Особливості проявів учнівських депресивних станів та методи їх попередження

«Особливості проявів учнівських депресивних станів та методи їх попередження»

Останнє десятиліття в Україні, як і в багатьох країнах світу,

характеризується неухильним погіршенням здоров’я дітей та підлітків. Економічний та інтелектуальний потенціал держави значною мірою визначається станом здоров’я молоді. Зміни соціальноекономічних умов, збільшення термінів соціалізації, зростання потреб підлітків при відсутності у багатьох з них умов для їх забезпечення, зростання сімейної депривації відіграють суттєву роль у погіршенні їх соматичного, психічного та репродуктивного здоров’я. Перебудова основних біологічних регулюючих механізмів функціонування майже всіх систем та органів відбувається саме у підлітковому віці. Саме в цей період через фізичне та розумове  перевантаження виникає великий ризик зриву адаптаційних реакцій.

За дослідженнями лікарів самооцінка свого здоров’я українськими підлітками є нижчою, у порівнянні з учнівською молоддю країн Європи та Північної Америки. Після зведення статистики наукові медичні представники зазначають, що кожен п’ятий школяр підліткового віку вважає власне здоров’я посереднім або поганим, при цьому дівчата вдвічі гірше оцінюють стан свого з здоров’я. Після опитування українських підлітків, лікарі зазначають, що один раз на тиждень або частіше вони відчувають роздратованість і нервозність, нудьгу або поганий настрій, пригніченість, головний біль, біль у спині та  животі, безсоння.

Результати численних наукових досліджень засвідчили значне зростання тривожних та депресивних розладів у сучасному суспільстві, відзначаючи велику роль соціальних, стресових факторів у їх виникненні. Рівень якості життя, пов’язаної зі здоров’ям дитини, сьогодні розглядається як інтегральна характеристика її стану, що складається з фізичного, психологічного, соціального компонентів.

Стресовий розлад у дітей підліткового віку часто може проходити «масковано», що може призвести до тяжких наслідків, таких, як скоєння суїциду, вживання психоактивних речовин, порушення соціальної адаптації.

 Для аналізу психічного стану дітей частіше всього використовують «Шкалу тривожності» Тейлора.

Інструкція. У таблиці (табл. 1) перелічені ситуації, з якими ти часто стикаєшся в житті. Деякі з них можуть бути неприємними, бо викликають тривогу, хвилювання чи страх. Уважно прочитай кожне речення і обведи кружечком одну з цифр праворуч - 0, 1, 2, 3, 4 - залежно від того, наскільки ця ситуація є неприємною для тебе і може викликати тривогу хвилювання, побоювання чи страх. Якщо ситуація тобі зовсім не здається неприємною, обведи цифру 0. Якщо трохи неприємна - обведи цифру 1. Якщо ситуація досить неприємна, викликає у тебе занепокоєння і ти хотів би уникнути її, обведи цифру 2. Якщо вона тобі дуже неприємна і викликає сильне занепокоєння, тривогу, страх, обведи цифру 3. Якщо ситуація тобі вкрай неприємна і викликає у тебе дуже сильне занепокоєння та надто сильний страх, обведи цифру 4. Те, що означає кожна цифра, написано зверху таблиці.

Отже, твоє завдання - якомога ясніше уявити собі кожну ситуацію і визначити, обвівши кружечком одну з цифр, якою мірою вона може викликати тривогу, занепокоєння, побоювання чи страх.

Таблиия 1

Оцінювання та аналіз результатів.

Наведена методика містить ситуації трьох видів: пов'язані зі школою, взаємодією з учителем (шкільна тривожність) й ті, що актуалізують уявлення про себе (самооцінна тривожність).

Дані про віднесення ситуацій до конкретної шкали видів тривожності наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

У таблиці 3 наведено стандартні дані, за якими можна визначити рівень тривожності в різних статево-вікових у групах.

Таблиця 3

Цей метод самооцінки емоційного стану підлітків рекомендовано проводити як мінімум 1-2 рази в учбовому році, для виявлення тенденції погіршення або покращення психічного стану кожної дитини. Якщо результати вказують, що у групі є ті, хто має тривожність у будь яких її проявах, можна поглибити дослідження стану дитини, та визначити чи не перебуває вона у стані депресії. Для цього скористаємось «Шкалою депресії» Т. Балашова.

