Підсумкова контрольна робота з біології 7 клас у формі звіту-заліку

Білет №1

1. Тварина – живий організм. Основні відмінності тварин від рослин і грибів.

На нашій планеті налічується близько 2 млн. видів тварин. Наука, яка їх вивчає, входить до складу біології і називається зоологією

Тварини - складова частина живої природи, які утворюють окреме царство. Для них характерні такі життєві функції: Обмін речовин — найважливіша властивість живих організмів, яка включає живлення, дихання й виділення.

Живлення - процес надходження в організм поживних речовин, необхідних для його нормальної життєдіяльності. Тварини – гетеротрофні організми, що живляться готовими органічними речовинами. Для свого живлення тварини можуть використовувати різні об’єкти і способи. За об’єктами живлення їх поділяють на травоїдних (живляться рослинними організмами), хижих (живляться тваринними організмами) і всеїдних (живляться як рослинними, так і тваринними організмами). За способами живлення можна виділити активних хижаків, паразитів, фільтраторів,

Дихання - сукупність фізіологічних процесів, що забезпечують надходження в організм кисню із зовнішнього середовища. Проте це стосується лише аеробних організмів. Анаеробні організми кисню не потребують і живуть зазвичай в умовах його відсутності або дефіциту. Для дихання одні тварини використовують кисень з атмосферного повітря, а інші - розчинений у воді. У процесі дихання між організмом і середовищем відбувається обмін газів: поглинання кисню і виділення вуглекислого газу.

Виділення - процес видалення з організму шкідливих і непотрібних продуктів обміну речовин,  а саме: вуглекислого газу, надлишку води, токсичних та інших речовин, які можуть зашкодити організму. Ці продукти можуть виводитись із організму як у рідкому, так і в газоподібному або твердому стані.

Подразливість - здатність активно змінювати свою життєдіяльність під впливом зовнішніх факторів. Тобто, подразниками для тварин можуть бути світло, вологість, температура, механічні впливи, сольовий склад води, звуки, хімічні речовини та багато інших чинників. 

Ріст - це збільшення розмірів і маси тіла. 

Рух - здатність організму змінювати своє положення або положення окремих своїх частин у просторі. На відміну від рослин, тварини в більшості своїй здатні до активних рухів, які вони здійснюють за допомогою м’язів, але існують і малорухливі тварини. Способи, з допомогою яких рухаються тварини, — це повзання, ходіння, стрибання, плавання, політ.

Розмноження - процес відтворення організмом нових особин. Як і у рослин, у тварин розмноження може бути статевим і нестатевим. Нестатеве розмноження здійснюється без участі статевих клітин, а статеве — за їх допомогою.

Розвиток - послідовні кількісні та якісні зміни організму тварини, що відбуваються в ньому від моменту народження і до кінця життя. Одним з етапів розвитку організму тварини є, наприклад, перетворення личинки на дорослу особину.

Тварини є групою, яка заселила нашу планету від глибин океанів до атмосфери. Їхні основні форми такі:

-одноклітинні, коли організм складається лише з однієї клітини;

-колоніальні - організм складається з групи однакових клітин, з’єднаних між собою;

-багатоклітинні - організм складається з великої кількості клітин, що відрізняються за своєю будовою і функціями.

Тварини і Рослини: Спільне - 1.Мають клітинну будову. 2.Еукаріоти. 3.Життєві процеси (обмін речовин, живлення, дихання, виділення, розмноження, ріст).

Відмінне - 1. Не мають клітинну оболонку. 2. У клітинах відсутні вакуолі та лоропласти 3. Гетеротрофні організми 4. Більшість активно рухаються.5. Обмежений ріст.

Тварини і Гриби Спільне - 1.Мають клітинну будову. 2.Еукаріоти. 3.Життєві процеси (обмін речовин: живлення, дихання, виділення, розмноження, ріст). 4.Відсутність хлорофілу. 6.Гетеротрофи. Відмінне - 1. Більшість активно рухаються.3. Обмежений ріст.

Білет №2

1. Поняття «клітина». Будова тваринної клітини.

 На відміну від рослинної клітини тваринна клітина відокремлює внутрішній вміст від навколишнього середовища лише плазматичною мембраною. Отже, плазматична мембрана не лише відмежовує клітину від навколишнього середовища, але й забезпечує зв'язок із ним.

В’язкий, зернистий внутрішній вміст клітини називається цитоплазмою.

У цитоплазму занурені всі клітинні органели. Цитоплазма весь час перебуває в русі, завдяки чому переміщуються органели та хімічні речовини клітин. У цитоплазмі відбувається безліч хімічних реакцій внутрішньоклітинного обміну речовин. У цитоплазмі містяться різні тимчасові утворення: крапельки жиру, білкові глобули (кульки), глівкоген (речовина, у вигляді якої запасається  глюбкоза в організмах 

Своєрідним «командним пунктом» клітини, що керує процесами її життєдіяльності, є ядро. У ньому зберігається спадковий матеріал, властивий саме цьому організму.

У клітинах тварин і рослин можна помітити такі органели, як мітохондрії. Це «енергетичні станції» клітини, які забезпечують енергією всі процеси її життєдіяльності. У клітинах тварин, на відміну від клітин рослин і грибів, немає вакуоль з клітинним соком. Однак в одноклітинних тварин трапляються травні вакуолі, в яких перетравлюється захоплена їжа. У клітинах тварин (за винятком окремих одноклітинних видів) відсутні хлоропласти. Запасною речовиною в них є вуглевод глікоген, а не крохмаль, як у рослин.

Рибосоми — дуже маленькі органели, які часто в клітині розташовані групами по декілька штук. За допомогою рибосом синтезуються білки.

Ендоплазматична сітка — це мережа канальців, порожнин, які утворені мембранами та пронизують усю клітину. В ендоплазматичній сітці також проходять хімічні реакції, тому, переміщуючись по ній, білки видозмінюються.

Апарат Гольджі (названий ім’ям італійського вченого, який описав цю органелу) — комплекс із канальців, порожнин, міхурців, утворених мембранами, який розташований поблизу ядра. У цю органелу надходять речовини з ендоплазматичної сітки й упаковуються у вигляді пухирців, оточених мембраною. У такому вигляді вони виділяються в цитоплазму та продовжують свій шлях до місця призначення.

Лізосоми являють собою міхурці, оточені мембраною та заповнені напіврідким вмістом. Ці органели необхідні клітині для розщеплення органічних молекул.  Лізосоми, зливаючись, утворюють травні вакуолі.

Клітинний центр являє собою два циліндричні тільця. Він відіграє важливу роль під час поділу клітини. Клітинний центр забезпечує клітину повним набором хромомсом під час поділу. У рослинних клітинах клітинного центру немає.

Клітини тварин, як і клітини рослин, здатні до поділу. Спочатку розподіляється спадковий матеріал клітини (перед тим подвоюючись), а вже потім ділиться цитоплазма. Так утворюються дочірні клітини, які за набором спадкової інформації та будовою нагадують материнську. 

Білет №3

1. Поняття «тканина». Типи тваринних тканин.

Тканина – це сукупність клітин, які подібні за будовою та виконують однакові функції. У тварин розрізняють чотири основні типи тканин: епітеліальну, м’язову, сполучну і нервову.

Гістологія – це наука про тканини тварин.

Тип тканини	Функції	Особливості будови	Місце розташування
Епітеліальна	Захисна, видільна, всисна, газообмін,	Клітини щільно прилягають одна до одної і майже не містять міжклітинної речовини	Покриви тіла і внутрішніх органів, утворює залози
М’язова	забезпечує рухливі функції організму а)свідоме скорочення б)скорочення довільні в)скорочення довільні	Складається з видовжених клітин є: а)посмугована б) не посмугована в) серцевий м’яз	а)утворює скелетні м’язи б)внутрішні органи в) серцевий м’яз
Сполучна	Сполучає тканини між собою, опорна, захисна, транспортна	Клітини нещільно прилягають, багато міжклітинної речовини	Скелет, до складу всіх органів, кров, лімфа
Нервова	Регуляція життєвих процесів в організмі	Клітини – нейрони і клітини супутники. Є відростки, довгий аксон, короткий дендрит	Утворює нервову систему

 

Білет №4.

1. Тип Кишковопорожнинні. Особливості будови та процеси життєдіяльності на прикладі Гідри.

До кишковопорожнинних належать нижчі багатоклітинні двошарові тварини. Їх налічується близько 9 тис. видів. Це переважно морські організми, і лише небагато з них живе в прісних водах. Тіло кишковопорожнинних схоже на мішок. Воно складається з двох добре розвинених шарів — ектодерми й ентодерми. Між ними розміщений тонкий, майже позбавлений клітин шар — мезоглея, що виконує опорну функцію.Кишковопорожнинні поділяються н корали і поліпи.

Порожнина тіла цих тварин сполучена із зовнішнім середовищем ротовим отвором. Для більшості кишковопорожнинних спільною ознакою є наявність жалких клітин. Усередині жалкої клітини є особлива капсула, що містить отруйну рідину і довгу, скручену спіраллю нитку. У відповідь на подразнення нитка вмить викидається з капсули і пронизує або обплутує здобич.

Тіло звичайної гідри має майже правильну циліндричну форму. На одному його кінці міститься рот, оточений віночком із 5–12 тонких довгих щупалець, другий кінець витягнутий у вигляді стебельця з підошвою на кінці. За допомогою підошви гідра прикріплюється до різних підводних предметів. Її тіло разом зі стебельцем зазвичай завдовжки сягає до 7 мм, проте щупальця здатні витягуватися на кілька сантиметрів.

Гідра має радіальну симетрію. Якщо вздовж тіла гідри провести уявну вісь, то щупальця розходитимуться від цієї осі в усі боки, як промені від джерела світла. Звисаючи з якої-небудь водяної рослини, гідра постійно похитується з боку в бік і повільно водить щупальцями, чатуючи на здобич. Жертва може з’явитися з будь-якого боку, тому променеподібно розставлені щупальця найкраще відповідають такому способу полювання.

Тіло гідри складається з двох шарів клітин, між якими міститься мезоглея, що являє собою драглисту речовину.

Зазвичай гідри ведуть нерухомий спосіб життя, але інколи можуть робити достатньо швидкі рухи, особливо під час полювання. Переміщуються вони, згинаючись та опираючись на субстрат ротовим полюсом і щупальцями; потім відбувається розгинання з підняттям підошви і перенесенням її через «голову» із прикріпленням у новій точці. Ці рухи називаються кульбітами. Такими «перекидами» тварина може пересуватися на відстань до 10 см на день. Також гідри можуть переміщуватися за рахунок амебоїдних рухів підошви або просто відкріплюючись від субстрату та пливучи з плином води.

Ознаки примітивності кишковопорожнинних:

• двошаровість;

• радіальна симетрія тіла;

• відсутність справжніх тканин;

• наявність недиференційованих проміжних клітин;

• дифузний, розсіяний тип нервової системи, яка забезпечує відносно повільне здійснення тільки простих рефлексів;

• змішаний тип травлення, який розпочинається в кишковій порожнині, як у більшості багатоклітинних тварин, а закінчується внутрішньоклітинно, як у найпростіших;

• наявність поряд зі статевим розмноженням нестатевого у вигляді брунькування, яке не властиве іншим багатоклітинним тваринам.

 

 

 

 

 

 

 

№5

1. Різноманітність Кишковопорожнинних. Їх роль у природі та значення в житті людини.

Тип Кишковопорожнинні об'єднує близько 9000 видів, з них у Чорному морі - 44 види. Населяють здебільшого моря й океани, проникаючи на глибину до 8-10 тис. м (окремі види медуз, актинії). Є й прісноводні форми. Більшість кишко-вопорожнинних веде прикріплений спосіб життя.

Більшості представників типу властиві дві життєві форми: поліп і медуза. У поліпів тіло циліндричної форми, на верхньому кінці розташований рот, оточений щупальцями. Поліпи часто утворюють колонії. Ведуть нерухомий або малорухомий спосіб життя. Поліпи не мають стадії медузи і яким властива наявність твердого зовнішнього скелета. Коралові поліпи — це переважно колоніальні тварини.

Медузи - поодинокі, вільно плаваючі, рухомі організми, їхнє тіло має форму дзвону із щупальцями по краях. Тіло медузи складається з напівпрозорої драглистої речовини, пронизаної сіткою еластичних волокон, і схоже на парасольку або дзвін. На нижньому боці «парасольки» на стебельці знаходиться ротовий отвір. Медуза вільно плаває в товщі води. Пересувається вона завдяки виштовхуванню води з-під «дзвона».

 У медузи є органи зору — примітивні світлочутливі вічка і органи рівноваги, що допомагають їй відчувати розташування тіла у просторі.

 У життєвому циклі кишковопорожнинних спостерігається чергування нестатевого (поліпи) і статевого (медузи) поколінь

Кишковопорожнинні мають велике значення в природі. Багато риби харчуються кораловими поліпами і ховаються серед вапняних гіллястих «лісів», побудованих цими тваринами. Морські черепахи і деякі риби харчуються медузами. Самі кишковопорожнинні, будучи хижаками, впливають на морські співтовариства тварин, поїдаючи планктонні організми, а великі актинії і медузи – також і дрібних риб. Людина використовує деяких кишковопорожнинних. З мертвих вапняних частин коралових рифів в деяких прибережних країнах добувають будівельний матеріал, при випалюванні отримують вапно. Деякі види медуз їстівні. Чорний і червоний корали використовують для виготовлення ювелірних прикрас.

