Методичний посібник для вчителя "ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ (Рівненщина)" 6 клас

Про матеріал

Методичний посібник для вчителя з рідного краю є складовою до курсу «Історія рідного краю». Посібник покликаний надати методичну і практичну допомогу під час підготовки і проведення уроків з курсу «Історія рідного краю» в 6 класі. Підготовлений відповідно до чинної навчальної програми «Історія рідного краю» для загальноосвітніх навчальних закладів Рівненської області.

Структура посібника залишає простір для творчих пошуків кожному вчителеві, який на свій розсуд може скорочувати або доповнювати вміщений матеріал, обираючи свою форму роботи.

Посібник розрахований для вчителів історії навчальних закладів.

Перегляд файлу

1

 

Опорний заклад

Балашівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

6 клас

(Методичний посібник для вчителя)

C:\Users\Admin\Pictures\2017-02-15 Зайко\Зайко 0011.jpg

 

Мороз Оксана Дмитрівна,

вчитель історії

 

 

 

 

Мороз О. Д. Історія рідного краю. Методичний посібник для вчителів історії. Опорний заклад Балашівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів». – Березне, 2017 –  80 с.

 

 

Методичний посібник для вчителя з рідного краю є складовою до курсу «Історія рідного краю». Посібник покликаний надати методичну і практичну допомогу під час підготовки і проведення уроків з курсу «Історія рідного краю» в 6 класі. Підготовлений відповідно до чинної навчальної програми «Історія рідного краю» для загальноосвітніх навчальних закладів Рівненської області.

Структура посібника залишає простір для творчих пошуків кожному вчителеві, який на свій розсуд може скорочувати або доповнювати вміщений матеріал, обираючи свою форму роботи.

Посібник розрахований для вчителів історії навчальних закладів.

 

 

 

Рецензенти:

В.О. Люблінська, методист комунальної науково-методичної установи «Березнівський районний методичний кабінет» Березнівської районної ради.

 

В.І.Боровець, заступник директора з навчально-виховної роботи Балашівського НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І – ІІ ступенів»

 

 

 

 

Схвалено методичною радою Балашівського навчально-виховного комплексу «Колегіум – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» протокол №1  від 07.02.2017 року

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА…………………………………………………………..……..4

Розділ І. Книги, що пройшли крізь віки

  1.        План-конспект уроку з теми «Пересопницьке Євангеліє»………….7
  2.        План-конспект уроку з теми «Буквар І. Федорова. Острозька Біблія»…………………………………………………………………15

Розділ ІІ. Імена, вкарбовані в історію краю

2.1. План-конспект уроку з теми «Імена, вкарбовані в історію краю. Василь-Костянтин Острозький»……………………………………………20

  1.   План-конспект уроку з теми «Володимир Короленко»……………...23
  2.   План-конспект уроку з теми «Михайло Носаль»…………………….27
  3.   План-конспект уроку з теми «Відомі люди рідного поселення»……………………………………………………………...33

Розділ ІІІ.  Історичні реліквії краю

3.1. Вежі Острога. Дубнівський замок……………………………………..37

3.2. Межирицький монастир. Волинська Богородиця…………………….41

3.3. Рівненська гімназія……………………………………………………...45

3.4. Реліквії населеного пункту……………………………………………..48

Розділ IV. Події в пам’яті краю

4.1. Острозька академія ……………………………………………………..53

4.2. Битва під Берестечком ………………………………………………....57

4.3. Подорож Т. Г.Шевченка……………………………………………..…63

4.4. Музей в Городку. Трагедія Гурб………………………………………74

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….…………………………..79

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

В контексті національного і культурного відродження України особливої актуальності набуває вивчення історії рідного краю, залучення учнів до пізнання великої історико-культурної спадщини, зростання національної свідомості громадян, піднесення їх духовності. Знання історії рідного краю духовно збагачує кожну особу, виховує патріотизм, вчить цінувати свій та інші народи. Історія рідного краю – це скарбниця досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробування часом, що є нетлінним в сфері матеріальної та духовної культури; це і гіркі помилки минулого, знання і аналіз яких дасть можливість уникнути їх у майбутньому; це той своєрідний місточок, який зв’язує покоління минулі з сучасними і прийдешніми.

Рівненщина є унікальним історичним регіоном держави. Вона по праву може бути візитною карткою України, адже в межах нашої області ми маємо багату історико-культурну спад­щину українського народу. А як вважають ряд істориків, краєзнавців та педагогів вивчення історії рідного краю (регіональної, місцевої історії) є одним з напрямів загального краєзнавства і важливою складовою навчального процесу в закладах освіти усіх типів. Регіональна історія та загальна історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Адже зрозуміло, що створення фундаментальної історії нашої держави у всій її локальній різноманітності та специфічних місцевих проявах неможливе без ґрунтовного дослідження минулого окремих регіонів.

 Вивчення курсу історії рідного краю в навчальних закладах сприяє виробленню в учнів вміння самостійно вести дослідницько-пошукову роботу з вивчення проблем регіональної та місцевої історії і є одним із джерел збагачення їх знаннями про минуле і сучасне рідного краю, виховання любові до нього і формування високих громадянських якостей. Ці знання допомагають дітям усвідомити нерозривну єдність поколінь, зв'язок минулого кожного міста і села з історією усієї держави, відчути причетність до неї кожної сім'ї і вважати своїм найвищим обов'язком та честю стати гідним спадкоємцем кращих традицій рідного краю — складової частини незалежної України.

Методологічна переорієнтація сучасної школи на особистість, спрямованість освіти на найповнішу реалізацію інтелектуального, духовного і творчого потенціалу молодої людини обумовлюють необхідність подальшої розробки концептуальних підходів до змісту шкільної історичної освіти загалом, курсу історії України зокрема. Включення краєзнавчого компоненту у зміст шкільного курсу історії визначається важливим напрямком у розвитку змісту шкільного курсу з вітчизняної історії. На думку доктора історичних наук, професора В.А. Потульницького, це дає можливість повніше уявити історичне минуле нашої Вітчизни, а в рамках всесвітньої історії акцентувати увагу на тих цивілізаціях, з якими була пов’язана раніше і пов’язана нині доля України. До проблеми використання краєзнавчих матеріалів у навчально-виховному процесі у різні часи звертались видатні педагоги О. Духнович, Б.Грінченко, К. Ушинський, С. Русова, Г. Ващенко, А. Макаренко, В.Сухомлинський. Методичні аспекти структурування краєзнавчого змісту курсу історії закладені у працях А. Баркова, В. Грабовецького, Н. Мілонова, А. Разгона, М. Стельмаховича. Методичні підходи до відбору та використання краєзнавчих матеріалів у навчанні історії розроблені М.Лисенком, І. Борисовим, А. Вагіним, А. Даринським, Т. Матюшиним, І. Прусом, П. Івановим. На сучасному етапі над проблемою методики використання краєзнавчих матеріалів на уроках історії України працюють науковці і вчителі В. Мисан , 11К. Алтабаєва, М. Варшавська, В. Мисан, М. Ходос, М. Шеремет та ін.

Мета даного посібника розглянути історію рідного краю, як невід'ємну складову становлення національно-свідомого громадянина.

Підсумовуючи вище сказане слід підкреслити, що історія рідного краю є невід'ємною складовою формування національно-свідомого громадянина, у формуванні національно-історичної свідомості і патріотизму громадян України. Історичний потенціал Рівненщини надзвичайно багатий і охоплює всі періоди трансформацій, що проходили на території України – це дає можливість вчителю широко використовувати краєзнавчий матеріал на уроках. До того ж історико-краєзнавча робота в навчальних закладах відзначається значною кількістю форм та методів і тематичною різноманітністю.

Даний посібник розроблений з метою надати допомогу вчителям історії в підготовці до уроків з історії рідного краю.

Плани уроків по вивченню рідного краю складені відповідно до вимог навчальної програми з історії, що дасть змогу вчителеві глибше вивчити з учнями матеріал з історії Рівненщини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 1. Книги, що пройшли крізь віки

План-конспект уроку з теми  «Пересопницьке Євангеліє»

Мета: формувати в учнів повагу і бережливе ставлення до творчих надбань українського народу, розкрити значення Пересопницького Євангелія як визначної  рукописної пам’ятки староукраїнської літературної мови і мистецтва, національної реліквії та державної святині; виховувати ціннісне ставлення до суспільства та держави, почуття національної гордості, усвідомлення своєї приналежності до народу, що має величезний творчий скарб, в якому відбилися його традиції і характер.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

                                   Перед минулим - зніміть капелюхи,

         перед майбутнім засукайте рукава.                                           

Народна мудрість

 

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Бесіда

  1. Яке значення має книга в житті людини?
  2. Чому книгу вважають джерелом знань?
  3. Пригадайте легенду про хрещення Руси-України. Як народ сприймав християнство?
  4. Чим християнське вірування відрізняється від язичницького?
  5. Що таке Біблія? В чому її значення для духовного розвитку людини?
  6. Як ви ставитеся до релігії?

 

IІІ. Вивчення нового матеріалу                    

Вступне слово вчителя

Упродовж усього життя ми звертаємось до книги. Адже книги – скарбниця мудрого і сокровенного. Вони зустрічають нас у ранньому дитинстві і ведуть через усе життя. Книга вселяє в нас любов до рідної України, повагу до інших народів, інтерес до їхньої культури, розкриває маловідомі сторінки історії.

Повага до книги як спадщини віків і культури народу демонструється на державному і світовому рівнях.

В нашій державі щорічно в останні дні березня проходить Всеукраїнський тиждень дитячої та юнацької книги, а 23 квітня відзначається Всесвітній день книги.

У серпні 2016 року виповнилося 455 років від дня створення Пересопницького Євангелія. Це визначна рукописна пам’ятка староукраїнської літературної мови і мистецтва, національна реліквія та державна святиня. Згідно з постановою Верховної Ради України 2011-й було оголошено Роком Української Першокниги, факсимільне видання рукопису якої було презентовано не тільки в багатьох містах нашої держави, а й в Польщі, Канаді, Ізраїлі, Молдові та інших країнах Європи і світу.

 

Історична довідка 

Пересопницьке Євангеліє

Переклад чотирьох Євангелій здійснив архімандрит Пересопницького Пречистенського монастиря ієромонах Григорій. Списав переклад син протосвященика з Сянока Михайло. У післямові він повідомив, що Григорій працював над перекладом з великою любов’ю та постійно молився, просячи Бога допомогти йому завершити працю. 

Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила й кіноварі. 482 аркуші рукопису оправлено в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом. 

Пересопницьке Євангеліє оздоблено вишуканими малюнками — мініатюрами. Переклад Святого Письма з Пересопниці використовують під час відправ у монастирі.

 

Завдання 

1. Про що свідчив той факт, що в другій половині XVI ст. почали з’являтися переклади простою мовою церковних текстів? 

2. Яке значення для розвитку української мови мала поява Пересопницького Євангелія?

 

Робота в групах

Група 1. «Дослідники»

Учень 1.  Євангеліє або Благовість, Благовіщення (від грец. Εύαγγέλιον – «євангеліон»). Красиве і звучне слово «Євангеліє» означає «добру новину» – це історична група книг Нового Заповіту. Вони розповідають про найголовніші події, пов’язані із земним життям Ісуса Христа: його народженням, служінням, вченням, смертю, воскресінням і присланням на землю Святого Духа.

Учень  2.  Євангеліє від Матвія, Марка і Луки схожі між собою, говорять про одні й ті самі події, мають близьку структуру, описують земне життя Ісуса. А Євангеліє від Іоана – духовну Ісусову діяльність. Кожен євангеліст характеризує певні риси Христа: Матвій – як Царя, Марко – як Слугу, Лука – як Людину, Іван – як Бога. Хоча для всіх авторів спільне уявлення про Христа як Бога, Царя, Слугу, сина Божого, що діє у трьох іпостасях – Пророка, Первосвященика і Царя.

Учень 3. В енциклопедичній літературі про Пересопницьке Євангеліє сказано так: «Пересопницьке Євангеліє» – визначна пам’ятка староукраїнського письма, переклад євангеліє «простою» мовою. Розпочате в 1556 р. в с. Двірці, закінчене у 1561 у м. Пересопниці. В Пересопницькому Євангеліє виразно відбито фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови 16 століття. Книга зберігається в Центральній науковій бібліотеці НАН України у відділі рукописів».

Вчитель 

Чимало вчених праці докладали,

Щоб зараз ми історію вивчали.

Як починалось все? В священиків руках,

Творилось чудо в двох монастирях.

В маленькій келії, серед таємних книг.

Не кожен на відлюднення себе приректи зміг.

З природою віч-на-віч, молитовними словами    

Писалося Євангеліє довгими роками.

 

Група 2. «З глибини століть»

Учень 1. (Зачитують на фоні легкої музики) Творилося-писалося у річищі Природи… Творці причастилися красою дивовижних долин та гір, що оточували величезний монастир у Пересопниці, заквітчаних лісів та лук, співом птахів та шелестінням дерев. Писала про ці краї Леся Українка так:

 Учень 2.   Передо мною килими чудові Натура стеле – темнії луги, Славути красної бори соснові І Случі рідної веселі береги. Снується краєвидів плетениця, Розтопленим сріблом блищать річки, – То ж матінка-натура чарівниця Розмотує свої стобарвнії нитки.

Учень 3.  На початку рукопису є такий запис: «А почалос єсть писати сіє Євангеліє року 1556-го місяця августа 15-го, на день успенія Пресвятыя нашеа Богородица и присно Девы Маріа».

Учень 4. У колофонному (заключному) записі писця читаємо, що книги чотирьох євангелистів «суть доконани в лето тисячноє 561 на памят усікновенія Святого і славного пророка, предитечі и хрестителя Господня Іоанна місяця августа 29-го дня» (це за старим стилем). У переведенні на сучасний стиль – розпочато роботу 28 серпня 1556-го р., а завершено 11 вересня 1561-го р. Отже, книга створювалась протягом 5 років.   

Учень 1. Зачинали працю у с. Двірці, але його місцем остаточного народження вважають Пересопницю. За часів Київської Русі це було місто, яке відомо в історії України середини ХІІ ст. Так як вона дуже часто згадується в літописах, то існує припущення, що в далекі-далекі часи там знаходився великий центр книгописання.

Учень 2. Пересопниця – поселення на березі річки Струбли, яке знаходилося на відстані близько ста кілометрів від с. Двірця. Монастир Різдва Богородиці в Пересопниці був досить заможним – йому належали три навколишні села, шпиталь, школа – таке собі маленьке квітуче царство. Мабуть, він мав чудову бібліотеку, що й дозволило мати цілу купу матеріалу, щоб створити це чудо.

Учень 3. Велич і краса природи віддзеркалювались у мові, орнаментному оздобленні – і водночас формували життєлюбність і доброту нашого народу, гідність і гордість, шляхетність, як риси, якими наш народ має право пишатися.

