Матеріали до конкурсу "Класний керівник року"

Про матеріал

Матеріали містять в собі опис досівду класного керівника - з прикладами,і додатками

Перегляд файлу

Творче кредо:

«Что ты спрятал – то пропало. Что ты отдал – то ТВОЁ…»

(Шота Руставелі)

Воспитание представляется сложным делом только до тех пор, пока мы хотим, не воспитывая себя, воспитать своих детей или кого бы то ни было. Если же поймешь, что воспитывать других мы можем только через себя, то упраздняется вопрос о воспитании и остается один вопрос: как надо самому жить?

Л.Толстой

Тот, кто уже не помнит собственного детства совершенно отчетливо, — плохой воспитатель.

Мария Эбнер-Эшенбах

Досадно, что из сорванцов вырастают порядочные и полезные для общества люди нисколько не реже, чем из послушных детей.

Марк Твен

Анкета

учасника районного туру конкурсу

«Класний керівник року-2015»

Прізвище, ім’я, по-батькові: Вірченко Ірина Ігорівна
Дата народження: 11 серпня 1965 року
Домашня адреса (індекс, телефон): 50081 м. Кривий Ріг, мкрн 5 Зарічний, 60/17, 95-54-58
Стаж роботи: загальний – 32 роки, у тому числі педагогічний – 29 років
Який навчальний заклад закінчив, у якому році, спеціальність за дипломом: Дніпропетровський державний університет ім. О.Гончара, 1989, філолог, викладач російської мови та літератури.
Кваліфікаційна категорія, звання: вища категорія, вчитель-методист
Місце роботи: Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 121

(вул. Електрозаводська, 5а, 95-76-24), учитель російської мови та світової літератури

Термін роботи у цьому навчальному закладі 27 років
Класний керівник 7-б класу
Проблем (тема), над якою працюєте: «Колективна творча справа як засіб згуртування колективу»

Творчий автопортрет

Для того, щоб тебе запам’ятали, зовсім не обов’язково бігти ПЕРШИМ. Достатньо зробити крок убік і обрати хоч маленьку, але ВЛАСНУ доріжку.

Г.Л.Олді

Я не люблю людей, які ніколи не помиляються. Вони живуть нібито не своє перше життя. Вони не дивуються. Вони завжди знають, що сказати або що зробити. Ця досконалість мене лякає. Вона межує з негнучкістю.

Я – помиляюсь.

***

Іноді мене дратує те, що я стільки років ходжу на роботу однією дорогою. 10 хвилин в один кінець. 8 хвилин – якщо бігом. Бігом – досить часто. Бо запізнюватись, як то кажуть, це подавати поганий приклад учням… а виходити з дому вчасно – майже неможливо.

Іноді – хтозна звідки – приходить думка про стрімкий плин часу. Здається, тільки-но уперше увійшла до класу. Уперше зрозуміла, що ніколи, НІКОЛИ не зможу говорити голосніше, ніж 35 отих невтомних енерджайзерів. І тоді ж зрозуміла, що діти потребують спокою. Рівного тону. Поваги. Але зрозуміти і дотримуватися… це-таки різні речі.

Так, ДОСВІД – це великий скарб. Але він стає нічим, коли немає справжнього інтересу до людей. Тих людей, що дивляться на тебе уважно, або стиха спостерігають. Тих, хто не вибачить жодної помилки. Тих,з ким так чудово посміятися на перерві – а потім, на уроці, вгамовувати зайві і недоречні веселощі. Тих, хто стає нашим дзеркалом. В них відіб’ються наші звички і недоліки. Вони наберуться наших слів і інтонацій, жестів та гримас. Вони пропустять повз вуха «Розумне-Добре-Вічне», що ми сіяли роками, а жартівливу дурницю або помилку запам’ятають надовго, перекажуть всій школі – і вкажуть автора.

Тому треба завжди бути у тонусі… і пильно стежити, перш за все, ЗА СОБОЮ.

Класне керівництво – дивна річ. Кожен клас має своє неповторне обличчя. Цей клас в мене – третій.

Перший був як перше кохання: з помилками, непорозуміннями, вибухами емоцій, відчайдушними спробами зробити із дітей – СЕБЕ, гірким розчаруванням, бо не вдавалося… Але головним було прохолодне терпке відчуття того, що все це – ВПЕРШЕ. І здавалося, що віддати їм життя – це так природно… Це був випуск 1996 року. Зараз у мене навчаються їхні діти. І нам легко разом.

Другий випуск був таким яскравим, таким талановитим, таким рідним, що здавалося: після випускного вечора життя зупинилося назавжди. Вони були – діти. Мої. Майже власні. Перший рік після закінчення школи вони все ще після занять у вузах бігли до мене додому. Обідати. Ночувати перед вихідними. Писати конспекти групами по 5-6 чоловік, так, як звикли робити уроки в школі. На вечори зустрічей збиралися майже всі 28.

Набивалися в одну кімнату – і до ночі розмовляли при свічках.

Вони досі цікаві один одному. Вони влаштовують однокласників на роботу. Вони знають, у кого які проблеми. Вони співають разом ті пісні, які співали ми під час нашого спільного шкільного життя.

Незважаючи на те, що в цьому році – 10 років випуску, вони досі – КЛАС.

