Презентація "Біографія Івана Франка "

Іван Якович Франко без всяких заперечень – знакова постать не лише української, але й світової історії та культури.

Всім відомий поет, драматург, вчений, прозаїк, філософ, фольклорист, історик, соціолог, економіст, журналіст, перекладач, етнограф, громадсько-політичний діяч народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі, що на Львівщині.

Всі ми звикли бачити в ньому, в першу чергу, українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча, але, попри це все, він був також людиною, людиною цікавою та неординарною.

Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.

Вже у вісім років зовсім юний Іван Франко почав вільно читати та вже писав німецькою та польською мовами. Перші уроки рідної української мови давав йому дядько – Павло Кульчицький. Вчився майбутній громадсько-політичний діяч у місцевій школі Дрогобича.

Варто зазначити, що вчителі були у захваті від здібностей хлопчика. Всі пророкували йому блискуче майбутнє, не виключали ще тоді й посаду професора університету. У 1875 році закінчив Дрогобицьку гімназію з похвальним свідоцтвом, після чого вступив до Львівського університету на філософський факультет. Там він вивчав та цікавився класичною українською мовою та філологією.

В студентські роки Іван Франко брав активну участь у діяльності студентського громадсько-культурного – «Академічний кружок». Зокрема, Іван Франко був спочатку його бібліотекарем, де і надрукував свої перші твори у виданні «Кружка» та журналі «Друг». У 1876 році був прийнятий до складу редакційного комітету видань.

Іван Якович любив пити медовуху, вино. Смачно готував каву, збирав і любив їсти гриби й рибу, що сам ловив. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: “Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата”.

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви “українці” замість “русини” — так традиційно називали себе корінні галичани. В “Одвертому листі до галицької української молодежі” (1905) Франко писав: “Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…”

Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер з голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість “На дні” й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.

У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком вирішила стати його дружиною й помічницею, та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.

Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Одинока, покинута дітьми померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, на полі № 4 неподалік від свого чоловіка.

1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, “у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…”. “Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю”, – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Франко на сьогодні є єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.