Неомодерна проза. В'ячеслав Медвідь: літературний портрет

Неомодерна проза. Персоналії

М.Г.Багрій

1. Ковалів, Юрій Іванович. Історія української літератури. Кінець XIX – поч. XXI ст. [Текст] : підручник : у 10 томах / Ю.І.Ковалів. – Київ : Академія, 2013. – (Альма-матер). –  Т.2 : У пошуках іманентного сенсу. – 2013. – 622 с. - ISBN 978-966-580-421-5. – Экземпляры всего: 1. – ТАГ (1)
2. Енциклопедія постмодернізму [Текст] : энциклопедия / ред. Ч. Е. Вінквіст, В. Е. Тейлор, О. Шевченко ; пер. В. Шовкун. – Київ : Основи, 2003. – 503 с. – ISBN 966-500-089-6. – Экземпляры всего: 1. – ТКГ (1)
3. Харчук, Роксана Борисівна. Сучасна українська проза: Постмодерний період [Текст] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Р. Б. Харчук. – Київ : Академія, 2008. – 248 с. – (Альма-матер). – ISBN 978-966-580-260-0

1. Зборовська, Ніла Вікторівна. Код української літератури: проект психоісторії новітньої української літератури [Текст] : моногр. / Н. В. Зборовська. – Київ : Академвидав, 2006. – 498 с. – (Монограф). - ISBN 966-8226-36-4. – Экземпляры всего: 1. – ТКГ (1) Свободны: ТКГ (1)

Алгоритм підготовки повідомлення про письменника (на вибір студента)

• Біографічні дані

     Хто? Звідки? Освіта? Рід діяльності?

     Відзнаки /нагородження/титули

•    Твори із бібліографічними описами

•        Оцінка особистості / творчості митця сучасниками

•  Світоглядні переконання автора (якщо такі можна виокремити)

•    Творчість. Ідіостиль.

НМ-дискурс набув в Україні таких специфічних ознак (В.Єшкілєв    ji.lviv.ua›ji-library/pleroma/gk-mo.htm):

1. соціальної маніфестальності (“класичний” модернізм, як відомо, дистанціювався від соціополітичної проблематики),
2. зорієнтованості на фольклорний матеріал (тут означилось його “походження” від рафіновано-рустикальної укр. літератури XIX – поч. ХХ ст.),
3.  відрази до фаховості.

В'ячеслав Григорович Медвідь (Медвєдєв)

(22 лютого 1951 р.,

с. Кодня Житомирського р-ну,  Житомирської обл.

письменник-прозаїк,  есеїст,  за фахом – бібліотекар-бібліограф

 (у 1972 р. закінчив бібліотечний факультет Київ. держ. інституту культури ім. Корнійчука (нині – Київ. нац. університет культури і мистецтв).

•         Заслужений діяч мистецтв України,
•         почесний член Асоціації “Нова література”,
•         член літературного гурту «Пси Святого Юра».
•         1996 — премія ім. Є. Бачинського "У свічаді слова" (за р."Кров по соломі");
•         2001 — лiт-на премiя "Украïнський стиль" асоцiацiï "Нова лiтература";
•         2003 — Національна премія України імені Тараса Шевченка (Кров по соломі).
•         Улюблений афоризм  Медвідя – “я міг би бути зовсім іншим письменником”.
•         Автор «Антології  сучасної прози. Десять укр. прозаїків» - К., 1995.
•         Окремі твори перекладалися російською, іспанською, казахською, литовською, чеською мовами.
•         Автор стилю «потік свідомості» – інтуїтивне письмо, образно-смислове навантаження якого передається окремою деталлю, фразою.  Прийом значною мірою умовний, складний, потребує глибокого мотивування й точності психологічної самохарактеристики персонажа ( Р.Харчук).
•         В центрі його дослідження – свідомість «маленької», як правило, відкинутої соціумом людини,  ката й жертви, дитячі страхи та їх подолання.
•         Провідна проблематика. Соціальна з екскурсами в національно-історичні події:  жебрацтва в сучасному суспільстві та в 30-ті роки, бідності, пияцтва, власності, зради, непокори, нонконформізму, пам’яті та її ролі в самоусвідомленні людини.