Зараз мої «молодші» у 7 класі. Вони НЕ ТАКІ, як попередні. І це добре. Порівнювати – важка і невдячна справа. У мене чудові дівчата і хлопці-футболісти. За два роки існування пліч-о-пліч ми навчилися жити без війн. І це вже багато…

Розподіл ролів у нашому мікросоціумі відбувся неначе мимохідь, але це був єдиний можливий шлях до мирного співіснування. Привітні і відповідальні у переважній більшості дівчата взяли хлопців під опіку. Кожна отримала свій власний «головний біль» у вигляді сусіда по парті. І кожна потроху виховує: від «Якого трясця ти не пишеш?» до «Ти все зробив? Дай я перегляну», від «Боже, на що ти схожий, іди вмийся… а то як поїв, так і пішов» до «А гляньте, як Андрія цікаво підстригли!». Вони знають, де аптечка і кому і що треба намазати зеленкою. Вони знають, хто з ким побився – і що стало причиною. Вони знають, хто і що не вивчив – і краще дадуть списати, ніж будуть спостерігати агонію біля дошки. Вони самі передзвонять батькам хлопців, щоб нагадати про домашнє завдання. Вони терпляче чекають, коли хлопці подорослішають, бо я їм пообіцяла, що це неодмінно відбудеться. Вони толерантні не на словах.

Вони ще дуже далекі від ідеалу, та й кому потрібен ідеал? Це – поняття, і поняття неживе. А 7-б клас – жива, самовдосконалююча структура, що змінюється щодня, щохвилини. Але про 7-Б – трохи далі.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$

Правила життя – з роздумами і коментарями

Одним із найголовніших завдань для себе, як для класного керівника, я вважаю створення працездатного, творчого колективу з максимально позитивним мікрокліматом.

А оскільки правила, створені будь-якою, навіть найрозумнішою і найшановнішою у світі людиною, можна прочитати, взяти до уваги, навіть занотувати… але вони назавжди залишаться чужими, доводиться створювати правила власні.

Ні за яких обставин не підвищувати голосу.

Це принизливо… як для дітей, так і для мене.

Знищити в собі почуття власної бездоганності.

Всі ми живемо в перший раз. Всі ми помиляємось.

Усіма силами уникати «вчительських» інтонацій. Вони підсвідомо дратують будь-якого співрозмовника, а над усе – учня.

Ви любите, коли вас повчають? Я – терпіти не можу.

Максимум довіри, максимум поваги.

І непогано при цьому уникати фальшивих інтонацій…

Все, що можна перевести на жарт – треба перевести на жарт. Бо життя і так надто серйозне…
Не створювати проблеми там, де можна її уникнути.

Хіба мало проблем, які утворилися без нашої участі?..

Не робити дитину винуватою.

Завжди повинен залишатися шлях до іншого тлумачення дитячого вчинку. Адже винуватий – завжди трохи ворог.

Людина така, якою ми хочемо її бачити. Тому – не треба скупитися на аванси.

Так, іноді можна видати бажане за існуюче. Але цей фокус працює тоді, коли ти сам в це віриш…

Всі помиляються. Тому обов’язково визнавати свою неправоту.

Тоді, бачите, і від дітей можна чекати цього… трохи згодом.

Вміти сміятися над собою.

Це відкриє учням чудовий закон «Ніхто не сміятиметься над тобою, якщо ти встиг зробити це першим»

Не ображати і не ображатися
Ніколи не перебивати дитячу розповідь – навіть плутану і безладну.

Ми ж не любимо, коли нас перебивають…

Навчити відповідальності за все, що відбувається навколо. Ну треба ж якось боротися з оцим огидним «Моя хата з краю…»
Навчити докладати зусилля.

Бо складається враження, що нове покоління при перших ознаках труднощів складає руки, неначе говорячи: «А не дуже й хотілося…»

Грати з дітьми. Бо, як казав Марк Твен, робота – це те, що ТРЕБА робити… а гра – це те, що робиться виключно за ВЛАСНИМ БАЖАННЯМ
Виховувати – вибачте за штамп – толерантне ставлення до оточуючих. Також не гріх дітям зрозуміти, що навколо – живі люди, а не декорації для Головного Героя, яким вважає себе кожний до певного віку…
Навчити дивитися на будь-яке явище під різними кутами. Наприклад, що вчитель – теж людина. Не супротивник. Не Супергерой.
Не лінуватися пояснювати. Не повинно бути закритих тем.

Впевнена, що НІКОЛИ і НІКОГО не можна зробити СОБОЮ. Це стосується і процесу виховання.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$

Напрями і форми роботи класного керівника

Завдання і функції класного керівника визначають основні напрями, зміст, методи і форми його роботи. Практика роботи середньої загальноосвітньої школи показує, що найважливішими напрямками роботи класного керівника є:

1. Вивчення особистості учня;

2. Створення і виховання учнівського колективу;

3. Розвиток талантів, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля школярів;

4. Створення необхідних умов для фізичного розвитку вихованців, збереження та зміцнення їхнього здоров'я;

5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності;

6. Робота з учителями;

7. Взаємозв'язок з сім'єю, робота з батьками учнів;

8. Співробітництво з позашкільними навчально-виховними закладами, громадськістю, різноманітними громадськими організаціями.

9. Планування класним керівником виховної роботи з дітьми, ведення потрібної документації.

