Методичний посібник «Мандрівка країною "Література"»

Про матеріал

Посібник містить літературні поняття, засоби і форми роботи над засвоєнням цих понять; приклади-зразки «Дитяче перо», що сприяє формуванню в учнів початкового літературного аналізу художніх творів, виразного читання, забезпечує розвиток творчих здібностей, формує літературознавчу пропедевтику.

Перегляд файлу

ВСТУП

 

Мандруючи країною «Література», ти, шановний читачу, маєш можливість ознайомитись з «таємницями» оповідання, казки, вірша, байки, з правилами виразного читання, з основними жанрами літератури.

Запропонований посібник допоможе виховувати в учнях справжніх читачів, які вільно почуваються в цікавій і неосяжній «країні», ім'я якій – література, формувати в учнів навички повноцінного читання, уміння працювати над змістом різних жанрів літератури, розвивати творчі здібності.

Навчаючись читати, необхідно пам’ятати про правила в поняття, які займають важливе місце в країні «Література».

ЩО   ТАКЕ ЛІТЕРАТУРА?

 

  • Чи все написане є літературою?

У перекладі з латинської мови слово література означає написане, зображене літерами.

Почувши про це, діти міркували:

  • Вміємо читати: "Гастроном", "Перукарня", "Розклад уроків", "Бібліотека".

Отже ми читаємо літературні твори".

 

А чи дійсно все написане є літературою?

 

Література – це твори, написані письменниками, це друковані книжки, журнали. Зустрічаємо твори, записані з вуст народу, або написані письменниками чи поетами, тобто твори художньої літератури.

Склади список своїх справ, які маєш виконати завтра. Чи можна вважати складений тобою список справ літературним твором ? (Ні). А казку А. Лабела "Список справ" (Так).

 

  • Це цікаво знати ...

Люди давно почали збирати книги і зберігати їх у спеціальних приміщеннях, які звуться бібліотеками ( від грецьких слів біблос – книга,         тека –  сховище).

Найбільшою дитячою бібліотекою в нашій країні є Українська державна бібліотека для дітей та юнацтва в Києві. Є дитячі бібліотеки в кожному місті, у кожній школі. Є вони й у багатьох із вас удома.

 

Записуйтесь до бібліотеки й постійно користуйтесь її послугами!

 


ПРАВИЛА ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ

 

1.  Уважно прочитай твір і з'ясуй, із якою силою голосу (голосно чи тихо) треба його читати.

Твори, у яких описується веселий радісний настрій, слід читати весело й голосно (дзвінко).

Наприклад:

Андрій М'ястківський. Хоче спати.

 

Хоче спати гілка,

Хоче спати бджілка.

Хоче спати...

Хоче спати...

Спить...

Хоче спати пташка

І мала мурашка.

Хоче спати...

Хоче спати...

Спить...

Хоче спати кізка,

Хоче вже й берізка,

Хоче спати...

Хоче спати...

Спить...

/Читай тихо/.

 

 

 

 

 

Марія Познанська. Колос наливається.

 

Поле прокидається

Вранці на зорі, – Колос наливається

О такій порі. Жайворон здіймається

У небесну вись:

 – Колос наливається,

Сонце, подивись!

Сонце усміхається

Крізь ясну блакить:

 – Колос наливається?

Хай йому щастить!

/Читай голосно/.

2. Уважно прочитай твір і з'ясуй, який настрій передається
у творі – веселий, радісний чи сумний. Читаючи твір, голосом передавай відповідний настрій.

Наприклад:

Василь Сухомлинський. Чого? Чого?

 

У неділю рано-вранці Андрійко з матір'ю пішов на кладовище. Рік тому вони поховали бабусю. Часто ходили на її могилу, поливали квіти.

Тихо на кладовищі. Сіли мама з Андрійком на лавці біля бабусиної могили. Сходило сонце. Щебетали пташки.

Недалеко від бабусиної – свіжа могила, на якій посохлі вінки, квіти, що перетворилися на сміття.

  • Мамо, а чого на он тій могилі сміття лежить?
  • Люди забули про ту могилку...
  • Чого вони забули?
  • Бо забули про людину, яку поховали.

 

  • Чого ж вони забули про людину? – допитувався Андрійко. – Нащо ж вони несли вінки і клали квіти?

Мати похитала головою й нічого не відповіла. А хлопчик сидів і думав.

 / Сумний настрій, читай тихо/.

 

  1. Подумай, чи завжди треба читати швидко?

 Ознайомся зі змістом, з'ясуй які (чиї) слова, рядки, строфи будеш читати: повільно, швидко, у звичайному темпі.

 

/Скоромовки читай швидко/.

Клямка плямкає,

На клямці — плямка,

Під клямкою - ямка.

Замикайте ключем, а не клямкою.

 

Повільномовка. Василь Сухомлинський.

 

Спи, малесенький синочку,

Спочивай уже, дзвіночку,

Люляй, завтра буде день,

Подарує нам пісень

І нові повільномовки,

А лошадковї – підковки,

Полю – стиглий колосок,

Пісні – чистий голосок,

Кізці – сіна дві копиці,

Хай тобі щось гарне сниться.   

/ Читай повільно/.

 

 

Галина Малик. Розумна Мавпочка.

 

Гойдався на дереві

В джунглях удав.

Він гарний мав настрій /повільно/

І пісню співав:

 

 – Я  довгий,

Гладенький, / швидше/

Лискучий,

Увесь по деревах повзучий!

 

А в річці купався

Якраз крокодил

Та й крикнув / звичайний темп/

З усіх крокодилячих сил:

 

 – Я кращий –

Зелений,

Зубатий, / швидше/

Завжди під водою

Ховатий!

 

А берегом мавпа

Зі школи ішла. / звичайний темп/

Почула й хвальків тих

На глум підняла:


 Ха-ха,
Він повзучий!
Хи-хи,

Він ховатий!