Морально-етичні:  стосунків між людьми, батьків і дітей, ставлення до жінки, до старості, до дитинства.

   Був третьою дитиною (з-посеред трьох сестер) в сім’ї своїх батьків – Медвідя Григорія Кириловича та Миколайчук Ярини Гаврилівни. Народився 22 лютого (запис зроблено 23-го) в селі Кодня на Житомирщині, хрещений у православній церкві, навпроти якої мешкала родина. Після закінчення школи із срібною медаллю, він, приїхавши до столиці, складає вступні іспити на філфак Київ. держ. універ. ім..Т.Шевченка (нині - КНУ ім.Т.Шевченка).

Проте набраних балів вистачило на інший заклад - бібліотечний факультет Київ. держ. інституту культури ім. Корнійчука (нині – Київ. нац. університет культури і мистецтв), відділення масових та наукових бібліотек.

Здобувши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, він їде за направленням до Ужгорода і з 1972 р. працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей. Потім служба у збройних силах.  З армії повернувся до Ужгорода, але не надовго.

У 1975 р. від’їжджає до Києва. Працював в різних бібліотеках міста.

У 1981 р. був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної СПУ.

З 1988 р. – на творчій роботі. Професійний письменник.

Літературна кар’єра В’ячеслава Медвідя розпочалась у 6 класі школи.

Перші поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті «Зоря комунізму» у 1967-1968 рр. У більшості своїх творів – від експресіоністичних новел до складних романів – занурений у поліський регіон, часто звужуючи географію своїх творчих пошуків до одного села.

Членом Спілки письменників України став у 1982 році. Зараз живе та працює у місті Києві.

•    Розмова: [оповідання]. – К.: Рад. письменник, 1981. – 180 с.
•    Заманка: [книжка прози]. – К.: Молодь, 1984. – 240 с.
•    Таємне сватання: [роман]. – К.: Дніпро, 1987. – 275 с.
•    Збирачі каміння: [роман]. – К.: Рад. письменник, 1989. – 260 с.
•    Тайное сватанье: [рассказы]/ пер. укр. И. Сергеевой. – М.: Сов. писатель,1990. –352 с.
•    Pro domo sua  (на захист власного дому):[щоденники, есе].–К.: Укр. письменник,1999.– 223 с.
•    Льох : Prosus  rusticus. – Львів:  Кальварія, 1999. – 178 с.
•    Кров по соломі: [роман]. – Львів:  Кальварія, 2002. – 400 с.
•    Happy nation або Сповідування архітектури. – К.: Неопалима купина, 2002. – 48 с.
•    Лови:  вибрані твори. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005. – 212 с.
•    Збирачі каміння: [романи] / [вступ. слово С. М. Квіта]. – К.: Україна, 2006. – 864 с. – (Бібліотека Шевченківського комітету).
•    Тоталітарні пси свободи: щоденники, есе, літ. мемуари.–Кіровоград: Код, 2009.–488 с.
•    Без гніву і пристрасті: есеї, мемуари, щоденники. – К.: Грані-Т, 2009. – 400 с.

Оцінка особистості / творчості митця сучасниками

• Бібліотекар, який пише без початку і кінця (П.Загребельний)
• Намагається поєднати ідею народності з модерною формою (Т.Гундорова)
• З одного боку, В.Медвідь традиціоналіст, бо обстоює тезу про народний, селянський характер укр. літ-ри, з другого – неомодерніст. Його не цікавить політика й ідеології, натомість захоплює ідея мовного аристократизму.  Він належить до нечитабельних або складних авторів  (Р.Харчук)
• Проза В.Медведя – «психоделічний реалізм»; безкінечний багатослівний текст не занесений до періодичної таблиці літ-них жанрів (І.Бондар-Терещенко)
• Проза В.Медведя –  «надреалізм»  (В.Шевчук)
• У нього зустрічається стилізація під народну лексику, синтаксис, говірку, під народну манеру говоріння, мислення, свідомість, що вона (стилізація) стирає межі між авторською мовою  та мовою персонажа й своїм смаковитим словом немовби передбачає артистичне виконання творів (Я.Голобородько)

Світоглядні творчі настанови письменника лишаються незмінними:

•  чесне визнання поразок;
•  мова – не знаряддя, а космічний буттєвий вимір;
•  писати складно й «незрозуміло» всупереч тотальному просвітницькому сенсу теперішньої культури;
•  роман як державотворча структура, а не розважальне читво для обивателя;
•  переконливо говорити слова Є. Пашковського про старість, любов, дитинство;
•  уміння вмирати і відроджуватися зі своїм народом;
•  повсякчас виборсуватися з міфологічної замисленості до ояснених історичних діянь;
•  писати від руки чорнилом або олівцем;
•  облишити спроби заповнювати порожнечу, що утворилася не з вини літератури;
•  найкращим твором вважати той, що виношується десятиліттями, але так і лишається невикінченим;
•  творчість – це стосунки з мисленим буттям нації, а не з її соціумними буднями.

Семенюк М. В.Медвідь: «Творчість – це стосунки з мисленим буттям нації, а не з її соціумними буднями»//Укр. літ-на газета. – 2011.- №10(42) 20.05.   litgazeta.com.ua›node/1945

•                     Творчість. Ідіостиль.

Щоденник – літ-но-побутовий жанр,

фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася.

Має  відповідник – діаріуш (від лат. diario – щоденний) – записи, зроблені певною особою про події свого зовнішнього та внутрішнього життя.

(Літературознавчий словник-довідник/ Р.Т.Гром’як,  Ю.І.Ковалів та ін.. – К., 1997. – С.742, 206)

  Щоденники В.Медведя можемо вважати щоденниковою прозою  ( Харченко А. Щоденник В.Медведя в силовому полі укр. модернізму // Слово і час. – 2006. - №7 . – С.44)

• Філософія страху, або ж проклятий народ, 1999
• Pro domo sua  (на захист власного дому): [щоденники, есе], 1999.
• Тоталітарні пси свободи: щоденники, есе, літературні мемуари, 2009.
•  Без гніву і пристрасті: есеї, мемуари, щоденники, 2009.

На межі художньої та мемуарної літ-ри  написані також щоденники

• Петра  Сороки

(Сповідь сльозою, 2000;  Пам’яті навперейми, 2000; Найкраще помирати в понеділок, 2001;

Душа при свічці, 2002;  Рік подвійних райдуг, 2003).

• Костянтина  Москальця    ( Келія чайної троянди, 2001)
• Юрія Луцького  ( Роки сподівань і втрат, 2004).

«Філософія страху…» в своїй основі ґрунтується на засади  екзистенціоналізму (філософію  антистраху).

 Страх, турбота не мають нічого спільного з конкретним страхом, страхом «за щось» і «перед кимось».  Загроза виходить нізвідки, лякає «ніщо», це страх перед чимось неохопним, владним, його немає, але своєю тотальністю він виповнює все.  І саме це у щоденнику пробуджує самоусвідомлення, дає можливість відійти від конкретних речей, повернутися до самого себе.

  Концепція щоденника – фолькоцентрична.

Автор  не акцентує увагу на хронологічності, вона відсутня. Не прагне до зв’язності тексту.

Застосовує модерні стичні прийоми  нодальності  та  паратактики.

«Нодальний  текст»  – система фрагментів,  окремих сцен, образів, варіативності тем, які в цілому не дають зовнішнього зв’язаного та узагальненого розвитку оповіді. У щоденнику таким чином відтворюється у свідомості автора й читача калейдоскоп пережитих подій, їх аналіз чи інтерпретація.  Найчастіше притаманний есеїстиці.

 Паратактика – організація тексту шляхом розташування фрагментів без очевидних ознак граматичної або змістової єдності.   Така побудова тексту надає перспективу відкритого діалогу.  (Костюк В., Денисенко В. Модерн як поле експерименту: Комічне, фрагмент, гіпертекстуальність. – К., 2002. – С.7)

Подано амбівалентні (суперечливі) образи, що надає простір варіативності або герметизації їх сприйняття.