Інструкція. Прочитайте уважно кожне з наведених тверджень (див. бланк для відповідей) і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як ви почуваєтеся останнім часом. Над запитаннями довго не задумуйтеся, тільки правильних чи неправильних відповідей немає.

Обробка та інтерпретація результатів.

Рівень депресії (РД) визначається сумою "прямого" і "зворотного" підрахунку.ьПриклад зворотного підрахунку: у висловлюванні № 2 закреслена цифра 1, ми ставимо 4 бали; у твердженні № 5 закреслена відповідь 2 - ставимо 3 бали; у № 6 - відповідь 3 - ставимо 2 бали; у № 11 - відповідь 4 - ставимо 1 бал тощо.

"Прямий" підрахунок - твердження 1, 3, 4, 7, 8, 9, 10, 13, 15, 19.

"Зворотний" підрахунок - твердження 2, 5, 6, 11, 12,14, 16, 17, 18, 20.

У сумі одержуємо рівень депресії, що коливається в діапазоні 20-80 балів:

20-50 балів – депресія відсутня;

50-59 балів – легка ситуативна чи стресова депресія;

60-69 балів – субдепресивний стан;

70-80 балів – високий рівень депресії.

Часто «соматичні» скарги маскують депресивний розлад у дитини. Несвоєчасне його розпізнавання може призвести до скоєння суїциду.

Для ефективного виявлення суїцидальних тенденцій слід сформувати адекватне ставлення до цього явища, подолати помилкові думки, стереотипи щодо його розуміння у широких верствах населення. Тому спеціалісти пропонують, передусім, порівняти поширені серед людей забобони, передсуди і перевірені багаторічними науковими спостереженнями факти. Розглянемо ці стереотипи детальніше:

Міф: Більшість самогубств здійснюється майже або зовсім без попередження.

Факт: Більшість людей завжди подають попереджувальні сигнали про можливе самогубство, це можуть бути вислови, тілесні ознаки, у розмові вони повідомляють, що це єдиний вихід позбутися емоційного болю. Частіше їх поведінка виглядає як волання про допомогу.

Міф: Не слід говорити про самогубство з людиною, котра схильна до нього,

оскільки це може подати їй ідею про здійснення цієї дії.

Факт: Розмова про самогубство не породжує і не збільшує ризику його здійснення, а, навпаки, знижує його. Найкращий засіб виявлення суїцидальних намірів - пряме запитання про них. Відкрита розмова з вираженням щирого піклування і турботи щодо наявності у людини думок про самогубство є для неї джерелом полегшення, навіть одним із ключових моментів у відвертанні безпосередньої небезпеки самогубства .Говорити про самогубство доцільно у тому випадку, коли при попередньому діагностуванні у неповнолітнього виявилася тенденція до суїцидальної поведінки, є ймовірний ризик скоєння самогубства.

Міф: Якщо людина говорить про самогубство, то вона його не здійснює.

Факт: Повертаючись д першого міфу, люди, що зводять рахунки з життям, найчастіше перед цим прямо чи опосередковано дають знати кому-небудь про свої наміри.

Міф: Суїцидальні спроби, що не призводять до смерті, є лише формою поведінки, спрямованої на привертання уваги до суїцидента.

Факт: Суїцидальні форми поведінки або «демонстративні» дії деяких людей є крайнім, останнім закликом або проханням про допомогу, що посилається іншим. Надання допомоги у розв'язанні проблем, встановлення контакту є ефективним методом запобігання суїцидальної поведінки.

Міф: Якщо людина одного разу здійснить суїцидальну спробу, то вона більше її не повторить.

Факт: Незважаючи на те, що у більшість осіб які скоювали суїцідальну спробу, зазвичай вона не переходить до самогубства, однак значна частина з них повторюють ці спроби.

Міф: Самогубець впевнено бажає померти.

Факт: Наміри більшості суїцидентів залишаються двоїстими аж до моменту наступу смерті. Вони залишаються відкритими для допомоги з боку інших, навіть, якщо вона нав'язується їм. Більшість осіб із суїцидальними тенденціями шукають спосіб продовження життя.

