!

Там повіє буйнесенький,

Як брат, заговорить;

Там в широкім полі воля;

Там синєє море

Виграває, хвалить бога,

Тугу розганяє;

Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють,

Розмовляють сумуючи,

Отака їх мова:

«Було колись - минулося,

Не вернеться знову».

Полетів би, послухав би,

Заплакав би з ними…

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими.

 

Ведучий 1.

 Ми знаємо, що Тарас прожив усього  47 років. Хворим лежав у Переяславі та думав: «Я ще мало встиг  зробити для народу. Яким же буде моє останнє слово до людей?» Відтак дістав олівця й записав…

 

Учень декламує «Заповіт»

 

Ведучий 2.

 Поет висловлює любов до рідної землі, закликає до повстання, вірить у те, що незабаром побудують нове, справедливе суспільство.

 Помер Шевченко в Петербурзі, пізніше його було перезаховано  у Каневі на Чернечій горі, як і заповідав поет у своєму «Заповіті».

 

 

Ведучий 1.

Поховали… Тихесенько

Україна плаче.

Поховали дух великий

І серце гаряче.

Поховала наша мати

Найкращого Сина –

«Вічну пам’ять  заспівала

Уся Україна.

 

Пісня «І священна Канівська гора»

 Гурт «Вишиванка»

Я люблю тепло твоїх стежин,

Де в сади дніпрова синь влилася.

В серце вріс і древній Чигирин,

І священний закуток Тараса.

 

І священна Канівська гора,

Слово Кобзаря благословенне.

Піснею любові і добра

Стала ти,  Черкащино, для мене.

 

Я люблю розмай твоїх долин,

Де в боях солдатська кров лилася.

Жар червоних корсунських калин,

Той моєї доблесті окраса.

 

Там пшениця щедро в полі гра,

Колосом,як золото, вогненне.

Піснею любові і добра

Стала ти, Черкащино,  для мене.

 

Я клянусь тобі, як вірний син,

Що в цей край навік я закохався,

Берегти і древній Чигирин

І священний закуток Тараса.

 

Де козацька слава не вмира,

Повниться зерном життя натхненне.

Піснею любові і добра

Стала ти , Черкащино, для мене.

 

Ведучий 2.

Поки буде Дніпро сивий

Нести в море воду

Живим буде Тарас в серці

Вільного народу.

 

Ведучий 1.

Тарасе, наш  Кобзарю , всюди

Приходиш нині ти як свій.

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

 

Ведучий 2.

 Дорогі друзі! Дорожіть Шевченком, любіть Україну, як любив її поет,бережіть її, як берегли її діди і прадіди! Учітеся, шануйте батьків, живіть дружно так, як учив Шевченко. Нехай на вашому  шляху завжди будуть поруч Шевченкова пристрасть, Шевченкова мужність і невмируще слово!

 

Ведучий 1.

 

Шевченко наш,

Він для усіх століть.

Він, як  Ісус Христос для України.

Візьміть його вогню,

Хоть крихітку візьміть,

І вас вже не поставлять на коліна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Васильченко С.В. В бур’янах . – К., Веселка,1990

2. Шевченко Т. Г. Кобзар  / / Т.Г. Шевченко. – К.: Дніпро, 1999. – 672с.

3. Демеденко К.М.  Усний журнал «Від Тарасика – до Тараса » //  Початкове навчання та виховання. – 2014. - №6 . – с.30.

4. Горбань Т. Читання. Проект «Шевченко – великий син України» // Початкова освіта. – 2012. - №5. – с. 2 – 5.

5. Пух О.Ф. Урок  позакласного  читання. 3клас «Т.Г.Шевченко – поет, художник, патріот » // Розкажіть онуку. – 2002. - №3. – с.45 – 47.

6. Прокоф’єва Л.Є. Урок - свято з українознавства. 4 клас. «Шана Кобзареві» // Розкажіть онуку. – 2000. - №2. – с.26 – 29.