МАТЕРІАЛИ  ТВОРЧИХ ПРОЕКТІВ

 ДО УРОКУ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ

ЗА  РОМАНОМ  «ЖУРАВЛИНИЙ КРИК» РОМАНА ІВАНИЧУКА

 

Мета. Ознайомити учнів з сюжетом роману Романа Іваничука «Журавлиний крик», з’ясувати історичну основу твору;

обговорити порушені автором проблеми: політичні (трагедія кошового отамана – трагедія України, Запорозької Січі, народу), морально-етичні (національна гордість, вірність присязі, відданість і зрада, пам’ять і безпам’ятство);

формувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, активної життєвої позиції;

спонукати дітей до творчого мислення.

 

Актуальність теми.

Чому обрано саме цей твір?

Цей роман ми обрали як твір для позакласного читання.

Вважаємо, що ознайомлення з ним буде доречним після вивчення теми: «Пантелеймон Куліш. Історична хроніка «Чорна рада», 9 клас», тому що також належить до жанру історичної хронічки, продовжує тему козаччини, глибше розкриває  проблему ролі народу і його вождя в історії держави.

Крім цього, ми звертаємося до вивчення цього твору в пам’ять про його автора – письменника Романа Іваничука, який відійшов у вічність на 87 році році життя у  вересні 2016 року, та зважаючи на значну дату – 30 жовтня 2018 року – 215 років з дня смерті останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, героя роману.

 

Тип уроку. Можна розглядати цей урок як інтегрований, що проводиться двома учителями – учителем української літератури й учителем історії України, оскільки пропонований твір – роман історичний.

 

 

Обладнання.

Портрет письменника, роман «Журавлиний крик» Романа Іваничука (Іваничук Р.І. Журавлиний крик: іст. роман / Р.І. Іваничук – Львів: Каменяр, 1989. – 375 с., 1 арк.порт.), проектор, презентаційні матеріали, виставка книг письменника.

 

 

 

 

 

МАТЕРІАЛИ ДО УРОКУ

До вступного слова вчителя

(Про український історичний роман, місце творчості Романа Іваничука в історичному жанрі)

Наші провідні майстри історичної прози – Павло Загребельний, Юрій Мушкетик, Роман Іваничук – на диво працьовиті і продуктивні. У кожного по кільканадцять творів, присвячених нашій минувшині.

Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу, Людина-Історія.

Говорячи словами самого письменника – Романа Іваничука, «ми звертаємось до минулого, щоб краще зрозуміти наше сучасне й передбачити майбутнє». І в цьому розумінні романи Іваничука «Мальви» і «Журавлиний крик», можливо, сучасніші від багатьох творів. Написаних на актуальні теми сьогодення. І не лише для наших читачів, а й для іншомовних, тих, хто хоче збагнути нову європейську державу і її народ [5].

Роман Іваничук – свідок і активний учасник історичних подій, що нарешті сталися і на нашій землі. Автор постійно наголошував на тому, що майбутнє – наша державна незалежність – не впало на нас мов манна небесна. Воно сповна оплачене тяжкими стражданнями й жертвами багатьох поколінь народу.

Світ історичних романів Іваничука – це світ великих пристрастей, народна історія, безконечна дорога у вічному часі. Це українська доля у символічних образах , це мальви-квіти з України, черленим вином пролита на рідну землю кров, яка зарясніла кетягами калини, добута з каменю вода, що тамувала духовну спрагу народу

Як прозаїк Іваничук абсолютно індивідуальний і неповторний.  Такого відданого історичній тематиці митця в українській літературі  не було, який би так професійно, глибоко, зі смаком і умінням осучаснював історію.

Сказати, що входження Романа Іваничука в літературу було складним, нічого не сказати: він міг так і залишитися автором однієї книги. Але якої! Навіть якби з-під пера митця вийшли лише «Мальви» – першоназва «Яничари» (1968 р.), цього було би достатньо, аби сучасники вознесли його на Олімп… Літературний… Духовний. Бо на його «Мальвах» виросло не одне покоління. І це був його перший історичний роман. Він присвячений одній з найблагородніших тем, які звучать актуально і сьогодні, коли ми думаємо про моральне і духовне здоров`я нашого народу, – тема патріотизму і збереження людської гідності. Витоки цих неперебутніх рис Р. Іваничук шукає у глибинних надрах простого народу часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. І цим наче відповідає на запитання, чому під знамена Богдана так швидко стали тисячі лицарів, чому ця війна охопила весь український народ і була освячена стількома славетними перемогами.

Ясна річ, що Роман Іваничук з необхідності та за традицією української літератури, ставши політиком, громадським діячем, депутатом парламенту,  – передусім був і залишається бути письменником, і на все, що відбувалося в Україні, його погляд був спрямований крізь призму літератури.

Тож запрошуємо до розмови самого письменника.

 

ДІАЛОГ МІЖ АВТОРОМ – РОМАНОМ ІВАНИЧУКОМ

 і ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЕМ

Учень-автор:

Я народився 27 травня 1929 року у с. Трачі Косівського району на Івано-Франківщині в сім’ї сільського вчителя. Батько був учителем молодших класів. Це була бідна сільська школа. Мало хто з учителів хотів їхати в забуту  усіма глушину. Добре пам’ятаю портрет Тараса Шевченка, що висів на стіні у нашій хаті. Були в нас і українські книжки. Тому батько мав репутацію людини неблагонадійної, постійно перебував під наглядом польської поліції.

Вчився я спочатку в Коломийській гімназії, потім у Львівському університеті на філологічному факультеті. Згодом учителював у селі Щирці на Львівщині. Все це долітературний період біографії, хоча активно почав писати ще студентом.

Учень-літературознавець:

Звернемо увагу на перелік  творчого доробку письменника. Новели, повісті, романи. Яка титанічна праця! Яке фантастичнее захоплення історією свого народу!  Шістнадцять історичних романів – колосальна праця з дослідження історії своєї держави.

Романе Івановичу, чому Ви надали перевагу саме історичному роману?

Учень-автор:

Я задумав узятися за працю, в якій міг би дати волю роздумам над долею імперій, які неминуче приходять до розпаду, над неминучістю пробудження молодих умів, над причинами перемог, фатальних невдач у боротьбі за визволення з-під гніту чужоземного ярма. Бо саме ці проблеми становлять суть історії народів протягом тисячоліть.

Мені хотілося, щоб я зміг показати різні соціальні типи, характерні для суспільних формацій, де панує самовладдя однієї людини…

Мене цікавив процес формування вождя, його відступництво і прозріння, проблема солідарності народу.

Учень-літературознавець:

Пане Романе, роман «Журавлиний крик» багатоплановий, багатопроблемний. Як би ви стисло відповіли:  що ж це за твір?

Учень-автор:

У творі показана остаточна ліквідація Гетьманства, знищення Запорізької Січі і ув’язнення її останнього кошового отамана Петра Калнишевського у 86-річному віці на 25 років у найстрашнішій тоді московській тюрмі – Соловецькому монастирі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка відродити  втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі Московської імперії, кар’єри її фаворитів (Потьомкіна, Орлова, Зубова), розгром повстання Пугачова…

Життєвий шлях головного героя – філософа Павла Любимського – символічно перетинається з життям Григорія Сковороди, останнім гетьманом Кирилом Розумовським, письменниками Василем Капністом, Іваном Котляревським та Миколою Карамзіним.

А ще я сказав би так: у центрі роману «Журавлиний крик» – тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Григорій Сковорода) і Митець (маляр Сисой Шалмаков, Іван Котляревський). Така єдність присутня в кожному моєму історичному творі, але незмінно найважливішим її компонентом виступає Слово – першопочаток усього сущого. На жаль, право України на своє Слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами.

РОБОТА НАД ЗМІСТОМ РОМАНУ «ЖУРАВЛИНИЙ КРИК»

Учитель:

30 жовтня 2018 року – день, який сповістить, що 215 років тому зупинилося назавжди ослаблене серце «вічного старця кошового» Петра Калнишевського. Достукало «безмірно довгу лічбу його віку». Відкурликав свій довгий лебединий вік, який дорівнював аж ста дванадцяти рокам. Цілих 25 років відрахував йому немилосердний час перебування в темницях соловецького монастиря.  Останній кошовий отаман Січі Запорізької…

Саме про нього ми і поведемо нашу розмову.

Хто ж він – Петро Калнишевський?

РОЛЬОВА ГРА

«ПОСТАТЬ КАЛНИШЕВСЬКОГО ОЧИМА ІНШИХ ГЕРОЇ РОМАНУ»

Панас Тринитка:

Про Калниша я чув ще на Слобожанщині. Навіть примовку придумали: прийде, мовляв, Калниш – буде на столі книш.

Кошовий Лантух:

Калниша бояться і поважають. Ще б пак! Він козакував ще за кошового Костя Гордієнка, командував кумівським куренем, яко осавула двічі їздив депутатом у Петербург до матінки Єлизавети – благати, щоб заступилася за козацькі землі… Суддя Калнишевський може стати суддею йому, Лантухові.

Антін Головатий:

Слухав я Петра Калнишевського і радів його бесідою, рік бо він мудре слово. Мало нині рубати шаблею. Рим ослаб тоді, коли зібрав найбільше військо. Коли люди воюють, а не орють, то вони мають стільки своєї землі, скільки заступлено кінським копитом.

Учитель:

«І Катерині, і Калнишу дістався трон – кожному свій – одного року, тисяча сімсот шістдесят другого… І тут, і там чекали добрих змін»

Чому ж козацтво обрало своїм ватажком саме Калнишевського, за які риси, які почесті?

Спробуємо уявити собі отамана Калнишевського і поспілкуватися з ним.

ІНТЕРВ’Ю З КАЛНИШЕВСЬКИМ

Учень: Ви хотіли бути отаманом?

Калнишевський:

Так, «те, що було лише добрим наміром, стало нині обов’язком життя, а завтра стане ділом. Довго чекав отаман булави …чесно, без підмов і інтриг. Ждав її, бо вірив, що можу врятувати те, що стало на краю загибелі».

Учень: Як саме відбувалася ваша посвята у кошового отамана?

 

Калнишевський:

«Без литавр, без сурм, без посипання глиною чуба, без трикратного відмовляння приймав із рук писаря булаву, пернач, печатку й мовчки поклонився товаришам…»

Учень: Які були перші зміни, плани, бажання як кошового?

Калнишевський:

Врятувати Запорозьку Січ «хитрощами, покірністю, сміливістю і твердою рукою. Припинити гультіпацію і вольницю. Створити військо на зразок турецьких спагіїв, у якому служать хлібороби, відробляючи повинність за земельні наділи».

«Я роздам жеребки на землі, урочища, ліси, озера, ріки. Я наділю землею багатодітних, а гультіпак, які надумали сім’ю звести, відвіную сріблом із військового скарбу. Кожну нову оселю, що виросте серед дикого степу, звелю збудувати церкву з парафіяльною школою. А кумом буду на хрестинах у будь-кого, хто запросить».

Учень:

Один із козаків тихо звернувся до вас з віншуванням, яке мало б було прозвучати голосно на козацькій раді:

- Дай йому, боже, лебединий вік і журавлиний крик…

Як розуміти ці слова? Який зміст у них криється?

Калнишевський:

«Дай, боже, довгий вік» – побажання довголіття, бо вік лебедя довгий, і «журавлиний крик»  – кричить-бо журавель тільки на волі.

Учень:

Запорізька Січ – козацька вольниця. Як Петро Калнишевський бачить майбутнє Січі, що його турбує?

Калнишевський:

«Ми воюємо, ми лицарі, які не женяться і не плодяться. Тож буяють степи тирсою, а не хлібом, і людняться не козацтвом, а чужинцями…» Як  чинити далі?

«Шаблею і ралом! Шаблею і ралом, братове. Бо чим стала Україна? Гарнізоном. Тож треба, щоб вона отримала всі державні чинники господарства, торгівлю, рільництво, ремесло, а ні, то нас проковтне кріпацтво, і військо наше муситиме захищати його. Часи Сірка минули. Тоді ще можна було однією зброєю брязкати. Нині брязкати замало. А хто цього не втямить, той не годен бути правителем Вольностей Запорозьких».

БЕСІДА ЗА ЗМІСТОМ РОМАНУ

Орієнтовні питання для проведення бесіди:

1. Чому автор дає таку назву твору?

2. Чому роман потрапив до читача лише у 1988 році, а не відразу після написання?

3. Хто з героїв роману вас вразив найбільше і чому?

4. Чим приваблює вас образ Петра Калнишевського? У чому сила і слабкість героя?

5. У чому трагізм образу Петра Калнишевського?

6. Чим керувався Петро Калнишевський, коли отримував козацьку булаву?

7. Які гріхи спокутував Петро Калнишевський?

8. Як ви вважаєте, чи мав гріхи Калнишевський перед Україною?

9. Чи вартий прощення нащадків кошовий Калнишевський? Чому?

10. Як оцінює власне життя Петро Калнишевський?

11. Яке ваше ставлення до цієї історичної постаті?

12. Чи можна сказати, що роман закінчується трагічно?

РОБОТА В ГРУПАХ

Завдання:

1) Дослідити за текстом роману [5].

• Чому Калнишевський відмовився від волі і не повернувся до свого народу?  (С.370)
• Які надії пов’язує Калнишевський з Павлом Любимським, якому вдалося вибратися на волю? (С.266)
• Як через образ Павла Любимського втілюється проблема просвітництва народу? (С. 196, 197, 167)
• Чи поділяєте ви осудження Павлом Любимським рабської покори козаків? (С.160)
• Як у тексті переплітаються життєві стежки Калнишевського і Сковороди? (С. 82, 83)
• Які філософські думки Сковороди знайшли своє відтворення у романі?

(С.83, «пізнай самого себе», с.81 «пізнай добре свій народ», «знайди своє місце», с.80 «триєдність світу»)

• Який вплив мав Сковорода на Калнишевського? (С.82, монолог кошового)
• Що може змінити становище народу, держави? (С.205)

Довідка для вчителя:

1. Віра у справу, бо «без цієї віри ні мозок, ні руки нічого створити не зможуть, бо без віри не варто жити – ходи жебраком по світу без думок і без мети».

2. З’єднатися проти спільного ворога.

3. Філософська мисль, яка колись оновить світ, повинна йти з усіх кінців земної кулі.

4. Мати снагу внести свій внесок у світову скарбницю мислей.

5. Воля і повернення в рідний край.

 

ТВОРЧА ЛАБОРАТОРІЯ

Завдання 1.

Скласти тест за змістом роману «Журавлиний крик» Романа Іваничука.

Варіант тесту

1. Ким був обраний П.Калнишевський:

а) гетьманом; б) кошовим; в) курінним.

2. П.Калнишевський здобув це звання:

а) у результаті змови; б) царським указом; в) козацькою радою.

3. Яку мету поставив перед собою Калнишевський:

а) створити самостійну державу;

б) приєднатися до Туреччини;

в) закріпити і узаконити козацькі вольності і права.

4. Чим нагородив князь Потьомкін П.Калнишевського:

а) орденом; б) дзиґарями (годинник); в) маєтками.

5. Як було покарано Калнишевського:

а) страчено; б) вислано таємно у Соловецький монастир;

в) ув’язнено у казематі.

Завдання 2.

Прочитати рядки.

Доповнити цитатами із твору – опис казематів Соловецького монастиря:

Лиш сивий морок

В стінах казематів –

У цій тюрмі лихій.

Вологе світло ллється із-за грат

На вбогий стіл, на цемент,

На кайдани…

(Кесар Андрійчук, «Шевченко в казематі»)

Завдання 3

Підготувати творчі проекти-дослідження

Проект 1.

Які заслуги Петра Калнишевського як ватажка козацького перед своїм народом, державою?

Варіант учнівського проекту

Десять років був Калнишевський отаманом. «Служили козаченьки десять років вірно, щоб ті землі обрубані свої на крихту – зберегти. Кликав цар турецький у підданство – відмовили. І десь же воював Пугачов… Не пристали…».

А цариця була щедра…

За Бендери та Ізмаїл – орден із зображенням власної пар суни кошовому отаману та ще й на георгіївській стрічці, щоб на шиї міг носити; за Перекоп – шаблю у срібних піхвах; за першу дунайську виправу – медаль; за Сілістрію платив уже запорожець Грицько Нечоса-Потьомкін – тридцять вісім мідних котлів для всіх куренів прислав: обжирайтесь, козаки, як маєте чим, а за перемогу й мир з турками – то вже дулю з маком.

«Подробиці не знадобляться прийдешнім поколінням… Їх цікавитиме, на яку висоту розуму, духу, хоробрості спроможні були тоді піднятися люди. Згадають його добрі, хай і малі, діла. Хоча б те, що ось він у столичній депутації відстояв-таки в цариці самарську паланку, яку хотіли прилучити до Новосербії, що представив Сенатові копії універсалів Хмельницького, що описав кордони Запорозьких Вольностей і подав на затвердження в іноземну колегію. Хто зна, чи міг би це зробити, якби… не став перед царицею на коліна…» .

«І ше з рук кошового церкви і школи виростають…».

«Так, я таки добре вчинив, що не пішов з гайдамаками, бо втопив би у крові Запорожжя, я дорбе зробив, що не пішов за Пугачовим: Вольності таки зберіг…».

«Не подумайте, братове, що я іншим духом дихаю, ніж ви. Та знаю від вас більше і дальше від вас бачу. Дармо пролита кров ніколи не увіллється назад у людські жили. Я її, тую кров побратимську, приберегти хочу…».

«Калнишевський, попереджаючи новий козацький бунт, рушив кошем з двотисячною партією кінноти на Перекоп… Турки на колінах…».

Проект 2.

Як сталося, що Запорозька Січ з вільної демократичної республіки стала опорою темної сили  деспотизму?

Варіант учнівського проекту

У другій половині XVII століття козацтво гинуло. Царський уряд дедалі обмежував права запорожців:

• з 1750 року Запорожжя повністю перейшло під владу гетьмана і київського генерал-губернатора;
• пізніше всі справи, що стосувалися Січі, почав вирішувати Сенат;
• було проведено реєстрацію і паспортизацію козаків;
• обмежувалися функції загальновійськових рад, час від часу заборонялися вибори старшини;
• Запорожжя оточувалося військовими поселенцями, вихідцями з інших країн (доповнення на с.11 вказаного видання роману).

 

Проект 3.

Чому на середину 70-х років XVIII століття в імператриці Катерини та її найближчого оточення дедалі частіше з’являється думка про необхідність остаточної ліквідації Запорозької Січі?

 

Варіант учнівського поекту

На середину XVIII століття в імператриці Катерини ІІ та її найближчого оточення дедалі частіше з’являється думка про необхідність остаточної ліквідації Запорозької Січі, тому що:

• жили вони за своїми законами;
• не існувало кріпацтва (тому було пристановище для втікачів);
• брали участь у численних повстаннях;
• дедалі ширшого розвитку набував розвиток господарства фермерського зразка;
• козаки були вже непотрібні як військова сила.

 

Проект 4.

Позиція Петра Калнишевського під час вторгнення царських полків на Січ для її остаточного зруйнування.

 

Варіант учнівського проекту

Калнишевський розгубився. Ще не вірив, що це прийшов кінець Січі.

«Не можна нам іти проти царського війська, спробуємо піти з просьбою до Текелія…Візьміть хліб-сіль та рушники…»

«Калнишевський, Глоба й Головатий сиділи неподалік від генерального намету – під конвоєм, у кайданах. Дивилися на жорстоку руйнацію, отупілі, а коли звалилася баня покровської церкви, Калнишевський глухо застогнав і впав лицем до землі».

Козаки не чинили опору царським військам.

Чому так?

По-перше, в паланках були родичі, мирні жителі, фактично вони були заложниками.

По-друге, драгунів було 40 тисяч, а козаків – 10 тисяч.

По-третє, і ті, і інші були християнами.

По-четверте, якби навіть козаки перемогли драгунів, яка була подальша перспектива?

 

 

 

 

ІНСЦЕНІЗАЦІЯ УРИВКА

Розмова царя Олександра І з ув’язненим Калнишевським

у Соловецькому монастирі

 

Цар Олександр І: Чи правда те, що й досі живе тут останній кошовий Запорозької Січі?

Калнишевський: Він перед вами, ваша величносте.

Цар: Це неймовірно…Калнишевський уже тоді, коли його забрали з Січі, був вельми старий. З тої пори минуло стільки літ!.. Ти й справді останній кошовий?

Калнишевський: Я – Калнишевський. Розсерджений моїми прокльонами, бог хотів, видно, щоб я вийшов з ями на світ божий, та не зміг уже побачити його.

Цар: Скільки тобі нині літ?

Калнишевський: Сто десять, царю…Лебединий мій вік. А цілих двадцять п’ять відрахували мені потьомкінські дзигарі в сій обителі…

Цар: Ти вільний, старче. Можеш їхати куди хочеш. Навіть у Малоросію.

Калнишевський: Ви віддаєте мені те, що для мене вже не існує. Темницею став для мене світ, відкурликав я своє журавлине і в цій обителі готуватися буду до майбутнього життя.

Цар: Якої відплати жадаєш за кривду, тобі заподіяну?

Калнишевський: Неокупна моя кривда, царю. Окупитися вона може тільки свободою мого народу, який і я допоміг занапастити вольними і невольними гріхами своїми. Але ти її не повернеш.

Тюрем не зруйнуєш, бо не обійдеться імперія без них. То прошу лише одного: зведи на Соловках острог, щоб майбутні страждальці могли в ньому почуватися людьми, а не червами гнойовими…

 

СУЧАСНІ ПАРАЛЕЛІ

 

1. Зробити коментар до тексту:

«Чи ж то настав час пишатися тюрмою? Бо донині мало хто знав у світі про міцні Соловецькі каземати, про таємних колодників, а якщо й знали, то хто бачив? Тепер невже це буде напоказ?»

 

 

2. Що ви знаєте про Соловецьку тюрму періоду Радянського Союзу та у наші часи?

Учень 1:

Якщо на самому початку закладення монастиря це мала бути суто християнська православна обитель, від часу Калнишевського вона перетворилася на тюрму народів. Багато в’язнів було саме з України, «адже не помер народ, то й має силу і відвагу постачати тюрмам в’язнів» [4].

 

Учень 2:

Соловецький монастир радянської доби – то страшна сталінська катівня. У 1930-х роках тут знищено десятки тисяч людей різних національностей. Та закатовано близько 500 українців – цвіту й гордості нації. Серед них – письменники Валер’ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Валер’ян Поліщук, професори Сергій Грушевський, Миколи Зеров, Петро Зозуляк, режисер Лесь Курбас, міністр освіти Директорії УНР Антін Крушельницький та його сини Богдан і Остап та багато інших синів і дочок неньки-України  [4].

 

 

 

Учень 1:

Вчитаймося в рядки наступного документа: «…всего в количестве 1116 человек содержащихся в Соловецкой тюрьме ГУГБ НКВД СССР – РАССТРЕЛЯТЬ». Скільки безневинних душ загублено! За що понесли покарання? Більшість – за свободу свого народу, національні інтереси, державу [4].

 

 

 

 

 

 

 

Учень 1: Ось у цих застінках пробув чверть століття старець-отаман. Тут, далеко від України, знайшов свій останній притулок.

   

На надгробній плиті на могилі кошового надпис:

 «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атаман Петра Калнышевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году  на смирение. Он в 1801 году по высочайшему  повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного християнина, искренно познавшенго свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу, 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».

 

Учень 2:

                                                  

На іконі Пресвятої Покрови Божої матері XVIII століття внизу у правому кутку зображений останній кошовий отаман Запорозької Січі  Петро Калнишевський.

          Прохання прославити у лику святих отамана Петра Калнишевського сучасні козачі отамани зі своїми духівниками УПЦ висловили на зустрічі з Запорізьким архієпископом Лукою (Коваленко), яка відбулася в рамках засідання Ради отаманів України. У свою чергу, архієпископ Запорізький і Мелітопільський Лука, як керівник профільного Синодального відділу, зазначив, що зроблено ще один крок на шляху зміцнення українського козацтва. «Об’єднання стане незворотнім, коли кожен козак усвідомлює важливість у його житті віри православної», – додав владика.

Матеріали з канонізації кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, було передано на розгляд Священного Синоду Української православної Церкви.

У 2008 році УПЦ КП канонізувала Калнишевського під іменем Петра Багатостраждального, а у 2014 році він був канонізований УПЦ МП.

 

 

Учень 2:

У 2015 році Патріарх Філарет освятив на хуторі Буда, що на Чигиринщині, першу в Україні козацьку церкву останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського.

 

Цей праведний у свій час був прикладом для холодноярівців, які до останнього боролися за свободу та державність. Тому саме в цій знаковій місцині і звели храм на його честь. Петра Калнишевського указом Катерини ІІ довічно заслали до Соловецького монастиря. Там він провів аж чверть століття. Навіть коли отримав прощення, все одно лишався ченцем у монастирі.

– Він сказав, що не вийде зі своєї ями, доки Україна не буде свобідною, – переповідає предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. – Петро Калнишевський прожив 112 років. І ми віримо, що сьогодні він молиться за Україну, бо вона бореться з агресором. Наш праведний переміг терпінням і стражданням. І саме в пам’ять про такого святого ми сьогодні освятили цей храм. Для того, щоби наш народ надихався подвигом пращурів і захищав свою країну. З нами Бог, бо з нами правда!

– Ми взяли трохи землі з Хортиці, на Соловках і з його родового помістя в Пустовійтівці, – розповідає ініціатор зведення церкви Олег Островський. – І всю цю землю поклали в символічну могилу Петра Калнишевського, що біля храму. Тепер кожен патріот може його тут вшанувати. Ми повинні пам’ятати тих, хто зберіг цю землю для нас.

 

 

Сама церква дерев’яна. І вона – перша в Україні на честь цього святого. Храм у козацькому стилі з ексклюзивними деталями. Хрести на його куполах виростають із тризубів. В амвоні ж умурований камінь, привезений із Соловків, місця упокоєння отамана-християнина.

Всередині церкви – унікальний іконостас. Його тримають на руках різьблені з дерева козаки-запорожці.

 

ДИСКУСІЯ

«ВІДРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ. ЯКИЙ ШЛЯХ ОБИРАЄМО?»

Питання до дискусії:

1. Що загрожувало державності України у XVIII столітті?

2. «Чи може мати силу народ у деспотичній державі?»

3. Ми живемо у демократичній державі. Яку силу має народ у наш час?

4. Чи маємо ми права і свободи? Яке наше право вибору?

5. Що підточує могутність будь-якої держави?

6. Що з названого вище характерне для сучасної України?

7. Яким має бути ватажок народу, його лідер, голова держави?

8. Чи допомагає роман «Журавлиний крик» Романа Іваничука замислитися над питанням державності, волі, ролі ватажка на шляху до свободи?

 

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Пам'ять про останнього кошового отамана жива. І живий образ його, «сивовусого дідугана з козацьким довгим чубом, опущеним навкіс черес покраяне зморшками ґудзувате чоло. Він був не надто високим, але кремезний, одягнений у дорогий запорозький жупан, шабля в обсипаних коштовним камінням піхвах. Обвітрене обличчя зібралося у зморшки, губи стиснуті, очі блискучі…»

Батько-отаман, що навіки залишився у землі соловецькій за міцними кам’яними мурами. І сьогодні гримотить своїми хвилями студене море, й викочується валами аж до стін Коронної вежі, з-над вод повзуть холодні тумани, а літо таке ж коротке, заквітчане горобиною, черемхою й журавлиною…

Козак-легенда…

Високо пролітають в небі над Україною журавлині ключі, несучи на своїх крилах нашу невмирущу минувшину…

І їхнє «курли…» будить нашу пам’ять…

Журавлі ж бо курличуть тільки на волі…

 

 

 

(Музичний супровід: пісня «Колодязний журавель», музика Вадима Ільїна, вірші Юрія Рибчинського, виконує: ансамбль “Ватрівчани”  [Електронний ресурс]  Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=kNgiyBfVAjM)

 

ТЕМИ ПОВІДОМЛЕНЬ АБО РЕФЕРАТІВ

ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

 

1. Доля України за романом ««Журавлиний крик» Романа Іваничука.

2. Образ України в романі «Журавлиний крик» Романа Іваничука.

3. Трагедія кошового отамана Петра Калнишевського і трагедія України в романі.

4. Ідея державності та незалежності України та проблема державного діяча в історії (за романом «Журавлиний крик» Романа Іваничука).

5. Проблема вождя і народу в романі.

6. Значення роману «Журавлиний крик» Романа Іваничука вчора і сьогодні.

7. Лист до кошового Петра Калнишевського.

8. Мої роздуми над долею героя.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел                                                                        

1. Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти : монографія / К. О. Баханов. – Донецьк: ТОВ Юго-Восток, Лтд, 2005. – 384 с.

2. «Дума про Калнишевського» (Ой, з за гори, з за лиману) [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=H6ZSbK-UW40

3. Жадько В. Педагогічна проектна діяльність як основа відродження історичної пам'яті молоді / В. Жадько // Проектна діяльність у ліцеї: компетентнісний потенціал, теорія і практика : наук-метод. посібник / За ред. С. Шевцової, І. Єрмакова та ін.  – К.: Департамент, 2008. – 520 с.

4. Здубич В. Де наші кістки – там і Україна. Враження учасників Соловецької прощі [Електронний ресурс] / Василь Здубич // Режим доступу: http://getmanat.org/kalnyshevskiy

5. Іваничук Р.І. Журавлиний крик: іст. роман / Р. І. Іваничук  – Львів: Каменяр, 1989. – 375 с., 1 арк.порт.

6. Менкуш Галина: «Пiсня про Калнишевського» [Електронний ресурс] /

Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=5097mQe8vkY

7. Петро Калнишевський. «Могутній, нескорений і незабутній» (2013) [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=UMedVPKWh2U

8. Пехота О. Освітні технології : навч.-метод. посібник / О. Пехота,                А. Кіктенко, О. Любарська та ін.; за заг. ред. О. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001.  – 256 с.

9.  Соловецькі острови стали могилою для багатьох українців [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://na.mil.gov.ua/32773-solovecki-ostrovi-stali-mogiloyu-dlya-bagatox-ukrayinciv

 10. Шуляк М. І. Проектні технології навчання у процесі вивчення української мови та літератури та в позакласній роботі [Електронний ресурс] / Марія Іллівна Шуляк // Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-6F9141C4C055B/list-B65BB05F26