Персональна справа І. Чендея

Персональна справа Івана Чендея №18257. Том І. Історія роману «Птахи полишають гнізда…» / автор ідеї проєкту, упоряд., вст. ст. та наук. ред., комент., добір ілюстр. матеріалу, підгот. до друку додатків д-ра філол. наук, проф. С. Кіраля; підгот. до друку документів справи та окремих комент. канд. філол. наук В. Поприги. – Київ: Ужгород: ТОВ «РІК-У», 2024. – Т. 1. – 736 с.

     Книга, люб’язно подарована мені племінницею письменника О. Ю. Чендей, відсунула всі читацькі наміри на другий план, бо протягом останніх кількох місяців були чималенькі два томи Щоденників І. Чендея, що принесли мені немало втіхи і насолоди, а також прочитані ніби знічев’я повість «Іван» та кілька оповідань. Якщо додати перечитування своєї статті «За обурених дубівчан замовте слово…», то й виходить, що цей рік позначений пережиттям письменника-земляка, до якого ставлення було завжди якесь трепетне і ніжне.

     Звичайно я був начуваний і начитаний, що Івана Чендея били не тільки за «Березневий сніг», але й за патріархальщину і захоплення старовиною в романі «Птахи полишають гнізда», коли захоплюватись приписувалося новою радянською дійсністю «в її революційному розвитку». І по ходу рецензування творів і творчості Чендея згадував про це.

     Але отак у повноті своїй усі матеріали, від сумновідомої статті Ю. Белеги «Спупки, мялки и духовный мир Пригар», через копії стенограми виступу І. Чендея на V з’їзді Спілки письменників України 18 листопада 1966 року, до Протоколу закритих партійних зборів партійної організації Закарпатського відділення Спілки письменників (на 13! сторінках), де й розглядалося питання «Про стосунки між комуністами відділення Спілки письменників і, зокрема, про поведінку комуніста І. Чендея», і де в усій своїй ницості і завидющості проявили себе присутні комуністи (а в наших тодішніх уявленнях – письменник-небожителі)  В. Поліщук, В. Ладижець, П. Угляренко, В. Вовчок, М. Климпотюк,  Ю. Балега, В. Діянич, В. Древницький і запрошені секретар Ужгородського міськкому партії т. Куценко К. О., зав. Ідеологічним відділом Закарпатського обкому КПУ т. Лендєл В. М., а далі – пояснювальна записка І. Чендея  до протоколу на 36 сторінках книги великого формату, в якій він дав своє бачення і пояснення на всі закиди і звинувачення, інші документи. Всього – 47. І коментарі до них на 88-х сторінках. (Наводжу обсяг текстів у сторінках, щоб зацікавлені мали уявлення про Чендейову першу Голготу (бо друга наклалася на першу і  буде описана у другому томі, що готується до друку і стосуватиметься переслідувань за збірку «Березневий сніг»).

     Доходило до смішного і грішного: у пояснювальній записці Чендей наводить причини злобності до нього і його творів Ю. Балеги, якого партія не проштовхнула з першого разу у спілку письменників саме через принципову позицію Чендея. Були ще дрібніші зачіпки: «Одного разу, відповідаючи Ю. Балезі на його критику повісті «Терен цвіте», я сказав, що тому ветеринару, котрий всього навчився кабанцям вирізати яйця, не слід братися за скальпель для операції серця… В «отмщение» мною було отримано «Ступки, мялки и духовний мир Пригар». Цікаво, що про скальпель згадує у своїй «Сповіді» і Ю. Балега: «З чого почалося наше «буцання» - не знаю. Чи не була причетна до цього якась третя особа? – теж не знаю… Дійшло до того, що він, очоливши Закарпатське відділення СПУ, цілих  три роки застопорював прийом Балеги в члени СПУ. На загальних зборах письменників свої дії пояснював тим, що Балега – неук, якому замість пера треба дати в руки скальпель і відправити на села щурів каструвати».

     Відчуйте, як той казав, різницю між оригіналом та інтерпретацією слів про скальпель. Чи то Балезі по зіпсутому телефону щось там передали про скальпель, чи то вже сам критик так наінтерпретував, але вийшло, що вийшло – замість ветеринара і кабанців з’явився Балега і кастрація щурів. І це говорилося   про того Чендея, який витяг із небуття на світ божий і літературний забутих і загублених О. Маркуша, О. Сливку, Ю. Боршоша-Кумятського, Луку Дем’яна, який не скупився на добре слово стосовно творчості М. Томчанія, П. Скунця та молодих талантів. Так, талантів, а до сірості в літературі був нестерпний, чого гріха таїти. Від того і довелось набідуватися.   

     Із тих протоколів, характеристик і пояснювальних записок можемо лише уявити собі усю красу тоталітарного режиму, що прагнув контролювати не тільки ідеологічну спрямованість художніх творів, але й суто особисті речі – хто в кого пив, хто з ким фліртував, хто в кого купляв деревину на огорожу (усі ці речі були предметом розгляду партійних зборів у присутності товаришів з міськкому та обкому) тощо.

     І як сатисфакція письменнику і читачеві наводяться уривки чи повністю листування Чендея з літературними критиками про роман «Птахи полишають гнізда» і власне самі статті та рецензії про роман таких авторитетів, як Г. Аврахов,  В. Брюгген, К. Волинський, Г. Корабельников, В. Марко, Г. Сивокінь, Л. Теракопян та інші.

     Під новим кутом зору читаються уже і щоденникові записи про роман, які тут теж наводяться.

     Одним словом, книга вдалася, вона припаде до душі не тільки чендеєзнавцям, але й ширшому колу читачів, яким не байдужа доля нашої літератури. І після неї так і хочеться повернутись до багатостраждального роману, щоб знову відчути красу нашої Зеленої Верховини і Чендеєвого слова.