Серед медуз трапляються дуже отруйні види. Так, небезпечна отруйна медуза хрестовичок, що живе в морях Далекого Сходу, присмоктується до тіла купальника своїми щупальцями і виділяє отруту великою кількістю жалких клітин. На місці ураження з"являється сильний опік. За 30 хвилин людина відчуває загальну слабкість, іноді непритомніє. У таких випадках потрібна термінова медична допомога.

У Чорному морі живуть медуза вухата і коренерот. Отрута їх жалких клітин може спричинити відчутний опік.

 

№6

1. Визначальні ознаки будови, середовище існування Кільчастих червів на прикладі Дощового черва.

Кільчасті черви – багатоклітинні двобічносиметричні тришарові тварини. Тип Кільчаки об'єднує понад 9000 видів (в Україні – близько 450 видів). Живуть у морських і прісних водах, а також у ґрунті

Особливості будови Тіло дощового черв'яка поділене на добре помітні сегменти. Передній кінець — головна лопать, на ній немає очей, антен, щупалець. По боках кожного сегмента тіла розташовано по чотири зовсім маленькі щетинки. Шкіра вкрита кутикулою і багата на шкірні залози, які виділяють речовини, що зволожують шкіру. Спосіб життя.

Дощовий черв’як живе в грунті, риючи переднім кінцем тіла довгі ходи — підземні галереї. При цьому він проковтує землю, яку пропускає через кишечник, де перетравлюються всі органічні речовини, і викидає її назовні у вигляді круглястих грудок. З’явилися навесні грудки землі,— отже, у червів почався період активного життя. Дощові черви живляться також рештками рослин, які затягують у свої ходи. Подразливість забезпечують добре розвинені органи чуттів. У покривах є чутливі клітини, які розрізняють смаки і запахи, органами дотику є вусики, щетинки, наявні органи зору, інколи – органи рівноваги.

Регенерація добре розвинена у малощетинкових і багатощетинкових, а у п'явок ця здатність втрачена.

Розмноження. Дощові черви — гермафродити. Статеві залози розташовані на передній частині тіла. Сім’яники містяться в 10—11-му сегментах тіла, а яєчники — у 13—14-му. Назовні сім’яники відкриваються в 15-му сегменті. Розмноження червів потребує участі двох особин. Запліднення відбувається всередині тіла.

Тип поділяють на кілька класів, зокрема Багатощетинкові (Нереїс зелений), Малощетинкові (звичайний дощовий черв'як, апорректода довга, Ейсен, трубочник), П'явки (Медична п’явка).

 

№7

1. Особливості будови, середовище існування Ракоподібних (на прикладі Річкового рака).

Раки типові мешканці водойм, тому вони дихають за допомогою зябер. В них на голові містяться дві пари чутливих вусиків. річкові раки населяють лише водойми з чистою водою та високим вмістом кисню. Саме тому їх вважають покажчиками незабруднених водойм. Раки вдень ховаються в свої підводних норах або під різними колодами, каменями чи серед коренів рослин. Вночі вони виходять на полювання.

Повзають раки за допомогою довгих ходильних ніг, також можуть спиратись й на клешні. Раки живуть 20 років і можуть досягати в довжину до 25 см та ваги до 200 г.

Тіло річкового рака складається з головогрудей, зверху вкритимі суцільним панциром, і черевця, яке складається з сегментів, що вкриті щитками. В самок черевце дещо ширше за головогрудний відділ, а в самців - вужче.

В передній частині тіла містять складні очі. На головогрудях знаходяться дві пари вусиків та кінцівки, що утворюють ротовий апарат . Також на головогрудях є п’ять пар ходильних ніг. А на першій парі ходильних ніг розвинені клешні. Вони призначені для захисту від ворогів, захоплення їжі і її шматування. Менші клешні містять й на наступних двох парах ходильних ніг. 6 пар кінцівок розташовані й на черевці. Ніжки останньої пари розширені й разом із анальною пластинкою, якою кінчається черевце, формують віялоподібний хвостовий плавець. Рак, підгрібаючи під себе воду, здатний швидко плавати, пересуваючись заднім кінцем вперед. Разом у нього 19 пар кінцівок.

Рак річковий - всеїдна тварина. Може живитись водяними рослинами, та дрібними тваринами (ракоподібними, червами, молюсками, рибою, личинками комах, пуголовками і т.п.), а також рештками організмів. Здалеку може відчувати запах їжі за допомогою досить добре розвинених органів нюху.

Розмножуються раки в жовтні або листопаді. Самка прикріплює вже запліднені ікринки до власних черевних ніжок. Наприкінці весни чи на початку літа із цих ікринок виходять молоді рачки, схожі на дорослих (це прямий розвиток). В певний період молоді раки тримаються під черевцем самки та лише згодом переходять до зовсім самостійного життя.

До вищих раків відносяться також креветки, омари, раки-самітники лангусти, краби і багато подібних. Це не тільки мешканці морів та прісних водойм, також серед них існують види (наприклад, деякі краби, мокриці), що заселили вологі місця на суходолі.

 

№8

1. Різноманітність Ракоподібних. Їх значення у природі та житті людини.

Клас Ракоподібні поділяють на 5 підкласів, що об’єднують близько 40 тисяч видів, з них в Україні — понад 400.

Ряд Десятиногі ракоподібні: раки, краби, креветки, омари, лангусти (об’єкт харчування людини).

Річкові раки та інші, живлячись залишками тварин, звільняють воду від речовин, що розкладаються, виконуючи роль санітарів водойм.

Ряд Рівноногі раки. Мокриці – наземні ракоподібні. Водяні віслюки у прісних водоймах живляться рештками рослин і є улюбленою поживою для багатьох риб.

Ряд Гіллястовусі раки. Дафнії – водяні блохи (планктонні організми), пересуваються стрибками. Є кормом для більшості риб, тому вони мають важливе практичне значення для рибного господарства.

Ряд Веслоногі раки. Циклопи – планктонні рачки, мають важливе значення у кровообігу речовин у природі, становлячи значну частину раціону багатьох риб і китоподібних. Разом з тим вони завдають шкоди як проміжні господарі небезпечних для людини і тварин паразитичних червів.

Ракоподібні відіграють значну роль у водних екосистемах як консументи різних порядків. Вони мають велике практичне значення як корм для риб і китів, об’єкт промислу людини (омари, лангусти, краби, креветки), компонентів обростання підводних споруд та днищ суден, проміжних хазяїв гельмінтів тощо.

 

№9

1. Павукоподібні, визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування.

Павукоподібні є членистоногими тваринами, тому що мають членисті кінцівки, хітиновий зовнішній скелет, тіло поділене на відділи. Це давня та різноманітна група, яка об'єднує близько 70 000 видів, із яких в Україні - понад 4 000. Поширені павукоподібні переважно на суходолі, і лише окремі види пристосувалися до життя у воді (па-вук-сріблянка, морський павук). Представники цієї групи зустрічаються навіть у високогір'ї та в повітрі, оскільки із частинками павутини переносяться вітром. Серед павукоподібних багато паразитів рослин, тварин і людини (кліщ).

Відділами тіла павукоподібних є головогруди і черевце. На відміну від раків, вусиків у павукоподібних немає, а очі - прості. Головогруди мають дві пари ротових органів: хеліцери та ногощупальці. Хеліцери — перша пара головогрудних кінцівок у павуків, вони мають кігтики. На кінці хеліцер відкриваються протоки отруйних залоз, розташованих у передній частині головогрудей. За допомогою хеліцер павукоподібні захищаються та вбивають здобич. Ногощупальця -друга пара головогрудних кінцівок, вони вкриті щетинками і є органами дотику та нюху, а також здатні в самців переносити статеві клітини під час запліднення. На головогрудях розташовані чотири пари ходильних ніг. Вони вкриті щетинками для сприйняття подразнень і закінчуються кігтиками для ефективнішого переміщення. Отже, у павукоподібних 6 пар кінцівок. Черевце вкрите м'якою оболонкою. Кінцівки черевця або відсутні, або видозмінені в павутинні бородавки. На їхніх верхівках відкриваються протоки численних павутинних залоз. Вони виділяють рідину, яка витягується та швидко застигає, утворюючи нитку павутини. На тілі павукоподібних часто є багато волосків, які виконують чутливу та захисну функції.

Основні біологічні особливості павукоподібних зумовлені хижим способом життя. Павуки - це хижаки, їх майстерність ловити жертву відточувалась еволюцією останні 350 мільйонів років. У павукоподібних добре розвинені м'язи кінцівок, що мають важливе значення під час полювання.

№10

1. Різноманітність павукоподібних, роль у природі та значення в житті людини.

Павукоподібні об'єднують майже 70 000 видів, поширених на всіх материках.

Основними групами є павуки, кліщі, скорпіони, косарики, сольпуги та несправжні скорпіони.

Павуки - група павукоподібних, характерними ознаками яких є наявність отруйних залоз та здатність снувати павутину, що виробляється павутинними залозами. Це найбільша група павукоподібних, з якої описано приблизно ЗО 000 видів (в Україні - понад 400), що заволоділи сушею від полярних областей і високих гір до степів і пустель. У прісній воді живе лише один вид - павук-сріблянка, що дихає повітрям, яким наповнює підводне гніздо, збудоване з павутини. Павуки є хижаками, живляться різною тваринною їжею. Отрута деяких павуків небезпечна для здоров'я та життя людини, наприклад, тарантула та каракурта.

Скорпіони - група павукоподібних, у яких тіло розчленоване на головогруди та довге членисте черевце з жалом. В Україні ці тварини живуть у Криму (кримський скорпіон). Одеській та Закарпатській областях (карпатський скорпіон). їх укуси, як правило, не смертельні для людини, але викликають біль. Укуси великих тропічних видів (наприклад, африканського скорпіона) можуть стати смертельними. Більшість скорпіонів живородні, лише частина відкладає яйця.

Кліщі - група павукоподібних, їх особливості: 1) повне злиття головогрудей із черевцем; 2) злиття хеліцер і ногощупалець із утворенням голівки; 3) непрямий розвиток. У світовій фауні існує приблизно 20 000 видів. Більшість кліщів вільноживучі (ґрунтові кліщі, хижі кліщі), є паразити рослин (павутинний, галовий кліщі), паразити тварин (тайговий, собачий, бичачий, пір'яні кліщі), паразити людини (коростяний свербун, залозник вугровий). Паразитичні види живуть у покривах, у дихальній, травній, статевій системах. Дорослі кліщі, як і всі павукоподібні, мають 4 пари ходильних ніг.

Значення. Павукоподібні відіграють важливу роль у житті природних угруповань. Як хижаки, вони знищують комах, а самі є здобиччю для багатьох дрібних ссавців, птахів, ящірок, жаб. Павукоподібні, знищуючи комах-шкідників сільськогосподарських та лісових насаджень, відіграють позитивну роль. Чимало павуків завдають шкоди людині як отруйні тварини. Від укусів каракурта часто гинуть коні та верблюди, вони є небезпечними й для людини. Серед павукоподібних є переносники захворювань. Особливо небезпечними є кліщі.

№11

1. Комахи. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування.

Комахи – найчисельніші на нашій планеті живі істоти. Кількість видів комах перевищує 1 мільйон, що становить 70% усіх видів тварин, поширених на Землі. В Україні налічується близько 25 тисяч видів комах. Кожного року вчені відкривають та описують все нові види комах.. Ентомологія – наука, що вивчає комах Це наземні або вторинноводні членистоногі. Більшість видів комах добре пристосовані до польоту.   

  Форма тіла й розміри. Тіло комах розділене на окремі сегменти, має двобічну симетрію. Групи подібних між собою сегментів утворюють відділи тіла комах. Виокремлюють три відділи тіла комах — голову, груди й черевце.

Голова комах утворена шляхом злиття кількох сегментів. На голові розташовується пара складних очей (іноді між ними розташовуються одне-три прості ока) і ротові органи.

Виділяють такі основні типи ротового апарату: 

•                               -гризучий (таргани, жуки, мурахи, личинки метеликів);
•                               -гризучо-лижучий (бджоли, джмелі);
•                               -колючо-сисний — нижня губа утворює довгий хоботок, а щелепи перетворюються на колючі щетини (комарі, попелиці);
•                               -сисний — хоботок розвивається з нижніх щелеп, а верхні повністю редукуються (метелики);
•                               -лижучий — утворений нижньою губою (мухи).

Груди складаються з трьох сегментів, на кожному з яких розташована пара ходильних ніг. У більшості випадків у комах є й дві пари крил, які розташовані на середньому й задньому сегментах грудей.

Залежно від способу пересування комахи кінцівки за будовою можуть бути:

•                               -ходильні або бігальні (паличники, багато жуків);
•                               -стрибальні (саранові, коники, блохи);
•                               -риючі (вовчки, жуки-карапузи);
•                               -хапальні (богомоли);
•                               -плавальні (жуки-плавунці).

Кількість сегментів, що входять до складу черевця комах, варіює від 4 до 11. Розвинених кінцівок на черевці немає, але можуть зберігатися їхні рудименти. Розміри комах варіюють у широких межах — від часток міліметра до 25 см.

  Покриви тіла. Зовні тіло комах укрите хітиновою кутикулою. Зовнішній шар кутикули є водонепроникним.

На поверхні кутикули є вирости — волоски, лусочки, щетинки. Волоски можуть виконувати покривні, чутливі або захисні (отруйні волоски) функції. 

 

 №12

1. Комахи. Типи розвитку комах

Комахи -  роздільностатеві тварини, розмножуються тільки статевим шляхом. Самки зовні відрізняються від самців. Запліднення у комах внутрішнє. Яйця, які відкладають самки, захищені щільною оболонкою і містять багато поживних речовин. У комах бувають пристосування для захистку яєць. У них існує два типи розвитку: з повним перетворенням і з неповним перетворенням.

Розвиток з Повним перетворенням

1. Яйце – личинка – лялечка – доросла комаха.

У комах з повним перетворенням личинка ( Імаго) не схожа на дорослу комаху, не має крил, а її статеві залози не розвинені. Зазвичай ці личинки живуть в іншому середовищі,  ніж дорослі особини, і мають інший характер харчування. Ріст личинок відбувається шляхом низки линьок. Пізніше личинка перестає рухатися, живитися і перетворюється в лялечку. На цій стадії тканини та органи цілком перебудовуються ( відбувається метаморфоз). Утворюються органи властиві дорослій комасі. Дорослі комахи не линяють і не ростуть.

Розвиток з Неповним перетворенням

2.  Яйце – личинка – доросла комаха  (таргани, сарана, клопи, воші).

Тип розвитку, за якого комаха проходить 3 стадії, розвиток з неповним перетворенням.

Розвиток з неповним перетворенням відбувається без стадії лялечки. З яйця розвивається личинка ззовні схожа на дорослу особину, але менша розміром. З недорозвиненими крилами і статевими органами. Личинка кілька разів линяє, росте і перетворюється в дорослу форму.

Значення комах.

 

№13

1. Стадії розвитку комах з неповним перетворенням.

1. Неповне перетворення: яйце – личинка – доросла особина (імаго).

До комах з неповним перетворенням належать ряди Таргани, Бабки, Прямокрилі, Рівнокрилі, Воші, Клопи, Терміти.

Ряд Таргани. Ряд Таргани — це найдавніші комахи, характерні мешканці теплого та вологого клімату. Вони ведуть нічний спосіб життя, живляться рослинними рештками. Два види — чорний і рудий таргани — пристосувалися до життя в оселі людини. Вони живляться харчовими залишками, залишають свої екскременти на їжі, посуді, меблях. Це не тільки неприємні комахи, але й переносники інфекцій, яєць червів-паразитів.

Ряд Бабки. Дорослі бабки — стрімкі та прекрасні хижачки, які полюють на літаючу здобич. Це лютки, стрілки, коромисла. Самка бабки відкладає яйця у воду, з яєць виходять личинки. Вони бігають по дну на довгих ногах і плавають реактивним способом (набирають, а потім з силою виштовхують із задньої кишки струмінь води). Через пару років личинка виходить із води, її хітиновий панцир на спині тріскається і звідти з"являється доросла крилата бабка.

Ряд Прямокрилі. Прямокрилі — комахи з видовженим тілом і довгими стрибальними ногами. До них належать коники, цвіркуни, кобилки (дибки), сарана. Серед прямокрилих є рослиноїдні та хижі види. Ротовий апарат гризучого типу. Багато хто з них уміє сюрчати.

Ряд Рівнокрилі. Ці комахи мають сисні ротові органи і живляться соками рослин. В Україні поширена цикада гірська. Зовні вона нагадує муху, але має дві пари крил, а її сюрчання подібне до співу птахів. Попелиці — маленькі м"якотілі комахи з двома парами крил. Живляться вони соками рослин і завдають величезної шкоди садам і городам.

Ряд Воші. Це дрібні паразитичні комахи, які живляться кров"ю ссавців. Весь життєвий цикл проходить дуже швидко, за 24 години. На людині паразитують головна, платяна воші. Воші можуть переносити збудників небезпечних захворювань.

Ряд Клопи. Ці комахи схожі на жуків, але ротові органи у них мають вигляд хоботка. Живуть як на суходолі (чер воноклоп безкрилий, або клоп солдатик, італійський клоп), так і у воді (клоп водомір, водяний скорпіон).

Ряд Терміти. Ряд Терміти — комахи, які живуть колоніями в особливих спорудах — термітниках, які можуть досягати 10—12 м заввишки і 60 м у діаметрі. Живляться терміти переважно деревиною, тому можуть завдавати шкоди, руйнуючи дерев"яні споруди. В Україні зустрічається один вид термітів — терміт шкідливий.

 

№14

1. Стадії розвитку комах  з повним перетворенням.

2. Повне перетворення: яйце – личинка – лялечка – доросла особина (імаго).
Розвиток з повним перетворенням називають ще розвитком з метаморфозом.

Метаморфоз (від грец. – перетворення) – це глибоке перетворення організму під час індивідуального розвитку, пов’язане з різкою зміною умов існування і способу життя. Під час метаморфозу з яйця виходить личинка, яка істотно відрізняється від дорослої тварини. В процесі дальшого розвитку у неї зникають одні органи, а з’являються інші, тобто організм перетворюється на імаго. До рядів комах з повним перетворенням належать:

Твердокрилі найчисельніший за кількістю видів: понад 300 000 видів.  Вони поширені на суходолі і в прісних водоймах. Показати малюнки жуків, назвати їх біологічні назви: сонечко, жук-гнойовик, гробарик, колорадський жук, хрущ, буряковий довгоносик, жуки-короїди... Розглянути даних жуків у підручнику та на м\м дошці.

Лускокрилі нараховують в половині меншу кількість аніж жуки, всього 150 000 видів. Але ці комахи дивують всіх найрізноманітнішим забарвленням. Яка ж у цьому причина? Саме та, що крила вкриті відозміненими волосинками – лусочками, які мають здатність заломлювати світло. Лялечка взагалі нерухома. Ще личинки метеликів мають гризучий ротовий апарат, в той час як дорослі метелики сисний. І головне те, що личинки і дорослі особини займають різні середовища існування. Личинки більшості видів метеликів перед заляльковуванням плетуть захисну оболонку для лялечки – кокон.

Перетинчастокрилі – це комахи, що об’єднують: бджіл, джмелів, мурашок, їздців. За способом життя ці комахи дуже відмінні. Але вони мають подібні ознаки в будові тіла. Це дві пари перетинчастих крил та гризучі або гризучо-сисні ротові апарати.  Перетинчастокрилі, в основному бджоли, деякі оси, джмелі та мурашки- суспільні комахи.

Двокрилі – це комахи, одна пара крил у яких перетворена на булавовидні утворення – дзижчальця. Вони відіграють роль органа рівноваги. Ротові органи комах цього ряду різноманітні: у мух це сисно-лижучий хоботок, у кровосисних та хижих – колючо-сисний. Двокрилі поділяються на дві групи: довговусі або комарі та коротковусі або мухи.

 

№15

1. Молюски. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовище існування  (на прикладі беззубки).

Тип Молюски за кількістю видів поступається лише членистоногим. Серед молюсків є водні і наземні тварини. На відміну від членистоногих , у молюсків тіло не розчленоване на сегменти, у більшості з цих тварин воно складається з голови, тулуба і мускулистої ноги. Розміри варіюють у широких межах —від кількох міліметрів до 18 метрів.

Усе тіло молюска або значна його частина вкрита мантією – спинною шкіряною складкою.

Внутрішній бік мантії трохи відстає від тіла молюсків, тому між тулубом і мантією утворюється проміжок, який називають мантійною порожниною. Вона сполучена з навколишнім середовищем, до неї виходять отвори статевої системи, системи виділення і анальний отвір. У більшості водних молюсків є й такі, що дихають легенями, як і всі наземні молюски.

 

№16

1. Різноманітність молюсків, роль у природі та значення в житті людини.

Молюски — це тип безхребетних тварин, який нараховує близько 130 тисяч видів. Більшість із них водні тварини, але деякі з них перейшли до наземного способу життя.

У типі Молюски виділяють три основні класи: Черевоногі, Двостулкові, Головоногі. Представниками класу черевоногих є виноградний слимак, ставковики, слизуни; двостулкових — беззубка, перлівниця, устриця, мідія; головоногих — кальмар, восьминіг, каракатиця.

Тіло двостулкових має тільки тулуб і ногу. Воно повністю або частково вкрите властивим лише цим тваринам утвором — мантією. Між мантією і тілом міститься мантійна порожнина. На спинній частині тіла, як правило, є захисний утвір — черепашка, яка може бути суцільною у формі завитка, двостулковою або утвореною двома пластинками.

Головоногі молюски. Описано понад 700 видів головоногих. Тіло складається з тулуба і голови, на якій розташовуються щупальця (вісім у восьминогів, десять у каракатиць і кальмарів). Щупальці — видозмінена передня частина ноги тварини. Тепер зрозуміло, чому цих тварин називають головоногими: їхні щупальця-ноги дійсно розташовані на голові. На щупальцях у декілька рядів розташовані присоски. Голова велика  2.              Роль молюсків в екосистемах та житті людини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№17

1. Паразитичні черви. Паразитичні членистоногі.

Паразитами називають організми, які живуть за рахунок інших організмів-хазяїв.

Паразити, котрі живуть усередині тіла хазяїна, називаються внутрішніми паразитами, або ендопаразитами

ПАРАЗИТИЗМ - це явище взаємовідносин між різними видами, коли один із них використовує іншого як джерело живлення та середовище існування, завдаючи при цьому шкоди.

Багато паразитів є серед плоских і круглих червів. Вони спричиняють небезпечні для людей і тварин захворювання, що називають гельмінтозами. Паразитичні черви, або гельмінти, дуже поширені на Землі. Так, тільки в тілі людини можуть жити майже 300 видів гельмінтів. Найпоширенішими паразитичними червами є печінковий сисун, котячий сисун, ціп'як свинячий, ціп'як бичачий, широкий стьожок, ехінокок, аскариди, гострики, трихінела.

Серед кільчастих червів паразитами є п'явки. Більшість з них харчується кров’ю живителів, якими є риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці.

Серед членистоногих паразитами є коропоїди, кліщі, блохи й воші. Коропоїди - це невеликі ракоподібні, що живуть на поверхні тіла риб та живляться їхніми соками. Кліщі належать до павукоподібних і є родичами павуків. Зазвичай ці паразити сидять на кінцях стебел трави і чекають на здобич, що проходитиме повз них. Якщо поряд з’являється теплокровна тварина, кліщ стрибає на неї й міцно прикріплюється передніми кінцівками, на яких є чіпкі кігтики. Воші - комахи з плоским тілом, у яких відсутні крила, погано розвинені очі й наявний колюче-сисний ротовий апарат. Ноги в цих істот чіпкі, пристосовані для утримання на волосяному покриві хазяїна.

Всі представники групи - ектопаразити більшості ссавців і людини. Блохи - паразитичні комахи, у яких відсутні крила, є колючо-сисний ротовий апарат і сильні стрибальні ноги.

№18

1. Кісткові риби. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування.

До кісткових риб належить переважна більшість видів риб (понад 20 тис.). Вони живуть у морських та прісних водоймах на різних глибинах, що зумовлює різноманітність форм їхнього тіла й розмірів. Для них є характерним наявність внутрішнього скелета, який представлений кістковою і хрящовою тканинами.

Для більшості видів кісткових риб характерний плавальний міхур. Цей тонкостінний виріст передньої частини кишечнику, заповнений газами, допомагає рибам триматися у воді.

Залежно від потреб риби об’єм газів у плавальному міхурі може змінюватися. Унаслідок цього риби або спливають до поверхні води, або заглиблюються в неї та можуть тривалий час триматися на певній глибині, витрачаючи при цьому мінімум енергії.

Усередині плавців розташовані кісткові промені. Межа між тулубом та хвостом проходить на рівні анального отвору. Хвіст закінчується хвостовим плавцем. Він забезпечує поступальний рух, непарні плавці — стійкість тіла під час плавання, а парні — слугують «стерном» глибини. За їхньою допомогою риба також може повільно пливти вперед або назад (наприклад, щука, яка підкрадається до здобичі в заростях водяних рослин).

Тіло кісткових риб укрите захисною лускою, що здебільшого має вигляд тонких напівпрозорих пластинок, які черепицеподібно накладаються одна на одну. При цьому своїм переднім краєм луска занурена в шкіру, а заднім налягає на луску наступного ряду. Під час росту тварини луска наростає шарами, бо взимку ріст риби припиняється і поновлюється наступної весни. Таким чином, за нашаруваннями луски визначають вік риби.

Шкіра має багато залозистих клітин, які виділяють слиз. Слиз захищає шкіру від проникнення хвороботворних організмів та полегшує плавання, зменшуючи тертя об воду.

Запліднення зовнішнє, у воді. Трапляється внутрішнє й живородіння. Ікра відрізняється за місцем відкладання, кількістю жовтка й жиру.

№19

1. Хрящові риби. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування. Хрящові риби (відомо близько 630 сучасних видів) поширені переважно в солоних водоймах (лише деякі види трапляються у прісних водоймах). Скелет у них повністю хрящовий. Кожна зяброва щілина відкривається самостійним отвором із боків чи знизу голови.

Про загальний вигляд хрящових риб можна скласти уявлення, розглянувши як приклад акулу. На голові акули розташовані органи зору (очі), є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, та півмісяцеподібний поперечний ротовий отвір, оточений щелепами. З боків голови містяться зяброві щілини (5–7 пар), а зверху — пара отворів — бризкальця (недорозвинена перша пара зябрових щілин). Передня частина голови видовжується, утворюючи рило. Хвостовий плавець — потужний орган руху. Його верхня лопать значно більша за нижню. Тіло може бути видовжене, обтічне (в акул) чи сплющене зверху донизу і широке (у скатів).

Покриви тіла представлені гладенькою шкірою, укритою примітивною плакоїдною лускою, яка складається із пластинок, що містяться в шкірі, і зубців, які стирчать назовні. До складу луски входить дентин, а зубці вкриті емаллю. Саме завдяки плакоїдній лусці шкіра акул і скатів нагадує грубий наждачний папір.

На щелепах плакоїдна луска перетворюється на зуби. Форма зубів в акул може бути досить різноманітною.

Характерні ознаки хрящових риб:

1. Поширені майже виключно в морях: з-понад 630 видів лише кілька — мешканці прісних водойм.

2. До хрящових риб належать акули, скати та деякі інші види.

3. З боків або знизу голови помітні 5–7 парних зябрових щілин.

4. Грудні та черевні плавці розміщені в горизонтальній площині.

5. Плавального міхура немає.

6. Шкіра цупка та зазвичай вкрита лускою, що нагадує маленькі зубчики. Подібну форму мають і зуби.

7. У хижих акул зуби трикутні та розміщені в кілька рядів, причому зламані зуби замінюються новими.

8. Акули не здатні пережовувати їжу — зубами вони її втримують і розривають на шматки, які заковтують цілком.

9. Скелет хрящових риб утворений із хрящової тканини.

№20

1. Амфібії. Визначальні ознаки будови, біологічні особливості, середовища існування, різноманітність.

До земноводних належать тварини, дорослі особи яких трапляються переважно на суходолі, але розмноження і розвиток у них проходить  у воді. Клас Земноводні, чи Амфібії (з грецької - ті, що живуть подвійним життям) налічує близько 4 тис. видів  Земноводні належать до найбільш примітивних наземних хребетних і займають проміжний стан між наземними і водними хребетними.

Холоднокровні хребетні з чотирма кінцівками (у деяких видів кінцівки редукуються). Віддають перевагу  теплому клімату, у солоних водах не зустрічаються. За несприятливих умов можуть упадати в сплячку. Харчуються майже винятково тваринними організмами, лише личинки безхвостих амфібій живляться рослинами. Деякі види отруйні.

Форма тіла й розміри Тіло земноводних сплюснене в спинно-черевному напрямку, має двобічну симетрію. Є дві пари кінцівок, що закінчуються пальцями. Тіло розділене на голову, тулуб, кінцівки та хвіст (у деяких земноводних редукований).

Покриви тіла Представлені гладенькою шкірою, що багата на слизові залози. У деяких видів є отруйні залози.

 Із трьох існуючих рядів земноводних (Безногі, Хвостаті та Безхвості) у фауні України зустрічаються представники двох рядів (17 видів).

Представники ряду Безногі земноводні поширені лише у тропіках. Червоподібне, у багатьох видів із перетяжками, тіло пристосоване до риючого способу життя. Кінцівки відсутні. Очі рудиментарні. Земноводні цього ряду живуть у грунті, й тільки один вид (південноамериканський) — у прісних водоймах. Представники: кільчаста черв'яга, цейлонський рибозмій.

Ряд Хвостаті земноводні. Голова непомітно переходить у тулуб. Сучасна фауна хвостатих амфібій нараховує близько 340 видів. Тіло видовжене, добре розвинений хвостовий відділ, який складається з багатьох хребців. Кінцівки короткі. Передні і задні кінцівки приблизно однакової довжини. Ребра більш-менш розвинені, але в дихальних рухах участі не беруть. Очі маленькі. Хвостаті земноводні плавають або повзають, змієподібно вигинаючи тіло і хвіст. Живуть на суходолі, але розмноження відбувається у водному середовищі. 

Ряд Безхвості земноводні

 Сучасна фауна безхвостих амфібій нараховує близько 299 видів Широка голова непомітно переходить у короткий, трохи сплющений тулуб. Хвоста немає. Хвостовий відділ вкорочений, представлений хвостовою кісточкою, ребер немає. Водяться поблизу води. Мають довгі задні кінцівки. Пересуваються стрибками. Між пальцями є плавальні перетинки. Живляться дрібними тваринами, що рухаються. Захоплюють їх липким язиком.

 №21

1. Рептилії. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування, різноманітність.

Рептилії (плазуни) — холоднокровні, переважно наземні хребетні тварини, розмноження і розвиток яких відбувається на суходолі (навіть у мешканців водойм). Це пов’язано з тим, що яйця плазунів, на відміну від риб і земноводних, оточують захисні яйцеві і зародкові оболонки.

Відомо близько 6 тис. сучасних видів плазунів (в Україні — 20), які поширені на всіх континентах, крім Антарктиди.

Унаслідок такого розташування кінцівок тіло торкається землі — «плазує», звідки й походить назва цієї групи тварин. Але в багатьох видів (у змій, деяких ящірок) кінцівки зникають або дуже зменшені. Пальці плазунів закінчуються кігтиками.

Шкіра звільнилася від функції дихання, тому верхні шари епідермісу (окрім водяних м’якотілих черепах) покриті роговими лусками або щитками, які перешкоджають випаровуванню води та проникненню мікроорганізмів під шкіру. Шкірні залози у плазунів відсутні, оскільки необхідність у змочуванні шкіри відпала. Випаровування вологи з поверхні тіла зменшилося, оскільки все тіло цих тварин покрите роговими лусками.

Зміна рогового покриву відбувається шляхом повного або часткового линяння, яке у багатьох видів відбувається кілька разів на рік.

Регенерація у плазунів виражена гірше, ніж у земноводних. Так, у ящірок спостерігають явище самокаліцтва (автотомії). Якщо схопити тварину за хвіст, то внаслідок сильного скорочення м’язів, один із хвостових хребців переламається й кінець хвоста відпаде. Цей рефлекс має захисне значення, бо дає змогу тварині втекти від хижака, який ухопив її за хвіст. Згодом утрачена частина хвоста відновлюється.

Плазуни — роздільностатеві тварини. Запліднення внутрішнє. Під час проходження по яйцепроводах запліднене яйце вкривається шкаралуповою та білковою яйцевими оболонками, які роблять можливим розвиток зародка поза водою.

Різноманітність рептилій

У світовій фауні налічується близько 6000 видів рептилій. Сучасні плазуни об’єднуються в чотири групи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Змії зачаровують своєю зовнішністю і поведінкою. З погляду еволюції, змії — досить молода група тварин. Ці плазуни не мають кінцівок, а внутрішні органи і щелепи у них змінилися. Зміїна отрута — одна з найбільш сильнодіючих у тваринному світі. Хребет складається з великої кількості хребців (до 450), грудна клітка відсутня, що забезпечує значну гнучкість тіла.

Черепахи здавна вважаються символом повільності і мудрості. Будова тварини настільки своєрідна й так відрізняється від будови інших плазунів, що їх неможливо сплутати.

Черепахи мають кістковий панцир, у якому міститься їхнє тіло. Туди в разі небезпеки можуть ховатися голова, шия, кінцівки та хвіст.

Крокодили майже не змінилися з доісторичних часів, коли вони населяли землю разом зі своїми близькими родичами — динозаврами.

У крокодила плоске видовжене тіло, вкрите роговою лускою, під якою є міцні кісткові пластини. Очі розміщені зверху на голові, ніздрі — високо на кінці видовженої морди. У крокодила довгий м’язистий хвіст, стиснутий з боків, короткі могутні ноги. Задні кінцівки — чотирипалі, на передніх — по п’ять пальців. Молоді крокодили мають інші пропорції тіла, ніж дорослі особини: довгі ноги, великі очі і невелику морду. Але вони вже є вправними мисливцями.

№22

1. Птахи. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування.

Усі види птахів мають укорочене обтічне тіло, укрите пір’яним покривом. Їхні передні кінцівки перетворилися на крила, а задні слугують для пересування по землі, гілках рослин або плавання у воді.

Теплокровність, здатність до польоту та досить високий рівень розвитку нервової системи визначили своєрідність цієї групи хребетних тварин.

Тіло птахів поділяють на ті самі відділи, що й тіло плазунів, але хвостовий відділ у них укорочений. Птахи мають більш-менш видовжену гнучку шию. Завдяки цьому вони можуть повертати голову на 180° і більше (наприклад, сови — на 270°). На голові розташовані очі, захищені трьома повіками (верхньою, нижньою та миготливою перетинкою), ніздрі та слухові отвори. Дзьоб складається з верхньої частини — наддзьобка та нижньої — піддзьобка. В основі дзьоба деяких видів птахів (наприклад, голубів) розташована м’яка шкірна складка — восковиця.

Форма дзьоба залежить від типу живлення птахів.

Передні кінцівки — крила, пристосовані до польоту. На них збереглися лише три пальці, вкриті шкірою. Птахи — двоногі тварини. Ноги здебільшого мають чотири пальці. Три з них спрямовані вперед, а один — назад.

— Яке значення має таке розташування пальців на ногах? Це дає змогу птахам хапатися за гілки та створює опору під час пересування по землі.

Але у птахів, здатних до швидкого бігу (наприклад, страусів), кількість пальців на ногах може зменшуватися до трьох і навіть двох (як-от, у африканського страуса).

Птахи, як і плазуни, мають суху шкіру, майже позбавлену залоз. Лише над основою хвоста в багатьох видів відкриваються протоки куприкової залози. Секретом цієї залози (жироподібною речовиною) птахи змащують за допомогою дзьоба пір’яний покрив, що робить його еластичним та водонепроникним. Шкіра птахів утворює різноманітні рогові похідні: це і вже відомі вам наддзьобок і піддзьобок, а також кігті на кінцях пальців та рогові лусочки, що вкривають нижню частину ніг. Похідним шкіри птахів є й різноманітне пір’я. Пір’я, як і луски на ногах, складається з рогоподібної речовини. Окремі пера складаються зі стрижня, від якого в обидва боки відходять численні тоненькі вирости — борідки. Сукупність борідок називається опахалом. Порожня частина стрижня, заглиблена у шкіру, не має борідок. Її називають колодочкою, або очином. Виділяють контурні та пухові пера.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№23

1. Різноманітність птахів.

           Всього в світі клас птахів налічує близько 8,5 тисяч видів, поширених практично по всій планеті, це біля 100 млрд. особин. На території України проживає близько 358 видів. Живуть на островах і айсбергах океанів, населяють пустелі, різні типи лісів, внутрішні водойми. Деякі гніздяться в горах на висоті до 6.5 км, а під час перельоту піднімаються на висоту 9 км.

           Птахи мають різні розміри, забарвлення, пір’я. Маса африканського страуса 90 кг. Маса яйця 1.5 кг, а найменші колібрі розміром з джмеля і маса яйця кілька мг.

Клас птахи поділяється на 3 надряди

1. Надряд безкілеві ( 4 ряди страуси, ківі, нанду, каузари).

2. Надряд пінгвіни - 1 ряд.

3. Надряд кілегруді ( 24 ряди ).

1. Ряд Горобцеподібні

Ряд Горобцеподібні охоплює більше 5000 видів птахів. Близько 63 % видів птахів, що населяють Землю, належить до цього ряду. Найбільше їх у лісах теплих і жарких широт.

Горобцеподібні — це птахи середньої й дрібної величини. Найбільший представник ряду — ворон має масу 1100—1600 г, а деякі нектарниці 3—4 г.

Зовні горобцеподібні птахи дуже різноманітні. Дзьоб у них різної форми, частіше більш-менш прямий, але буває й довгий вигнутий, іноді короткий масивний, іноді трикутний, сплющений зверху донизу, із широким розрізом рота.

2. Ряд Гусеподібні

Гусеподібні — великі й середньої величини птахи, рідше меншого розміру. Великий представник ряду — лебідь-шипун — досягає маси 13 кг, дрібний — чирок-свистунок — 200—300 г.

У зв’язку з водним способом життя тіло в гусеподібних щільне, валикоподібної форми, з подовженою, а іноді й дуже довгою шиєю, що полегшує добування їжі з-під води. Ноги чотирипалі, помірної довжини, трохи відставлені назад. Передні три пальці відносно довгі, з’єднані плавальною перетинкою, задній — короткий, знаходиться вище рівня передніх. Дзьоб зазвичай сплющений і широкий, покритий тонкою чутливою шкірочкою, що переходить на вершині у тверде рогове утовщення, так званий «нігтик».

3.Ряд Зозулі

Зозулі — птахи середніх розмірів. Найбільш дрібні види за величиною поступаються шпакам, найбільші мають розмір крука. Поширені зозулі по всій земній кулі, немає їх тільки в Антарктиці й Арктиці. Найбільше зозуль у жарких країнах. На острові Суматра, наприклад, відомо 25 видів зозуль.

4.Ряд Соколиноподібні

Ряд включає майже 290 видів птахів середнього й великого розміру: від кондора (загальна довжина 110—115 см, розмах крил понад 3 м, маса 10—12 кг) до сокола-крихти (загальна довжина 14—15 см, маса 35 г).

Для усіх видів хижих птахів є характерним міцний, загнутий гачком дзьоб, основа якого вкрита голою яскраво забарвленою (зазвичай у жовтий колір), часом нібито полакованою шкірою — восковицею, де відкриваються зовнішні отвори ніздрів. Ноги помірної довжини (крім довгоногого птаха-секретаря), але дуже сильні, із серпоподібно вигнутими гострими пазурами.

№24

1. Ссавці. Визначальні ознаки будови,   біологічні особливості, середовища існування.

Ссавці — найбільш високоорганізована група хребетних. У всіх системах органів вони мають прогресивні зміни. У сучасній фауні налічується 4–4,5 тис. видів. Характерне значне поширення по всій земній кулі: освоїли не тільки сушу, а й повітряне (кажани), і водне (кити, тюлені) середовища.

Тіло ссавців складається з голови, шиї, тулуба, хвоста і двох пар п’ятипалих кінцівок (у дельфіна кінцівки видозмінені); кінцівки розміщуються під тулубом; тіло ссавців укрите волосяним покривом, вони — теплокровні тварини тощо.

Зовнішній вигляд і розміри ссавців дуже різноманітні: від 4 см завдовжки при масі 1,2 г (карликова білозубка, або землерийка-крихітка) до 4,5 м завширшки при масі до 7,5 т у наземних ссавців (африканський слон), а у водяних — до 33 м довжини при масі до 150 т (синій кит). Будова окремих органів і систем відображає високу організацію ссавців у цілому.

Тіло ссавців поділяється на голову, шию, тулуб, хвіст (у деяких представників відсутній) і дві пари п’ятипалих кінцівок (у китоподібних атрофується задня пара ніг).

Покриви майже всіх ссавців представлені шкірою, укритою шерстю. Шкіра має складнішу будову, ніж в інших хребетних. Вона двошарова, досить товста і міцна. Зовнішній її шар — епідерміс, під ним розташовується власне шкіра (дерма), а під нею — шар підшкірної жирової клітковини.

Волосяний покрив оберігає тіло від зайвої втрати тепла та захищає його від пошкоджень.

Епідерміс шкіри утворює численні похідні — нігті (людина і примати), кігті (хижаки), копита (коні, корови, бегемоти), роги (носороги, олені), луски. Видозміною волосся є вібриси — «вуса» (у кішок), щетина (у свині) і голки (у їжака і дикобраза).

 

 

 

 

 

 

 

 

№25

1. Різноманітність ссавців.

До класу Ссавці або Звірі належать найорганізованіші хребетні тварини. Їх налічується 5 000 видів, в Україні понад 100 видів. 

Плацентарні - Це найбільша група серед сучасних ссавців, розповсюджена на усіх континентах, в найрізноманітніших екологічних умовах. В плацентарних досить добре розвинена плацента, дякуючи чому після завершення вагітності народжується дитинча, яке може самостійно смоктати молоко. Досить добре розвинений і головний мозок.

Ряд Комахоїдні. Комахоїдні - найдавніша група серед плацентарних ссавців. Скоріше за усе, такими були перші ссавці. Всі комахоїдні - це мілкі ссавці із примітивним мозком й погано диференційованими зубами. Видовжена морда. До комахоїдних відносяться землерийки, кроти, їжаки, білозубки, хохулі.

Ряд Рукокрилі. Представниками ряду Рукокрилі є єдині із ссавців, що мають здатність літати. Вони мешкають на всіх континентах, крім Антарктиди. Крила у них утворені шкірястими перетинками, котрі розміщені між пальцями їх передніх кінцівок, тулубом, а також задніми кінцівками та хвостом. Вони так само, як і птахи, у грудині мають кіль. Політ в рукокрилих стрімкий й маневрений.

Виявляється, чимало видів рукокрилих мають здатність до ехолокації. Видають ультразвуки, котрий, відбиваючись від перешкоди, знову повертаються і аналізуються корою їх головного мозку. Відповідно до часу повернення такого звукового сигналу рукокрилі можуть визначити відстань до перешкоди та її розміри. Саме тому у абсолютній темряві літають вони, не натикаючись на різні предмети, полюють в ночі, хоча зір в них досить слабкий.

Ряд Гризуни. Гризуни - де найбільш численний ряд ссавців, поширених в усіх частинах світу. В них досить своєрідний зубний апарат. Немає іклів, а різці (у них два зверху та два знизу) розвинені досить досить добре. В окремих видів різці позбавлені коренів, проростають й сточуються усе існування. Для усіх гризунів специфічна висока плодовитість. Гризуни отримали величезне значення у природі і грають важливу функцію для людини.

Ряд Зайцеподібні. У зайцеподібних зубна система зайців досить подібна на зуби гризунів: ікла відсутні, а різці досить добре розвинені. Щоправда їхня не чотири, а шість (в верхній щелепі чотири та у нижній два).

В зайців задні ноги в значні мірі довші за передні, із їх допомогою вони здатні рухаютися величезними стрибками, застосовуючи в момент приземлення то одну, а то іншу передню кінцівку. Дякуючи такій диспропорції зайці просто рухаються угору, а униз котра котяться сторчголов.

Ряд Хоботних. Представники даного ряду слони - це найбільші наземні тварини. Харчуються слони грубою рослинною їжею, котру поміщають в рот з допомогою особливого органа, тобто хобота. Хобот - видозмінені зрослі ніс та верхня губа. Також хоботом слони обмацують та обнюхують і беруть свою поживу. Верхні різці в слона перетворилися на величезні бивні, котрими слони зорюють грунт в пошуках їжі. Бивні проростають впродовж всього існування. Корінні зуби зношуються, а далі замінюються новими. Шкіра в слонів товста й майже позбавлена волосяного покриву. Свійські слони допомагали людям. Слони переносили тяжкі вантажі, корчували ліс, приймали участь в бойових діях. В сучасному світі є тільки два види - африканський і індійський слони.

Копитні ссавці. Копитні ссавці - достатньо великі рослиноїдні тварини, котрі пристосовані до достатньо швидкого пересування. Для збільшення своєї швидкості пересування потрібно, аби площа зіткнення стопи із грунтом являлась якомога меншою. Саме тому копитні тварини у процесі еволюції наче «стали навшпиньки», тобто вони спираються в момент ходьби і бігу на пальці. Дані пальці одягнені ніби роговим чохлом - копитом. В парнокопитних число усіх пальців парне, а в непарнокопитних - непарне.

Ряд Непарнокопитні. Ряд Непарнокопитні включає подібних досить добре відомих тварин, як родини Коні (вони спираються на один палець) та Носороги (спираються на три пальці). До коней відносяться зебри, осли та коні, із котрих в дикому стані збереглися лише коні Пржевальського. Люди одомашнили коня біля 4 тисяч років саме тому і відтоді коні служать вірою та правдою. Вони являлись джерелом молока, шкур, м'яса. Застосовували їх як своєрідний транспортний засіб. Сьогодні отримали сотні порід коней. В наш час розводять коней загалом для проведення занять кінним спортом й із естетичними цілями. Так породистий гарний скаковий кінь здатний коштувати більше мільйон доларів.

Ряд Парнокопитні. Ряд Парнокопитні - це у основному наземні тварини (крім бегемота), що мають здатність до швидкого бігу. Наприклад, дикий кабан, котрий мешкає у Україні, являється родоначальником домашньої свині. Тварина бегемот більшу частину свого часу проводить в воді. Шкіра його практично гола й не переносить висихання. В період розмноження ця із вигляду спокійна та повільна тварина може на палкі й криваві сутички.

Ряд Примати. Примати - досить різні організми. До даного ряду відноситься біля 190 видів. Однією із головних визначальних ознак приматів являється достатньо високий рівень розвитку їх нервової системи. Як відомо, очі направлені уперед, це забезпечує об'ємний їх зір.

№1 2. Особливості обміну речовин гетеротрофного організму. Живлення і  травлення. Різноманітність травних систем.                                                                                                            

Обмін речовин – сукупність процесів надходження речовин до організму, їхнє перетворення в ньому та виведення назовні продуктів обміну.

 Живлення – це процес надходження  в організм поживних речовин, необхідних для його нормальної життєдіяльності.

Тварини не можуть самостійно створювати органічні речовини з неорганічних, як рослини. Їм потрібні готові органічні молекули, які вони можуть потім видозмінювати і перетворювати на такі, що підходять їм. Такий тип живлення називають гетеротрофним.

Отримані органічні речовини тварина повинна розкласти на складові. Ці складові вона потім і використовує у своєму обміні речовин. Процес розкладання в організмі складних органічних речовин на більш прості називається травленням.

Для здійснення процесу травлення у тварин є спеціальна травна система. Її основне завдання — добути потрібну кількість необхідних речовин із їжі і перевести їх у потрібну організму форму.

Загальні принципи будови травної системи

У більшості тварин травна система на вигляд як трубка і складається з кількох частин.

♦   Ділянка прийому їжі (ротова порожнина).

♦   Ділянка проведення їжі (стравохід).

•   Ділянка травлення з кислим середовищем (шлунок).

•   Ділянка травлення з лужним середовищем (ділянка кишечника).

•   Ділянка всисання продуктів травлення (ділянка кишечника).

•   Ділянка накопичення неперетравлених залишків (ділянка кишечника).

Дві ділянки з різним середовищем потрібні тому, що різні органічні речовини потребують різного середовища для їхньої переробки організмом.

Різноманіття травних систем

Найбільше різноманіття у будові травних систем спостерігається на ділянці прийому їжі. Її будова значно залежить від способу живлення тварини. Це може бути фільтрування, проколювання з наступним всисанням (або тільки всисання) та поїдання їжі окремими шматочками за допомогою шелеп, зубів або дзьобу. Найбільше різноманіття ротових апаратів можна спостерігати в комах. Вони можуть мати гризучі, сисні, колючи-сисні, гризуче-лижучі чи лижучі ротові апарати. Велике значення для ссавців має диференціація зубів на різці, ікла і кутні зуби. Залежно від способу життя тварини її зубний набір має відповідну формулу, яка є видовою ознакою ссавця.

На інших ділянках у різних груп тварин також можуть бути суттєві розбіжності. Так, у кишковопорожнинних травна система на вигляд не як наскрізна трубка, а замкнений мішок. Тому неперетравлені залишки виводяться з організму через ротовий отвір.

 

№2 2. Дихання та газообмін у тварин. Органи дихання, їх різноманітність та функції.

Обмін киснем і вуглекислим газом між організмом  і середовищем називають ГАЗООБМІНОМ або ДИХАННЯМ. Органи ж, які спеціалізовані для обміну цими газами з зовнішнім середовищем утворюють ДИХАЛЬНУ СИСТЕМУ.

Газообмін - це дуже важливий і тривалий процес. Його ефективність та стійкість до несприятливих зовнішніх дій визначають у кінцевому рахунку виживання тварин.

1.    Основні  функції  дихання:

• Надходження  в  організм  із навколишнього  середовища  кисню;
• Використання  кисню  для  окислення  органічних  речовин;
• Виділення  з  організму  вуглекислого  газу;
• Регуляції  температури  тіла;
• Сприйняття  інформації  ( нюхові  рецептори);
• Утворення  звуків ( голосовий  апарат);

2. Типи  дихання  тварин:

• Шкірне  дихання – обмін  кисню  й вуглекислого газу  через  покриви  тіла  ( губки,  кишковопорожнинні,  черви,  амфібії та інші)
• Трахейне  дихання  - дихання,  яке  здійснюється за  участю  системи  поєднаних  трубочок -  трахей,  що  пронизують  усе  тіло (  комахи,  багатоніжки,  павукоподібні).
• Зяброве  дихання – дихання  за  допомогою спеціалізованих  водних  виростів із  густою  сіткою  кровоносних  судин – зябер ( ракоподібні, молюски, голкошкірі,  риби,  певні  види  амфібій).
• Легеневе  дихання – дихання  за допомогою внутрішніх  спеціалізованих  органів,  якими є легені ( наземні  хребетні- плазуни,  птахи, ссавці,  частина наземних  безхребетних (павуки,  скорпіони, легеневі  молюски)  і  деякі  водні  тварини ( дводишні  тварини).

Завдяки повітряним мішкам у птахів, повітря прокачується через легені як під час вдиху, так і під час видиху. При цьому кров також збагачується киснем і під час вдиху і під час видиху. Такий тип легеневого дихання у птахів отримав назву подвійного.

№3

3. Транспорт речовин  у тварин.   Незамкнена та замкнена кровоносні системи. Кров, її основні функції.

Функції  танспорттної  системи.

1).  Швидке  перенесення важливих або шкідливих  сполук із однієї  частини тіла в іншу  для  забезпечення  його життєдіяльності;

            2). Забезпечення  обміну  речовин  та енергії в  клітинах;

            3).  Терморегуляція

            4).  Захист організму;

      Загальна  будова  кровоносної  системи та  її  типи  у тварин.

1. Незамкнена  кровоносна  система  - це  система,  судини  якої  перериваються  щілиноподібними  просторами  порожнини (черевоногі  й  двостулкові  молюски,  членистоногі).
2. Замкнена кровоносна  система- кров  циркулює  по  неперервній  сітці  судин.  «Порівняльна  характеристика кровоносних систем  тварин»

Тварини	Характерні  особливості кровоносної  системи  тварин
Найпростіші	Відсутня, транспорт речовин в організмі здійснюється шляхом дифузії.
Кишковопорожнинні	Відсутня, транспорт речовин відбувається переважно шляхом дифузії (поліпи) або з допомогою розгалужень кишкової порожнини (медузи)
Плоскі черви	Відсутня, транспорт речовин відбувається шляхом дифузії, яка полегшується сплощеною формою тіла. Значна частина перенесення речовин здійснюється за допомогою розгалужень кишечника
Первиннопорожнинні черви	Відсутня. Транспорт речовин здійснюється рідиною первинної порожнини тіла, яка постійно рухається
Кільчасті черви	Кровоносна система замкнена . Кров складається з плазми і різноманітних клітин, може мати зелений, жовтуватий і червоний колір, містить дихальні пігменти. Серце відсутнє, рух крові зумовлений скороченнями великих судин
Молюски	Кровоносна система незамкнена і складається з серця, кровоносних судин. У більшості серце трикамерне (два передсердя і один шлуночок) і розташоване у навколосерцевій сумці.
Членистоногі	Кровоносна система незамкнена. На спинному боці тіла розташована пульсуюча судина – серце, яке скорочується декілька десятків і навіть сотен разів на хвилину, що зумовлює швидкий рух гемолімфи.
Риби	Кровоносна система замкнена. Серце двокамерне, містить лише венозну кров. Одне коло кровообігу. Об’єм крові – до 3% ваги тіла. Холоднокровні
Земноводні	Кровоносна система замкнена. Серце трикамерне. Два кола кровообігу. Об’єм крові – до 5% ваги тіла. До органів надходить змішана кров. Холоднокровні
Плазуни	Кровоносна система замкнена. Серце трикамерне з неповною перегородкою (у крокодилів – чотирикамерне). Два кола кровообігу. Об’єм крові – до 7% ваги тіла. Холоднокровні
Птахи	Кровоносна система замкнена. Серце чотирикамерне*. Два кола кровообігу. Об’єм крові – до 9% ваги тіла. Повне відділення артеріальної крові від венозної призвело до виникнення теплокровності
Ссавці	Кровоносна система замкнена. Серце чотирикамерне. Два кола кровообігу. Об’єм крові – до 9,5% ваги тіла. Артеріальна і венозна кров не змішується. Теплокровні (гомойотермні)

 

№4. 2. Виділення, його значення для організму. Форми  виділення у тварин. Органи виділення тварин.

У результаті обміну речовин у клітинах і тканинах тварини утворюються різні продукти розкладу, багато з яких є отруйними для організму. Для видалення їх з організму, а також для підтримання сталості хімічного складу внутрішнього середовища організму необхідна наявність спеціальних органів — органів виділення.

Виділення — це виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, надлишку води, солей, отрут, що утворилися в організмі або потрапили до нього з їжею.

Видільна система — це сукупність органів, що виводять з організму в навколишнє середовище надлишок води, кінцеві продукти обміну речовин, солі, отруйні речовини, які потрапили до організму або утворилися в ньому.

Органи виділення тварин. У тварин різних систематичних груп процеси виділення з організму продуктів обміну відбуваються по-різному.

Будова видільної системи тварин

Група тварин	Особливості будови видільної системи
Одноклітинні	Клітинна мембрана, скоротливі вакуолі
Кишковопорожнинні	Клітини ектодерми
Плоскі черви	Протонефридії
Кільчасті черви	Метанефридії
Ракоподібні	Зелені залози
Комахи, павукоподібні	Мальпігієві судини
Риби	Тулубова нирка — сечовід — сечовий міхур — сечовидільний канал
Земноводні	Тулубова нирка — сечовід — сечовий міхур — клоака
Плазуни	Тазова нирка — сечовід — сечовий міхур — клоака
Птахи	Тазова нирка — сечовід — клоака
Ссавці	Тазова нирка — сечовід — сечовий міхур — сечовидільний канал

У ссавців продукти обміну можуть виділятися через шкіру (потові, сальні, пахучі, молочні залози).

 

№5. 2.Опора і рух. Види скелету. Значення опорно-рухової системи

Функції опорно-рухової системи

Опорно-рухова система тварин забезпечує їм можливість рухатися. Крім того, вона виконує захисну функцію і бере участь у просторовому розміщенні внутрішніх органів тварин.

Загальні принципи будови опорно-рухової системи

Опорно-рухова система містить опорні і рухові елементи. Переважно рухові елементи у тварин представлені м’язами. Скорочуючись, м’язи змінюють положення у просторі тих елементів опорної системи, до яких вони прикріплені. Саме це і спричиняє рух тварини.

Крім того, м’язи можуть брати участь у роботі внутрішніх органів. Так, просування порції їжі травною системою забезпечують скорочення м’язів шлунку і кишечника.

Різноманіття опорно-рухових систем

Залежно від розташування і структури опорних елементів виділяють три основні типи скелету тварин.

Зовнішній скелет представлений твердим панциром (членистоногі), який вкриває все тіло тварини ззовні. Найчастіше основою цього панцира є речовина хітин. М’язи прикріплюються до цього скелету зсередини.

Внутрішній скелет представлений кістками (хребетні) і розташований всередині тіла тварини. В його основі лежить жива кісткова тканина, багата на сполуки Фосфору, що дозволяє йому рости без проблем.

Гідростатичний скелет представлений порожнинами, які заповнені рідиною під тиском (кільчаки). Ці порожнини і використовують як місце опори м’язи червів під час руху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№6 2. Два типи симетрії як відображення способу життя. Способи пересування тварин.

Симетрія в біології — це закономірне розташування однакових частин тіла або форм живого організму щодо центра або осі симетрії.

Радіальна симетрія — форма симетрії, при якій тіло збігається саме із собою при обертанні об’єкта навколо певної точки або прямої. Тобто якщо тварина буде обертатися навколо цієї осі на певний градус, то вона буде збігатися сама із собою. Наприклад: морська зірка, медуза, гідра.

Двобічна симетрія — це симетрія дзеркального відображення, при якій об’єкт має одну площину симетрії, щодо якої дві його половини дзеркально симетричні. У твариндвобічна симетрія проявляється у схожості або майже повній ідентичності лівої і правої половин тіла. Наприклад: риби, птахи, ссавці.

Способи пересування тварин

Більшість тварин здатні до пересування. Пересування, тобто здатність переміщуватися з одного місця на інше,— одна з найважливіших ознак переважної більшості тварин і відіграє величезну роль у їхньому житті.

Пересування сприяє активному відшукуванню їжі та її захопленню. Тваринам, здатним до швидкого пересування, легше захищатися від несприятливих умов існування, від різних ворогів. Крім того, завдяки переміщенню відбувається розселення виду, захоплення нових територій з дещо відмінними умовами життя.

Способи пересування тварин плавання, повзання, лазіння, ходіння,біг, стрибання, літання, планерування.

 

№7 2. Покриви тіла тварин, їх різноманітність та функції.

 Функції покривів

1) Захист від механічних, хімічних, фізичних пошкоджень тіла.

2) Захист від проникнення в тіло мікроорганізмів.

3) Пігменти шкіри захищають організм від шкідливого впливу ультрафіолетового випромінювання.

4) У риб і амфібій шкіра бере участь у диханні.

5) Рецептори. Є рецептори дотику, температурної чутливості, болю.

6) Видільна функція: виділення води, вуглекислого газу та інших речовин із потом.

 Різноманітність покривів

Тварини	Особливість покривів
1. Губки 2. Кишковопорожнинні	Два шари клітин: ■ зовнішній — ектодерма, ■ внутрішній — ентодерма
3. Плоскі черви	Шкірно-м’язовий мішок: сукупність епітелію та м’язів. У деяких у шкірі є залози, війки, джгутики
4. Круглі черви	Кутикула
5. Кільчасті черви	Шкірно-м’язовий мішок із залозами, кутикула
6. Членистоногі	Хітинова кутикула (зовнішній скелет). У ракоподібних покрив твердий за рахунок нерозчинених мінеральних солей
7. Молюски	Черепашка, мантія
8. Риби	Шкіра, луска є або відсутня
9. Амфібії	Шкіра з великою кількістю залоз
10. Плазуни	Суха шкіра, панцир у черепах
11. Птахи	Шкіра з пір’ям
12. Ссавці	Шкіра з волоссям — хутром

Будова шкіри ссавців

1) Епідерміс — багатошаровий плоский епітелій.

2) Власне шкіра (дерма) — еластичний багатоклітинний шар, який має кровоносні судини, потові й жирові залози, рецептори, волосяні цибулини.

3) Підшкірно-жировий багатоклітинний шар. Він сприяє збереженню тепла. У деяких тварин цей шар дуже міцний (китоподібні, ластоногі). У верблюдів, овець жир накопичується в курдюку та є джерелом ендогенної води.

 Похідні шкіри

У плазунів  утворюються луски. З кератину утворюються нігті, кігті, шкірні мозолі, дзьоб, копита, роги, пір’я, волосся.

 

№8 2. Захист. Пристосування для активного захисту і нападу.

1. Пристосування для захисту

Тварини	Пристосування
1. Губки	Твердий скелет із голками
2. Кишковопорожнинні	Жалкі клітини (капсули з отрутою)
3. Молюски	Черепашки, чорнильний мішок у восьминогів
4. Членистоногі: 1) Ракоподібні. 2) Павукоподібні. 3) Комахи	Твердий панцир із шипами, клешні. Отруйні залози. Отруйні залози й застережливе забарвлення. Мімікрія — забарвлення й форма тіла у нешкідливих тварин, що подібні до їхніх отруйних побратимів. Захисне забарвлення. Маскування — форма тіла й забарвлення роблять комах схожими на листя, гілки, сучки, колючки
5. Риби	Черевце світле, спина темна. Камбала може приймати забарвлення дна
6. Земноводні	Захисний колір шкіри, отруйні залози шкіри, плямиста шкіра
7. Плазуни	Панцир черепах. Хамелеони швидко змінюють свій колір під колір середовища. Отруйні залози змій
8. Птахи	Самиці птахів у відкритих гніздах, які висиджують яйця, майже зливаються з фоном місцевості. Яйця таких птахів теж забарвлені в колір довкілля
9. Ссавці	Заєць змінює колір хутра влітку та взимку. У ссавців пустель, саван і степів колір шкіри нагадує колір ґрунту. Також хутро має чергування світлих і темних смуг або плям. Їжаки мають вирости — гострі голки. Копитні мають роги й міцні копита (захист задніми кінцівками)

2. Пристосування для нападу

1) Міцні зуби (акули, ссавці — хижаки);

2) отруйні зуби змій;

3) отруйні залози комах;

 

№9 2. Нервова система, її значення і розвиток у різних тварин. Подразливість як загальна властивість тварин.

Нервова система забезпечує реакції організму на дії зовнішніх факторів, координує роботу різних органів і систем організму. Саме нервова система об’єднує організм тварини в єдину структуру і керує його діями.

Загальні принципи будови нервової системи

Складається з нервів і нервових вузлів.

Різноманіття нервових систем

Центральна нервова система кільчаків складається з нервових вузлів, розташованих над глоткою, і пари поздовжніх нервових стовбурів, що утворюють черевний нервовий ланцюжок. Це нервова система ланцюжкового типу. Така сама нервова система є і у членистоногих.

Нервова система молюсків складається з навкологлоткового кільця і чотирьох поздовжніх нервових стовбурів. У вищих молюсків формується кілька пар гангліїв, які утворюють нервову систему розкидано-вузлового типу.

Центральна нервова система хребетних представлена нервовою трубкою, внутрішня порожнина якої називається невроцелем. Це нервова система трубчастого типу.

У мозку хребетних тварин виділяють такі основні відділи: передній мозок, середній мозок, проміжний мозок, мозочок, довгастий мозок. Ступінь їхнього розвитку залежить від умов існування тварин. Так, у риб і птахів, які активно переміщуються у тривимірному просторі (у воді чи повітрі) добре розвинений мозочок, який відповідає за рухи тіла.

Значного розвитку у ссавців набуває кора півкуль переднього мозку. Саме вона відповідає за складну поведінку ссавців і розумову діяльність людини.

 

№10 2. Органи чуття їх значення.

Безхребетні тварини.

Що таке подразливість?

Подразливість — це здатність живих організмів реагувати на різні впливи відповідними змінами .

Органи чуття: зір (реагує на світло), слух (реагує на звук), нюх (реагує на запах речовин, хімічне чуття), смак (реагує на поживні речовини, хімічне чуття), дотик (реагує на фізичний вплив), рівноваги (дозволяє зберігати положення). Органи чуття з віддаленим сприйняттям (зір, слух, нюх), органи чуття з контактним сприйняттям (смак, дотик, рівноваги). 

 

Кишковопорожнинні медузи	Органи рівноваги – статоцист. Орган зору – вічка, що реагують на світло, розміщені біля основ щупалець
Малощетинкові кільчасті черви (дощовий черв'як)	Органів чуття нема, є рецептори на шкірі
Двостулкові молюски (мідії, устриці, беззубка)	Орган рівноваги у нозі.
Черевоногі (слимаки, слизні, рипана)	Орган зору – пара очей. Органи дотику – щупальця на голові. орган зору – пара очей
Головоногі молюски (восьминоги, кальмари, каракатиці)	Орган зору - добре розвинуті пара очей. Органи дотику на щупальцях
Ракоподібні (раки, краби, креветки)	Органи нюху - пара коротких вусиків з чутливими щетинками на голові перед ротовим отвором. Органи дотику – пара довгих  вусиків на голові перед ротовим отвором. Органи зору - пара складних фасеткових очей.
Павукоподібні	Орган зору – прості очі. Органи дотику для орієнтації - на тілі й кінцівках численні дотикові волоски.
Комахи	Органи зору - очі (бувають двох типів — фасеткові і прості). Органи дотику – чутливі волосини на покривах. Органи смаку – щупики (вирости на щелепах), органи нюху – вусики

Хребетні тварини.

Риби		Орган зору – пара простих очей. Орган слуху – внутрішнє вухо. Орган рівноваги - півколові канали у внутрішньому вусі. Орган нюху – пара міхурів в передній частині голови, які назовні відкриваються ніздрями. Орган смаку – смакові бруньки у роті. Бічна лінія - ряд отворів на тілі пов'язані з каналом під шкірою, у якому є чутливі клітини реагування на коливання води
Амфібії (земноводні)		У пуголовків жаб є бічна лінія. Органи зору – пара очей, захищена трьома повіками від пересихання.Орган смаку – смакові бруньки, що містяться на язику та ротовій порожнині. Органи дотику – рецептори шкіри.
Рептилії (плазуни)		Органи зору – пара очей, захищена трьома повіками від пересихання. Орган слуху – вухо. Орган смаку – смакові бруньки, що містяться на язику та ротовій порожнині. Органи дотику – довгий язик, рецептори шкіри.
Птахи		Серед органів чуття птахів найкраще розвинені органи зору, слуху та рівноваги. Органи зору – пара очей, захищена трьома повіками від пересихання. Орган слуху – вухо
Ссавці		Органи зору – пара очей, захищена трьома повіками від пересихання. Орган слуху – вухо. Багато дрібних ссавців, кажани, китоподібні чують ультразвук. Орган смаку – смакові бруньки, що містяться на язику та ротовій порожнині. Органи дотику – вібриси (довгі й жорсткі волосини – вуса біля носа і очей), рецептори шкіри.

Конец формы 

№11 2. Розмноження та його значення. Форми розмноження тварин

Здатність організмів до відтворення собі подібних – це розмноження. Завдяки розмноженню забезпечуються неперервність і спадковість життя: батьки передають нащадкам у спадок свої ознаки. Основні форми розмноження у тварин - нестатеве та статеве.

Нестатеве розмноження найбільш поширене в одноклітинних організмів. Пригадайте, амеба протей розмножується поділом клітини навпіл.

Поширеним способом вегетативного розмноження тварин є брунькування, під час якого від материнського організму відокремлюється один або кілька багатоклітинних утворів - бруньок, що згодом розвиваються в самостійні організми

Трапляється й інший спосіб вегетативного розмноження - фрагментація. Наприклад, від тіла може відокремитися один або кілька фрагментів, з яких потім відновлюються цілісні організми. Так, морська зірка в разі нападу хижака відкидає один зі своїх променів. З нього потім відновлюється цілісний організм.

Вегетативне розмноження притаманне тим тваринам, у яких добре виражена здатність до регенерації. Регенерація - процес відновлення організмом втрачених або ушкоджених частин, а також відтворення цілісного організму з певної його частини.  

Статеве розмноження у багатоклітинних тварин - це поєднання спадкового матеріалу двох різних статевих клітин (або гамет): чоловічої та жіночої. Чоловічі гамети називають сперматозоїдами, або сперміями, а жіночі -яйцеклітинами.

У багатоклітинних тварин яйцеклітина більша за сперматозоїд і нерухома, оскільки має запас поживних речовин, необхідних для розвитку зародка. Сперматозоїди значно менші за яйцеклітини, у них немає запасу поживних речовин. У більшості тварин сперматозоїди мають джгутики і здатні до активного руху.

Серед багатоклітинних тварин трапляються види, у яких розвиток чоловічих і жіночих статевих залоз можливий в одній особині. Таких тварин називають гермафродитами (двостулкові молюски).

Запліднення - це процес злиття чоловічої і жіночої статевих клітин з утворенням заплідненої яйцеклітини (зиготи), з якої розвивається новий організм.

Запліднення у тварин може бути зовнішнім і внутрішнім. За зовнішнього запліднення жіноча й чоловіча статеві клітини зливаються поза органами статевої системи самки або гермафродитного організму. Такий тип запліднення найчастіше характерний для мешканців водойм (багато-щетинкові черви, двостулкові молюски, річкові раки, більшість кісткових риб та амфібій, а також деяких наземних тварин (наприклад, дощових черв’яків).

Внутрішнє запліднення відбувається в органах статевої системи самки. Такий тип запліднення притаманний більшості наземних тварин (черевоногі молюски, комахи, рептилії, птахи, ссавці), а також деяким мешканцям водойм (наприклад, хрящовим рибам).

 

 

 

№12 2. Розвиток зародка. Індивідуальний розвиток.

Індивідуальний розвиток, або онтогенез  - це розвиток особини від зародження до завер­шення життя (смерті або поділу). У різних груп організмів онтогенез має свої особливості та тривалість, які, зокрема, залежать від способу розмно­ження. Так, одна особина річкової щуки прожила понад 300 років; деякі види черепах живуть до 150 років; риба білуга та нільський крокодил - до 100.

В онтогенезі виділяють зародковий (ембріональний) і післязародковий (постембріональний) періоди. Ембріональний період - час, коли нова істота зароджується та розвивається всередині материнського організму або яйця. Зародковий період складається з трьох етапів: ділення яйця, відокремлення зародкових листків і формування окремих органів — органогенезу. Він завершується народженням (виходом з оболонок яйця, проростанням). Постембріональний період супроводжується збільшенням розмірів (ростом), він триває від моменту народження і до смерті особини. Під час онтогенезу відувається й розвиток організмів - вони змінюються якісно.

№13  2. Післязародковий розвиток тварин.

Післязародковий (постембріональний) розвиток - це період, який триває від народження або виходу із оболонок, що вкривають зародок, до настання здатності до розмноження. У цей період відбуваються ріст організму і диференціювання деяких органів (наприклад, статевих залоз).

Початковий етап післязародкового розвитку може протікати у тварин або за типом прямого розвитку, або за типом метаморфозу — непрямого розвитку.

Прямий розвиток проходить без стадій личинки, шляхом поступового переходу тварини, що вийшла з яєчних оболонок, у дорослу форму. Серед безхребетних він спостерігається у гребінців, малощетинкових червів, п’явок, деяких комах; серед хребетних — у більшості риб, плазунів, птахів і ссавців.

Ряд особливостей має властивий плацентарним ссавцям і людині внутрішньоутробний розвиток, при якому формування зародка, а потім плоду відбувається всередині материнського організму.

Для розвитку з метаморфозом характерна наявність однієї або декількох личинкових стадій. Личинки ведуть вільний спосіб життя, самостійно харчуються й мають спеціальні пристосування, так звані личинкові органи (наприклад, зябра личинок бабок; жовтковий мішок мальків риб; зябра, хвіст, органи прилипання пуголовків), що мають велике значення на даному етапі онтогенезу, але відсутні у дорослих форм.

Між прямим і непрямим розвитком є ряд переходів (наприклад, розвиток прямокрилих, клопів, тарганів).

Інтенсивність розвитку й росту організмів залежить також від живлення, температури, вологості, освітлення й багатьох інших факторів середовища.

№14 2. Типи після зародкового розвитку.

Післязародковий (постембріональний) розвиток - це період, який триває від народження або виходу із оболонок, що вкривають зародок, до настання здатності до розмноження.

Післязародковий розвиток тварин може бути прямим або непрямим. За прямого розвитку щойно народжена тварина загалом нагадує дорослу.

Прямий розвиток проходить без стадій личинки, шляхом поступового переходу тварини у дорослу форму. Серед безхребетних він спостерігається у гребінців, малощетинкових червів, п’явок, деяких комах; серед хребетних — у більшості риб, плазунів, птахів і ссавців.

Ряд особливостей має властивий плацентарним ссавцям і людині внутрішньоутробний розвиток, при якому формування зародка, а потім плоду відбувається всередині материнського організму.

Для розвитку з метаморфозом характерна наявність однієї або декількох личинкових стадій. Личинки ведуть вільний спосіб життя, самостійно харчуються й мають спеціальні пристосування, так звані личинкові органи (наприклад, зябра личинок бабок; жовтковий мішок мальків риб; зябра, хвіст, органи прилипання пуголовків), що мають велике значення на даному етапі онтогенезу, але відсутні у дорослих форм.

 

№15 2. Різноманітність тварин свого краю.

Тваринний світ Полтавської області — чисельний і різноманітний. Зустрічаються понад 400 видів хребетних тварин. Серед них близько 40-50 видів риб, 10 видів амфібій, 11 видів плазунів, понад 300 видів птахів (включаючи 150 видів, що гніздяться на території області, а також перелітних і зимуючих), 66 видів ссавців.

Сучасна фауна Полтавщини характеризується переважанням лісостепових тварин - грак, сіра ворона, сорока, зеленяк, щиглик, коноплянка, вівсянка звичайна, щеврик лісовий, , одуд, сова вухата, лелека білий, які є типовими мешканцями Лісостепу.

17 видів тварин, які трапляються на території області, занесені до Червоного Європейського списку (наприклад, видра річкова, орлан-білохвіст, орел-могильник, деркач, вовк), 103 види — до «Червоної книги України». До останніх належать, зокрема, такі види

•                               ссавців (вечірниця велетенська та мала, рясоніжка мала, нічниця ставкова, перегузня звичайна, тхір степовий, борсук, горностай, тушкан великий («земляний заєць»))
•                               птахів (балабан, дрохва, журавель сірий, змієїд, лелека чорний, орел-могильник, орел-карлик, орлан-білохвіст, пугач, скопа, кулик-ходуличник, кулик-сорока, шуліка рудий, чапля жовта)
•                               плазунів (гадюка степова, мідянка)
•                               понад 30 видів комах (сатурнії, парусники, ведмедиці, бражники, жук-олень тощо).

Із видів ссавців в широколистяних лісах поширені гризуни (нориця руда («полівка лісова»), вивірка лісова), комахоїдні (мідиця, їжак білочеревий, кріт європейський, борсук, куна лісова), хижаки (вовк, лисиця руда, єнот уссурійський), парнопалі (лось, сарна, свиня дика).

Звичайними мешканцями степу  є заєць і лисиця. На степових схилах південних районів області зрідка зустрічаються тхір степовий та гадюка степова.

По берегах усіх водоймищ численна озерна жаба, звичайний та водяний вуж. Найбагатшою тут є фауна птахів.

№16 2. Територіальна поведінка тварин.

Для позначення індивідуальної території ссавці використовують запахи, які вони залишають на поверхні ґрунту або на рослинах, а також видаючи певні звуки. На тілі тварини є спеціальні залози, що виробляють феромони, які потрапляють в повітря і перебувають в ньому якийсь час. Цей запах уловлюють представники того ж виду і аналізують його, отримуючи чітку інформацію про того, хто є власником цієї ділянки і коли господар востаннє був на цьому місці. Для того, щоб запах тримався довше, багато ссавців залишають на межі території своєрідний „коктейль" із запахів - вони змішують сечу, калові маси і феромони. Найчастіше хижаки і гризуни, що володіють індивідуальною територією, мітять її межі каловими масами і сечею Підчас парування самці змагаються за кращу територію.

   Індивідуальна територія ссавців займає площу від декількох десятків до декількох сотень квадратних кілометрів. Зазвичай її розміри залежать від того, скільки їжі на ній знаходиться. Чим більше їжі, тим менше територія, що її займають тварини. Деякі ссавці змушені увесь час подорожувати. 

Більшість ссавців живе на індивідуальних територіях. Свої ділянки різні види ссавців використовують в різних цілях. Для багатьох важливою умовою є кількість корму, що знаходиться на даній ділянці.   Індивідуальна територія самця також має дуже важливе значення в період спаровування. Самки вибирають тих партнерів, на ділянках яких є більше поживи. Території деяких тварин можуть збільшуватися або ж зменшуватися в залежності від пори року. Так, наприклад, зграї вовків, що живуть у північних регіонах, здійснюють сезонні міграції, слідуючи за вівцебиками. 

ОХОРОНА ТЕРИТОРІЇ.   На одній великій території проживає багато видів тварин. Представники одного виду захищають свої ділянки тільки від подібних до себе. За розмірами тварин, яка з них - самка чи самець - є більшою, можна визначити, кому належить дана територія. Найчастіше більшими бувають самці, отож вони й захищають свої володіння. 

 Суспільні тварини також всі гуртом живуть на індивідуальній ділянці. Відмінність полягає лише в тому, що всі вони разом - володарі однієї спільної території.  

№17. 2.Поведінка тварин у природі та методи її вивчення.

Поведінка – це пристосувальні дії тварини у відповідь на різноманітні зміни умов внутрішнього та зовнішнього середовища. В основі формування поведінки лежить подразливість.

Вивчає поведінку тварин у природних умовах наука етологія.

Основними методами етології є спостереження, опис та порівняння поведінкових реакцій тварин в природі.

Найпоширенішим методом дослідження різних форм поведінки тварин є спостереження. Спостереження проводяться у природних середовищах існування тварин. Тому дослідникам доводиться тривалий час жити у важких умовах дикої природи. У сніг і в дощ, у холод і в спеку, ризикувати своїм життям заради науки.

Сьогодні для спостережень у природі широко застосовуються різні технічні пристосування: встановлення відеокамер, GPS передавачі, мікрочипи. Це дозволяє зовсім усунути присутність людини і спостерігати за тваринами в їх природному середовищі.

У разі необхідності, крім спостережень може використовуватись польовий чи лабораторний експеримент, під час якого змінюються певні умови існування тварин. Такі експерименти проводять для з'ясування інстинктів або формування рефлексів у тварин.

№18 2. Стратегії поведінки тварин.

Будь-яка поведінка кота і коника, коня,і рака, завжди спрямована на досягнення твариною певної мети. Найчастіше ця мета пов'язана із задоволенням фізіологічних потреб - потреби в їжі, у безпеці, у комфорті тощо. У залежності від мети поведінки, виокремлюють виділити декілька стратегій поведінки.

Харчова поведінка. Усі поведінкові акти, що спрямовані на пошук їжі, намагання снодювати здобич, вибір здобичі об'єднують в харчову поведінку. Полювання - теж одна з форм харчової поведінки. Одні хижаки, наприклад, богомоли, очікують здобич у засаді, інші, павуки, будують пастки.

Репродуктивна поведінка. Сукупність поведінкових актів, які мають на меті пошук статевого партнера та успішне розмноження називають репродуктивною поведінкою.

У амфібій досить складні шлюбні ритуали. Весною у самців жаб, що прокинулися після зимівлі, важливе завдання - знайти мілку водойму, що добре прогрівається сонцем, і гучним кваканням закликати до неї самок. У кутках ротового отвору самців у цей час розвиваються спеціальні пристосування – резонатори

Батьківська поведінка. Поведінку тварин, що пов'язана з виведенням потомства, називають батьківською поведінкою.

Насиджування яєць птахами самкою чи самцем, або двома разом, є типовим прикладом батьківської поведінки. Після вилуплення пташенят починається стадія вигодовування. За характером турботи про потомство птахів ділять на дві групи - гніздові та виводкові.

Захисна поведінка. Протягом усього життя тваринам багатьох видів загрожують хижаки. Як наслідок в поведінці майже всіх видів тварин є хитрощі, що зменшують вірогідність бути з'їденими Найпростіша стратегії такої поведінки - це зачаювання і втеча. Однією з форм захисної поведінки є стратегія «кращий захист - це напад».

Комфортна поведінка спрямована на догляд за власним тілом, підтримання його чистоти. Кожен з нас бачив, як звичайна хатня муха чистить лапками голову, крила, як обтрушується собака, виходячи з води, як кішка вмивається і вилизує і своїх новонароджених дітей. Увесь комплекс дій, спрямованих на догляд за хутром, включаючи також доторки різних особин при спілкуванні, у ссавців називається грумінгом.

Дослідницька поведінка. Окрім поведінки, що безпосередньо пов'язана з задоволенням фізіологічних потреб, у тварин спостерігається цікавість до навколишнього середовища, не пов'язана з пошуком їжі чи статевого партнеру.
Систематично досліджуючи свою ділянку, тварина одержує інформацію про місцезнаходження харчових ресурсів, потенційних шлюбних партнерів, схованок від хижаків, і така інформація може стати в нагоді і врятувати життя в критичний момент.

№19. 2. Інстинкт.  Біологічне значення інстинкту і научіння.

ІНСТИНКТ - це сукупність вроджених складних специфічних для виду поведінкових реакцій, що виникає як відповідь на певну біологічну потребу і має важливе значення для виживання окремих особин та виду в цілому.

Інстинктивна поведінка не відбувається сама по собі. Насамперед має виникнути відповідна біологічна потреба (мотивація). Провідними біологічними потребами тварин є ті, що необхідні для життя. Це потреба в їжі, у воді, безпеці, температурна та статева потреби тощо, вони й будуть мотиваційними сигналами. Інстинкти тварин дуже різноманітні, і є основою поведінки практично всіх тварин. Залежно від потреб та стратегій поведінки усі тваринні інстинкти можна поєднати в три групи: індивідуальні, репродуктивні та соціальні.

Індивідуальні інстинкти спрямовані на виживання особин, і їх здійснення не вимагає участі інших особин. Такими інстинктами є харчові, питні, захисні, регуляції сну й бадьорості, терморегуляції, дослідницькі, ігрові, інстинкти будівництва житла тощо.

Репродуктивні інстинкти спрямовані на розмноження й у більшості випадків пов’язані з особинами чоловічої та жіночої статі. До них відносять статеві, батьківські, материнські, гніздові інстинкти птахів, територіальні інстинкти тощо.

Соціальні інстинкти спрямовані на виживання групи та досягнення пристосувального результату сумісними зусиллями багатьох особин. Такими інстинктами є інстинкти їєрархії в групі, інстинкти міграцій та перельотів, інстинкти орієнтування в групі тощо.

Завдяки інстинктам тварини настільки добре й тонко пристосовуються до різних зовнішніх впливів, що в людини складається враження, що ці поведінкові прояви є розумними. Однак це не відповідає дійсності. Ці вроджені поведінкові акти здійснюються за спадковою програмою, автоматично, без усвідомлення кінцевого результату. Так, інстинкт вигодовування пташенят у багатьох птахів спрацьовує навіть у тих випадках, коли вони вигодовують зозуленят, які не схожі на їхніх дітей і не продовжать їхній рід.

 

№20 2. Структура поведінкового акту тварин.

Поведінка тварини залежить від подразників та її внутрішніх потреб.

Поведінковий акт – одиниця поведінки тварин, тобто одна цілеспрямована завершена дія, метою якої є досягти бажаного або позбутися небажаного результату. 

Проста схема поведінкового акту: пошукова поведінка - специфічний подразник - завершальний акт.

Поведінковий акт має першу фазу – пошукову, тобто починається пошуковою поведінкою. 

Хижак шукає здобич для харчування; в сезон розмноження самці шпаків вибирають та охороняють місце для гнізда й співають, сигналізуючи іншим самцям про зайняте місце; самка шпака шукає співаючого самця  біля майбутнього гнізда; олені влаштовують турнірні бої для пошуку самки;

Специфічний стимул – певні ключові подразники, на які тварини  відповідають вродженими поведінковими діями. 

Звуки (квакання жаб, спів птахів), запах (леткі сполуки комах, собак, нічних метеликів), дотик, колір (червоний піддзьобок чайки, рожеве забарвлення самця рибки гірчака, забарвлення оперення райського птаха, самця крижня, денного метелика синявця аргуса), зображення (малюнки на крилах метеликів, форма квітів для нектарників), рухи (демонстраційні пози).

Остання фаза називається завершальним актом, він однаковий у всіх  представників виду – інстинкти в чистому вигляді (споживання їжі, парування з самкою, кішка випускає сечу й закопує ямку, щоб не залишати після себе специфічного запаху).

Ієрархія пошукової поведінки – це послідовність кількох етапів пошукової поведінки, яка закінчується завершальним актом. Наприклад, навесні в самців риби колючки триголкової починається пошукова поведінка - вибір території для гнізда.

№21 2. Суспільна поведінка тварин.

Суспільна (соціальна) поведінка включає всі типи взаємодій тварин в угрупованнях. 

Поведінка тварин у групах ґрунтується на взаємодії двох чинників:

1) суспільного інстинкту, який спонукає їх об'єднуватися з родичами й підтримувати з ними постійні контакти;

2) внутрішньовидової агресивності, яка дає змогу встановити й підтримувати певний порядок у співтоваристві.

У поодиноких тварин, на відміну від суспільних, контакти між особинами підтримуються виключно в шлюбний період, а в деяких - ще в період турботи про потомство (білка, уссурійський тигр, зозуля звичайна, заєць сірий).

Суспільним тваринам притаманна взаємодія суспільного інстинкту (спонукає їх об'єднуватися з родичами й підтримувати з ними постійні контакти) та внутрішньовидової агресивності (дає змогу встановлювати й підтримувати певний порядок в угрупованнях).

Суспільні тварини утворюють постійні групи (бджоли, деякі оси, терміти, мурахи, бобри, вовки, гієни, дельфіни, косяки риб, групи орангутангів самки зі своїми дитинчатами тощо). 

Утворюють анонімні угруповання такі тварини: табун жирафів, стадо корів, колонії сірих пацюків, косяки риб.

Лідера в угрупованнях виділяють за будовою (сильні та здорові вожаки у зграї вовків), зовнішнім виглядом (бджола-матка), здібністю до певного виду діяльності в рольовій ієрархії (бобри в хатинці). 

Ієрархія дає змогу уникати постійних конфліктів у угрупованні, ресурси розподіляються так, що спочатку забезпечуються найбільш життєздатні особини.

 

№22 2. Поняття про популяцію, екосистему та чинники середовища.  Ланцюги живлення і потік енергії.

Екосистеми - сукупність взаємопов'язаних популяцій організмів, які взаємодіють між собою та з умовами середовища життя. Сукупність усіх екосистем нашої планети має назву біосфера.

Адаптації - різноманітні пристосування організмів до умов середовища життя

Популяція - сукупність особин одного виду, яка досить тривалий час існує більш або менш відокремлено від інших подібних угруповань. Кожний вид організмів може мешкати лише там, де для нього є необхідні умови існування. 

Середовище життя - це сукупність умов, у яких мешкають організми різних видів і з якими вони безпосередньо взаємодіють. На нашій планеті є чотири основні середовища життя: водне, ґрунт, наземно-повітряне та організми живих істот. 

Екологічні чинники - це всі умови навколишнього середовища, які впливають на окремі організми та їхні угруповання. 

Від природи та особливостей дії на організми екологічні чинники поділяють на 

• абіотичні – чинники неживої природи - це температура, вологість, освітленість, газовий склад повітря, сольовий склад води тощо;

• біотичні - чинники живої природи – це різні форми взаємодій між особинами як одного виду, так і різних видів;

• антропогенні чинники - це різні форми господарської діяльності людини, які змінюють стан середовища життя різних видів живих істот і самої людини зокрема.

Ланцюги живлення виникають унаслідок харчових зв'язків між організмами різних видів. 

Зелені рослини – це основа кожного ланцюга живлення, автотрофні організми є виробниками органічних речовин з неорганічних, або продуцентами  Рослиноїдні, всеїдні та хижі тварини є споживачами готових органічних речовин, або консументами  Організми, які розкладають рештки інших організмів, завершують ланцюг живлення, їх називають редуцентами (від лат. редуктіо - відновлювати).

Потік енергії в ланцюзі живлення. 

Під час переходу з нижчого трофічного рівня на вищий майже 90 % енергії тварини використовують для забезпечення належного функціонування власного організму, а запасають приблизно 10 %. Тому кількість можливих ланок ланцюга живлення обмежена і зазвичай не перевищує чотирьох-п'яти.

 

№23 2. Взаємозв’язок анцюги живлення та потік енергії.організми.х рибз зовнішнього середовища1111111111111111111111111111111111111111111111111111111 компонентів екосистеми. Співіснування організмів в угрупованнях.

Кожен вид тварин постійно взаємодіє з особинами свого (внутрішньовидові зв'язки) чи інших (міжвидові зв'язки) видів. 

Внутрішньовидове співіснування
Конкуренція	Конкуренція за харчові ресурси, територію, партнера, найгостріша внутрішньовидова конкуренція та міжвидова конкуренція близьких видів
Кооперація	Родини бобрів, сім'ї бджіл, мурах, термітів, косяки риб, полювання вовчої зграї, оборонне поводження вівцебиків
Міжвидове співіснування позитивне
Коменсалізм – однобічне використання без шкоди для хазяїна (діяльність одного дає корм, житло, засіб переміщення коменсалу)	Кит служить транспортним засобом  для риби-причепи; дерево – домівка для лишайника; гнізда птахів – домівка для кліщів;
Симбіоз– взаємовигідне співіснування організмів	бульбочкові бактерії на коренях бульби; мікориза шапинкового гриба і дерева; лишайник – симбіоз гриба та водорості; рак-самітник та корал актинія; бактерії в кишечнику корів;
Кооперація – взаємовигідні дії організмів	повідомлення про небезпеку
Міжвидове співіснування негативне
Хижацтво – однобічне використання, що веде до загибелі об'єкта живлення	заєць – жертва для вовка, козуля – жертва для лева
Конкуренція – боротьба організмів за їжу, житло тощо	заєць і хом'як, окунь і карась,  корова і бик, пантера і ягуар
Паразитизм – однобічне використання із заподіянням шкоди організму хазяїна	Внутрішній: котячий сисун і риба, печінковий сисун і корова, ціп'як свинячий і дика свиня, омела і дерево; зовнішній: воша і хутро ссавця, блоха і хутро ссавця

 

№24 2.Вплив людини та її діяльності на організми. Екологічна етика.

У процесі господарської діяльності людина вирубує ліси; осушує водойми; розорює під рілля цілинні ділянки степів; викиди промислових підприємств забруднюють атмосферу; виникають лісові пожежі; забруднюються водойми сміттям; має місце браконьєрський вилов риби чи полювання; збіднюються ґрунти; затоплюються великі території суші. Така діяльність веде до зміни екосистем, тому велика кількість видів рослин і тварин узагалі перестала існувати, а тисячі видів перебувають під загрозою зникнення внаслідок.

Екологічна етика - галузь знань, предметом якої є моральні та духовні аспект ставлення людини до живої і неживої природи. 

Завдання екологічної етики розробляти й впроваджувати у свідомість людей необхідність моральних взаємовідносин з об'єктами навколишнього природного середовища; розцінювати збитки, завдані природі; збереження максимальної кількості видів організмів і ділянок дикої природи; зробити людей готовими до обмеження власних прав та не завжди отримання безпосередньої користі для свого господарства.

 

 

№25 2. Основи охорони природи. Природоохоронні території. Червона книга України.

Україна вирізняється з-поміж інших країн Європи різноманітністю природних умов і біологічних ресурсів. На території нашої країни описано понад 53 тис. видів тварин, з них -понад 52,5 тис. безхребетних і близько 800 - хордових.

Учені створюють списки видів тварин, рослин і грибів, які підлягають охороні. Червона книга - це список рідкісних і зникаючих видів. Вона вміщує основні дані про їхній спосіб життя, поширення в минулому та в наш час, заходи щодо їх охорони тощо.

Види, занесені до Червоної книги України, залежно від стану популяцій та ступеня загрози для їхнього існування, поділені на кілька категорій: зниклі, зниклі в природі, зникаючі, вразливі, рідкісні тощо. Наприклад, до категорії зниклих видів віднесено тюленя-монаха, якого з 50-х років XX ст. біля берегів нашої країни не зустрічали.

Основні заходи охорони видів, занесених до Червоної книги, — це заборона або істотне обмеження їхнього використання, посилення відповідальності за їхнє незаконне добування і знищення.

Учені складають списки видів тварин, які вимерли на нашій планеті починаючи з 1600 року. Підставою для занесення в Чорний список є те, що певний вид тварин не зустрічався протягом останніх 50 років. Серед них - нелітаючий птах - дронт, мешканець морів - ссавець стеллерова корова, мандрівний голуб.

Природно-заповідний фонд України - це ділянки суходолу та водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природоохоронну цінність. Керує природно-заповідним фондом України Міністерство екології та природних ресурсів України.

До складу природно-заповідного фонду України, з одного боку, належать природні території та об’єкти: біосферні та природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища. З другого боку, це можуть бути штучно створені об’єкти: ботанічні сади, зоологічні парки, дендрологічні парки, пам’ятки садово-паркового мистецтва.