Не вміють і слова,

Як треба ,сказати! / швидше/

Хоч я і розумна,

1 в школі навчата,

Не буду ніколи

Така вихвалята!

 

4. Треба робити паузи (зупинки) на всіх розділових знаках. Коротка пауза (|) робиться на місці коми. Довга пауза (||) робиться на місці крапки, двокрапки, тире чи крапки з комою.

|  пауза коротка (рахуй про себе "один");

||    пауза довга (рахуй про себе "один-два").

 


ЧИМ " МАЛЮЄ " ПИСЬМЕННИК?

 

Якими "інструментами" користуються художники, композитори, письменники, зображаючи якусь картину, подію, викликаючи відповідне ставлення до них чи певний настрій ?

Художник, щось зображуючи, використовує фарби, композитор -ноти. Письменник користується найдосконалішим інструментом -словом.

ХУДОЖНИК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПИСЬМЕННИК

 

Встала весна, чорну землю

Сонну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають...

  •     Про що повідомив малюнок?
  •     Як зобразив весну поет?

Яка відмінність між зображеним на малюнку і в літературному творі?

Наприклад:

За Андрієм М'ястківським. Бачив лисичку

Іду ліском, | зриваю голубі дзвіночки, | дивлюся,| чи не достигли на ліщинах горішки.|| Глянув на стежку,| а там ...|| Стоїть лисичка.|| Мордочка в неї гостра,| хвіст довгий,| пухнастий.|| Така,| як бачив намальовану в книжці.||

 

Василь Заєць. Шипшинові ліхтарі

Посвітлішало

                в гаях -||

Вся шипшина в ліхтарях.||

Прилетіли снігурі,|

Кажуть:||

  •      Наші ліхтарі! |
    Прилетіли горобці,|
    Кажуть: ||
  •      Наші ліхтарці! ||
    Прилетіли шишкарики,|
    Кажуть: ||
  •      Наші ліхтарики! |

А шипшина мирить їх:||

-    Ці ліхтарики

               для всіх! ||

Усі паузи, які ти робиш для правильного розуміння змісту твору, звуться логічними, тобто необхідними (закономірними). Вони можуть бути не тільки на місці розділових знаків, а й без них – там, де це необхідно зробити, щоб виразніше прочитати твір.

 


ЩО ТАКЕ ДІАЛОГ ТА ЯК ТРЕБА ЙОГО

ЧИТАТИ

 

Часто в художніх творах персонажі розмовляють між собою. Розмова двох персонажів твору, за допомогою якої відбувається обмін думками, зветься діалогом (від грецького слова діалогос – розмова, бесіда).

Слова, які вимовляє кожен окремо персонаж, під час запису діалогу починаються з нового рядка й перед ними ставлять тире.

Наприклад:

Василь Мордань. Веселка

 

   Ти куди ідеш, веселко,

Яром і горою?

– До ставка іду, малята,

Стежкою крутою.

– А навіщо тобі воду

Із ставочка брати?

– Буду жито і пшеницю

Поливати.

 

Ти, мабуть, помітив, що в діалозі один із персонажів запитує, а другий відповідає. Це потрібно передавати голосом.

Отже, читаючи діалог, змінюй голос так, щоб було відчутно, хто бере в ньому участь.

 

 

 

 

 

 

 

МОНОЛОГ

 

Мова однієї дійової особи, звернена до когось або до самого себе , зветься монологом.

Наприклад:

Тамара Коломієць. Березень

 

Як ріка зламала кригу,

В берег вдарила з розбігу –

Без вітрила, без весла

Припливла в човні весна.

Місяць березень до неї

Йде в березовій алеї.

Каже:

Вибач, що не зміг

Килим з трав прослать до ніг,

Розтопив не всі сніги

Ще й залив низькі луги...

За нелогляд не свари!

Квітку проліска бери !

Та й сідай на всюдихід

Повезу, де схопиш...

Не забризкаєш чобіт,

Сукні не замочиш...

Усміхнулася весна,

Цвіт взяла, зійшла з човна,

І від радості в беріз

Забриніли краплі сліз.

 

  •     Скільки персонажів у вірші?
  •     Чи є між ними діалог? /Ні/
  •     Знайди слова березня, прочитай їх. До кого вони звернені?

/слова березня і є монолог/.

 

Отже, читаючи монолог, уявляй себе на місці персонажа, від якого ведеться розповідь, і читай твір так, наче це твій монолог.

Мандруючи країною "ЛІТЕРАТУРА ", ти ознайомився (лась) з правилами виразного читання:

  1.   Уважно прочитай твір і з'ясуй, із яким настроєм треба його читати (радісно, сумно, спокійно, весело, гнівно), з якою силою голосу (тихо чи голосно).
  2.   З'ясуй, як треба читати твір та окремі його частини - швидко чи повільно.
  3. Дотримуйся пауз на кожному розділовому знакові. Подумай, де ти будеш робити логічні паузи.
  4. Читаючи діалог, змінюй голос так, щоб було відчутно, хто бере в ньому участь.
  5.   Читаючи монолог, уявляй себе на місці персонажа, від якого ведеться розповідь, і читай твір так, наче це твій монолог.

КОЛИ ВИНИКЛА   ЛІТЕРАТУРА

 

Коли люди навчилися писати й читати, виникла писемна література. А задовго до того, коли люди ще не мали писемності, виникла усна література –фольклор ( від англійського фольклор – народна мудрість, народні знання).

Люди здавна помітили, що, наприклад, пісні полегшують працю, вносять у неї чіткий ритм. Тож і почали супроводжувати свою важку роботу піснями.

Не вміючи правильно пояснити явища природи, люди вірили в те, що їх оточують добрі і злі сили, яких треба умилостивити. А тому й зверталися до них наші предки з обрядовими піснями і заклинаннями.

