На рушнику хай доля квітне

Тема:          На рушнику хай доля квітне

Мета: ознайомити учнів з культурою українського народу, зокрема вишивкою у різних регіонах, показати використання українських рушників у різних народних обрядах, розвивати естетичний смак, виховувати інтерес до українського мистецтва, бережливе ставлення до українського оберегу - рушника

Обладнання: вишиті рушники, фонограми пісень, презентації, українські костюми для всіх учасників заходу.

Звучить українська пісня

ВЕДУЧИЙ: У нас сьогодні, наче вечорниці:

Милують око диво-рушники,

Дівочий спів лунає у світлиці,

Як добре, що є звичаї такі.

Добре збиратися разом, співати,

Про Україну розмовляти,

Дізнатись більше про традиції, обряди,

Культуру та історію – ми завжди раді.

ВЕДУЧА: Гостей годиться хлібом-сіллю зустрічати,

Привітним гожим словом віншувати.

Прийміть же хліб на мальовничім рушникові,

Про цей рушник сьогодні йтиме мова.

ВЕДУЧИЙ: Сьогодні ми поговоримо про український рушник – давній символ нашого народу. Я знаю, що дехто може запитати: а для чого це потрібно? Адже ми живемо в зовсім іншому світі. У нас свої смаки, вподобання, свої звички. Та я з цим не погоджуюсь. Так, час змінився, світ змінився. Так було і так буде завжди. Одні покоління змінюють інші. Та жодне нове покоління не починає життя на пустому місці. В ньому живе пам'ять про свій рід, його історію, традиції і звичаї, які шанувалися в родині.

Пісня про рушник у виконанні учнів

ВЕДУЧА: Український рушник. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

Звучить «Легенда про український рушник» у виконанні учениці

       Було це дуже давно, коли зродилися кришталеві сльози-намистинки, що росою в народі звуться, коли пташки до сонечка літали та щоранку тією росою вмивалися.

Жила тоді в одному селі мати і мала вона трьох красенів-синів. Працьовиті були вони і люди їх поважали. Одного лише хлопці не вміли — вишивати як їх ненька. Сядуть біля неї, коли з усім упораються, та й кажуть:

— Ви, матусенько, шийте та вишивайте, та пісню співайте, а ми подивимось, як народжується у ваших руках квіти та птахи.

Горнулася мати до синів і такі мудрі слова їм говорила:

— Долю я вам кожному вишию, а пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх. Багато вишила мати за своє життя рушників і всі між синами розділила. Даруючи, навчала:

— Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б не їхали, куди б не йшли, а рушник в дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає, здоров’я береже.

Та життя людини, як дитина, швидко минає. Померла старенька, мати. Осиротіли сини. Поховали свою неньку, а на могилі рушник білий прослали, щоб вітер порох на неї не трусив. Правду кажуть чи ні, та чутка про те диво й понині ходить. Переповідають, що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх, ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити рушник на згадку.

ВЕДУЧИЙ: Український рушник... Це не просто хатня річ, прикраса. Це символ чистоти почуттів, відданості коханому, міцності сім'ї.

Читання вірша "Рушник" ученицею

Рушник! Яке велике слово!

У ньому втілене усе добро.

Шляхетний дух в орнаменті ясному,

Ніколи не забудеш ти його.

Мені його матуся вишивала

На успіх, щастя, на добро.

І в серце, що святого мала,

Надії сіяла зерно.

На рушникові тім цвіте

Краса святої України.

Повік не згасне ця любов

До рідної моєї Батьківщини.

У візерунках рушника в єдине

Сплелись надія і краса.

Не згасне віра в Україну,

Бо Батьківщина в нас одна.

