Пам’ять Голоду, пам’ять серця! (до річниці Голодомору 1932-1933 років) Літературно – музична композиція Тоді нас міг врятувати хліб,тепер нас врятує Пам’ять

Пам’ять Голоду, пам’ять серця!

(до річниці Голодомору 1932-1933 років)

Літературно – музична композиція

Тоді нас міг врятувати хліб,тепер нас врятує Пам’ять.

 

Звучить музика (Оксана Склярук «Пісня про Голодомор». Голос за сценою:

«90років назад над благодатними родючими землями, квітучими українськими селами чорним смерчем пронісся страшний Голодомор! І помирали селяни, і просили

їсти діти, і не було порятунку, бо голод- то від Бога, а Голодомор - то від людей – жорстоких та немилосердних!!! Тоді врятувати селян міг хліб, а тепер – тільки пам’ять, наша пам’ять…

Учень читає вірш « Голодомор» (Д. Білоус)

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

-         Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Демонструється фільм «Великий Голод»(02:30 хв) На фоні кадра «Великий голод»

Учень 1: Великий голод – вічний гріх

З лихої прихоті й сваволі…

Той рік на нашу долю ліг

Мов згусток кров’янистий болю.

Учень 2: Остаточно причини голодомору історики досі ще не з’ясували, проте очевидним є те, що голод в Україні виник не в наслідок стихійного лиха, а був організований штучно владою для покарання українських селян за їх небажання вступати в колгоспи. У селян відібрали все зерно та інше продовольство. І для цього на початку 1933-го року в Україну прибуває із Москви за наказом Й. Сталіна  «надзвичайна комісія».

Голос за сценою: 1933 рік чорним смерчем пронісся по селянським родинам, які до того були щасливими господарями на своїй землі. Ось історія однієї з них.

Демонструється презентація на літературно-музичну композицію «Голодомор» (за одноіменною поемою заслуженого діяча мистецтв України Ніни Виноградської).

На фоні презентації п’ятеро учнів виразно читають текст.

Звучить пісня «Моє рідне село».

 

Учень 1: Велика родина була у Петренків:

Матуся і тато, бабуня і дід,

Чотири синочки і доня Оленка  -

Охочим до праці й щасливим був рід.

Сміялась матуся, закохана в тата,

Навчала бабуня малих онучат.

Сім’я незаможня, любов’ю багата,

Та хліба до столу завжди вистача.

Долівка помазана глиною чисто,

А зверху солома на ній для тепла.

У запічку пахне духмяним любистком,

І вечір зимовий іде спроквола.

На комині вузлики гріються з маком,

З насінням петрушки, з чорнушкою теж.

А піч зігріває всіх ніжно і м’яко,

І дідова казка… І пісня – без меж.

Учень 2: Отак би їм жити в щасливій родині…

Аж тут тридцять третій снігами несе.

Ідуть активісти о ранній годині

Зерно відібрати, загарбати все.

Вже тягнуть з-за комина вузлики з маком,

І плаче матуся і бабця стара.

І падають в ноги, і просять всіляко,

А ті забирають останнє з двора.

«Ну як тепер бути? Забрали корову

І все до зернини. А діти, а ми?»

Ідуть тато з дідом копати в діброві

Якогось коріння посеред зими.

Учень 3: На городі пусто.

В хаті мертва тиша.

І синки опухлі

Мов живі мерці.

Знов оладки з листя.

І водиця в кухлі –

Ось і всі наїдки

У її руці.

Пропікають очі

Материну душу.

І сама голодна,

І в очах туман.

Учень 4: Чоловік поїхав

У краї далекі

Поміняти речі

На якийсь наїж.

У льоху сховала

Зерняток півглека –

Перерили землю

І знайшли… Грабіж!

Хто ж таке затіяв

Учинити горе?

Жевріла ж надія

Вберегти синів.

Декілька зерняток

У голодну пору

Врятували б діток…

Але світ зимів.

Учень 5: Вже часник на лузі

Вигребли з корінням,

Обірвали липу,

Кропиви нема.

Не зійшла картопля

Саджена лушпинням…

Люди, мов примари.

Голод.Смерть. Пітьма.

Учень 1: Сизим літнім ранком

Чоловік до хати

Не прийшов – приплівся

На хитких ногах.

Він приніс в торбинці

Хліба дві буханки,

Вісім картоплинок

І один киях.

Все оте багатство

Їм дало надію,

Що сини ще будуть

Бігати в дворі.

І в краях далеких

Хтось зерно посіє

І не дасть померти

Їм і дітворі.

Учень 2: І молилась мати

Всім богам на світі,

І варила зерна

На одній воді.

І по три зернятка

Віддавала дітям,

Щоб жували довго

Зубки молоді.

Учень 3: А сусід під тином,

Мов собака, виє.

Роздирає груди

І лице своє.

З’їв синочка, ситий,

Він не розуміє,

Бо страшніш за звіра

Відтепер стає.

Учень 4: Ліпиться малеча

До худого тіла.

В батькові долоні

Туляться вуста.