Учень 4. Отже, авторів було двоє: Пересопницький архімандрит Григорій і переписувач книжок Михайло Васильович із с. Сянока (село у Львівській області). Перекладачі подбали, щоб нащадки знали про фундаторів цієї праці, а також і їхню особисту подвижницьку працю. Один з них лишив своє ім’я в кінці кожного Євангелія: в Євангеліях від Матвея і Іоанна він назвав себе "Михаилом Васильевичем, протопопом Саноцким", в Євангелії від Марка – "многогрешным рабом Михаилом", а в Євангелії від Луки – "писарем Михаилом Васильевичем из Санока". Другий засвідчив свою авторську роботу такими словами: "Тыи книгы чтыри Евангелия святое устроены кроткимъ, смиреннымъ и боголюбивымъ иеромонахом Григорием Архимандритомъ Пересопницким".

Учень 1.  Його авторами були скромні ченці, які не належали до кола відомих духовних просвітителів чи богословів. Напевно, їхні імена так би і лишилися невідомі для нащадків, коли б вони не лишили в рукопису свої автографи. Інших подібних праць вони не створили і складається враження, що перед нами унікальне і цілком спонтанне явище, яким ми маємо завдячувати винятково творчій ініціативі Григорія Пересопницького і Михайла Саноцького.

Учень 2. Келія їх була надто тісною – два ліжка, столик, кілька ікон на стінах, тьмяне віконце і книги, що їх приносив з монастирської бібліотеки старий чернець. І не тому, що в монастирі не було місця для цих двох приречених на каторжну працю людей, а тому, щоб нічого їм не заважало працювати, вони відреклись від усього буденного. Учень 3. Погодьтесь, це не так і легко. Вони щиро молилися богу, прохаючи допомоги і натхнення. Григорій прокидався затемно і довго стояв на колінах перед іконами. Він був глибоко віруючою та благочестивою людиною: «зане не любил злата и сребра тлеющих, але імел любов и прилежаніє к божественному писанію, о котороє просил Господа Бога». Він зробив це улюбленою справою свого життя: «архимандрит Григоріє имел пилность и любов к писанію сеі книги».

Учень 3. Серед записів, залишених Михайлом у тексті Євангелія, згадується таємниче ім’я Настасії Юріївни, «благовірної і христолюбивої», коштом якої був створений цей рукопис.

 

Група 3. «Жінка – меценат»

Учень 1. Фундувала працю над рукописом дружина князя Кузьми Івановича Заславського (Жеславського) Настасія Юріївна, яка походила з роду Ольшанських (Гольшанських). Автори перекладу подають про неї цікаву подробицю: у монашому колі її прозвали Парасковією. А це дало підставу думати, що вона була черницею, або мала намір піти в монастир і вже прийняла ім’я, але щось стало на заваді.

Учень 2.  У 1556 р. помер її чоловік. Не виключено, що саме смерть чоловіка спонукала княгиню виділити кошти на переписування й оздоблення Євангелія. У той час такий вчинок розцінювався як богоугодна і спасенна справа. Замовляючи святу книгу або переписуючи її, людина вважала, що спасає свою душу. Загалом, жіноче меценатство було певною традицією на Волині.

Учень 3. Символічно, що княгиня Жеславська померла в той самий рік, коли було завершено переписування Євангелія. Хочеться вірити, що перед кончиною вона побачила цей шедевр рукописного мистецтва. Та що б там не було, гадаємо, сказано досить, щоб підняти з небуття ім’я Настасії Гольшанської-Жеславської і поставити його в ряд українських жінок-меценаток, що були ліричною окрасою нашої нелегкої історії.

Учень 4. А Пересопницьке Євангеліє у давні часи саме їй завдячувало своєю першою назвою: «Євангеліє княгині Жеславської».

Вчитель.  Перегорнувши сторінки історії, підсумуємо, в чому ж унікальність і історичне значення Пересопницького Євангелія. За традицією журналістської справи ми поцікавимось думкою аудиторії, скориставшись вільним мікрофоном (всі учні висловлюють свої думки, враження розкриваючи значення Пересопницького Євангелія).

 

 

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

Вчитель. До вашої уваги загадки.

1. До їхніх рук вся Пересопниця потрапила.

Країна ледве пам’ятки не втратила.

 Рукопис на століття загубився,

Аж поки у Мазепи опинився. (Єзуїти)

 2. Ця видатна подія для країни

Вже п’ять разів була на Україні.

Євангеліє значення вагоме має –

З ним Президент народу присягає.

 Воно є свідком і благословеннням

Тому, хто візьме в руки сьогодення. (Інавгурація)

3. Він із Сяноку давнього був родом,

 Він мову знав, пов’язану з народом.

Роботою займався клопіткою,

 Слова написані невтомною рукою. (Михайло)

4. Таким спорудам не одне століття.

 Вони людей ховали в лихоліття.

Для літописців це були майстерні,

Де створювались письмена химерні.

 Відвідавши – знайдеш себе, не втратиш

Очистиш душу і красу побачиш. (Монастир)

5.Творилося святе письмо роками,

Як бачим, дуже вправними руками.

 Як звали одного з майстрів письменних,

Які натхнення мали з молитов священних? (Григорій)

 6. Коли паперу людство ще не мало,

 На ньому свої записи лишало.

Письмо забуте – в ньому таємниця.

Він шкіряний і часу не боїться. (Пергамент)

7. Євангеліє тут з’єдналося з народом

Про місто це раніш дзвеніла слава

І Котляревського Наталка звідти родом.

 Сусід Сумської області – … (Полтава)

8. Це видання цікаве особливо

 Воно виготовляється дбайливо.

Державою у майстрів замовляється.

Від справжнього нічим не відрізняється.

Не казка це і не якась утопія,

До рисочки – точнісінькая копія.

 А замовляється для того, щоб ми з вами

Могли торкнутись власними руками. (Факсимільне)     

 9. З релігією слово це пов’язано,

Євангеліє автора ним названо.

Високий чин у духовенстві має,

А з грецької – «хранитель» означає. (Єпископ)                      

 10. В народних перлах правда досі сяє.

Нам мудрість пращурів в житті допомагає:

Що означає  Диво-незабутнє,

Яке з’єднало і минуле, і майбутнє.

 

V. Підсумки уроку

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва, переклад євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної.

Сьогодні ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації — на Пересопницькому Євангеліє під час інавгурації присягали Президенти України Леонід Макарович Кравчук, Леонід Данилович Кучма, Віктор Андрійович Ющенко, Віктор Федорович Янукович і Петро Олексійович Порошенко

 

VI. Домашнє завдання

  • Підготувати повідомлення про Івана Федорова;
  • Створити ілюстрацію.

 

 

План-конспект уроку з теми  «Буквар І. Федорова. Острозька Біблія»

Мета: подати інформацію про початок книгодрукування в Україні, сподвижника друкарської справи, І. Федорова; охарактеризувати історію створення «Букваря» та «Острозької Біблії», з’ясувати їх роль в історії України; виховувати розуміння важливості історичної спадщини, причетності кожної людини до історії держави, становлення й процвітання рідної країни.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Обладнання:  зображення Івана Федорова, мультимедійна презентація про життя та творчість Івана Федорова.

Хід уроку

Ім’я Івана Федорова варте найщирішої 
пошани — це величний і прекрасний образ 
людини, що без краю віддана культурній праці.
В. Романовський

 

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Хронологічна задача

Зясуйте скільки років тому було створено Пересопницьке Євангеліє. Накресліть стрічку часу і позначте дати. Яке це століття? Яка половина?

 

IІІ.   Мотивація навчальної діяльності

Загадка

Бачить — не бачить,
Чути — не чує.
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.

                 (Книга)

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Вчитель. Перша друкована книжка в Європі побачила світ у 1450 р. в німецькому місті Майнц. До кінця ХV ст. друкарні з’явилися майже в кожній європейській країні. Першими друкарями українських книжок був німець Швайпольт Фіоль та білорус Франциск Скорина. Однак їхні книги були видані за межами України.

Засновником книгодрукування в Україні важається Іван Федоров. Саме заснована ним у 1570-х рр. у Львові друкарня поклала початок постійному українському друкарству.

І. Федоров був безмежно відданий своїй справі. Тривалий час він наполегливо вчився друкарства у Москві, винайшов нові зразки шрифтів. Підступи заздрісників змусили його залишити Москву. Він приїхав в українські землі, де на той час були кращі умови для його роботи.

Оселившись у Львові, І. Федоров організував друкарню і розпочав видання книг. Так, на початку 1574 р. у Львові він завершив друкувати першу книгу в Україні — «Апостол». Того самого року у друкарні побачив світ перший східнослов’янський «Буквар».

Бесіда

1. Якого історичного діяча вважають засновником книгодрукування в Україні?

2. Які книги побачили світ у львівській друкарні І. Федорова?


Історична довідка

Іван Федоров

• Видатний друкар і книговидавець.

• Працював у друкарні в Москві, потім — у друкарні білоруського магната Г. Хоткевича. 
• Останні роки працював на Україні: у Львові, у с. Дермані, в Острозі. 
• Видав в Україні перші друковані книжки «Апостол» і «Буквар». 
• Заснував Острозьку друкарню, де під його керівництвом надруковано Острозьку Біблію.

• Брав участь у редагуванні та оформленні книг, писав передмови, був талановитим новатором у галузі поліграфічної техніки.
Завдання 
1. Яке значення мала діяльність Івана Федоровича для України? 
2. Які перші друковані книжки видав Іван Федорович в Україні? 
 

Історична довідка 

Львівський «Апостол»

Праця над Львівським «Апостолом» тривала майже рік. Це майстерно оформлена книга. Шрифт її великий і чіткий, а сама вона прикрашена заставками, кінцівками, фігурними зображеннями, гравюрами. Книга вийшла накладом близько 1000 примірників. На сьогоднішній день їх збереглося 85. 
Завдання 
1. Як ви думаєте, яке значення мала поява Львівського «Апостола» для культурного розвитку України? 

2. Як ви думаєте, яке значення мала поява «Апостола» та Острозької Біблії для Української православної церкви? 

Робота із джерелом

Прочитайте текст і складіть до нього простий план.

«Апостол» вважається найдавнішою точно датованою книжкою, надрукованою в українських землях. Він побачив світ у друкарні Івана Федорова у Львові 1574 р. Друкувалася книга на кошти самого І. Федорова та зібрані ним серед львівських міщан.

«Апостол» надруковано на папері. Книга складається із 278 аркушів і відзначається гарним художнім оформленням. Серед її прикрас гравюри, заставки, кінцівки та ініціали.

Книгу було надруковано фарбами двох кольорів — чорного і червоного. Червоний колір застосовується І. Федоровим із суто функціональною метою — для полегшення користування книжкою.

Наклад видання «Апостола» був значним і становив понад 1 тис. примірників. До сьогодні збереглося понад 100 примірників книги.

Примірники «Апостола» є практично в усіх найбільших бібліотеках України — у Києві, Львові, Харкові, а також за кордоном.

 

Словникова робота

Ініціал — перша заглавна літера.

 Заставки — орнамент, що прикрашав книгу.

Мініатюра — невеличкий за обсягом художній твір в рукописах і книжках.

Гравюра — відбиток малюнка, вирізьбленого на дошці. Учні записують визначення понять у зошити.

 

Робота з ілюстраціями

Учитель пропонує учням розглянути зображення окремих сторінок «Апостола» І. Федорова, виданого у Львові 1574 р., і порівняти його художнє оформлення з «Остромировим Євангелієм».

 

V.   Закріплення та систематизація вивченого матеріалу

Завдання

Розшифруйте слово, розташувавши букви у правильному порядку, і поясніть зміст утворених понять.

1.   ЄІЛЕГНАВЄ

2.   ЦІАЛІНІ

3.   НІАМІРАТЮ

Відповідь: Євангеліє, ініціал, мініатюра.

 

Хронологічна задача

Накресліть лінію часу та позначте рік завершення написання Пересопницького Євангелія та рік виходу друком «Букваря» Івана Федорова. Скільки років минуло між цими подіями?

 

VІ. Підсумки уроку

Перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки:

     до винайдення книгодрукування книги переписували від руки, зазвичай цим займалися ченці у храмах. Оправи оздоблювали коштовним камінням. Тому такі книги були дорогими;

     мініатюра — невеликий за обсягом живописний твір у рукописах і книгах;

     ініціал — яскраво орнаментована початкова літера, що за розміром більша від інших і займає два, три і більше рядків тексту;

     засновником книгодрукування в Україні вважається Іван Федоров. У 1574 р. у його львівській друкарні побачили світ «Апостол» та «Буквар».

 

VІІ.   Домашнє завдання

1. Творче завдання. Уявіть, що ви — художник, якому потрібно намалювати мініатюру (ініціал) до однієї з книг І. Федорова. Виконайте завдання.

2. Спробуйте намалювати першу сторінку власної рукописної книги з ініціалом, заставкою і, можливо, мініатюрою.

 

 

Тема 2. Імена, вкарбовані в історію краю

План-конспект уроку з теми  «Василь-Костянтин Острозький»

Мета: познайомити учнів з особою В.-К. Острозького та його діяльністю, розкрити життя та діяння князя; розвивати вміння характеризувати історичного діяча, складати розповідь; виховувати ціннісне ставлення до суспільства та держави.

Обладнання: ілюстрації, додаткова література, відео

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

Усі українські магнати, взяті разом,

не зробили стільки для України,

скільки зробив князь Костянтин...

митрополит Іларіон

 

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Пояснювальний диктант

Ініціал – це…

Заставка - це…

Мініатюра – це …

Євангеліє – це…

 

IІІ.   Мотивація навчальної діяльності

Життя українських земель упродовж ХVI ст. було пов’язане з князівським родом Острозьких, бо саме ця старовинна шляхетська родина володіла їх більшою частиною.

Особливої слави зажили князі Костянтин Іванович Острозький та його син Василь, який після смерті батька перебрав ім’я Костянтин. Василь-Костянтин Острозький (1526–1608) уславився культурно-освітньою діяльністю.

Він підтримував православну церкву, опікувався книгодрукуванням та освітою. У своєму маєтку згуртував найосвіченіших українців. Знаходили прихисток у князівському замку й освічені вигнанці з інших країв. Так Острог перетворився на провідний осередок духовного життя тогочасної України.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя

Князь Костянтин Острозький як оборонець українського православ'яКостянтин Острозький – один з найвпливовіших діячів свого часу. Проте його діяльність і досі по-різному оцінюють історики. Від визнання його "святості" до ствердження "дріб'язковості і слабкості характеру" князя.
Костянтин Іванович Острозький – один із найбагатших і найвпливовіших політичних діячів свого часу, один із небагатьох, хто, не зважаючи на всі намагання католиків нав'язати свою віру, залишився православним. За свідченням сучасників-іновірців, він був "настільки набожним у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим".

Залишившись єдиним нащадком батька, до свого хресного імені Василь він почав додавати батькове ім'я – Костянтин, називаючи себе Костянтин-Василь Острозький.

Одна з перших згадок про бій молодого князя з татарами датується 1547 роком, де він відразу на практиці засвоював військову справу. Будучи ще юнаком, він вперто просувався сходинками політичної та військової кар'єри. 15 грудня 1559 р. К.-В. Острозький був призначений на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України.

Князь Острозький відчував, що в душі він русин, частина свого народу і ланка довготривалого ланцюжка київських князів. Він намагався зберегти традиції своїх предків і піклувався про свою Батьківщину. Саме завдяки йому була надрукована перша слов'яномовна Біблія, багато зроблено для Києво-Печерської лаври, створена ним Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі. Серед вихованців Острозького такі видані діячі української історії, як Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, відомі письменники-полемісти Герасим і Мелетій Смотрицькі, першодрукар Івана Федоров та багато інших.

Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, яка стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер. Поряд із Острозькою Біблією, "королевою українських книг", у ній побачили світ чимало різних видань – підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів.
 

Завдання

Скласти портрет історичного діяча

Записати опорні слова про життя і діяльність князя. Костянтин Острозький, 1526–1608 рр., високоосвічена людина, знав багато мов, обіймав високі посади, захищав православну церкву, не підтримував унії, дбав про розвиток освіти,заснував академію та друкарню в Острозі.

 

Робота з історичним джерелом

Учні мають прочитати уривок з історичного джерела й дати відповіді на запитання.

«Тішить мене, що, переклавши Біблію, не розійшлися від мене книжники, а, навпаки, заповзялися тут, в Острозі кожен до своєї справи: навчають дітей Божого слова, мов, музики, пишуть вірші та вчені трактати. Тож маю в Острозі не тільки друкарню, а й академію.

Проте мрію, друже, щоб не поступалася Острозька академія європейським університетам. Волію, щоб викладалися тут граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія, та так, аби ніхто нам не закидав із пихою та гонором, що зі слов’янських мов, бачте, жодна не може бути вченою» (К. Острозький).

1. Які факти свідчать про те, що Острог у ХVI ст. був не тільки центром освіти, а й осередком книгодрукування?

2. Чого прагнув для своєї академії В.-К. Острозький?

 

V. Осмислення нових знань і умінь

Вправа «Хвилинка»

Учні за бажанням можуть говорити одну хвилину за темою вивченого уроку. Починати потрібно зі слів: «Сьогодні на уроці я дізналась...». Правильною вважається відповідь, в якій не траплялися повторення, помилкові твердження, тривалі паузи.

 

VІ. Домашнє завдання

 

 

План-конспект уроку з теми  «Володимир Короленко»

Мета: Познайомити дітей з життєвим і творчим шляхом В. Короленка, розглянути обласний центр, місто Рівне 19 століття, яким воно постає на сторінках творів письменника, його малюнках; розвивати критичне мислення; виховувати ціннісне ставлення до суспільства.

Обладнання: презентація, ілюстрації, картки із завданнями

Тип уроку: комбінований

Епіграф: «Людина створена для щастя, як птах для польоту»

В.Г.Короленко

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1.    Ким був Костянтин Костянтинович Острозький?
2.    Які його головні досягнення?
3.    Що ви запам'ятали про його життя?
4.    Ким був Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький?
5.    Чим він уславився?
 

http://libr.rv.ua/images/pages/virtual/nosal/photo/img1_r.jpg IІІ.   Мотивація навчальної діяльності

  Одна зі шкіл міста Рівне носить ім'я В. Г. Короленка. Чому?

   Коріння цього письменника з Рівненщини (по лінії матері). Довгий час В. Г. Короленко жив, навчався у місті Рівне, почав писати твори. Він увічнив враження юних літ у своїх творах "Історія мого сучасника", "В дурному товаристві". З цих сторінок місто таким, яким воно було в 19 столітті , яким його відкрив для себе майбутній письменник.

   Перед вами портрет Володимира Галактіоновича Короленка, яким він був у зрілі роки.

 

 IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя 

Народився Володимир Короленко 27 липня 1853 року в місті Житомирі в родині Евеліни Йосипівни Скуревич доньки рівненського шляхтича, зубожілого орендаря чужих маєтків, та повітового судді Галактіона Панасовича Короленка. На слайді ви можете побачити свідоцтво про народження майбутнього письменника і Бердичівську вулицю у місті Житомирі, де жила сім'я. Тут же знаходиться зображення Житомирської гімназії, де в 1864 - 1866 роках навчався Володимир Короленко.

   Родовід Короленка бере свій початок від Миргородського козачого полковника Івана Короля, який одержав у свій час гербове дворянство. Галактіон Панасович (батько) досить скептично ставився до своєї потомственої дворянської приналежності. Ніколи не домагався дворянських прав і привілеїв. "Це була людина веселої вдачі, із невичерпною енергією, жадобою до пізнання. Він міг бути вченим, громадським діячем, а став, як і його батько, чиновником-невдахою, бо на свою біду мав донкіхотівську чесність. А він нею дорожив, як останньою святинею, що вирізняла його не лише з-поміж натовпу відвертих хабарників, але також і серед добродійників, тодішньої золотої середини. І чим важче йому було з великою, що все збільшувалася, родиною, тим відчайдушніше він оберігав незалежність і гордість своєї душі".

   У 1866 році Г. П. Короленка перевели спочатку у Дубне, а потім у Рівне, бо Дубне не мало гімназії, і губернське начальство пішло на зустріч проханню судді.

   Ось яким зустріло наше місто родину Короленків (Слайд 1 - "Рівне в минулому"): "Повітове місто зустрічало приїзджих поріділим гайком, із-за якого бундючно визирав червоний дах казенного будинку. То була тюрма. А трохи далі був шлагбаум і при нім стояв солдат інвалід, недавній герой Севастополя". 

   Про навчання В. Г. Короленка у Рівненській гімназії розповідає слайд 2 - "У Рівненській гімназії".

   У 1868 році Короленки-молодші відпочивали на літніх канікулах у селі Харалуг Межирицької волості, неподалік від Рівного, де мав маєток їх дядько Казимир Туцевич. (Слайд 3 - "Родина письменника на Рівненщині".) Сюди до них і надійшла звістка про те, що важко занедужав батько. Галактіона Панасовича діти застали ще живим, але йому вже майже відібрало мову. “Володя обережно взяв колись дужу батьківську руку і припав до неї вустами. Він дивився в його очі і розумів, як тяжко було помирати батькові, залишаючи родину без будь-яких засобів для існування”.

   В останню путь суддю проводжав великий натовп людей, серед них "багато бідноти, міщан, євреїв...". Із вікон тюрми виглядали змарнілі обличчя арестантів, які добре знали цю людину, що лежала в труні з блідим обличчям і в мундирі... Так закінчилося життя судді-дивака. Зелений горбок біля убогої церковки, дерев'яний хрест із скромним написом, а на надмогильний камінь у матері 5 сиріт грошей не було.

   Одного разу Володя ішов вулицями міста. Був світлий осінній вечір. І йому спала на думку ідея ..." а що, коли б описати просто хлопчика, такого як я, що спочатку жив у Житомирі, потім переїхав сюди, в Рівне, описати людей, які його оточували...".  Вулицями міста в той час вештались підозрілі особи, вони жебракували, блазнювали, бешкетували, демонстрували свої злидні. Пізніше мешканці Рівного впізнали в панові Тибурції та героях оповідання "В дурному товаристві" своїх земляків.

 

2. Розгляд дитячих робіт-ілюстрацій до творів письменника, з поясненням їх змісту.

 

3. Робота в парах. Створення сенканів про письменника:

Короленко

інтелігентний, співчутливий;

працює, розуміє, поважає.

Вчить боротися за своє щастя.

 

VІ.   Закріплення та систематизація вивченого матеріалу

Мікрофон

Що найбільше сподобалося на уроці?

VІІ. Підсумки уроку

Ім'я В. Г. Короленка назавжди вписано в історію нашого міста. Короленко увічнив рівненські враження юних літ у своїх творах - "Історія мого сучасника", "В дурному товаристві" та інші. З цих сторінок перед нами постає наше місто таким, яким воно було в минулому столітті, яким його відкрив для себе майбутній письменник.

У 1991 році було відкрито меморіальну дошку на честь Володимира Галактіоновича Короленка (автор - рівненський скульптор Олександр Евтушенко).

 

VІІІ.   Домашнє завдання

Підготувати невеличку розповідь (життєвий і творчий шлях) про Володимира Короленка, за бажанням скласти кросворд.

 

 

План-конспект уроку з теми  «Михайло Носаль»

Мета: познайомити дітей з життям і "спадком" відомого фітотерапевта, священика, педагога, травника Михайла Носаля, охарактеризувати його життєвий шлях; розвивати критичне мислення; виховувати ціннісне ставлення до суспільства.

Обладнання: презентація, ілюстрації, картки із завданнями, Книга І. Носаля "Від рослини - до людини"

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

 «Зворушливо і приємно дивитися

на ту захоплену, одухотворену людину.

Охоче, з запалом та любов’ю уводить

він нас у таємниці свого

прекрасного ремесла».

(Улас Самчук)

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Фронтальне опитування

  1. З якими двома містами пов’язане життя і творчість В Короленка?
  2. Проаналізуйте життєвий і творчий шлях письменника в нашому місті Рівне.
  3. Які твори В. Короленко написав у Рівному?
  4. Які пам’ятки міста пов’язані з життям В. Короленка?

 

 IІІ.   Мотивація навчальної діяльності

   На сьогоднішньому уроці ми поговоримо про фундатора народного зцілення Волині  Михайла Носаля, його  науково-практичний набуток про лікарські рослини.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя  ”Відомі травники Носалі”

   Михайлу Андрійовичу Носалю судилося прожити на цьому світі 64 роки, з яких 40 літ бути священиком на Холмщині, Могильовщині, Волині. Останні 20, аж до кончини у 1950 р. - на Рівненщині. Бог покликав Михайла слугувати церкві й дав йому дар глибинного розуміння природи, кожної рослинки і квіточки, що має бути в єдиній гармонії з людиною. Все свідоме життя Носаль вивчав рослини і їх цілющі властивості та мріяв подарувати людям книгу.

Народився Михайло Носаль в українській селянській православній сім’ї в 1886 році у селі Розлопи Люблінськох губернії (тепер це Польша). Навчався  у Варшаві в духовному училищі. Михайлові Андрійовичу судилося прожити на білому світі 64 роки, з них чотири десятки фундатор народного зцілення Волині був священиком. В 1935 році його призначили настоятелем Свято-Успенської церкви у Рівному. Родина оселилася в будиночку неподалік храму. Ця хатина хоч і стара, але зберіглася і донині. Тодішні парафіяни (а їх чимало) з глибокою теплотою і вдячністю згадують священика та його родину. Адже до нього по допомогу зверталися сотні рівнян і ніхто з них не залишився поза увагою. А ще він був проникливим викладачем. Встигав із школярами до Почаєва поїхати, піти на околиці міста, аби навчити збирати лікарське зілля.

   Пережив сорокові воєнні роки,слугуючи церкві і людям. А його останнім прихистком після смерті у1950-му році стало кладовище на околиці села Тютьковичі.

   Михайло Носаль разом з дружиною Катериною дали життя чотирьом дітям, але лише єдиний Іван підхопив свічку батькових стремлінь. Часто батько брав сина ”на природу”, де майбутній продовжувач родинних традицій ”поринав у царину природи, тримаючись за підрясник батька”. Іван здобув відповідну вищу освіту: 1939 року закінчив аграрно-лісовий факультет Львівського політехнічного інституту. Після чого посилено займався науково-дослідницькою діяльністю, продовжуючи вивчення лікувальних властивостей трав.

Отже, батькову науку, мудрість і досвід успадкував і продовжив його син Іван, який став визначним ботаніком і просвітителем, природолюбом і природознавцем. Саме І.М. Носаль у 1958 р. при активній допомозі вченого академіка-мікробіолога В.Дроботька зміг видати першу книгу Носалів «Лікарські рослини і способи їх застосування в народі». Книга рівненських травознавців Носалів перевидавалася декілька разів. Ця книга надзвичайно цінна своєю науковою основою, перевіреними сотні разів рекомендованими авторами фітозборами, вона стала справді книгою для народу.

   Найцінніше, що залишили у спадок Носалі, - це свої книжки про лікарські рослини. Книжка батька і сина Носалів ”Лікарські рослини і способи їх застосування у народі” побачила світ у 1958 році. Вона чи не вперше на українських теренах пробила мури недовіри, застороги і заборони щодо народної медицини.

   Останнє десятиріччя свого життя Іван Носаль віддав написанню оновленої, доповненої і, зрештою, переосмисленої книжки ”Від рослини – до людини”, що вийшла в київському видавництві ”Веселка” 1995 року.

 

Оглядове опрацювання творів М. А. Носаля

 

Робота з історичним джерелом

«Із перших свідомих днів свого життя я займаюся збіркою зіль лічничих і уважно стежу за тим, який вплив на організм людини має окрема лікарська рослина. Уся моя священича практика проходила по селах... Коли село положено на 50 кілометрів від міста, а до волосного фельдшера 24–30 верстов, то в тяжких недугах при невилазному болоті та весняній розторопі за що візьмешся як не за лікарські рослини... Я безкінечне число разів бачив, як діяльна їх сила виривала людей із рук смерті. У лікуванні рослинами за своє життя придбав багато практичного досвіду, і про лікарські зілля маю таке знання, як і в пастирській практиці. Щоб «не забирати» з собою усього того, що знаю про лікарські зілля, з однієї сторони, а з другої, щоб це святе знання учинити насліддям усього народу, я написав книгу про лікарські рослини. Вона носить титул: «Волинські скарби — рослини лікарські (збір, сушка, переховування та застосування в медицині науковій та народній). Підручник для народу».

(М. А. Носаль)

Документи про М. А. Носаля

Про Михайла Носаля збереглося кілька письмових спогадів тих, хто знав його.

Ось лише два уривки із них:

«…Постать Михаїла Носаля запам’яталася мені на все життя. Був він середнього зросту, аскетичного вигляду, в чорній рясі, вилиняній і потертій в час війни, але завжди дуже охайний. Скромний, лагідний, дуже доброзичливий, привітний, інтелігентний. Говорив неголосно, але чітко. Був високоосвіченою людиною… 2 жовтня 1949 року він вінчав мене у своєму храмі. Це було останнє з ним побачення».

(Н. М. Заєць, жителька Львова)

«У залізничній школі, бо я була дочкою рівненського залізничника, він учив нас закону Божого, ще дівчинкою залучив до співу в церковному хорі, якому віддала понад 60 літ. А тепер мій онук Юрко співає у хорі «Воскресіння» новозбудованого у роки незалежності України Свято-Покровського кафедрального собору».

(Л. В. Сидорук, дівоче прізвище Полоцька, жителька Рівного)

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

Перегляд уривку фільму про М. Носаля

 

Завдання

Уявіть, що ви журналіст. Підготуйте запитання для інтерв’ю з М. Носалем.

 

VI. Підсумок уроку

У 2003 році в Рівненському краєзнавчому музеї відбулася перша виставка під назвою « Життєпис фундаторів народного зцілення Волині М.А. та І.М.Носалів», яка розповіла про травознавців і цілителів Носалів. Її ініціатор, а заодно натхненник і втілювач Галина Данильчук зазначає: «Насамперед варто завдячити родині Івана Носаля, і особливо дружині Світлані Всеволодівні, котра передала мені для оформлення експозиції просто унікальну колекцію матеріалів...». Раритетами виставки стали рукописи книжок старшого та молодшого травників, метричні свідоцтва, документи із сімейного архіву. У тому числі й ті, які яскраво засвідчують діяльність сільського батюшки протягом 1919-1931 років у союзі кооператорів зі створення артілей для заготівлі лікарських рослин.

Про життєвий шлях Михайла Андрійовича Носаля телекомпанія Рівне-1 зняла фільм, який продемонстрували у програмі «Містерія» (автор - Р.Броновицька).

6 жовтня 2004 року згідно  рішення №1003 Рівненської міської ради Михайлу Андрійовичу Носалю присвоїли звання «Почесний громадянин міста Рівне» (посмертно).

 

 

VII. Домашнє завдання

Вивчити вірш Л. Пшеничної

Зойкнули трави:

невже його більше не буде?

Стріча нова чи відбудеться?

Як і коли?

Декотрі впали

зомліло до нього на груди,

До кладовища

востаннє його провели.

Що промовляли?

Навіщо тривожили душу,

Ту, що витала

незримо-журливо в юрбі?

Він, як ніхто

розумів їхню мову цілющу,

Він їх, як батько дітей,

розумів, далебі.

Важко збагнути,

що серце беззахисне в'яне.

Важко прощатись

і журно казати: «Прощай...»

Трави серпневі

гукатимуть довго: «Іване!»

І відгукнеться

на лузі лише іван-чай.

 

 

План-конспект уроку з теми  «Відомі люди рідного поселення»

Мета: ознайомитись з видатними людьми, які жили і працювали в рідному селі, а  також з талановитими людьми, які і сьогодні вміло підтримують давні народні звичаї і традиції нашого народу; розвивати творчі здібності на традиціях і звичаях нашого народу; виховувати на прикладах видатних людей нашого краю почуття національної свідомості, любові до рідного краю.

 Обладнання: виставка, вишивки, писанки, різьблені вироби з дерева, глиняний посуд, презентація: „Вони звеличують наш край”.

Тип уроку: нестандартний урок вшанування видатних людей нашого краю, урок-зустріч з талановитими людьми

 

Хід уроку

І. Організаційний момент

Дорогі діти! Сьогодні у нас незвичайний урок – урок вшанування видатних людей нашого краю, урок-зустріч з талановитими людьми.

 

ІІ. Повідомлення теми

Сьогодні ми ознайомимось з видатними людьми, які жили і працювали в нашому краї, адже згадкою про них є не тільки їхні творіння, а й давні будівлі, пам’ятники, які нагадують про минуле нашої маленької Батьківщини.

А також ознайомимось з талановитими людьми, які і сьогодні вміло підтримують давні звичаї і традиції нашого народу.

Діти, я хочу не тільки дати вам готові відомості про видатних людей нашого краю, а навчити вас „тримати” книжку в руках, самим шукати інформацію про певну особистість.

Дорогі діти! Ось перед вами книжка. А йшли до школи – по дорозі бачили величезну будівлю . А хто побудував наш храм в честь святого апостола Іоанна Богослова? Щодня проходите повз пам’ятника воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни?

А хто це все створив? Ви можливо і не уявляєте собі, що ці люди – це наші земляки. Щедра поліська земля на талановитих людей. Багато її вихідців вписали не одну славну сторінку в історію не тільки нашого краю, але й України. Про всіх, сьогодні, ми не зможемо поговорити. Але про декого з них ви заздалегідь мали підготувати матеріал, відвідавши бібліотеку, перепитавши своїх родичів та знайомих. Тож поговоримо про них.

Діти слухають розповіді і прізвища видатних людей записують собі в зошит.

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Короткі виступи учнів:

1 учень: Я вважаю, що розпочати варто з Адама Бюльського та Михайла Корженівського, які є фундаторами храмів у селі.

 За історичними джерелами в середині ХVIII століття село відносилося до володінь поміщика Адама Бюльського. З письмових джерел відомо, що 15 лютого 1750 року було виділено 258 квадратних сажнів землі на правах оренди під будівництво церкви святого апостола Івана Богослова. 
На кошти поміщика Адама Бюльського в 1755 році було збудовано першу церкву, яка прослужила на потребу мешканцям села майже століття. .У 1799 році село мало 65 дворів, 376 жителів. 

За переписом 1839 року в селі проживало 357 чоловіків та 352 жінки. В середині ХIХ століття село належало поміщику Михайлу Корженівському, який за свій рахунок збудував церкву в 1850 році бо попередній храм був уже старенький. Храм був збудований без єдиного цв’яха.

2 учень: Галина Володимирівна Логощук – одна із наймолодших ткаль Рівненської області. Оволодіння всіма секретами ткацького ремесла відбувалося протягом багатьох років наполегливої праці. За словами, пані Галини свій власний шлях вона знайшла, базуючись на традиціях народного мистецтва. Її роботи вирізняються довершеністю, особливим мистецьким почерком, який передає чітко означену, безкомпромісну життєву позицію.

У доробку – велика кількість тканих рушників. Одні виконані за традиційною поліською орнаментикою, кольоровою гамою, підбором лляних ниток, інші, сучасніші – з використанням у ткацтві бавовняних ниток. У своїх виробах ткаля поєднує полотняне, саржеве, переборне переплетення. Колористичній гаммі властиве використання білих кольорів у поєднанні із сірими, червоними відтінками.

Пані Галина творчо інтерпретує традиції народної вишивки. Вона застосовує у своїй творчості найпоширеніші техніки – хрестик та  гладь. Майстриня натхненно і сміливо фантазує в створенні орнаментів своїх вишитих виробів. Світ асоціативних уявлень майстрині розкривається насамперед у вишивці рушників. Образна змістовність їх будується через ритмічно-пластичні мотиви, певний колорит. Основа художнього образу рушників  передається через ритмічне повторення домінуючого мотиву. 

Зараз у своєму творчому доробку Галина Володимирівна має вишиті ікони  та картини,  вже виткано близько 600 метрів полотна. Рушники пані Галини розлетілися по Україні та далеко за її межами: Канаду, Німеччину, Японію.

Варто відмітити, що майстриня  творчо підходить до спра­ви, відома як людина обдарована, до­питлива, котра постійно в пошуках нового. Її завжди цікавить  не лише кінце­вий результат,  а й доцільність та до­вершеність її творчих доробок. Виробивши свій стиль творчості, вона намагається максимально співвідносити його з інди­відуальними якостями і здібностями. Як у барвистому вінку кожна косиця по-своєму красива та приваблива, так і творчість Галини Логощук – цікава і цінна. І мимоволі спадають на думку слова: "Щасливий той, в кому душа не мовчить, коли бачить красу, - красу природи, людини і людських справ на Землі. А ще щасливий, хто сам творить красиве".

Галина Володимирівна – учасниця районних, обласних, Всеукраїнських виставок образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва з 2005 року, приймала участь у творчому звіті майстрів мистецтв і художніх колективів Рівненщини в м. Києві «Весняний передзвін Погоринського краю» (2004 р.).

Вчитель. Молодці. Але я підготувала невеликий сюрприз для вас, на нашому уроці буде сама майстриня – пані Галина, яка проведе майстер-клас і ознайомить вас з традиціями свого ремесла.

 

Майстер-клас

Запитання дітей

 

V. Підсумок уроку

На завершення нашого уроку хочу сказати: яка прекрасна наша земля, які талановиті наші люди! Шануйте працю цих людей, підтримуйте і розвивайте їх починання.

Діти, а хіба ви нічого не вмієте? Хто любить співати? А хто грає на різних музичних інструментах? А хто пише вірші? Хто любить малювати? (Діти піднімають руки).

І хоч не в кожного яскраво виражений талант, та в кожної людини є своє призначення і вона повинна виконати його.

Дорогі діти! Перед вами все життя! Я сподіваюся, що сьогоднішній наш урок запам’ятається вам назавжди. Щоб у житті чогось досягти, відчути себе справжнім патріотом України, корисним і необхідним, треба вміти вчитися, працювати над собою. І нехай життєвий шлях, який ви собі оберете не виявиться дуже важким для вас, а буде всіяний успіхами, творчими досягненнями.

 

V. Домашнє завдання

А ми на наступному уроці продовжимо нашу сьогоднішню розмову. Тому на домашнє завдання підготуйте розповіді про тих видатних людей нашого краю, яких ми сьогодні не згадали.

 

 

План-конспект уроку з теми  «Вежі Острога. Дубнівський замок»

Мета: розказати про вежі Острога та Дубнівський замок, розказати про їх історію, особливості, розвивати вміння аналізувати і порівнювати пам’ятки архітектури,  виховувати ціннісне сталення до суспільства та держави.

Обладнання: презентація, відео «7 чудес Рівненщини», повідомлення учнів

Тип уроку: урок-подорож

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація знань умінь та навичок

Запитання до дітей  - які ви знаєте замки?

Що є складовою замка?

 

ІІІ.  Мотивація навчальної діяльності

На сьогоднішньому уроці ми з вами здійснимо уявну подорож чарівними, загадковими місцями нашої славної поліської землі. Відвідаємо Острозький замок та замок у м. Дубно, ознайомимося з особливостями архітектури і охарактеризуємо сучасний стан памяток.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Робота в групах

1 група – Острозький  замок

Місто Острог розташоване на південному сході Рівненської області у межиріччі річки Горинь та її притоки Вілії. Колись це місто входило в п’ятірку найбільших в Україні, а нині Острог – провінційний райцентр із кількістю населення в 15 тисяч осіб. В економічному плані місто знаходиться в тіні розташованого неподалік (але в Хмельницькій області) поліса енергетиків Нетішина (і відповідно Хмельницької атомної електростанції). Хоча за туристичним потенціалом ці два міста-сусіди порівняти дуже важко.

Острозький замок

 

Історія Острога почалася ще в часи Київської Русі. Ймовірно тоді й з’явилася назва „Острог” (в давньоруській мові острогами називали укріплені населені пункти), хоча місто називали ще й Острогобором та Остророгом.

Перша письмова згадка про Острог датується 1100 роком. Місто входило до складу Володимиро-Волинського князівства, а з 1199 року до Галицько-Волинського князівства.

У 14 столітті князь Данило Острозький, племінник князя Данила Романовича, заснував на крутому пагорбі на річкою Вілія замок, який у майбутньому став резиденцією родини Острозьких. Це були одні із найбагатших магнатів на території України (якщо не найбагатші). У 17 столітті на землях роду було розташовано 24 міста та понад 400 сіл, але розбудова Острога почалася раніше. Найбільше зусиль до цього доклав останній православний представник роду – Василь-Костянтин Острозький (1526-1608). Саме на його кошти було створено греко-слов’янську школу, яку нині називають академією і вважають першим ВУЗом в Україні. При школі було відкрито друкарню в якій працював відомий друкар Іван Федоров. В ній було надруковано „Буквар” та „Острозьку біблію” – перший повний варіант біблії перекладений на східнослов’янську мову.

Острог був одним із головних форпостів Речі Посполитої. Міський замок почали будувати у 14 столітті. Від тих часів збереглася «Вежа Мурована» (донжон – останній рубіж оборони). Її заклав засновник роду Острозьких – Данило. В подальшому вежа, яка одночасно служила і князівським житлом, неодноразово добудовувалася. Зараз у «Вежі Мурованій» розміщується краєзнавчий музей.

У 15 столітті князь Василь Острозький (Красний) збудував поряд із церквою Богоявленський собор. Храм входив у систему оборонних мурів тому його північна стіна має товщину у 3 метри. В подальші часи собор неодноразово перебудовували (останній раз у 1887-1891 рр.).

 

Група 2 – Замок в Дубно

Замок в Дубно розташований на одному з мисів річки Іква серед болотистої місцевості. Населений пункт є досить давнім - вперше письмово згадується в 1100 році в Іпатіївському літописі під назвою Дубен. Перший замок тут з"явився в 1492 році на місці древнєруського укріплення, а збудував його князь Костянтин Острозький. Оскільки старі укріплення були дерев"яними і, м"яко кажучи, не дуже відповідали оборонним потребам і періодично потерпали від пожеж, то було вирішено повністю перебудувати замок, в результаті чого з"явилась кам"яна твердиня. 

На початку XVII століття укріплення ще раз перебудувались. Цього разу замок набув ренесансних рис, а реалізував ту затію Януш Острозький. Тоді ж з"явились два бастіони з вежами.

Після Острозьких замком почергово володіли Заславські, Сангушки і Любомирські. Саме останні в додаток до надбрамного корпусу (XV ст.) і палацу Остозьких (XVI ст.) збудували ще один палац у XVIІІ столітті. Остання перебудова в замку відбулась в 30-х роках ХХ століття, коли було перебудовано надбрамний корпус, який внаслідок перебудови втратив купольний дах.В радянські часи тут була військова частина. Саме за часів господарювання військових палаци втратили свою внутрішню красу, а на подвір"ї з"явились сині ялинки, які чомусь користувались особливою популярністю в радянських чиновників. Сьогодні територія замку є державним історико-архітектурним заповідником.

Є ще один цікавий факт. За всю свою історію замок жодного разу не було захоплено, не зважаючи на спроби татар, козаків, росіян і шведів.
А на завершення додам ще одну легенду про замок. Бо що ж то за замок без легенди? Так от, в один з прекрасних днів 1577 року в замку готувались до весілля. Заміж виходила племінниця князя Острозького - Беата. Та тут несподівано замок оточили татари. Схоже, що Беата дуже хотіла відсвяткувати весілля, бо власноруч вистрілила з однієї з гармат і влучила прямісінько в ханський намет і вбила хана. Татари сприйняли це як поганий натяк небес і забрались геть, після чого весілля таки відбулось. Ця подія посприяла тому, що одну з замкових веж по сьогодні називають Беаткою.


Перегляд відео «7 чудес Рівненщини»

 

V. Закріплення знань учнів

Правда - неправда

1. Дубенський замок належить до укріплень бастіонного типу.

2. В середині XV ст. його почав споруджувати князь Януш Острозький на основі раніше зведених укріплень.

3. Два бастіони з казематами мали розміститися з боку міста та відділятися  від нього глибоким ровом.

4. В'їзд у замок  мав бути через міст та браму прибрамного корпусу.

5. Під замком розкинулися широкі кам'яні підземні ходи-тайники.

6. Там під час ворожих нападів могли ховатися місцеві жителі зі своїм майном.

7. До початку XX століття Дубенський замок так ніхто з ворогів жодного разу не зміг узяти приступом.

8. На території замку знаходяться два палаци: з південного - палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північної сторони - палац князів Любомирських.

9. Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої: Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських.

10. З 1963 року замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника  м. Дубна.

 

VI. Підсумок уроку

Отже, варто зазначити що дані пам’ятки архітектури по праву можна вважати не лише чудесами Рівненщини, але і всієї України.

 

VIІ. Домашнє завдання

Заповнити таблицю.

Назва замку

Історична довідка

Замок у Дубно

 

Тараканівський форт

 

 


План-конспект уроку з теми «Межирицький монастир. Волинська Богородиця»

Мета: ознайомити учнів з історією одного із семи чудес Рівненщини – Межирицьким чоловічим монастирем, розповісти про найбільшу святиню Рівненщини – Волинську ікону Богоматері; розвивати вміння аналізувати і порівнювати твори мистецтва,  виховувати ціннісне сталення до суспільства та держави.

Обладнання: презентація, відео «7 чудес Рівненщини», довідкова література

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Робота з таблицею

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Рівненщина завжди славилася своєю духовністю та древніми чернечими обителями. Ніколи не згасала чернеча молитва на нашій Богом береженій землі. Багато монастирів нашого краю було засновано саме ченцями Києво-Печерської Лаври. Одним з таких є Свято-Троїцький Межирицький монастир, який є одним із семи чудес Рівненщини.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя

Межирицький монастирархітектурний ансамбль монастирських будівель 16-17 століть у Межириччі на Волині.

Був занесений до Державного реєстру національного культурного надбання. Монастирський двір оточений мурами з 4-ма наріжними баштами. Комплекс монастиря складається з різночасових споруд:

  • Троїцька церква та келії обабіч неї;
  • надбрамна дзвіниця;
  • південно-східний корпус;
  • Троїцька церква.

Зведення головного монастирського храму — Троїцької церкви, пов'язують з храмобудівною діяльністю князя  Костянтина Острозького, зокрема з наданням ним нових фундушів Межиріцькому монастиреві 12 березня 1523 року.

Припускають що під кінець 16 століття при церкві діяли школа, шпиталь і друкарню, але насправді це нічим не підтверджено.

В об'ємно-просторову композицію Троїцької церкви закладено хрещато-баневий принцип, проекція основних об'ємів  майже квадратна, перекриття підтримуються чотирма стовпами. Окрім ікони Межиріцької Богородиці в церкві Святої Трійці зберігається ікона Святого Антонія і Святого Феодосія Печерського.

 

Повідомлення учнів

 

Ікона «Волинська Богоматір»Розповідь вчителя

Ікона «Волинська Богоматір»

Цей образ, який Церква особливо вшановує 13 липня, ймовірно, походить із Луцька. Дослідники не мають одностайної думки щодо його створення: кінець XIII ст. (Енгеліна Смирнова), на зламі XIII–XIV ст. (Григорій Логвин, Володимир Овсійчук), середина ХV ст. (Володимир Александрович). Існує версія, що автором ікони є святитель Петро, митрополит Київський і всієї Русі чудотворець, родом волинянин – автор ікони Богородиці Петрівської (Москва). Його ще називають Петром Ратенським.

За іншою версією, образ написав невідомий іконописець із Києва, який покинув його через монголо-татарську навалу. Святиню привезли до Луцька, куди 1289 p. князь Мстислав Данилович переніс свою резиденцію з Володимира-Волинського й куди було перенесено єпископську кафедру. Окупантам не вдалося встановити повного контролю над Волинсько-Галицьким князівством, і це приписували заступництву Діви Марії, Яка через Свою ікону рятувала наш край.

1962 року експедиція київських науковців Григорія Логвина та Людмили Міляєвої вивчала старожитності Луцька. У храмі Покрови Пресвятої Богородиці їхню увагу привернула невелика ікона у вівтарі. Навіть побіжного огляду було досить, щоб визначити, що йдеться про давній твір: дуже старе дерево, багато підмальовок нашарувалося на первісному зображенні. Лише обличчя Марії та маленького Ісуса зосталися неторканими. Але й на них невблаганний час лишив свої сліди. Зображення були наче вкриті вуаллю.

Місце збереження

Оригінал – у Києві, в Національному художньому музеї України. Точна копія – у Луцьку, в Музеї волинської ікони.

 

V. Закріплення знань учнів

Бесіда

  1. В підпорядкувані якого патріархату знаходиться Межирицький чоловічий монастир?
  2. З якими історичними подіями пов’язана святиня?
  3. Чому образ Богоматері на іконі такий суворий?

 

VI. Підсумок уроку

Отже, Межирицький монастир – одна з найвеличніших фундацій князів Острозьких, яка ховає так багато загадок історії в своїх стінах.

2016 рік для цієї обителі був роком багатьох славних ювілеїв. 630 років  перша згадка про с. Межиріч, 555 років  побудова Свято-Троїцького храму, 150 років  повернення храму православним і освячення його після перебування там католиків та 25 років відродження чернечого життя в обителі.

 

VIІ. Домашнє завдання

За допомогою мережі інтернет знайти інформацію про Рівненську гімназію, звернувши на факти створення цього навчального закладу.

 

 

 

План-конспект уроку з теми  «Рівненська гімназія»

Мета: ознайомити учнів з одним із навчальних закладів Рівненського регіону – Рівненською гімназією, дослідити історію створення закладу, з’ясувати, хто з відомих людей працював і навчався в гімназії; розвивати вміння аналізувати і порівнювати твори мистецтва,  виховувати ціннісне сталення до суспільства та держави.

Обладнання: фотоматеріали, інтернет-ресурси, повідомлення учнів

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

  1. Хто є фундатором Межирицького чоловічого монастиря?
  2. Як ви вважаєте, чому монастир визнаний одним із семи чудес Рівненщини?
  3. Які відомі ікони зберігаються в обителі?
  4. Проаналізуйте легенди щодо написання ікони Волинської Богоматері.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Рівненська українська гімназія — загальноосвітній заклад нового типу міста Рівне; є відродженням Першої української гімназії Рівного (1923—1939).

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Розповідь вчителя

Історія Рівненської гімназії

1923 року Федір Ілліч Пекарський, учитель історії російської гімназії, звернувся до польської влади за дозволом відкрити гімназію з українською мовою навчання. На той час в Рівному діяли п'ять гімназій: три польських, єврейська та російська. Слово «український» у Польщі в той час офіційно не вживалося і польська шкільна влада видала дозвіл на відкриття закладу під назвою «Приватна гімназія Ф. Пекарського з викладовою руською мовою». 12 вересня 1923 року гімназія розпочала роботу; власником (до 1939 року) і першим директором (до 1930 року) був той же Федір Пекарський, котрий закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. За роки роботи у гімназії — у ній же виховано сотні патріотів України — основоположник створив на той час прогресивну українську систему навчання і виховання.

Бичківський Яків Федорович  — другий директор РУГ (у 1930—1939 роках). За роки його директорування гімназія набула найбільшого розквіту. Закінчив філологічний факультет Варшавського університету. За непокору Радянській владі заарештований і 1940 року розстріляний.

Гуцуляк Михайло  — короткотривалий (з вересня до грудня 1939 р.) — директор РУГ, професор географії.

 

Завдання

Хто з видатних особистостей навчався в Рівненській гімназії?

 

Повідомлення учнів

За період діяльності РУГ відомими професорами Яковом Бичківським, Надією Іщук, Георгієм Шумовським, Георгієм Косміаді, Борисом Веселовським та іншими були виховані видатні особистості. Серед них — професорка філології Наталія Іщук-Пазуняк, з участю якої були перекладені твори Лесі Українки на 8 мов світу, Антоніна Горохович — професор українознавства в діаспорі й редактор 3-х журналів у Торонто, Андрон Симончук — художник, Олександр Тижук — доктор економічних наук, професор університету у Венесуелі, Тижук Федір — доктор медичних наук (Канада), отець Сергій Кульчинський — священик (Рівненська область), Феодосій Карпюк — медик (Рівне), Прокопчук Василь (Рівне), Тетяна Лукіянович (Львів), Ніна Васильківська (Львів), Ніна Степанюк-Колюх (Рівненська область), Євген Ковшецький (Рівне), Павло Бура (США), Сергій Іллюк (США), Анна Матковська, Степан Ярмольчук, Ніна Брикса, Степан Козачок, Олена Темнюк та багато інших. Досі віднайдено зв'язок із 40 колишніми учнями Рівненської української гімназії.

Було проведено три з'їзди учнів РУГ (1995, 1999, 2003 р.р.). Третій з'їзд приурочений 80-літтю Рівненської української гімназії Федора Пекарського.

Відкритий та активно діє музей «Від гімназії до гімназії», де юні краєзнавці досліджують історію Рівненської української гімназії 1923—1939 років, активно відроджують її звичаї та традиції. У вересні 2003 року музею надано звання «народного».

 

Перегляд презентації «Відомі учні»

Феодосій Іванович Карпюк (бл. 1923 — бл. 2000), учень Рівненської української гімназії 1934—1939 років. Народився у с. Великий Житин у родині Івана ти Марії Карпюків. Батьки одразу помітили велике бажання сина навчатися і віддали його до РУГ. Малому Федосю сподобалося навчатися у гімназії, адже крім звичайних предметів тут вивчали польську, німецьку, французьку та латинську мови.

Брав активну участь у житті гімназії. Зокрема у Шевченківських вечорах, які і сьогодні є традицією відродженої гімназії.

У 1939 році РУГ була реформована в СШ № 1 і у 1940 році Феодосій отримує атестат про середню освіту. У цьому ж році він поступає до Львівського державного медичного інституту, де закінчує перший курс. Потім робить спробу вступити до Київського державного медичного інституту, але інститут закривається через війну. Тут, у 1944 році, його заарештували за політичну діяльність і відправили на заслання.

Дуже добре грав на бандурі: в музейній кімнаті РУГ досі збереглася бандура його, яку у 2000 році туди передала його дружина — Людмила Павлівна.

У 1955 році Феодосія Івановича було звільнено, але на 5 років позбавлено громадянських прав, і він був змушений проживати у м. Воркута. У 1960 році Феодосій Іванович повертається до Рівного і у нього виникає ідея відродити традиції РУГ і знайти її колишніх учнів. Так він знаходить Анну Матковську, Сергія Кульчинського та багатьох інших.

 

V. Закріплення знань учнів

Бесіда

1. Коли було створено Рівненську гімназію?

2. Хто став першим директором?

3. За яких умов функціонував заклад?

4. Хто з відомих особистостей навчався  в гімназії?

 

VI. Підсумок уроку

Продовжіть речення:

Сьогодні на уроці мені сподобалося………..

Мені не сподобалося………

 

VIІ. Домашнє завдання

Підготувати інформацію про реліквії населеного пункту

 

 

План-конспект уроку з теми  «Реліквії населеного пункту»

Мета: ознайомити учнів з історичними і культурними реліквіями с. Балашівка, сформувати поняття «реліквія»; розвивати в учнів навички інтелектуальної роботи з різними джерелами історичних знань, усних виступів перед аудиторією;  виховувати ціннісне сталення до суспільства та держави.

Обладнання: ілюстрації, презентація, фотоматеріали, дослідження

Тип уроку: урок-дослідження

Хід  уроку

„Церкви на Україні одна від одної величніші, кращі,

   чарівніші,  вищі й більші; іконостаси, різьби та ікони

  одні від  одних гарніші й досконаліші; навіть сільські

                                                 храми один кращий від іншого”.

Архідиякон Павло із сирійського міста Алеппо

Хід  уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Становлення незалежної Української держави передбачає необхідність суттєвого переосмислення укорінених за останні десятиліття підходів до проблем вивчення рідного краю. Адже історія свого рідного краю є однією зі складових вітчизняної історії. Сьогодні, як ніколи, молоде підростаюче покоління повинне знати історію своїх прадідів та дідів, історію рідного села, яке є для всіх нас малою батьківщиною та  історію храму, який завжди був центром не лише релігійного, культурного але й світського життя.

Історія храму села Балашівка є маловідомою через її невивченість. Причина полягає в тому, що за часів радянської влади становище церкви було тяжким, проводилася атеїстична кампанія, закривалися храми, спалювалися ікони та православні книги. Зокрема і храм в Балашівці не діяв протягом 1962 – 1979 рр. І лише через 17 років завдяки клопотанню прихожан, храм розпочав свою діяльність, а ці роки увійшли темною сторінкою в історію не лише храму, але й села. Ще однією з причин невивченості є те, що багато очевидців подій уже пішли із життя, а багато архівних матеріалів, на жаль, втрачені назавжди. Однак, незважаючи на десятиріччя гонінь за часів перебування у складі СРСР, релігія і церква зберегли своє місце в українському суспільстві і вплив на нього.

 

III. Вивчення нового матеріалу

  1. Становище храму в роки поміщицького володіння

Перша письмова згадка про село Балашівка датується 1629 р. Назва села – Балашівка почала вживатися в середині ХХ століття. У всіх церковних переписах та відомостях, метричних книгах, які були мною виявлені з 1846 по 1937 рр. у храмі Іоанна Богослова, скрізь згадується назва села Білашівка, а не Балашівка. Також у роботі Теодоровича „Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии” згадується саме Білашевка.

За часів поміщицького володіння село Балашівка відносилося до Ровенського повіту Березнівської волості. В цей час село було у власності поміщика Адама Бєльського, який у 1755 році побудував церкву в честь апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Про це, зокрема, говориться в історичному джерелі „Ведомость Епархии и губернии Волынского уезда села Білашовки за 1849 г.”: „церков построєна 1755 году поміщиком Адамом Бєльським”. На будівництво церкви було виділено 258 квадратних сажнів землі на правах оренди. На кошти поміщика Бєльського в селі було збудовано перший храм, який прослужив на потребу мешканцям села майже століття. На жаль, про цю особистість мені не вдалося дізнатися більше через відсутність даних в державних архівах м. Рівного, м. Луцька та м. Житомира. Тепер на тому місці, де була церква побудований будинок для вчителів.

Церква та дзвіниця були побудовані із дерева. Царські ворота були простої столярної роботи, довжина яких становила 20 сажнів, ширина – 9, висота – 26. Іконостас був теж дерев’яний, на той час коштував 15 срібників. „Церковна утварь” була бідною, з „церковної утварі” найбільш цінною була срібна чаша, а всередині позолота. У храмі було двоє штатних людей – приходський священик та дяк.

