Методичний посібник "Формування читацької компетентності на уроках літератури рідного краю"

Костопільський ліцей № 4

 

Л.Корейко

        М. Стельмащук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Костопільський ліцей №4

 

Л.Корейко

        М. Стельмащук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти формування читацької компетентності учнів на уроках української літератури……………………………………………………...6

1.1. Зміст читацької компетентності та її місце серед інших компетентностей...6

1.2. Структура читацької компетентності................................................................8

РОЗДІЛ 2. Особливості формування читацької компетентності на уроках укра-їнської літератури…………………………………………………………………..11

2.1. Формування читацької компетентності учнів на уроках української літера-тури ………………………………………………………………………………....11

2.2. Особливості формування читацької компетентності залежно від віку учнів та класу навчання…………………………………………………………………...12

2.3.Методичнi особливостi формування читацької компетентностi учнiв на уроках лiтератури рiдного краю…………………………………………………..14

2.4.Художня специфіка легенд і переказів Костопільського краю: тематичні цикли неказкової уснопоетичної прози…………………………………………..15

2.5.Композиція і поетика епічних фольклорних текстів………………………..23

2.6. Форми і прийоми роботи на уроках літератури рідного краю, що сприяють розвитку читацької компетентності  школярів………………………………….25
ВИСНОВКИ........... .............................. .............................. .............................. ...31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................ .....................................34

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………35

СПИСОК ДОДАТКІВ…………………………………………………………….56

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Хто полюбить книгу,

той далеко піде у своєму розвитку.

Книга рятує душу від здерев’яніння.

Т.Г. Шевченко

 

       У центрі уваги вчителів-словесників завжди було читання. Нині ця проблема ще більш загострилася. В умовах розвитку інформаційних технологій телевізор, комп'ютер, електронні ігри спричинили згасання інтересу учнів до художнього слова, що негативно позначається на їхньому подальшому житті. Як відомо, особистість визначають неповторні фізичні якості, психічні процеси, темперамент, риси характеру, здібності, її потреби, інтереси. Вони позначаються на її пізнавальній діяльності, навчанні, праці, вчинках, ставленні до себе, взаєминах з іншими.

        Наші учні змалку оточені гаджетами, вони не ставлять зайвих запитань —  «гуглять». Не запитують дорогу в перехожих —  шукають потрібне місце за допомогою навігатора. Їхні погляди, спосіб життя кардинально відрізняються від старших поколінь. З дитячих років вони  занурюються через комп'ютерні ігри, через Інтернет у  систему віртуальної реальності.  Комп'ютер не здатний до співчуття, він знеособлений. Фактично наші учні  спілкуються із штучним інтелектом, а не з мислячою істотою. Несформована читацька компетентність зумовлює проблему низької читацької культури.

        Читацька неграмотність – проблема українських школярів. Неправильно говорити, що сучасні діти не читають. Вони читають, однак це зовсім інший вид читання.  Сьогодні загальновизнаним є той факт, що наше розуміння поняття читацької грамотності змінюється. Навички читання, які вважалися потрібними для розвитку особистості 20 років тому, відрізняються від тих, які потрібні сьогодні. У минулому вчителі могли порекомендувати учням шукати інформацію в енциклопедіях і покладатися на неї як точну й правдиву. Сьогодні Google, Baidu чи Yandex пропонують нам мільйони відповідей на будь-яке запитання, а завдання сучасного читача  критично осмислити зміст і форму тексту. Учні повинні вміти відрізнити достовірну інформацію від недостовірної, факти від вигадки. Сучасні діти прогресивні, більш пристосовані до життя, мобільні, збагачені великим обʼємом  інформації, яку вони отримують з різних джерел. Більшість дітей  обирають більш  доступні та простіші джерела інформації, що не потребують надмірних зусиль. Тому інтернет поступово починає  займати головне місце в дозвіллі дитини. Доступність відео, малюнків, рекламних постерів - це основна перевага всесвітньої інформаційної мережі над звичайною книгою. Як наслідок, в учнів, які мало читають, знижується техніка  читання, зникає любов  до художнього слова, втрачається здатність будувати та грамотно висловлювати  власні судження.

        Особливої актуальності в методиці викладання української літератури набуває проблема формування читацької компетентності учнів як цілісної системної якості особистості, що проявляється у здатності до оволодіння комплексом знань про художню літературу, її теорію та історію, а також літературно-творчими уміннями, досвідом і способами діяльності у цій галузі. Не дивлячись на велику кількість методичних розробок з окресленого питання, упровадження їх у практику вивчення літератури, проблема формування читацької компетентності учнів і сьогодні залишається відкритою.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Книги — це ріки, що напоюють моря.

Ярослав Мудрий

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти формування читацької компетентності учнів на уроках української літератури

1.1. Зміст читацької компетентності та її місце серед інших компетентностей.

                 Із першого вересня 2018 року учні перших класів в Україні почали працювати за новим Державним стандартом початкової загальної освіти, що забезпечує реалізацію Концепції "Нова українська школа". Відтак, навчання набуває компетентнісного спрямування й орієнтує освітян на формування в учнів предметних та ключових компетентностей, необхідних для успішної самореалізації в житті, навчанні та праці.

      Компетентнісний підхід стосується не лише початкової, але й основної та старшої школи, у нашому випадку – української літератури. Кожна освітня галузь (мовно-літературна, іншомовна, математична, природнича, технологічна, мистецька та ін.) володіє освітнім потенціалом, необхідним для формування не лише предметних, а й ключових компетентностей. Цей потенціал має бути реалізований наскрізно у процесі навчання кожного предмета [8].

      Свого часу проблему формування компетентного читача розвивали відомі педагоги, психологи, методисти В.Голубков, М.Кудряшов, О.Нікіфорова, І.Синиця, Ф. і Т.Бугайки, Є.Пасічник, Б.Степанишин та інші. У дослідженнях сучасних науковців представлено загальний аналіз проблеми впровадження компетентнісного підходу в сучасній національній освіті (О.Савченко, Н.Бібік, С.Бондар, М.Єрмаков, С.Трубачева), характеристику компетентностей в освітніх системах зарубіжних країн (О.Овчарук, О.Пометун, О.Локшина).

         Компетенція – об’єктивна категорія; задана ззовні (найчастіше державою) вимога щодо рівня знань, умінь, навичок, досвіду діяльності й ціннісного ставлення до неї.

         Компетентність – суб’єктивна категорія; якісна характеристика особистості, що виявляється уздатності й готовності діяти автономно в ситуації невизначеності.

        Особистість, здатну самостійно використовувати наявні знання й уміння і знаходити, за потреби, інші, необхідні для розв’язання поставлених завдань, називаємо компетентною. Компетентному читачеві притаманні: сталий інтерес до читання, здатність уявляти і переживати прочитане, критично й рефлексійно мислити, вести діалог із текстом, інтерпретувати прочитане, знаходити авторські і творити власні смисли, відчувати естетичну насолоду від художнього слова, відкривати  національні й загальнолюдські цінності, жити і творчо діяти в умовах глобалізаційних змін та полікультурного суспільства, цінувати надбання національної культури і поважати здобутки інших народів. Компетентний учень-читач є суб’єктом навчальної діяльності, що передбачає усвідомлення власних психолого-фізіологічних особливостей, прагнень, мотивів, бажань тощо, здатність до самостійної організації, здійснення й оцінювання читацької діяльності, а також до самореалізації, самовдосконалення і самотворення [16].

       Компетентності поділяються на предметні (формуються засобами одного навчального предмета), міжпредметні (виробляються під час вивчення багатьох предметів) і ключові (формуються як у процесі навчання, так і соціалізації загалом, потрібні особистості для забезпечення життєдіяльності).

       В освіті України виокремлено такі ключові компетентності: 1.Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. 2.Спілкування іноземними мовами. 3. Математична компетентність. 4.Компетентності в природничих науках і технологіях. 5.Інформаційно-цифрова компетентність. 6. Уміння вчитися впродовж життя. 7.Ініціативність і підприємливість. 8.Соціальна та громадянська компетентності. 9. Обізнаність та самовираження у сфері культури. 10. Екологічна грамотність і здорове життя.

        Стосовно української літератури предметною компетентністю, за Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, буде літературна. Її трактуємо як готовність і здатність працювати з текстами різних художньо-естетичних систем, культурноісторичних епох, світоглядних орієнтирів, традицій і стилів: розуміти зміст прочитаного, з’ясовувати авторську позицію і художні засоби донесення її до читача, творити на основі прочитаного власні смисли щодо порушених проблем, висловлювати власну (подеколи критичну) позицію стосовано прочитаного, сприймати художній твір як чинник формування життєвого досвіду та соціально-психологічного й соціокультурного становлення.

      Відповідно, учня, який володіє такою здатністю, вважаємо компетентним читачем. Йому притаманні такі риси: стійкий інтерес до читання, здатність уявляти й переживати прочитане, критично й рефлексійно мислити, інтерпретувати прочитане, знаходити авторські і творити власні смисли, відчувати естетичну насолоду від художнього слова, відкривати національні й загальнолюдські цінності, жити й творчо діяти в умовах глобалізаційних змін та полікультурного суспільства, цінувати надбання національної культури й поважати здобутки інших народів.

1.2. Структура читацької компетентності

      Оксана Вашуленко, науковий співробітник Інституту педагогіки НАПН Ук-раїни, визначає такі складові у структурі читацької компетентності:
● мовленнєва, що передбачає формування і розвиток мовленнєвих умінь та навичок;
● уміння будувати усні й письмові монологічні висловлювання;
● уміння брати участь у діалозі в процесі обговорення прочитаного твору;
● уміння висловлювати свої думки, використовуючи для цього мовні, позамовні та інтонаційні засоби виразності мовлення;
● уміння ставити запитання; відповідати на запитання за змістом прочитаного твору;
● уміння переказувати твір;
● розвиток образного мовлення;
● уміння виразно читати;
● літературознавча, що передбачає формування основ теоретико-літературних знань і вмінь ними користуватися;
● практичне ознайомлення з літературознавчими поняттями;
● сприймання, аналіз літературного твору;
● бібліотечно-бібліографічна, що передбачає вміння учня працювати з книгою, періодичними виданнями як джерелами здобуття інформації; наявність у молодших школярів певного кола читання;
● знання початкових бібліотечно-бібліографічних понять та вміння користуватися довідковою літературою;
● літературно-творча, що передбачає розвиток і реалізацію літературно-творчих умінь і здібностей учнів;
● емоційно-ціннісна, що передбачає розвиток емоційної та почуттєвої сфери учнів, уміння висловлювати оцінні судження щодо прочитаного.

 

Читацька компетентність є особистісно – діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   

   Читацька компетентність є результатом виховання й освіти. Читання є основою багатьох видів діяльності людини та впливає на загальний рівень культури, освіти й моральності в суспільстві, на стан економіки. Відповідальними за формування читача насамперед є родина і школа.

 

 

 

 

 

 

 

 

Є у мене товариші вірні — книжки добрії.

М. Грушевський

РОЗДІЛ 2. Особливості формування читацької компетентності на уроках української літератури

2.1. Формування читацької компетентності учнів на уроках української літератури

      Українська література є невід’ємною складовою національної культури нашого народу. Як інші види мистецтва, вона здатна збагачувати внутрішній світ учнів, формувати суспільно-ціннісні орієнтири, активізувати морально-етичний потенціал, розвивати естетичні смаки, інтелект.  Основна мета  сучасної літературної освіти – сформувати уважного читача з добре розвиненими творчими, розумовими, пізнавальними здібностями, який у процесі роботи над твором, максимально наближаючись до авторського задуму, готовий до критичної, виваженої оцінки.   Завдання вчителя літератури – виховати особистість, яка вміє самовиражатися і адаптуватися до незвичних життєвих реалій, відстояти власну точку зору і власну гідність, бути активною, ініціативною, наполегливою у досягненні поставленої мети, і водночас – спічутливою і милосердною.

     Здобуття Україною статусу незалежності зумовило ґрунтовну реорганізацію системи освіти, спрямовану на виховання національно свідомої, всебічно розвиненої особистості з високими моральними цінностями. Соціальні зміни, зорієнтовані на національне відродження українського суспільства, ставлять нові вимоги до викладання літератури в школі. Формування особистості засобом виховання кваліфікованого читача є головним завданням учителя-словесника. У Національній доктрині розвитку освіти особлива увага звертається на формування світогляду, розвиток творчих здібностей, читацьких умінь і навичок учнів з метою самореалізації особистості. Цей процес має відбуватися неперервно, утворюючи певну систему протягом усього шкільного вивчення літератури. З огляду на це виникає необхідність удосконалення методики викладання української літератури в цілому, зокрема формування читацьких умінь в учнів, спрямоване на досягнення цілісності сприймання систематичного курсу літератури, побудови системи уроків, що допомагає простежити зростання учня-читача у процесі вивчення предмета „українська література”.

      Формувати читацьку компетентність необхідно впродовж усього курсу вивчення літератури на всіх етапах уроку. Використовувати найменшу можливість, аби спонукати учня діяти самостійно, міркувати не лише над виучуваним матеріалом, а й над власними діями та своїм внутрішнім світом, осмислювати поступ у читацькому й особистісному розвитку. Важливо забезпечити системність і систематичність процесу, зокрема для формування організаційно-діяльнісних умінь, особливо в умовах, коли в навчальній програ-

мі не передбачено часу на оволодіння ними.

2.2. Особливості формування читацької компетентності залежно від віку учнів та класу навчання

       Формування читацької компетентності має свої особливості залежно від віку учнів та класу навчання. У 5-6 класах програмою передбачені тексти, інтерес яких в основному зосереджений на сюжеті і героях твору. Важливими складовими читацької компетентності в цих класах є удосконалення навичок виразного читання, розвиток умінь переказувати прочитане, робити самостійні судження, ставити запитання до прочитаного. Доповнює ці завдання оволодіння теоретико-літературними поняттями відповідно до вимог навчальної програми з української літератури. Уміння розрізняти ці поняття і користуватися ними безпосередньо впливає на формування в учнів основ читацької компетентності, кінцевою метою якої є діалог "автор – читач".

       Сучасний учень вважає читання заняттям непрестижним, нудним і зайвим, віддаючи перевагу екранним засобам здобуття інформації. Проблема залучення учнів до читання, виховання читача є однією із головних завдань вивчення літе-ратури в школі. Сформувати читацьку компетенцію вчитель літератури зможе тільки у процесі комплексного вирішення таких завдань: 
-зацікавити учнів читанням; 
- розвивати цей інтерес до створення постійної потреби у читанні; 
- навчити дітей обирати літературу, враховуючи вікові та особистісні інтереси; 
- створити належні психолого-педагогічні умови школярам для сприйняття ро-зуміння та оцінки прочитаного;
- забезпечити певні знання учнів з теорії та історії літератури, літературної кри-тики; 
- формувати в них навички аналізу художнього твору;
- організувати дослідницьку роботу школярів; 
- розвивати їхнє усне та писемне мовлення; 
- працювати над постійним удосконаленням естетичного смаку учнів.

     Якщо вчитель комплексно вирішуватиме ці завдання, то він досягне успіху у формуванні справжнього читача. Велика увага надається мотивації навчання, щоб допомогти учням поновити попередні знання, пробудити їхню цікавість і спонукати до постійного пошуку. Для зацікавленості учнів використовуються ігрові прийоми, розгадування кросвордів, пошук ключових слів у формуванні теми, літературні диктанти, вікторини, проблемні запитання, евристичну бесіду тощо. Та основне вчителя – словесника – вміння організувати роботу з текстом художнього твору, його аналіз, розвинути здатність учня розуміти авторський задум. Формувати свою думку й аргументувати її. Саме цьому мають бути підпорядковані всі структурні елементи літератури як навчального предмета. Намагаємось зацікавити учнів художнім твором, пробудити в них інтерес до його прочитання, максимально наблизити у сприйняття твору до авторського задуму. А вже потім, використовуючи всі структурні елементи уроку, розмаїття методичної палітри, навчити їх виходити за межі художнього твору, робити власні висновки і формувати власні правила життя. Цьому сприяють уроки літератури рідного краю.

 

 

2.3.Методичнi особливостi формування читацької компетентностi учнiв на уроках лiтератури рiдного краю

       Успiшному формуванню читацької компетентностi можуть сприяти уроки лiтератури рiдного краю, що мають завдання поглибити знання учнiв про життя та творчiсть письменникiв-землякiв, викликати iнтерес до їхньої творчої спадщини, до iсторичного минулого та сьогодення; формувати високi естетичнi та художнi смаки, умiння квалiфiкованого читача, який розумiє лiтературу як мистецтво слова, умiння вибирати й оцiнювати справжнi мистецькi твори високої художньої вартостi; розвивати здатнiсть робити самостiйнi висновки, узагальнювати та систематизувати знання, викликати бажання оберiгати й примножувати традицiї свого краю.

       Головним i необхiдним аспектом пiд час вивчення лiтератури рiдного краю є форми, методи i прийоми навчання, якi застосовує вчитель на уроках. Удосконалення їх є важливою передумовою для формування читацьких компетентностей, вироблення художнiх смакiв учнiв. Основними методами та формами органiзацiї навчання на уроках лiтератури рiдного краю в основнiй школi можуть бути краєзнавча бесiда, художня розповiдь, робота у творчих групах, мiкрогрупах, очна та заочна екскурсiї, iнсценiзацiя, конкурс знавцiв лiтературного краєзнавства, дослiдно-пошукова робота в бiблiотецi, музеї, зустрiчi та листування з письменниками, диспути, обговорення книжок письменникiв-землякiв, а також виготовлення альбомiв, журналiв, стiнгазет, оформлення кабiнетiв, виставок, шкiльних музеїв тощо [14].

       Сьогоднi широко застосовуються iнновацiйнi пiдходи до викладання лiтератури, зокрема й до вивчення лiтератури рiдного краю. Iнновацiї починаються з пошукiв учителя, з перегляду традицiйних пiдходiв до кожного уроку. Уже саму тему уроку лiтератури рiдного краю необхiдно формулювати так, щоб вона вiдразу ж привертала увагу учнiв до певної проблеми. Наприклад: «Пiснi мого краю» (урок-концерт на основi зiбраних учнями пiсень), «Так народжується дружба (урок-диспут за творчiстю Всеволода Нестайка) тощо. На уроках лiтератури рiдного краю застосовуємо метод дiлової гри, де учнi виконують роль учителя, журналiста, письменника тощо. Їхнiм завданням є ввiйти в роль цих людей, вiдтворити їхню роботу й поведiнку. Учнi самi формулюють питання й намагаються знайти на них вiдповiдь. Або пропонується учням стати дослiдниками творчостi певного письменника, тобто бiографами, лiтературознавцями, акторами, краєзнавцями. Пошуковим методом навчання є метод творчої дiяльностi учнiв, коли вони самi пишуть поезiї, оповiдання, новели, готують рiзнi виступи, тобто шукають себе у творчостi. На уроцi створенi тексти зачитуються й колективно обговорюються.

Кожен урок лiтератури рiдного краю це, перш за все, виховання словом, тому вiн направлений на особистiсну орiєнтацiю учня, який, окрiм того, що дає знання й формує читацькi смаки, водночас виховує громадянина – патрiота України, любов до батькiв, свого мiста, села, вулицi, односельцiв, краян та їхнiх культурно - мистецьких надбань. Цей лiтературний шлях вiд малої Батькiвщини до великої Батькiвщини має сформувати особистiсть, здатну зберегти й продовжити українськi культурно - лiтературно - iсторичнi традицiї пращурiв, щоб достойно ввiйти до європейської i свiтової спiльнот, бути вiдкритою для iнших культур i здатною до збагачення власної духовностi. Тому добiр художнiх текстiв для вивчення проводиться так, щоб учень-читач побачив красу життя навiть у буденному, зацiкавлено й толерантно поставився до всiх її проявiв.

       На нашу думку, саме легенди і перекази про рідний край сприяють вихованню учня – патріота. Розглянемо художню специфіку легенд і переказів Костопільського краю.

2.4. Художня специфіка легенд і переказів Костопільського краю: тематич-ні цикли неказкової уснопоетичної прози

Аналізуючи фольклорні жанри у монографії «Народні легенди та перекази українців Карпат», український дослідник топонімічної прози В. Сокіл звертає увагу на низку мотивів із прадавньою міфологічною основою (проживання велетнів на вершинах гір, перекидання між собою кам’яними брилами, палицями та сокирами). Сучасний науковець С. Шевчук слушно констатує відчутне домінування саме топонімічних легенд і переказів на Поділлі: «…минуле ретельно фіксувалося в назвах міст, урочищ, водойм, гір, лісів, скал, полів тощо. Ці ономастичні зразки бережуть і дотепер пам’ять про чиюсь долю. Вони стали нагадуванням про трагічні події минулого, донесли до наших днів народні роздуми та міркування українців, їхню оцінку минулого» [18,331]. Тому й зрозумілий інтерес до топонімічних легенд і переказів, які побутують на конкретній території України. Водночас фольклористи ХХІ сто-ліття відзначають, що топонімічний мотив органічно пов’язаний із сюжетом того чи іншого твору про назву певного населеного пункту, урочища чи гори.  В топонімічній прозі номінативний мотив відіграє сюжетотворчу роль, адже виникнення й назва певної місцевості пояснюються не через міфологічні поняття і сюжети, а у зв’язку з конкретною подією, фактом або ім’ям визначеного в історичному часі персонажа, з яким пов’язана назва географічного об’єкта [12],  [13], [18].

Серед легенд і переказів  Костопільського  краю можна виділити кілька найпоширеніших тематичних груп:

1.Великий цикл стосується походження населених пунктів, характеристики географічного об’єкта (урочища, поля тощо) і виникнення їх назв – це топонімічні перекази (Додатки А, Д, Ж, З, Н, П, Р, С).

2. Гідронімічні  легенди і перекази, що пояснюють назви місцевих водойм  (Додатки Б, Л, М, Ф).

3. Перекази періоду половецьких та турецько-татарських нападів, напевно, найдраматичніші (Додатки А 1, В, К, Л).  У них поєднується історична правда з народним домислом, вони наповнюються родинними чи суспільно-побутовими деталями, перетворюються у суб'єктивними інтерпретації реалій минулого тощо.

4. Перекази новітньої доби (20 ст.) про національно-визвольні рухи й армії та події Першої та Другої світових воєн дуже мало вивчені й ще чекають свого дослідження. У Костопільському районі  побутує чимало оповідей про діяльність УПА, пов’язаних, зокрема, з урочищем Гутвин. Багато з розповідей про події Другої  світової війни можуть ще оповісти безпосередні очевидці та їх прямі слухачі, яких, на жаль, лишилося обмаль. Це – історичні оповіді про військові дії, а також про життя в умовах окупаційних режимів, суспільно-побутові та родинні ситуації, пов'язані зі зміною влади тощо.

5. Ми виявили також міфологічні легенди із фантастичними і героїчними  мотивами (Додатки В, Л, М, Н, П, С, У, Р,Х).

Звичайно, ми не маємо права стверджувати про повноту і вичерпність зібраного матеріалу, оскільки описані фольклорні тексти – це дещиця багатої скарбниці нашого краю. Проте цікавими є легенди, у яких прослідковуються історичні деталі, поєднані з творчою уявою поліщуків. Йдеться про ті оповідання, що пояснюють назви географічних об’єктів. Таких легенд нами зафіксовано найбільше. Історики й етнографи, як правило, за подібними оповідями встановлюють час, коли село, селище, місто, урочище отримало власну назву. Фольклористів цікавить також семантика і функціонування тексту, його інтерпретація. Тому деколи натрапляємо на варіанти легенди / переказу, на різні сюжети, що описують одну тему. Йдеться про народні оповідки, які пояснюють назву міста Костопіль (Додаток А).

Історичні джерела свідчать, що Костопіль виник на місці поселення Остальці. У подимному реєстрі за 1648 р. згадуються Великі та Малі Остальці – села, що належали князям Заславським, великим українським магнатам. Наприкінці ХV ст. князь Іван Острозький одержав у володіння м. Заслав над Городинню (нині Ізяслав Хмельницької області), звідки й походить прізвище князів. З переходом до католицтва на початку ХVII ст. Заславські почали займати керівні посади в Польщі. Один із них, Владислав-Домінік, брав участь у битві під Пилявцями в 1648 р., де польське військо було розгромлене селянсько-козацькою армією Богдана Хмельницького. Його, В.-Д.Заславського, відомого своєю розніженістю і лінивістю, український гетьман сатирично назвав “периною”.

Цікаві повідомлення зустрічаємо на сторінках «Волинських єпархіальних відомостей” за 1891 р. (№ 24): 1756 року князь Януш Сангушко, маршалок надвірний Великого князівства Литовського, подарував Юзефу Любомирському значну кількість населених пунктів (у тому числі м. Степань, Злазне, Збуж, Перемінка, Постійне, Бичаль, Яполоть, а також Великі та Малі Остальці). Досліджуючи історію села Головин, ми натрапили на мікротопонім Остальчики. Так місцеві жителі називають околицю села, що означає останні хати. Безперечно, між назвами Остальці й Остальчики є тісний етимологічний зв’язок. Отже, якщо брати 1648 р. за вихідну точку в заснуванні нашого міста, то в 1998 році йому минуло 350.

Статус міста, як сказано вище, Костопіль отримав наприкінці ХVIII ст.. За тодішнім звичаєвим правом, він повинен був мати свій герб. Отож працівники міськради і вирішили розшукати зображення герба і з цією метою звернулись до науковців. Відповідь надійшла такого змісту: «Українським геральдичним товариством у 1993 – 1995 рр. було проведено пошукові роботи по виявленню герба м. Костополя. Відомо, що місто засновано 1783 р. за королівським привілеєм. Нам вдалося серед матеріалів головного архіву давніх актів у Варшаві знайти копію цього документа. У ньому зазначено, що м. Костопіль (у тексті Костополь) засновується із села Остальці на прохання власника Леонарда Ворцеля і отримує міські права. У привілеї вказано, що герб на печатку "вживати такий, який дідич визначить"». Але знайти якісь тогочасні печатки чи малюнки герба не вдалося – у таких випадках власники призначали містам свій родовий герб.

Як відомо, географічним об’єктам – містам і селам, вулицям і урочищам, полям і сіножатям, річкам та озерам – давалися назви не випадкові. За ними прихована історія місцевості, інколи – загадкова, таємнича, найчастіше- більш реалістична,   пов’язана з історичними подіями чи природніми умовами.

Усна народна творчість кінця ХХ століття пояснює виникнення назви «Костопіль» у кількох варіантах. Микола Карп’юк наводить текст топонімічного  переказу, що описує криваву битву поліського люду із татарським ворожим військом. За нашими спостереженнями, ця версія народного оповідання  має давнє походження. За повнотою розказаної історії можна встановити й етимологію власної назви – поле запеклої битви, вкрите кістками, люди іменували Костяним полем: «Бігли нестримно літа. Дощі і вітри повибілювали людські кості. І коли тутешній поліщук орав землю, не раз плужок чи дерев’яна соха викидали назовні жовтаво-білі кості. Тому  Костяним  полем прозвали люди цю місцевість» (Додаток А).

До топонімічних переказів про походження назви міста належить також інша оповідь, пов’язана із родинною історією князя Данила Галицького, який мав сина Костянтина. Саме він, згідно з усним текстом, на березі тутешньої річки побудував замок, тому все, що було кругом, назвали Костевим полем, а річку – Замчиськом (Додаток А). Однак  родовід галицьких і волинських князів підтверджує той факт, що в Данила Романовича було тільки три сини: Лев, Мстислав і Шварно. Нічого не сказано про Костянтина. Отже, цю версію можна розглядати як міфологічну: втілюється прагнення мешканців Костопільщини ідентифікуватися з князівськими спадкоємцями. Проте уважний дослідник української давньої літератури, зокрема й Галицько-Волинського літопису, М.Грушевський стверджує, що Данило Галицький мав-таки п’ятьох синів, народжених від доньки Мстислава Галицького Анни, які вижили. Тому не треба легковажити народними оповіданнями, які фіксують генеалогічні деталі у пам’яті віків.

Два інші перекази можна ототожнити з пізнішим часом, оскільки вони оповідають схожі історії про знахідки, які траплялися на очі місцевим мешканцям: «…у полях часто знаходили білий кремінь, на людські кості схожий» (Додаток А). Ще один переказ етимологічно пояснює першу частину слова «Костопіль», яка походить з чужої мови і свідчить про неоднорідність етнічного складу Рівненського Полісся: «Навколишні поля всіяні камінням, а слово «камінь» польською мовою звучить як «костка». На теренах краю на той час проживало багато поляків» (Додаток А). Отож можна припустити, що Костопіль – полонізована назва українського містечка.

Найпереконливішою, на нашу думку, є перша версія, оскільки давні волинські землі, в тому числі й  Погориння, починаючи з другої половини ХVI ст., зазнавали постійних набігів татарських орд. У 1593 році нападники палили і руйнували Старокостянтинів (тепер місто Хмельницької обл.) разом із багатьма  навколишніми селами. Через два роки знову ворожа зграя плюндрувала Волинь. 1617 року було пограбовано й спалено тільки у володіннях князя Януша Острозького 73 населених пункти.

 У 1618 р. хан Девлет-Гірей привів на волинські землі 30 тисяч, як зазначено в документі, «хижих татар». Страхітливе нашестя відбулося і влітку 1624 р.: знову тридцятитисячна орда нищила місцеве населення, грабувала й палила все, що зустрічала на своєму шляху. Набіги відбувалися і в 1690, 1698, 1703, 1709 роках. Такі незаперечні літописні факти.

До циклу топонімічних переказів зараховуємо також оповідання про назву села, розташованого за півтора десятка кілометрів од Костополя – Олександрію. Цей населений пункт започаткував свою історію в 1603 році від імені князя Олександра – сина Костянтина Острозького. В 1628 р. згадується вже як місто з населенням більше 2-х тисяч жителів (357 дворів). У 1640 р. Олександрія зазнала страшенних руйнувань від нашестя турецько-татарської орди. Чи не тоді саме ворожа зграя вдерлася і в с. Остальці, на місці якого згодом виріс Костопіль, і вчинила криваве побоїще, про що розповідається в першій версії (Додаток А).

Ще один топонімічний переказ відображає утворення власної назви поселення за природніми характеристиками місцевості. Найдавніше письмове свідчення про Малий Мидськ (Медзьк Другий, мабуть, полонізована назва), датоване 1629 роком. Первісна назва цього місця, як оповідають старожили, – Селище.  Нині це урочище розташоване на березі лісового озера. Коли пожежа знищила раннє поселення, люди будували житла трохи далі від того місця, бо «на випаленому місці Нечистий вже похазяйнував» (Додаток Ж). Пізніша назва виникла за аналогією до Великого Мидська: на околицях обох сіл добували мідну руду з місцевих боліт. У 1940 році село вщент згоріло. Знову відбудоване село нагадує про ті події лише місцем під назвою «Селище».  До циклу топонімічних переказів належать також оповідання про Квасницю (Додаток З), Данчиміст (Додаток Д), Жовтий Брід (Додаток Н).

        Зауважимо, що в цій групі текстів можна виокремити й різновиди топонімічних переказів у залежності від головного мотиву, що виявляється. Історична тема домінує в народних оповіданнях про походження назв Костопіль (Додаток А1), Данчиміст (Д 2), де самі події ілюструють витворення топоніма. В інших випадках, як це спостерігаємо у текстах з Додатків З, А2, А3, А4, Д3, Н, Р, варто говорити про різновид топонімічного переказу, що пояснює етимологію утворення назви. Найвиразніше це прослідковується у випадках, коли топонім виводиться від імені людини, як-то у переказі: «Жив колись тут багатий пан. Він мав дочку незвичайної краси на ймення Данка. Дівчині забажалося, щоб батько побудував через глибокий рів місток, який з'єднав би два сусідні села. Поміщик виконав волю дочки. На честь панночки назвали міст Данчин» (Додаток Д3). В одному з варіантів топонімічного переказу про Костопіль маємо також етимологічне пояснення назви населеного пункту від імені князя: «Розказують, що на березі річки син Данила Галицького Костянин побудував замок, тому все, що було кругом, назвали Костевим полем, а річку – Замчиськом» (Додаток А3). Різновид етимологічного переказу чи легенди  описує додаткові деталі в походженнях власних назв не стільки населених пунктів, скільки  предметів, речей, явищ. Прикладом такого переказу є народне оповідання про Квасницю– закуток с. Малий Мидськ: «Розказували старожили, що раніше тут було болото. А посеред нього проходила  дорога.  Ходили корови на пашу по ній, і вона була завжди грузькою. І всі говорили на ту місцевість "кваша ". Так і утворилася назва «Квасниця». Болото висохло, а назва лишилась.А люди на тому місці вони почали тут будуватись. Тепер це вулиця села» (Додаток З).

Гідронімічні  легенди і перекази оповідають про походження назв річок, озер, ставків тощо. Серед зібраного фольклорного матеріалу до цього циклу можна зарахувати перекази «Річка Замчисько» (Додаток Б), «Про назву річки Горинь» (Додаток К), «Мельница» (Додаток Ф), легенди про назву річки Горинь з додатків Л та М, які у варіантах побутують не тільки на Костопільщині, але й в інших районах Рівненщини [5]. До групи гідронімічних легенд належить й оповідь, записана від Рокуня Володимира Васильовича (Додаток У). У ній розповідається про походження криниці, яка знаходиться за селом Малий Мидськ. Джерельна вода поїть у засуху три села. А люди називають її ніжно – криничка.

Викликають цікавість і легенди про виникнення річки Горинь та Мельниця, записані від Ярошика Бориса Назаровича. Назву річки Горинь пов’язують з періодом татаро – турецьких набігів. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона вирвалася і кинулася в річку, яку на згадку про сміливу українську дівчину нарекли Горинню.

А от назву річки Мельниця старожили пов’язують з млином, який стояв на річці. У тому млині жив мельник з родиною. Чоловік був дуже скупий і недобрий. Все норовив обмануть селян. А над своєю жінкою і дітьми так знущався, що вони втекли. Однієї ночі парубки підпалили млин. Згорів і мельник. А назва річки лишилася на згадку про ту історію.

Костопільський історик Олег Календа чув розповідь про те, що на узбережжі безіменної річки хтось із удільних князів побудував замок. Звідси й назва – Замчисько. Старожили покажуть чітко окреслені контури півострівця у вигляді лука, що видніється на правому березі річки, неподалік нового собору. У другій половині 50-х років нібито на цьому півострові стояла капличка.

Звернемо увагу, що мовознавчі дослідження Я. Пури відображають деталі функціонування цих гідронімів, фіксують етимологічні характеристики походження назв водойм у численних варіантах. Це свідчить про ретельну наукову роботу філолога, який, очевидно, зібрав також і фольклорний матеріал. Водночас Я. Пура не наводить жодну із народних версій щодо походження слова Горинь, але констатує: «Локально Горинь ще – Яринь / Ярінь (зафіксована форма у с. Дюксин Костопільського району – Ю.К.) /…/ У найдавніших записах іменується Горина /…/ З середини XVII утверджується форма Горинь, а назва краю – Погоринь, Погориння, Погоринщина, Надгориння» [24, 6 – 7]. Зразки усної народнопоетичної творчості пропонують асоціювати назву однієї з найбільших річок Рівненського Полісся з ім’ям дівчини Горені (Додаток М), Горини (Додатки К, Л), відображаючи міфологічні уявлення людини в надзвичайну силу природи. Деякі з опрацьованих зразків фольклорних оповідань  мають фантастичні мотиви – перетворення людини в явище природи, що дозволяє за жанровими ознаками зарахувати їх до циклу міфологічних гідронімічних легенд (Додатки Л, М). Проте в описах етимології назв озер Рівненщини, зокрема й Костопільського району, Я. Пура фіксує народні версії походження гідронімів від власних імен людей (наприклад: озеро Васильове» у с. Деражне Костопільського району назване так, оскільки знаходиться «на маєтності діда Василя» [12, 13]; озеро Шабариха у с. Бечаль  того ж району знаходиться на лузі, власником якого була Шабариха – дружина Шабаровського [12, 69–70]. Мовознавець ретельно відстежує народні гідроніми, що побутують на локальному рівні серед мешканців конкретного району Рівненщини. Пояснюючи етимологію назви, він вказує на джерело інформації, як у випадку з озером Сорочим (с. Злазне, Костопільський р-н), названим у народі так тому, що на його берегах у зарослях скупчувалися сороки  [12, 61]. Або назва озеро Татарське (с. Дюксин) пояснюється фольклорною версією походження назви від місцини біля водойми, де за повір’ям ховалися татари чи відбувався з ними бій [12, 74].

До циклу міфологічних легенд, які мають розгорнуту сюжетну лінію, фантастичні чи героїчні елементи, зображають відгомони первісних уявлень і вірувань людей у сили природи чи потойбіччя, можна зарахувати народні оповідання «Настусина свічка» (Додаток В), «Про назву річки Горинь» (Додатки Л і М), «Жовтий Брід» (Додаток Н), «Місцина Граєвське» (Додаток П), «Одарчине поле» (Додаток С), «Криничка» (Додаток У), «Вовча гора» (Додаток Р), «Верба», «Дуб» (Додаток Х).

2.5.Композиція і поетика епічних фольклорних текстів

Легенди, перекази відзначаються плинністю, рухомістю текстів, тобто сталий сюжет (мотив) передається у вільній формі (імпровізується), зберігається лише основна інформація, а додаткова відбирається чи додається оповідачем суб'єктивно, виходячи з його життєвого досвіду, віку, аудиторії слухачів і т. п. На відміну від казкової прози, ці жанри не мають мовно-стереотипних стабілізуючих елементів чи формул (зачинів, повторів, кінцівок тощо). Єдиною, наближеною до формульних елементів казки, є поширена кінцівка топонімічних легенд і переказів: «...І відтоді село (місто, річку, ліс, гору і т. п.) стали називати (назва топоніма)». Інформація у неказковій прозі подається звичайною розмовною прозовою мовою майже без поетичних фігур і мовних фразеологізмів (вони зустрічаються лише як елементи живої розповіді, а не зумовлені мовно-стилістичними особливостями жанрів). Естетичні якості творів повністю залежать від оповідачів (чим вправніший оповідач, тим колоритніша образніша оповідь). Однак художньо-естетична привабливість досягається не завдяки використанню поетичних прийомів. Тут відсутні (або майже відсутні) традиційні для інших жанрів усної словесності паралелізми, метафори, символи, анафори, фонетично-ритмічні ефекти і т. п. Легенди та бувальщини захоплюють винятковістю й незвичайністю відтворюваних колізій і ситуацій. У них нема гіперболізації (описувані вміння є не гіперболізованими, а надприродними вміннями людей; ефект захоплення досягається не перебільшенням фізичних сил, а стислим, майже документальним описом надзвичайних можливостей тощо). Перекази та оповідання приваблюють закладеними в них простою життєвою мудрістю, накопиченим поколіннями досвідом, правдою про далеке й недавнє історичне минуле народу, що є наукою, застереженням наступним поколінням, національною пам'яттю. Для неказкової прози не властиві розгорнуті пейзажі чи описи інтер'єру, ліричні відступи. Основне — логічно послідовний виклад фактів, життєвих ситуацій з інформативною чи виховною метою. Оповідач, як правило, не вникає у внутрішній світ героїв, лише побіжно вказує можливі стани (страх, біль, холод). Розповідь може супроводжуватись діалогом, рідше — монологами чи думками, якщо оповідь ведеться від першої особи однини й оповідач є учасником подій. Зрідка використовуються прийоми гумору чи іронії. Спільні риси поетики легенд і переказів  дають необмежені можливості для їх взаємоперехідності. Легенда, втративши фантастичний компонент, стає переказом (особливо легко трансформується в цей жанр історична легенда) і навпаки.

Отже, проаналізувавши фольклорні записи, зроблені на території Костопільського району, ми класифікували тексти неказкової прози за циклами, зокрема визначили: топонімічні перекази про назви Костопіль (Додаток А), Квасницю (Додаток З), Данчиміст (Додаток Д), Жовтий Брід (Додаток Н);  гідронімічні перекази – «Річка Замчисько» (Додаток Б), «Про назву річки Горинь» (Додаток К), «Мельница» (Додаток Ф); гідронімічні легенди про назву річки Горинь (Додатки Л та М), які у варіантах побутують не тільки на Костопільшині, але й в інших районах Рівненщини [20]; міфологічні легенди «Настусина свічка» (Додаток В), «Про назву річки Горинь» (Додатки Л і М), «Жовтий Брід» (Додаток Н), «Місцина Граєвське» (Додаток П), «Одарчине поле» (Додаток С), «Криничка» (Додаток У), «Вовча гора» (Додаток Р).

2.6. Форми і прийоми роботи на уроках літератури рідного краю, що сприяють розвитку читацької компетентності  школярів

           Особливої уваги вчителя потребує процес формування освітньо-змістовних  читацьких знань і умінь  у 5-6 класах.  Сприяє цьому метод творчого читання. Застосовуючи його, вчимо дітей слухати і чути художнє слово, насолоджуватись ним, вчитись самим говорити і читати виразно. Широко використовуємо такі прийоми: виразне читання учителем окремих творів; коментоване читання; читання у ролях; переказ ланцюжком; читання з використанням системи позначок «Поміч»;  читання з передбаченням; активне слухання художнього тексту; складання плану твору (чи фрагменту); близькі до тексту перекази; усні і письмові відгуки про твір; розгляд ілюстрацій до тексту і їхня оцінка; переказ від імені героя; постановка проблеми, що випливає з прочитаного; творчі завдання, що базуються на життєвих спостереженнях учнів, їхньому особистому досвіді, усвідомленні прочитаного. Наприклад, «Створи макет обкладинки твору, афішу вистави, ілюстрацію, що розкриває твоє бачення проблематики твору. Обґрунтуй свій вибір».     

            Процес формування читацької культури передбачає розвиток умінь орієнтуватися в інформаційному просторі, самостійно працювати з інформаційними, критичними, науково-публіцистичними джерелами. Розвитку цих умінь сприяють  різноманітні  методи й прийоми роботи з текстом, які дозволяють уникнути одноманітності, буденності уроків, впливають на емоційний стан дитини, її інтелектуальний розвиток. У 5 класі  на етапі  уроку засвоєння нових знань використовуємо такі форми роботи

1. Виразне читання легенди  «Настусина свічка» вчителем.

Бесіда за прочитаним твором:

- Як  ви сприйняли легенду? Повірили в її зміст, сприйняли як чудовий художній твір, не зрозуміли змісту?

- Як би ви охарактеризували вчинок  Настусі – втеча з татарської неволі?

- Що засмутило молоду дівчину, після повернення додому?

- Чому спалахують плавні?

- Напередодні якого свята спалахують сухі плавні ?

- Визначте тему, ідею та основну думку легенди.

2. Вправа «Читай, як диктор»

Вже сама назва вправи підказує, що ця вправа є копіюванням роботи диктора на телебаченні. Не обов'язково робити макет телевізора, достатньо за-пропонувати учневі сісти за вчительський стіл і читати текст для класу. Але він повинен якнайчастіше відривати очі від тексту, щоб дивитися на глядачів. Отже під час виконання цієї вправи розвивається периферичний зір, оперативна пам'ять, а також покращується техніка читання.

       Важливою складовою поняття «культура читання» є здатність людини читати швидко, запам’ятовувати значний обсяг інформації. На жаль, низький рівень сформованості цих навичок у учнів – одна з основних проблем школи. Часто її пов’язують з поганою пам’яттю. Насправді людина просто не вміє користуватися резервами своєї пам’яті, адже педагогічна практика переважно спрямована на заучування, а не на навчання, тобто на знання, а не на формування  навичок і вмінь.

         З методик, що розвивають пам’ять, використовуємо ейдетику, яка  заснована на здатності яскраво уявляти предмети, яких немає в нашому полі зору. Ейдотехніка, як і ноосферна освіта, задіюючи резерви правої півкулі головного мозку,  спирається на вміння людини уявляти і фантазувати за допомогою зорових уявлень і відчуттів (тактильних, нюхових, слухових тощо), сприяє розвиткові образної пам’яті, образного мислення, творчих здібностей. В Україні метод ейдотехніки впроваджує Є.Антощук, керівник «Української Школи Ейдетики».

          Провідна ідея цього методу – «Усе, що хочеш пам’ятати,  уявляй!» (а не запам’ятовуй). На все життя людина запам’ятовує найяскравіші моменти, буденне, нецікаве не сприймається і одразу ж забувається. У цьому психологічний аспект ейдетики. Головне, що школа ейдетики спрямовує дитину на успіх: не бійся забути, будь впевнений у своїх можливостях, заохочуй  будь-який свій крок вперед, і тоді тебе чекає успіх. Вправи, направлені на розвиток пам’яті й уяви,  використовуємо  на уроках   літератури рідного краю. 

1. Літературна гра «Читання-пилка» (робота над  легендою «Про виникнення річки Горинь»)

Методичний коментар: учитель заздалегідь розрізає текст легенди «Про виникнення річки Горинь» на невеликі фрагменти. Кожному учневі пропонується смужечка паперу з фрагментом із легенди. Завдання школяра запам’ятати записаний фрагмент. Далі діти ходять по класу, запитують одне в одного їхні речення та намагаються відтворити зміст легенди. Потім виступають зі створенною легендою.

Зразок смужечки

Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина…

1.1  Виразне читання оригінальної версії легенди «Про виникнення річки Горинь»

Про виникнення річки Горинь

Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони й ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона  вирвалася і кинулася в річку, яку на згадку про сміливу українську дівчину нарекли Горинню.

2. «Смугасте читання». Методичний коментар: поділи сторінку книги навпіл, закривши одну половину листком паперу. Читаючи відкриту частину, здогадуйся, що написано на закритій.  Перевір себе.

Данчиміст

 Польська пані Дана розпорядилася збудувати розкішний палац на пагорбі, що знаходився серед боліт. А щоб не грузли коні та екіпажеві було легше добиратися до панської садиби, звеліла викласти міст із каменю.

Проте спокійне, безтурботне життя поміщиці тривало недовго. Грізна звістка про наближення татар викликала в її душі небезпідставну тривогу. Щоб ординці не змогли подолати болотяний простір, дала наказ негайно розібрати міст. Але вороги увірвалися на територію палацу і вщент зруйнували його. Не стало ні маєтку, ні моста. Залишилося тільки поселення із назвою Данчин міст.

Людська пам'ять донесла до наших днів і таку легенду. Жив колись тут багатий пан. Він мав дочку незвичайної краси на ймення Данка. Дівчині забажалося, щоб батько побудував через глибокий рів місток, який з'єднав би два сусідні села. Поміщик виконав волю дочки. На честь панночки назвали міст Данчин.

        Наступним у формуванні читацьких умінь і навичок є етап практичної діяльності, що передбачає самостійність у  опрацюванні  тексту,  здатність інтерпретувати його, усно  і  письмово  висловлювати свої роздуми стосовно того чи іншого  літературного  явища.  Це етап розуміння - складний аналітико-синтетичний процес, який, на думку видатного вченого А.А. Будного, виступає як привласнення знань, що  стають частиною внутрішнього світу особистості і впливають на її діяльності. Оскільки  читання - це праця й творчість, завдання вчителя – створити комфортні умови для розкриття інтелектуального й творчого потенціалу учня, дати йому можливість висловити свою думку, поділитися інформацією, залучити до вирішення обговорюваних проблем власний життєвий досвід, створити власний інтелектуальний продукт, що  і передбачено особистісно орієнтованим навчанням. Сприяють процесу усвідомлення тексту наступні інтерактивні методи та прийоми, які використовуємо на уроках: «Мікрофон»,  дискусії, обговорення, робота в парах, робота в групах, «Оберіть позицію», «Асоціативний кущ», «Так чи ні», «Коло думок», «Знайди помилку», «Віртуальний діалог з письменником», «Діаграма Вена»,  «сенкан» та ін., ігрові технології: рольові ігри «Я – письменник, журналіст, критик, історик, літературознавець, екскурсовод тощо». Такі методи й форми надають можливість учневі оцінити ситуацію з погляду іншої людини, спонукають до пошуку додаткової, іноді альтернативної інформації. Різними є форми роботи: інтерв’ю, заочна мандрівка,  круглий стіл, екскурсія. Важливо пам’ятати, що центром роботи у будь-якому разі повинен залишатися текст, навколо нього будується  вся навчальна діяльність.

              Формуванню читацької культури, умінь осмислювати відкриті й усвідомлені знання сприяє  рефлексія. Ця фаза уроку дає змогу вчителю побачити, а учню відчути, що сталося з його «Я»: «Що я думав? Що відчував? Що придбав? Що мене здивувало? Що я зрозумів?» тощо.  Рефлекторна діяльність дозволяє учневі усвідомити свій рівень пізнання, особистої активності, самореалізації, а відповідно, і свою індивідуальність.  Найцікавішими формами проведення рефлексії, які ми використовуємо  на  уроках, можна назвати такі:

1. Рефлексія діяльності

Сьогодні я дізнався... Було цікаво... Було важко... Я виконував завдання... Я зрозумів, що... Тепер я можу... Я відчув, що

Я придбав... Я навчився... У мене вийшло... Я зміг... Мене здивувало… Мені захотілося…     Я спробую…

2.  «Плюс – мінус –цікаво»

+	-	?
Запишіть все, що сподобалося на уроці, інформацію та форми роботи, які викликали позитивні емоції.	Запишіть все, що не сподобалося на уроці, здалося нудним, залишилося незрозумілим.	Впишіть усі цікаві факти, про які дізналися на уроці і що б ще хотілося дізнатися з даної проблеми, питання.

3. Палітра емоцій

 Із поданого переліку вражень, почуттів виберіть три слова, що відповідають вашому настрою в цю хвилину.

         Замріяність, співчуття, захоплення, спокій, переживання, радість, легенький смуток, журба, розчарування, світла печаль,  інше.                         

Поєднання традиційних та інноваційних методик у процесі формування читацької культури сприяє кращому засвоєнню матеріалу, формує свідоме ставлення учнів до процесу навчання, розвиває  навички критичного мислення, спілкування, творчого пошуку. Зростає інтерес до літератури як до мистецького явища . Отримані на уроках літератури навички роботи з текстом допомагають учням ефективніше засвоювати знання з інших предметів. Відповідно підвищується особистісний статус дитини,  рівень її загальної культури, формується  здатність до самоосвіти і саморозвитку протягом усього життя, тобто до інформальної освіти [1].

      Отож, уміти читати, бути читачем – це високе мистецтво, і йому потрібно наполегливо вчитися. А формувати читача – це спільна справа, і її можна успішно вирішити тільки спільними зусиллями науки, педагога, учня. Досвід показує, що лише живе, емоційне, різноманітне за своїми прийомами проведення уроків літератури, позакласних заходів привертає й утримує увагу дітей, розвиває інтерес до книги, читання, який потім не згасне й у подальшому дорослому  житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

________________________________________________________________________________

[1] Інформальна освіта (informal education) є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища, індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів у культурно-освітньому середовищі, що його оточує. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку: спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо.                                  

Розумна людина завжди повинна пам’ятати про те,

що, будучи нащадком минулого,

вона одночасно є батьком майбутнього.

 Герберт Спенсер.

 

ВИСНОВКИ

 

        Прiоритетним напрямом поступу освiтньої галузi у наш час є всебiчне запровадження компетентнiсного пiдходу, спричинене процесами модернiзацiї, євроiнтеграцiї й гармонiзацiї нацiональної та європейської систем освiти. Лiтература рiдного краю є однiєю з форм пiзнання й образного вiдтворення свiту. Знати лiтературу рiдного краю можна по-рiзному. Пам’ятати, наприклад, бiографiї письменникiв чи iсторiю написання лiтературного твору, орiєнтуватися в назвах художнiх троп, якi використав автор, чи вмiти вiдрiзняти роман вiд повiстi. Все це, звичайно, важливе й потрiбне, але змiст поняття «лiтература рiдного краю» набагато об’ємнiший i такими знаннями не вичерпується. Лiтература рiдного краю – образна iсторiя малої Батькiвщини. У процесi вивчення творiв лiтератури рiдного краю учнi пiзнають силу i красу художнього слова письменникiв-землякiв, засвоюють навички практичного використання мовних багатств. Лiтература рiдного краю вчить учнiв розумiтися не тiльки на iдейно-художньому змiстi опрацьованих творiв, але й озброїти їх умiнням правильно оцiнювати будь-який лiтературний твiр, написаний письменником рiдного краю, прищепити їм навички самостiйної роботи над прочитаним твором, вдумливо i критично аналiзувати прочитане, пiдвищувати мовну культуру.

         Отже, уроки лiтератури рiдного краю є невичерпним джерелом для розвитку творчого потенцiалу вчителя української лiтератури, презентацiї його професiйного росту. Творчий пiдхiд до планування та проведення даних урокiв, постiйне фахове вдосконалення – запорука успiшної роботи вчителя-словесника.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Башманiвська Л. Формування художнiх смакiв учнiв засобами лiтературного   краєзнавства:   Навчальний   посiбник.  Житомир:  Вид-во ЖДУ iм. I.Франка, 2007. 112 с.

2.Державний стандарт початкової загальної освіти / Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 87.

3.Концепція «Нова школа. Простір освітніх можливостей» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/ activity/education/zagalna-serednya/ua-sch-2016/.

4.Недiлько В. Я. Методика викладання української лiтератури в середнiй школi. К.: Вища школа, 1978. С 131-150.

5.Немиро М. Легенди Волині і Полісся / М. Немиро.  – Рівне : РДПІ, 1998.– 50 с.

6.Ревчук, С. Розробка компетентнiсних завдань з української лiтератури / Софiя Ревчук // Укр. л-ра в загальноосвiт. шк. 2012. № 6/7. С. 32–36.

7.Паламар C. Формування читацьких компетенцій на уроках української літератури в 5 класі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. – №11.

8.Піддубний М. Формування читацької компетентності школярів: проблеми і пошуки // Науково-практичний семінар методистів української мови та літератури.- Рівне, 14.11.2018.

9.Постол Н. Формування читацьких компетентностей на уроках української мови і літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2016.- №16 – 18.

10.Пура Я. Назви річок басейну Горині, Ствиги та Середнього Ствигу: Методичні рекомендації учителям, краєзнавцям / Я. Пура. – Львів, 1995. – 174 с.

11.Пура Я. Озера Ровенщини: Методичні рекомендації / Я. Пура. – Ровно, 1989. – 114 с.

12.Семеног О. Український фольклор: [Навчальний посібник] / О. Семеног. – Глухів : РВВ ГДПУ, 2004. – 254c.

13.Сокіл В. Українські історико-героїчні перекази / В. Сокіл. — Львів, 2003. — 14.Степанишин Б.I. Викладання української лiтератури в школi: Метод. Посiбник для вчителя / Степанишин Б.I. К.: РВН Проза, 1995. 255 с.

15.Токмань Г.Л. Сучаснi навчальнi технологiї та методи викладання української лiтератури // Дивослово. 2010. В. № 10. С. 39-45.

16.Фасоля А. Читацька компетентність: що формуємо, що і як перевіряємо й оцінюємо // Дивослово. - 2017. - №9.

18.Шевчук В. Теоретико-композиційні особливості топонімічних легенд і переказів Поділля // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. Вип. 38. –К. : КНУ ім. Т. Шевченка, ВПЦ «Київський університет», 2013. – С. 330 – 335. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до видання: http://philology.knu.ua/files/library/folklore/37-1/57.pdf

17.Штонь Г. Стиль   письма   чи    стиль   мислення // Днiпро, 2010. – № 1. – С. 138-140.

 

Формування компетентного читача – складне завдання. Воно потребує і компетентного вчителя, який володіє інноваційними методиками, й мотивованого до читання учня. Лише спільними зусиллями, шляхом партнерської взаємодії можна досягти бажаних результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток А^[1]

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису: Рівненська обл., м. Костопіль

Дата запису:

Респондент:

Рік народження респондента:

Місце народження респондента:

Місце проживання респондента: м. Костопіль

Про назву «Костопіль»

І. Давно колись тут, на цій місцевості, булабитва, кривава і страшна,  між озброєними полісянами і татарвою. Січа була люта, дзвеніли шаблі об шаблі, викрешуючи яскраво-червоні іскри; зі смертельним свистом шугали над розтривоженим полем гострі стріли; дикими голосами іржали сполохані коні, літаючи по полю без своїх вершників. Табір ішов на табір, стіна на стіну. Билися не на життя, а на смерть. А коли розвіявся бойовий туман, гори людських тіл лежали на сірій траві, столоченій кінськими копитами, поржавілій од крові.

Стогін стояв над полем такий, що навіть хиже гайвороння лякливо споглядало звіддаля, роздумуючи, чи безпечно вже злітатися на свій кривавий бенкет: викльовувати очі тим, хто поліг у жорстокім бою. Кажуть, не було кому ні оплакувати, ні ховати загиблих…

Бігли нестримно літа. Дощі і вітри повибілювали людські кості. І коли тутешній поліщук орав землю, не раз плужок чи дерев’яна соха викидали назовні жовтаво-білі кості. Тому  Костяним  полем прозвали люди цю місцевість.

ІІ. Розказують, що на березі річки син Данила Галицького, Костянин, побудував замок, тому все, щобуло кругом, назвали Костевим полем, а річку – Замчиськом.

 ІІІ. Тут, де розташований Костопіль, у полях часто знаходилибілий кремінь. А він на людські кості схожий.

 IV. Навколишні поля всіяні камінням, а слово «камінь» польською мовою звучить як «костка». На теренах краю на той час проживало багато поляків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б^[2]

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису: Рівненська обл., м. Костопіль

Дата запису: 1998 року

Респондент: Олег Коленда

Рік народження респондента: не вказано

Місце народження респондента:М.Костопіль

Місце проживання респондента: м. Костопіль

 

Річка Замчисько

Старожили кажуть, що назва Замчисько з’явилася тоді, як на узбережжі безіменної річки хтось із удільних князів побудував замок. Старожили  покажуть  чітко окреслені контури півострівця у вигляді лука, що видніється на правому березі річки, неподалік нового собору.  У другій половині 50-х років ніби-то на цьому півострові стояла капличка. Хто її поставив?  Невідомо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В^[3]

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису: Рівненська обл., м. Костопіль

Дата запису: 1998 рік

Респондент:Хамелюк Фаїна Степенівна

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента:с.ЗолотолинКостопільського  району

Місце проживання респондента: :с.ЗолотолинКостопільського  району

Настусина свічка

На узбережжі Замчиська густими очеретами шуміли плавні. Тростини мали вигляд гострих стріл, спрямованих угору. Під зимову пору вони так висихали, що пустотливі хлопчаки, ковзаючись по льоду, бувало, підвалювали очерет.

І він горів яскравим полум’ям.

 Але, кажуть, є такі плавні, де очерет спалахує від… Настусиної свічки.

Неподалік річки Замчисько жив старий рибалка з дочкою-одиначкою. Одного разу татари гасали по селу і ловили дівчат, щоб вигідно продати у неволю.

Разом з багатьма іншими заарканили молоденьку Настуню і погнали в чужинецький полон. Осиротів посивілий батько. Хата пусткою стала. Ні до кого й слова промовити. Кожної Божої днини виглядав дочку. З горя-розпуки пішов до річки і не повернувся.

 Через кілька літ Настусі вдалося вирватись із татарської неволі. Немов на крилах летіла у рідні країна тихі води і ясні зорі. Страшна звістка важким каменем лягла на серце, коли дізналася про смерть старого батька. Затуманився її розум, світ став немилим. Бувало, вийде взимку на лід Замчиська і плаче-тужить, заломлює руки..              І раптом з-під криги їй вчувається голос рідного батька. Настуся присідає, запалює свічку. Від гірких дівочих сліз і полум’я свічки починає танути лід. Холодні хвилі забирають нещасну дівчину у свої цупкі обійми-на дно річки. Та зосталася свічка…

 Тепер напередодні Водохреща на цьому місці спалахують сухі плавні. То горить Настусина свічка…

 

 

 

 

Додаток Д^[4]

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису:с. Данчиміст , Костопільський р-н, Рівненська обл.

Дата запису:1998

Респондент:

Рік народження респондента:

Місце народження респондента:

Місце проживання респондента:

Данчиміст

Легенда перша. На території поселення ще в давні часи проживав дуже багатий пан. В нього була одна – єдина донька, яку він дуже любив. Батько вирішив подарувати дочці на день народження якийсь приємний подарунок. Дочка була дуже гарною, і батько наказав збудувати міст, по якому б вона гуляла. Міст було збудовано, і на честь дочки названо Доньчин міст. І тому село стало називатися Данчиміст.

Легенда друга. Польська пані Дана розпорядилася збудувати розкішний палац на пагорбі, що знаходився серед боліт. А щоб не грузли коні та екіпажеві було легше добиратися до панської садиби, звеліла викласти міст із каменю.

Проте спокійне, безтурботне життя поміщиці тривало недовго. Грізна звістка про наближення татар викликала в її душі небезпідставну тривогу. Щоб ординці не змогли подолати болотяний простір, дала наказ негайно розібрати міст. Але вороги увірвалися на територію палацу і вщент зруйнували його. Не стало ні маєтку, ні моста. Залишилося тільки поселення із назвою Данчин міст.

Людська пам'ять донесла до наших днів і таку легенду.

Жив колись тут багатий пан. Він мав дочку незвичайної краси на ймення Данка. Дівчині забажалося, щоб батько побудував через глибокий рів місток, який з'єднав би два сусідні села. Поміщик виконав волю дочки. На честь панночки назвали міст Данчин.

Додаток Ж

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Малий Мидськ

Колись давно  це місце називали Селище. Тепер це урочище, розташоване на березі лісового озера. Коли пожежа знищила раннє поселення, люди будували житла далі від того місця.Коли пожежа знищила раннє поселення, люди будували житла подалі від того місця, бо на випаленому місці Нечистий вже похазяйнував. А згодом його почали називати так, як зветься Великий Мидськ, тільки той звуть Малим, бо він пізніше заселений. Мидськ – то значить, що в околицях обох сіл добували мідну руду з місцевих боліт. У 1940 році село знову вигоріло. З того часу про ті страшні події нагадує лише місце під старою назвою «Селище».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток З

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Квасниця

Окраїну  села Малий Мидськ називають Квасниця. Розказували старожили, що раніше тут було болото. А посеред нього проходила  дорога.  Ходили корови на пашу по ній, і вона була завжди грузькою. І всі говорили на ту місцевість «кваша». Так і утворилася назва «Квасниця». Болото висохло, а назва лишилась. А люди на тому місці вони почали тут будуватись. Тепер це вулиця села.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток К

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Про виникнення річки Горинь

Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони й ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона  вирвалася і кинулася в річку, яку на згадку про сміливу українську дівчину нарекли Горинню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Л^[5]

Хто записав: Присяжнюк А.

Місце запису: Рівненська обл., с. Клевань

Дата запису: не вказано у виданні

Респондент: Лішкевич Н. П.

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента: не вказано у виданні

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Рівненський р-н,

с. Клевань

Легенда про назву річки Горинь

Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона вхопила ножа і вбила насильника. Дівчину тут же закатували.

У цей час юнак на ім’я Случ зібрав таких, як і сам, сміливців, наздогнав ворогів, щоб визволити свою кохану. Та не судилося, бо ворожі сили були в кілька разів більшими.

Коли ж Случ був убитий, то струмки його крові і Горині злилися воєдино, а на місці їх злиття утворилася річка, яку на згадку про сміливу дівчину нарекли Горинню.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток М^[6]

 

Хто записав: Присяжнюк А.

Місце запису: Рівненська обл., с. Тучин

Дата запису: не вказано у виданні

Респондент: Кравчук К. А.

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента: не вказано у виданні

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Гощанський р-н,

с. Тучин

Легенда про назву річки Горинь

В одній землі проживав князь. Померла в нього кохана дружина. Роки минали, князь старів, а спадкоємця на велике багатство не було. Князя не любили навіть родичі, які все ж надіялися на його милість. Та він все лютішав, все частіше били людей у його дворі.

Ось-таки одружився князь вдруге з молодою княжною з сусідніх земель. Зі сльозами йшла вона за нього. Але не питали тоді в дівчат ні бідних ,ні багатих, за кого вони хочуть іти. Скоро народилася в них дочка. Молода мати душі не чаяла в дитині. А князь лютував. Плакали від нього слуги, плакала від нього і жінка, яка втікала від його погроз і лайок у тихі місця. Тільки дочка тримала її на світі, висохла, змарніла, тільки очі світилися безмежною любов’ю до рідної кровинки. Своєю люттю князь загнав молоду дружину в могилу. Дочка до того часу вже виросла, та материної краси не успадкувала – тільки серце мала добре і відкрите. А як померла мати ,то люди ще не бачил, щоб хто так тужив! Обнімала, падала на мертве тіло, здавалося, збожеволіла. І після похорону люди кожного дня бачили її на могилі – сидить у красивій одежі, схиливши голову, і тяжку думу думає. Навіть князь її не чіпав, а вже й               зовсім принишк – боявся доньчиного страшного погляду.

Одного гожого ранку проходив біля місця Горені (так почали звати дівчину через тугу за матір’ю) молодий красень із села. Поглянула вона на хлопця – і прокинулася. Сама не знала, що з нею сталося. З того часу виглядала його, стежила за ним, і її негарнеобличчя наливалося красою. Раз не втрималася, перестріла його і сказала, що любить. Гордо скинув хлопець голову, бо норовисту мав душу. Та княжна не зблідла, не розізлилась – лише посміхнулася Горень і відступила, прощаючись із ним поглядом, а він застиг вражений. Яке принадне стало її лице, і посмішку її вперше бачив. Немов відчуваючи біду, юнак стиха окликнув: «Гореню, послухай!» . Але вона вже не чула і, мов кізочка, метнулася вперед. Від швидкого бігу розлетілося воронням її чорне волосся. Осмь вона вже на березі ріки. Мить – і бурхлива річка поглинула біле княже вбрання.

А другого ранку вода винесла її на берег. Усміхалась дівчина вперше після смерті матері. Князя вивели до дочки, глянув – одвернувся. Ця посмішка докоряла йому. З того часу річку назвали Гореня (нині Горинь). А перед заходом сонця можна побачити юнакову постать на камені біля річки.

– Гореню, Гореню! Вже мертвою причарувала ти молоде серце.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Н

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Жовтий Брід

Таку назву носить урочище, яке розташоване неподалік сіл Малий Мидськ і Ледне. Старожили кажуть, що коли потрапляєш у це урочище присмерком, то тебе починає «водити» і ти ходиш «по кругу», кілька разів повертаєшся на одне й те ж місце. Розказують, що колись там жила стара відьма. Вона заманювала молодих дівчат, ніби для гадання, а сама вбивала їх. Земля, наситившись кров’ю, поглинула чаклунку.  Правда це чи ні, але люди обходять це місце стороною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток П

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент:Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місцина Граєвське

Сє мені розказувала моя мати, а йуй – її  мати. Давно сє було, шо буду розказувать. В том мисці, про яке буду розказувать, стояла здоровенна хата, а в ньой жив пан. Багатий був: шо худоби-матінко моя-не полічить. А поля – за день, було, і не обойдеш. Наймити загинались на його робить. А тому пану все мало було, заздрене, зараза така. А страшний який був: гочі злиє, так шуляк на зайца дивица, а носяра здорова, загнута – бр-рр. А скупе таке було, не приведи Господи! Шукав вон собі жонку, не мог ніяк подобрать.

Аж раз у себе в лісі почув як хтось спиває – та гарно як! Геть у чорта і потепліло в грудях. Лучче би вон в той ліс і не йшов. Но шо сталось, того і не минуть. Побачив той пан дивчину, і світ йому померк. Поняв, шо жить вон без її уже не зможе. А дивчина злякаласа, плаче, думає, шо пан її накаже, шо без спроса  ломаччя в лісі збирає. Вон її успокоїв, наймиту приказав, шоб йуй помог донести ломаччя до хати.

 Спокою багач уже не мав. Сниласа дивчина йому щоночі. Осенню шле вон сватов-одказує йому. Розсердивса крепко, рєшив взять силою. Познім вечором, літом, коли дівки гуляли з парубками, налєтіли наймити пана і схопили дивчину. Приволокли її на двор багача. «Шо, не хотіла по-доброму, буде по-поганому, всьоравно будеш моя», – гаркнув. «Лучче мертвою буть, чим з тобой», – одказала дивчина  і полоснула ножом руку. На том мисці стала криница, глибока, геть дна не видно. Довго пан боявса до її подходить. І недарма: коли насмілився подойти, то джерело поглинуло його. Пошло у землю і все хозяйство. Довго люде ще чули з-под землі, як шось грає, стугонить, будь-то сварица хтось з кимось.

 Пройшли багато рочков…Нічо не напоминало про те, шо тут хтось жив. Стали люде городи в том мисці садить, бо вельми родюча земля була в Граєвському (так  нарекли ту місцинку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Р

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент:Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Вовча гора

У лиси, між селами Ледне і Малий Мидськ є невеличка гора, яку назива-ють Вовча. Розказували стариє  люде, шо колись занадився до села вовчисько. Нічо   клопоту людям не було, хоч і рос  недалеко од села старезний лис із усякою звериною в глухих нетрах. Вовки тожеводилиса – завивали холодними зимовими ночами , нападали деколи на заблудлу худобину, але помеж хаток до сіх пор не забредали. 
        А тут – подвипивший дядько вертався якось глупої ночі додом, йому на встрєчу (просто посеред  улиці!) – здоровенний вовчисько… Стоїть, дивица  на гуляку жовтими очима, що так і свитяца, ікла вискалює, гарчит!

Дядько перш  вкляк од переляку, протер кулаками гочі (може, примари-лося од утоми?) – нє, не зникає вовк!.. Тоді полуношник  – де тольки сили взялиса? – давайтекатьдодом, вже думкою з життємпрощавса, бо ж вовк – у два стрибка дожене небораку і зжере його, нещасного, хіба косточки повипльовує! 

Тольки хижак не кинувся за їм. Дядько благополучно накивав п’ятами, а рано – давайсусидам про пригоду розказувати,  прибрихуючи про себе. Хтось повірив дядьку, хтось з його посмеявса…Словом, почали люде бояцазвера. Бояцапоночи виходить з хат. 

Раз молодий чоловик  поїхав коньом по дрова. Поки вон заготовляв їх-вовки коня роздерли. Йде селянин додом пішки, аж на горци вовк здоровенний  сидить, не пускає пройти.  Схопились з вовком. Чоловик побідив. Кажуть, або вовк не був голодним, або чоловик був вельми дужим. З тих пор горку називають Вовча.                                  

 

 

 

Додаток С

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент:Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Одарчине поле

Сє було вельми давно, ще коли моя мати дивкою була. Було сє діло на Івана Купала. Все було, як всєгда.

Хлопци палили огонь, скакали разом з девчатами через його. Потом хтось предложив пойти в ліс шукать папороть. Пошли всі разом, у лісі розбилиса по парах-одной Одарци не було пари, бо вельми мала була. Поки бачила когось серед дерев, то було йой не страшно. А коли всі порозходилиса - осталаса Одарка сама. Не знала, куди пойти, в яку сторону. Побачила, шо вроді шось блиснуло. Зраділа-огонь. Бигла, бигла і заблудиласа. Довго її водило по ліси, поки не втопиласа в болоті.

З тих пор, кажуть, в  ноч на Івана Купала можна побачить примару серед поля перед лісом, яка махає рукою, кличучи молодь до себе. То душа Одарки не може знайти спокою.

Правда то чи ні, але хлопци і девчата з тих пор у ліс не ходят, а поле те стали звать Одарчиним.

 

 

 

 

Додаток Т

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Великий Мидськ

Дата запису: 20 травня 2000 року

Респондент: Корейко Ольга Степанівна

Рік народження респондента: 1920 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Великий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Великий Мидськ

 

Лєсничовка

Сьо я розкажу вельми інтересну історию. Про сє в ту пору, коли я дивувала, знав каждий. Мо, чула, кажуть: «Поїдем по ягоди до Лєсничовки?» Ото про  сє і розкажу. Далеко у ліси стояла невелікая хатка, а в ньой жив вельми гарний молодий лєсник Микола. Да шо вже і гарний був – не розказать. Всі девчата мліли за їм А вон не ображав вніманія ні на ко.

Раз дівчата пошли в лис по гриби. Осень була теплая. Одна дивчина, зваласа  Орися, одстала од гурту і заблудила. Довго вона блудила по лісу, гукала так, шо геть охрипла. Аж тут увиділа таке, шо ноги в землю вгрузли. На полянци сидів вовк, вон вже готов був скочить на Орисю, алє  тут гримнув вистрел, і звир упав мертво. Од страху Орися закрила гочи, коли одкрила, перед єю стояв лєсник. Дивчина з радості кинуласа йому на шию, почала цолувать. Вон покраснів.

С тих пор вони не розлучалиса. На весиллі гуляло все село. Вони жили вельми файно. Родилоса в їх багато діточок, да славниє…І тепера, коли хтось женица, то кажуть, шоб жили довго і щасливо, як Орися з Миколаєм.

 

 

Додаток У

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 8 травня 1999 року

Респондент:Рокунь Володимир Васильович

Рік народження респондента: 1930 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Криничка

Осьо у нас коло ставков є криница. Вона не глибокая, а в засуху, коли у бліжніх селах нема геть води, пересихають колодязі, вона поїть всіх. Всіх інтересує, як хватає на всіх води, бо криничка ( так ніжно її називають) і мілка, і не видно, чи б’є джерело.

Стариє люде казали, шо колись на том мисці була сіножать. Пасли коней, коров, коротше, худобу, хто яку мав. Того дня пастухом був  один старий набожний чоловик, а вельми сухо було в те літо. Паші пощи не було. От селянин почав молица, і тут серед ясного неба вдарила блискавка так глибоко, шо з землі поднявса великий стовп води. Стовп був такий мошний, шо нихто не мог до його подойти. Позній все те утихомирилось, джерело тихо било, поячи всих. Хоч кажуть, шо там не одна корова втопиласа-таке воно крепке у землі. Потом вже криничку огородили, освятили. Отак було.

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Ф

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Мельница

Через село Малий Мидськ протікає річка Мельница. Старі люди розказують, що колись на річці, а була вона глибока і повновода, стояв млин. У тому млину жив мельник з родиною. Чоловік був дуже скупий і недобрий. Все норовив обмануть селян. А над своєю жінкою і дітьми так знущався, що вони втекли. Однієї ночі парубки підпалили млин. Згорів і мельник.

Річка зміліла, заросла, ніби їй  було чогось соромно. Мельница вливається в річку Горинь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Х

Хто записав: Ігнатенко Єлизавета Олександрівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 20 серпня 2019 року

Респондент: Галина Гнатівна Ярошик

Рік народження респондента: 1946 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Верба

Біля села Малий Мидськ знаходиться ставок. Кажуть, глибоким був, та замілів , заріс осокою. Біля нього розрослася старезна розлога верба. Вона дає широку тінь, тому у спеку багато хто знаходить прихисток під нею. А ще кажуть, що верба-то зачарована дівчина, яка вірно покохала молодого парубка. Та не судилося їм бути в парі. Позаздрили їм лихі люди  і прокляли. Хлопець став водоймою, а дівчина перетворилася на дерево і ніби обняла своїми гілками-руками коханого.

Дуб

Росте сосновий ліс неподалік села. Де-не-де видно берези, осики. Але притягує всіх, як магніт, розкішний дуб-велетень. Обнімеш міцний стовбур- і в тебе немов вливаються нові сили. А коли ще й поговориш з деревом, то і на душі спокійніше. Звідки у дуба цілющі можливості?

Розказують старожили, що жив колись у селі лісник. Імені його ніхто вже і не пам'ятає. Знався він на травах, допомагав людям. Коли прийшла пора йому помирати (а знахарі це відчувають), лісник пішов до лісу. А літа не стояли на місці, і невдовзі люди побачили гінкий пагінець молоденького дубка, який тягся до сонця. Кажуть, що то лісник, який ніби охороняє свої володіння. 

 

 

Додаток Ц

Карта Костопільського району

 

 

 

 

 

 

 

 Список додатків

Додаток А. Про назву «Костопіль»

Додаток Б. Річка Замчисько

Додаток В. Настусина свічка

Додаток Д. Данчиміст

Додаток Ж. Малий Мидськ

Додаток З. Квасниця

Додаток К. Про виникнення річки Горинь

Додаток Л. Легенда про назву річки Горинь

Додаток М. Легенда про назву річки Горинь

Додаток Н. Жовтий Брід

Додаток П. Місцина Граєвське

Додаток Р. Вовча гора

Додаток С. Одарчине поле

Додаток Т. Лєсничовка

Додаток У. Криничка

Додаток Ф. Мельниця

Додаток Х. Верба. Дуб

Додаток Ц. Карта Костопільського району

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

^[1]Карп’юк А. Костопіль. Сторінки історії / А. Карп’юк. – Костопіль, 1999. – С. 8-9

 

^[2]Карп’юк А. Костопіль. Сторінки історії / А. Карп’юк. – Костопіль, 1999. – С. 8

 

^[3]Карп’юк А. Костопіль. Сторінки історії / А. Карп’юк. – Костопіль, 1999. – С.11-12

^[4]Карп’юк А. Стежками легенд і переказів/ А. Карп’юк. – Костопіль, 2001. – С.14

^[5]Немиро М. Легенди Волині та Полісся / М.Немиро. – Рівне,1998. – С. 25 – 26.

^[6]Немиро М. Легенди Волині та Полісся / М.Немиро. – Рівне,1998. – С. 25 – 26.