ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ Стаття

                                               Артеменко Світлана Леонідівна

                                               Учитель початкових класів ( спеціаліст)

                                                 Могрицького навчально-виховного комплексу

                                                Сумської районної ради

                                                Сумської області

ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ

З ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

З ГІПЕРАКТИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Інклюзивна освіта, або створення умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами в системі загальної освіти, є не тільки проявом демократичності українського суспільства, яке має забезпечувати права своїх громадян, а й міжнародним зобов’язанням, пов’язаним з ратифікацією Україною Конвенції ООН «Про права людей з інвалідністю». У статті 24 «Освіта» цієї конвенції зазначено, що держави-члени конвенції повинні впроваджувати інклюзивну освіту на всіх рівнях системи освіти.

Останнім часом чимало змін здійснено на цьому шляху як на рівні законодавства, так і на рівні практики: внесені зміни в основні Закони України про розвиток і впровадження інклюзивної освіти; створені умови для навчання дітей і молоді з особливими освітніми потребами на базі багатьох дошкільних, загальноосвітніх і вищих навчальних закладів, здійснюється підготовка педагогів до роботи в умовах інклюзивного освітнього середовища тощо. Водночас, багато викликів усе ще постає на цьому шляху: брак ресурсів, досвіду, розуміння основних переваг цієї нової філософії освіти.

Запровадження інклюзивного підходу в системі вітчизняної освіти передбачає забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно зорієнтованих методів на­ навчання з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей. Діти з гіперактивним розладом і дефіцитом уваги (ГРДУ) – одна з найбільш поширених категорій дітей з особливими освітніми потребами. Потенціал дитини з ГРДУ не обмежується проблемами поведінки. А за умови фахової організації навчально-виховного процесу можна досягти значних успіхів у навчанні та соціальному житті таких дітей.

Проблема навчання та виховання дітей з ГРДУ є в полі зору сучасних науковців, педагогів, психологів (І.Алєксєєва, Є.Білоусова, І.Брязгунов, О.Гуріна, О.Касатикова, М.Нікіфорова та ін.). Гіперактивність у дітей виявляється невластивою для нормального, відповідного віку, розвитку дитини неуважністю, імпульсивністю. За даними психолого-педагогічної літератури, в описі таких дітей уживаються терміни: «рухлив», «імпульсивні», «шустрики», «енерджайзер», «вічний двигун», «живчик», «вулканчик». Деякі автори використовують і такі словосполучення, як «моторний тип розвитку», «діти з підвищеною активністю», «діти з підвищеною ефективністю». За даними фахівців, мало не половина дітей страждає так званою гіперактивністю. Не тільки в нашій країні, але і у всьому світі кількість таких дітей неухильно зростає.

Найбільш яскраво гіперактивність виявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої – навчальної діяльності і в зв’язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на більш тривалому відрізку часу, доводити почату справу до кінця, домагатися певного результату. Саме в умовах тривалої і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють численні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості своєї дитини і шукають допомоги в педагогічному колективі школи, де навчається дитина. І тільки в тому випадку, якщо вчителі, батьки та психологи об’єднають свої зусилля, може бути надана дієва допомога у соціалізації цих дітей, вони можуть реалізувати себе в подальшому у дорослому житті.

 Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповідях і виконанні письмових завдань при настанні стану втоми. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, прийнята в сучасній школі, виконує не стільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, тому що збільшується в зв'язку з втомою кількість помилок призводить до збільшення зауважень і негативних оцінок з боку вчителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінку своєї роботи. Навички читання і письма у гіперактивного значно нижче, ніж у однолітків, і не відповідають його інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно, з помилками через неуважність. При цьому дитина не схильна прислухатися до порад дорослих. Фахівці припускають, що справа тут не тільки в порушенні уваги. Труднощі формування навичок письма і читання нерідко виникають з-за недостатнього розвитку координації рухів, зорового сприйняття, мовного розвитку[1],[5].

Система пред’явлення навчального матеріалу в школі являє собою, перш за все педагогічний монолог, який вимагає від дитини уважного слухання і виконавської поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні, перш за все, візуальні і тактильні опори в отриманні інформації. Таким чином, можна говорити і про невідповідність способів пред’явлення навчального матеріалу (його недостатнього різноманітності) багатоканальним, сприйняттю гіперактивної дитини.

Ще одна особливість шкільного середовища не дозволяє гіперактивним дітям відчувати себе комфортно – це відсутність ігрового простору в школі, тоді як для цих дітей воно необхідно, тому що дозволяє організувати ігри на зняття статичної напруги, обігравання агресивності, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. А оскільки в школі простір для гри не визначено, то гіперактивні діти будують його не завжди там, де це вважається можливим, і, отже, знову не відповідають висунутим їм шкільним життям вимогам.