Героїчні пісні та думи розповідали про подвиги героїв. Усні народні твори дійшли до нас у вигляді народних переказів, казок, дум, пісень, потішок, лічилок. Коли саме вони виникли, хто їх склав, сьогодні вже ніхто не знає, а твори ці живуть , і люди залюбки ними користуються.

Часто дорослі або діти звертаються до предметів чи явищ природи з проханням у вигляді віршиків чи пісень. Такі твори звуться закличками.

До нас дійшли не тільки зразки усної народної творчості наших предків, а й рукописні книги. Сьогодні вони зберігаються як великий скарб у бібліотеках, музеях.

У деяких із таких книжок із дня на день, із літа в літо велись записи про найважливіші події, що траплялися в житті народу. Такі книжки називалися літописами.

Одним із найдавніших літописів, що дійшов до нашого часу, є "Повість минулих літ", написана понад тисячу років тому. Автором її вважається перший український письменник і історик Нестор.

У цьому літописі розповідається про минуле нашої країни, яка тоді мала назву Київська Русь.

Писалися книги давньоукраїнською мовою: "От чего ми єсть умрети? И рече єму кудесник один: "Княже ! Конь, єго же любиши и єздиши на нем, от того ти умрети ".

Сучасною мовою літопис переклав Віктор Близнець. В літопис входять твори: "Смерть Олега", "Поєдинок сина Кожум'яки й печенізького велетня".

Одним із найвидатніших творів давньої української писемної літератури, який дійшов до нас, є "Слово о полку Ігоревім" – розповідь про похід князя Ігоря. Переклав цей твір сучасною мовою Степан Руданський.

 

ЯК "ПОБУДОВАНІ " ЛІТЕРАТУРНІ ТВОРИ

 

Кожен із прочитаних тобою творів про щось або про когось розповідає, тобто має свою тему.

Заголовок – це назва твору. Він часто визначає тему чи голову думку твору. Іноді автори в заголовок твору виносять ім'я головного персонажа ("Кирило Кожум'яка" , "Котигорошко").

Заголовок твору має бути стислим, виразним і легким для запам'ятання.

У художніх творах діють персонажі, або дійові особи. Серед них є головні і другорядні. Головні персонажі – це ті, які беруть участь у всіх описаних у творі подіях, мають свої риси характеру, впливають на хід подій, їх ще звуть головними героями творів.

Слово портрет прийшло до нас із французької мови, у якій воно означало "намальоване, виставлене".

Портретом називають живописне, фотографічне чи будь-яке інше зображення певної людини.

У кожного народу є багато легенд про походження різних рослин.

Легенда (від латинського слова легенда – те, що має бути прочитане) – фольклорний твір, народний переказ про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповитий казковістю. Часто легенди використовують у своїх творах письменники.

Мандруючи цією країною учні склали свої легенди.

 


Віталій Голомбієвський.

 

Легенда про калину в полі

Квіти, дерева та все, що нас оточує навкруги – це найпрекрасніші творіння природи. Кожна квіточка, кожне деревце має своє місце в природі. Нічого просто так в природі не буває.

Я знаю одну легенду про калину, що виросла в полі.

Колись давно хлопець і дівчина кохали одне одного. Вони одружилися. Молода жінка пішла жити в невістки. Прийшла пора йти хлопцеві до армії. Всім селом його проводили. А молода дружина осталася чекати свого чоловіка. її не любила зла свекруха, завжди на неї лаялась, заставляла важко працювати. А коли дізналася, що невістка чекає дитину – вигнала бідолашну з дому.

Їй нікуди було йти, тому що вона була сиротою. От і пішла в чисте поле. Через поле йшла стежинка, якою мав повертатися з армії її чоловік. І обернулася вона червоною калиною посеред поля.

Коли прийшов чоловік з армії додому, то дружини не застав. Зла свекруха сказала йому, що та, не дочекавшись ,пішла з дому. Молодий чоловік не повірив своїй матері, але робити було нічого.

Одного разу мати наказала сину зрубати калину, яка стоїть посеред поля, бо користі від неї немає.

Пішов він у чисте поле. Перший раз вдарив – калина нахилилась, другий раз ударив – вона попросилась:

  Не рубай козаче, я твоя дружина, подивись у листя – спить твоя дитина!

З тих пір можна побачити в полі червону калину, яка нахилилась своїми ягодами до низу, мов сумує про свою долю.

 

Легенда про соняшник

Одного погожого ранку, коли на небі не було жодної хмаринки, сонечко дбайливо зігрівало землю. Все живе на землі з радістю зустрічало теплі промінчики.

Але раптом на небі з'явилась густа та чорна дощова хмара. "Не заважай мені! " – розгнівалось сонце. "Без мого тепла загине життя на землі!

Але ж без мого дощику воно теж загине!" – відповіла хмарка. "Та й правда!" – погодилось сонце після недовгих роздумів.  І кинуло на землю пучок своїх яскравих промінців, з яких утворилась гарна, схожа на сонечко квітка.

Люди помітили це, і назвали квітку соняшником.

З тих пір соняшник кожного ранку з вдячністю зустрічає свого небесного брата, повертаючи до нього свою голівку, а людям своєю красою та теплом завжди нагадує сонечко.

Провідники знань – літописці і переписувачі книжок.

Давнім ченцям доводилось переписувати грубезні книжки – релігійні, історичні, медичні, виховані... Так, читання ще за часів Київської Русі було справою шанованою і звичайною.

Освічені переписувачі місяцями, роками переписували книжки, перекладали їх з інших мов. Варто нагадати, що книжки тоді коштували дуже дорого, виготовлялися з пергаменту (його робили з телячої шкіри). А ще й палітурка ! її оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому й не дивно , що до полиці книжку таку частенько прикріплювали ланцюгом.

