Методична розробка на тему:"Сучасні методи професійно - теоретичної підготовки в ПТНЗ"

Міністерство освіти і науки України

Державний професійно-технічний навчальний заклад

«Полтавське вище професійне училище ім. А.О.Чепіги»

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала викладач англійської мови

Гонтарюк Гонтарюк Наталія Олександрівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Полтава 2019р.

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………2

Розділ 1 Теоретична частина…………………………………………………….5

1.1. Поняття про методи навчання………………………………………………5

1.2. Класифікація методів професійно-теоретичного навчання……………...8

1.3.Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності на уроках професійно-теоретичного навчання в ПТНЗ………………………….17

1.4. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів ПТНЗ у процесі професійно-теоретичної підготовки…………………………………………...23

1.5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні…………………………...26

1.6. Проблема оптимального вибору методів професійного навчання

в ПТНЗ.…………………………………………………………………………30

Розділ 2. Практична частина ………………………………………………….32

2.1. Методична розробка уроку з предмету «Іноземна мова»……………………………………………………………………………32

Висновки…………………………………………………………………………41

Список використаної літератури……………………………………………….42

Вступ

Динамічні зміни, які відбуваються останнім часом у професійно-технічній освіті (ПТО), спрямовані на те, щоб допомогти випускникам професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) у професійній підготовці. У них повинні бути сформовані та розвинуті такі якості, як творчий пошук, високі професійні знання та навички. Усе це вимагає нових підходів до підготовки кваліфікованого робітника.

Наразі актуальною проблемою залишається недостатній рівень підготовки сучасного робітника. Як показує анкетування, велика кількість роботодавців не задоволена підготовкою випускників ПТНЗ. Крім своїх функціональних обов’язків, майбутній фахівець повинен володіти сучасними інформаційними технологіями, знанням новітніх досягнень, бути професіонально мобільним, швидко адаптуватись до змін на виробництві та постійно підвищувати свій професійний рівень.

Інтеграційні підходи до навчання, які впроваджуються останнім часом в ПТО, вимагають від учня високої базової теоретичної та практичної підготовки. На жаль, учні ПТНЗ недостатньо цікавляться новітніми технологіями, у більшості випадків не готові до дослідницької та творчої діяльності, яка переходить на високу якість результатів роботи кваліфікованого робітника. Саме цього аспекту вимагається від робітників у сучасних виробничих підприємств. Наприклад, на японських підприємствах, як правило, за шість місяців новий товар проходить від стадії нової ідеї до заводського випуску. Для розробки нової продукції пропонується більше тисячі можливих варіантів. Отже, у сучасних високо розвинутих країнах на підприємствах у багатьох випадках використовується творча, дослідницька робота всіх фахівців для випуску потрібного товару. В умовах жорсткої конкуренції, наприклад між японськими фірмами Honda і Yamaha за ринок мопедів та мотоциклів, Honda кожний день випускала нові моделі, і Yamaha зруйнувалась. Дослідники японського виробництва вказують, що у всесвітньо відомі фірми робітників беруть високоосвічених або чимось видатних.

Тому необхідним є розроблення нових підходів до підвищення якості ПТО, що має на меті загальне підвищення рівня підготовки кваліфікованих робітників у середніх спеціальних навчальних закладах. Це сприятиме підвищенню кваліфікації майбутніх фахівців у різних галузях виробництва та послуг.

Проблема дослідження методів професійно-теоретичної підготовки в ПТНЗ широко розглядається у працях Д.Тхоржевського, І.Зязюна, Н.Ничкало, В.Радкевича, О.Коберника, Т.Кравченко, Н.Островерхової та ін.

Питання підвищення ефективності професійно-технічної освіти досліджували Ничкало Н., Радкевич В., Мадзігон В. та багато інших [1-5]. На погляд багатьох учених, розвиток професійно-технічної освіти передбачає створення умов для реалізації творчої діяльності кожного учня, профорієнтацію учнів на роботу в різних сферах виробництва тощо. Поряд з цим в Україні існує відчутний розрив між високим рівнем інформаційно-інноваційних перетворень в освіті та відносно низьким рівнем використання наукових і технологічних досягнень безпосередньо в навчальному процесі.

Як відомо, ефективність навчально-виробничого процесу випускників залежить від теоретичної та практичної підготовки робітника. Наприклад, вкрай важливо, щоб учні ПТНЗ технічного профілю, володіли сучасною теорією розв’язування винахідницьких задач, яка надає можливість створити на уроках атмосферу інтелектуального пошуку та творчості [6,7].

Під натиском освітніх потреб регіонального ринку праці ПТНЗ вимушені міняти структуру прийому учнів на різні професії та спеціальності за максимального збереження вже існуючого педагогічного кадрового складу.

Нині система ПТО не встигає швидко реагувати на нові процеси на ринку праці, через що виникають протиріччя між вимогами державних органів, суспільства й виробництва до професійного рівня педагогічних кадрів, які не мають достатньої кваліфікації. Тому треба подумати про розробку нових, загальних для всіх професій ПТО, кваліфікаційних вимог, що стосуються інтелектуалізації та інформатизації праці, поєднання цієї праці з управлінськими, менеджерськими функціями, підприємницькими та бізнесом, з тенденціями творчого підходу. Проте все це вступає у протиріччя з традиційними кваліфікаційними вимогами, оскільки динаміка ринку праці має протиріччя з консерватизмом професійно-технічних освітніх структур.

Вирішення цих питань передбачає розробку типової навчально-програмної документації підвищення кваліфікації робітників, основою якого може бути стандарт або мінімальний (обов’язковий, базовий) обсяг знань, умінь і навичок з урахуванням сучасних технологій.

Для того щоб навчити випускників ПТНЗ виконувати якісно, на сучасному рівні, функціональні обов’язки своєї професії, потрібно сформувати інший зміст професійного навчання, з використанням прийомів винахідницького мислення, Інтернет-середовища, оптимального підбору матеріально-технічного забезпечення, інтерактивних форм і методів навчання.

Вкрай важливо, щоб випускники ПТНЗ вміли працювати з інформаційними джерелами, вносити розвивальний компонент в навчальний-виробничий процес, працювати самостійно та бути компетентними в інших галузях науки і техніки.

Компетенції, які вимагають сьогодні роботодавці, включають рівень знань та вмінь працівника, уміння працювати самостійно, творчо, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, мати базове програмне забезпечення та правила його використання в проектних та науково-дослідних роботах, у процесі виробництва, розробки технологічних процесів та ін.

Зміни, які відбуваються у професійно-технічній освіті в напрямку європейської інтеграції, вимагають перегляд вимог до особистісних та професійних якостей фахівців. Це є і професійна ерудиція, і творчість, які надають можливість швидко орієнтуватись в умовах зростаючої конкуренції на ринку праці.

Окрім того, орієнтація у наявних технологіях навчання слугує добрим стимулом для творчості в навчальному процесі у майбутній діяльності. Як відомо, урок має загальну схему «мета – засоби - результат». Щоб досягти цього результату потрібна цілеспрямована взаємодія вчителя та учня. Мета уроку забезпечує розв’язання освітніх, виховних та розвивальних завдань. Учень повинен отримати ланцюг умінь, знань, навичок і рівня творчого мислення. Серед методів навчання сучасному викладачеві слід використовувати сучасні методи організації та керування навчальною діяльністю учнів, методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності, методи контролю та корекції знань, методи ТРВЗ.

 

 

Розділ 1 Теоретична частина

1.1. Поняття про методи навчання

Успіх навчання залежить як від правильного визначення його мети і завдань, так і від способів досягнення їх, тобто від методів навчання. Незважаючи на те, що методи навчання використовуються протягом багатьох віків, розробка теорії методів навчання завдавала і завдає вченим-педагогам немало клопотів. Спостерігаючи за процесом навчання, дидактики і методисти звернули увагу на надзвичайну різноманітність видів зовнішньої діяльності педагога і учнів на уроці. Ці види діяльності і стали називати методами навчання: педагог розповідає – він використовує метод розповіді; учні читають книгу – метод роботи з книгою; учень розв'язує задачі – метод розв'язування задач; педагог викликав учня для перевірки знань — метод усного опитування і т.д.

Кількість таких методів у різних авторів виявлялась надто великою, а найменування їх вкрай різноманітними. Виникла необхідність впорядкування цього широкого і багатогранного переліку методів. Для цього потрібно було вказати суттєві ознаки, за якими можна було б визначити, чи варто даний вид діяльності педагога і учня називати методом навчання, чи це є якоюсь іншою характеристикою навчання. При визначенні сутності методів думки педагогів розійшлися: одні автори визначали метод як сукупність прийомів навчальної роботи, інші - як шлях, по якому педагог веде учнів від незнання до знання, треті - як форму змісту навчання, четверті – як спосіб взаємопов'язаної діяльності педагога і учнів, спрямованої на досягнення завдань навчання. При цьому майже всі означення вірні. Однак, в якій мірі вони найсуттєвіші і дозволяють осмислити процес навчання та організувати його? – питання залишається відкритим.

У більшості підручників з педагогіки і в посібниках з дидактики та методики методи навчання класифікують у залежності від зовнішнього вираження способу (форми) діяльності педагога чи учня в процесі навчання, почасти від засобу, що відіграє в тому чи іншому способі провідну роль. Так визначаються методи розповіді, бесіди, ілюстрації і демонстрації, письмових, графічних робіт, самостійної роботи, повторення, лабораторних робіт і т.д. Розповсюдженими методами вважаються робота з підручником, розв'язування задач, використання засобів мистецтва. Однак, неважко помітити, що всі ці методи не характеризують пізнавальну діяльність, яку, з одного боку, здійснюють учні, а з другого - організує викладач. Але саме пізнавальна діяльність учнів є головною умовою засвоєння ними навчального матеріалу. Навчання є пізнання, але реалізується воно особливим чином.

