"Наша слава не вмре, не загине". Сценарій.Старший дошкільний вік.

            «Наша слава не вмре, не загине» 

   (Тематичне заняття- розвага для дітей старшого дошкільного віку)

 

Мета:   виховувати повагу до культурного та історичного минулого

України,  продовжувати  формувати у дітей знання про історію України, її

традиції, культурну спадщину.

Розвивати почуття патріотизму. Виховувати любов до України, її минулого,

шану до національних героїв.

Обладнання:   кімната обладнана, як українська хата, декорація сільської

хатини,  магнітофон, діти у вишиванках, шароварах. Картини-ілюстрації з

життя козаків.

Матеріали:  ноти пісень, фонограма пісні «Хлопці підемо» та танцю

   «Гопак».

                                        Хід заняття:

      Ведучий:      Наша земля споконвіків красива і щедра. А багата не тільки

природою а й людьми. Довелося мені нещодавно побувати в одному селі, де

живе старий сивий дідусь. Не закриваються двері його оселі. Йдуть сюди

дорослі і діти, послухати минуле нашого краю. А ви б хотіли побувати в

гостях у такого дідуся?

     Діти: Так!

     Ведучий: То ж вирушаймо, а щоб дорога була веселою, заспіваймо.

          Діти виконують пісню «Гей, у лузі червона калина».

 З-за макета сільської хати виходить дідусь.

       Діти вітаються з ним.

       Хлопчик:  Доброго здоров’ячка дідусю. Завітали ми до вас, бо в народі

кажуть, що багато Ви на своєму віку бачили і чули.

      Дідусь:   Та знаю, знаю, бо вже й вік доживаю, то й вам розкажу, що

бачив.

      Було в мене того люду: І старий, і малий, але я радий всім, хто завітає. А

ви оце, бачу так гарно одягнені, як колись всі українці зодягались.

Український рід, то славний рід, а коріння його сягає аж до часів Київської

Русі. Чи чули ви про таку?

     Діти: Та дещо чули…

     Дідусь:  - Здавна населяли нашу землю племена слов'ян. Одне плем’я

називалося деревлянами – від слова «дерево», бо жили там, де було багато

дерев. А ще були поляни. Як ви думаєте, чого їх так називали?

      Діти:   Бо жили там де поля.

      Дідусь: Правильно, бо жили  там де поля, простір. Ось ці племена

об’єдналися, обрали собі князя, який разом в військом обороняв їх від

ворогів.

     Якось  князювали три брати: Кий, Щек і Хорив. Вони побудували замок на

березі річки Дніпро і заснували столицю Київської русі – місто Київ, яке

назвали не честь старшого брата. А хто бував з вас в цьому місті?

    (Діти діляться своїми спогадами, враженнями)

    Дідусь: Багато випробувань випало на долю українського народу. Не хотів

наш народ коритися поневолювачам. Найсміливіші чоловіки гуртувалися у

військо, втікали у степи. Таких людей називали козаками. Слово «козак»

означає вільний, і боролися козаки за волю. І були ті козаки дуже сміливими і

мужніми вояками, слава про яких і досі живе в народних піснях України.

Може й ви якої знаєте?

   Діти: А ми тобі зараз заспіваєм.

            Діти виконують стрілецьку пісню « Хлопці підемо».

  Дідусь:  Ну спасибі мої любі, порадували старого. Гарну пісню знаєте.

     То ж слухайте далі. Жили козаки в Запорізькій січі, тому їх ще називали запорожцями. Ось глянте на картину : вони одягалися у ( діти підказують) вишивану сорочку, шаровари, шкіряні чоботи, жупан, широкий довгий пояс.

  А ще козаки були веселої вдачі, любили жартувати, співати та танцювати.

Таких складних і водночас красивих танців, яких вміли утнути козаки не має

в жодних інших народів. Це і повзунець, і гопак, і польки…

     Ведуча:    А ми діду, славні нащадки своїх предків, і танцювати вміємо не

гірше козаків. Правда ж, діти?

     Діти хором: Так! І зараз це доведемо!

                           Виконується танець «Гопак».

Дід:    Ото довели, що ви справжні козаки. От якби вам ще оселедця

вчепити, то вже точно не відрізнив би від запорожців.

    Діти сміються:   Якого ще оселедця, діду, навіщо рибину чіпляти?

   Дідусь:   Та не рибу,  то так козаки називали свою зачіску. Голову вони

налисо голили, а на маківці залишали довгого чуба, якого жартома називали

оселедцем. Ще носили довгі вуса. На боці в кожного висіла гостра шабля, з

якою ніколи не розлучалися, бо боронити свою неньку-Україну доводилося

дуже часто. В степах козакам було важко битися з ворогами, тому вони

оселилися на неприступному острові Хортиця, на річці Дніпро.

Ось тут і заснували свою Січ.

     -А погляньте –но діти на цю картину, де козаки сміливо б’ються з

турками. Дуже сміливі, мужні вони були. А ще козаки були дуже чесні і

правдиві. Хоч на вулиці клади свої гроші, а козак не візьме.

Звичаї у козаків-запорожців були дивні, вчинки мудрі, а мова і вигадкі

прості. Здавна славились козацькі жарти. Найбільше любили козаки

посміятися зі своїх ворогів. Коли турецький султан написав козакам листа,

щоб вони йому поклонилися, то запорожці так йому відписали, що вся Січ

реготала. Ось погляньте, у мене і така картина є.

(Діти розглядають картину І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові».

  Дідусь: Ото ж любі мої діти, будьмо гідними нащадками своїх предків,

збережімо і примножимо їхню славу.

Дякую, що завітали до мене старого. Завжди вам буду радий. А на останок

зачитаю вам такі рядки:

Що то, діти за країна -

Неба синього блакить,

На ланах у серпні жито

Стиглим золотом блищить?

Люди мудрі, працьовиті

У країні тій живуть.

На чуже не зазіхають

І свого не віддадуть.

У якій іще країні

Так земля родить охоча?

Наче пісня солов’їна -

Мова ніжна і співоча?

Гори є і полонини,

Є моря, річки, ліси…

Загалом, то є країна

Невимовної краси!

Гордо, голосно, дитино,

Ти назви ім’я країни,

У якій, хвалити Бога,

Народився і живеш.

Їй дочкою є чи сином

І, коли ти підростеш,

Будеш їй творити славу,

Розбудовувать державу.

Отже, зветься ця країна,

Незалежна і єдина -

Наша ненька – ( всі хором) Україна!

               Діти дякують і прощаються з дідусем.