Створення і виховання учнівського колективу як основного середовища життєдіяльності школярів передбачає визначення мети і завдань виховання як колективу в цілому, так і кожної особистості учня зокрема, залучення кожного учня до різноманітних видів суспільно корисної діяльності, створення і розвиток системи виховних міжособистісних стосунків (розподіл доручень і обов'язків, розвиток активу: вибори, навчання його, створення відносин "взаємної відповідальності"), розвиток традицій, налагодження зв'язків з іншими колективами в школі і за її межами. Створення в класі атмосфери мажору й оптимізму, сприятливого психологічного мікроклімату.

Починаючи роботу з класом, класному керівникові варто ознайомитися з особовими справами учнів, поговорити з їхніми батьками, вчителями-предметниками, проаналізувати класний журнал за минулий навчальний рік і скласти собі певне уявлення про успішність, поведінку, позитивні аспекти і недоліки, що мають місце у класі, з тим, щоб визначити найоптимальніший підхід до організації виховної роботи.

Важливе значення у створенні колективу має уміле пред'явлення з перших же днів навчання педагогічних вимог до учнів. З цією метою класний керівник, як правило, на початку навчального року проводить спеціальні збори, на яких ґрунтовно знайомить учнів з найважливішими шкільними правилами і пояснює їм, як вони повинні поводити себе на уроках, перервах, в позаурочний час, виконувати домашні завдання і брати участь у громадському житті класу. Пред'явлення вимог на початку навчального року спонукає учнів до аналізу своєї поведінки і переживанню внутрішніх суперечностей між наявним і необхідним рівнем поведінки, що зрештою стимулює їхнє самовиховання.

Уміння класного керівника організувати змістовну позакласну роботу з учнями є чи не найважливішим у вихованні учнівського колективу. Класному керівникові варто подбати про те, щоб уже з перших днів роботи з дітьми залучити їх до активної практичної позакласної діяльності, збудити і розвинути інтерес до неї. Тим паче, що діти з цікавістю беруть участь у колективних прогулянках, походах по рідному краю, в різноманітних екскурсіях, громадсько корисній праці тощо. Цікаві практичні справи с основою для накопичення позитивних традицій у класі, що в свою чергу сприяє збагаченню життя колективу і його розвитку. Такими традиціями можуть бути свята праці, спортивні змагання, походи і екскурсії, зустрічі з видатними людьми тощо.

Процес виховання передбачає розвиток таланту, розумових і фізичних здібностей учнів, формування у них високої пізнавальної культури, організації змістовного дозвілля школярів. Тому спільно з вчителями-предметниками класний керівник має виховувати відповідальне ставлення до навчання, сприяти у виборі та залученні учнів до роботи в різноманітних науково-технічних товариствах, малих академіях, гуртках, секціях, клубах, студіях, об'єднаннях відповідно до їх інтересів, нахилів і можливостей, заохочувати до вивчення іноземних мов на курсах у клубах, гуртках. Важливо також розширювати пізнавальний та культурний світогляд школярів шляхом проведення екскурсій, різноманітних вечорів, конкурсів, зустрічей, відвідання музеїв, кіно, театрів; допомагати дітям у працевлаштуванні, заробітку грошей на загальні потреби; організовувати колективну творчу діяльність, спільний відпочинок дітей.

Класний керівник використовує класний колектив для підвищення вимог до учнів у справі навчання і дисципліни. З цією метою він проводить спеціальні збори, на яких здійснюється аналіз навчальної роботи в класі, заслуховуються звіти окремих учнів про їхню успішність і поведінку. Помітне місце в підвищенні успішності мають роз'яснювальні бесіди про обов'язок школярів добре навчатися, про культуру розумової праці, а також контроль за їх домашньою діяльністю. Завдання класного керівника — своєчасно помітити відставання учня в навчанні, визначити причини і надати йому дійову ефективну допомогу.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$

Колективна творча справа як засіб згуртування колективу

Чільне місце в системі позакласної виховної роботи загальноосвітніх навчально-виховних закладів посідають колективні творчі справи (КТС). Головним їх організатором є класний керівник.

Методика організації колективних творчих справ є результатом багаторічних творчих пошуків педагогів. Систематизував і дав наукове обґрунтування цій методиці дослідник І.П. Іванов.

Колективна творча справа не може бути лише одноразово проведеним заходом. Це не захід, це спосіб життя..

Сценарії колективних творчих справ – це, фактично, сценарії «заходів, де активну участь беруть діти», що не має ніякого відношення до самої концепції КТС, або, якщо й має, то дуже і дуже віддалене.

КТС – це спільний пошук найкращих рішень життєво важливої задачі. Вона не може перетворитися на догму, робитися за готовим шаблоном. Вона завжди різна, завжди розкриває різні можливості.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\MdIpwrFItdg.jpg$ $C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\5_fcbz_2K2s.jpg$

Колективні творчі справи — це, передусім, прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Це справа колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона — творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання; бо справа не робиться по шаблону, завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, трудові, пізнавальні, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Технологія колективного творчого виховання припускає:

— створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей, які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську турботу про поліпшення навколишнього життя;

— побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування, організації та аналізу спільних справ,"взаємин, вчинків; .

— організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої ("творчо — інакше навіщо?"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями), одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

— особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

— єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя всередині колективу та навколишнього життя;

— творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

— єдність окремих стадій організації кожної справи.

У технології колективного творчого виховання головне — "жити заради усмішки іншого", що і породжує радість творчого самовираження в поєднанні з потребою бути корисним людям.

Основний педагогічний результат технології — розвиток громадянської самосвідомості та здібностей до соціальної творчості.