 

2. Аналіз діяльності храму в 1901 – 1920 роках

На початку ХХ століття село ще належало поміщику Михайлу Малинському. В 1902 р. в селі проживало 848 чоловік та було 102 двори. 26 лютого 1903 р. російський імператор Микола ІІ видав Маніфест в честь дня народження престолонаслідника Олексія Миколайовича. Один із примірників був відправлений до села Балашівка і зберігався в храмі Іоанна Богослова. Вивчивши цей маніфест стає зрозуміло, що жителі села отримали ряд пільг.

В 1900 р. приходським священиком був Іоан Васильєв Нікольський, якому на той час було 29 років. Він мав дружину Любов Порфирівну – 28 років та 9-річну дочку Наталію. Псаломщиком був Петро Олександрович Приминський.

В 1905 р. проводяться зовнішні ремонтні роботи храму, на який було затрачено 850 рублів.

В цей час приходським священиком був Іван Іванович Литвинов, який закінчив курси Волинської Духовної семінарії. На початку своєї діяльності він був вчителем, пізніше, в 1874 році, а саме 14 вересня, він прийняв сан священика, а вже 20 листопада 1903 р. був відправлений на роботу в храм Іоанна Богослова в с. Балашівка. Він отримував платню в розмірі 300 карбованців. Одночасно священик Іван Литвинов був членом ревізійного комітету при Волинській Духовній семінарії.

В цей час дяком був Петро Олександрович Приминський, уродженець Волинської губернії Заславського повіту села Шарлаські. До цього Петро Олександрович був послушником Кременецького монастиря, але 30 жовтня 1882 р. був направлений в село Балашівка на посаду псаломщика. Він отримував платню в розмірі 50 рублів. У Відомості за 1905 р. говориться, що в селі нараховується 5 католиків.

 

3. Становище Білашівського приходу в роки польської окупації

Після підписання Ризького мирного договору 18 березня 1921 р. між Польщею та Радянською Росією село потрапило до складу Польщі, адже  договір юридично закріпив входження Західної України до складу Польщі. Польське панування в Балашівці тривало до вересня 1939 р. Однак, незважаючи на це, храм апостола і євангеліста Іоанна Богослова функціонував, богослужіння проводилося за православним обрядом. Церковні відомості говорять, що церковні землі приносили 15 тисяч марок прибутку в рік, а сама церква заробляла 20 тисяч польських марок в рік. Отже, зрозуміло, що вже в 1921 р. в селі були запроваджені польські гроші.

В 1925 р. було проведено ремонт храму, на який було затрачено 2 тисячі 500 злотих. Ці гроші надали жителі села. Церкву було пофарбовано.

В 1926 р. приходським священиком в храмі був Василь Карпович Закидальський. 

 

4. Храм Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова в середині -  другій половині ХХ століття

Кордон між Польщею та УРСР було встановлено між селами Червона Воля  та Сівки. Коли радянські війська перейшли кордон, то польські війська не чинили опору. Тому зважаючи на невелику відстань від кордону до села можна стверджувати, що 17 вересня 1939 р. в Балашівці було встановлено радянську владу.

Зі свідчень старожилів відомо, що коли розпочалася Друга світова війна, то відразу територією села пройшли великі з’єднання радянських військ, які слідували із Житомирщини через с. Сівки та с. Балашівку. В червні 1941 р. село було окуповане німцями. Коли німці завоювали село, то старостою було призначено Усача Григорія.

В роки Другої світової війни церква не діяла. За свідченням старожилів храм не працював 8 років, тобто можна зробити висновок, що закритий він був 1942 р. Старожили розповідають, що в роки війни німці спалили церкву в селі  Лінчин, що відносилася до Білашівського приходу, через те, що жителі знесли сюди свої речі, пожитки. Прийшовши в Балашівку, німці зайшли до храму, але нічого там не знайшли, через те церква залишилася. Церковні дзвони прихожани сховали від рук фашистських загарбників, закопавши їх, з огляду на те, що під час війни, дзвони могли бути переплавлені для виготовлення зброї.

У 50-ті роки було відновлено діяльність православної церкви. В цей час розпочалися пошуки церковних дзвонів. Свідки говорили, що дзвони були закопані між вулицями Андріївською та Шевченка, але після довгих пошуків дзвони до цього часу не знайшли.

Храм Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова діяв до 1962 р., а в часи атеїстичної компанії був закритий. Жителів села переслідували, дітям не дозволяли ходити до храму на службу. І лише через 17 років в 1979 р. храм відновив свою діяльність. Прихожани на свої кошти відремонтували храм. Саме завдяки клопотанню громади православних християн храм знову розпочав свою активну діяльність.

 

ІV. Закріплення знань учнів

Бесіда

1. Дайте визначення поняття «реліквія».

2.  Коли був побудований храм св. Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова?

3. За яких умов функціонувала церква в ХХ ст.?

4. Яка реліквія зберігається в храмі?

 

VI. Підсумок уроку

Продовжіть речення:

Сьогодні на уроці мені сподобалося………..

Мені не сподобалося………

 

VIІ. Домашнє завдання

Підготувати інформацію про реліквії населеного пункт.

 

 

План-конспект уроку з теми  «Острозька академія»

Мета: поглибити знання учнів про  місто Острог, продовжити знайомство  учнів з видатним діячем князем К.-В. Острозьким, проаналізувати діяльність Острозької академії; розвивати історичне мислення; виховувати ціннісне сталення до суспільства та держави.

Обладнання: портрети К.В.Острозького,схема, таблиці, ілюстративний матеріал,  додаткова ліатуратура

Тип уроку: урок засвоєння нових знань

Хід  уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

Вчитель звертає увагу класу на те, що в розглядуваний період спостерігалося національно-культурне піднесення на українських землях.

 

Бесіда з учнями

 Чому тема національно-культурного піднесення цікава для нас, громадян сучасної України?

 

III. Вивчення нового матеріалу

Вступне слово вчителя

Із сер. XVI ст. до сер. XVII ст. в умовах польсько-католицької культурної експансії зберегти національну культуру та православну віру намагалися братства, школи, колегіуми, академії, книгодрукарні, православні храми. А кадри викладачів, педагогів, науковців для них спочатку готували європейські університети. Тому перший напрямок нашої уявної екскурсії – «Європейська освіта».

Творча група І: «студенти» I і II, «бакалавр», «магістр».

Завдання класу

«Скарбничка» – зібрати у скарбнички (записати в зошити) цікаві відомості про європейську освіту:

І ряд «збирає» географічні назви, що прозвучать;

II ряд – імена вчених, які згадуватимуться;

III ряд – історичні аналогії (порівняння з великими вченими античності й середньовіччя).

1-2 учні готують висновок про взаємний вплив культур і рівень українських учених того часу.

 

Виступ творчої групи 1 

«I Студент» на карті Європи позначає університетські центри: Сорбонну, Оксфорд, Кембрідж, Болонью, Падую, Прагу, Лейден, Гейдельберг та інші. Найстаріші з них були створені ще у XII ст. Особливо відзначає Краківський університет, де навчалося багато вихідців з України.

«II студент» демонструє класу плакат «Краківський університет»:

Краківський університет заснований 1364 р. ХV-ХVІ ст. - навчалося 800 українців: 108 – зі Львова, 19 – з Городка, 15 – з Дрогобича, 14 – із Кам'янця- Подільського та ін.

«Бакалавр» нагадує, що викладались в університетах «7 вільних мистецтв»: «трівіум» і «квадріум», а основним методом навчання була схоластика.

 

Робота з поняттям

Схоластика, що від латинської «shоlе» походить і сучасне слово «школа».

 

«Магістр» знайомить зі cвоїми колегами українцями, що навчалися та викладали у європейських університетах і стали гордістю європейської науки (Додаток І – готується заздалегідь, розмножується та розкладається на парти. Учні опрацьовують таблицю.)

 

Бесіда за підсумками роботи

1. Хто з видатних українських учених здобув освіту в Європі?

2. У яких європейських університетах вони вчилися і працювали?

3.Хто з них найбільше вразив вашу уяву і чому?

 

Творча група 2 – «учні Острозької школи» – І, II,III.

Виступ творчої групи

«I учень» розповідає про заcновника школи і друкарні в Острозі К.-В.Острозького – найбільшого землевласника у Речі Посполитій і патріота української землі, культури, оборонця православ'я.

«II учень» розповідає про викладання «7 вільних мистецтв» і трьох мов, про перейменування школи у «триязичний ліцей», а згодом у слов’яно-греко-латинську академію. Наголошує, що в школі поєднувалися західні (європейські) й східні (грецькі) традиції викладання та виховання. Просвітницька й наукова діяльність поєднувалися з перекладацькою і видавничою.

«III учень» називає відомих викладачів академії, характеризує їхній внесок в українську культуру. Особливу увагу можна приділити Г.Смотрицькому – першому ректору і основоположнику українського гуманізму, В.Суразькому – філософу, що обгрунтував доктрину православ'я, та засновнику слов'янської філології М.Смотрицькому, за «граматикою» якого навчалися впродовж 200 років.

Учні дозаповнюють таблицю.

 

Запитання учням

1. Які характерні риси цієї школи ви визначили?

2. Що вам сподобалось у виступі творчої групи ?

Вчитель звертає увагу класу на те, що досвід, започаткований при створенні Острозької школи, використовувався потім в організації братських шкіл, найвідомішою з яких була львівська.

 

ІV. Закріплення знань учнів

Бесіда

1. Які навчальні заклади ми відвідали?

2. Які яскраві вчені, викладачі, педагоги працювали в них?

3. Які вихованці цих закладів  згодом уславили свої імена і свої навчальні заклади?

4. Які книги були надруковані для навчання у цих закладах?

5. Які предмети викладалися?

6. У якому дусі (напрямку) здійснювалося виховання учнів?

7. Якій головній меті слугували ці навчальні заклади?

 

VI. Підсумок уроку

«Як ви вважає те, чи виконали ці заклади своє головне завдання: оборону «батьківської віри», мови, рідної культури у складних умовах польсько- католицького гноблення?»

 

VIІ. Домашнє завдання

Написати міні-твір на тему:«У якому навчальному закладі XVI- сер. XVII ст. я бажав би навчатися і чому»; твір-роздум: «Про що мені хотілося б запитати українського спудея XVI–сер. XVII ст.».

 

 

  План-конспект уроку з теми  «Битва під Берестечком»

Мета: закріпити знання учнів про битву під Берестечком, переглянути хід битви, з’ясувати прорахунки Б. Хмельницького;  розвивати вміння висловлювати свою думку, виховувати любов до Батьківщини; розвивати вміння знаходити додатковий матеріал з вивченого питання.

Обладнання: ілюстративний матеріал, презентація, роздатковий матеріал

Тип уроку: практичне заняття

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація отриманих знань

Повторення

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Кожний народ має свої національно-духовні святині, які особливо зворушують і бентежать його душу. Таким місцем для українського народу є Державний історико-меморіальний заповідник „Поле Берестецької битви”, який також є одним із семи чудес Рівненщини. Чому? Тому що наймасштабнішою битвою періоду Української національно-визвольної війни 1648–1654 років була саме битва під Берестечком, про яку ми більш детально дізнаємося на сьогоднішньому уроці.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Робота у групах

Група 1

Наймасштабнішою битвою періоду Української національно-визвольної війни 1648–1654 років була битва під Берестечком, де в бою зіткнулися, з одного боку, козацько-селянське військо Богдана Хмельницького, його союзники кримські татари та військо Речі Посполитої – з іншого.

У середині червня 1651 року два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. поляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кількість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Військо Хмельницького налічувало 100 тис. козаків та 20 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм.

Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська.

 

Група 2

Щоб заспокоїти татар, Б. Хмельницький разом з генеральним писарем Іваном Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ – хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишилися без головнокомандувача. Серед них зчинилася така метушня, що старшина ледве змогла заспокоїти їх. Наказним гетьманом був обраний Філон Джалалій, за декілька днів на його місце обрали Івана Богуна.

Повстанці опинилися в оточенні. Тоді вони поставили вози в чотирикутник, з трьох боків викопали шанці, один фланг прикривало болото. Десять днів тривали запеклі бої. Уночі 10 липня Іван Богун почав виводити армію з оточення.

Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, власним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там до останнього стримував наступ поляків. Їхній нечуваний героїзм урятував основні сили козацької армії. Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком.

Національно-визвольна війна українського народу 1648-1657 років або Хмельниччина стала переломним етапом у багатовіковій історії України, мала помітний вплив на хід подій не лише у Центрально - Східній, але й у Західній Європі. За своїм характером ця війна була по суті однією з перших національних революцій в Європі на початку нового часу, її головними рушійними силами виступало козацтво, селянство і міщанство, значна частина православного духовенства та української шляхти, що зазнавали утисків від польських магнатів, шляхтичів та урядовців. Ця Визвольна війна розпочалася і проходила під булавою гетьмана Зиновія Богдана Хмельницького – творця козацько-гетьманської держави з офіційним найменуванням "Військо Запорозьке", яка в силу складних політичних обставин не змогла до кінця зберегти свою повну незалежність і згідно з Переяславсько-Московським договором 1654 року на правах автономії була приєднана до Московського царства.

  1. Самостійна робота. Державний історико-меморіальний заповідник „Поле Берестецької битви”

 Учні читають і дають відповіді на запитання.

На місці битви, на острові Журавлиха було побудовано храм-пам’ятник (Георгіївська церква 1910 – 1914 рр.). Проект розробив В.М. Максимов, учень професора Щусєва О.В. Керував будівництвом інженер-будівельник В. Леонтович (з 1940 р. – професор архітектури у Києві). Ця монументальна споруда вражає і зачаровує. Ця церква-пам’ятник не має собі аналогів, побудована в стилі українського бароко, поширеному на Україні в 17 – 18 ст. За оригінальним проектом В.М. Максимова дві складові частини церкви – церква та бабинець – знаходяться під відкритим небом. На фасаді церкви – одноярусний іконостас з царськими вратами; весь простір над ним в арці заповнює намальована Іваном Їжакевичем на металевих листах картина „Голгофа”. Оригінальність церкви полягає в тому, що вона триярусна.

Поряд розміщена Михайлівська церква – пам’ятка української дерев’яної архітектури 17 ст. В червні 1912 р. її перевезено на о. Журавлику і тут складено в первісному виді. За переказами у Михайлівській церкві перед битвою молився Б. Хмельницький, а митрополит Йоасаф благословив його на війну за православну віру. В центрі церкви – спуск у підземний хід, довжиною 50 м, що з’єднує Георгіївську і Михайлівську церкви, завершенням якого є саркофаг з останками кісток і черепів загиблих.

На території о. Журавлиха, поряд із церквами розташований будинок, де розміщена експозиція музею. Експоновані тут козацькі речі є прямим свідченням подій 1651 року.

Біля о. Журавлиха встановлений пам’ятний знак (автор А. Кущ).

Територія заповідника включає інші місця битви: переправа, острів Гайок (місце героїчної оборони 300 козаків), козакова яма, урочище „Монастирщина” (козацький цвинтар), Попів Горб.

 

Метод інтерв’ю

Запитання.

1.В якому місті побудовано храм-пам’ятник, яка його назва?

2.В якому стилі побудована церква?

3.В чому полягає оригінальність церкви?

4.Історія виникнення Михайлівської церкви.

5.Назвіть всі історичні місця битв, які розташовані на території заповідника?

 

2.Битва під Берестечком в ілюстраціях

Перегляд презентації

"Іван Богун на переправі". Художник М.І. Івасюк, 1922р.

"Подвиг трьохсот під Берестечком". Художник О.Г. Данченко, 1953р.

"Битва під Берестечком". Художник В.В. Полтавець, 1967р.

"Іван Богун на полі бою під Берестечком". Художник Д. Довбушинський

"Битва під Берестечком". Гравюра середини XVII ст.

 

3. Берестецька битва в художній літературі

Народнопоетична творчість про Берестецьку битву

 

Висипали козаченьки з високої гори
(Битва під Берестечком)

Висипали козаченьки з високої гори,
Попереду козак Хмельницький на воронім коні:
«Ступай, коню, дорогою широко ногами,
Недалеко Берестечко і орда за нами.
Стережися, пане Яне, як Жовтої Води:
Йде на тебе сорок тисяч хорошої вроди».
Як став джура, малий хлопець, коника сідлати,
Стали в того кониченька ніженьки дрижати.
Як заговорить козак Хмельницький до коня словами:
«Не доторкайся, вражий коню, до землі ногами!»
Чи не той то хміль, хміль, що на тички в'ється,
Чи не той то козак Хмельницький, що з ляхами б'ється?
«Ой не я той хміль зелений, по тичці не в'юся,
Ой не я той козак Хмельницький — з ляшками не б'юся!»
«А де ж твої, Хмельниченьку, воронії коні?»
«У гетьмана Потоцького стоять на пригоні».
«А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози?»
«У містечку Берестечку заточені в лози!
Що я з вами, вражі ляхи, не по правді бився:
Як припустив коня вороного — міст мені вломився!»

 

Іван Пащук

Поле Берестецької битви


На твоїм осонні кров мого народу,
Що за вольну волю дарував життя,
Крізь віки несемо цю звитягу горду,
Як святий зачинок свого майбуття,

А за нього ж крові й поту ой пролито,
Та не гасла віра в думах поколінь,
Що настане щасне українське літо
І земля розквітне без сліпих борінь.

На козацькім полі очищаєм совість,
Де мов клятва роду — синьоокий стяг.
Світлими рядками створюємо повість
Про новопочатий до свободи шлях.

1993р. м. Рівне.

Богдан Стельмах
 

VI. Підсумок уроку

  1. Що нам, українцям, треба берегти і захищати?
  2. Що було для вас цікавим на цьому уроці?
  3. Що він допоміг зрозуміти? Які думки і почуття він у вас викликав?
  4. Які висновки для себе ви зробили після уроку?-

 

VIІ. Домашнє завдання

Намалювати історичну карту битви під Берестечком. 

 

План-конспект уроку з теми «Подорож Т. Г.Шевченка»

Мета: познайомити учнів з новими, маловідомими фактами з життя і творчості Т.Г. Шевченка, зокрема про перебування його на Рівненщині;
відобразити роботу учнів у впорядкованому зібранні матеріалів, що стосуються даної проблеми; формувати в учнів уміння знайти інформацію, якої не вистачає, уміння знаходити причиново-наслідкові зв’язки; сприяти вихованню поваги до життєвого і творчого шляху генія  України, його творів.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, заквітчаний рушником; виставка книг: «Твори Тараса Шевченка», і слайди до   підготовлених проектів.

Тип уроку: урок – творче відрядження.

Хід уроку

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас…

                       Максим Рильський

І. Організаційний момент

 

ІІ. Мотиваційний момент

З’ясування емоційної підготовленості до уроку.

 

ІІІ. Оголошення теми уроку

Світ постав зі Слова, і Україна постала зі Слова і Слово те було в Шевченка. І нині живе під сонцем України Шевченкове слово, Слово великої непогасної любові до України-неньки. Ми говоримо – Україна – і перед нами постає образ її вірного сина Тараса Шевченка. Ми говоримо –  Шевченко – і перед нами постає образ України. Бо ці  два поняття нерозривні.

Сьогодні ми продовжимо розмову про Тараса Шевченка та зв’язки його з Рівненщиною, зокрема перебування його у нашому краї.

Наш урок – нетрадиційний. Цей урок-творче відродження. Хай і не справжнє, уявне. Але крокуючи Тарасовими стежками, ми дізнаємося про нові факти з життя і творчості поета, послухаємо перекази про перебування Тараса Григоровича у нашому краї. Ми познайомимося з окремими творами даного періоду, а також із художніми творами письменників Рівненщини про життя Т.Г.Шевченка.

Протягом відведеного часу помандруємо місцями, пов’язаними з іменем Шевченка, дізнаємося, як увічнено пам’ять генія у нашій школі.

На уроці кожен матиме можливість самовизначитися, показати на що здатен. У цьому вам допоможуть міні-проекти, які ви готували, досліджуючи сьогоднішню тему уроку.

 

ІV. Сприймання й засвоєння учнями навчального матеріалу.

Презентація проекту

Шевченко і Рівненщина.

(Групи учнів презентують результати своєї роботи, супроводжуючи показом відповідних слайдів).

Учні складають тези почутого або найбільш цікаві, як вважають, думки.

Питання проекту

Мета подорожі Шевченка західною Україною.

Наступна станція тракту був Корець.

Перебування Т. Г. Шевченка в Острозі.

Мальовничі краєвиди міста над Іквою.

Легенди, перекази про перебування поета в нашому краї.

На полі героїчної Берестецької битви.

 

1-ий  міні-проект

 Мета подорожі  Шевченка  Західною Україною

Пред’явнику цього,співробітнику височайше створеної при мені Тимчасової комісії для розгляду старовинних актів, вільному художнику Шевченкові доручено зібрати в Київській, Подільській і Волинській губерніях різні відомості про народні перекази, розповіді про могили,старовинні акти,папери і т.д.

З документів такого змісту за підписом Київського генерала губернатора Д. Бібікова восени 1846 року Тарас Григорович Шевченко  вирушив у мандрівку із завданням Київської Археографічної комісії. Ще й нині дослідники  не дійшли згоди щодо напрямку подорожування поета шляхами  Волині. Одні вважають,що його маршрут проліг від Києва на Житомир, далі на Новоград-Волинський – Корець – Острог – Дубно – Кременець – Почаїв. Нині стверджують, що мандрівка  відбувалася у зворотньому напрямку. Не будемо вдаватися до тонкощів суперечок науковців,тим більше, що всі вони одностайні в думці,що Кобзар у жовтні 1846 року відвідав Дубно, Остріг, Корець, побував на полі героїчної битви під Берестечком, зупинявся біля  Підлужжя, у Вербі, Гільчі, а, можливо, не обминув і Рівного.

Тарасові шляхи у нашім краї

Карта

         З історичних джерел автор «Кобзаря» знав славну минувшину краю (ХVI – XVIII ст.) з новітньої історії фольклору краян, їх звичаїв. А також міг чути оповіді про наш край від трьох людей із кола його знайомих. Це – Пантелеймон  Куліш, Петро Чуйкевич, Микола Костомаров. Найбільш всього, що Костомаров радив йому дотримуватися маршруту, який виробив сам, мандруючи по Волині в 1944 році. Інакше чим пояснити той факт, що Тарас Шевченко майже повторив цей маршрут?

 

2-ий міні – проект

Наступна станція тракту був Корець.

Після Новгорода-Волинського був Корець.

Це невеличке затишне містечко, в якому й понині збереглися руїни середньовічної твердині князів Корецьких  XIV – XVI ст., збудованої на обривистій кручі над річкою Корчиком: в’їзна вежа, руїни стін замку та оборонних мурів, великі підвальні приміщення.

Достовірні відомості і про перебування Кобзаря в Корці, який згадується в його російських повістях «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали…» В останній як подорожньому щоденнику художника Дармограя Шевченко висловлює власні думки про історичне минуле України, нашго волинського краю:

«На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге и в Корце. В Корце даже церковь, хранилица бальзамира ванных трупов фамилий графов Корецких, сама собой в розвалину превратилась.  Что говорить? О чом свидетельствуют ети угрюмые свидетели прошлого? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!... Бедная и малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах.»

Слайд 2

Вважають, що Шевченко зупинився на постоялому дворі при корчмі, де були дві кімнати для приїжджих.  Цей будинок зберігся донині. Припускають, що у Корці Тарас Григорович виконав кілька малюнків, бо зберігся малюнок руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Шевченку.

 

 3 – ий міні-проект

Перебування Т.Г.Шевченка в Острозі.

Між 20 і 22 жовтня 1846 року Тарас Григорович перебував в Острозі. Тут він замалював Зимову гору, мури давніх укріплень, кам’яні вежі, замок і культові споруди, які нагадали йому велич і славу минулого Волині часів Острозьких. Пізніше, уже під час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого».

Слайд 3

Крім замку, увагу Т.Г.Шевченку привернули старовинні вежі на Красній і Судовій горах (частково збереглися донині), католицький костел  XV-XVII століть, руїни езуїтської школи – кляштора, Воскресенська церква XVI століття у передмісті Нове місто, Троїцький монастир XVI століття.

 Острог цікавив Шевченка передусім як один з найважливіших культурно – освітніх центрів та антиуніатських осередків України XVI –XVII віків. Він знав про це місто з багатьох історичних джерел. З 1576 до 1636-го тут існувала греко – слов’яно – латинська колегія – перша на Україні вища школа, в якій викладали найосвідченіші люди (нині – Національний університет «Острозька академія», відновлена з 1994 року). Тут учився відомий славними перемогами її дипломатичними талантом  український гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний, ім’я якого згадував поет ще в «Гайдамаках». У цій же поемі згадується ватажок народного повстання Наливайко ( Северин), який теж був вихованцем цієї школи.

Слайди: 4

  Є припущення, що в Острозі Т.Г.Шевченко зацікавив ще об’єкт – чотирикласне училище.

Місцеві жителі могли розповісти, що воно засноване 1808 року спочатку як двоскладне приходське Тадеєм Чацьким, польським просвітителем, фундатором Кременчуцького ліцею. Шевченко у повісті «Варнак» дав високу оцінку діяльності Чацького «Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение! Ты любил Человека…»

 

4-ий міні-проект                                     

                           Мальовничі краєвиди міста над Іквою

      Відомий рівненський краєзнавець Григорій Дем’янчук занотував спогад, як  «Ідучи з Дубно, дивився Шевченко на шлях, посипаний жовтим листям, на осокори, що солдатським строєм стояли обабіч, на лірників з поводирями. За селом Підлужжя візник зупинив коней – пристали в дорозі. Тарас Григорович зійшов з тарантаса, угледів неподалік гіллясту вербу.

Чиясь добра рука посадила ту вербу, - сказав сам до себе.
А візник додав:

Там біля неї є криниця.

Поет підійшов до криниці, довгенько вдивлявся у дно, потім підкликав візника.

Гляньте, он там збоку, воно, джерельце. Живе!

Нагнувся, долонею відгорнув листя, набрав у пригоршню води, випив…»

 «Микола Тимчак створив живописне полотно «Шевченко в селі Підлужжя»

 Слайд 6.

Дубно на той час було повітовим центром, третім за велечиною у Волинській губернії з досить розвиненими промисловістю і крамарством.

         У Дубні увагу Тараса Шевченка привернув замок-фортеця з підземними ходами та печерами, костьол та монастирі, безумовно, мальовничі краєвиди міста над Іквою.

         Ці краєвиди поет майстерно відтворив у повісті «Варнак» Таким, скажімо, є опис хутора поблизу Дубна, де одужував головний герой твору.

«Сиджу, було, собі й любуюся невеличким прозорим ставком, заквітчаним зеленим очеретом і греблею, осадженою з обох боків старими вербами, що поопускали свої віття в прозору воду. На березі, коло греблі, маленький човник, перекинутий догори дном. А кругом хутора дубовий ліс непрохідний, тільки в одному місті є наче просіка, ніби зумисна  прорубана, щоб доповнити пейзаж. А в цій просіці далеко на обрії синіють, мов величезні бастіони одроги Карпатських гір. Я оживав, дивлячись на цю чудову чарівницю природу…»

У Вербі Шевченко змушений був відпочити біля поштової зупинки. Мав небагато часу, проте зустрівся з місцевими старожилами, оглянув руїни давнього замку. Оповідають, що тут Тарас Григорович слухав дідуся – скрипаля, а також легенду про могилу Шелудивого Буняка, яким лякали місцевих дівчат і дітей.

А також чув розповідь про неймовірно жорстокого пана та перекази про народного месника – варнака. Чимало деталей поеми «Варнак» та однойменної повісті, здається, найбільше нагадують Вербу. Перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, якось їдучи понад Елеком, Шевченко зустрівся зі старим каторжанином, варнаком – учасником народного повстання на Волині. Дід був родом з-над Ікви, звідти, де побував поет, мандруючи по Волині. Настільки зворушливою і  хвилюючою була ця зустріч, що Шевченко пише поему «Варнак», у якій з’явилися наступні рядки:

Тиняючись на чужині

Понад Елеком, стрів я діда.

Вельми старого. Наче земляк

І недоучений варнак

Старий той був. Та у неділю

Якось у полі ми зустрілись

Та й забалакались. Старий

Згадав свою Волинь святую

І волю-долю молодую,

Свою бувальщину.

«Багато дечого не стало, -

Сказав старий – води чимало

Із Ікви в море утекло…

Над Іквою було село,

У тім селі на безталання

Та на погибель виріс я

Лихая доленька моя!...

 

5-ий міні-проект

Легенди, перекази про перебування поета в нашім краї

Багато легенд, переказів про перебування поета в нашому краї збереглися і до сьогодні. У шістдесятих роках XX ст. в селі Пирятин Дубенського району записано такий переказ:

«Давно це було. Одного разу біля пирятинського ставу по дорозі з Почаєва та Крем’янця зупинився візок. З нього ступив на землю вже літній чоловік з обвислими вусами. Зняв свої пожитки. Тихою ходою підійшов до ставу, ополоснув руки і високе чоло.

Оглянувся довкола і, помітивши розлогу вербу, сів під нею перепочити. Перекусив цей чоловік, а потім вийняв з плескатої дерев’яної скриньки аркуш паперу і почав щось малювати вуглиною. Поблизу сільський хлопець пас вівці.

Побачив його подорожній і запитав:
- Як звати тебе і чиї вівці пасеш?
- Звісно, панські, - відповів той.
- І коли ми вже свої будемо пасти..., - журно похитав головою вусатий чоловік. А потім, показуючи поглядом на земляні вали, промовив:
- Отут кляті бусурмани Богдана тримали (мова йде про битву під Берестечком, коли татари захопили Богдана Хмельницького в полон).
Закінчив малювати, зібрав свої речі, сів на візок і поїхав десь туди, до Радзивилова. 
На третій день, коли порожній візок повертався тим самим шляхом, пастух запитав візника:
- А що то за чоловік був з вами?
- Маляр Шевченко.
Підріс пастух і згодом багато почув про Шевченка. Все шкодував:
- Ех знав би, що то він, в ноги б йому поклонився.
До самої смерті розказував він людям про свою зустріч біля ставу з Тарасом Григоровичем Шевченком.»

6-ий міні-проект На полі героїчної Берестецької битви

Прямих свідчень про відвідання поетом місця Берестецької битви не збереглось. Але дослідники вважають, що Кобзар добре знав про трагедію українського народу, місцем якої в червні 1651 року стало поле під Берестечком (містечко Горохівського р-ну Волинської обл.) поблизу рівненських сіл Пляшева та Острів. Тут відбулась велика битва військ Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казиміра, відома в історії визвольної війни українського народу. Не міг Кобзар не побувати на місці вічного спочинку героїв Берестечка. Згодом у Кос-Аралі він пише вірш, присвячений цій події, в якому з глибоким співчуттям оспівує трагедію і мужність свого народу:

 

Ой чого ти почорніло
Зеленеє поле?
Почорніло я від крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене, 
Та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та, орючи,
Долю проклинати.

З Берестечка Кобзар, як гадаємо, повертався на Житомир уже знайомим йому шляхом. Свідчень про відвідування Шевченком міста Рівного немає. Рівне на ті часи було типовим провінційним містечком, невпорядкованим, з брудними вулицями. З архітектури тут вартими уваги були хіба що палац Любомирських, будинок гімназії, щойно зведений, та культові споруди. В Успенській церкві XVIII століття, за переказами, бував Гонта, ватажок гайдамацького повстання 1768 року. 

 

На фото (зліва направо): Успенська церква, будинок гімназії (нині - краєзнавчий музей), палац Любомирських

На зворотному шляху подорожній квапився: наближався до кінця другий місяць осені і, хоч він був погожим, треба було поспішати, аби закінчити мандрівку до періоду затяжних дощів, коли гужове сполучення дуже ускладнювалось через бездоріжжя. Тому Шевченко навряд чи зупинявся десь надовго. Поет завершував свою чергову подорож, «измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию».

У 40—50-і роки XIXст. форми експлуатації селянства в Україні ставали особливо звироднілими. Власть імущі будь-що старалися зберегти давно віджиле кріпацтво. Значна кількість панських маєтків передавалася посесорам і найманим управителям, які доводили покріпачених селян до крайнього зубожіння. Картини селянського побуту того часу наповнювали жахом вразливого пристрасного поета. У дорожньому зошитку, в якому поет робив зарисовки, зберігся лаконічний, але промовистий запис рукою самого Кобзаря: «Всюди їздив — і всюди плакав».

Та разом з тим Шевченко зумів побачити «іскру огню великого» у волелюбних прагненнях жителів краю. На той час царизм, переляканий народними заворушеннями в сусідній Галичині, що входила до складу Австрійської імперії, ввів у Волинській губернії воєнний стан. Власті прагнули за будь-яку ціну не допустити подібних «безпорядків» на Волині. Будь-який вільнодумний виступ карався нещадно, і все ж селяни нашого краю зважувались на такі виступи. У березні 1847 року жителі
Верби Дубнівського повіту подали скаргу на місцевого поміщика волинському генерал-губернатору. Вони писали про непосильну працю на панщині, дні яко нерідко поширювалися на свята й вихідні. Типовими були випадки жахливого самочинства панів, коли кріпаків на смерть карали різками чи за найменшу провину або непокору віддавали в рекрути. Такі факти, очевидно, стали відомими й Шевченкові Пізніше вони знайдуть відгук у його творах, зокрема, поемі «Варнак».

Глибокі враження волинсько-подільcької подорожі Т.Г.Шевченко не раз художньо осмислював у подальшій творчості, в поезії і прозі. Щоправда, не одразу він зміг зайнятися цим. Адже наступний кількамісячний період його «вільного» життя був ущерть завантаженим подіями, клопотами, поїздками тощо. А вже 5 квітня Тараса Григоровича було арештовано у справі Кирило-Мефодіївського товариства.

 

 V. Закріплення знань учнів

Бесіда

  1. Мета подорожі Шевченка Рівненщиною.
  2. Назвати рік мандрівки Кобзаря.
  3. Відмітити місце перебування Тараса Григоровича на карті Рівненщини.
  4. Назвати твори поета, які написані під враженням подорожі Рівненщиною.
  5. Які художні твори письменників Рівненщини про життя Шевченка ви можете назвати?

 

VI. Підсумок уроку

Подорож Шевченка Рівненщиною помітно розширила світобачення. Він не просто вводив рівненські сюжети у свої твори, а й намагався створити відносно цілісне бачення тієї частинки української землі, якої він до того часу практично не знав.

Тарас Шевченко іде по світу. Сьогодні, завтра і навіки. Рівненщина свято шанує пам’ять поета.

 

VIІ. Домашнє завдання

Написати твір-роздум «Тарас Шевченко – своєрідний символ українського народу» або підготувати аналіз вірша Т.Г. Шевченка (на вибір учня, вивчити напам'ять)

 

 

План-конспект уроку з теми  « Музей в Городку. Трагедія Гурб»

Мета: познайомити учнів з історією створення музею в Городку та особистістю барона Штейнгеля; переглянути відео фрагмент про бій під Гурбами, з’ясувати в чому полягала трагедія цієї битви; формувати в учнів уміння займатися пошуковою роботою, вміння знаходити причиново-наслідкові зв’язки; виховувати ціннісне ставлення до суспільства та держави.

Обладнання: довідкова література,  картки, відеофрагмент,ілюстрації

Тип уроку: комбінований

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація отриманих знань

Бесіда

1.Що нового ви дізналися про Шевченка і Рівненщину?

2. Які твори написав поет перебуваючи в нашому регіоні?

3. Назвіть рік подорожі Шевченка Рівненщиною.

4. Перерахуйте шкільні заходи до вшанування пам’яті Шевченка і відмітьте найкращі.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

На захід від Рівного в широкій надустянській рівнині зір подорожнього привертає багатоквартальний Городок. Околиця села заселена давно. Вважається, що до Городка на правому березі річки Усті був розташований населений пункт Клементів, дотла зруйнований татаро-монголами. Пам'ять про нього береже урочище. Вперше Городок згадується в історичних документах 1443 року. Це був період литовського володарювання на Волині. Саме тут був створений музей, який відіграв величезну роль в історії.

Також щороку на третій день Великодня біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району українці вшановують героїв бою під Гурбами — масштабної битви українських повстанців із військами НКВС, яка відбулась тут з 21 по 25 квітня 1944 року. Отже, на сьогоднішньому уроці ми дізнаємося більше про історію легендарної битви під Гурбами.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу

Робота у групах

Музей в Городку

Сама назва села має кілька означень - "невелика фортечна оселя", "загорожа", "камінні стіни", "укріплене тином село", "Насипне городище", "обкопані канавами грунтові ділянки, придатні для розміщення містечок, сіл ". Документ 1443 року підтверджує, що Великий литовський князь Свидригайло являється власником місцевої церкви. З 1463 року Городок -власність Солтана, а через 12 років - його брата Семена Васильовича Несвияжського. У 1477 році він дарує частину свого володіння, в тому числі Городок , своєму племіннику Михайлу. З 1482 - село належить княгині Марії Ровенській. У другій половині XV століття Городком володіють ще три власники, а у 1517 році княгиня Гольшанська дарує його Києво - Печерській лаврі. З того часу у Городку почав діяти православний монастир. Село навпіл ділить змієподібне русло річки Устя, яка омиває невеличкий острівець, що є на самій середині річки. Центральна вулиця села носить ім'я барона Штейнгеля, який вніс неоціненній вклад в розвиток села.

Згадуючи про добрі справи, зроблені бароном Штейнгелем у Городку, не можна не згадати про музей. Хоч для селян музей не мав такого важливого значення, як, скажімо, млин, проте це одна з найвагоміших справ мецената і закоханого в Україну подвижника Штейнгеля. Ще під час навчання у Варшаві молодий барон зібрав про Волинь чимало букіністичної літератури і потоваришував із відомим у майбутньому науковцем Миколою Біляшівським. І ця дружба визначила велику справу.

Відкриття сільського музею у листопаді 1896-го (на рік пізніше від часу відкриття музею Ханенків у Києві) на той час було подією неординарною. Адже тоді на волинських землях існувало лише два заклади, в яких зберігалися матеріали краєзнавчого характеру - Волинське єпархіальне давньосховище при церковно-археологічному товаристві в Луцьку та Острозьке давньосховище, де зберігалися речі релігійного характеру.

Обидва чудові організатори, Штейнгель та Біляшівський проводили археологічні розкопки, збирали старовинні рукописи, стародруки, портрети історичних діячів, предмети побуту, записували народні пісні, казки, балади, перекази, проводили описи мінералів, досліджували тваринний та рослинний світ Волині. Експозиція музею налічувала тисячі експонатів, що розподілялися на відділи природи, геології, археології, антропології, етнографії. Барон Федір Штейнгель не лише фінансував діяльність закладу, а й сам брав активну участь у наукових експедиціях, які називав екскурсіями.

«Звіти Городоцького музею» передавались в університети Одеси, Києва, Москви, Харкова, Варшави, Петербурга, а Федір Штейнгель як керівник музею виступав із доповідями і рефератами на різноманітних конференціях та з'їздах. Є відомості, що у Варшавському університеті донині зберігаються унікальні дослідницькі роботи молодого Федора Штейнгеля.

Городоцький музей проіснував до 1914 року. На початку Першої світової війни, відчуваючи загрозу, барон вирішив вивезти експонати у безпечне місце. Частина його колекцій була евакуйована до Києва, інша—в маєток брата на Кавказ, де їхні сліди й загубилися. Зникла й бібліотека. У1920 році на засіданні Тимчасового комітету Всенародної бібліотеки України академік Агатангел Кримський доповідав, що бібліотека Штейнгеля зберігається в готелі «Паласт». Куди вона поділася звідти, ніхто не відає й досі. Нині на стіні будинку в Городку, де був музей, є лише табличка, що засвідчує його минуле існування, а у Рівненському обласному краєзнавчому музеї зберігаються окремі архівні матеріали. У 2016 році в Рівному відзначали 120-ліття з дня заснування музею Федора Штейнгеля.

 

Група 2

Бій під Гурбами – один з найбільших в історії УПА

https://www.youtube.com/watch?v=PajOOI5U734

Бій між військами НКВС СРСР і силами УПА, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району і охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС.

Бій під Гурбами був найтривалішим та найбільшим за весь час існування УПА. Відбувся він наприкінці квітня 1944 року на межі сучасних Рівненської  та Тернопільської областей. Основний ареал бойових дій охопив територію між селом Антонівці та урочищем Гурби. В смертельному герці зійшлися 5 тисяч бійців УПА та понад 30 тисяч бійців каральних загонів НКВС, прикордонників, охорони тилу, на боці яких була також авіація, танки, бронепотяг, артилерія. Найзапекліші бої відбулися 21-25 квітня. Проявивши небачений героїзм, знищивши понад 800 більшовиків, загони повстанців прорвали вороже кільце та вийшли з оточення.

Щоб увіковічнити пам’ять про вояків УПА, свого часу представниками громадськості Рівненщини було прийнято рішення про будівництво в урочищі Гурби Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах та Пантеону Героїв – учасників Гурбенського бою, в якому перепоховають останки полеглих упівців.  На даний час знайдено, ексгумовано та перепоховано останки 29 героїв. Скорботний дух меморіального комплексу втілено у скульптурній композиції Божої матері – колоні шести метрів заввишки, яка оберігає повстанців. Також на Гурбах насипано козацькі кургани і встановлено хрести, облаштовано джерело Святої Великомучениці Варвари.

У 2011 році, з благословення настоятеля Гурбенського монастиря ієромонаха Нифонта,  на Гурбах побудовано музей-криївку УПА.

 

 V. Закріплення знань учнів

Бесіда

  1. Хто є фундатором музею в  Городку?
  2. Назвіть дату відкриття музею, позначте на стрічці часу та обчисліть скільки років функціонував музей.
  3. В чому полягає трагічність бою під Гурбами.
  4. Дайте визначення понять : «війна», «УПА», «криївка».

 

VI. Підсумок уроку

Кожна епоха після себе залишає сліди, це можна сказати і про музей в Городку і про монастир в Гурбах. Найцікавіше з того, що зостається від попередніх поколінь небайдужі громадяни збирають, і виставляють на огляд в різноманітних музеях, аби людство знало про життя своїх предків. А Гурби – це біль, це втрати, але  не поразка. Це – звитяга Українського духу і зброї. Це – удар проти рабства народу. Гурби – це приклад для живих. Це – перемога для майбутнього.

 

VIІ. Домашнє завдання

  • Створити слайд шоу «Трагедія Гурб в історії»

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бухало Гурій, Матійченко Віктор. Рівне. Вулиці, проспекти, майдани...    Короткий довідник. - Рівне: Волинські обереги, 2000.
  2. Кукса Т. І. Географія рідного краю. Рівненщина. Підручник для 5 класу ЗОШ - Рівне: КАІС, 2002.
  3. Поліщук Ярослав. Рівне. Мандрівка крізь віки. Нариси історії міста. - Рівне, 1998.
  4. Пономарьов А. , Артюх Л. Українська минувшина. - К. , Либідь, 1994.
  5. Прищепа Олена. Вулицями старого міста. Топонімічні дослідження з історії   Рівного. - Рівне: ВАТ "Рівненська друкарня", 1997.
  6.  Програма курсу «Історія рідного краю»
  7.  Пура Я. О. Походження назв населених пунктів Ровенщини. - Львів, 1990.
  8.  Рівне - 720: Від давнини до сучасності. - Рівне: Волинські обереги, 2003.
  9. Рівненська область: Географічний атлас: Моя мала Батьківщина. - К. , ТОВ         "Видавництво "Мапа", 2007.
  10. Тхор В.І., Сніцаревич В.М. Наш край в історії України: Навч. посіб. для уч. 6 – 11 кл. загальноосвіт. шк. і нових типів заклад. осв. Рівненської області. – Рівне, 1997.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
3 січня
Переглядів
715
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку