Урок ,,Поезія, що стала піснею"

Інтегрований урок з  літературного читання та музичного мистецтва

                   Тема:  Поезія, що стала піснею

 

               

 Мета:  збагатити та розширити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки; викликати  інтерес до творів поетеси.

Використовуючи відповідні засоби виразності вчити слухати і милуватись художнім словом поетеси. Збагачувати мову дітей образними висловами; вчити відображати свої почуття не тільки в поезії, але й піснях.

Виховувати у дітей любов до поезії  Лесі Українки, до рідного краю, дбайливе ставлення до рідної мови.

Обладнання: портрет Л. Українки, вишиті рушники, виставка книжок з творами поетеси, костюми для інсценізації казки «Лелія».

Вид  уроку:  інтегрований

Форма  уроку:   урок – інсценізація

Очікувані   результати:

 Учні знатимуть:

 біографію Л. Українки,

 які твори для дітей написала поетеса.

 

Учні вмітимуть:

 відображати свої почуття в поезії та піснях,

 висловлювати власну думку,

 працювати в групах.       

 

 

 

 

ХІД   УРОКУ

І. Організаційний момент

Вчитель.    Заходьте,будь ласка,

                   до нас на гостину,                                                

                   де Лесина казка 

                    і слово – єдині !

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку

Українська земля має своїх визнаних світом геніїв, які оспівували красу рідного краю, чарівність українського слова, боролися за вічне буття. Серед них– Леся Українка.

                             Ні, я жива, я буду вічно жити!

                            Я в серці маю те, що не вмирає.

І сьогоднішній наш урок з позакласного читання ми присвятимо видатній  українській поетесі Лесі Українці. Її життя – це пісня, пісня весела і сумна, спокійна і тривожна, вічна і невмируща. Саме тому наш урок з читання ми поєднаємо з уроком музичного мистецтва.                                         

Тема нашого уроку: «Поезія, що стала піснею» .

Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. (Запалюється свічка)

                             

 

 Хай палає свічка, хай палає,                      Поєднає  нас вона в цей час.                                                                                                                              Друзів голоси нехай лунають.                                                                                                                Слово й музика нехай єднають нас. 

ІІІ. ОСНОВНА  ЧАСТИНА  УРОКУ

    - Які асоціації викликає у вас ім`я Лесі Українки? ( Відповіді учнів.)

    Щоб більше дізнатися про Лесю Українку, краще дослідити її поетичне слово, ви заздалегідь поділилися на групи:

- дослідники життя та творчості Лесі Українки;

- бібліографи;

- експерти;

-художники-ілюстратори;

- група акторської майстерності.

 Кожна група виконувала певні завдання.

    1.Група «Дослідники життя та творчості Лесі Українки».

       За вікном  - кінець зими. Ось у таку пору 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач, яка ввійшла в історію літератури як Леся Українка. Народилась вона у місті Звягелі (Новгород – Волинському) на Волині в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист, громадський і культурний діяч. У сім’ї  Косачів було 6 дітей. Змалечку батьки вчили їх шанувати свій народ, рідну мову, звичаї, культуру.

         Ліля, Лесина сестра згадує: «Панські діти виховувалися тільки польською або російською мовами. Наша мати поклала собі за мету: насамперед навчити нас гарної рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомлювати з культурою інших народів. Усі дивувались, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською.

     

       2. Інсценізація уривка з оповідання «Дивна дівчинка»

       Учень. Стежинкою  біжить дівчинка. Добігла до останньої хати, за якою вже починався ліс, дрімучий та густий. Під хатою сиділа старенька бабуся.

       Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

      Леся. До лісу, бабусю.

      Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовичка чи русалки не боїшся?

      Леся. А чого мені боятися? От я читала в книжечці про русалочку, та вона зовсім не страшна.

       Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

       Леся. Вмію. Всі ж уміють.

       Бабуся. Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди, і говориш по нашому, а от читати вмієш. Хто тебе навчив?

       Леся. Матуся.

       Бабуся. То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

       Леся. Бо я ж недавно із Звягеля приїхала. Я – Косачівна, а звуть мене Леся.

      Бабуся. То ти панова донечка? Я ж не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по московс ькому говорять.