Мета технології — забезпечувати соціальне замовлення на людину нового, демократичного суспільства, якій притаманна активна життєва позиція.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає реалізацію таких виховних завдань:

— виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці — в тій чи іншій мірі — при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають їхніми вимогами до себе:

— у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового, фізичного, естетичного;

— у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони особистості: пізнавально-світогляд-на (знання, погляди, переконання, ідеали), емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички, звички, здібності, риси характеру);

— у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності: вихователі передають готовий суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом: відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній розвиток;

— у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язане здійснюються різні ланки спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне, так і взаємне.

До основи організації колективного творчого виховання покладено такі структурні компоненти технології:

1. Колективна організаторська діяльність.

2. Колективна творчість.

3. Колективна постановка мети.

4. Ситуації-взірці.

5. Емоційне насичення колективного життя.

6. Суспільне спрямування діяльності колективу Базовим компонентом технології є колективна організація діяльності, тобто такий спосіб її організації, за якого всі члени колективу залучаються до процесу планування, підготовки, виконання та аналізу спільних справ. Така методика роботи формує в учнів навички побудови ефективних міжособистісних відносин у колективі, вміння вирішувати завдання, враховуючи інтереси і кожного члена колективу, і справи в цілому.

Показником рівня розвитку колективного мислення є колективна творчість, що дає можливість спілкуватися у колективі не за шаблоном, не за заданим сценарієм, а з вигадкою, фантазією, імпровізацією, грою, відкриває нове саме для цих дітей, для цього колективу.

Будь-яка діяльність повинна починатися з попереднього цілепокладання. У цій технології — це колективна постановка мети. Діти та дорослі спільно виробляють мету колективного життя. Колективне цілепокладання має два напрямки: вироблення загальної довгострокової мети та визначення конкретних дій на певний період часу.

Обов'язковим компонентом технології є ситуації-взірці. Це обмежений у часі (від декількох годин до місяця) відрізок колективного життя, в якому діти та дорослі живуть підвищено Інтенсивним, напруженим колективним життям згідно з принципами демократизації, гуманізму, творчості.

Особливе значення надається емоційній насиченості колективного життя, тобто набору засобів, спеціально спрямованих на збільшення емоційної напруги, збудження почуттів єднання, довіри, душевного підйому. Ці засоби поділяються на дві групи — символи та обряди. Символами є значки й емблеми, форма і девізи, символічні жести. Обряди, як прийнята форма поведінки у конкретних ситуаціях, тісно пов'язані з емоційним життям колективу та сприяють духовному єднанню учасників діяльності.

Характерним компонентом технології називають суспільне спрямування діяльності колективу. Важливо, щоб діти у процесі діяльності, здійснюваної на користь людям, розуміли стан цих людей і хотіли допомогти їм. Необхідно, щоб у роботі поряд з формуванням в учнів таких якостей, як творчість, відповідальність, діловитість, комунікативність, розвивався і гуманістичний, моральний сенс діяльності.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$

У методиці КТВ чітко окреслюються три складові: людяність, діяльність, творчість. Основними її перевагами є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива увага приділяється громадянам, які потребують допомоги (літні люди та інваліди), утвердженням соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.

2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не заперечують вимогливості, але змінюють її характер: вимоги висуває не педагог, а спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліпшення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (3—10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, прагнення, місце проживання, тощо.

4. Колективні творчі справи. Вони є формою організації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування (обмін) постійними справами-дорученнями між міні-колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу обов'язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають «керівні» посади.

Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі КТС класифікують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колективну творчу справу очолює рада, чисельність якої залежить від масштабів і характеру роботи.

Технологія підготовки і реалізації колективних творчих справ передбачає шість послідовних етапів:

1. Попередня робота вихователів. Цей етап охоплює визначення ролі КТС у житті колективу, формування виховної мети, обмірковування варіантів роботи й настановчої (стартової) бесіди, розгляд доцільності залучення шефів, однодумців. Тон розмови при цьому доброзичливий, товариський, зацікавлений. Думки не нав'язують, не диктують, розмова відбувається на рівних.

2. Колективне планування. Його метою є колективне уточнення мети діяльності колективу, збір, аналіз та узагальнення інформації, визначення завдань, з огляду на їх корисність та посильність щодо виконання. Після цього з'ясовують, хто виконуватиме це завдання — весь колектив, окремий міні-колектив чи зведена бригада добровольців; хто керуватиме — рада колективу, спеціальна рада з представників міні-колективів чи командир зведеної бригади; де краще провести роботу; коли і як здійснити розподіл міні-колективів. Важливо, щоб на цьому етапі кожен висловив свою думку, обміркувавши пропозиції товаришів. Керівник резюмує усі пропозиції, формулює спільну думку.

3. Колективна підготовка роботи. Керівний орган КТС (рада) уточнює й конкретизує план її підготовки та проведення; організуючи виконання його, розставляє учасників колективних дій, враховуючи їхні взаємини, заохочуючи ініціативу кожного.

4. Реалізація КТС. Передбачає виконання наміченого плану, враховуючи зміни у ньому. Вихователі як керівники та основні учасники творчої роботи створюють та підтримують хороший настрій, підбадьорюють і надають упевненості у власних силах. Кожна дитина має можливість проявити себе, утвердитися в колективі. Важливо, щоб ніхто не боявся невдач, панували доброзичлива атмосфера, загальний порив. Це сприятиме творчому зростанню дітей, їх умінню долати труднощі.

5. Колективне підбиття підсумків КТС. Охоплює аналіз на рівні міні-колективів, де кожний висловлюється, що і завдяки чому вдалося зробити із запланованого, що варто використовувати надалі, перетворити в традицію, а від чого слід відмовитися. Узагальнені думки міні-колективів виносять на загальний збір, де формується колективна думка. Підбиття підсумків відбувається у формі збору-вогника, за допомогою анкети-оцінки із запитаннями: «Що більш за все сподобалось і чому?», «Чого вдалося навчитися?», «Чого і кого навчили самі?». Збір спонукає до аналізу помилок, вироблення загальної думки, формування традицій.

6. Найближчі справи КТС. Після завершення справи вихователі пропонують учням взятися за нові.

У проміжках між виконанням КТС проводять творчі свята, ігри, зустрічі з цікавими людьми тощо. Це сприяє створенню колективістських стосунків (діти зайняті вирішенням спільного завдання), атмосфери взаємної поваги, симпатії, злагоди.

В організації колективної творчої діяльності важливою є роль дорослих. Залежно від досвіду, віку, можливостей і взаємин з дітьми, класний керівник може бути консультантом, експертом, керівником одного з мікроколективів. Результат діяльності багато в чому залежить від його взаємин з класом і в класі між учнями. Педагог повинен із самого початку стати для дітей старшим другом, який цікавиться їх життям, бере в ньому участь і, навчаючи їх, вчиться сам. Надзвичайно важливо при цьому викликати інтерес до себе.

Колективна творча справа – спільний пошук кращих рішень життєво важливих завдань, тому що твориться, виконується, організовується, задумується, вирішується, оцінюється спільно – дітьми і дорослими. У кожній КТС вирішується кілька педагогічних завдань, відбувається розвиток колективістських, демократичних основ життя, самостійності та ініціативності дітей, самоуправління, активного ставлення до навколишнього середовища.

Колективна творча справа – це конкретне втілення багатогранної громадської турботи в єдності її трьох компонентів – практичного, організаторського, виховного.

Професіоналізм класного керівника полягає в оволодінні цілою низкою технологій і вмілим їх використанням, а це сприяє перетворенню класу в центр розвитку особистості.

Щодо педагогічних технологій, то їх класний керівник може обрати, виходячи з особистого творчого потенціалу.

Нехай це будуть традиційні (класні години, усні журнали, етичні бесіди), діалогічні (диспути, конференції, захисти творчих робіт, дебати, конкурси проектів) чи національно-освітні технології (театралізовано-пізнавальна програма «Привіт, я твоє Прізвище!», капітал-шоу «Поле чудес», присвячене козацьким іменам і символам, заочна подорож «Чумацькі шляхи», обрядові народні свята «Святий Миколай на порозі», «Щедрий вечір»), а також шоу-програми («Велика Новорічна вистава», «Крок до зоряної кар’єри», «Батьківські збори - разом»),

колективні творчі справи (фестиваль «Мандруємо Польщею», фірма «Допомога в класі», випуск стіннівок, акції милосердя) та інтерактивні технології (ділові й рольові ігри, комунікативні тренінги, розв'язання ситуативних завдань, психологічні студії).

Актуальними є технології розвитку критичного мислення, що дають учневі широкий інструментарій для роботи з інформацією, навчають моделювати, аналізувати та використовувати її.

З-поміж технологій критичного мислення - творчі обговорення, дебати, методики: «Кути», «Асоціативний кущ», «Суд».

Сприяє становленню активної громадянської позиції учнів метод соціального проектування за темами: «Екологічні проблеми нашого району», «Право на життя», «Комп'ютер чи живе спілкування?», «Соціальна справедливість та знедолена старість», «Піонерська організація – один день із шкільного життя моєї бабусі».

$D:\285___04\IMG_8068мм.jpg$ До виховного процесу слід ввести форми, які формують соціальні навички: етична культура, міжособисте спілкування, прийняття рішення. Ці форми можуть будуватися як лабораторно-практичні заняття або як заняття, що сприяють саморозвитку, досвіду взаємодії та співробітництва.

Перші кроки ТВОРЦІВ

В ідеалі, виховання – це можливість залишити часточку себе в кожному із тих, з ким тебе звела Доля. Така собі ілюзія безсмертя.

$D:\287___06\IMG_8365.JPG$ Тому – намагаюсь навчити всьому, що вмію сама.

Так, я люблю малювати. А мій 5 клас – на етапі знайомства – малювати не вмів. І навчатися не планував. Вони були хаотичні і деструктивні.

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Фото000.jpg$ Перший же урок малювання, який довелося відвідати, жбурнув мене у прірву відчаю. Відсутність просторової уяви, відчуття кольору, манера держати олівець, нерівність і невпевненість ліній, неохайність зафарбовування, навіть зовнішній вигляд альбомів – все свідчило про глибокі підсвідомі внутрішні конфлікти, про те, що діти позбавлені природного прагнення – малювати світ.

Знайшла у інтернеті малюнки-розмальовки для наймолодших. Від Барбі до трансформерів. Роздрукувала і залишила на парті разом з коробкою кольорових олівців, не сказавши ані слова.

Результат перевершив всі сподівання. Діти припинили руйнувати приміщення. До Нового року малювали безперервно. З портфелів сипалися олівці. Розмальовки стирчали з кожного підручника, дехто намагався розфарбувати домашні роботи.

