Політична карта Європи

Сучасна політична карта Європи. Типи країн. Європейська інтеграція. Відео про країни Європиhttps://www.youtube.com/watch?v=Yv88o. PRHDf. QКраїни і столиці у віршах(Європа)https://www.youtube.com/watch?v=2 KQPqo. JKBU4

Форми державного правління і територіального устрою країн  Європи

Існують дві основні форми державного правління: республіка та монархія. Розрізняють республіки президентські, парламентські та змішані. У президентській республіці президент має широкі повноваження. Він є не лише головою держави, а й очолює уряд. Президентських республік в Європі лише дві: Білорусь та Сан-Марино. Парламентська республіка ґрунтується на верховенстві парламенту. Роль президента при цьому є переважно представницькою, тобто він є представником країни на міжнародних зустрічах. Уряд, який звітує перед парламентом за свою діяльність, очолює прем’єр­міністр. Парламентських республік в Європі більшість, зокрема це Австрія, Італія, Німеччина, Польща, Фінляндія. Змішані республіки (парламентсько-­президентські, президентсько-­парламентські, напівпрезидентські) мають сильний парламент, який урівноважує наділеного великими повноваженнями президента. Уряд підзвітний як парламенту, так і президенту, парламент впливає на вибір президента голови уряду. В Європі це 7 держав: Португалія, Румунія, Росія, Словенія, Україна, Франція та Хорватія. Особливим видом республіки є директорія, яка існує у Швейцарії. Там вищий виконавчим органом є Федеральна рада, що її обирає парламент. Він складається із семи членів, кожний з яких протягом терміну своїх повноважень виконує функції президента чи віце-­президента. Монархічна форма правління також виникла в давнину, але набула найбільшого поширення в епоху Середньовіччя. В сучасному світі вона трапляється значно рідше, ніж республіканська.

Монархія (від грец. єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна державна влада зосереджена в руках однієї особи, яка одержує владу, як правило, у спадок. Монарх, як правило, править довічно. Монархій в Європі достатньо багато – 12. Розрізняють монархії - конституційні та абсолютні. Переважна більшість європейських монархій є конституційними, за яких влада монарха обмежена конституцією або існуючими традиціями. З­-поміж конституційних розрізняють парламентські та дуалістичні монархії. За парламентської монархії монарх не має влади. Він виконує лише представницьку та церемоніальну функції, тобто «панує, але не править». При цьому законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду. Парламентськими монархіями в Європі є Велика Британія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Андорра. За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією та парламентом у законодавчій сфері. Монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих конституцією рамках. В Європі дуалістичними монархіями є Монако та Ліхтенштейн. За абсолютної монархії законодавча, виконавча та судова влада сконцентрована в руках монарха. Монарх символізує єдність нації, історичні традиції, представляє державу на міжнародній арені, підписує накази, що є обов’язковими для виконання. Різновидом абсолютної є теократична (від грец. – теос – бог і кратія – влада бога) монархія, яку очолює духовна особа. При цьому політична влада належить церкві, як у Ватикані.

За територіальним устроєм існують унітарні та федеративні держави.38 європейських держав є унітарними (від лат. unitas – єдність). Це країни, в яких існують єдині органи законодавчої та виконавчої влади, діють єдині для всієї країни конституція та система державних органів. Центральні органи влади керують усіма територіями країни. Згідно зі ст. 2 розділу I Конституції Україна є також унітарною державою. Федеративних держав в Європі лише 6, а саме: Німеччина (у складі якої 16 земель), Австрія (складається з 9 земель), Швейцарія (з 23 кантонів), Росія (має у своєму складі автономні республіки), Бельгія (має 3 автономні регіони) та Боснія і Герцеговина (за конституцією «м’яка федерація» двох утворень Федерації БіГ та Республіки Сербської). Федеративні держави (від лат. foederatus – об’єднаний у союз) – держави, в межах яких поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади існують окремі автономні територіальні одиниці (штати, землі, провінції, республіки і т. ін.). Автономія – це здатність до самоуправління на основі власного законодавства, але в рамках загальнодержавних законів або конституції. Водночас самостійність суб’єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб’єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що вони не є державами в повному значенні цього слова: вони не мають суверенітету, юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах, не мають права одностороннього виходу з федерації. Існують також конфедерації, що являють собою міжнародно­правовий союз суверенних держав, які зберігають незалежність. Існують спільні органи влади, що координують: зовнішню політику, військові сили, транспорт, зв’язок, економічну сферу. Держава може входити до кількох конфедерацій водночас. Формально конфедерацією називається Швейцарія, але фактично вона є федерацією. Конфедерацією може вважатися Європейський Союз.