У "Повісті минулих літ" – нашому славнозвісному літописі – читаємо: "Велика бо користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які наповнюють собою увесь світ, це джерело мудрості, у книгах – бездона глибина, ми ними втішаємось у печалі, у книгах – світило мудрості... І якщо старанно пошукати у книгах мудрості, то знайдеш велику втіху І користь для своєї душі".

Праця літописців і переписувачів є неоціненним джерелом знань про життя, побут, події давніх докняжих і княжих часів, періоду козацтва, визвольних воєн.

 

 

 

 

"ТАЄМНИЦІ"   ОПОВІДАННЯ

 

Оповідання – невеликий розповідний (прозовий) твір, у якому зображається життя персонажа за короткий проміжок часу. Працюючи над текстом, перед учнями ставимо запитання: Що є предметом повідомлення в прочитаному тобою оповіданні? Що є змістом повідомлення?

Композиція – побудова літературного твору, розташування та взаємозв'язок усіх частин, образів, епізодів, сцен твору.

Предмет повідомлення і те, що про нього повідомляється, становлять сюжет. Учні приходять самостійно до висновку, що сюжет – це розповідь про якусь подію, яка розвивається в часі. Аналізують: як пов'язані між собою сюжет І композиція. З'являється схема – модель будови тексту:

 

 

 

 

 

Під керівництвом вчителя, учні практично вчаться визначати в творі ці частини і дають кожній визначення:

Зачин називається експозицією. Це вступна частина, яка не впливає на розвиток сюжету. Тут нас автор знайомить із персонажами, інколи з їхнім минулим, з країною, місцем, селом, де вони живуть.

В літературному творі сюжет розвивається поступово. Розвиток сюжету починається з події, яка описується в художньому творі. Це – початок головної частини твору. Його звуть зав'язкою.

Далі сюжет досягає свого найвищого напруження – кульмінації (вершини). Саме тут ти найбільше хвилюєшся, радієш чи сумуєш.

Таке місце в тексті, де розповідається про те, чим закінчилася подія, зветься розв'язкою.

Робота над літературними творами супроводжується типовими питаннями:

  •        Хто є героями твору? Якими ти їх уявляєш?
  •        Знайди в тексті опис зовнішності героїв. Як ти гадаєш, для чого письменники інколи вводять у свої оповідання опис зовнішності героїв?
  •        Які ще описи ти зустрів (-ла) у цьому творі?
  •        Яким був...? Схарактеризуй його. Якими уривками з тексту ти можеш підтвердити свою думку?
  •        Які почуття до ... передав автор оповідання? Що ти відчуваєш до ...?
  •        Чи сподобався тобі твір?
  •        Що зробив автор, щоб зацікавити тебе своїм твором? Як його побудував?
  •        Як письменник викладає художній матеріал:

а) Від чийого імені ведеться розповідь?

б) Які описи вживає?

в) Чи є в творі діалоги та монологи?

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРСОНАЖА

ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ, ГЕРОЯ)

 

Персонажі бувають головні, другорядні, епізодичні

1. Зовнішній вигляд:

  •      Портрет – обличчя, міміка, жести, фігура, манера  поведінки;
  •      Мова – теми висловлювань, форми мови;
  •      Костюм.

2. Внутрішній склад:

  • Характер персонажа (сильний – слабкий, вольовий –
    безвільний, цільний – суперечливий);
  • Характеристика – авторська, самохарактеристика, відгуки
    оточуючих.
  1. Світ речей, в якому живе персонаж (інтер'єр).
  2. Світ природи, в якому живе персонаж (пейзаж).
  3.    Суспільство, в якому живе персонаж.
  4.    Прототип (його наявність або відсутність).

 

РИСИ ХАРАКТЕРУ

 

Вдача – психічні властивості, що визначають характер людини, її нахили, звички.

Про гарну вдачу, про позитивні риси характеру.

Безстрашний, веселий, відкритий, владний, гарний, гордий, делікатний, діяльний, добрий, жартівливий, жвавий, життєлюбний, завзятий, лагідний, лицарський, мрійливий, невгамовний, ніжний, поетичний, правдивий, прямолінійний, рішучий, розсудливий, скромний, спокійний, товариський, чепурний, чесний, щасливий, щедрий.

Про погану вдачу, про негативні риси характеру.

Балакучий, безтурботний, верткий, відлюдний, войовничий, впертий, деспотичний, егоїстичний, забіякуватий, замкнений, злий, зрадливий, ледачий, лихий, лукавий, непосидючий, непоступливий, нервовий, нерішучий, нетерплячий, різкий, самолюбний, упертий, хитрий, чваньковитий.

 

ДИТЯЧЕ ПЕРО. ХАРАКТЕРИСТИКИ

ХУДОЖНІХ ОБРАЗІВ, ГЕРОЇВ

 

Григорій Усач. Слонятко, у якого була коротка пам’ять

Слонятко мало довгий ніс, який називався хоботом. Хобота йому вистачало, щоб діставати безліч смачних листочків із дерев. Воно любило поважно крокувати джунглями й гудіти хоботом, наслідуючи сигнали вантажівок. Вуха в нього були такі великі, що чутно було в джунглях, коли вони лопотіли.

У Слонятка була дуже коротка пам'ять, а точніше він був дуже хитрим. Погані новини зі школи він "забував" приносити таткові, а добра новини запоминав відразу. А ще Слонятко було великим фантазером, тому що вміло вигадувати різні цікаві ігри.

У нього було дуже чуйне серце, адже помітив сум в очах батька, коли той сумував. І відразу захотів, щоб в нього була довга-предовга пам'ять. Він приклав всіх зусиль, щоб стати гарним учнем.

Мені подобається Слонятко своєю веселістю, відкритістю. Воно мрійливе, невгамовне, добре.