Колеги бурчали: «Коли вже припиниться цей безлад?», а ми - вперше від дня знайомства - були тихо щасливі. Ми опановували техніку штрихування і імпровізували з фарбами.

Трохи згодом ми перейшли до створення стіннівок. Спочатку діти були лише глядачами – але ЯКИМИ! А потім, потихеньку, ми стали розподіляти роботу. Були автори ідеї, автори ескізів, ті, хто малював контур, ті, хто працював з кольором, ті, хто створював фон. Ми вчилися майстерності.

Це були газети до Дня Вчителя (6 і 7 клас)

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Рожи(545).jpg$ $F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Рожи(548).jpg$

$D:\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\школа\НОВЕНЬКАЯ ИСТОРИЯ))\Изображение 241.jpg$ $F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Газета1.jpg$

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(1377).jpg$

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(1131).jpg$

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(266).jpg$

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(940).jpg$ До Тижня російської мови та світової літератури

До Тижня Іноземних мов та до конкурсу

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(699).jpg$ «Мандруємо Європою»

$F:\Мои документы\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\бывает\Image(267).jpg$

До усіляких класних свят та за підсумками чергування по школі…

Декорації до Великого Новорічного Спектаклю…

Таким чином, ми вчимося не тільки ТВОРИТИ, а й розподіляти роботу. Відповідальність за саме свою ділянку – неабиякий крок уперед.

$D:\287___06\IMG_8249.JPG$ А головне – у класі поселилися РАДІСТЬ і СЕНС…

$D:\287___06\IMG_8247.JPG$

$D:\287___06\IMG_8251.JPG$

Робота редакційної колегії. Зараз все частіше – самостійно…

Театральна діяльність

Ні для кого не є секретом, що всі діти – різні. І самооцінка в них різна і нестабільна. І коливається вона протягом навчального дня десятки разів: від «я можу ВСЕ!» до «як мене земля носить…»

Існує пряма залежність дитячої самооцінки від зовнішніх факторів: і що сказали, і як подивились… Навіть вираз обличчя людини, чия точка зору для дитини щось значить, може стати основою як для росту крил, так і для формування комплексу неповноцінності.

Так з’явилась ідея театру для всіх.

Власне, як і будь-яка ідея, вона прийшла несподівано. Наближався Новий Рік, ми у класі готували маскарад. Ще не було сценарію, але діти бігали, обговорювали костюми, метушились… І я помітила, що клас поділився на тих, кому підготуватися допоможуть батьки і тих, хто краще не прийде. Бо ніхто не допоможе. З різних причин. В когось обмаль часу, а комусь байдуже.

А потім було задане цілком справедливе питання: «А що – розмовляти будуть тільки ведучі? А ми? А нащо ж тоді костюми?»

Так почалася наша велика ГРА.

Ми провели анкетування «З яким казковим героєм я себе ототожнюю» та «Що б я хотів робити на сцені: співати, танцювати, говорити? Скільки тексту для мене реально вивчити так, щоб не було соромно?»
Другим етапом стала «Скринька сюжетів», куди складалися записки з варіантами розвитку казкових подій.
Потім ми обирали найяскравіші сюжети. Галасу було!..
А далі я писала КАЗКУ. З урахуванням усіх побажань.
Потім був поділ класу на групи зайнятих в одній сцені.
І – репетиції. Спочатку – загальні читання тексту, далі – групами. Спочатку зі мною, далі – самостійно. Кожна група відповідала за свою сценку.
А ще ми робили костюми тим, в кого не було можливості зробити їх самостійно.
І радість від успіху перевершила всі очікування (додаток 5)

У 6 класі вересень почався з питання «У нас казка на Новий рік – буде? »

Після такого конкретно висловленого побажання варіантів не залишилося. Звичайно, казка була. Знову – лихоманка у пошуках сюжету, персонажів, мікросценаріїв, костюмів. Але я вже точно знала, що у мене є СПІВАВТОРИ. Казка 2013 року була більш майстерною, більш досконалою. Та й артисти значно подорослішали. Репетиції значною мірою проводилися групами, у яких виділилися яскраві лідери. Я намагалася не заважати розвитку такої нечастої серед дітей творчої відповідальності. Керівництво здійснювалося лише на рівні порад, як побудувати мізансцену, стосовно дикції, інтонації або музичного супроводу. І лише тоді, коли діти за допомогою звертались самі. Підготовка до вистави стала трохи не більшим святом, ніж сама вистава. (додаток 6)

Спогадів вистачило до весни. А запитання «Казку у наступному році будемо робити?» виникло одразу після виступу…

На даний момент сценарій - 2014 знаходиться у стації розробки. Творча група готова до роботи.

Співпраця з батьками

Іноді дивишся на дорослих і думаєш:

«Ех… яких дітей зіпсували…»

Кажуть, все починається з дитинства. Саме у дитинстві ми мріємо про якесь химерне «доросле» життя. Лише згодом ми починаємо розуміти, що «завтра» не настає ніколи. А життя перетворюється на суцільне очікування.

А дорослі, які про цей ефект вже встигли забути, щодня мотивують свої заборони, покарання, відсутність пояснень такими знайомими словами: «Ось коли виростеш…»

Начебто для дитини життя ще не розпочалося. Це так – репетиція.