ВЕДУЧА: Колись жодна хата не обходилась без дбайливо випарених у золі, викачаних рублем і качалкою рушників. Рушник на столі. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушниками. Хоч би яке убоге судилося їм життя, але все ж естетична принада за всяк час знаходила місце і помешкання хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поліщука – всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки. Він був своєрідною візиткою, а якщо точніше – обличчям оселі, відтак, і господині. По тому, скільки і які були рушники, складалась думка про жінку, її дочок. Вони створювали настрій, були взірцем людської працьовитості.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ «Назви рушників»

ВЕДУЧИЙ: Створювалось вишивальне мистецтво руками, розумом, серцем мільйонів людей, відбивало впродовж століть побут, звичаї, традиції українців. Про це свідчать назви рушників: утирач (для рук і обличчя), стирок (для посуду), божник (для ікон), плечовий (для сватів), подарковий (для подарунків). Рушники-утиральники були оздоблені вишивкою тільки наполовину: чоловічі — справа, жіночі — зліва, щоб інша, чиста частина використовувалась за призначенням. Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до столу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку. Обов'язковим атрибутом був рушник і в «коцюбнику», місці біля печі, за яким теж судили про доладність господині. Рушник висів тут на дерев'яному або залізному гаку. У будні це був простий полотняний рушник, лише оздоблений мережкою із зубцями з домотканої полотняної нитки, а у св'яткові дні вивішувавсь рушник з багатим оздобленням – для гостей. На чоловічих рушниках вишивали дубове листя, чорнобривці, вусики хмелю, волошки, барвінок. На жіночих — буйно цвіли троянди і мальви, полум'яніли вишня та грона калини.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ «Весільні рушники»

ВЕДУЧА: Чільне місце посідають рушники у весільному обряді. Обрядові рушники весільного (шлюбного) призначення виступають чи не найголовнішим атрибутом однієї з найважливіших подій у житті людини. Українські дівчата, починаючи з 10-річного віку, дбали про свій весільний посаг, до якого іноді входило 80—100 рушників. В процесі заручин, вінчання, весілля використовувались такі рушники: «перев'язний», «шлюбний», «подарунковий», «вітальні». До весільної символіки належать мотиви дуба, калини, суниць, ягідно-квіткових віночків, вінця-корони, пташок тощо. Шлюбну пару символізують соколи, голуби, лебеді. Характерною ознакою весільного рушника є розташування птахів один до одного голівками. Вони або тримають у дзьобику ягідку калини, або сидять в основі дерева, символу нової сім'ї. На сватанні в'яжуть рушники старостам, на весіллі сватам, молодим зв'язують руки рушником, щоб подружнє життя було довгим і щасливим. А молодята стають на рушник, засвічуючи цим любов і подружню вірність. А тепер погляньте на розмаїття рушників, яке оселилось сьогодні у нас. Майже кожний з вас може назвати кращий, та всі вони гарні по-своєму, за кожним з них своя історія, чиясь доля, багатьом не один десяток років. Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які створили це диво, ці неповторні малюнки.

ВЕДУЧИЙ: Тримаю вишиті старенькі рушники

Давно забуті горнуться до мене.

Заполонили світ нейлони і шовки...

Кому потрібні вишиті ромени?

Вдивіться у ці роботи! Скільки тепла, любові й радості в кожному хрестику, в кожному стібочку! То неоціненні скарби, то диво пречудове, що примушує завмирати серце, тішить душу, зачаровує своєю незрівнянною красою. Дивіться, милуйтеся, радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Сивіють і народжуються роки, минають століття. Та вічним є і буде український рушник. Він пройшов крізь віки, і хотілося б щоб і надалі був він ознакою любові і незрадливості, символізував чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, щоб щедро він стелився близьким і рідним, далеким друзям і просто добрим людям.

ВЕДУЧА: І саме «в родині від батька до сина, від матері – доні» передаються і бережуться родинні традиції нашого народу. І поки їх будуть шанувати, передавати з покоління в покоління, буде жити історична пам'ять народу, житиме і сам народ. Рушник – то символ гостинності і доброзичливості. І хоч сьогодні не зустрінеш рушник в наших оселях (особливо в міських), його сховали, як річ не дуже потрібну, все ж він супроводжує все наше життя. Народилась дитина... Як чекають це маленьке диво в сім'ї! І в урочисту хвилину поверх усіх покривал і ковдр палахкотить квітами рушник...

ВЕДУЧИЙ: А на прощання хочеться сказати:

Шануйте, друзі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди.

Шануйте ті, що дала мати,

Готуйте дітям — з чистої роси,

Щоб легше їм в житті здолати

Похмурі та скрутні часи.

Шануйте, друзі, рушники!

ВЕДУЧА: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг.

ТАНЕЦЬ З РУШНИКАМИ