Людина починається з любові

Виховна година на тему: «У чому сила любові?»

Сцена прикрашена вишиваними рушниками,квітами.На дошці ілюстрації, епіграфи.Звучить мелодія із кінофільму «Велика перерва»

Мета:ознайомити учнів з датою виникнення Свята День Святого Валентина,з’ясувати,які означення має слово «Любов»,виховувати почуття любові до оточуючих.

Учитель. Любов'ю, діти, світ оцей творивсь.

Тільки любов'ю він спроможний жити,

Тож вчися й ти усіх і все любити 

І не собі, Любові лиш корись.  Людмила Опришко

Українська земля має багато звичаїв,традицій,свят.Одне з них – це  День Святого Валентина. Це День ,коли  близьким людям говорять слова любові.

У народі кажуть,що людська душа стає добрішою,лагіднішою, милішою,коли відчуває кохання.Тоді вона здатна на неймовірні вчинки. І сьогоднішне свято я хочу розпочати з таких слів:

 

 Людина починається з любові

 

Кажуть, є в народі істина свята:

Людина починається з добра!

Хтось заперечить,скаже,що в усі часи

Людина починалася з краси.

А, може, з чесності та людського тепла?

А може,з ніжності,що серце окриля?

Є частка правди в кожнім вашім слові,

Та все ж Людина починається з Любові!

Коли Любов живе в душі людини,

То негаразди враз стають малими,

По-іншому на небі сонце сяє,

Коли душа по-справжньому кохає.

Лише Любов допомогає жити,

Підкорює серця,полонить час.

Я вам бажаю так життя прожити,

Щоб ви любили і любили вас! Автор:Смовська І.Ю.

Оголошення теми та мети уроку.Обговорення епіграфів.(     ). Обговорення учнівських ілюстрацій.

ЕПІГРАФИ

•  Любити — це знаходити в щасті іншого своє власне щастя .     

 Г. Лєйбніц

«Любов – це найвеличніший дар у житті. Вона надає життю сенс.Саме завдяки їй хочеться жити».  Дж. Джексон

Інсценізація

Традиції вам давні передати.

Кохання й вірність, смерть і воскресіння,

І вірна дружба, і душі горіння -

Усе в легенді цій переплелося,

Від діда-прадіда нам в спадок донеслося.

І ти уважно залучися до святині,

Ми зустрічаєм День кохання нині.

(Звучить музика грецького танцю "Сіртакі".

На сцену виходять боги: Зевс, Гера, Афіна, Мойра, Аполлон та Аїд.)

Зевс:

Зібрав я вас всіх на нараду,

 Аби хтось дав мені пораду,

 Бо Афродіта закохалась

 І від Олімпу відцуралась.

 На Кіпрі, на землі царює,

Разом з Адонісом полює. (Зевс обнімає Геру, яка тяжко зітхає.)

Аполлон:

Я думав, це плітки, Зевесе,

 Кохання - це жага тілесна,

 А виявляється вона –

П'янить, як держане вино,

Що навіть розум відбирає.

Чому земні лиш так кохають? А про Адоніса я чув, -

Я з ним на полюванні був:

 Безстрашний воїн, справжній лицар,

 Нічого в світі не боїться.

Серед земних рівні нема

 Красі Адоніса-царя.

 

 Афіна:

Богів кохання не займає,

Амур в них з лука не стріляє,

І не співає навесні душа,

Холодне серце, вдача крижана.

А Афродіта все ж зуміла.

Втекла з Олімпу і осіла

 На Кіпрі, де знайшла кохання,

 І радість, і журбу, й страждання.

 О Зевсе, вона ж щаслива,

 Прости її, що согрішила.

 

 (Вбігає заплакана Афродіта і кидається Зевсові в ноги.)

Афродіта:        О батьку, Зевсе милостивий,

Чи співчуття тобі властиве,

Чи ти не маєш доброти?

Чому доньку караєш ти?
Гера: Афродіто, зупинися.

Не плач, вгамуйся, не молися.

Нам розкажи все до пуття,

Що ж винні батько тобі й я?

Афродіта:

Чому Адоніса ви вбили?

 Чому його не захистили?

 На нього хто вепра послав?

Життя в любові відібрав?

Гірськими кручами я блукала,

В ущелинах його шукала.

 Каміння гостре й колючки,

Стежки тернисті і шипи

Скололи ноги до крові.

Тепер троянди на землі

Зросли з тих крапель, ну а я

Знайшла Адоніса-царя

Убитого на смерть.

Де на землі лежала кров,

Тепер конвалії цвітуть,

Вони кохання збережуть,

 їх будуть милим дарувати,

Пелюстки ніжні цілувати. (Учениця виконує пісню «Нежность»)

 

 

 Мойра:

Ніхто долю змінити не зможе,

 Тобі тепер не допоможе

Ні батько Зевс, ні Гера-мати.

 Адонісу вже не гуляти. .

Не плач, змирися, ти ж - богиня,

Ти не землянка, не рабиня.

 

Зевс:

Зажди ще, Мойро, не спіши,

Олімпом правлю я, не ти.

Я Афродіту так люблю,

 Що у Аїда попрошу

Адоніса один раз в рік

Повертати на цеп світ

 Із підземелля, як весна,

 Приходить у людські серця.

Коли душа землян співає,
Нехай Адоніс воскресає
І до коханої спішить,
Хай вічністю їм стане мить.
Ти ж, Афродіто, не барися,
На нього добре надивися,
Бо тільки перший лист впаде,
Він в підземелля знов піде.
Аїде, чи даси ти згоду?

 Аїд: Тобі корився, Зевсе, зроду.

Нехай так буде.

Навесні віддам Адоніса тобі,

А восени знов заберу,

У царстві мертвих схороню. (Звучить весела музика. Виходить Адоніс і цілує Афродіту. Вони беруться за руки, всі боги встають і підходять до них.)

 Зевс:

Щож, молодята, йдіть у життя, 

Ну і батьків не забувайте,

Хай приймає вас земля, 

А долю ви не спокушайте,

Радійте сонцю і весні, 

Кохайтесь вірно, ніжно, щиро,

Хай вас голублять промінці, 

Живіть у радості та мирі.

 Адоніс: Ти - вся любов, ти - чистота,

Трояндо неба і землі,

Довірливість благословенна. 

В тобі всі їхні барви сяють.

Твоя любов мені свята, 

У тебе й сльози розцвітають,

Твоя краса мені священна. 

Цвітуть усмішки на лиці.

3 тобою говорити - говорити

Про все, що є, було і потім буде,

 Вдивлятись в голубінь метеоритів

 І слухати, як легко мріють груди.

       Афродіта:     Тобі про все повісти - розповісти,

Вдихати пахощі ромену й рути-м'яти,

 З тобою говорити - то мовчати,

Дивитись - і зітхати, і зітхати.

Адоніс:Знайди мене, як дощ знаходить квіти,

Неждано і негадано прийди.

 Ти мені снишся, я тобою дишу,

 Знайди мене! Знайди мене! Знайди!

 Коханий мій, знайди мене, знайди!

Адоніс:  Кохана, я буду приходити до тебе кожну ніч, я заколишу гомоном

вітру твою оселю, я вистелю в'юнку доріжку терпкими веснами або рясними серпневими зорепадами.

 Афродіта:   А я, коханий, стану твоєю піснею, замріяною і тихою, як жур­лива осінь. А в темні лякливі ночі замріяною гілкою яблуні стукатиму у твоє вікно. А коли зарегоче хуртовина, я білими сніжинками буду сріблити твої теплі шовкові вії.

Адоніс: Кохана, я ніжними світанками буду приходити до твоєї кімнати, сідатиму скраєчку на твоє ліжко і тихо-тихо співатиму ту дивну пісню, яку весною нам навіяли берези, пам'ятаєш?

 Афродіта:  Коханий, я лагідним вітерцем припаду до твоїх плеч, і ти слу­хатимеш, як тужить моє серце.  

Разом: Ми будемо разом все життя, як зорі, як сон, як казка.

На  сцену виходять ведучі.                                                          

Ведучий. Чайки,вітрила,блакить,

Зустрічі перші і втрати…

Рано ми вмієм любить,

Пізно -  любов шанувати    ( М.Луків)

Ми вітаємо всіх присутніх із Днем святого Валентина, з Днем усіх закоханих. Кохання ... Яке звичайне, а разом з тим незвичне слово. Воно зрозуміле кожному, воно полонить душу, наповнює її змістом, не залишає байдужим нікого. І якою б мовою це слово не звучало, воно звернене до кожного, кого охопило це дивне почуття, чи хто шукає шлях до нього.

Ведуча.Любов довготерпелива, любов лагідна, вона не заздрить, не чинить кривди, а все вірить, все зносить, вона вічна, вона дарована самим Богом.

Ведучий.   Кохання - одвічна тема поезії, музики, сенс повноцінного людсь­кого життя. І сьогодні ми святкуємо одне з найулюбленіших свят усіх зако­ханих - День святого Валентина.

Читець №1.  «Все движется любовью»

Все движется любовью на земле:

Идут к метро, проснувшись на рассвете,

Работают, спешат к семье,

 Целуются, играют на кларнете.

 

Все движется любовью: строят дом,

 Штурму ют космос, приручают атом,

 Ракета покидает космодром,

 И человек становится крылатым.

 

Земля стоит от века на любви,

От первых дней — от самого Адама,

Живи сто лет и тисячу живи,

На том же будет мир стоять упрямо.

 

Любовь у нас в крови. И в этом суть.

Ты без любви и дома не поставить,

К далеким звездам не проложишь путь,

Не высечешь мелодию из клавиш.

 

Мир сотворен влюбленньши людьми.

Сады, электростанции, полотна,

 Сам человек — творение любви,

 А ненависть беспола и бесплодна.

 

Любви обязан весь наш век.

Уйди любовь — и будет мир замолот:

На все, что в муках создал человек,

 Пойдет войны неуловимий молот.

 

Но жизнь жива, и разум не померк,

И юный мир взрослеет с каждым разом,

Любовь берет над ненавистью верх,

И над безумьем торжествует разум. ( Вірш Г. Пагирева)

Слово «кохання» є  у всіх мовах світу,як же воно звучить на різних мовах?(Говорить доповідач)

Ведуча.  Витоки цього свята беруть початок з легенд. Ось одна із них. Валентин був християнським єпископом. Ще молодим він допомагав юним закоханим писати листи з освідченням в коханні, мирив посварених, дарував квіти молодим парам. Всупереч наказу римського імператора, який не дозво­ляв солдатам імперських легіонів одружуватися, Валентин таємно вінчав легіонерів, за що був ув'язнений. Коли Валентин сидів у в'язниці, він закохався у сліпу дочку свого ката і вилікував її. Передстратою він залишив їй записку на прощання і підписався: "Твій Валентин»

Дата страти святого Валентина - 14 лютогр - співпала з римським святкуванням на честь Юнони - богині кохання. Цей день у Римі вважався початком весни.

Ведучий. У часи середньовіччя було започатковане це свято, а кожен народ доповнював його своїми традиціями, надавав своєрідності і неповторності. На Сицилії існує таке повір'я: якщо молода дівчина стоятиме біля вікна пів­години до схід сонця напередодні дня святого Валентина і перший промінь впаде на неї, то цього ж року вона вийде заміж.

Ведуча. У Німеччині дівчата писали на цибулинах тюльпанів чоловічі іме­на. Котрий тюльпан зацвіте першим, з тим хлопцем братиме вона шлюб.

Учні виконують танок.

Ведучий. У Римі хлопці витягували листочки з дівочими іменами. А японці вважають І4 лютого своєрідним "Восьме березня для чоловіків", коли подару­нки отримує сильна стать.

 У День святого Валентина закохані обмінюються сердечками-листівками, так званими "валентинками" з освідченням у вічному коханні.

Ведуча.На паперових листівках зображують серця,.пронизані стрілами Амура, голубів, квіти, ельфів. А ще сердечка-валентинки бувають печені або шоколадні, або навіть із щирого золота.

Дорого, скажете? Але хіба кохання цього не вартує?Зрештою, яка різниця що подарувати? Головне - аби від серця.

Учитель. А які птахи є символами кохання? Це і лебеді,і журавлі,і лелеки,а також альбатроси.

 

Читець №2.

Хтось ударив безжалісно, тяжко —

Закричали в строю журавлі.

І упала обпалена пташка

На зажурені груди землі.

Підібрали хлоп'ята журавку...

Є що їстоньки й питоньки їй...

Тільки журиться птаха щоранку —

 Кличе простір принадний, стрімкий,

І коли пролітали ключами

Журавлі з України за Ніл,

Із відчаєм вона закричала,

І почули той клич в вишині.

І спустились журавликів троє,

 І розмову палку повели...

Потім злинуло двоє за строєм,

Довго чулось прощальне «курли».

Залишивсь тільки друг журавлиці,

Щоб не знала сердешна біди...

Дивувались хлоп'ята, що птиці

Пам'ятають про вірність завжди.

(Степан Литвин)

(Учень заздалегідь підготував повідомлення про лебедів.

Назва цього птаха означає «білий», що відповідає його символіці, як білого денного світла (сонячний птах). У багатьох народів лебідь – Божественний птах, символ богів; цнотливої наготи та незаплямованої білизни; краси, вірного кохання; вродливої дівчини; щасливого дитинства. Порівняймо священне ставлення до лебедів у слов’янських народів. Лебідь у давніх русів – символ вірності, любові до рідної землі. Символіка лебедя досить складна. Стародавній слов'янський фольклор знає прекрасні образи дів-лебедів. Поширеними мотивами було перетворення лебідки-королівни у дівчину-красуню і навпаки. Давньоруський переказ знає могутню Білу лебідь, що володіла живою водою, молодильними яблуками. Праукраїнська легенда про заснування Києва, окрім Кия, Щека та Хорива, називає ще й сестру їхню, Либідь. Германці вірили, що сонце може перетворюватись в прекрасну Богиню – білосніжного лебедя. Так виникло уявлення про Лебедину діву як дочку і супутницю Сонця. У греків білі лебедині крила мала Богиня Вранішньої зорі – Еос. Лебедині метаморфози відомі також у слов’янських казках, наприклад, «Царівна Лебідь». Оскільки лебідь – символ Сонця, його казкова «біографія» пов’язана зі скиненням пір’я і перетворенням на діву, викраденням юним героєм «лебединої сорочки» і поверненням її через випадкове порушення ним визначеного табу. Казка має солярну символіку зміни літа і зими, де лебідь наділений здатністю вмирати і відроджуватися. Краса цього птаха широко використовується у фольклорі, особливо в описах жіночої і дівочої краси. Біла лебідка завжди символізує відродження, чистоту, мудрість. Цікаво, що лебідь символізував і козака, чоловіка взагалі ("Де йшла дівка за яриною, де Ярина лелії, за нею іде козаченько, як лебідь біліє"). Досить часто лебідь виступає символом душі, яка літає по небу в образі цього благородного білого птаха. Відомий вислів «лебедина пісня» означає останній вияв таланту чи героїчний вчинок у кінці життя. Він ґрунтується на уявленні про те, що лебідь перед смертю злітає високо в небо, ніби лине до сонця, і співає останню пісню, схожу на срібний мелодійний дзвін. Пара лебедів зберігає подружню вірність усе життя. А втративши свою пару, лебідь, проспівавши прощальну пісню, каменем падає на землю, розбиваючись на смерть. «Лебедина вірність» стала зразком любові і відданості закоханих, породила безліч поетичних, музичних та інших мистецьких творів, а сам вислів став крилатим. )

 

 

 

 

 

Читець №3.

Прощальный крик последних журавлей
Услышала я на закате лета
И стали ночи чуточку длинней
О, как тянулось время до рассвета.

И в эту ночь, прощаясь навсегда
Два лебедя кружились над землею.
Они прощались с летом у пруда,
чтоб прилететь сюда опять весною.

Как не хотелось дом им покидать,
ведь здесь они друг друга полюбили.
Но в край далекий надо улетать.
Они об этом тоже не забыли.

И с легким ветром в воздухе паря,
Как ночь и день, два лебедя кружились
Он говорил ей: Я люблю тебя.
Они в любви сегодня растворились.

Казалось, не нарушит здесь молчанье
ни пенье соловьев, ни плеск воды
Но даже в этом трепетном прощанье
Не избежали лебеди беды.

Один случайный выстрел ради славы,
Он лебедицу белую убил.
И полетела кубарем та в травы.
Охотник же про жертву и забыл.

Кружился черный лебедь над любимой.
И с ним, наверно, плакала земля.
И ради верности, в сердцах хранимой,
решил убить здесь лебедь и себя.

Он высоко поднялся к звездам ясным,
Сложил там крылья и метнулся вниз.
И даже не простился с солнцем ясным.
Убийство ради чувства - не каприз.

Два лебедя погибли у пруда.
Они не встретят нового рассвета,
Но верность их воспета на года.
Об их любви пусть знает вся планета.Kamila

Учитель. Існують різні види любові: це і любов до Батьківщини, і до природи, всього оточуючого. (учні заздалегідь підготували прислів’я  про різні види любові: 1 ряд-любові до Батьківщини,2 ряд – любові до природи,3 ряд – любові до тварин).

 Учні зачитують твір на тему: «Що таке любов?»

 

Багато сказано про любов, але у народі кажуть, що найсильніша любов- материнська, бо тільки мама може любити так безкорисливо,ніжно,віддано до останнього подиху життя. «Немає нічого святішого і безкориснішого од любові матері; будь-яка прив'язаність, всяка прихильність, всяка пристрасть або слабка, або своєкорисна у порівнянні з нею». (В. Бєлінський). Тож бережіть своїх мам.

Ведуча. Мама.... Вимов­ляєш це рідне до болю слово, і перед тобою постає образ найсвятішої... І де знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до мате­рі?.. Ластівка, журавка, пісне моя, твої руки пахнуть запаш­ним чебрецями, матіолою і сер­панковими вечорами...

 Стоїть на землі мати - вища і святіша від усіх богинь. Стоїть мати і мо­литься за народ, за своїх і чужих синів і до­чок. За нас з вами. І перші слова її молитви «Пошли, Боже, дітям щастя і здоров'я, вірз в завтрашній день, милосердя, пошли їм, доброти їхньому серцю, світлого розуму голові дай їм бажання працювати, примножувати багатства роду, не зазіхаючи на чуже добро, не кидаючи рідну землю...».

 Ведучий. Немає слів, щоб висловити посвяту материн­ської любові, бо любов та не має кордонів. Вона невимуше­на, безконечна і незмірна. Вона повна самопосвяти і поливу. Родина може відвернутися, друзі можуть стати ворогами, тільки   в  материнськім   серці завжди лишається любов. Завжди серце лине до матері, до рідного дому, яблунь і вишень у цвіту, журливої річечки, запашного лугу, першої стежини, яка кличе на батьківські пороги. Скільки б років не мали, ми завжди звертаємось до джерел дитинства, до материнської любові й ласки, до материнського тепла, черпаємо в них наснагу і щастя. Народна творчість і укра­їнські поети завжди співали і співають величну пісню найдорож­чій людині — Матері.

                Щоб у добрі росли їх любі діти.

Читець №4. Нам нахиляли небо голубе,                                                                                                                                      Вели за руку перший раз до школи.                                                                                                   Ви нам казали: «Бережи себе», —                                                                                                         Самі ж себе не берегли ніколи.                                                                                                                                                                  

 Матусю рідна, найкраща, єдина,                                                                                        Щоб ти не журилась ніколи в журбі,

І сонце, і зорі, і даль журавлину                                                                                                      Ми, твої діти, — даруєм тобі.

І в осінь, і взимку, весною і влітку                                                                                                      Щоб щастя й здоров'я у тебе було.                                                                                                                               Уклін тобі, рідна матусю-лебідко,                                                                                                                 За молодість нашу, за ласку й тепло.

Учениця виконує пісню «С Днем рождения тебя…» .(Учні дарують квіти мамам)

 

Ведучий. Рим тоді був ще зовсім молодим містом. Навколо нього росли вікові дрімучі ліси. І люди помітили, що якраз у цей день,14 лютого,з  лісів доноситься голосний крик і спів пташок. Річ у тому, що саме в цей день птахи обирають собі пару, і ліси наповнюються голосним щебетанням. Тому це свято люди назвали ще й "Пташиним весіллям". Але цей святковий і радісний день не мав свого за­ступника. Та згодом він з'явився.   У Римі в  III столітті нашої ери правив суворий імператор Клавдій. Він видав наказ, згідно з яким воїнам було заборонено одружуватися, щоб ті не залишали військової служ­би. Але серцю не накажеш, воїни закохувались. Їм на допомогу при­йшов молодий священик Валентин. Він став таємно вінчати молодих людей. Дізнавшись про це, Клавдій наказав кинути його у в’язницю.
Ведуча.

Стріли Амура серця пронизали,
Й відразу чарівні акорди заграли.
Світ веселково й чудово заграв, 

Світлим, щасливим і радісним став.

 Все неможливе можливим ставало,

 Бо у душі світле сонечко грало.

І не було ні страху, ні вагання,

 Гріло серця їм безмежне кохання.

Ведучий. Але крім того, що Валентин був глибоко релігійною людиною, священиком, він ще був і лікарем. Слава про нього розходилася дуже швидко. Одного разу до славетного лікаря тюремник привів свою дорослу сліпу доньку. Він благав Валентина допомогти їй. Валентин з першого погляду закохався у дівчину, почав її лікувати, але нічого не допомагало. Та батько і донька щиро вірили в лікаря. І от коли тюремник дізнався про ув'язнення Валентина і його близьку страту, то хотів покінчити з собою, отруїтися, адже його донька залишалася сліпою

Валентин був стійкою та мужньою людиною і сміливо  дивився смерті в очі. Він попросив у тюремника папір і написав останнього листа своїй коханій дівчині. Навіть близька смерть не злякала його, бо він був закоханий. 14 лютого він передав через батька дівчини останнього трепетного і ніжного листа своїй коханій. Цього дня, 14 лютого 270 року, його стратили.

Ведуча.Сумний батько повертався додому, а на порозі  з нетерпінням його чекала донька. Тюремник мовчки дав листа дівчині. Вона  розгорнула його і всередині знайшла жовтий шафран (крокус),  а  в  записці була ще фраза "Від твого Валентина". Дівчина взяла шафран на долоню і... раптом побачила його прекрасні кольори. Вона стала зрячою! Відбулося велике диво!     

Любов підносипи серце над землею

 І робить дивовижні чудеса.

 Стає людина зовсім інша з нею,

Тоді в її душі живе краса.

Тоді в душі троянда розцвітає,

 І співом розливається весна.

  Любов людська велику силу має,  Зцілити може й оживить вона,  

Стає людина дивна, гарна, інша,   І доброта у серденьку росте.

 Душа стає світліша, яскравіша, А серце - чисте, мудре, золоте.

Ведучий. Минули роки. Але загибель молодого лікаря, що його всі так любили і поважали, але який так і не зазнав щастя на своєму віку, залишилася у пам'яті людей назавжди.Рим став християнським, і Валентина за його добрі справи і за

 

чудеса, що їх він здійснив, зарахували до лику святих. Тепер це свято має свого покровителя - Валентина. І святкують його нині не лише в Італії, але й по всьому світі: в Америці, в Англії, Франції, Німеччині... Не так давно це свято прийшло і до нас, в Україну. Адже воно освітлює людей любов'ю і щастям, робить їх романтичними і добрими. У цей день люди стараються подарувати один одному гарні листівки з найкращи­ми побажаннями, сердечка, "амурчиків", квіти, подаруночки, щоб засвід­чити свою любов.

Давайте і ми вручимо невеличкі подарунки тим, кого любимо. (Діти вручають подарунки один одному, батькам, гостям. Грає музика, всі розглядають свої подарунки.)

 • Робота з сердечком(учні пишуть на сердечках іменники,які  повинна виражати людина,якщо вона кохає): «Риси  характеру,які зміцнюють любов»

(вірність,повага,увага,ніжність,щирість,чуйність,доброта,порядність)

Читець №5. Любов - найкраще в світі почуття,

Вона не має меж - безкрая.

З любові починається життя,

Вона усе найкраще починає!

Це ж від любові сонечко встає

І промінцями землю зігріває.

Зозуля навесні в гаю кує

І соловейко пісеньку співає.

Це від любові сонячно стає,

Й душа аж до зірок увись несеться.

Якщо любов в твоєму серці є,

То все чарівним і легким здається.

Це ж від любові так цвітуть луги,

Уся земля з полегкістю зітхає.

Закутались в тумани береги...

Любов велику  силу має!