«Таточку, не з’їжте,

Як Матюшу з’їли,

Будемо слухняні…»

Він їх пригорта.

«Ви не бійтесь, діти,

То нещасні люди.

Їм затьмарив голод

Розум і серця.

А минеться літо –

Там кислички будуть.

Наберуться сили

Зморені тільця.

І шипшина, й терен,

Глід і горобина,

Бузина й калина

Вмерти не дадуть.

Восени до столу

Буде і хлібина.

Тільки треба літо

Якось перебуть».

Учень 5: А в сільраді виснуть

Лайки і погрози,

Телефон з райцентру

Розстрілом ляка.

За кордони їдуть

Із зерном обози.

Не страшне померлим

І саме ЧеКа.

Учень 1: Табори ГУЛАГу

Сповнені по вінця

Горя і розпуки

У краях чужих.

Напились сибіри

Крові українців,

Вимостили землю

Кісточками їх.

Учень 2: Стояли хати у морози взуті.

Закутані у латані сніги…

А на печі в лютневім каламуті –

Замерзлі люди, наче батоги.

У хаті морок, нікому ховати

Мерців. Яким не дошкуля зима.

І обнімає мертвих діток мати,

Вона мовчить, бо вмерла і сама!

Учень 3: Хто слово скаже, пом’яне померлих,

Вони жили й любили на землі,

За що, питаю, їх зі світу стерли,

І розчинили в забуття імлі?!

Ну хто згадає материні руки,

Що притискали ніжно немовля,

І хто відчує передсмертні муки? –

Сама холодна й мертве янголя.

Учень 4: На світі зосталась з великого роду

Єдина Оленка… За всіх пожила…

Залишилось з того святого народу

Лиш декілька душ із усього села.

 На сцені з`являється  мати - Україна, запалює свічку. На сцену і в зал заходять діти зі свічками.

Україна. Богородице, Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила? Де ж ви, Сили небесні?

Падає на коліна

Голос із-за куліс

І стояла вона осліпла від горя, напівблаженна, мукою підпирала небо. Мати-Україна на велетенському хресті розп`ята

Україна (шепоче) Дітоньки мої,заждіть! Івани, Марії, Тараси, стривайте! Куди ж ви, як же я без вас? Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть!

Діти підводять і виводять її

 

                                 Учень 5: Не мовчимо! Бо нас тепер багато!

Не мовчимо! Не дасть змовчати біль

Загублених, замучених тим катом,

Що нині лаврів пожинає хміль.

Учень1: Не мовчимо! Бо з нами кожен третій,

Померлий в той страшний голодомор.

Бо з нами двадцять другий, тридцять третій

І в сорок шостім пережитий мор.

Учень 2: Не мовчимо, братове українці!

Ми ж так мовчали в пору ту тяжку,

Бо молимося хлібові, хлібинці,

Що гірко дістається на віку.

Учень 3: Не мовчимо! Доволі спати, брате,

О, сестро, сльози витирай з очей.

Учень 4: Не мовчимо! Не можна нам мовчати,

Бо в душах зойки тих страшних ночей.

Два учні декламують вірші:

1 учень: Голодомор, ой як це страшно!

Це помирали люди із села.

Все це було на східній Україні.

Де влада будувала нове їм життя.

 

2 учень: Так боляче дивитися на фото

І бачить бездиханнії тіла!

Їм так хотілось жити, не вмирати.

Їм так хотілось їсти – не дали.

В них відібрали їжу як надію, як сенс життя

Та як мету в ті дні.

Чому так сталось в рідній Батьківщині?

Чому життя не стало в ті страшні роки?

Демонструється відео-вірш « Голодомор 1932-1933років»

На фоні зображення хлопчика учень(маленький) читає вірш «Вечеря»:

Коли постукав голод в наші двері,

Сестра не знала й зопалу відкрила.

Голодний я, та не просив вечері,

А мама друга Барсика зварила.

 

Його ж ми зіллям нишком годували

Й коржами жолудевими з сестрою,

Від дідуся голодного ховали

У бур’яні за хатою старою…

 

Я плакав так… Та мама лиш сказала:

  - Від голоду він все одно здихає.

Сестра он вже й тарілку облизала,

І про добавку крадькома зітхає!

 

Не втримався і я – взяв голод гору,

Голодному журба не допоможе.

Не бійся, Барсику, як вмерти вдасться скоро,

З тобою у Раю зустрінусь, може.

Голос за сценою: З тих пір пройшло багато часу, але не загоїв він рану на душі українського народу!  Болить вона, болить…

Демонструється відео «Пісня про Голодомор».

 

Вчитель: Немає серед українців такої сім’ї, якої б не торкнулася ця страшна трагедія.

Тож запалимо свічку і вшануємо пам’ять всіх, хто не пережив 33-го ( запалюється свічка і хвилина мовчання)

Вчитель: Ми, українці, повинні пам’ятати своє минуле, воно дає нам сили жити і будувати майбутнє. А наше майбутнє – в щасливій і багатій Україні.Пам’ятаймо і пишаймося, що ми – українці!(Звучить пісня «Ми – українці»).