План-конспект уроку на тему"Життя і творчість Остапа Вишні"

  

План уроку

Блоки	Етапи уроку	Тривалість часу
І. Вступне слово викладача	Організаційний	3 хвилини
ІІ. Принцип «Ніколи не сміявся без любові…»	Актуалізація опорних знань	3 хвилини
	Оголошення теми та завдань уроку
	Актуалізація чуттєвого досвіду Мотивація
ІІІ. Сторінка І – біографічна. Інтерв’ю з письменником («Мікрофон»)	Сприймання і засвоєння нових знань Колективна робота учнів (за сторінками усного журналу, підготовленого за випереджальним завданням).	27 хвилин
ІV. Сторінка ІІ – письменницька. («Колективна робота в групах»)
V. Сторінка ІІІ – репресивна. («Використання елементів сюжетно-рольової гри»)
VІ. Сторінка ІV – літературознавча. (Використання мультимедійного екрану)
VІІ. Значення творчості Остапа Вишні (продовження роботи у малих творчих групах)	Застосування учнями знань, умінь і навичок	9 хвилин
VІІІ. Висновки	Загальний підсумок уроку Коментування оцінок Домашнє завдання	З хвилини

 

 

 

 

 

 

Навчальна:

• ознайомити учнів із життєвим творчим шляхом письменника;
• допомогти усвідомити своєрідність, оригінальність творів письменника-гумориста, їх ідейно-художні особливості;
• розкрити зміст поняття «усмішка», виділення в ній художніх засобів, прийомів комічного та визначення їх у творах.

Розвивальна:

• розвивати вміння складати літературознавче повідомлення за поданим планом;
• заохочувати учнів до дослідницької роботи;
• формувати культуру зв’язного мовлення, уміння грамотно висловлювати власні думки, судження, логічно і послідовно аргументувати свої міркування;
• послуговуватися літературознавчим термінами;
• використовувати міжпредметні зв’язки .

Виховна:

• виховувати любов і пошану до спадщини Остапа Вишні, кращі людські якості через особисту призму бачення творів письменника, почуття гумору;
• розвивати творчу уяву; виховувати культуру спілкування, вміння не тільки правильно й виважено говорити, а й слухати іншого;
• естетичні смаки та позитивні емоції;
• свідоме ставлення до життя.

            Дидактична:

• Розробка різних рівнів інтеграції вказаних дисциплін, створення органічності змістовних зв’язків всередині кожного з блоків уроку, відпрацювання техніки «режисування» для розвитку теми уроку.

Очікувані результати:

• учні знають біографію письменника, вміють визначати риси й засоби комічного, жанр усмішок, характеризувати творчість митця.

Випереджувальне завдання:

• опрацювати матеріал про творчість Остапа Вишні.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: урок - усний журнал.

• Методична ремарка. Матеріал для проведення уроку рекомендований в групах учнів, які мають достатній та творчий рівень знань, в групах учнів середнього рівня знань можна використати 1 і 2 сторінку усного журналу. 

Організаційний  момент.

І. Визначення емоційної готовності до уроку.

Слово вчителя.

Існує повір’я, що коли на небі загоряється зірка, тоді народжується людина. Якщо ця зірка світить довго і яскраво, то й людина по землі йде впевненою ходою, тому сміливо можна сказати: Остап Вишня – найвизначніша зоря, що так барвисто засвітилася на обрії  українського «гумористичного» неба. 

Як ви зрозуміли, мова сьогодні піде про надзвичайно талановиту людину, великого життєлюба, Остапа Вишню (Павла Михайловича Губенка). Здається, немає жодної людини, яка б не читала його чудових усмішок, «запашних», «ніжних», «смішних» і, водночас, глибоко трагічних, кажучи словами Миколи Хвильового. Головним джерелом його гумору була любов до життя, до людини. «Остап Вишня, хто він для нас? Країна веселої мудрості. Слава України, її невмируща краса», - писав О. Гончар.

 ІІ. Оголошення теми, мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово вчителя:

Остап Вишня, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо знайомитися писав: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», - а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці».