   Асоціативні пари:

Війна – пам'ять,  осінь – дід,  відпочинок – кладовище,  цигани – байдужість

  Асоціативні ряди:

Жінка – стиль – оповідання – свято – приналежність – нечиста  сила.

(Жодна жінка нікому не належить по-справжньому;  Найде ще й на жінок нечиста сила.

// Pro domo sua: [щоденники, есе] – К., 1999. – С. 69)

Центральним  асоц. рядом  стає народ.

Народ – нікчемність – велич – правдивість – жорстокість – жадібність – переляканість – байдужість – пияцтво – втома – зневага.

( Ти втомлений чи просто себе зневажаєш; це втома цілого народу і зневажання самого себе.  С.22;   У нашого народу було в віках таке, що йому дає право й на нікчемство; він і в нікчемстві великий і правдивий;  жорстокий, жадібний, переляканий, байдужий, спитий, але народ; йому нема чого соромитися…С. 23)

  Одним із найбільших асоц. рядів є асоц. ряд із вершиною  свобода. Вимір її двоплощинний: свобода особистісна, свобода народу.

 Серед екзистенціоналістів проблеми соціуму й самотності,  особистісної свободи найбільш ґрунтовно розкриті у Ж.-П.Сартра.  Він абсолютизує свободу, його ідеал волі – «бути  в-собі-для-себе» (Волинка Г., Гусєв В., Огородник І., Федів Ю. Вступ до філософії. – К., 1999. – С.621).

 В цілому у філософії екзистенціоналізму  спільнота, суспільство, народ – це відчуття спільної земної долі, але воно не об’єднує, а роз’єднує людей, бо «Ми» не означає спільності «мене» й «тебе».  Важливою рисою екзистенції є націленість на майбутнє,  можливість бути іншим.

  У В.Медведя свобода реалізується через критерій цінностей, у виборі яких ні людині, ні народу немає на що опертись.  Вони приречені діяти на свій страх і ризик. Звідси постійні відчуття тривоги та відчаю.  Єдиним виходом зі стану інертності є бунт, непокора, нонконформізм.

• Література:

Багата Л. Сам собі Мавр (В. Медвідь. Рго йото suа. — К: Укр. письменник, 1999) // Книжник review. — 2000. — Ч.З;

Бондар-Терещенко І. Впроти ночі до вітру: Про жанровий диморфізм В'ячеслава Медведя // Кур'єр Кривбасу. — 2001. — Ч.136;

Браних М.  Медвідь — Гоге\уег і назавжди // Україна молода. — 2001. — 23 лют.;

Бриних М. Льох для сільських аристократів (В 'ячеслав Медвідь. Льох. — Львів: Кальварія, 2000) // Книжник review. — 2000. — Ч.2;

Груша Христофор. Дуже старий Медвідь // Голос України. — 2001. — 23 лют.;

Ґудзь Ю. Доповнення до статутів мовчання (Спроба переосмислення деяких мітів)// Український аналітичний клюб — К., 1993;  

Ґудзь Ю. Наприпочатку ста літ самотності // Світо-вид. — 1995. — Ч.З;

Квіт С. Світлі води В. Медведя // Українські проблеми. — 1995. — Ч.3-4;

Квіт С. Вячеслав Медвідь та його роман «Кров по соломі» // Літ. Україна. — 2002. — Ч.3

Микитенко О. Таїна буття за В'ячеславом Медведем // Столиця. — 2000. — 29 січ.

Найпростіше — не говорити так, як воно є (Розмовляв М.Браних) // Україна. —1995. —Ч. 10;

Пашковський Є. Справжність письменника визначається по тому, як переконливо він каже про старість, любов і дитинство // Книжник review. — 2001. — Ч.5;

Судима М. Дафніс у куфайці // Post-Поступ. — 1993. — 22-28 червня.;

Тугаринов А. Прикованные к галере времени // Киевские ведомости. — 1997. — 11 марта; Тубальцева Н. Дух під напругою // Кур'єр Кривбасу. — 1997. — Ч.85-86;

Харченко А. Щоденник В.Медведя в силовому полі укр. модернізму // Слово і час. – 2006. - №7 .