Будь-який метод є системою усвідомлених послідовність дій людини, які сприяють досягненню результату, що відповідає визначеній меті. Тому будь-який метод передбачає усвідомлену мету без чого взагалі неможлива цілеспрямована діяльність суб'єкта. Усвідомивши свою мету, людина здійснює діяльність, тобто систему дій, обумовлену засобами, що є в її розпорядженні. Отже, можна зробити висновок, що будь-який метод у дії передбачає поставлену мету, відповідну їй діяльність (систему дій), необхідні засоби, процес зміни об'єкта, досягнуту мету (результат застосування методу).

Але метод навчання характеризується певними особливостями, обумовленими тим, що учень, який слугує об'єктом впливу педагога, є одночасно і суб'єктом, тобто особистістю, від інтересів і волі якої залежить її діяльність у відповідності з діями викладача. Якщо педагог не викликає в учнів мети, що відповідає його завданням, то акт навчання не може відбутися і метод впливу не досягне очікуваного результату. При цьому мета учня не обов'язково повинна співпадати з метою викладача, вона повинна тільки відповідати їй. Адже, коли педагог дає завдання, маючи на увазі повторити використання якогось правила, то в учня виникає тільки бажання виконати дане завдання.

Таким чином, метод навчання передбачає, перш за все, мету педагога і його діяльність з допомогою наявних у нього засобів. В результаті виникає мета учня і його діяльність завдяки наявності відповідних засобів. Під впливом цієї діяльності виникає і здійснюється процес засвоєння учнем навчального змісту, досягається визначена мета або результат навчання. Цей результат слугує критерієм відповідності методу меті. Отже, будь-який метод є системою цілеспрямованих дій педагога, які забезпечують організацію пізнавальної і практичної діяльності учня, засвоєння ним змісту і тим самим досягненню мети навчання. Іншими словами, метод навчання передбачає обов'язкову взаємодію викладача і учня, спрямовану на організацію навчання учня, а в результаті цієї діяльності реалізується процес навчання, засвоєння учнем змісту освіти. Якщо сказати коротше, то методи навчання — це способи спільної діяльності педагога й учнів, спрямовані на вирішення завдань навчання.

Поширеним в дидактиці є поняття "прийом навчання". Прийом — це елемент методу, його складова частина, разова дія, окремий крок у реалізації методу або модифікація методу в тому випадку, коли метод невеликий або простий за структурою.

У процесі навчання методи і прийоми використовуються в різноманітних поєднаннях. Один і той же спосіб діяльності учнів в одних випадках може бути як самостійний метод, в інших – як прийом навчання. Наприклад, пояснення, бесіда є самостійними методами навчання. Якщо ж вони епізодично використовуються викладачем в процесі практичної роботи для залучення уваги учнів до виправлення помилок, то пояснення і бесіда набувають значення прийому навчання, що є складовою методу вправ.

Метод навчання – це складне, багатовимірне утворення. Якби вдалося побудувати його просторову модель, то ми побачили б унікальний кристал, що переливається багатьма гранями і постійно змінюється. Саме таку конфігурацію пропонують і висвічують ЕОМ при спробі наочного моделювання методу навчання.

У методі навчання виявляються об'єктивні закономірності, мета і завдання, зміст, принципи, форми навчання. Діалектика взаємозв'язку методу з іншими категоріями дидактики взаємо-зворотна: будучи похідними від мети і завдань, змісту, форм навчання, методи, разом з тим, виявляють зворотний і надзвичайно могутній вплив на становлення і розвиток цих категорій. Ні мета й завдання, ні зміст освіти, ні форми роботи не можуть бути реалізовані без урахування можливостей їх практичної реалізації, а саме таку можливість забезпечують методи. Вони ж обумовлюють темп розвитку дидактичної системи — навчання прогресує так швидко, наскільки дозволяють йому рухатися вперед використовувані методи.

 

 

 

1.2. Класифікація методів професійно-теоретичного навчання

Як багатомірне утворення, метод має багато аспектів, взявши кожний з яких за основу, можна групувати методи в систему. У зв'язку з цим існує багато класифікацій методів, в яких останні об'єднуються на основі однієї або кількох загальних ознак. Так, одні педагоги стали класифікувати методи за джерелами знань, інші - за дидактичними завданнями, треті — за логічними формами мислення, четверті – за сукупністю цих ознак і т.д.

Класифікація методів навчання – це впорядкована за певною ознакою їх система. Нині відомі десятки класифікацій методів навчання. Однак нинішня дидактична думка дозріла до розуміння того, що не варто прагнути до встановлення єдиної і незмінної номенклатури методів. Навчання – надзвичайно рухливий, діалектичний процес. Система методів повинна бути динамічною, щоб відображати цю рухливість, враховувати зміни, що постійно відбуваються в практиці використання методів. Розглянемо сутність і особливості найбільш обґрунтованих класифікацій методів навчання.

1.               Традиційна класифікація методів навчання, що започаткована ще в стародавніх філософських і педагогічних системах і уточнена для нинішніх умов. Загальною ознакою методів в ній є джерело знань. Таких джерел здавна відомо три: практика, наочність, слово. З розвитком культурного прогресу до них приєдналося ще одне - книга, а в останні десятиліття все більше заявляє про себе не паперове джерело інформації – відео у поєднанні з найновішими комп'ютерними системами. В даній класифікації виділяється п'ять методів: практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відео-метод. Кожен з них має модифікацію (способи вираження).

Практичний	Наочний	Словесний	Робота з книгою	Відео-метод
Досліди, вправи, навчально- продуктивна прац	Ілюстрації, демонстрації, спостереження учнів	Пояснення, роз'яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, лекція, дискусія, диспут	Читання, вивчення, реферування, швидкий огляд, цитування, виклад, складання плану, конспектування	Перегляд, навчання, вправи під контролем "електронного вчителя", контроль

2. Класифікація методів за призначенням (М.Данилов, Б.Єсипов). Загальною ознакою класифікації є послідовні етапи процесу навчання на уроці. Виділяють такі методи:

— набуття знань;

— формування умінь і навичок;

— використання знань;

— творча діяльність;

— закріплення;

— перевірка знань, умінь і навичок.

Неважко помітити, що дана класифікація методів узгоджується з класичною схемою організації навчального заняття і підпорядкована завданню допомогти педагогам у реалізації навчально-виховного процесу і спростити номенклатуру методів.

3. Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (І.Лернер, М.Скаткін). Тип пізнавальної діяльності – це рівень самостійності (напруженості) пізнавальної діяльності, якого досягають учні, працюючи за запропонованою схемою навчання. Ця характеристика тісно переплітається з рівнями розумової активності учнів. У даній класифікації виділяються наступні методи:

— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

— репродуктивний;

— проблемний виклад;

— частинно-пошуковий, або евристичний метод;

— дослідницький.

Якщо, наприклад, пізнавальна діяльність, яка організована викладачем, обумовлює лише запам'ятовування готових знань і наступне їх безпомилкове відтворення, яке може бути й неусвідомленим, то тут має місце достатньо низький рівень розумової активності і відповідний йому репродуктивний метод навчання. При більш високому рівні напруженості мислення учнів, коли знання добуваються в результаті їх власної творчої пізнавальної праці, має місце евристичний або ще більш високий – дослідницький метод навчання. Дана класифікація отримала широке розповсюдження. Охарактеризуємо її.

Сутність пояснювально-ілюстративного методу полягає в тому, що педагог повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують у пам'яті цю інформацію. Повідомлення інформації викладач здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібники), наочних засобів (картини, схеми, кіно- й діафільми, натуральні об'єкти в аудиторії і під час екскурсій практичного показу способів діяльності (показ досвіду роботи за комп’ютером, зразків інструкцій з охорони праці, способів складання схем, способів складання планів, анотації і т.д.). Учні виконують ту діяльність, яка необхідна для першого рівня засвоєння знань, слухають, дивляться, пробують на дотик, маніпулюють предметами і знаннями, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і запам'ятовують.

Пояснювально-рецептивний метод (рецепція - сприймання) – один з найекономніших способів передачі підростаючому поколінню узагальненого й систематизованого досвіду людства. Ефективність його перевірена багаторічною практикою і він завоював собі місце в навчальних закладах усіх країн на всіх ступенях навчання.

Недоліком цього методу є те, що навіть при використанні найрізноманітніших засобів з боку педагога, характер пізнавальної діяльності учнів залишається одним і тим же - сприймання, осмислення, запам'ятовування. Хоча без цього методу не можна забезпечити жодної цілеспрямованої дії учня. Такі дії завжди ґрунтуються на певний мінімум його знань про мету і завдання, порядок і об'єкт дії.

В репродуктивному методі навчання виділяють ознаки:

— знання учням пропонують в "готовому" вигляді;

— педагог не лише повідомляє знання, а й пояснює їх;

•      учні усвідомлено засвоюють знання, розуміють їх і запам'ятовують. Критерієм засвоєння є правильне відтворення (репродукція) знань; необхідна міцність засвоєння забезпечується шляхом багаторазового повторення знань.