Стецюк Марина

 

Оксана Сенатович. Крила.

Дмитрик, головний герой казки, з перших рядків вражає нас своєю хоробрістю та чуйністю. Він не злякався грому й негоди та допоміг пораненому вітру, не роздумуючи над наслідками (може матуся буде сваритися), порвав свою сорочку, щоб перев'язати рани. А ще Дмитрик був працелюбний, добрий та турботливий. Він не уникає праці, й коли мама його хворіє, то усіляко намагається їй допомогти і виконати усі її бажання з турботою та радістю. Для того, щоб порадувати матусю він "летить" за пролісками.

Дмитрик подобається мені своєю хоробрістю, добротою, невгамовністю, завзятістю.

Борисова Валерія

 


"ТАЄМНИЦІ ВІРША"

 

Вірш – це поетичний твір, написаний у віршованій формі за законами віршованої мови.

  1. Вірші бувають сюжетні, ліричні, пейзажні.
  2. Будуються у формі монологу, діалогу, полілогу.
  3. У віршах наявна рима.

Римування:

  •      Суміжне (аабб);
  •      Перехресне (абаб);
  •      Кільцеве (абба).
  1. Ритм -  послідовне чергування наголошених і ненаголошених складів.
  2. Рядок - одиниця вірша.
  3. Рядки об'єднуються у стовпчики (строфи).
  4. Звуконаслідування – використання письменником слів, що своїм звучанням нагадують чимось зображені явища (звуки)
    природи.
  5. Звукопис – повторення автором певних звуків з метою створення
    звукового образу якогось явища – грому, свисту, шуму тощо.
  6. Білий вірш – вірш, у якому порушено риму або її взагалі немає.
  1. Акростих – вірш, написаний так, що перші букви рядків утворюють слово.
  •  У віршах автор використовує засоби виразності; епітети,
    метафори, порівняння та ін.

СКЛАДАННЯ ВІРШІВ

 

  • Римою називають співзвучне закінчення рядків. ритм – головний композиційний елемент вірша і в певному розумінні є незамінним. Ритм членує віршовані рядки на певні частинки.

 

  • Строфіка – поєднання віршованих рядків, що утворюють певну єдність на основі ритму, рими, сематики та інших компонентів вірша.

 

  • Інтонаційний малюнок віршованих рядків – основний засіб вираження ставлення того хто читав текст, до зображуваного. Інтонація виражає конкретний смисл поетичних рядків.

 

  • Найважливішим при складанні вірша є першим рядок, котрий має бути образним сематично насиченим, придатним деталізації, концентричним в плані мотиву або мотивів і водночас відкритим для емоційно-чуттєвого наповнення.

 

  • Техніка віршування та оволодіння навичками звукопису, тобто звукового орнаментування та обрамлення ліричних творів. Звукопис – це підбір звуків які відтворюють художню якість тексту.

 

  • Експресивність або емоційно-чуттєве наповнення віршованого тексту досягається засобами образної мови, звукопису, евфоніки, фігур поетичного синтаксису, інтонаційного забарвлення. тощо.

 

  • Коли з’являється перший вірш?

Для появи вірша потрібен поштовх, внутрішня спонука. котрі й народжують певний мотив засобами образності, символами звукопису.

 

ДИТЯЧЕ ПЕРО. ВІРШІ.

 

За римою складіть вірш: заведе, руде, гурточком, квочка.

Як мама пісню заведе -

Сідаємо гурточком.

Сестричка, я , щеня руде,

Курчата й мудра квочка.      / Павлусь Ніна/

 

За римою складіть вірш: зорі, морі, дівочі, ночі.

 

Гарненькі зорі

У літнім морі

Як очі дівочі

Світяться в ночі.                 /Яремчук Ольга/

 

Вірші про рідне місто

 

Бердичеве, життя моє.

Один у мене лиш ти є.

Хороший, милий, дорогий

Бердичеве, ось ти який!

Бердичів, ти мій рідний дім

Тепло і затишок у нім!

Ти мир і злагода людей

Ти доля для усіх дітей.       /Яремчук Ольга/

 

 

 

 

 

Бердичів

 

Мій Бердичів чарівний.

В нім заводи, парки, сквери, є музеї і церкви.

Містом річка протіка,

понад річкою вербичка,

в воду гілля нахиля.

А на пагорбі костьол.

В ньому є свята іконка.

Щоб вклонитись їй щорічно,

приїздять до нас туристи

з далеку усіх країн.              /Фурман Марія/

 

Зимова пісенька

 

У зимову темну ніч

Через поле, через ліс

Чеше білий чоловік.

Величезний сніговик.

Чеше з люлькою в зубах,

А за ним мороз женеться

І щипає – просто жах.            / Марія Фурман./

 

Дві волошки

 

Дві волошки цвітуть в полі

На зеленому роздоллі.

І дві бджілки там літали

І волошок тих спитали:

  • А який це колір ваш?
  • Волошковий! Ну а ваш?
  • Ну а наш, ну а наш...
    А ми кольору не маєм.

І ось так собі літаєм.               /Яремчук Ольга/

 

Білий вірш

 

***

Промінь сонячний втік

І сховався за хмарку.

– Виходь, сонечку ,виходь!

Без тебе так сумно!

***

Сиджу на галявині

Й слухаю,

Як соловейко співає.

Та й дивлюся,

Як квіти цвітуть,

Добре на галявині

Так посидіти!                      /Хоменко Олександр/


«ТАЄМНИЦІ»  КАЗКИ

 

Казка – один із найвідоміших жанрів літератури. Це твір про вигадані події, що відбулися з людьми, тваринами, рослинами тощо.

1.  Казки бувають   народні (склав народ) і літературні (написані автором).

2.  Композиція казки:

  • Зачин (своєрідний, притаманний лише казкам)
  • Головна частина найчастіше ділиться на 3 відносно завершені частини. У кожній із них є свій кульмінаційний момент.
  • Кінцівка часто носить повчальний характер.

3.  Наявність головних і другорядних персонажів.

4.  Наявні тема та ідея.

5.  Казки бувають віршовані і прозові.

6.  у казках вживаються діалоги, полілоги, монологи.

7.  Легенда – фантастичне оповідання про події, які могли бути в минулому.

 

КАЗКА – гумористична повчальна оповідь про тварин,  чудодійні вчинки, подвиги героїв.

 

Казка має щасливий кінець.

 

Розум переважає над силою.

 

 Добро перемагає зло.

 

 

Казка – вигадка, та в ній щось повчальне зрозумій.
ДИТЯЧЕ ПЕРО. КАЗКИ

 

Конвалія та Сонечко

Настала весна. Із землі показалася зелена стрілочка. Вона швидко розділилась на два листочки, які через короткий час стали широкими. А між ними з'явився маленький, тоненький паросток. Він піднявся, нахилився до одного й раптом одного ранку розквітнув білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій.

І ось одного дня Конвалія побачила, як по її широкому листочку повзе Сонечко. Воно було червоне, і мало лише дві чорні цяточки. Аж раптом з Дзвіночка Конвалії впала росинка і ледь не роздушила його, та Сонечко встигло проповзти. Воно лізло, і нарешті, доповзло до Дзвіночка Конвалії. Сонечко подивилося на неї і вирішило познайомитись. Конвалія і Сонечко розмовляли до глибокої ночі. Вона незчулася, як Сонечко здійняло свої крильця й полетіло у безодню ночі.

Але на наступний день Сонечко прилетіло не одне, а зі своїм приятелем, який мав три чорні цяточки. Сонечко прилітало кожен день, і Конвалія була рада, що має такого доброго друга.

/Олександра Кузик/

 

Дівчинка і Ромашка

Ясного сонячного ранку маленька дівчинка вийшла погратися на галявину. Раптом чує – хтось плаче. Прислухалася і зрозуміла – плач лине з-під каменя, який лежить у кінці галявини.

Камінь невеличкий, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя й питає:

  • Хто там плаче під каменем?
  • Це я, Ромашка, – почувся тихий, сумний, слабкий голос.
  • Звільни мене дівчинка, давить мене каменюка...

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.

 – Спасибі тобі, добре дитя, – сказала Ромашка, розправивши свій стан й піднявши голівку. – Ти звільнила мене з-під кам'яного Гніту.

– Як же це ти потрапила під камінь?

– Підманив мене кам'яний Гніт. Була я маленькою комашинкою-насінинкою. Восени шукала теплого куточка. От він і дав мені притулок, обіцяв оберігати від холоду. А коли мені захотілося побачити сонечко, він ледве не зачавив мене. Давай будемо з тобою друзями!

З тих пір Дівчинка приходить до Ромашки. Вони стали справжніми друзями.

/Бугайчук К/

 

КАЗКОТЕРАПІЯ

 

Казкотерапія – це процес пошуку сенсу, декодування знань про світ і систему стосунків у ньому; процес утворення зв'язку між казковими подіями і поведінкою в реальному житті. Важливо створити такі умови, щоб дитина замислилася над змістом і неоднозначністю казкової ситуації. У цей момент малюк пізнає філософію життя: нема неоднозначних подій, навіть на перший погляд неприємна ситуація може через деякий час обернутися на цілком благополучну.

Казкотерапія – це процес об'єктивності проблемних ситуацій. Всі випробовування залагоджуються завдяки внутрішньому джерелу сили. Казка вчить, що проблеми можна розв'язувати. Отже, казкотерапія – це ще й процес активації ресурсів, потенціалу особистості.

Для багатьох казки пов'язані з чародійством: явища і об'єкти природи в них є дійовими особами. Тому казкотерапія – це процес екологічної освіти і виховання дитини.

Казкотерапія – це також терапія середовищем, особливо казковою обставиною, в якій можуть проявитися потенціали особистості та почуття захищеності.

Все перелічене підводить до розуміння казкотерапії як органічної для людського сприйняття виховної та відновлювальної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків і доповненої психологами та психотерапевтами, письменниками та вчителями.

 

Принципи роботи з казками

 

Кожна казка неповторна. Але погляд на казкотерапію як виховну та відновлювальну систему передбачає загальні закономірності роботи з казковим матеріалом. Важливо послідовно використовувати принципи усвідомлення, множинності зв'язку з реальністю.

Ці принципи передбачають:

  • усвідомлення  причинно-наслідкових  зв'язків  у  розвитку  сюжету, розуміння ролі кожного персонажу;
  • розуміння того, що одна подія може мати кілька значень;
  • усвідомлення того, що кожна казкова ситуація демонструє нам якийсь життєвий урок.

Кожна опрацьована казка поповнює перелік способів подолання складних ситуацій і розуміння механізмів їх втілення в життя. Серед цих способів виділяють наступні: пряма агресія, хитрість, використання чарівних предметів, використання помічників, групове розв'язування проблем, перекладання відповідальності на іншого.

 

Корекційно-відновлювальне  казкотерапевтичне  заняття  має  свою структуру:

  • ритуал "входження";
  • згадування попереднього заняття та висновків з нього;
  • розширення уявлень про щось за допомогою казки;
  • закріплення нового досвіду, знаходження його зв'язків із реальним життям та узагальнення;
  • ритуал "виходу" з казки.

КОНЦЕПЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ КАЗКОТЕРАПІЇ

 

У розумінні Т.Д.Зінкевич – Євстигнєєвої казкотерапія – це не просто напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології, педагогіки, психотерапії і філософії різних культур. У зв'язку з цим виділяється 4 етапи в розвитку казкотерапії (в історичному контексті):

I       етап – усна народна творчість;

II етап – збирання і вивчення казок і міфів (К.Т. Юнг, М.-Л.
фон Фран, Б. Беттельхейм, В. Пропп та інші);

  1.    етап – психотехнічний (застосування казки як привід для
    діагностики, корекції і розвитку особистості);
  2.    етап – інтегрований, пов'язаний з „формуванням Концепції" комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок.

Концепція комплексної терапії Т.Д. Зінкевич-Євстигнєєвої базується на 5 видах казок. Це художні, дидактичні, психокорекційні, психотерапевтичні, медитативні.

До художніх казок належать народні казки і авторські історії.

Дидактичні казки створюються педагогами для цікавого подання навчального матеріалу.

Психокорекційні казки створюються для м'якого впливу на поведінку дитини 11-13 років.

Психотерапевтичні казки ніби лікують душу.

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного обраного досвіду, зняття психоемоційного напруження.

І.В. Вачков виводить ще один вид казок – психологічні казки. Він рекомендує використовувати їх у роботі з дітьми в рамках спеціальних програм для школярів.


"ТАЄМНИЦІ" БАЙКИ

 

Байка – один із найдавніших жанрів словесного мистецтва. Ще в давнину в Греції байки складав раб, якого звали Езоп. Він не міг висловлювати своїх думок прямо, бо це було небезпечно для нього, і тому вдавався до розповіді, сповненої натяків і недомовок.

Пізніше байка стала відомою в усьому світі. З її допомогою люди намагалися дати відповідь на питання: як поводити себе в цьому великому і складному світі? Тому байка відзначається стислістю й носить повчальний характер.

Найчастіше дійовими особами байки виступають тварини. За допомогою їхніх образів у байках засуджуються людські вади: хитрість, лінощі, брехливість тощо.

Наприклад:

Леонід Глібов. Чиж та голуб

 

Весною Чижик молоденький,

такий співучий, проворненький,

в садочку все собі скакав

та якось у сильце попав;

сердега в клітці рветься, б'ється...

А Голуб бачить та сміється:

  А що? Попавсь? От тобі й на!

Вже, певно, голова дурна...

Не бійсь, мене б не піддурили,

Хоч як би не хитрили,

 Бо я не Чижик! Ні... оце!

–Аж гульк – і сам піймавсь в сильце...

Ото на себе не надійся,

Чужому лихові не смійся!

Мораль — короткий вислів, у якому розкривається головна думка байки. Інколи така повчальна думка є початком байки. Мораль байки часто сприймається як прислів'я.

У байках часто риси людини приписують тваринам. Так, Лисиця уособлює хитрість, Вовк – жадібність і под. Такий прийом у літературі зветься алегорією.

 

 

 

ВПРАВИ НА РОЗВИТОК НАВИЧОК ЧИТАННЯ

 

1. Скоромовки


Тимішко й Оришка струшують горішки.

Женя з бджільми не дружив,

Завжди Женю джміль дражнив.

Женю бджоли не дражнили

Та дражнила нажалили.

Вибіг Гришко на доріжку,

На доріжці сидить кішка.

Взяв з доріжки Гришко кішку –

Хай спіймає кішка мишку!


2. Слово - пеньок

Вчитель дуже швидко показує картку з записаними кількома однаковими словами, серед яких одне відрізняється однією буквою. Учням необхідно назвати це слово – "Пеньок".

3. Вправи на розвиток антиципації

Подумай і продовж прислів'я:

  • Хто багато робить, той ... (багато має).
  • Шануй людей – і тебе ... (шануватимуть).
  • Бджоли раді цвіту, а люди ... (літу).
  • На дерево дивись, як родить, а на людину – як ... (робить).

4. Вправи на розуміння слова, римування.

Знайди пару:

книжка темна

олівці товста

нічка тонкі

Доберіть римування

Книжка – доріжка – ніжка

Олівці – молодці – горобці

Нічка – річка – пічка

5. Вправа "Перекладачі"

Аскатівл – ластівка

Оволсей – соловей

Борогець – горобець

6. Читання тексту за командами

"Злива" – голосно;

"Дощик" – пошепки;

"Сонечко" – мовчки

7.Знайди кількість абзаців, закінчити речення:

Не зайченята сліпі й голі, а ...

Не білченята сплять вниз головою, а ...

8.Читання тексту «за диктором»

Читає учень з кращою технікою читання, а за ним – з гіршою – той же уривок.

9.Продовж далі

Вчитель читає початок речення, учні продовжують.

10. Гра "Виправ Буратіно".

Вчитель свідомо робить помилки, а учні виправляють її.

 11. «Відшукай у тексті»: найдовше, найкоротше слово, слова з наголошеним другим словом і т. і.

12. Гра «Блискавка».

З простим олівцем читають 35 сек. Після команди «Дощик» після команди "Стоп" – ставлять крапку.

13. "Небо і Земля":

"Земля" – всі читають, "Небо" – піднімають голівки вгору, "Земля" – зразу ж продовжують читати для чого швидко знаходять залишене слово.

14.Читання парами.

Гра "А ми удвох".

15. Читання "Ланцюжком", "Передай естафету", «До пертої помилки»

16.  Гра "Блискавка"

В кінці уроку (15 сек.) – чи більше слів прочитали, ніж на початку?

ЯК ПОБУДОВАНА КНИГА

 

Для того, щоб стати вмілим читачем, треба знати, як побудована книга, на що треба звернути увагу. Тоді, навіть не почавши читати, ти дізнаєшся, про що вона.

ОБКЛАДИНКА (або палітурка) захищає книгу від пошкоджень і надає їй ошатного вигляду. Вона розповість тобі, хто автор книги, як вона називається. А якщо на обкладинці є картинка, тоді можна здогадатись, про що ця книга.

СУПЕРОБКЛАДИНКА – обкладинка, яку іноді одягають зверху палітурки або обкладинки, щоб вона захищала від пошкоджень, робила книгу ошатнішою та красивішою.

ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ – перша сторінка книги. На ньому зазвичай надруковано те саме, що на обкладинці, але докладніше. Якщо книга з малюнком, тоді вказане прізвище художника.

Якщо книга народилася в іншій країні, тоді ти прочитаєш, з якої мови вона перекладена, прізвище перекладача. У нижній частині титульного аркуша надруковано, в якому місті видано книгу, якого року та яке видавництво над нею працювало.

ФОРЗАЦ – подвійний аркуш цупкого паперу, який з'єднує обкладинку із самою книгою.

ПЕРЕДМОВА – те, що знаходиться перед текстом. Із неї можна докладніше дізнатися про автора книги, коли і в якій країні відбуваються події, і багато іншого. Зазвичай передмова буває короткою, її можна прочитати відразу. І ти зрозумієш, потрібна тобі ця книга чи ні.

ІЛЮСТРАЦІЯ – це малюнок, фотографія, креслення. Книгу з ілюстраціями читати цікавіше, тому що легше уявити собі те, про що розповідає автор.

ЗМІСТ розміщується на початку або в кінці книги. Тут перелічені всі твори, які увійшли до книги, у ому порядку, в якому вони надруковані. Поруч вказано сторінку. За назвами глав або оповідань можна здогадатись, про що написана книга.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ (ФОЛЬКЛОР)

 

Казки – цікаві усні оповідання з вигаданими героями, фантастичними подіями, дивом, вигадкою.

 

 

 

 

 

 

Легенди – народні перекази про видатні події або вчинки людей, які сприймаються як достовірні.

Міфи – ранній вид усної народної творчості, де відображені прагнення людей зрозуміти явища природи, стихійні лиха, народження, смерть.

Думи – народні ліро-епічні твори переважно героїчного характеру про важливі події історії України.

Прислів’я – короткі закінчені образні вислови із повчальним змістом.

Приказки – влучні образні вирази, які не мають закінченого міркування.

Загадки – замислуваті поетичні описи предмет або явища, які потрібно відгадати.

Скоромовки – штучно, заради забави вигадані вислови з підбором звуків, що важко вимовляються, які треба проговорити швидко, не запинаючись.

Лічилки – співучо вимовлювані віршики, якими розподі-ляються ролі у дитячих іграх.

Частівки – жартівливі веселі куплети, які виконуються завзято, ритмічно.

Небувальщини – вигадані, брехливі повідомлення.

Потішки – маленькі смішні оповідання (вірші), які дають втіху, забаву, задоволення.

Обрядові пісні – щедрівки, колядки, веснянки, заклички, в яких відображуються релігійні уявлення, побутові традиції, звичаї.

ОСНОВНІ ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

Вірш – невеликий твір, написаний у віршованій формі за законами віршованої мови.

Пісні – невеликі ліричні твори, призначені для співу.

Балада – оповідна пісня (вірш), в основі якої лежить історична подія, переказ Із фантастичними таємничими подіями.

Дума – українська народна історична пісня.

Поема – великий віршований твір.

Оповідання – розповідь про один випадок із життя героя.

Нарис – документальний жанр, який описує життя та звичаї, факти, той чи інший образ людини.

Повість – описує історію одного людського життя, яка стикається з долями інших людей. Розповідь ведеться від імені автора або самого героя.

Роман – великий епічний твір, який розкриває історію кількох людських доль на протязі тривалого часу.

Байка – коротке алегоричне та повчальне оповідання (вірш) із прихованим змістом. Висміює людські хиби, вади.

Драма – п'єса з гострим конфліктом, який можна розв'язати.

Трагедія – п'єса із непримиренними життєвими конфліктами, які призводять до загибелі героя.

Комедія – зображує життєві становища, характери, які викликають сміх.


ТЕКСТ

 

Текст – це поєднання речень, пов'язаних за змістом.

Основна думка – те головне, що хотів виразити автор у тексті. До тексту можна добрати заголовок. Він повинен виражати тему або основну думку тексту.

Тема – те, про що повідомляється, розповідається у тексті. Тема тексту часто називається у заголовку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТИПИ ТЕКСТІВ

 

1. Текст-оповідь.

У такому тексті оповідається (розповідається) про подію або декілька подій, які відбувалися одна за одною.

 

 

 

 

2. Текст-опис.

Основа опису – перелік одночасних чи постійних ознак предмета, явища.

 

 

3. Текст — міркування.

В такому тексті щось доводиться роз'яснюється.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ  (ТРОПИ)

 

Тропи  це слово та вислови, що вживаються у переносному, образному значенні.

До тропів належать порівняння, епітет, метафора, гіпербола, алегорії та інші.

Порівняння – художній засіб, за допомогою якого один предмет зіставляється з іншим, чимось на нього схожим.

У порівнянні два поняття найчастіше зіставляються між собою за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов.

Наприклад: парубок, мов явір; дівчинка, як зоря.

Епітет: це художнє означення, яке надає зображенню предмета чи явищ більшої виразності, поетичності, яскравості.

Наприклад:

чисте поле,

буйний вітер,

ясна зірка,

шовкова травиці

 

Метафора – слово або словосполучення, яке переносить ознаки одного предмета або явища на інші на основі подібності чи протиставлення. Наприклад: (море заснуло, листя шепоче, вітер гладив)

Персоніфікація – це різновидність метафори.

Персоніфікація – це зображення предметів чи явище природи як живих істот.

Наприклад: вечірня зіронька встає, струмок гомонить.

 

 

1

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
doc
До підручника
Літературне читання 4 клас (Чумарна М. І.)
Додано
25 грудня 2017
Переглядів
532
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку