Матеріали на конференцію Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина - Україна» "Жанрове й тематичне розмаїття народних пісень села Ставчани"

Матеріали на районну конференцію

Всеукраїнської експедиції учнівської та 

студентської молоді

 «Моя Батьківщина - Україна»

ЖАНРОВЕ Й ТЕМАТИЧНЕ

РОЗМАЇТТЯ НАРОДНИХ ПІСЕНЬ

СЕЛА СТАВЧАНИ

Підготував:  Перебиківський Олександр,

учень Ставчанського НВК

 

Керівник:  Грубляк Людмила Григорівна,

педагог-організатор Ставчанського НВК

Зміст

 

І. Жанрове й тематичне розмаїття народних пісень села Ставчани

ІІ. Жива душа ставчанської пісні

ІІІ. Життя - як виспівана пісня

ІV. Додатки

V. Використана література

 

 

 

Жанрове й тематичне розмаїття народних пісень села Ставчани

 

                                              Українська пісня - це милозвучність і краса,

                                              не кажучи вже про класичну простоту

                                              та безпосередність натхнення!

                                              Се - джерело, з якого на здоров'я

                                               довго ще будуть пити нащадки.

П.А. Грабовський.

З чого починається любов до отчого краю? Мабуть, у кожного українця вона починається з маминої колискової. Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою своїх дітей?

Українська пісня — це поетична біографія українського народу. Пісня — це наша історія, наша гордість і слава. З пісні покоління за поколінням черпає духовні сили, мудрість. Вона супроводжує людину протягом життя. Вона допомагає хліборобу у полі, трудівнику за верстаком, господині в обійсті. Пісня допомагає у горі і звеселяє у щасті. Пісня вчить любити Батьківщину, боротися за її волю, допомагає осмислити минуле.

Українська народна пісня буде завжди чарувати світ своєю довершеністю.

         Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi.

При усній передачі пісня виступає в органічному поєднанні з інтонацією, жестом, мімікою, мелодією. Цю єдність важко передати на письмі без певних втрат, що стосуються насамперед нюансів емоційного. Кожен варіант пісні, записаний від інших людей, звучить по-різному. На відміну від інших видів мистецтва, закріплених у знаковій системі, у фольклорі нема остаточно завершених творів. Кожен виконавець може вносити свої поправки, доповнення; перекомпоновувати текст, але всі ці зміни все - таки обмежені традицією і спираються на неї. В цьому й полягає одна з причин стійкості різних фольклорних жанрів. В пісні поєднано напругу думки і настрою, виражену в слові і мелодії,- остання підносить на вищий щабель емоційний вплив пісні. Нескладна мелодія і ритмічна організація тексту сприяють запам'ятовуванню і відтворенню.

   Враховуючи різницю в тематиці, функціях, поетиці і ритмомелодиці української, зокрема ставчанської пісенності, увесь її масив можна поділити на основні жанри: історичні пісні, співанки-хроніки, які представляють епічний рід; балади мають ознаки епіки і лірики. Календарно-обрядова і родинно- обрядова пісенність, що належать до ліричного роду, включає в себе такі жанри: колядки та щедрівки, йорданські та стрітенні, веснянки і постові пісні, великодні та юр'ївські, миколаївські, троєцькі і русальні, купальські та жниварські, осінські та покровні, весільні та голосіння.

   Переважна більшість пісень носить сумовито-тужливий характер, що відповідає нужденному побуту, в якому довгі роки перебували ставчанці, важке життя на чужині, туга за рідним краєм і рідними, нещасливе кохання, родинні стосунки тощо. У піснях збережено діалектизми, характерні для регіону. Що ж стосується мелодій, то вони, хоч і не мають великого діапазону, проте дуже мелодійно-гнучкі і допомагають розкриттю змісту.

Заспівав би співаночку тай коби ї вдати,

Бо це чужа сторіночка, будут си сміяти.

Бо це чужа сторіночка, щей чужії люди.

Бо як не вдам співаночку, сором мені буде.

   Особливо характерні у цьому відношенні балади. До високохудожніх зразків балад належать твори про вдовину долю: «Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт», «Ой жила вдова при селі», «Жила собі вдовонька», «Ой жила вдова посеред села».

   Повні драматизму деякі рекрутські та вояцькі пісні, що глибоко западають в душу своєю правдою життя.

Ось як співається в одній із рекрутських пісень:

Стали  думать ще й гадать:

Кого в солдати забрать.

Заберемо багача —

То багач відкупиться.

Заберімо сироту —

То й не буде клопоту.

Нема неньки, ні отця,

А сам не одкупиться.

Веснянки

- Воротарю, воротарю-воротарчичку,

Я втвори, я втвори воротечка. (2р.)

- Ой що ж там, ой що ж там за пан їде?

Ой що ж нам, ой що ж нам за дар везе?

- Найкраще, найкраще горняточко,

Крайнеє, крайнє дитяточко. (2р.)

Колядки та щедрівки

- Пустіт до хати, будем плясати,

Надворі мороз, плясати немож.

- Пустіт до груби, загрієм зуби,

Пустіт до печі, загрієм плечі.

 

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску,

Та й виросла сосна, тонка, висока.

Тонка, висока, гіллям широка.

На тонкій сосні – колиска срібна.

А в тій колисці – панна йа гречна.

Панна йа гречна, панна йа Ганна.

Та й колишуть її три браття рідні,

Та й співають її три голосочки.

Одини голос каже, що ненько кличе,

Що ненько кличе – воли пригнати.

Воли пригнати, в стайню загнати.

Другий голос каже, що мамка кличе.

Що мамка кличе – води принести,

Води принести, вогонь розкласти.

Третій голос каже, що братчик кличе ,

Що братчик кличе – мед-вино пити.

Мед-вино пити і довго жити,

Пане господарю, віншуємо вас.

Віншуємо вас щастям-здоров’ям!

Щастям-здоров’ям, новим Рождеством!

 

Головним критерієм жанрової атрибуції, груп соціально-побутової лірики береться ознака тематики: козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі та ін.

Козацькі, рекрутські, наймитські та вояцькі пісні

 

Ой зацвила черемшина в зеленому гаю.

Хто приймаком не буває, той горя не знає. (2 р.)

- Вставай, приймак, вставай , приймак, годі тобі спати,

Йди запрягай штири воли, йди в поле орати.(2 р.)

Оре приймак, оре приймак, від краю до краю,

Йа всі жінки обід несуть, а мою бог має. (2 р.)

Оре приймак, оре приймак до сухого лому,

Випрягає сиві воли та й іде додому. (2 р.)

Прийшов приймак, прийшов приймак, заходить до хати,

Його стара, його стара зачала лаяти.(2 р.)

Наварила стара теща борщу з буряками,

Як наївся приймаченько та й вмився сльозами.(2 р.)

Наварила стара теща борщу з лободою,

Як наївся приймаченько та й вмився сльозою.(2 р.)

 

Чому в ставу води нема? Бо випили орли.

Чом в сироти правди нема на світі ніколи?(2 р.)

Бо сирота рано встає, а пізно лягає,

Бо сирота до полудня й обіду чекає. (2 р.)

Іде наймит з поля, з поля, На воли вкриває,

Йа газдиня з усіх мисок йа в одну зсипає. (2 р.)

Питаються діти: - Нащо це, мамо, зсипаєш?

- Це нашому наймитові, най пообідає. (2 р.)

Та на тобі, наймиточку, вечерю з обідом,

Та й що тобі не достане, то доїдай хлібом. (2 р.)

 Не берися, наймиточку, до хліба цілого,

Але бери на запічку букарку черствого. (2 р.)

- Бодай тобі, газдинечко, так легко конати,

Та як мене по обіді хлібом доїдати. (2 р.)

Через тиждень тяжко роблю, в неділю до млина,

Йа все газда нарікає: роботи з тя нема. (2 р.)

Вийшов наймит, вийшов наймит на тік молотити:

- Дякую ти, господарю, не можу робити. (2 р.)

Вийшов газда, вийшов газда на тисові двері:

- Чекай, чекай, наймиточку, не йди без вечері. (2 р.)

- Та й не хочу вечеряти, та й не хочу їсти,

Лишень хочу з господарем коло стола сісти. (2 р.)

Родинно - побутова лірика так само, тільки умовно може бути поділена за тематикою на жанри: пісні про кохання і родинне життя. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно- побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга і сум за коханою людиною, вірність і зрада - такими є основні мотиви цих пісень.

Пісні про кохання

Вирубайте той садочок, звідки сонце сходить,

Та най мені буде видко, де мій милий ходить. (2р.)

Ходить милий по садочку, а я по долині,

Та й крається мені серце на дві половині.(2р.)

- Зійди, милий, зійди, милий, з горба на долину,

Розвесели моє серце, хоч на половину.(2р.)

Зійшов милий, зійшов милий, з горба на долину,

Розвеселив моє серце ще й мою родину. (2р.)

- Сідай, милий, на ковбочку, най тя поколишу,

Шукай собі, милий, другу, бо я тебе лишу.(2р.)

- Ой не тепер, моя мила, другої шукати,

Як не раз я нагуркавси коло твої хати. (2р.)

- А ти стукав, а ти гуркав, я не виходила,

Чого-сь собі не роздумав, що-м тя не любила. (2р)

 

Ой під гай зелененький ходи мій миленький.

Тай затикав капелюшок розмаєм дрібненьким.

Нащо ж тобі, мій миленький, розмаю, розмаю,

Як я тобі на неділю квіточку тримаю.

Тече вода з-під явора, а під дубом сухо.

Чого сидиш, не говориш, моя щебетухо?

Аби тебе щебетала лихая година.

Було личко, як яблучко, тепер жовта глина.

 

Ой на горі мак розцвивси, на долині розстеливси.

Пішов мій милий на друге село тай там ожинивси.

Впрягай , брате сиві коні, сиві, вороненькі

Тай поїдемо на друге село до мого миленького.

Як приїхали в друге село тай там нас питаютси,

Чи ви сусіда, чи рідна сестра, що приїхали на весілля.

«Я не сусіда, ні рідна сестра, а я перша дружина

На весілля прийшла.»

«Ти до мене не ходи, сварку не роби,

Бо ми возмим буки в руки тай тебе поженем.»

«А я тобі наказавши, а я тебе напросивси,

Шо побрось, побрось свою натуру, бо я тебе покину.»

 

Ой на горі вишня, чому не черешня.

Любивис ня, кохавис ня, чому не береш ня.

Як же тебе брати, як ти мені сваха.

Твоя мама говорила, що я гайдамаха.

Я не гайдамаха, людей не вбиваю.

Любивим тя, кохавим тя сватати думаю.

Твоя мама говорила, моя мама чули, що ти зволоцюга.

А най дає твоя мама воли та п’яту корову.

Моя мама не хоче тебе на обору.

 

«Вкупці хмарка, вкупці хмарка, дрібний дощик іде,

Не гнівайся, моя мила, як я спізна йду.» (2р.)

«Спізна, мила, спізна, мила, з пізної вечері.

Як загуркаю, як заковтаю, втвори, мила двері.» (2р.)

Мила двері відчиняє, милого питає:

«Так пізно забавив, що ти ж мені вечерічки солодкої збавив.»

«Ой забавив, ой забавив в другої, в другої.

Ї вечеря солодшая в три рази від твої.»

«Тай якби я та і знала в котрої, в котрої,

Вона ж би си відцурала сорочечки свої.»

Пішла мила тай у поле фасульки садити,

 Пішов милий у коршмочку горівочку пити.

Посадила я фасульочки тай іду додому,

Повертаю до коршмочки, п’є милий з кумою.

«Іди, милий до домочку роботу робити,

Ти, кума, іди до мене, шос маю питати.»

Пішла кума перед мене, не може відказати,

Я знайшла гостру сапу, головочку втяла.

«Отут тобі кума жити, отут тобі пити,

Тай не будеш мені молоденькій тай дім розводити.»

Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки в, чужій родині, нерідко висловлюють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно - побутової лірики відносять також удовині і сирітські пісні.

Співають, коли шиють вінок

Видко пташечку по літанячку,що низенько літає.

Видко сироту по весіллячку, Що вона татка не має. (2р.)

Двір не вметений, стіл не стелений, родинка не спрошена. (2р.)

Двір вметуть пташки, стіл встеля свашки, родинку спросять дружки (2р.)

Родинно-побутові пісні

У ліричних піснях знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Окремим жанром називають також колискові й дитячі пісеньки, хоч маючи свою специфіку, вони становлять одне з відгалужень пісень про родинне життя.

Зійшов місяць, зійшов місяць

Над мойов коморов.

- Вийди, кумко, вийди, любко,

З тобов поговорю.(2 р.)

- Зажди, милий, зажди, милий,

Зажди хоч годину,

Най я присплю, заколишу

Маленьку дитину. (2 р.)

- Добре тобі, кумко-любко,

Дитя колисати,

А надворі метіль мете,

Не можу стояти. (2 р.)

Метіль мете, метіль мете,

Снігом замітає,

Скляниця із медом-вином

До рук прилипає. (2 р.)

- Та й хто ж тебе, куме любий,

Та й на цесе просив,

Щоб ти мені, куме любий,

Мед-горівку носив. (2 р.)

- То не треба, кумко-любко,

На це запрошати,

Біле личко, чорні брови

Не дають ми спати. (2 р.)

Жартівливі

Ой надумав я жинитися, гадав жінку мати,

Тай вбив мороз кукурудзу, нічим годувати.

Я  вбив мороз кукурудзу, я вбив мороз гречку,

Будем мати, пане брати, оба суперечку.

Пане брате, пане брате, ой зрадуй на мене,

Шо не хоче говорити дівчина до мене.

Аби вона, пане брате тоди говорила,

Як віросте серед села висока могила.

Ой могила, пане брате, могила, могила,

Якби її розорали, жито би родило.

Якби її розорали ще й заволочили,

Та з неї би пшениченьку не перевозили.

 

 

Жива душа ставчанської пісні

 

Особливий науковий інтерес до нашого пісенного регіону неодноразово виявляли фольклорні експедиції студентів-фольклористів з Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

Об’єктом фольклорного дослідження серед інших сіл Чернівеччини стали ще в 1974 році і Ставчани.

Дослідники народного фольклору зустрілися і потоваришували з берегинями пісенних традицій села Ставчани: Каралаш Надією Петрівною (1920 р. н.), Перебиківським Андрієм Васильовичем (1904 р. н.), Гуцулом Тимофієм Семеновичем (1920 р. н.), Захотій Надією Семенівною (1925 р. н.), Гуцул Марією Семенівною (1921 р. н.).

Ставчанці подарували у власному виконанні багато самобутніх пісень нашого села. Дослідницькі матеріали, зафіксовані на відео та диктофон, чекали на своє подальше вивчення краєзнавцями, етнографами, соціологами та фольклористами.

І ось і 1990 році у видавництві «Музична Україна» (Київ) виходить пісенник «Пісні Буковини» (записи та упорядкування Яківчук Авксентій Федорович, розшифровка нот з магнітних плівок Смаль Кузьма Антонович).

До цього збірника увійшло і 7 пісень, записаних від Каралаш Надії Петрівни.

Ми пишаємося творчою спадщиною наших народних співаків-земляків. Давно їх вже немає серед нас, та ми віримо в живу душу ставчанської пісні.

 

 

Життя - як виспівана пісня

Про жительку села Ставчани

Ольгу Петрівну Перебиківську 1921 року народження

Ольга Петрівна  пам’ятає більше сотні народних пісень. “Я взагалі пам’ятуща”, - говорить вона, ховаючи живий світлий вогник в глибині своїх теплих сивих очей. Пам’ятає вона навіть той час, коли вчилася ходити. Ніхто не вірить, а вона пам’ятає. Пам’ятає і той момент, коли років у два їй щось наснилося, і вона, прокинувшись, уперше заспівала. І той час, коли трошки пізніше, кружляла з піснями по хаті, аж голова запаморочилася. Дісталося тоді від мами за ті пісні.

Ольга  Петрівна взагалі багато чого пам’ятає. Пам’ятає і босоноге голодне дитинство і початок війни, і як брат Іван не повернувя з фронту, і як важко з сестрою Анастасією працювала в колгоспі.

Вона пам’ятає усі пісні, що співала її мама, Оксана Федорівна. А та всю свою журбу за нещасну вдовину долю переливала в пісню. Часто, сидячи за ткацьким верстатом, заводила вона тужливих під ритмічний перестук кросен. Ольга вбирала ті пісні, ховаючи, як найдорожчий скарб, у своєму серці. Разом з тим, переймала і мамині секрети ткацтва.

“Раніше люди буди безграмотними, але мудрими, - повагом говорить майстриня, - Бог їх наділяв талантом, що усе по господі уміли робити своїми руками: і віз, і ткацький верстат, і ступу зерно товкти, і жорна, і бочки, діжки, скрині, посуд – усе, що треба в господарстві. І скрізь ішли з піснею: і на поле, і до роботи, і на весілля, і на хрестини – до кожного свята була пісня і не одна”.

Сидимо в затишній хатині Ольги  Петрівни, що примостилася під самим лісом на краю села, п’ємо запашний чай із лісових трав та ягід біля грубки, де “Бог живе”, гортаємо сторінки родинного альбому. Ось мала Ольга з братом Іваном та сестрою Анастасією на руках у мами й тата. Ось – вона з мамою за верстатом…

На прощання Ольга Петрівна подарувала нам іще одну пісню.

Я відти гора, я відти друга.

Межи тими горочками зоря.(2)

А то не зоря, то мила моя.

Взяла в ручки коновочки, по воду пішла.(2)

А я за нею, як за зорею,

Сивим конем, як соколем, наздогоняю.(2)

Як на здогонив, та й заговорив:

«А хто ж тебе, моя мила, так рано збудив?»(2)

«Ніхто не будив, я сама встала,

Взяла в ручки коновочки, по воду пішла.»(2)

«Ой мила моя, напій ми коня

З глибокої криниченьки, срібного вадра.»(2)

«Кінь води не п'е, копитами б'е,

Ой варуйся, моя мила, бо він тебе вб'е.»(2)

«Як він мене вб'е, кінь конем буде.

Ой є в мене менша сестра, за  тебе піде.»(2)

«Я меншій сестрі поклоняюси,

Я з тобою, молодою, обвінчаюся.»(2)

«Ой мила моя, сідай на коня

Та поїдем в чисте поле до мого двора.»(2)

Поверталися ми додому засніженою сільською дорогою, а в пам’яті лишилися слова Ольги  Петрівни: “Ото буває, як стане дуже сумно одній у хаті, чи схопить щось за серце, стисне туга, то підіпруся собі біля грубки – та й співаю. І біда відступає, легше стає на душі”. Ось таке її життя – як нескінченна виспівана пісня, де поєдналися і радість, і туга, і біль, і сподівання на краще. Пісня, яку варто послухати і зберегти у своєму серці.

Хочемо  доземно вклонитися всім берегиням пісенного фольклору Ставчан за той безцінний духовний скарб, який нам вдалося почути та записати від них і побажати їм здоров'я, щастя та радості в житті.

 

 

ДОДАТКИ

Пісні, записані  від Перебиківського Андрія Васильовича (1904 р. н.)

 

***

Ой на горі мак розцвивси, на долині розстеливси.

Пішов мій милий на друге село тай там ожинивси.

Впрягай , брате сиві коні, сиві, вороненькі

Тай поїдемо на друге село до мого миленького.

Як приїхали в друге село тай там нас питаютси,

Чи ви сусіда, чи рідна сестра, що приїхали на весілля.

«Я не сусіда, ні рідна сестра, а я перша дружина

На весілля прийшла.»

«Ти до мене не ходи, сварку не роби,

Бо ми возмим буки в руки тай тебе поженем.»

«А я тобі наказавши, а я тебе напросивси,

Шо побрось, побрось свою натуру, бо я тебе покину.»

***

Ой на горі вишня, чому не черешня.

Любивис ня, кохавис ня, чому не береш ня.

Як же тебе брати, як ти мені сваха.

Твоя мама говорила, що я гайдамаха.

Я не гайдамаха, людей не вбиваю.

Любивим тя, кохавим тя сватати думаю.

Твоя мама говорила, моя мама чули, що ти зволоцюга.

А най дає твоя мама воли та п’яту корову.

Моя мама не хоче тебе на обору.

***

Заспівав би співаночку тай коби ї вдати,

Бо це чужа сторіночка, будут си сміяти.

Бо це чужа сторіночка, щей чужії люди.

Бо як не вдам співаночку, сорм мені буде.

«Вкупці хмарка, вкупці хмарка, дрібний дощик іде,

Не гнівайся, моя мила, як я спізна йду.» (2р.)

«Спізна, мила, спізна, мила, з пізної вечері.

Як загуркаю, як заковтаю, втвори, мила двері.» (2р.)

Мила двері відчиняє, милого питає:

«Так пізно забавив, що ти ж мені вечерічки солодкої збавив.»

«Ой забавив, ой забавив в другої, в другої.

Ї вечеря солодшая в три рази від твої.»

«Тай якби я та і знала в котрої, в котрої,

Вона ж би си відцурала сорочечки свої.»

Пішла мила тай у поле фасульки садити,

 Пішов милий у коршмочку горівочку пити.

Посадила я фасульочки тай іду додому,

Повертаю до коршмочки, п’є милий з кумою.

«Іди, милий до домочку роботу робити,

Ти, кума, іди до мене, шос маю питати.»

Пішла кума перед мене, не може відказати,

Я знайшла гостру сапу, головочку втяла.

«Отут тобі кума жити, отут тобі пити,

Тай не будеш мені молоденькій тай дім розводити.»

***

Ой надумав я жинитися, гадав жінку мати,

Тай вбив мороз кукурудзу, нічим годувати.

Я  вбив мороз кукурудзу, я вбив мороз гречку,

Будем мати, пане брати, оба суперечку.

Пане брате, пане брате, ой зрадуй на мене,

Шо не хоче говорити дівчина до мене.

Аби вона, пане брате тоди говорила,

Як віросте серед села висока могила.

Ой могила, пане брате, могила, могила,

Якби її розорали, жито би родило.

Якби її розорали ще й заволочили,

Та з неї би пшениченьку не перевозили.

***

Ой під гай зелененький ходи мій миленький.

Тай затикав капелюшок розмаєм дрібненьким.

Нащо ж тобі, мій миленький, розмаю, розмаю,

Як я тобі на неділю квіточку тримаю.

Тече вода з-під явора, а під дубом сухо.

Чого сидиш, не говориш, моя щебетухо?

Аби тебе щебетала лихая година.

Було личко, як яблучко, тепер жовта глина.

***

Чому в ставу води нема? Бо випили орли.

Чом в сироти правди нема на світі ніколи?(2 р.)

Бо сирота рано встає, а пізно лягає,

Бо сирота до полудня й обіду чекає. (2 р.)

Іде наймит з поля, з поля, На воли вкриває,

Йа газдиня з усіх мисок йа в одну зсипає. (2 р.)

Питаються діти: - Нащо це, мамо, зсипаєш?

- Це нашому наймитові, най пообідає. (2 р.)

Та на тобі, наймиточку, вечерю з обідом,

Та й що тобі не достане, то доїдай хлібом. (2 р.)

 Не берися, наймиточку, до хліба цілого,

Але бери на запічку букарку черствого. (2 р.)

- Бодай тобі, газдинечко, так легко конати,

Та як мене по обіді хлібом доїдати. (2 р.)

Через тиждень тяжко роблю, в неділю до млина,

Йа все газда нарікає: роботи з тя нема. (2 р.)

Вийшов наймит, вийшов наймит на тік молотити:

- Дякую ти, господарю, не можу робити. (2 р.)

Вийшов газда, вийшов газда на тисові двері:

- Чекай, чекай, наймиточку, не йди без вечері. (2 р.)

- Та й не хочу вечеряти, та й не хочу їсти,

Лишень хочу з господарем коло стола сісти. (2 р.)

  

 

Пісні, записані від Каралаш Надії Петрівни (1920 р. н.)

 

***

Співають, коли шиють вінок

Видко пташечку по літанячку,що низенько літає.

Видко сироту по весіллячку, Що вона татка не має. (2р.)

Двір не вметений, стіл не стелений, родинка не спрошена. (2р.)

Двір вметуть пташки, стіл встеля свашки, родинку спросять дружки (2р.)

***

Вирубайте той садочок, звідки сонце сходить,

Та най мені буде видко, де мій милий ходить. (2р.)

Ходить милий по садочку, а я по долині,

Та й крається мені серце на дві половині.(2р.)

- Зійди, милий, зійди, милий, з горба на долину,

Розвесели моє серце, хоч на половину.(2р.)

Зійшов милий, зійшов милий, з горба на долину,

Розвеселив моє серце ще й мою родину. (2р.)

- Сідай, милий, на ковбочку, най тя поколишу,

Шукай собі, милий, другу, бо я тебе лишу.(2р.)

- Ой не тепер, моя мила, другої шукати,

Як не раз я нагуркавси коло твої хати. (2р.)

- А ти стукав, а ти гуркав, я не виходила,

Чого-сь собі не роздумав, що-м тя не любила. (2р)

***

- Воротарю, воротарю-воротарчичку,

Я втвори, я втвори воротечка. (2р.)

- Ой що ж там, ой що ж там за пан їде?

Ой що ж нам, ой що ж нам за дар везе?

- Найкраще, найкраще горняточко,

Крайнеє, крайнє дитяточко. (2р.)

***

- Пустіт до хати, будем плясати,

Надворі мороз, плясати немож.

- Пустіт до груби, загрієм зуби,

Пустіт до печі, загрієм плечі.

 

Ой в ліску, в ліску, на жовтім піску,

Та й виросла сосна, тонка, висока.

Тонка, висока, гіллям широка.

На тонкій сосні – колиска срібна.

А в тій колисці – панна йа гречна.

Панна йа гречна, панна йа Ганна.

Та й колишуть її три браття рідні,

Та й співають її три голосочки.

Одини голос каже, що ненько кличе,

Що ненько кличе – воли пригнати.

Воли пригнати, в стайню загнати.

Другий голос каже, що мамка кличе.

Що мамка кличе – води принести,

Води принести, вогонь розкласти.

Третій голос каже, що братчик кличе ,

Що братчик кличе – мед-вино пити.

Мед-вино пити і довго жити,

Пане господарю, віншуємо вас.

Віншуємо вас щастям-здоров’ям!

Щастям-здоров’ям, новим Рождеством!

 

***

Зійшов місяць, зійшов місяць

Над мойов коморов.

- Вийди, кумко, вийди, любко,

З тобов поговорю.(2 р.)

- Зажди, милий, зажди, милий,

Зажди хоч годину,

Най я присплю, заколишу

Маленьку дитину. (2 р.)

- Добре тобі, кумко-любко,

Дитя колисати,

А надворі метіль мете,

Не можу стояти. (2 р.)

Метіль мете, метіль мете,

Снігом замітає,

Скляниця із медом-вином

До рук прилипає. (2 р.)

- Та й хто ж тебе, куме любий,

Та й на цесе просив,

Щоб ти мені, куме любий,

Мед-горівку носив. (2 р.)

- То не треба, кумко-любко,

На це запрошати,

Біле личко, чорні брови

Не дають ми спати. (2 р.)

***

Ой зацвила черемшина в зеленому гаю.

Хто приймаком не буває, той горя не знає. (2 р.)

- Вставай, приймак, вставай , приймак, годі тобі спати,

Йди запрягай штири воли, йди в поле орати.(2 р.)

Оре приймак, оре приймак, від краю до краю,

Йа всі жінки обід несуть, а мою бог має. (2 р.)

Оре приймак, оре приймак до сухого лому,

Випрягає сиві воли та й іде додому. (2 р.)

Прийшов приймак, прийшов приймак, заходить до хати,

Його стара, його стара зачала лаяти.(2 р.)

Наварила стара теща борщу з буряками,

Як наївся приймаченько та й вмився сльозами.(2 р.)

Наварила стара теща борщу з лободою,

Як наївся приймаченько та й вмився сльозою.(2 р.)

  

Використана література

 

«Пісні Буковини», Київ «Музична Україна» 1990.

 

Матеріали Ставчанського шкілького музею.