Народні символи України в творчості письменників

Тарас Шевченко - видатний український поет, прозаїк, драматург, художник, політичний і громадський діяч. Все його життя і творчість були присвячені українському народу. Поет мріяв про ті часи, коли його країна буде незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться мова, культура та історія народу, а люди будуть щасливими.

Т. Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 році в Петербурзі вийшла його перша збірка поезій "Кобзар", яка вважається основою сучасної української літератури. В своїх творах, в основному, поет переважно  гостро виступав проти соціально-національного гноблення українського народу. Писав у стилі романтизму та реалізму. Його вірш «Заповіт» перекладений 150 мовами світу.

         Для маленьких читачів здебільшого  твори Шевченко містять чудові описи чарівної української природи. Це, наприклад,  «Тече вода з-під явора», «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя», «Мені тринадцятий минало», «Сон» «На панщині пшеницю жала», «Якби ви знали, паничі», «І золотої й дорогої», «Заповіт», «І виріс я на чужині», «Сонце заходить, гори чорніють».

   Ім'я Тараса Шевченка, Національного героя і символ України відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу - Тараса Шевченка.

 Леся Українка . Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач (1871-1913) Дочка Прометея, бо вона використовувала цей співзвучний їй образ дуже часто, вважаючи його безсмертним прикладом жертовності заради високих ідеалів і незламності сили духу.

 Вчилася у приватних учителів. У 4 роки вже вміла читати. У 6 років почала вчитися вишивати.

В 9 років написала свій перший вірш «Надія».( під враженням від засудження тітки , яку заслали до Сибіру за участь у замаху на жандарма).

До 5 класу вчилася вдома за маминою програмою. Самостійно вивчила 11 мов, в тому числі латинську та грецьку.                                               

 Чому ж вона так мало прижила? Приблизно в 11 р. дуже застудилася. Згідно з найпоширенішою версією. Дівчинка пішла на річку подивитися, як святять воду. І там промочила ноги. Це є початок тяжкої хвороби.

Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.

Псевдо «Українка» запозичила від рідного дядька, Михайла Драгоманова, який підписувався «Українець». Вперше так підписала свої вірші у тринадцять років у львівському часописі «Зоря», а в чотирнадцять опублікувала першу поему «Русалка».

    Могла стати першою в Україні жінкою-композитором, мала абсолютний слух і надзвичайний хист до музики, грала на фортепіано. У 5 років почала грати на роялі і написала власну музичну п’єсу. Але хрест на кар’єрі поставила хвороба – після чергового загострення у Лесі було видалено частину вражених хворобою кісток і дівчинка кілька місяців провела в гіпсі.

    Також Леся прекрасно малювала, зокрема й морські пейзажі, Її називали першою жінкою-мариністкою в українському мистецтві. На жаль, збереглася лише одна картина.

    Родина Косачів належала до аристократії, але при цьому всіляко підкреслювала свою українськість. Усі змалечку розмовляли українською. 

    Леся Українка була надзвичайно працездатною. Свою «Лісову пісню» вона написала за 12 днів. А поему «Одержима» – за одну ніч.

Загалом було написало біля 270 віршів! Якби не хвороба, то вона б нас вразила не одним витвором мистецтва! 

    Пам’ятники Лесі Українці є в Києві, Луцьку, Ковелі, Новограді-Волинському, а також в Торонто, Клівленді, Батумі, Саскатуні, Телаві та багатьох інших містах світу. За значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».

  Іван Франко (1856-1916) Франко – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), дійсний член наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка (1899 р.), почесний доктор Харківського університету (1906 р.)

Франко був надзвичайно працьовитим, тому виявив себе на багатьох ділянках української культури. Вільно володів 14 мовами і деякими ж і писав.

Новаторською для публіки була збірка поезії «З вершин і низин» (1887). Громадянська лірика ,патріотична. Боротьба народу за щасливе майбутнє; голос гніву й болю, віри й надії.

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 повістей, романів. Вершиною прози Франка є соціальний роман «Борислав сміється» (1882)Змалювання боротьби робітників проти влади за свої права та зміна життя на краще.

У Франка було близько 100 псевдонімів: Мирон, Кремінь …

Львів – місто Франка, де він прожив 40 р. зі своїх 60. Цьому місту присвятив вірші, був ним щиро захоплений. А на честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ. Його іменем названо тисячі вулиць нашої держави (навіть в Монреалі, Канада).

Наш Каменяр! ( Порівняв себе з робітниками, які рубають каміння)

Ліна Василівна Костенко   видатна поетеса сучасності, непересічна особистість – совість нації.

Народилась 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві (неподалік від Києва) у родині вчителів. Стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.

поетеса- шістдесятниця,  класикиня української літератури Ліна Костенко буде святкує свій 95-й день народження. Костенко не має соцмереж і не веде блогів, але її продовжують цитувати й сама вона постійно потрапляє до переліків найвидатніших українців.

У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті, відмовилася від звання Героя України. Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. на деякий час повернулась до громадського життя.

Живе і працює Ліна Костенко в Києві. Її твори перекладено багатьма мовами світу.

Недаремно безліч сучасних літературних критиків називають Ліну Василівну «залізною леді української літератури», порівнюючи її з легендарною Маргарет Тетчер (Британська політична діячка). Одним з найвідоміших творів про ці світлу постать нашої історії є роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".(Зображення нещасного кохання Марусі та Грицька та тлі історичних подій 2 пол. ХХ ст. та незнищенності особистості з багатим духовним світом і українського народу, глибока віра в духовну силу).

 Твір Ліни Костенко є цікавим і яскравим явищем в українській художньо-історичній романістиці XX століття.

Вона боролася за збереження української мови, культури, відродження національної свідомості.

Ліна Костенко "Крила" – один із найулюбленіших віршів серед українців. У цьому творі поетеса стверджує, що духовно багата людина здатна на все, адже вона, хоч не літає, – а крила має. Вірш "Крила" – це найвідоміша частина великої поезії Ліни Костенко "Чайка на крижині".

Василь Симоненко (прожив лише 29 р.)Поет-шістдесятник, діяч українського руху опору, автор збірки «Земне тяжіння», виданої посмертно. (роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути якомога більше, зробити добрі справи. Ідея: утвердження думки про неповторність кожної людини; заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити).

Василь Симоненко у своїй поезії звертається до усіх тих тем, які споконвіку хвилювали митців і складали основу будь-якої поетичної творчості, серед них любов до Батьківщини та рідної природи, віра у духовну силу свого народу, філософські роздуми над призначенням людини на землі, оспівування глибокого і пристрасного ...

Вірш «Лебеді материнства» Василь Симоненко присвятив сину Лесеві. У поезію він вклав заповіт українському народу: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину».    Василь Стус про нього говорив так: «На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само». Олесь Гончар його називав «Витязь молодої української поезії».

 Ольга Кобилянська ( псевдонім – гірська орлиця. За горде серце, або пишною трояндою в саду української літератури). Перші вірші та оповідання писала німецькою з 13 р. Авторка відомого Valse mélancolique (меланхолійний вальс) в жанрі модернізму − новели про трьох жінок інтелектуалок, які думками та світовідчуттям не вписувалися у формат пересічних жінок того часу.

Ольга Кобилянська досліджувала становище села та фемінізм(по простому - захист прав та інтересів жінок,їх статевої рівності) брала участь у жіночому русі на Буковині.

Ольга стала однією із найосвіченіших жінок свого часу завдяки самоосвіті. Була фааткою німого кіно.

Твори, які варто прочитати: «Земля», «Людина», «Царівна», «В неділю рано зілля копала».

П. Мирного вважають одним з найбільш плідних українських письменників свого часу.  Сучасники згадують, що Панас Якович Мирний (Рудченко) був надзвичайно скромною людиною.

"Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава – Україна", – говорив Панас Мирний. Він закликав до боротьби за свободу і рівноправність жінок, виступав проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка та вів громадську діяльність під власним іменем, довго не розкриваючи свого літературного псевдоніма.

Вільний від роботи час( а він майже 40 р. був чиновником)  присвячував читанню та самоосвіті. Був членом нелегальної організації «Унія» у Полтаві. Вона поширювала заборонену владою українську літературу. А ще захоплювався усною народною творчістю: збирав та записував народні пісні, приказки, звичаї.

Найвідоміші твори поета: вірш «Україні», оповідання «Лихий попутав», нарис(жанр літ., у якому зображено дійсні факти, події в житті конкретних людей) « Подоріжжя од Полтави до Гадячого», що стало поштовхом до написання роману «Хіба ревуть воли…» повість «Лихі люди»  та відомий роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»(роман писав разом з братом Іваном. В ньому розповідається про капіталізацію( тобто вартість) і класове розшарування села). В романі йдеться про історію Чіпки(одного з головних рероїв)- це унікальний кейс про молоду особистість, яка має непросту історію свого походження, намагається зрозуміти себе, а коли починає реалізовуватися, наштовхується на різні труднощі.

Щоб розуміти творчість Мирного, треба знати один секрет – він писав про те, що було насправді й свідком чого він був сам або ж про реальні події, про які він дізнався.

Панас любив театри і ходив на вистави за будь-якої нагоди й погоди. Мав величезну бібліотеку, передплачував усі можливі на той час українські журнали. Захоплювався укр.м. та літ. З раннього дитинства і знав «Кобзаря» напам’ять. Його відома цитата стосується укр. мови: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає давнє життя і свої сподівання, розум, досвід, почування».

Але, відомим широкому загалу став вже після своєї смерті.

І.Нечуй-Левицький  писав сатиричні твори та драматургію, а також історичні та побутові повісті й оповідання. Його авторству належать відомі повісті «Микола Джеря», «Дві московки», «Кайдашева сім'я», «Маруся Богуславка», «На кожум'яках».

Провідними в творчості Івана Нечуй-Левицького є такі теми: тема села; тема духовенства; тема інтелігенції. Його сміх і сатира зумовлені життєвими конфліктами й ніколи не мали на меті образу гідності людини, а навпаки, вселяли оптимізм і надію на краще життя.

« ...се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом. З огляду на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію повість належить до найкращих оздоб українського письменства.» Іван Франко про повість "Кайдашева сім’я".

Нечуй-Левицький увів в українську літературу новий жанр – соціально-побутова повість. (худ. твір, у якому картини життя, побут героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи обставин). Іван Франко називав Нечуя – Левицького «всеохоплюючим оком України», «артистом зору».

Андрій Малишко. Його називають «солов'їним серцем України». Український поет, перекладач, літ. критик. Його творчість, пройнята щирою любов’ю до України та її народу,  стала невід’ємною частиною укр. літ ХХ ст. У часи політичного тиску радянської влади, боронив свободу слова і самовираження, захищав укр. письменників від несправедливих звинувачень та репресій, виступав проти русифікації і нав’язування чужоземних культурних впливів.

З дитинства виніс любов до народних мелодій і рідного слова, рідної землі. Найдорожчою людиною, першим авторитетом, людським ідеалом була для А. Малишка матір. Від матері поетові передалося глибоке відчуття народної пісні і тонке розуміння краси народної поезії.

За своє життя поет видав близько 40 збірок. створив понад 100 пісень,  Але найголовніше те, що в українську літературу він увійшов як поет-пісняр, бо пісні на його вірші вже давно сприймаються як народні.

Дмитро Павличко  писав: “Вірші( а згодом покладені на музику ) Миколи Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв’язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство”.

Одна зі збірок має назву «Я родом із пісні» - свідчення любові автора до цього жанру.