Знання, отримані в результаті пояснювально-ілюстративного методу, не формують навичок і умінь користуватися цими знаннями. Для набуття учнями умінь, навичок та досягнення другого рівня засвоєння знань викладач за допомогою системи завдань організує багатократне повторення повідомлених ним знань і продемонстрованих способів діяльності. Педагог дає завдання, а учні їх виконують – розв'язують подібні задачі, складають плани, працюють за інструкцією за комп’ютером. Від того, наскільки важке завдання, від здібностей учня залежить, як довго, скільки разів і з якими проміжками учень повинен повторювати роботу.

Таким чином, відтворення і повторення способу діяльності за завданнями викладача є головною ознакою репродуктивного методу навчання. Цей метод передбачає організуючу, збуджуючу діяльність учня. Для підвищення ефективності репродуктивного методу дидактики й методисти спільно з психологами розробили систему вправ, а також програмовані матеріали, що забезпечують зворотний зв'язок і самоконтроль. Помітне місце займає удосконалення способів інструктажу учнів.

Певну роль при реалізації цього методу може відігравати алгоритмізація. Учням задається алгоритм, тобто правила і порядок дій, в результаті виконання учень навчається розпізнавати об'єкт (явище), з'ясовує його наявність і одночасно здійснює певний порядок дій. Використання алгоритмів у навчанні є однією з форм пред'явлення учням орієнтирів для здійснення чітко визначеної діяльності. Це один з прийомів пояснювально-ілюстративного методу. Використання учнями відомого їм алгоритму за завданням викладача характеризує прийом репродуктивного методу.

Те ж стосується і різноманітних програмованих посібників. Програмоване навчання в його прямій формі, машинне й безмашинне, дотримуючись норм поетапного навчання, разом з тим, є формою і засобом реалізації інформаційно-рецептивного і репродуктивного методів. Учень отримує певну порцію інформації, а потім використовує її для визначення серед різних варіантів відповідей якоїсь однієї на поставлені питання. Для цього він повинен добре усвідомити ознаки явища, що викладені в посібниках, а потім розпізнати ці ознаки у відповідності з даним питанням. Програмоване навчання є засобом і формою реалізації обох методів.

Таким чином, репродуктивний метод може набувати різноманітних форм і здійснюватися різними засобами. Це вправи над натуральними предметами, над матеріалом підручника і навчального посібника, розумові вправи (порівняння, узагальнення, класифікація тощо). Вправи можуть бути індуктивні й дедуктивні, під безпосереднім керівництвом і контролем педагога й у вигляді самостійної роботи. В усіх випадках мова йде про вправи, тобто неодноразове повторення подібних дій.

Найважливішою перевагою даного метода є економність. Він забезпечує можливість передачі значного обсягу знань, умінь за мінімально короткий час і з найменшими затратами зусиль. Міцність знань може бути достатньо високою завдяки їх багаторазовому повторенню.

Характерним для обох розглянутих методів є те, що вони сприяють збагаченню учнів знаннями, уміннями і навичками, формуванню у них основних розумових операцій (аналіз, синтез, абстрагування і т.д.), але не гарантують розвитку творчих здібностей учнів, не дозволяють планомірно й цілеспрямовано формувати їх. Ця мета досягається іншими методами. І першим серед них є проблемний виклад.

Суть проблемного викладу полягає в тому, що викладач висуває, формулює проблему, сам її розв'язує, показуючи шлях розв'язання в її справжніх, але доступних для розуміння учнів суперечностях, розкриває хід думки в процесі розв'язання проблеми.

Призначення цього методу полягає в тому, що педагог показує зразки наукового пізнання, наукового вирішення проблем, ембріологію знання, а учень не лише сприймає, усвідомлює і запам'ятовує готові наукові висновки, але й стежить за логікою доведення, за плином думки викладача чи іншого засобу (кіно, телебачення, книга), контролює її переконаність, переконується в правильності такого аналізу. У нього виникають сумніви, запитання щодо логіки і переконаності як доведення, так і самого вирішення; він сам бере участь у прогнозуванні наступного кроку мислення, досліду і т.д.

Істинність знань, як і ефективність способів діяльності, адресованих учням, необхідно не лише утверджувати, ілюструвати, але й доводити з метою прилучення їх до способів пошуку знань, формування переконаності в істинності отримуваних знань. За допомогою методу проблемного викладу учні отримують еталон наукового мислення і пізнання, зразок культури розгортання пізнавальних дій.

Сутність частинно-пошукового (евристичного) методу навчання виражається в наступних його характерних ознаках:

— знання учням необхідно здобувати самостійно;

— викладач організовує не повідомлення чи виклад знань, а пошук нових знань з допомогою різноманітних засобів;

— учні під керівництвом педагога самостійно розмірковують, розв'язують пізнавальні завдання, створюють і розв'язують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, роблять висновки і т.ін., в результаті чого в них формуються усвідомлені міцні знання.

Метод, при якому викладач організує участь учнів у виконанні окремих кроків пошуку, названий частинно-пошуковим або евристичним. Педагог конструює завдання, ділить його на допоміжні, накреслює план пошуку, а сам план реалізує учень. Користуючись цим методом, викладач використовує різноманітні засоби - усне слово, таблиці, дослід, картини, натуральні об'єкти. Цей метод може бути побудований індуктивно або дедуктивно, при поєднанні прямої і побічної взаємодії учасників процесу. Головне ж у всіх випадках полягає в способі організації пізнавальної діяльності учнів.

Учень же сприймає завдання, осмислює його умову, розв'язує частину завдань, актуалізуючи наявні знання, здійснює контроль і самоконтроль у процесі виконання визначеного плану, мотивує свої дії, але при цьому його діяльність не передбачає планування етапів дослідження, самостійного співвідношення етапів між собою. Все це робить педагог.

Сутність дослідницького методу навчання передбачає наступне:

— викладач разом з учнями формулює проблему, на розв'язання якої визначається певний відрізок навчального часу;

— знання учням не повідомляються. Учні самостійно здобувають їх у процесі вирішення (дослідження) проблем, порівнюючи різноманітні варіанти отриманих відповідей. Засоби для досягнення результату також визначають самі учні;

— діяльність викладача потребує оперативного управління процесом розв'язання проблемних завдань;

— навчальний процес характеризується високою інтенсивністю, навчання супроводжується підвищеним інтересом, отримані знання відзначаються глибиною, міцністю, дієвістю.

Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння знань, виконує досить важливі функції. Він покликаний, по-перше, забезпечити теоретичне та практичне використання знань; по-друге, оволодіння методами наукового пізнання в процесі пошуку цих методів і використання їх; по-третє, сприяє формуванню рис творчої діяльності; по-четверте, є умовою формування інтересу, потреби в такій діяльності. В результаті дослідницький метод сприяє формуванню повноцінних, добре усвідомлених, оперативно й гнучко використовуваних знань і формуванню досвіду творчої діяльності.

Враховуючи ці функції, сутність дослідницького методу можна визначити як спосіб організації пошукової, творчої діяльності учнів, спрямованої на розв'язання нових для них проблем. Учні розв'язують проблеми, які вже розв'язані суспільством, наукою і є новими лише для них. У цьому полягає велике навчальне значення вирішення таких проблем. Викладач подає ту чи іншу проблему для самостійного дослідження, знає її результати, етапи вирішення і ті риси творчої діяльності, які необхідно проявити в процесі її розв'язання. Побудова системи таких проблем дозволяє передбачувати діяльність учнів, поступово формуючи необхідні риси творчої діяльності.

Його недоліки – значні витрати часу й енергії педагогів і учнів. Використання дослідницького методу вимагає високого рівня педагогічної кваліфікації викладачів і відповідної підготовки учнів.

4. За дидактичними завданнями виділяють дві групи методів навчання:

— методи, що сприяють початковому засвоєнню навчального матеріалу;

— методи, що сприяють закріпленню і вдосконаленню набутих знань (Г.Щукіна, І.Огородников та ін.).

До першої групи належать: інформаційно-розвиваючі методи (усний виклад викладача, бесіда, робота з книгою); евристично-пошукові методи навчання (евристична бесіда, диспут, лабораторні роботи); дослідницький метод. До другої групи належать: вправи (за зразком, коментовані вправи, варіативні та ін.); практичні роботи.

5. Найпоширенішою в дидактиці останніх десятиліть XX століття стала класифікація методів навчання, запропонована Ю.К.Бабанським. В ній виділяється три великі групи методів навчання:

— методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

— методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;

— методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Основою даної класифікації є цілісний підхід до діяльності викладача і учня в навчально-виховному процесі:

I. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Перша підгрупа (за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації):

Словесні (розповідь, бесіда, лекція);

Наочні (ілюстрація, демонстрація);

Практичні (досліди, вправи, навчально-продуктивна праця).

Друга підгрупа (за логікою передачі і сприймання інформації):

Індуктивні;

Дедуктивні;

Аналітичні, синтетичні, аналітико-синтетичні.

Третя підгрупа (за ступенем самостійності мислення учнів у процесі оволодіння знаннями):

Репродуктивні;

Проблемно-пошукові.

Четверта підгрупа (за ступенем управління навчальною діяльністю. Навчальна робота під керівництвом педагога. Самостійна робота учнів):

Робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота;

Робота під керівництвом педагога, включаючи й роботу на навчальних машинах;

Самостійна робота учнів (з книгою, письмова, лабораторна, виконання творчих завдань).

II. Методи стимулювання і мотивації навчання.

Перша підгрупа:

Методи стимулювання інтересу до навчання;

Пізнавальні ігри;

Навчальні дискусії. Створення ситуацій емоційно-моральних переживань;

Створення ситуацій зайнятості, апперцепції, пізнавальної новизни.