Але ж ні. І в своїй роботі з батьками я намагаюся донести до них цю нехитру істину: маленька Людина вже живе. Живе відтоді, як зробила перший подих. Вона ще так мало знає про цей світ, про тих, хто його населяє, про таємниці між людських стосунків, але підсвідомо багато про що здогадується, навіть не уявляючи, чому.

Дитина все підмічає. Не треба заспокоювати себе словами: «Він ще маленький, що він там розуміє…» Не зрозуміє зараз – запам’ятає, відкладе «на потом».

І те, що дитина має отримати від батьків: турботу, навички соціальної поведінки, ставлення до світу і до суспільства, підсвідомі асоціативні зв’язки та радість творчості – весь цей «багаж» не тільки для майбутніх дорослих. Все це потрібно маленькій людині зараз. Бо кожна мить її життя неповторна.

Тому доводиться не лише співпрацювати з батьками, допомагаючи виховувати їхніх дітей, а й по мірі можливостей – виховувати їх самих.

Значно полегшує мені цю задачу те, що близько половини сьогоднішніх батьків – колишні випускники нашої школи. І, пам’ятаючи їх дітьми, я звично звертаюся до тієї частини їх особистості, що для мене найдорожча.

$D:\Мои рисунки\ФОТО\домашнее\школа\НОВЕНЬКАЯ ИСТОРИЯ))\с телефона 3.02.13 112.jpg$ Знаходячи і витягуючи давні спогади, побоювання, мрії та ілюзії, можна досягти нехай навіть миттєвої хвилини глибинного розуміння своєї дитини, ототожнювання себе з нею.

Саме для цього я проводжу батьківські збори у звичній формі уроків-бесід, де присутні будуть почуватися комфортно і вільно, де вони матимуть можливість висловити свої думки, подискутувати, посміятися.

Іноді – але не надто часто – використовую анкетування. Питання намагаюся розробляти самостійно, і таким чином, щоб батьки не шукали очікувану відповідь.

Ось приклад такої анкети, що проводилася наприкінці минулого року.

Як змінилася ваша дитина за поточний навчальний рік?

__________________________________________________________________

Позитивні зміни

причина

Негативні зміни

причина

Чи пропонує дитина вам свою допомогу? Як часто?
Чи буває дитина роздратованою, чи часто огризається?
З якими питаннями найчастіше звертається?
Чи розумієте ви жарти один одного?
Чи часто ображається? На що саме?

Батькам були роздані листки з анкетами, оголошено «контрольну для дорослих», яку і було написано протягом 20 хвилин. Форс-мажорний режим також сприяє кращому розумінню дитини, у якої контрольні роботи трапляються значно частіше.

Взагалі вважаю, що мені дуже повезло із батьківським комітетом, який підтримує усі наші задуми, допомагає не тільки у ремонтно-господарських справах, а й у підготовці та проведенні класних свят.

$D:\290___09\IMG_8902.JPG$

А перед батьківськими зборами ми влаштовуємо маленькі вистави. Просто так… щоб, вислухавши результати навчання, не завжди блискучі, батьки могли подивитися на дітей трохи інакше… (додаток 1)

Профілактична робота

Ми, козаки, люди лякливі…

Злякаємося – і вбити можемо…

Над усе мене приголомшує статистика, що приблизно 37% учнів, що виходять зі стін школи, вважатимуться «бракованим матеріалом». Ці цифри не дають мені спокою. Бо за ними – живі діти. Ким вони приречені на маргінальне існування? На антисоціальні вчинки? Законами генетики? Відсутністю належного виховання у родині? Вчительськими помилками чи – ще страшніше – нашою безтактністю, байдужістю, неуважністю?

Я не люблю офіційність у будь-якому вигляді. Тому завжди намагаюсь навіть у обов’язкових бесідах дотримуватися максимально довірчого тону. Щоб кожна дитина знала: це стосується саме її. Що саме її життя і здоров’я турбує мене понад усе. Що саме за неї я буду радіти, коли вона подолає свою першу висоту. І саме за неї я буду боліти душею, якщо – не приведи доля – щось трапиться.

Так, одного разу ТРАПИЛОСЬ. Абсолютно випадково я дізналася, що на мікрорайоні якісь невідомі особи пропонують дітям шкільного віку «препарат для спортсменів», зелений на вигляд, який треба закладати за нижню губу – тоді він якось діє. Сказати, що злякалась – майже нічого не сказати.

Перевернувши безліч матеріалу, знайшла, що це за гидота.

Наступного дня поділилася з учнями.

Так, це було трохи жорстоко. І в їдальню вони йшли без бажання. Але ж – велика сила наочності… Не думаю, що комусь найближчим часом забажається скуштувати…

Туристично-краєзнавча робота

Дуже хочеться, щоб діти багато побачили. Адже контингент класу такий, що дехто за свої 10-11 років (на момент нашого знайомства) жодного разу не виїжджав за межі Кривого Рогу. Та й у місті бував не далі мікрорайону…

За два роки нашого співіснування ми побували у Дніпропетровську, у Кременчуці, у Миколаєві. Історичний музей і карамельна фабрика «Рошен», «Діорама» і Аерокосмічний музей, Планетарій, аквапарк і зоопарк, Монастирський острів і Акваріум, Зоологічний музей – все це враження, які залишаються назавжди
Мріємо про Запоріжжя і Полтаву, про Чигирин і Петриківку…

Діти ще маленькі – у нас все попереду..