Стрижнем економічного розвитку європейського регіону є 4 країни з «Великої сімки»: Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія.  У них показники ВВП на душу населення становлять 30 000 – 40 000 доларів на рік і рівень ІЛР є дуже високим (понад 0,9). Вони мають багатопрофільну економіку, але є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції: електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Ці країни перейшли до постіндустріального суспільства, в якому провідну роль виконує сфера послуг (освіта,  соціальне забезпечення, охорона здоров’я, фінансові послуги, рекламний бізнес тощо); в ній зайнято понад 70 % населення. Країни продають технології, технічну документацію, вкладають свій капітал в економіку інших держав. Країни «Великої сімки» чинять вирішальний вплив на світову політику. Всі вони входять до НАТО. Великобританія та Франція є ядерними державами, постійними членами Ради  Безпеки ООН. 

Економічно розвинуті невеликі країни Європи є різними за площею. «Невеликими» їх називають через незначний вплив на світову політику та економіку. Деякі з них є партнерами країн «Великої сімки» по НАТО (Ісландія, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург), інші – нейтральні країни. Показники ВВП на душу населення в цих державах перевищують такі у країнах «Великої сімки»: 50 000 – 170 000 доларів на рік. Крім того, ці країни очолюють перелік країн світу за рівнем ІЛР. На відміну від країн G­7 для їх економіки характерна достатньо вузька спеціалізація. Провідне місце в ній посідають виробництва високого технологічного рівня, що працюють на зовнішній ринок. Країни мають  вузький внутрішній ринок, відчувають значну нестачу сировини, через те зовнішня торгівля для них має величезне значення. Наприклад,Швейцарія експортує понад 90% вироблених годинників,  вивозить на світовий ринок медикаменти, медичне, поліграфічне, текстильне обладнання, ювелірні вироби, антикваріат, шоколад. Значну роль відіграє й невиробнича сфера: найбільш надійні в світі банки, величезні страхові компанії, міжнародний туризм, транспортні послуги іншим країнам. 

До країн середнього рівня економічного розвитку відносять Іспанію, Португалію, Грецію, Ірландію, Мальту. До них після вступу до ЄС долучилися Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Хорватія, Естонія, Литва, Латвія, Румунія, Болгарія. Показник ВВП на душу населення в них становить в середньому 8 000 – 25 000 доларів на рік. Рівень ІЛР високий (0,8 – 0,9). Ці держави є індустріально­-аграрними. Мають високий рівень індустріалізації та розвинуту сферу послуг. Важливу роль в їх господарстві відіграє міжнародний туризм. Країни відчувають значну фінансову та технологічну залежність від більш високорозвинутих держав. У політичному аспекті мають підпорядковане значення. Більшість з них є членами НАТО. 

До країн з перехідною економікою відносять частину держав, що виникли після розпаду Радянського Союзу (Білорусь, Молдову, Росію, Україну) та частину країн з колишнього соціалістичного табору (Албанію, Боснію і Герцеговину, Македонію, Сербію, Чорногорію). У цих країнах сформувався переважно індустріальний тип економіки, і певний час панувала планова економічна система. На початку 90­-х рр. ХХ ст. вони взяли курс на перехід від планової до ринкової економіки. Ці реформи в різних країнах відбувалися неоднаковими темпами. Показники ВВП на душу населення коливаються від менш, ніж $2000 у Молдові до майже $9000 у Росії. 

Домашнє завдання Опрацювати § 4 підручник(В. Ю. Пестушко,Г. Ш. Уварова, А.І. Довгань) Позначити на контурній карті країни Європи Вивчити країни Європи (столиці)https://learningapps.org/view10085881https://learningapps.org/view4680102https://learningapps.org/view7730313https://learningapps.org/view5608856 Виконати дослідження на тему «Інтеграційні та дезінтеграційні процеси в Європі». Столиці європейських держав(Відеотести)https://www.youtube.com/watch?v=-6 BGv. IGm7r. Q