Як актуально звучать ці слова і в наш час! Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх – то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози, який завжди супроводжував наш народ у його багатостраждальній історії. На поневолення й зневагу українці часто відповідали в’їдливим висміюванням (згадаймо хоча б знаменитий лист запорожців турецькому султану). Сам Остап Вишня замислювався: «Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати?» І сам відповідав: «Треба – любити людину. Більше ніж самого себе…»

Чи відчуємо ми цю любов – подивимося на уроці.

Та відступимо сьогодні від звичайного вивчення біографії, тому що часто скупі слова і цифри із життєпису людини, що повідомляють нам, де народився, навчався, де працював, які твори написав, не дають повного уявлення про саму людину. Ми перегорнемо сьогодні кілька сторінок життєпису Остапа Вишні, створивши усний журнал, а епіграфом до нього будуть слова самого письменника.

«Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність. Потім уже геній, талант, здібність і інші атрибути літератури». 

 Остап Вишня

Запис теми й епіграфа уроку.

3 Сприймання і засвоєння нових знань.

Колективна робота (За сторінками усного журналу, підготовленого учнями за випереджальними завданнями).

 

 

 

 

 

 

«О, земле рідна,рідний краю!

                                    Мої батьки і земляки.

                                      Низький уклін вам посилаю.

 І вдячний щиро назавжди.

Викладач: Уявіть собі на хвилинку, що перша сторінка – нетрадиційна розповідь про поета у вигляді інтерв’ю з ним. І це інтерв’ю взяли ви.

Про що б ви спитали  письменника?

Інтерв’ю з письменником («Мікрофон»). Див. додаток №1,2.

Питання учнів.

1. Шановний Павле Михайловичу, чому Ви написали автобіографію?

(Щоб вдячні нащадки мене не забули).

2. Для чого Ви використали плеоназм «моя» автобіографія, адже перше слово зайве?

(Уже сам заголовок налаштовує на комічне).

3. Чому Ви так трактуєте своє народження?

(Любов до життя, до своїх братів і сестер, іронія до отого «щасливого» дитинства).

4. Чому при розповіді про батьків Ви намагались дотримуватися «стилю», «серйозності», а потім переходили до побутових реплік?

(Щоб досягти ще  більше гумористичного  та комічного).

5. Хто виявив перші ознаки Вашого обдарування? Як Ви торували свій шлях у науку?

(Батько запримітив мій талант, коли я розводив калюжу на підлозі. Письменник наводить приклади про роздуми в бур’янах, про «високі науки» в Зіньківській школі, мотивацію професійного вибору – вивчитись на письменника. Розповідь про навчальні заклади; спогади про навчання з Миколою Зеровим).

6. Які обставини життя вплинули на формування Вашого світогляду? Що привело Вас до літературної творчості?

(Згадує про своє дитинство: епізод, коли впав з коня, «тоді довго лежав і зрозумів, що якщо не вбився, то потрібний для літератури». А якщо серйозно, то я ріс між людьми, вони дали мені наснагу, а природа допомогла їм у цьому. Отак і промайнули роки мого дитинства).

9. Чи стала Вам у нагоді професія фельдшера?

(При УНР завідував медико-санітарним управлінням Міністерства шляхів сполучень, рятував людей від тифу, а на засланні, працював у медпункті, допомагав людям, як міг. Оскільки ліків не було (банка марганцовки і пакувальна сіра вата), то їх заміняли щире слово та гумор.

10. Чи займалися Ви творчістю на засланні? (написав табірний щоденник «Чиб’ю. 1934», 22 публіцистичних портрети про людей ухтинського табору «Материалы с истории ухтинской экспедиции»)

11. Чи важко Вам було повертатися до літературної діяльності після заслання? (після заслання не зміг залишитися осторонь подій війни, тому і вийшла гумореска «Зенітка», а згодом «Мисливські усмішки». Також продовжив працювати в журналі «Перець»)

12. Павле Михайловичу, ми, молоде покоління, мало читаємо, займаємо надто пасивну життєву позицію у суспільстві, як нам змінитись?

(Треба багато працювати, бути ближчими до свого народу!).

Слово вчителя. Отже, з автобіографії постає звичайний сільський хлопчик, який і не здогадувався, ямки копаючи та пташенят турбуючи, що він, пройшовши тяжкі  випробування  у своєму житті, письменницьким даром позначений.

 

Слово вчителя.

Письменник вступив на самостійний шлях творення, пошуку свого «Я» у творчості.  Остап Вишня надзвичайно любив життя і людей. Тому головний герой його творів іде до людей із серцем, подібним до сонця.

   «Я бачу свій народ, як він, усміхаючись у вуса,

                                                дивиться на тебе лукавими своїми очима  

                                                і  «зничтожає» тебе».

(«Думи мої, думи мої…»)

Учень. Письменникова зброя – мова, слово. «Веселу гумореску, фейлетона, гостру сатиру, не можна написати спокійною, холодною, хай навіть і найлітературнішою мовою»,- так бачив своє творче кредо письменник. Див. додаток №3.

Журналістська діяльність стала своєрідним джерелом щоденної школи життя. Саме в газетах «Народна воля» і « Трудова громада» під псевдонімом Павло Грунський почали виходити перші сатиричні твори, одним із таких був фейлетон «Демократичні реформи Денікіна», опублікований 1919 року. Оскільки ці газети були есерівські,  Павла Губенка арештовують за контрреволюційну діяльність і відправляють до Харкова. Після звільнення письменник повертається до Києва і стає працівником газети «Вісті ВУЦВК», а згодом редагує журнал «Червоний перець» (до кінця свого життя гуморист  був членом редколегії цього журналу. 

Також працював майбутній письменник у редакції газети «Селянська правда», виконуючи технічну роботу. Якось написав «для внутрішнього вжитку усмішку про комічні епізоди та курйози в редакційному житті». Колеги твір ухвалили щирим сміхом і запропонували написати фейлетони. Саме у цій газеті під фейлетоном «Чудака, їй богу!» уперше з’явився підпис «Остап Вишня». Див. додаток №3.

 

Пошукова дослідницька робота в групах.

Учитель об’єднує учнів у групи, кожна з яких отримує картку із завданням.  Див. додаток №4.

I.  Аналіз гуморесок «Моя автобіографія», «Як ми колись учились», «Ох, і лікували ж нас», «Думи мої, думи мої»:

а) проблеми, порушені в гуморесках;

б) пошук свого шляху в епоху соціальних бур.

І. Жанрові різновиди усмішок  Остапа Вишні:

а) засоби творення комічного;

б) особливості жанру усмішки, природа сміху;

в) складання таблиці «Тематика творів Остапа Вишні».

Жанрова своєрідність творів Остапа Вишні:

а) усмішка;

б) гумореска;

в) фейлетон;

г) автобіографічне оповідання;

д) памфлет. 

 

 

Кожна група обирає свого доповідача, котрий узагальнює зроблене групою і виступає з повідомленням. Інші учні групи доповнюють його виступ. Уся група бере участь у роботі, ставлячи свої запитання до кожного доповідача.

1-й учень. Чарівна Полтавщина! Там розвивалося, повнилося красою і запахущими барвами українське народне слово, дбайливо пошановувалася і шанується сьогодні традиція видатних митців. Випестила ця земля і Остапа Вишню.

У гуморесці «Моя автобіографія» Остап Вишня подає нам свій життєпис, з яким ми познайомились під час інтерв’ю з письменником. У цьому творі порушено такі проблеми: збереження рідної мови, зв’язку з народом, який виростив, пошани до старших, до вчителів (не тільки шкільних), відповідальності за свою працю.

(Читання учнями уривка гуморески: «Часто мене запитують, де я мову свою взяв. Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне. … Хто вивершив мову? Робота. Робота… Робота і допомога, вказівки А.Ю. Кримського та Модеста Пилиповича Левицького, що з ним я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки…»)

2-й учень.  Отже, є три складники досконалого володіння мовою: невтомна праця, навчання майстрів і нерозривний зв'язок з материнською мовою.

3-й учень. Окрім гуморески « Моя автобіографія», до автобіографічних належать й інші твори письменника. Кожен цикл цікавить по-своєму. Наприклад, оповідання «Як ми колись учились» та «Ох і лікували ж нас» розповідають про те, як жило село за часів дитинства письменника, коли дітей змалечку привчали працювати. Також письменник підіймає проблему неуцтва, затурканості, забобонності. Але кожен рядок перейнятий любов’ю до людей, котрі жили нехитро, та щиро допомагали один одному, чим могли, й у своїй простій мудрості були значно «професорші» за деяких глибокодумних своїх сучасників.

4-й учень. У щоденнику «Думи мої, думи мої…» найповніше викладено літературно-естетичні погляди митця і розкриті такі актуальні теми:

- літературні традиції;

- творча лабораторія;

- природа смішного.

Читання уривка із щоденника:

• Коли входиш у лiтературу, чисть черевики!

Не забувай, що там був Пушкiн, був Гоголь, був Шевченко!

Обiтри черевики!

Одного хочеться - не  принизити  Шевченка,  не  принизити  Пушкiна,  не принизити Котляревського, i Горького, i Коцюбинського, i  Грабовського,  i всiх... всiх...

Отже, основним принципами літератури письменник вважав чесність і принциповість. Їх він ставив вище за талант: «Перше – чесність, а потім уже геній, талант, здібність і інші атрибути літератури».

5-й учень:

На сторінках щоденника Остап Вишня не раз згадує народ — і з високим пафосом, і з ліричною нотою, і з тонкою іронією. Бо й сам він, і його предки — плоть від плоті рідного народу, мудрого, веселого, дотепного, лукавого. У нього письменник учився, щедро черпаючи з криниці народного слова й гумору. Проте сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабливіші речі. Цю думку Остап Вишня образно розгортає на перших сторінках щоденника:

Читання уривка із щоденника:

«Спідниці, безрукавки, киреї, сині штани (не сині, а взагалі широкі!) —хіба я їх не люблю?

«Люблю і любитиму»!

«Хоча б за те, що вони, оті широ-о-о-окі штани, викликали в мене широ-о-о-окий сміх!»

«Ой широкі штани!»

«Діти мої! Та зрозумійте, що зняти ті штани ніжно, хороше, не ображаючи хазяїна тих штанів,— це мистецтво.»

«Заставте його самого посміхнутися з тих штанів,— не здирайте грубо їх...»

Слово вчителя:

Ці слова якнайточніше характеризують творчий доробок Остапа Вишні, його делікатний сміх з вад окремої людини та ущипливу іронію й сатиру, коли йдеться про явища, що суперечать самій її природі.

 

1-й учень. П.М. Губенко, великий Остап Вишня, мав у своєму арсеналі багато неповторних засобів творення комічного. Див. додаток №3. Це і змішання стилів: про героїчне - у гумористично-побутовому стилі: про побутове – у героїчно-піднесеному із вживанням відповідної лексики. Так наприклад:

• суспільно-політична лексика для опису побутових подій, дитячих витівок: класова свідомість, «соціалізм», «експлуататорша»,  «конституція нервова».
• іронія, вульгаризми, жартівливі народні прислів’я та приказки: «яка тебе лиха година потягла», «хай воно йому сказиться», «собача тропа», «душа в штанях», «як мокра миша».
• використання підтексту: «Так що наші з Миколою Зеровим стежки розійшлися. Він - на Рим, а я на – Щенгеріївку. Тобто Микола Зеров заглибився у вивчення античної літератури, а Остав Вишня у народну творчість».

2-й учень. Остап Вишня став родоначальником нового жанру усмішки. Від звичайної гуморески усмішка відрізняється тонким ліризмом і чудовими описами природи, що не є притаманним для сатиричних творів.

Учням пропонується розкрити лексичне значення слова «Усмішка»

Сміх –усмішка (див. додаток№3)

Упродовж післявоєнних літ Остап Вишня створив багато невеличких за розмі­ром, поетичних за звучанням, наснажених ласкавою лірикою творів, біль­ше схожих на вірші в прозі, ніж на жарти гумориста.

Особливості жанру усмішки – це поєднання побутових зарисовок, жанрових сценок з авторськими виступами. Усмішки завжди лаконічні й дотепні.

3-й учень. Нас підкупають простота викладу і задушевний тон Вишневих усмішок, несподівані висновки, поетизація побутових деталей, а найбільше – делікатний сміх автора з вад окремої людини та ущиплива іронія й сатира, коли йдеться про явища, що ганьблять саму людську природу.

А сам письменник дуже часто любив повторювати:

 «Що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть посміятися із своєї рідної людини?.. … Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків… І буде такий дружній, такий хороший сміх… Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує…»

(По ходу розповіді учні складають опорний конспект). Див. додаток №5.

Слово вчителя.

Отже, розмаїття художніх  творів свідчить про великий талант письменника-гумориста. Також у його  усмішках ніжні ліричні нотки – спогади про «перші кроки дитинства золотого», про тих людей, які виростили й навчили. 

 

 

 

Учень: Остап Вишня вважався «королем українського тиражу». За життя гумориста побачили світ сто збірок його творів. У великому творчому доробку письменника різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, автобіографічне оповідання, памфлет), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого дотепного оповідача.

Словникова робота. Див. додаток №6.

(Учні записують в зошит таблицю)

Слово вчителя.

Звичайно, не всі твори письменника актуальні в наші дні, багато з них не пройшли випробування часом (особливо  це стосується політичних фейлетонів, газетних матеріалів), але кращі з них заслуговують на те, щоб їх пам’ятали ми – нащадки великого гумориста.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сторінка ІІІ - … це роздум, у якому постане трагічна доля талановитої, гордої, чесної людини, що потрапила під страшний прес сталінського беззаконня.

 

 

«Гумор можна вважати за синонім

свободи принаймні внутрішньої свободи

людини.  Очевидно, Вишня володів

секретом   внутрішньої свободи за

важких ситуацій, свободи від «нечистої

сили» , яка уособлювала в собі всю

сталінську систему»

Ю. Лавриненко.

 

 

 

 

 

Слово вчителя. Ми перегорнемо трагічні сторінки з життя Остапа Вишні, вписані страхом сталінських плазунів, негідників. Небагатьом було відомо до недавнього часу, що Остап Вишня, як і багато хто з його братів  по перу, зазнав катувань у сталінських концтаборах.

Учнівське повідомлення про перебування Остапа Вишні на засланні

Заарештували Остапа Вишню органи ОДПУ УРСР 26 грудня 1933 р. Наступного дня слідчий Бордон пред’явив звинувачення в причетності до контрреволюційної організації і підготовці замаху на секретаря ЦККПбУ Постишева. Після відповідних психічних впливів і фізичних насильств письменник узяв на себе тяжку провину організатора терористичного замаху на партійного керівника. Одним із  уточнень заарештованого до узгодженої нагорі версії було те, що він не мав наміру убивати Постишева в його кабінеті, а готувався вчинити це під час першотравневої демонстрації в Харкові, бо любить убивати на свіжому повітрі.

Засудили письменника на 10 років.  Покарання відбував у сталінських таборах Ухти, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта. Після арешту Остапа Вишні його дружину виселили із квартири, звільнили з роботи, позбавили паспорта і запропонували негайно покинути Харків. На її утриманні залишилось двоє дітей – Марія і В’ячеслав.

На сторінках преси з’явились поспішні відгуки горе-літераторів про творчість зацькованого Остапа Вишні. Футурист Полторацький у статті «Що таке Остап Вишня» пише: «Контрреволюціонер, що, нахабно халтурячи, насмілився у зашифрованій формі протаскувати в літературу куркульські ідеї, колишній петлюрівець, що змінив вогнепальну зброю на перо «гумориста», - от хто такий був цей «король українського гумору».

Бесіда за питаннями

1. Чому насправді був арештований Остап Вишня?

2. Чому розстріл було замінено на 10 років каторги?

 

Учитель. Повернемося до страшних часів перебування письменника в таборах.

Із спогадів ув’язненої Олени Жуковської: «Нас поселили у чоловічому бараці, відгородили місце на дві лежанки, жах проймав нас, тремтимо зі страху, аж бачимо хтось просуває нам іржаві ножиці, кілька грудочок цукру і записку: «Не лякайтесь. Вас тут є кому захистити. Відразу ж приходьте до медпункту».

Одного разу захворіла і сама Олена Жуковська. Остап Вишня допоміг їй, створивши для неї казку про трьох дітей.

Учень. Сюжет казки був таким:

У матері троє дітей. Старшому сину дала свою гордість, а з гордістю – сміливість і мужність. Меншенькому – силу волі з любов’ю до праці. Донечці – свої очі, гарні, чорні, глибокі, ясні, як смарагди, та серце, ніжне й привітне.

«Хижаками-злодіями налетіли Лють із Заздрощами на матінку. Скували її білі руки, зав’язали глибокії очі, хижацькими пазурами поранили материне лоно та й понесли навіжені темної ночі, чорного ворона осідлавши, у далеку далечінь, у холодну північ, та й кинули знесилену серед лісу темного, снігом засніженого».

Любов дитяча, яку діти посилають з ластівкою, допомагає матері вижити.

Ця казка стала ніби символом життя Олени Жуковської та й сотень жінок того часу.

Учитель. Це був єдиний художній твір, написаний Остапом Вишнею в таборі під впливом великого співчуття до людського страждання.

Зберігся також табірний щоденник письменника, який він вів один рік  «Чиб'ю. 1934»

Перегорнемо кілька його сторінок.

 

Коментар учителя до окремих цитат «Щоденника».

«Щоденник» письменника дає змогу більш гостро відчути атмосферу, що склалася в радянському суспільстві того часу. Саме у «Щоденнику» письменник з великою любов’ю, ніжністю згадує свою дружину, яка допомогла йому вижити у найтяжчі часи.

Рятувала від зневіри письменника велика воля до життя, його могутній дух, любов до рідної землі і звичайно неземне кохання до дружини. Ці почуття постійно живуть у листах Остапа Вишні, які зберегла його дружина,  як святиню. Ось  уривки деяких листів.

(Учениця в ролі дружини письменника читає уривки з листів під тиху мелодію «Вальсу» Ф. Шопена).

 

 

1934 рік.

Завтра Варі їхати. Сум обгортає, бо мимоволі в думках прорізається: «А, може, востаннє бачимось?». Як згадаєш про це – так тяжко робиться, що місця собі не знаходиш.

Варя готується до від’їзду. Латає, бідна, мене, облатує. Настрій у неї бадьорий, вона глибоко вірить, що ми будемо вкупі разом жити. Який вона молодець. Ніколи, між іншим, не чекав, що така вона буде. Нема де гріха подіти, ми частенько з тобою сварились, живши вкупі. І як усі на неї нападали, що вона живе зо мною тільки із причин матеріальних! Я цього ніколи не думав, що вона так буде битися і клопотати за мене. І от нещастя показало, яка це цільна, прекрасна натура.

Яке щастя мати такого справжнього друга.

30. VІІ. 1934 року.

Сьогодні прибула з Москви якась комісія із НКВД. Яка мета – ніхто не знає. Але скільки чуток, скільки розмов серед лагерників. І що достроково звільнятимуть, і що лагеря Ухтопечорські ліквідуються, і що всі ми переводимось в Комі і т.д.

Ах, цей лагерь!

Скільки тут найдивовижніших, найхимерніших чуток!

І всі вони зв’язані з волею!

Розповідали мені старі лагерники, що на 15-річчя Жовтневої революції такі загуляли чутки, що всі буквально почали готуватися додому…

Щодо битовиків (не контрреволюціонерів), - то ті були настільки певні, що їх по звільняють, що спродувалися, і, поскільки мало бути масове звільнення, а транспортні засоби могли затримати, - робили санчата, щоб пішки, з санчатами, довести як-небудь своє барахлішко до залізниці.

А до залізниці всього тільки 600 км!

Контрреволюціонери чекали коли не звільнення, то зменшення терміну хоть на третину.

«Блажен, хто вірує!»

Як людство повинно боготворити надію за те, що вона дає йому в найтяжчі часи його життя хвилини радості!

VІІ. 1937 рік.

«Учора по обіді я лежав на ліжкові… І, як завжди, линули думки.

Мені пригадались озера на Дінці. Коли просуваєшся човном між комишами й випливаєш на озерце – там лілеї.

Білі лілеї… Скотилась мені сльоза по щоці і впала на сіру, арештантську ковдру… Ех, та чи виростуть із сліз наших лілеї гордощів, спокою й духу незламного? Чи на кремені лілеї ростуть? Тоді хай сльози наші на кремінь падають!».

VІІІ. 1937 рік.

«Здоров’я моє нічого, в порядку. Працювати доводиться чимало, - для себе часу лишається небагато: так, тільки в шахи граємо та й усе. Книжки трапляються в сусідів, газети так само.

А так найбільше – думки! Ой, скільки думок. Вони рояться в голові і линуть, линуть – і по одній, і пасмами, - і все туди, до тебе, та під небо, під голубе! І не вгамується й досі гострий біль за розлуку з тобою.

Блискавками іноді пронизують мозок такі думки: чи побачу коли ще яблуню в цвіту? Чи стоятиму ще коли-небудь на могилі й дивитимусь на море пшеничне? А могила чебрецем пахне, бовваніє в височині шуліка, а далеко-далеко – верби, і щоб із-зі верб тих пісня тиха лилась… І не про волю пісня, і не про недолю, а щоб колихала там мати дитину й співала над нею про «цвіт маків рожевий», про качку з каченятами, про зайчика-побігайчика. І щоб стати навколішки на тій могилі, припасти лицем до чебрецю, всмоктати в себе весь-усенький пах чебрецевий, щоб у всіх альвеолах усіх легенів чебрецем пахло і… заснути. І щоб прийшла ти й покрила голову – ой, хоть би навіть і не червоною китайкою, а носовою хусткою, аби це була ти».

Учитель. Не можна залишатися байдужим до муки, болю, невимовної печалі, що струменить у кожному рядку цих листів. І, подумати тільки, яку потрібно мати силу духу, щоб пережити все, не втратити любові до життя і продовжувати творити.

Відомий літературний критик Юрій Лавриненко, підсумовуючи пережите Остапом Вишнею запише: Хоч спіткала його доля гумориста-мученика, але й після десятилітньої каторги на Печорі, немов той Мамай чи Байда, не перестав він «усміхатися» аж до смерті.  Таким був Остап Вишня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Спасибі Вам усім, мої дорогі рецензенти, за Вашу думку про мою роботу! Пишіть, що хочете, говоріть, як знаєте! Мою роботу рецензував народ!»

Спогади літературознавців, критиків проектуються на мультимедійний екран.

Див. додаток №7.

 

Застосування учнями знань, умінь і навичок

(Продовження роботи у малих творчих групах) Див. додаток №8.

Слово вчителя. Людина талановита та, яка має видатні природні здібності.

Поняття слова «талант» має декілька значень.

Робота з етимологічним словником.

Культура мовлення.

Через старослов’янську мову слово «талант» запозичене з грецької, що означало «терези», потім цінну грошову одиницю. Ця обставина, а також, мабуть, вплив іменника «талан» викликали у слова «талант» переносне значення, яке закріпилося в українській мові з др. пол. ХVІІІ ст.

Отже, ми користуємося вторинним значенням цього слова.

 

Робота з тлумачним словником.

Талант – 1) видатні природні здібності;

          2) людина з видатними природними здібностями.

Слово вчителя. Простежимо філософську домінанту творчості і відтворимо її схематично (продовження роботи в групах, кожна група складає афоризм до свого виступу).

Філософська домінанта творчості (проектується на мультимедійний екран)

Вічність буття

 

                         Гармонія          Краса                        Талант         Творчість

   

Любов до людини

Коментар учня групи № 1

Вічність буття завжди вражає, наслідком є гармонія, тобто досконалість. Гармонія породжує красу. Краса породжує талант, який виплеканий на чесності і любові до рідного народу. А талант  не може існувати без творчості.

 

Коментар учня групи № 2

 Доля приготувала митцеві чимало випробувань на складних життєвих дорогах, щоб утвердитись у своїй суті і силі. Письменника часто цькували і шельмували, звинувачували у всіх смертних гріхах. Згадаймо лише той аркуш паперу, який висів над столом письменника (на мультимедійний екран проектується список «друзів»).

 

МОЇ «ДРУЗІ», БУДЬ ВОНИ ТРИЖДИ ПРОКЛЯТІ

  Бюрократи    Спекулянти

  Вельможі    Круглодобові патякали

  Перестраховщики  Дрімучі дурні

  Окозамилювачі   Чваньки

  Хапуги    Замасковані паразити

  Зажимщики критики  Одверті мерзотники

  Підлабузники   Сутяги й склочники

  Хабарники    Халтурщики

  Пошляки    Браконьєри

  Хами      Грубіяни

  Здирщики    Задаваки

  Ханжі     Аліментщики-літуни

    та інші сукини сини й про хвости

     

Та письменник завжди залишався вірним своєму народові. Він один із небагатьох геніїв нашої літератури, хто при житті не був удостоєний ні однієї офіційної нагороди, навіть маленької премії. Головною нагородою для письменника був «веселий блиск в очах народу».

 

Коментар учня групи № 3

 Його життя було подвигом. Він був насправді тим, хто «ніколи не сміявся без любові…». Такі люди народжуються раз на століття (учень декламує уривок з поезії Ліни Костенко).

 О, як мені жилось, і як мені страждалось.

 І як мені навік взнаки воно далось!

 А що таке життя? Чи те, що переждалось?

 Чи все-таки життя – це те, що відбулось.

Методична ремарка. Афоризми кожної групи записуються на дошці.

Афоризм групи № 1 – «Чесність– велич таланту».

Афоризм групи № 2 – «Нічим не турбуватися – значить не жити, а бути мертвим» (Г. Сковорода).

Афоризм групи № 3 – «Життя прожити – не поле перейти» (Народна мудрість).

 Слово вчителя. Отже, чесність плюс талант і палка любов до людей, -  ось ці три кити, котрі так високо піднесли Остапа Вишню.

Загальний  підсумок уроку

Слово вчителя. Наш урок добігає кінця. Дякую всім за співпрацю. Дивлячись на вас, радію, що ви не байдужі до нашого минулого, до спадщини славетного сина рідного народу – Остапа Вишні. Тому вірю, що виросте нове покоління не з рабською психологією, а з новим мисленням, опираючись на гуманізм, добро, щиросердечність. Великі надії покладаю на вас. А ви черпайте цю віру з великого гуманіста життєлюба, патріарха українського гумору – Остапа Вишні. Через багато років він залишиться в українській літературі зіркою першої величини. І слово його чарівне веселе і сміх його неповторний будуть жити вічно, адже сам він був живою радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.  

І нашу зустріч хочу закінчити словами І.Ф. Драча:

                              Сміється сміх, горить на рукаві,

Сміється так дитинно, стопричинно,

                              Сміється українно – ми живі.

                              І карим сміхом двері в світ розчинено.

 

 

Домашнє завдання.      Для групи № 1. Написати твір-роздум «Ніколи не сміявся без любові».

                                 Для групи № 2. Написати твір-роздум за словами М.Рильського: 

Друг людини,

Друг природи й праці,

Грізний ворог нечисті і зла.

                                 Для групи № 3. Написати усмішку на підставі власного спостереження  про зв’язок людини з природою.  Див. дод. № 9.