      Леся. Чого ж нам  мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка….(Плаче)

      Бабуся. Чого так засмутилася, моя пташко?

      Леся. Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українські говорили.

      Бабуся. Із Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити і одягатися?

      Леся. Ой, ні, бабуню, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

      Бабуся. Що ж бачу, ти завзята, рости велика!

      Леся. До побачення, бабуню!

      Учень. І пішла далі стежкою, замислившись.

              3.Вірш «Надія»

 Леся (співає)

 Ні долі, ні волі у мене немає

Зосталася тільки надія одна.

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро

Там жити чи вмерти – мені все одно.

Поглянути ще раз на степ, на могилки,

Востаннє згадати палкії годки.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

                                         

  Це був найперший вірш, народжений із жури і печалі за любою тіточкою Оленою, батьковою сестрою, яку заслали до Сибіру за вільнодумство. Лесі тоді було 9 років. Горе так полонило її почуття, ніби це сталося з нею самою.  « Ні долі, ні волі у мене нема….»

       Запитання до групи «Експерти»:

       - Яку назву має цей вірш?

       - Яка надія залишилась у автора?

       - Який настрій викликає вірш? Чому?

       - Чи вдалося композитору Василю Дем´янчуку передати настрій вірша?

 

       4.Дитячі роки Лесі Українки. Інтерв´ю.

     Діти, сьогодні до нас на урок завітав кореспондент з газети «Літературний вісник».

      - Доброго дня! Я кореспондент газети «Літературний вісник». Мені потрібно написати статтю про дитячі роки Лесі Українки. Чи не змогли б ви мені допомогти?

      - Як називали дівчинку в дитинстві?

      - З ким найбільше товаришувала Леся?

      - Якою була дівчинка в дитячі роки?

      - Скільки було дітей в сім´ї Косачів?

      - Як в родині ставились до праці?

    

    Пісня «Вишеньки» сл. Л.Українки, муз. В.Дем´янчука . (Фізкультхвилинка)

     - Коли Леся навчилася читати і писати?

     - Чим ще любила займатися?

     - Як починалась її літературна діяльність?

     - До чого мала неабиякі здібності?

      Дякую, ви мені дуже допомогли.

     

   5.Вірші «Тиша морська», «Вже сонечко в море сіда».

      Створення порівняльної характеристики.

 

      Але Лесине  щасливе дитинство було коротким.  Взимку, 1881 року, під час свята Водохреща , дівчинка так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Саме з того часу вона занедужала – почала боліти нога, потім – рука. Лікарі порадили їхати лікуватись до моря.

     -Хто з вас їздив з батьками до моря? Пригадуєте, яке воно?

     Тепле південне сонечко давало Лесі сили, а безкрайнє синє море дарувало музику віршів.

       Пісня «Тиша морська» сл.. Л.Українки, муз. В Дем´янчука.

       Пісня «Вже сонечко в море сіда» сл.. Л.Українки, муз. В Дем´янчука.

       Запитання до групи «Експерти»:

      - Визначте, яка за характером музика цих пісень.

      -Знайдіть порівняння у вірші «Вже сонечко в море сіда»

      -Відшукайте у вірші «Тиша морська» слова, вжиті поетесою у переносному значенні.

      6. До Лесиної казки.

      Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство Лесі. Хвороба не залишала її протягом всього подальшого життя. Та вона  з надзвичайною мужністю терпіла біль. І працювала. Працювала з великим натхненням, радістю. З-під її пера виходили не тільки вірші, а й короткі прозові твори-оповідання, казки.

      Які казки для дітей написала Леся Українка? («Біда навчить», «Лелія», «Метелик», «Про велета», « Казка про Оха – Чудотворця», «Казочка про царя Гороха»)

                        

       Група дітей підготувала інсценізацію уривка з чудової казки «Лелія» (музика)

В кожній квітці живе її дух – ельф, який оберігає квітку. Ельф схожий на маленьку гарну дитинку з прозорими крильцями і може літати, як  метелик. Іноді ельфи з´являються маленьким дітям уві сні і розповідають їм казки.

 

7. Інсценізація казки «Лелія»

Уявіть собі невеличку кімнату. Ліжко. На ліжку лежить слабий хлопчик. Лежить він, не спить, дивиться, широко розплющеними оченятами, на вікно, заслонене хустиною. Хустина не зовсім заслонила вікно, збоку трохи видно шибку й можна побачити, як палає смужка блакитного світла аж додолу.

Мама. Павлусю,  куди ти так дивишся?

Павлусь. Та я дивлюсь на ту смужку. Мамо, звідки вона? З чого вона?

Мама. То місяць так світить, Павлусю, то світло, а заслонити вікно, то й не буде смужки. Може заслонити?

Павлусь. Ні, не треба, так гарно.

Мама. Не дивись, Павлусю, лягай спати.

Павлусь. Я не хочу спати. Краще розкажи мені казочку про маленьких ельфів, що живуть у квітках, і про їхню царицю Лілею.

Мама. Ні, Павлусю, сьогодні вже пізно. Я завтра тобі розкажу. Спи, моє любе хлоп`ятко.

(Павлусь лягає, мама вкриває його ковдрою.)

Звучить  «Колискова» - сл. Л. Українки, муз. К. Стеценка 

        Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи, мій малесенький,

Пізній-бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш

Що то печаль,

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Сором хилитися,

Долі коритися:

Час твій прийде

З долею битися-

Сон пропаде…

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи, мій малесенький,

Поки є час!

      Автор. Павлусь дивився на смужку і все думав, думав,довго так… І от здалося йому, що смужка та затремтіла, почала темніти, мовби хто заслонив її тінню. Павлусь підвівся трохи, глянув - коли бачить, аж проти нього стоїть якась постать, немов людська.

      Він спершу злякався трохи, а потім вже бачить, що то зовсім не страшне,-

таке маленьке, немов якась дівчинка малесенька: от він і нічого, перестав боятися. Дивиться на ту дівчинку, а вона така гарнесенька: очиці ясні, кучері довгі, сріблясті, сама в білому прозорому вбранні, на голівці малесенька золота коронка, ще й крильцята має хороші та барвисті, як у метелика. В рученятах у дівчинки квітка білої лелії, яка пахне на всю хату.

      Павлусь. Ти – Лелія-цариця?

      Лелія-цариця. Так, я Лелія. Я чула, як ти про мене розпитував, от і прийшла до тебе. Ти радий?

      Павлусь. Радий, дуже радий! (Відказав Павлусь і простяг до неї обидві руки. Лелія усміхнулась, та так любо, що в хаті ясніше стало.)

      Лелія-цариця. Може, ти хочеш зо мною до моїх сестричок полетіти?

      Павлусь. Як же я полечу? Хіба в мене є такі крила як у тебе? Я не вмію літати.

     Автор. Лелія знову усміхнулась, потім торкнула Павлуся квіткою своєю, і раптом Павлусь відчув, як він сам зробився квіткою, тільки не лелією, а рожевим маком. От Лелія взяла його за ручку, притулила до себе і вилетіла швиденько з хати. Незабаром вони спустилися в панський великий сад. В саду не було нікого. Лелія стала просто у квітнику, а там же лелій білих -  сила. Тихо-тихо так стоять і не хитаються.

      Лелія-цариця. Ото сплять! І не чують, що ми коло них. Вставайте, мої любі. (Лелія торкнулася їх своєю квіткою. Раптом усі лелії захиталися, заговорили.)

       1-ша Лелія. Вибачай, царице- сестрице! Як би ти знала, як ми стомилися! Ох, бідні, бідні ми квіти!

       Лелія-цариця. А що ж вам таке?

       2-а Лелія. Вдень нас руками займають, листя обривають, а часом і віку збавляють, гострим ножем стинають, несуть нас у панську палату, ставлять у воду, гублять нашу вроду. Ой, сестрице, скільки нас погинуло, білий світ покинуло. Ось було недавно свято – скільки нас потято!

       Лелія-цариця. Бідні, бідні мої сестриці. Шкода мені вас, дуже шкода. Та що робити, коли я не маю сили перенести вас звідси куди-інде. ( Журливо мовила й оглянулась.)

А де ж моя сестра наймолодша? (Спитала, показучи на порожнє місце скраю.)

       3-тя Лелія. Немає сестриці, немає, в іншому садочку процвітає. Віддала сестрицю наша панна: випросила дівчина Мар`яна за щиру свою роботу щонайменшу квітку.

       Лелія-цариця. Треба її відвідати, як там вона в іншому садочку?

      Автор. І ось вони з Павлусиком тихо спускаються додолу біля якоїсь маленької, низенької, похилої хатинки. А се хатинка знайомої дівчинки Мар`яни. Павлусь зараз пізнав. Се ж його рідне село, а дівчина – їхня сусідка. Он і грядочка з квітами – така малесенька, та чого там тільки немає, а посередині росте біла Лелія. Підійшла цариця Лелія до сестри, торкнула її своєю квіткою, що мала в руках.

     Лелія-цариця. Здорова, люба моя сестричко!

     Лелія-наймолодша. Здорова, люба сестрице, Леліє-царице! Де ти літала? Чи моїх сестричок не видала?

     Лелія-цариця. Видала, видала і про тебе розпитала.

     Лелія-наймолодша. Як же вони, мої сестриці, мої любі жалібниці? Чи згадують про сестру молоденьку, про лелію біленьку?

     Лелія-цариця. Згадують, згадують, щодня плачуть по тобі.

     Лелія-наймолодша. Нехай не плачуть, не ридають. Я ж тут маю таку вигоду, як ще не мала зроду. ( Лелія виконує пісню «А в тому садку» сл. Л. Українки, муз. В. Дем`янчука)

     1.Мені в цій квітниці

      Краще, ніж цариці.

      Дівчина Мар`яна

      Звечора і зрана

      Мене поливає,

      Поле, доглядає.

          Приспів:

      А в тому садку

      Чисто метено

      Ще й хрещатим барвінком

      Дрібно плетено.

      2. Мар`яночко, серце,

      Ухопить відерце,

      Біжить до криниці,

      Принесе водиці,

      Щоби поливати

      Квіточки в квітниці.

      Мені в цій квітниці краще, ніж цариці, красуюсь, пишаюсь, із лишеньком не знаюсь. Ще сонце не сходить, а моя Мар`яночка з хатини виходить, мене поливає та доглядає!

     Лелія-цариця. Що ж, люба сестрице, скажи Мар`янці спасибі, що так гарно тебе доглядає. Рости ж, Леліє, розкішна та красна, щоби була доля щасна!

     Автор. Раптом та молоденька Лелія виросла висока-висока, квітки на ній дивно розцвіли і спалахнули світлом сріблясто-рожевим. На листі засвітилася діамантова роса, заграла і зникла. Павлусь глянув, аж він у своїй кімнатці лежить на ліжечку. (Звучить мелодія «Колискової») Цариця Лелія торкнула його квіткою, потім нахилилася, поцілувала, кивнула голівкою і зникла. Павлусь простяг до неї руки, хотів голосно гукнути і… прокинувся.

      Мама. (Заходить до кімнати.) А ти вже прокинувся, моя люба дитино! Ну як ся маєш?

      Павлусь. Добре! Зовсім добре! А знаєш, мамочко, який мені гарний сон наснився? Мені снилася Лелія-цариця! Це вона допомогла мені одужати. Якби ти знала, яка вона красива і добра!

  - Чи сподобалась вам казка?

    

8. Запитання до групи «Експерти»

    - Порівняйте, як живеться квітам у садочку Мар´янки та панночки?

    - Чому навчає ця казка?

   

 9. Група «Бібліографи».

    Ознайомлення з виставкою книг.

 

 10. Група «Художники-ілюстратори».

Презентація малюнків до творів Лесі Українки.

 

IV. Підсумок уроку

Діти, ви всі добре попрацювали і тому заслуговуєте на винагороду.                 А яка нагорода – зараз дізнаєтесь. Візьміть квіти лілеї, і нехай кожна група почергово прикріпить їх на дошку.

        ( На дошці з`являється напис: «Поїздка до  музею Лесі Українки»)

        Наш урок добігає до кінця. Дякую вам, діти, за вашу підготовку, за ваші відповіді, за любов до слова, любов до Лесі Українки, яку ми сьогодні відчули.

        Нехай в ваших серцях вічно горить вогник Лесиної поезії і зігріває душі.