Друга підгрупа:

Методи стимулювання почуття обов'язку і відповідальності;

Переконання в значущості навчання;

Пред'явлення вимог, вправи, спрямовані на виконання вимог;

Заохочення в навчанні. Засудження недоліків у навчанні.

ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.

Перша підгрупа:

Методи усного контролю і самоконтролю;

Індивідуальне опитування;

Фронтальне опитування;

Усні екзамени, програмоване опитування.

Друга підгрупа:

Методи письмового контролю і самоконтролю;

Контрольна письмова робота;

Письмові заліки, письмові екзамени;

Програмовані письмові роботи.

Третя підгрупа:

Методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю;

Контрольна лабораторна робота. Машинний контроль.

Жодна з розглянутих класифікацій методів не позбавлена недоліків. Практика багатша і складніша будь-яких наймайстерніших побудов і абстрактних схем, тому пошуки більш досконалих класифікацій, які внесли б ясність у суперечливу теорію методів і допомогли б педагогам удосконалювати практику, продовжується.

Встановлено, що методи в навчально-виховному процесі виконують навчальну, розвиваючу, виховну, стимулюючу (мотиваційну) і контрольно-корегуючу функції. За допомогою методу досягається мета навчання – (навчальна функція), обумовлюються ті чи інші темпи і рівні розвитку учнів (розвиваюча функція), а також результати виховання (виховна функція).

Метод слугує для викладача засобом спонукання учнів до навчання, є головним, а інколи й єдиним стимулятором пізнавальної діяльності - у цьому полягає стимулююча функція.

Нарешті, за допомогою всіх методів, а не лише контролюючих, педагог діагностує хід і результати навчального процесу, вносить до нього необхідні зміни (контрольно-коригуюча функція). Функціональна придатність різноманітних методів не залишається сталою протягом всього навчального процесу, вона змінюється від першого курсу навчання в училищі до третього курсу, інтенсивність використання одних методів зростає, інших — спадає.

Функціональний підхід є основою для створення системи методів, в якій вони проявляються як відносно самостійні шляхи і засоби досягнення дидактичних завдань. Метод визначається як самостійний, якщо він має суттєві ознаки, що відрізняють його від інших методів.

1.3.Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності на уроках професійно-теоретичного навчання в ПТНЗ

Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграють словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.). Викладач з допомогою слова викладає, пояснює навчальний матеріал, а учні слухають, запам'ятовують і засвоюють.

Розповідь. Формування свідомості починається з роз'яснення учням найпростіших уявлень і понять у галузі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики й естетики. Розповідь дозволяє раціонально викласти й обґрунтувати факти, поняття, погляди, норми і цінності суспільного життя.

Розповідь викладача – це опис подій і предметів, жива й образна форма монологічного викладу інформації; містить у собі переважно фактичні відомості (опис подій, фактів, відомостей з історії, біографічні відомості, відомості про норми і правила поведінки та ін.). Для того, щоб розповідь, як метод навчання, мала вплив на свідомість учня, вона повинна бути яскравою, емоційною, виразною, викликати в почуття і враження. Розповідь дозволяє подавати інформацію послідовно і систематично. Для її змісту характерна повнота інформації наукова достовірність, відповідна спрямованість. Ефективність розповіді залежить від того, як вона пробуджує думку учня, викликає у нього емоційне ставлення до почутих фактів, подій. Найбільш повне сприйняття розповіді відбувається тоді, коли в ній ясна тема, виділені основні факти, забезпечена логічна послідовність, що відображає рух думки від явищ до сутності.

Важливе значення має використання яскравих і доступних образів, а також проблемність, динамізм у поданні інформації, коли викладач розкриває виникнення тих чи інших суперечностей у розвитку тих, чи інших галузей, суспільства, в науці, техніці, їх боротьбу, перемогу одних сил і поразку інших. При цьому викладач висловлює своє ставлення до процесу і результату боротьби.

Щоб зміст розповіді був зрозумілий учням, необхідно спиратися на раніше засвоєні ними знання, їх життєвий чуттєвий досвід, чуттєве сприйняття, викликане в процесі розповіді.

Розповідь може містити різноманітні прийоми викладу — оповідання, опис, розмірковування, діалог.

Найважливішими вимогами до мови викладача, що розповідає, є ясність, правильність, емоційна виразність, точність і простота висловлення думки, доступна для розуміння технологія.

Пояснення — розкриття викладачем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими предметами. Здійснюється в формі розповіді, бесіди, лекції та ін. Пояснення створює в учнів зв'язне, логічно послідовне уявлення про обладнання, підприємства, виробничий процес та ін. Словесне пояснення відкриває викладачу широкі можливості виховного впливу на учнів.

Пояснення може забезпечити лише першу стадію засвоєння – сприйняття і усвідомлення нового знання. В учнів створюється початкове уявлення про новий зміст, складається певне ставлення до нього. Від цього в значній мірі залежить ефективність наступної роботи з метою формування моральної свідомості вихованців.

Логічний план пояснення визначається характером нової інформації, віковими особливостями сприйняття і мислення учнів, а також завданнями, що висуваються викладачем перед учнями.

Пояснення ефективне лише тоді, коли обсяг і зміст його доступний для сприймання, розуміння і початкового запам'ятання. Пояснення, як правило, триває 10—15 хв.

Дуже важливо викликати в учнів жвавий інтерес до пояснюваного. Мова викладача повинна бути зрозумілою, виразною, але не уподібненою до патетичної декламації.

Бесіда – один з методів навчання і виховання, що використовується для організації розумової діяльності учнів; в процесі бесіди учні, відповідаючи на запитання викладача і своїх товаришів, набувають нових знань про природу, суспільство, людину; у них формуються морально-естетичні поняття, уявлення, переконання, здійснюється розумовий, етичний, естетичний розвиток.

Сутність бесіди полягає у спілкуванні педагога з учнем. В залежності від змісту вона може бути науковою, політичною, етичною або естетичною; використовується як на уроці, так і в позаурочний час. Вона може бути навчальною або здійснюватися у формі вільного обміну думок, з усією групою, групою учнів чи з окремим учнем.

В ході бесіди формуються теоретичні знання, морально-етичні уявлення, учні навчаються використовувати свої знання в нових взаємозв'язках, розширюють їх в активній пошуковій розумовій діяльності, отримуючи для цього додаткові стимули у вигляді запитань, нової інформації, що йде від педагога. При цьому учні діляться своїм досвідом, висловлюють думки, беруть активну участь у розв'язанні різноманітних навчальних завдань, формулюють власні висновки.

Щоб досягти необхідного ефекту навчання, викладачу необхідно вибирати тему бесіди з урахуванням навчальних завдань, її актуальності, беручи до уваги рівень знань учнів, їх інтереси, досвід, а також вихованість. В основі бесіди повинні бути покладені факти, що розкривають науковий, соціальний, моральний або естетичний зміст тих або інших аспектів суспільного життя. Форма подачі може бути різною, але вона повинна бути спрямована на активну розумову діяльність учнів.

Ефективність бесіди обумовлена:

1) наявністю продуманого плану;

2) умінням викладача добиватися правильних відповідей учнів;

3) умінням викладача уточнювати певні знання, уміння, факти;

4) наявністю контакту і довір'я між співбесідниками.

Бесіда, як правило, розпочинається з обґрунтування її теми. Це дозволяє підготувати учнів до майбутнього обговорення як життєво важливої, а не надуманої справи. На основному етапі бесіди викладач подає матеріал для обговорення, потім так формулює запитання, щоб учні вільно висловлювали свої судження, самостійно формулювали висновки і узагальнення. Чим менше говоритиме викладач, а більше учні, тим успішніше відбуватиметься бесіда. Завдання викладача — спрямовувати і виправляти відповіді учнів. На завершення викладач підсумовує висловлене під час бесіди, формулює найраціональніше розв'язання проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Лекція – це розгорнутий, організований в доступній формі систематичний і послідовний виклад сутності теоретичної проблеми або проблеми соціально-політичного, морального, етичного, естетичного змісту. Логічним центром лекції є певне теоретичне узагальнення, що належить до сфер наукового пізнання. Конкретні факти, що є основою бесіди чи розповіді, тут слугують лише ілюстрацією або початковим моментом.

Основні вимоги до лекції: цілеспрямованість, емоційність викладу, цілісне розкриття теми чи якогось крупного і важливого розділу курсу; аналіз конкретних фактів, явищ і їх узагальнення; композиційна чіткість; ясність аргументації і наукова обґрунтованість висновків; використання різноманітних методичних прийомів; живе й задушевне слово педагога.

Лекція передується чітким формулюванням теми, її найважливіших завдань і плану. Помітний ефект дає визначення на початку лекції проблеми, яка потребує свого розв'язання, розкриття її значення для науки, техніки, пояснення явищ суспільного життя, для процесу навчання і виховання.

В процесі лекції детально аналізуються найважливіші факти, явища, події, коротко викладається другорядний матеріал; роз'яснюються складні явища, поняття, формули та ін. Доцільний прийом так званої конкретизації, тобто розкриття складного явища чи поняття на одному або кількох переконливих конкретних прикладах. Висновки й узагальнення можуть формулюватися за фактами, будучи результатом аналізу фактичного матеріалу (індукція) або ж навпаки, обґрунтовуватись конкретними фактами, які доводять висновки, формули, закономірності, сформовані викладачем (дедукція).

Тема лекції, як правило, поділяється на основні питання. Завершуючи розгляд одного з питань, вчитель робить короткий висновок (або пропонує зробити це учням) і називає наступне питання. Чіткість поділу лекції на питання полегшує її сприйняття, запис і засвоєння.

Побічним завданням лекції є навчання учнів самостійно робити доповіді.

У своїй книзі І.П.Підласий відзначає, що від інших методів словесного викладу лекція відрізняється: а) більш чіткою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) насиченістю інформації; г) системним характером висвітлення знань.

Предметом лекції у ПТНЗ є опис технологічного устаткування, професійної діяльності, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей переважно причинно-наслідкового характеру.

Найважливішими умовами ефективності лекції є: а) складання викладачем детального плану лекції; б) повідомлення учням плану, ознайомлення їх з темою, метою і завданнями лекції, в) логічно стрункий і послідовний виклад усіх пунктів плану; г) короткі узагальнюючі висновки після висвітлення кожного пункту плану; д) логічні зв'язки при переході від однієї частини лекції до другої; е) проблемність і емоційність викладу; є) жива, образна мова, своєчасне залучення прикладів, порівнянь, яскравих фактів; ж) контакт з аудиторією, гнучкість управління розумовою діяльністю учнів; з) всебічне розкриття найважливіших положень лекції; и) оптимальний темп викладу, який дає можливість учням записати основні положення лекції; і) виділення (диктування) того, що необхідно записати; ї) використання наочності (демонстрації, ілюстрації, відео та ін.), що полегшує сприйняття і розуміння тих чи інших положень лекції; й) поєднання лекцій з семінарськими, практичними заняттями, на яких самостійно ґрунтовно аналізуються окремі положення.

Лекції сприяють економії навчального часу і за показником сприймання змісту інформації, який в залежності від певних умов може коливатися в межах 20 - 50 відсотків, є одним з найефективніших методів виховання й навчання.

Наочні методи – виділяються дві групи: методи ілюстрацій і методи демонстрацій. Метод ілюстрації передбачає показ учням ілюстрованих посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, картин, портретів учених. Метод демонстрацій передбачає демонстрацію приладів, дослідів, технічних установок, різноманітних препаратів, показ фільмів і діафільмів.

Практичні методи – письмові вправи, коментування вправ, виконання практичних завдань у комп’ютерному класі, навчально-виробничих майстернях.

При індуктивному методі:

1 варіант: викладач спочатку повідомляє факти, демонструє наочні посібники, організує виконання вправ, поступово підводить учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання положень.

Учні: засвоюють спочатку одиничні факти, потім роблять висновки і узагальнення навчального характеру.

2 варіант: викладач ставить перед учнями проблемні завдання, які вимагають самостійних суджень від частинних положень до більш загальних, до висновків і узагальнень. Учні: самостійно розмірковують над фактами, роблять висновки й узагальнення.

При дедуктивному методі: викладач спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово виводить частинні випадки, більш конкретні завдання. Учні сприймають загальні положення, формули, закони, а потім засвоюють конкретні результати.

Репродуктивні методи передбачають використання словесних, наочних і практичних методів. При репродуктивній розповіді викладач в готовому вигляді формулює факти, доведення, означення, акцентуючи увагу на головному, що необхідно засвоїти. Аналогічно будується лекція і бесіда.

Репродуктивні методи ефективні тоді, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформаційний характер, є досить складним або принципово новим для того, щоб учні засвоїли самостійно.

Проблемно-пошукові методи навчання використовуються в проблемному навчанні. Викладач використовує такі прийоми: створює проблемні ситуації, організує колективне обговорення можливих підходів до розв'язання проблемних ситуацій, підтверджує правильність висновків тощо. Учні, ґрунтуючись на попередньому досвіді і знаннях, висловлюють припущення про шляхи розв'язання проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання.

Методи самостійної роботи передбачають самостійну роботу учнів при виконанні найрізноманітніших видів навчальної діяльності. Найпопулярнішим видом є робота з книгою, довідковою літературою.

1.4. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів ПТНЗ у процесі професійно-теоретичної підготовки

Будь-яка діяльність здійснюється більш ефективно і забезпечує якісні результати, якщо при цьому в особистості є сильні, яскраві, глибокі мотиви, які викликають бажання діяти активно, сповна, переборюючи неминучі труднощі, несприятливі умови та інші обставини, наполегливо просуваючись до визначеної мети. З мотивацією діяльності тісно пов'язано її стимулювання. Стимулювати — означає спонукати, давати поштовх, імпульс думки, почуття і дії. З метою підвищення і зміцнення впливу на особистість учня тих чи інших факторів використовуються різноманітні методи стимулювання, серед яких найпоширенішими є змагання, пізнавальні ігри, заохочення, покарання та ін.

Змагання в педагогічному процесі організується викладачем з урахуванням того соціально-психологічного факту, що підліткам властиве прагнення до самоутвердження, здорового суперництва, пріоритету, першості. Залучення учнів до боротьби за досягнення найкращих результатів у професійному навчанні, праці і громадській діяльності спонукає відстаючих підтягуватися до рівня передових, стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, новаторських починів, відповідальності.

Змагання може бути колективним та індивідуальним, розрахованим на тривалий термін і епізодичним. У процесі його організації і проведення дотримуються традиційних принципів: гласність, конкретність показників, порівняння результатів, можливість практичного використання передового досвіду.

Дієвість змагання підвищується при розумному насиченні як навчальної, так і поза-навчальної діяльності ситуаціями переживання успіху, пов'язаними з позитивними емоційними переживаннями. Таких ситуацій особливо потребують учні, що відчувають певні утруднення в навчанні. У зв'язку з цим необхідно добирати такі завдання, з якими учні цієї категорії могли б впоратися без особливих утруднень, а потім переходити до більш складних вправ. Надійним шляхом створення ситуації успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учням. У цьому випадку повинні бути і словесні заохочення, підбадьорювання учня, що викликатимуть у нього впевненість у своїх силах, намагання відповідати оцінці педагога.

Заохочення – спосіб вираження громадської позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня колективу. Стимулююча роль заохочення визначається тим, що в ньому міститься суспільне визнання того образу дій, який вибрано й реалізується учнями у житті. Переживаючи почуття задоволення, учень відчуває піднесення бадьорості й енергії, впевненості у власних силах І подальший рух вперед.

Виховне значення заохочення зростає, якщо воно містить у собі оцінку не лише результату, але мотиву і способів діяльності. Необхідно привчати учнів цінувати, перш за все, сам факт схвалення, а не його престижне значення. Погано, якщо учень очікує нагороди за найменший успіх. Заохочення особливо необхідні учням несміливим, невпевненим. Педагогу необхідно потурбуватися про те, щоб не з'явились учні захвалені і позбавлені громадської уваги.

Ефективність виховного впливу заохочення залежить від того, наскільки воно об'єктивне і знаходить підтримку в громадській думці колективу.

Покарання – це такий вплив на особистість учня, який виражає осуд (засудження) дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки, і змушують учнів неухильно дотримуватися їх. Покарання коригує поведінку дитини, дозволяє їй ясно зрозуміти, де і в чому вона помилилась, викликає почуття незадоволення, дискомфорту, сорому. Цей стан породжує в учнів потребу зміни своєї поведінки. Але покарання ні в якому разі не повинно причиняти страждань - ні фізичних, ні моральних.

Уміле використання покарань вимагає від викладача педагогічного такту і певної майстерності. Всяке покарання повинно супроводжуватися аналізом причин і умов, що сприяли тому чи іншому вчинку учня. Не варто використовувати колективні покарання, а також зловживати карами.

Мотиви обов'язку і відповідальності учнів у навчанні дозволяють переборювати неминучі труднощі, відчувати радість, почуття задоволення від переборення труднощів у навчанні.

Мотиви обов'язку і відповідальності формуються на основі використання цілої групи методів і прийомів: роз'яснення учням суспільної та індивідуальної значимості навчання; пред'явлення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку як учнів; привчання їх до виконання вимог; заохочення за успішне, добросовісне виконання своїх обов'язків; оперативного контролю за виконанням вимог і в необхідних випадках відзначення недоліків, засудження, з тим, щоб викликати більш відповідальне ставлення до навчання. Методи і прийоми формування обов'язку й відповідальності у навчанні ґрунтуються на методах виховання учнів, що підкреслює єдність процесів навчання й виховання.

Роз'яснення особистої значимості професійного навчання. Переконання учнів у особистій значимості професійного навчання передбачає розкриття ролі майбутньої професії в розвитку особисті учня та всього суспільства. Показ учням на переконливих прикладах того, що зростання професійної майстерності значно підвищує продуктивність праці, створюються можливості для широкого раціоналізаторства і винахідництва, для механізації і автоматизації виробництва і на цій основі полегшення трудових процесів, що використання результатів науки обумовлюють революційні зміни на виробництві — все це важливі елементи формування розуміння суспільної значимості праці. Розповіді, бесіди, лекції в цьому випадку набувають характеру методів стимулювання обов'язку в навчанні.

Пред'явлення навчальних вимог. Цей метод визначається правилами поведінки, критеріями оцінки знань з усіх предметів, правилами внутрішнього розпорядку, Статутом ПТНЗ. Необхідно мати на увазі, що стимулювання почуттів обов'язку і відповідальності в навчанні повинно поєднуватися з методами привчання учнів до виконання навчальної та професійної роботи, навчальних вимог, бо відсутність таких навичок може викликати відставання учнів у навчанні, а відповідно й порушення дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших учнів і самого викладача.

1.5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні

Управління будь-яким процесом передбачає здійснення контролю, тобто певної системи перевірки ефективності його функціонування. З кібернетичних позицій контроль покликаний забезпечити зовнішній зворотний зв'язок (контроль педагога) і внутрішній (самоконтроль учня). Контроль спрямований на отримання інформації, аналізуючи яку педагог вносить необхідні корективи в хід навчально-виховного процесу. Це може стосуватися зміни змісту, перегляду підходу до вибору форм і методів педагогічної діяльності або ж принципової перебудови всієї системи роботи.

Контроль буває різних видів і форм, а також може здійснюватися за допомогою різноманітних методів.

Методи контролю — це способи, з допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів і педагогічної роботи викладача Найдоступнішим методом контролю є планомірне цілеспрямоване й систематичне спостереження викладача за діяльністю учнів.

Як відносно самостійний етап, контроль у процесі навчання виконує взаємопов'язані освітню, розвиваючу й виховну функції.

Освітньо-розвиваюче значення перевірки знань, умінь і навичок виражається в тому, що учні не лише отримують користь, вислуховуючи відповіді товаришів, але й самі беруть активну участь в опитуванні, ставлячи запитання, відповідаючи на них, повторюючи матеріал про себе, готуючись до того, що кожен з них може бути опитаний у будь-який момент. Навчальна роль перевірки полягає й у тому, що учні слухають додаткові пояснення чи коментарі викладача з приводу невдалої відповіді учня чи незадовільного засвоєння матеріалу.

Виховна функція контролю полягає у привчанні учнів до систематичної роботи, в їх дисциплінованості, виробленні волі.

Очікування перевірки змушує учнів систематично виконувати завдання, викликає необхідність відмовлятися від розваг і задоволень, якщо вони заважають готувати уроки.

Систематичний контроль підвищує відповідальність за виконану роботу не лише учнів, але й педагога, привчає до охайності, формулює позитивні моральні якості й колективістські стосунки. Крім того, контроль допомагає учневі самому розібратися в своїх знаннях і здібностях, тобто формуванню самооцінки. А це одних позбавляє зайвої самовпевненості і самозаспокоєності, а інші починають ясно усвідомлювати свої недоліки.

Теорією і практикою навчання встановлені такі педагогічні вимоги до організації контролю за навчальною діяльністю учнів:

1) індивідуальний характер контролю, що вимагає здійснення контролю за особистою навчальною роботою і поведінкою кожного учня. Результати навчання окремого учня не ототожнюються з результатом роботи колективу (групи) і навпаки;

2) систематичність, регулярність контролю на всіх етапах процесу навчання, поєднання його з іншими видами навчальної діяльності учнів;

3) різноманітність форм проведення контролю, що забезпечують реалізацію навчальної і виховної функцій контролю, підвищення інтересу учнів до його проведення і результатів;

4) всебічність, яка означає, що контроль повинен охоплювати всі розділи навчальної програми, забезпечувати перевірку теоретичних знань, інтелектуальних і практичних умінь і навичок учнів;

5) об'єктивність контролю, що усуває суб'єктивні й помилкові оціночні судження і висновки викладача, які ґрунтуються на недостатньому вивченні учнів чи упередженому ставленні до деяких з них;

6) диференційований підхід, що враховує специфічні особливості кожного навчального предмета і окремих його розділів, а також індивідуальні якості учнів і вимагає використання у відповідності з цими особливостями різноманітної методики здійснення контролю і педагогічного такту викладача;

7) єдність вимог викладачів, що здійснюють контроль за навчальною роботою учнів у даному класі.

Дотримання цих вимог забезпечує надійність контролю і виконання ним своїх завдань у процесі навчання.

На різноманітних етапах навчання використовуються різноманітні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, а також форми його організації.

Попередній контроль спрямований на виявлення знань, умінь і навичок учнів з предмету чи розділу, який буде вивчатися. У ПТНЗ приходять учні з різним рівнем підготовки. Щоб спланувати свою роботу, викладач повинен знати, хто що може і які має знання. Це допоможе йому визначити, на яких моментах необхідно більше зосередити увагу, вирішення яких питань потребує більшого часу, а яких меншого, допоможе визначити індивідуальний підхід до кожного учня.

Поточний контроль здійснюється в повсякденній роботі з метою перевірки засвоєння попереднього матеріалу і виявлення прогалин у знаннях учнів. Здійснюється він з допомогою систематичного спостереження педагога за роботою групи в цілому і кожного учня зокрема, на всіх етапах навчання.

Тематичний контроль здійснюється періодично, після вивчення нової теми чи нового розділу і має на меті систематизацію знань учнів. Цей вид контролю здійснюється на повторювально-узагальнюючих уроках і сприяє підготовці до контрольних заходів: усних і письмових заліків.

Підсумковий контроль проводиться в кінці семестра, навчального року, а також після закінчення навчання на певний розряд, за певної спеціальністю.

За формами контроль поділяється на індивідуальний, груповий і фронтальний.

У навчальному процесі в різноманітних поєднаннях використовуються методи усного, письмового, практичного (лабораторного), машинного контролю і самоконтролю учнів.

Усне опитування здійснюється в індивідуальній і фронтальній формах.

Мета усного індивідуального контролю – виявлення викладачем знань, умінь і навичок окремих учнів. Учневі пропонується дати відповідь на загальне питання, яке в подальшому розбивається на ряд конкретних, уточнюючих. Як правило, дня відповіді учні запрошуються до дошки. Додаткові питання при індивідуальному контролі даються при неповній відповіді учня. Якщо необхідно уточнити деталі, перевірити глибину знань, або ж, якщо у вчителя виникають сумніви при виставленні оцінки.

Усний фронтальний контроль (опитування) вимагає серії логічно пов'язаних між собою питань за невеликим обсягом матеріалу.

При фронтальному опитуванні викладач очікує від учнів чітких, лаконічних відповідей з місця. Використовується він переважно з метою повторення і закріплення навчального матеріалу на короткому проміжку часу.

Стосовно індивідуального опитування фронтальний контроль має свої переваги й недоліки. Переваги полягають у тому, що він сприяє активізації роботи всієї групи, дозволяє опитати багато учнів, зекономити час. При фронтальному опитуванні всім учням надається можливість брати участь у доповненні, уточненні, підтвердженні, виправленні, але після прослуханої відповіді товариша. Недоліки очевидні: не забезпечує перевірки глибини знань, можливі випадкові вдалі відповіді учнів.

Письмовий контроль рідко буває індивідуальним, коли окремим учням пропонуються контрольні роботи за картками. Переважно це фронтальні контрольні роботи. Фронтальні та індивідуальні роботи можуть бути розраховані на весь урок або його частину. Письмові роботи можуть пропонуватися також у формі звітів, графічних побудов, карток та ін.

Практичний контроль досить часто використовується на уроках дисциплін професійного циклу, в якості лабораторних, практичних робіт.

Таким чином, цей метод необхідний тоді, коли треба виявити сформованість тих чи інших умінь і навичок практичної роботи або рухових навичок.

З розвитком інформаційних технологій все ширше використовується машинний контроль. Найпоширенішими є різноманітні види програмованого контролю, коли учням пропонується з декількох варіантів можливих відповідей вибрати правильну. Переваги машинного контролю в його неупередженості. Однак, він не виявляє способу отримання результату, утруднень, типових помилок та ін.

Методи самоконтролю. Суттєвою особливістю сучасного етапу удосконалення контролю в ПТНЗ є розвиток в учнів навичок самоконтролю за ступенем засвоєння навчального матеріалу, уміння самостійно знаходити допущені помилки, неточності, а також спосіб усунення виявлених недоліків.

Поєднання різноманітних методів контролю отримало назву комбінованого або щільного контролю. Як правило, це поєднання усного і письмового опитування.

Сутність його полягає в тому, що до дошки для відповіді викликаються відразу кілька учнів, з яких один відповідає усно, інші готуються до відповіді біля дошки, частина учнів виконує письмові завдання за картками, а решта бере участь в опитуванні.

Переваги цього методу в тому, що він дає можливість ґрунтовної перевірки знання кількох учнів за незначний проміжок часу: застосовується, коли весь матеріал засвоєний і є необхідність перевірити відразу декількох учнів.

1.6. Проблема оптимального вибору методів професійного навчання в ПТНЗ.

Між різними методами існує органічний взаємозв'язок і взаємопроникнення. Керуючись принципом оптимальності при виборі методів, необхідно пам'ятати, що кожен метод орієнтований на розв'язання певного кола педагогічних завдань, побічно сприяє вирішенню й інших, але не в тій мірі, в якій інші завдання можуть бути розв'язані за допомогою інших методів. Звідси випливає необхідність оцінки можливостей кожного методу, знання його переваг і недоліків вибору їх оптимального поєднання.

У практичній діяльності викладач, вибираючи методи педагогічної діяльності, керується метою і завданнями навчання й виховання та їх змістом. Вирішуючи конкретне педагогічне завдання, викладач сам визначає, які методи взяти собі на озброєння. Метод не може бути ні добрим, ні поганим. Основою педагогічного процесу слугують не самі методи, а їх система. Методи педагогічної діяльності, за допомогою яких досягаються очікувані результати, залишаючись принципово однаковими, нескінченно варіюються в залежності від різноманітних обставин і умов реалізації педагогічного процесу. Педагогічною майстерністю оволодіває лише той викладач, який знаходить оптимальну відповідність методів закономірностям вікового й індивідуального розвитку учнів. Так, при певних умовах плідним способом педагогічного впливу може бути рішуча, неухильна вимога, але недоречними лекції чи диспути. В дидактиці встановлена наступна закономірність: чим більшою кількістю потенційних позитивних можливостей був обґрунтований викладачем вибір методів навчання (перцептивний, гностичний, логічний, мотиваційний, контрольно-оцінювальний і т.д.), тим більш високі й міцні навчально-виховні результати будуть досягнуті в процесі професійного навчання за менший проміжок часу.

При виборі і поєднанні методів навчання необхідно дотримуватися наступних критеріїв:

 1. Відповідність методів закономірностям і принципам навчання.

 2. Відповідність меті і завданням навчання.

 3. Відповідність змісту певної науки і даної теми зокрема.

 4. Відповідність навчальним можливостям школярів (віковим, фізичним, психічним), рівню підготовки (освіченості, вихованості і розвитку), особливостям класного колективу.

 5. Відповідність умовам і часу навчання.

 6. Відповідність можливостям самих учителів.

Таким чином, вибір методів педагогічної діяльності не є довільним актом. Він підпорядкований ряду закономірностей, серед яких першочергове значення мають мета і конкретні освітньовиховні завдання, зміст і принципи, рівень підготовленості групи і її розвиток як колективу, вікові та індивідуальні особливості учнів, особистість педагога, ТЗН та ін.

Розділ 2. Практична частина

2.1.  Методична розробка уроку з предмету «Іноземна мова»

Урок________   Дата_________   Група___________

Тема уроку: Сучасні засоби спілкування. Інтернет.

Мета уроку:

навчальна: повторити й активізувати лексичні одиниці теми; удосконалювати техніку читання; продовжувати формувати навички сприйняття інформації на слух (аудіювання); сприяти формуванню навичок писемного й усного мовлення; удосконалювати вміння робитивисновки за допомогою технології роботи в малих групах; практикувати у використанні лексики;

  розвиваюча: розвивати мовленнєві, інтелектуальні та пізнавальні здібності; сприяти розвитку мовної здогадки; створювати умови для розвитку культури спілкування мовленнєвої реакції учнів; сприяти розвитку пам’яті, уваги, уяви, ерудиції, пізнавальних інтересів учнів;формувати розвиток умінь аргументовано відстоювати свої позиції;

  виховна: викликати інтерес до новітніх технологій; формувати правильне ставлення до користування комп’ютерами, а також загальну культуру учнів; заохочувати до самостійного пошуку потрібної інформації; створити умови для виховання правильного ставлення до користування Інтернетом; розширювати кругозір, виховувати любов до знань та бажання дізнаватися більше нового; сприяти вихованню учнів у дусі стриманості та ввічливості в умовах спілкування;

Тип уроку: комбінований

Методи навчання:

•                 словесний – розповідь, бесіда, пояснення, дискусія;
•                 наочний –таблиці, схеми, дидактичний матеріал;
•                 практичний – різноманітні практичні вправи;

 

Обладнання уроку: підручник, комп’ютер, мультимедійний проектор, дидактичні матеріали різного спрямування, схеми, кросворди

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід уроку

1.              Організаційний момент.  (Greeting.)

Good morning, boys and girls! I am happy to greet you at our 

  English lesson. Let’s start our lesson.

2.              Повідомлення теми, мети уроку.  (Aim.)

As far as I know, you have been discussing the problems of computer technology for about several years with your teacher of computer science and today you can use your knowledge and get to know something new about computers and the Internet. The topic of our today’s lesson is “Modern Means of Communication. Internet”. We’ll learn new words and word-combinations, we’ll speak and read. We’ll see what computers can do and what you can do with their help.

To your convenience the most important information is put onto the tables.

3.            Актуалізація опорних знань, практичних і розумових умінь і навичок. (Vocabulary Practice.)

3.1.Warm up.   (Підготовка до сприйняття іншомовного матеріалу.)

It's time to look at the blackboard. Let's read the words in the first (second) column. Read the words loudly and in a whisper. Work in pairs and listen to each other. Make up the word combinations using these words. (Додаток 1)

3.2.Game “Quick Wit”

Let’s repeat all the necessary computer terms.

Identufy the basic parts of a computer. (Додаток 2)

3.3. Game “Ping-pong”

 Look at the pictures and try to find the following things: keyboard, laptop, electronic notebook, mobile phine, monitor, mouse, screen. (Додаток 3)

4.       The Puzzle. (Додаток 4)
5.       Work in Pairs (Додаток 5)

Match the definitions with the expressions to make sure you know their meaning.

6.       The “Circle of Ideas” (Додаток 6)
7.       The Game “Merry-go-round”

Now you are going to make a group survey: you’ll find out how often your classmates use communicational devices in their study.

Find out how often your classmates use communicational devices in their study.

How many people in your group use the following devices in their study?

A computer A laptop computer A mobile phone A CD player A digital camera An electronic dictionary An Internet connection at home An email address A personal or family website A DVD player An MP3 player

How many people in your group can do well with technology?

8.       Work in Groups “The Analysis of the Situation”

Divide the following sentences into two groups: reasons to approve of and reasons to disapprove of computers (put the numbers of the sentences into the corresponding column).

Then add some of your own ideas to the list.

1.               They can help in study.
2.               They are a menace to children’s education.
3.               They are detrimental of our eyesight.
4.               They are a wonderful means of entertainment.
5.               They can be a comfort to lonely people.
6.               They are economically beneficial to the companies that make them.
7.               They help to prevent crimes.
8.               They are useful for office workers.
9.               They are a time-saver for designers.
10.          They can be a time-waster.
11.          They are a priceless source of information.
12.          They are harmful to the environment.
13.          They encourage young people to be violent.
14.          They are a better alternative to using a typewriter.

Reasons to approve of computers	Reasons to disapprove of computers

4. Вивчення нового матеріалу. (Presenting New Information)

4.1. Discussion

Answer the questions:

•                 Do you have PC at home?
•                 Can you use it?
•                 What can you do?
•                 Can you use the Internet?
•                 What do you use the Internet for?
•                 Do you like working with the computer? Why?
  2.       Brain Storm. (Додаток 7)

Look at the scheme and think and tell what are modern technologies.

 All right. So, let’s speak about modern technologies. Who can start our conversation? What is modern technologies?

3.       Project work

Pupils' task was to prepare essential in­formation concerning the Internet.

Pupil 1.

What exactly is the Internet?

The best way to think of the Internet, or Net as it is often called, is as a vast glo­bal network of networks connecting computers across the world. These net­works range from government depart­ments and industrial and educational communication systems down to the personal online service providers. At present more than 33 million people use the Internet. They use the Net for transferring data, playing games, so­cializing with other computer users, and sending e-mail.

Pupil 2.

 How did the Internet begin?

The Net was dreamt up in the late 1960s by the US Defense Department's Ad­vanced Research Projects Agency which decided that, in the event of a nuclear attack, it needed a means by which messages could be sent and received even if phone lines were inoperative. In 1969, there was a network of  just 4 mainframe computers. By 1972,  the number had risen to 40. About this time the idea of the electronic mailbox was born, as users looked for a way of talking to each other electronically. By 1984 when the resources of the network were made available to academics, the Internet began to develop into the form we know it today.

Pupil 3.

The Internet can be divided into 5 broad areas:

Electronic Mail

E-mail is much faster than traditional because once the message is typed out, it arrives in the electronic mailbox of the recipient within minutes or seconds. Anything that can be digitized – pictures, sound, video — can be sent, retrieved, and printed at the other end. This is efficient, convenient, and saves trees!

Pupil 4.

Information sites

These information sites are usually stored on big computers that exist all over the world. The beauty of the Net is that you can access all of them from your home, using your own PC.

Pupil 5.

The World Wide Web

The World Wide Web is a vast network of information data bases that feature text, visuals, sound, and even video clips.

On the WWW you can do such things as go on a tour of a museum or art exhibition, see the latest images from outer space, go shopping, and get travel information on hotels and holidays. You can even view a hotel's facilities before deciding to book!

Pupil 6.

Usenet

Usenet is a collection of newsgroups covering any topic. Users can participate in dialogues and conversations by subscribing free of charge. Each newsgroup consists of messages and information posted by other users. There are more than 10 000 newsgroups and they are popular with universities and businesses.

Pupil 7.

Telnet 

Telnet programmes allow you to use your personal computer to access a powerful mainframe computer.

4.       Communicative Activity.

(Dialogues)

Computers: good or bad?

Make up dialogues using the following hints and expressing your own attitude.

•                 I don't think children learn much from computers. They can't learn about life from a computer. And they can't do their homework if they play computer games all the time.
•                 The Internet is very useful. There is more information on the Internet than in the world's biggest library.
•                 Computers are bad for your health. In the past, children ran around and played sports. Now they just sit at home.
•                 Computer games are great! They're  better than TV. On TV you can watch a  space ship, but in a computer game you can fly a space ship!
•                 I’ve got friends all over the world. I’ve never seen any of them, but I know them all well because we send e-mail to each other. My computer is the door to the world!
•                 When the children play with computers,they learn to understand them. Computers are going to be very important in the future. So children should play with them and learn about them.
•                 A lot of children spend too much time| with computers. They start playing and then they can't stop. They don't talk to anyone, they just sit and look at the computer for hours and hours.
•                 A lot of computer games are very bad. There is a lot of shooting and killing. These games are worse than TV. You see bad things on TV, but in computer games you do bad things. It can't be good for you.

5. Закріплення вивченого матеріалу на даному уроці та раніше вивченого, пов’язаного з новим.

5.1. Selective reading

Read the text and answer the questions (1-5).

How do we use the Net?

We asked members of one family to tell us what they use the Internet for and why. Here is what they told us.

1.     Granddad Peter.

I might be over 80 but the Internet is invaluable to me. At my age it’s not always so easy to get about and my friends and family are scattered all over the globe. It's difficult to visit and have face-to-face conversations very often. It's a bit pricy too! Phoning isn't convenient because of the different time zones. I don't think my brother in Aus­tralia would appreciate being woken up at three in the morning just for me to say hello! So I keep in touch by e-mail and it's very important to me. It took me a while to get the hang of it.

2.     Daughter Lynne

I must admit that I'm a spendaholic and I'm on auction sites all the time. I can't resist a bargain and I love the excitement of bidding against other people and never being sure whether you're going to win or not. It's quite addictive so I have to be careful or else I would be completely broke! I think it's incredible that whatever you're looking to buy, someone out there has got it to sell.

3.     Mum Karen

I find the Net useful for downloading information for my stu­dents. You can also access sites that give you free lesson plans and good, imaginative ideas for making lessons interesting. There's such a lot of knowledge out there too. To get the answers to the kind of ques­tions I have, it would take hours with piles of books and I simply don't have the time. For me the Net is a lifeline!

4.     Dad Oliver

My big thing is news and sports and I'm always online checking the latest scores. I work shifts too, so I often miss the regular news slots and with the Net I can always watch news clips of programmes that were on earlier. It also brings you breaking news and with the more controversial issues if you want to, you can read people's com­ments and of course, make your own. I do that quite often. And there are also online newspapers. If I don't get a paper, I can always go on­line and click on to the newspapers website. It's easier to choose what you want to read rather than leafing through the papers which can be so big these days.

Which person says…

1.              I see the Net as time saving?
2.            I sometimes share my opinions with others?
3.            I use it to get help with my work?
4.            I don’t always get what I want?
5.            It took time to work out how to use the Net?
   2.                   Listening.

Listen to the text and choose the best answer (A-C) to complete the sentences.

The Internet: here to stay.

Most people today cannot imagine their life without the Internet. I believe it is one of the most important innovations. Thanks to the worldwide web, our lives have become easier and more exciting.

First of all, the Internet helps us find information easily. For example, we can read the news and find answers to the questions 24 hours a day.

In addition, we can use the Internet for entertainment. We can send e-mails to friends and shop online. We can even listen to the latest music and watch live sporting events from other parts of the world.

However, some people argue that the Internet has a negative effect on society. Internet users become less sociable. They stay at home most of the day instead of going out to shop, work and meet friends.

In my opinion, the Internet has more advantages than disadvantages. Our lives are better with it and I hope it is here to stay.

1.               Most people nowadays

1.               cannot live without the Internet
2.              imagine their life without the Internet
3.               live without the Internet

2.               Thank to the worldwide web, our lives have become 

1.               difficult nd more stressful
2.              simpler and more interesting
3.               easier and more stressful

3.               The Internet is important mostly because

1.               it allows us to find information easily
2.              it provides cheap shopping online
3.               it plays the latest music hits

4.               We can use the Internet for fun, as we can

1.               work on assignments
2.              send e-mails to friends
3.               read the news

5.               The biggest disadvantage of the Internet is

1.               that you have to go somewhere to work out
2.              that you can’t live a normal life
3.               that it can change our daily routines

6.               The Internet has

1.               more disadvantages than advantages
2.              more advantages than disadvantages
3.               as many advantages as disadvantages

6.            Рефлексія
   1.                 Debate

Group 1.

Which of the arguments do you agree or disagree with?

•              It is said that…
•              I also think so.
•              I don’t agree.
•              On the one hand it is…, but on the other hand …
•              Moreover…
•              I think …’s opinion is absolutely nonsense because …
•              As far as I’m aware…
•              In addition…

Group 2.

What are your arguments for and against the computer?

•              Make your lists of arguments.
•              Discuss your arguments with other groupmates.

Let them agree or disagree with you.

Agreement

•              That’s right.
•              I must agree that… You are quite right.

Disagreement

•              On the contrary, it is … I think it’s absolutely wrong to …
•              On the one hand …, but on the other hand …
•              Don’t forget about the other side of the problem.
•              You don’t seem to understand that …

7.              Узагальнення і систематизація знань, умінь і навичок, зв’язок нових з раніше отриманими та сформованими.
   1.                 Reading.

Cloze Test.

Each eight word in the text is omitted. Try to guess it.

An Electronic Computer

As you know, electronic computers can solve  ___ problems, answer difficult questions, translate articles into ___ foreign language and do many other things.

___ day, Field-marshal Montgomery was given a computer ___ was able to solve all the possible ___ problems.

The Field-marshal was very pleased, as ___ was trying to find an answer to ___ difficult problem at that moment. The adjutant ___ the computer into operation and the Field-marshal ___ the problem, which was the following: “The ___ has just opened fire from the South. ___ German tanks have appeared in front ___ our lines… We have shot down two ___ planes …”

And finally came the question: “Shall ___ attack or withdraw?” The computer started to ___ at once. The officer who had gathered ___ the table could see lights and hear ___. Then something inside moved and at last ___ the answer. It was “Yes”.

Field-marshal Montgomery’s ___ turned red and he shouted angrily: “Yes, ___?!!”

The computer started to work at once. ___ an hour later the next answer came: ___, sir”.

8.              Підведення підсумків та результатів уроку. (Summarizing)

The Quiz

Read the meanings of the words and guess the words.

•                 It connects many smaller networks together and allows all the computers to exchange information with each other.
•                 A document on the World Wide Web.
•                 A collection of web pages having to do with a particular topic.
•                 Slang abbreviation for “Internet”.
•                 Slang for using a browser to move through the World Wide Web.

9.              Завдання додому. (Homework)

I – Make up a list of all the things which are connected with computers. Then say what thet are necessary for.

II – Write a shart paragraph “If you had the possibility to only work from your house via computer, would you do it and why?”

The first and the second groups have to send the tasks by the e-mail.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Динамічні зміни, які відбуваються останнім часом у професійно-технічній освіті (ПТО), спрямовані на те, щоб допомогти випускникам професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) у професійній підготовці. У них повинні бути сформовані та розвинуті такі якості, як творчий пошук, високі професійні знання та навички. Усе це вимагає нових підходів до підготовки кваліфікованого робітника.

Проблема дослідження методів професійно-теоретичної підготовки в ПТНЗ широко розглядається у працях Д.Тхоржевського, І.Зязюна, Н.Ничкало, В.Радкевича, О.Коберника, Т.Кравченко, Н.Островерхової та ін.

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

У вузькому значенні метод навчання є способом керівництва пізнавальною діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання.

Прийом навчання — сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.

Чим багатший арсенал прийомів у структурі методу, тим він повноцінніший та ефективніший.

Методи навчання класифікують на загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при викладанні інших предметів).

За іншою класифікацією їх поділяють на: методи готових знань (учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її) і дослідницький метод (передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків), який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.

Залежно від походження інформації виділяють: словесні, наочні та практичні методи; від мети: методи здобуття нових знань, метод формування умінь і навичок, метод застосування знань на практиці, методи творчої діяльності, методи закріплення знань, умінь і навичок, методи перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.

Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають:

— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;

— репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;

— проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);

— частково-пошуковий.(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);

— дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.

Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):

— інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні — заучують його без достатнього аналізу та осмислення;

— пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);

— інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;

— пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;

— спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

Беручи за основу логіку побудови навчального матеріалу, розрізняють індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи; логіку викладання — аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні; характеру пізнавальної діяльності — ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи; ступінь самостійної роботи учнів у процесі навчання — подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації), методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо), методи самостійної роботи учнів; спосіб вирішення пізнавального завдання — емпіричні (засновані на досвіді, експерименті) і теоретичні (засновані на логічному аналізі) методи. Досить широко в педагогіці почали використовувати методи проблемного і програмованого навчання.

Серед методів навчання сучасному викладачеві слід використовувати сучасні методи організації та керування навчальною діяльністю учнів, методи стимулювання та мотивації навчальної діяльності, методи контролю та корекції знань, методи ТРВЗ.

Список використаної літератури

1. Азбука уроку: планування, методика, технологія проведення аналізу. – Харків: Вид. група «Основа», 2006. – 144 с.
2. Варзацька Л.О., Кратосюк Л.М. Інтерактивні технології в системі особистісно зорієнтованої освіти. – Бібліотечка «Диво слова». – 2006. - №4. – 125 с.
3. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 316с.
4. Гуревич Р.С. Теоретичні та методичні основи організації навчання у професійно-технічних закладах: Монографія / За ред. С.У.Гончаренко. – К.: Вища шк., 1998 – 229с.
5. Інноваційні методики навчання у професійно-технічній освіті / За ред. І. Козловської. – Львів: Сполом, 2006. – 180 с.
6. Інноваційні педагогічні технології навчання професії: Монографія / Нікуліна А.С., Максименко Ю.Б., Матвєєв Г.П., Заславська С.О., Сілаєва І.Є., Костюченко М.П., Молчанов В.М.; за ред.. Нікуліної А.С. – Донецьк: ДІПО ІПП, 2005. – 385 с.
7. Маляко В. О. Концепція виховання творчої особистості / В. О. Маляко // Радянська школа. – 1991. – №5. – С. 47–51.
8. Зязюн І. А. Інтелектуально-творчий розвиток особистості в умовах неперервної освіти/ І. А. Зязюн // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи. Монографія / За ред. І. А. Зязюна. – К.: Віпол, 2000. – С. 11–57.