Отже, однією з головних задач, що стоять перед педагогом, є створення чітко структурованого середовища класної кімнати. До ефективної роботи у класі належать: послідовні дії вчителя, наявність чітких правил поведінки, передбачуваність організації середовища та стилю викладання, побудова позитивних стосунків з дитиною. Організація простору у класній кімнаті передбачає зменшення кількості сторонніх подразників, що допомагає зосередитись на виконанні завдань. Важливо правильно вибрати робоче місце для гіперактивного учня (близько до вчителя, щоби полегшити зоровий контакт та інструктування учня).

Науковці вважають [1], [2], [3], що поведінкова терапія полягає у формуванні навичок:  сконцентрованості на виконанні завдання; співпраці та адекватній взаємодії з іншими (увічливе спілкування, уникання сварок і бійок з однолітками, повага дорослих); виконання вказівок учителя, правил класу, правил гри на майданчику; належної готовності до уроку (виконані домашні завдання, наявність необхідного навчального приладдя, вчасний прихід у клас); дотримання визначеного місця під час занять (не полишати місце за партою без дозволу); контролю вербальних імпульсів (чекати своєї черги, не перериваючи інших; не вигукувати з місця; піднімати руку перед тим, як висловлюватись).

В навчальному посібнику «Гіперактивна дитина у класі. Стратегії реагування та організація навчального середовища» серед методів корекції поведінки дитини з ГРДУ подано наступні рекомендації:

•                 План досягнення бажаної поведінки. Учень визначає конкретну мету, над якою буде працювати день або тиждень. Наприклад: підготувати робоче місце, не битись, не залишати незавершене завдання. Він планує конкретні кроки, необхідні для досягнення мети, обговорює план з учителем. Наприкінці дня або тижня підбиваються підсумки.
•                 Щоденне звітування про шкільну поведінку за допомогою поведінкових карток. Поведінкові картки – це чітко визначені одна або більше поведінкових проблем, які підлягають корекції. Щоденний моніторинг та оцінювання успіхів проводить учитель; він передає батькам поведінкову картку для ознайомлення. На її основі батьки винагороджують бажану поведінку або застосовують штрафні санкції за небажану.
•                 Поведінковий контракт. Один з найпоширеніших способів корекції поведінки, особливо в середньому та старшому шкільному віці. Це дво- або тристороння угода, в якій окреслено роль кожного суб’єкта та договору в досягненні кінцевої мети, тобто позитивної поведінки. Дорослі та дитина визначають одну або кілька цілей, над якими дитина погоджується працювати з метою покращення поведінки. Винагорода за бажану поведінку узгоджується.
•                 Використання системи жетонів. Це ефективна система підкріплення бажаної поведінки. Дитина отримує жетони за прояви бажаної поведінки. Певна кількість жетонів обмінюється на винагороду (солодощі, іграшку чи можливість провести час у бажаний спосіб, наприклад, пограти у футбол тощо). В якості жетонів можуть використовуватись маленькі іграшки, картки, наліпки, камінці та ін. Ця система може застосовуватись для цілого класу. Найбільш ефективна в роботі з дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку [4, с.11].

Важливими є й рекомендації з підвищення здатності концентрації уваги таких дітей. Відомо, що проблеми з уважністю тісно пов’язані зі здатністю людини запам’ятовувати інформацію. Люди запам’ятовують близько 10 % з того, що вони читають, 20 % з того, що вони чують, 30 % з того, що вони бачать, 50 % з того, що вони бачать і чують, 70 % з того, що вони кажуть і пишуть, 90 % з того, що вони роблять і проговорюють під час своєї діяльності.

В підсумку можемо зазначити, що для того, що б привернути та втримати увагу гіперактивного учня, навчання повинно бути активним: варто максимально зменшити кількість сторонніх подразників, правильно вибрати робоче місце для учня; використовувати яскравий наочний матеріал; змінювати інтонацію, силу, висоту голосу; учити  дітей конспектувати (це концентрує увагу та допомагає запам’ятовувати більше інформації). Актуальним також є  взаємодія з дітьми, вони повинні відчувати, що за їх діяльністю спостерігають; необхідно якомога частіше практикувати використання зворотного зв’язку, використовувати ресурси довкілля, щоби зробити презентацію навчального матеріалу максимально наближеною до життя; заохочувати дітей до повних відповідей на запитання тощо.

Список використаних джерел

1.         Алєксєєва І. В. Гіперактивні діти: корекція поведінки. Київ: Шкільний світ, 2011. – 96 с.
2.         Брязгунов И. П., Касатикова Е.В. Непоседливый ребенок, или Все о гиперактивных детях. – Москва: Психотерапия, 2008. – 202 с.
3.         Гуріна О. В. Взаємодія психолога і вчителя з метою корекції гіперактивності учнів молодших класів. Вісник. Харків, 2005. – №702: Серія: Психологія, вип. 34. – С.47–50.
4.         Гіперактивна дитина у класі. Стратегії реагування та організація навчального середовища. Навчальний посібник.
5.         Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник.  Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 384 с.