Міф: Зловживання алкоголем і наркотиками немає відношення до самогубств.

Факт: Залежність від алкоголю і наркотиків є фактором ризику суїцидальної поведінки.

Міф: Самогубство є надзвичайно складним явищем, тому допомогти самогубцям можуть лише професіонали.

Факт: Дійсно, дослідження свідчать, що суїцид - складне явище, але розуміння і реагування на суїцидальну поведінку у конкретної людини не вимагає глибоких знань у галузі психології або медицини. Вимагається лише проявити увагу до того, що говорить людина, сприймати дану інформацію серйозно, надати підтримку і звернутися за відповідною допомогою

 Серед емоційних проявів суїцидальних тенденцій можна відзначити: подвійність емоцій і почуттів, безпорадність, переживання горя, ознаки депресії, розсіяність або розгубленість. У ситуаційних проявах відзначається: будь-яка помітна зміна особистого життя; смерть коханої людини, особливо батьків або близьких родичів; конфлікти у сім'ї; складнощі у спілкуванні з однолітками; скоєння правопорушень; небажана вагітність, хвороби, що передаються статевим шляхом.

Таким чином, депресивні прояви підлітків із суїцидальною поведінкою

можуть виражатися як: сумний настрій, надмірна самокритичність, почуття нудьги, порушення сну, соматичні скарги, порушення апетиту, різка зміна ваги, надмірна емоційність, замкненість, скупість, агресивна поведінка. 

 Для попереднього виявлення схильності підлітків до суїцидальних проявів можна скористуватися «Методикою визначення схильності

до суїцидальної поведінки» М. Горської.

Інструкція досліджуваному. Зараз вам зачитають твердження, навпроти кожного з них ставте оцінку за таким принципом: якщо твердження вам підходить — то 2, якщо не зовсім підхо­дить — 1, якщо зовсім не підходить — 0.

Бланк опитувальника

1. Я часто невпевнений у своїх силах.

2. Нерідко мені здається безвихідним становище, з якого можна було б знайти вихід.

3. Я часто залишаю за собою останнє слово.
4. Мені важко змінювати свої звички.
5. Я часто червонію через дрібниці.
6. Неприємності мене часто засмучують, і я впадаю у розпач.
7. Нерідко в розмові я перериваю співрозмовника.
8. Мені важко переключитися з однієї справи на іншу.
9. Я часто прокидаюся вночі.

10.          При великих неприємностях я беру провину на себе.
11.          Мене легко роздратувати.
12.          Я дуже обережний у зміні свого життя.
13.          Я легко впадаю у розпач.
14.          Нещастя і невдачі нічого мене не вчать.
15.          Мені доводиться часто робити зауваження іншим.
16.          У суперечці мене важко переконати.
17.          Я переймаюся навіть через уявні неприємності.
18.          Я часто відмовляюся від боротьби тому, що вважаю її марною.
19.          Я хочу бути авторитетом для оточення.
20.          Нерідко не полишають думки, яких слід було б позбу­тися.
21.          Мене лякають труднощі, з якими зіткнуся в житті.
22.          Нерідко почуваюся беззахисним.

23.          У будь-якій справі я не задовольняюся малим, а хочу досягти максимального успіху.
24.          Я легко зближуюся з людьми.
25.          Я часто звертаю увагу на свої недоліки.
26.          Інколи у мене буває пригнічений настрій.
27.          Мені важко стримувати себе, коли я гніваюсь.
28.          Я дуже хвилююсь, якщо в моєму житті несподівано щось змінюється.
29.          Мене легко переконати.
30.          Я відчуваю розгубленість, коли у мене виникають труд­нощі.
31.          Мені більше подобається керувати, а не підкорятися.
32.          Нерідко я виявляю упертість.
33.          Мене хвилює стан мого здоров'я.
34.          У скрутні хвилини я іноді поводжуся, як дитина.
35.          У мене різка жестикуляція.
36.          Я неохоче йду на ризик.
37.          Я важко витримую очікування чогось.
38.          Я думаю, що ніколи не зможу виправити своїх не­доліків.
39.          Я — мстивий.
40.          Мене засмучують навіть незначні порушення моїх
    планів.

Обробка результатів

I. Шкала тривожності: 1, 5, 9, 13, 17, 21, 25, 29, 33, 37.

2. Шкала фрустрації: 2, 6, 10, 14, 18, 22, 26, 30, 34, 38.

3. Шкала агресії: 3, 7, 11, 15, 19, 23, 37, 31, 35, 39.
4.         Шкала ригідності: 4, 8, 12, 16, 20, 24, 28, 32, 26, 40.

Інтерпретація результатів

Для кожної групи можлива кількість балів від 0 до 20, де «0» визначається як невиявлений прояв цієї характеристики.

І. Шкала тривожності — визначає рівень здатності індивіда до відчуття тривоги:

0—7 балів — низький рівень тривожності;

8—11 балів — середній рівень тривожності;

12—16 балів — високий рівень тривожності;

17 балів і більше — дуже високий рівень тривожності.

2. Шкала фрустрації — виявляє ступінь розчарування, яке виникає через реальні або уявні перешкоди, що заважають досягненню мети:

0—7 балів — низький рівень фрустрації;

8—9 балів — середній рівень фрустрації;

10— 15 балів — високий рівень фрустрації;

16 балів і більше — дуже високий рівень фрустрації.

3.        Шкала агресії — виявляє підвищену психологічну актив­ність, прагнення до лідерства через застосування сили до інших людей. Для суїцидентів допускається зниження агресивності від 10 до 0:

0—10 балів — низький рівень агресивності;

11— 12 балів — середній рівень агресивності;

13—16 балів — високий рівень агресивності;

17 і більше — дуже високий рівень агресивності.

4.         Шкала ригідності – ускладнення у зміні визначеної суб'єктом діяльності за умов, що така перебудова справді потрібна. Для осіб із суїцидальною поведінкою — 13 балів і вище:

0—10 балів — низький рівень ригідності;

11—12 балів — середній рівень ригідності;

13—16 балів — високий рівень ригідності;

17 балів і більше — дуже високий рівень ригідності.

Психолог додає всі бали за 4 шкалами і визначає показник схильності до суїцидальної поведінки:

0—38 балів — рівень схильності до суїцидальної поведінки низький;

39—45 балів — рівень схильності до суїцидальної поведінки потребує уваги до підлітка;

46 балів і більше — рівень схильності до суїцидальної по­ведінки високий, потрібна корекційна робота.

При плануванні профілактичної роботи з попередження проявів суїцидальної поведінки слід памятати про те, що існують обставини, що виступають як антисуїцидальні чинники. Вони поділяються на культурні та соціально-демографічні до яких можна віднести:

- участь у громадській діяльності (спортивні змагання і події, клуби, товариства тощо);

- доброзичливі, врівноважені стосунки з однолітками у навчальному закладі;

- гарні стосунки з вчителями та іншими дорослими;

- підтримка з боку близьких людей.

Як вже зазначалося, сімейні проблеми можуть бути однією з причин самогубства неповнолітніх. Але, з іншого боку, сприятливий клімат в сім'ї може виступати і як антисуїцидальний фактор, коли:

- розвинуті навички спілкування у сім'ї, добрі, сердечні, щирі стосунки між усіма членами сім'ї;

- батьки розуміють потреби та особливості розвитку неповнолітніх;

- є підтримка підлітків сім’єю у всіх сферах.

До числа антисуїцидальних чинників належать усі чинники розвитку гармонійної, духовної особистості. При проведенні профілактичної роботи з попередження самогубства серед неповнолітніх потрібно звернути увагу на:

- формування сенсу життя, життєвої перспективи, міцних зв'язків із близькими, сім'єю, суспільством, природою, адаптованість, інтегрованість із людьми та суспільством;

- наявність таких рис особистості, як щирість, доброзичливість, взаєморозуміння, емпатійність, підтримка, приязнь тощо ;

- підвищення значущості особистості у кризових ситуаціях;

- піднесення цінності людини як вершини неперервного еволюційногенетичного процесу і носія генетичного і культурного багатства людства і Всесвіту.

