Матеріали до проведення "Шевченківських днів"

Іде весна, іде весна,

Мов квітонька прекрасна.

І спогад нам несе весна

Про віщого Тараса.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

- Діти, нині, як і щороку, ми зібралися в цьому затишному залі на урок, присвячений Дню пам’яті Тараса Шевченка. Ми зібралися, аби не просто вшанувати геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченку, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.

На урок ви принесли вербові гілочки, які вітають нас із весною і нагадують той весняний день, коли народився великий український поет. То ж давайте ці вербові віти поставимо у вазу біля портрета Тараса Шевченка на знак його вшанування. На сьогоднішньому уроці ми ще раз погортаємо славетну книгу життя та творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Багато років тому, в невеликому селі Моринцях, недалеко від Черкас, народився Т. Г. Шевченко. І сталося це 9 Березня 1814 року

Невдовзі родина Шевченків переселяється в с. Кирилівку, яке належало багатому поміщику Енгельгардту . На цього поміщика працювала родина Шевченків.

Дитинство проходило в жахливих умовах. Тарас ріс допитливим і розсудливим, уважно стежив за життям, прислухався до кріпацьких розмов, цікавився про минуле свого краю.

Не було й 9 років, як померла мама. Батько одружується вдруге. У мачухи було троє своїх дітей. Діти між собою сварилися. Особливо мати не злюбила Тараса, вона знущалася з нього, примушувала роботи непосильну роботу.

Через 3 роки помирає батько, Тарас поневіряється у наймах, служить в дяка, пасе череду, працює в попа за кучера.

Про свої дитячі та шкільні роки Шевченко напише багато віршів.

Я хочу щоб ви свій улюблений вірш прочитали так, як хотів би почути його сам Тарас. Я думаю, що сьогодні ви зрозумієте, що прочитані вами рядки, написала людина у якої була щира душа, що думки у творі – ним вистраждані, кривди – ним пережиті .

1. 6 клас Алєксєєв Сергій «Мені тринадцятий минало»
2. 6 клас Джуринець Н. «Садок вишневий коло хати…»
3. 9-А клас Малий Іван «Якби ви знали, паничі...»
4. 5-А клас Пецух Денис «Давно те діялось»
5. 9-А клас Орел Вероніка «І досі сниться: Під горою…»
6. 6 клас Алєксєєв Володимир «І золотої й дорогої…»

Отже, залишився Тарас сиротою, пішов у найми. А випаде вільна хвилина – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає його.

Коли Тарасові виповнюється 18 років, пан віддає його в учні до маляра Ширяєва.

- А чому так вчинив пан?

- Він піклується про майбутнє Тараса?

- Ні! Віддав, бо хотів зробити з Шевченка власного художника.

В Ширяєва Шевченко зустрічається з художником Сошенком. Ця зустріч вирішила долю талановитого кріпака. Художник Сошенко знайомить Шевченка з видатними діячами культури. Знайомиться з художником Брюлловим. Брюллов малює портрет поета Жуковського, портрет розігрують в лотерею і за виручені 2500 крб 22 квітня 1838 року викупляють Тараса з неволі. Було йому 24 роки.

…Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь… - велике щастя бути вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить…          (З листа Т. Шевченка до брата Микити від 13.11.1839 р.)

- І от Тарас вільний. А зараз, діти, послухайте, що пише Тарас Шевченко про свою долю.

(Грам запис вірша «Доля»)

«Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя»

Писав Тарас Шевченко.

- Яка збірка віршів принесла славу Тарасу Шевченку?

                           (Демонструю «Кобзар»)

- В моїх руках, діти, «Кобзар».

Не один раз ви відкривали сторінки цієї славетної української книги, зачитувались нею, зачаровувалися нев’янучим у своїй красі словом. Не один Тарасів вірш знайшов дорогу до вашого серця.

У свій час, сам того не знаючи, Шевченко своєю поезією створив подвиг. Його поетичне слово має чудодійну силу: воно любить і ненавидить, воно плаче і сміється, воно радіє і сумує.

Давайте зараз подаруємо один одному приємні хвилини спілкування з «Кобзарем»!

Запрошую:

1. Войніцька Яна «Зоре моя вечірняя…»

2. Кокош Карина «Світає, край неба палає…»

3. Яворська Люба «Реве та стогне Дніпр широкий…»

4. Кравцова Олександра «Тече вода з-під явора…»

5. Кілбас Софія «У нашім раї на землі»

6. Георгіца Артем «Доля»

7. Кілбас Софія «Сон»

8. Тараненко Олексій «Вітер з гаєм розмовляє»

9. Георгіца Артем «Мені однаково чи буду…»

10.Нужненко Євген «Заповіт»

Щойно ви прослухали не просто вірш. Це пісня – гімн.

Отже, починаючи з ХХ ст. цією піснею відкривались і закривались урочистості, присвячені Тарасу Шевченку. І вже стало традицією, що «Заповіт» завжди співали чи слухали стоячи – в знак глибокої поваги до твору і до його автора.

…Зараз я хочу повідати вам історію написання цього вірша, цієї пісні – гімну.

…Роки, проведені в засланні, вплинули на здоров’я Шевченка. Також вплинули на здоров’я тяжкі умови життя.

Тяжко переніс Шевченко черевний тиф, хворів на малярію, цингу.

В грудні 1845 року Шевченко захворів простудним захворюванням, але воно перейшло в запалення легенів. В той час це була дуже небезпечна хвороба, яка могла призвести і до смерті.

23 грудня хворого Тараса привезли в Переяслав. Через два дні – Різдво, Святий Вечір.

Шевченко відчув наближення смерті. Він важко дихав, не міг заснути. Підвівся з ліжка, засвітив свічку. Поринув в думки, ходив по кімнаті. Невже кінець? А йому лише 31 рік, він ще так мало зробив.

І тут Тарас бере аркуш паперу і пише свій славнозвісний «Заповіт». Після цього стратив свідомість.

Лікар почув шерех в кімнаті Шевченка. Коли зайшов до кімнати, помітив на столику списаний аркуш. Став читати. Перечитав раз, другий, третій – немов не вірив, що таке могло бути написане.

«Боже! – вигукнув. – Та цей коротенький вірш довший за найдовше життя . Він – вічний!

Підсунув ближче стілець до ліжка хворого, сів. Тепер він не відійде звідси не на хвилину. «Ти не вмреш, Тарасе, ти житимеш ще довго, довго…»

За кілька днів Шевченко одужав. І прожив ще 16 років.

Незадовго до смерті пише свій останній вірш «Прощання з музою» ( Грам запис вірша).

Ось і перегорнули ми останню сторінку «Кобзаря».

Як бачите, тяжке життя прожив Шевченко – тяжке і коротке. Але він дістався до вершини мудрості.

Він був як полум’я. Його рядки

Дзвінкі і небезпечні, наче криця,

Переживуть і жито, і пшеницю,

І хліб, і сіль, і війни, і віки.