А поки мандруємо рідним містом, щодня роблячи великі і маленькі відкриття

Спортивні обрії

Наші спортивні досягнення на сьогоднішній день можна описати кількома словами: шість завзятих футболістів, вихованців тренера Ю.Коваленка, два вихованця клубу «Барс», одна гандболістка – маленька, але дуже вправна. Решта – вболівальники, але такі щирі!

Загальний стан здоров’я учнів середній. Багато дітей з хронічними соматичними захворюваннями,

$D:\290___09\IMG_8965.JPG$ сезонними алергіями або просто фізично слабеньких. Але завдяки згуртованості колективу на шкільних або міжкласових змаганнях та естафетах ми найчастіше посідаємо почесні ІІ місця… Та хочеться відзначити ту теплоту і щирість, з якою вітають переможців або втішають переможених. На мій погляд – це важливіше будь-яких рекордів.

Робота з обдарованими дітьми

Поняття «обдарованість», у тому значенні, яке ми у нього вкладаємо, на мій погляд, є трохи некоректним.

Ми аплодуємо тим, хто вже склався як особистість, визначив власні вподобання і прагнення – і часто завдяки іншим людям: викладачам музичних та художніх шкіл, спортивним тренерам…

$D:\290___09\IMG_8901.JPG$ Такі «зірочки» є і в нашому класі: віолончелістка Софія Назімова, нагороди і грамоти якої вже не вміщуються на один стіл, художники Маргарита Терещенко і Марина Терехова, які вже мали власні персональні виставки, танцюристки Ліна Ткаченко і Давиденко Софія…

Та роздивитися, що дитина має хист – і сприяти його розвитку: ось що я маю на увазі, говорячи про роботу з обдарованими дітьми.

Так, Темченко Ангеліна і Молдован Карина запам’яталися на районному огляді-конкурсі художньої самодіяльності як яскраві вокалісти. Ми продовжуємо заняття.

І, якщо Ангеліну мені вдалося відправити займатися вокалом із фахівцем, то Карина залишилася мені.

Дівчина з важким характером, знаходячись у хронічному конфлікті з батьками, без бажання вчитися, вміє тільки співати. Тож нехай принаймні це вона робить якнайкраще…

$D:\290___09\IMG_8917.JPG$ Давиденко Софія, коли перестане робити

граматичні помилки, має неабиякий шанс на

журналістську славу: два роки поспіль вона

посідає призові місця у районному

літературному конкурсі «Краще есе на зимову

тематику». В неї нестандартна побудова

тексту, швидка думка і легка рука.

$D:\290___09\IMG_8938.JPG$ Дмитро Бичков – маленький, худенький і тендітний. Він мрійник і балабон, розсіяний і нервовий водночас. Але ніхто краще за нього не може відремонтувати те, що зламав сусід. Хіба це не талант?

Кирило Проценко – дитина дивна. Він не має потреби у товаристві, він втомлюється від людей, він ніколи не грає з дітьми. Виняток робиться лише для новорічних вистав: це святе.

Вчиться погано. Тобто, ніяк.

Але завдання підвищеної складності

з математики розв’язує першим.

Усно.

Але комп’ютер знає і розуміє, як себе.

Мимоволі згадуєш Ейнштейна.

І так можна розповідати про кожного. Бо вони – унікальні. Мабуть, саме це і є те диво, яке прив’язує до школи назавжди…

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$

Пришкільний табір

Проблема літнього табору для кожного класного керівника завжди залишається дуже важкою. Наприкінці напруженого навчального року вона іноді потребує надзусиль.

Перший наш рік – після 5 класу - у таборі був важким. Ми тільки-но почали звикати один до одного, у нас ще не було потреби весь час бути разом. Це була саме робота. Але ми чесно вдавали, що це – гра, і гра дуже і дуже захоплююча.

На гру перетворювалася ранкова зарядка, коли, щоб змусити дітей прокинутися, я не тільки намагалася пробудити в них почуття здорового суперництва відносно інших загонів, але й кожного вмивала, спочатку добряче побігавши за ним по майданчику…

$D:\287___06\IMG_8378.JPG$

Грою ставало чергування у їдальні – бо чергові обиралися кожного разу іншим чином: від елементарного жеребкування до експрес-конкурсу «Хто швидше добере риму до слова» або «Чи не забули ви,

як рахувати без калькулятора?»

Грою ставав сам ритуал відвідування їдальні, де кожного разу ми грали: «Як повинні поводитися за столом справжні Принцеси» (не виключаючи хлопчиків) або «Ми сьогодні будемо їсти як космічні пірати» (включаючи дівчат). Чесно кажучи, до цього я ніколи не бачила, як їдять космічні пірати… Але тепер знаю, як це виглядає.

$D:\287___06\IMG_8411.JPG$

Безліч загальнотабірних конкурсів були грою самі по собі – грою була і підготовка до них. Але що було справжнім – завжди і скрізь – це відповідальність за доручену справу.

Останній день табору був феєричним. Був величезний гала-концерт, був яскравий, запальний танок вихователів і вожатих, була святкова дискотека, поливання водою, загальні танці, де брали участь дорослі і діти… І був справжній сум, бо все закінчилося.

Тому у наступному році проблем з набором у табір не було. На кінець року в класі було 20 чоловік. 16 з них стали кістяком 7 загону.

І зміна виправдала наші сподівання. Вона була НЕ ТАКА, але аж ніяк не гірша. Бо залишилося головне: ГРА.

$C:\Documents and Settings\User\Рабочий стол\маме\3cddc3cf8d67.png$