У попередженні підліткових суїцидів вирішальну роль відіграє ступінь довіри між підлітком і дорослим. У дитини має бути можливість поділитися з кимось із дорослих чи однолітків своїми проблемами, сумнівами, болями тощо, тоді кризова ситуація не зайде у глухий кут і може бути подолана. Якщо у підлітка немає довірливих стосунків з батьками, то у його оточенні має бути хоча б одна людина, з котрою можна було б поділитися своїми переживаннями.

Потрібно проводити орієнтацію на майбутнє, допомогти підлітку відчути й усвідомити життєву перспективу. Орієнтація на майбутнє, надія на конструктивне розв'язання суїцидогенного конфлікту допомагають дитині позбутися думок про самогубство. Підліток скоює суїцид, втративши надію на вихід із ситуації. Вселяючи надію на майбутнє, слід пам'ятати, що вона повинна бути зумовлена реальністю. Роль вчителя – надати допомогу в своєчасному виявленні дітей, схильних дотсуїцидальної поведінки та первинній профілактиці суїцидальної поведінки. Допомога педагога у своєчасному виявленні таких дітей полягає в тому, що часто спілкуючись із дитиною, він може побачити ознаки проблемного стану: напругу, агресивність, апатію, аутоагресивну поведінку тощо. Педагог може звернути увагу лікаря учбового закладу, практичного психолога, соціального педагога, батьків, адміністрації учбового закладу на ту чи іншу дитину. Зазначена посередницька роль педагога має позитивний вплив, оскільки це вже є актом уваги та участі, який дуже важливий для підлітка у стані стресу. До того ж, підлітки не мають досвіду глибокого самоаналізу та погано уявляють, що з ними відбувається, куди звернутися за допомогою.

  Також депресивні розлади у підлітків можуть призводити до ауто агресивних вчинків та важких форм соціальної і шкільної дезадаптації, порушень, пов’язаних із вживанням алкоголю та психоактивних речовин. З кожним роком зростає число неповнолітніх з агресивною поведінкою, що проявляється в асоціальних діях – порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм. Це пов’язано з емоційними переживаннями, що якісно змінюються і призводять до змін відносин підлітка з навколишнім світом. Більш складними стають відносини з дорослими, однолітками, особливо з однолітками іншої статі. Для визначення соціальної адаптивності в такому випадку, існує спеціальна методика.

 Інструкція. Вам пропонується 25 тверджень. Якщо ці твердження справедливі (на вашу думку), то позначте значком "+" у стовпчику "Так". Якщо несправедливі, то поставте "+" - у стовпчику "Ні".

Обробка та інтерпретація

Підрахувати суму відповідей «так» на всі твердження. Якщо сума відповідей «так» становить:

1-3 – висока адаптованість;

4-10 – середня;

11-20 – низька;

21-25 – соціальна адаптованість дуже низька, властивою є невпевненість у собі, внутрішні конфлікти.

Під час допомоги дитині з адаптацією у колективі, педагог має орієнтуватися на індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити нервову систему, не занизити самооцінку і мотивацію до засвоєння знань, формування цінностей та ідеалів, створення програми адаптаційного періоду. За даними психологів відомо, що саме зараз збільшується кількість дітей, що відчувають труднощі адаптації до навчання та соціального життя в учбовому закладі, що призводить до стійких затруднень дітей у навчанні, поганої дисципліни, відмови йти на навчання.

Отже підводячи підсумки, можемо зазначити, що для подолання перешкод підлітками, тобто вихід з критичного стану пов’язаний з виявленням індивідуальної для кожної дитини зони її найближчого розвитку, а також з організацією штучного середовища і спеціальної діяльності, що сприятиме переосмисленню цінності свого життя. При цьому головними умовами при організації корекційно-розвиваючої діяльності є зміни самооцінки дитини, формування мотивації розвитку. Це пов’язано із створенням адекватної моделі потреб майбутнього і прийняттям дитини в якості моделі особистого розвитку. Вихід із депресивного стану повинен бути пов’язаний з поступовим розвитком у дитини такого ресурсу, як внутрішня радість. Стан тривоги супроводжується будь-якою стресовою ситуацією. Вона може бути зменшена шляхом введення дитини в ситуацію успіху в спеціально створеному середовищі.