Пошукова робота "Плющенко Сергій Олексійович - Герой Радянського Союзу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Період Другої Світової війни є одним із найбільш складних в історичній долі всієї України. В боротьбі з гітлерівськими агресорами склали свої голови мільйони кращих синів і дочок нашого народу. Вагому роль у визволені нашої Батьківщини відіграли молоді хлопці.

  І не дали, і захистили рідну землю. Витримали найжахливіші випробування 1418 днів і ночей страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших, найулюбленіших батьків, братів, сестер, дочок та синів.

     Війна… Написав це слово і вжахнувся. Нинішнє молоде покоління переосмислює історію, історію останньої війни – Великої Вітчизняної. А в серці старшого покоління це слово – незагойна рана. Це – обірвані на самому початку мрії про майбутню професію, сподівання на довге й щасливе життя. Це – останній потиск руки, останній поцілунок, останній погляд найближчої людини.

Війна увірвалась в серце нашого народу, як осколок. Затьмарила сонячне небо димом пожеж, стала болем нестерпним від чорних похоронок. Скільки крові пролито! Скільки сліз виплакано!

Імена учасників бойових дій за наше село викарбувані на плитах братських могил,  на обеліску, що розмістилися в парку Слави, в найбільш екзотичному його місці, де вічнозелені ялинки в скорботному мовчанні тісно зімкнули свої ряди. Жителі села, учні школи подбали про те, щоб пам'ять про героїв зберігалася в віках.

  На це священне місце завжди приходять з клятвою вірності Україні воїни-новобранці, молоді подружжя, учні школи, всі жителі села. Односельчани в знак поваги і шани до воїнів-визволителів на обеліску Слави викарбували слова:

«Слава вам храбрые, слава бесстрашные,

Пам'ять о вас не умрет никогда.

Жизнь сокрушивши,

Смерть победившие,

Вас никогда не забудет народ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         І в нашому краї лунали постріли гармат та танків. За наше з вами життя боролося багато молодих та літніх людей. Одним з них був молодий хлопчина – Плющенко Сергій Олексійович.

 

Плющенко Сергій Олексійович – старший лейтенант, командир 1-ї  танкової роти 43-го окремого танкового полку 37-ї армії Степового фронту, Герой Радянського Союзу, нагороджений орденом Червоного Прапору та орденом Червоної Зірки.

Народився в 1919 році в селищі Клинці, з 1925 року – місто Клинці  Брянскої області, в сім’ї робітника. Закінчив середню школу в Клинцях. Працював в місті Смоленську. В Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Саратовське танкове училище. Кандидат ВКП (б) з 1942 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей робочий хлопець прожив всього 23 роки, але залишив про себе таку пам'ять, що коли зустрічаєшся з людьми, які знали його, читаєш його листи, не віриш, що пішов він з життя так рано. Віриш тільки в те, що такі не вмирають. Вдячна пам'ять нащадків залишила його навічно, закарбувавши ім'я героя в назвах російських і українських вулиць.

          В Клинцях багато хто пам'ятає, що Сергій Плющенко був слюсарем фабрики імені Ногіна, завзятим футболістом, студентом фізкультурного технікуму. Потім армія і танкове училище.

          Офіцером рідні бачили його всього один раз, вірніше, одну мить. 22 червня 1941 військовий ешелон, що летів на зустріч війні, зупинився в Клинцях на 20 хвилин.

 

 

 

 

 

              Цього часу лейтенанту Плющенку вистачило, щоб добігти додому і назад. Він тільки обійняв рідних, сказав кілька слів. І потім в листах з різних фронтів згадував цю зустріч, мріючи скоріше повернутися. Його військові дороги нерідко пролягали біля самих Клинців. Але Сергій більше жодного разу там не був.

          Його листи додому переповнені синівською любов'ю до батьків. І ненавистю до ворога переповнені ті листи. Подвиги, напевно, найчастіше диктуються любовю й ненавистю.

          "За два з половиною роки війни не одна сотня фашистів закінчила життя під гусеницями мого танка і під вогнем гармати. Не одна сотня ще приплюсується ..."

          Це рядки з листа рідним. Як тримав він своє слово і воював на Брянщині та на Україну, розповідає архів Міністерства Оборони СРСР.

          17 серпня 1941, розгромивши обоз супротивника, екіпаж, яким командував С. Плющенко, наздоганяв свою частину. Біля села Олександрівка, що в Унечському районі, машина раптом стихла. Всю ніч екіпаж ремонтував її. Танкісти поспішали. Ось-ось могли підійти німці. І вони прийшли на світанку, коли ремонт був закінчений. Фашисти почали оточувати танк. Загибель здавалася неминучою.

          "Займайтеся своєю справою, - наказав Сергій екіпажу. - а з німцями я поговорю".

          Він сховався в кущах. Незабаром "заговорив" його автомат.

 

 

 

 

 

                   

 

          Втративши дев'ять солдатів, німці не наважились наступати, залягли. Але тепер наступали танкісти Плющенка. Танк, сіючи паніку, очистив село від фашистів. А потім сховався. Під Унечей, знищивши автомашину, екіпаж добув цінні відомості. А 12 серпня танкісти Плющенка відзначилися вже в районі Костюковичів, знищивши ворожий танк і забезпечивши переправу нашій роті. За бої на Брянщині юний командир танка С.А. Плющенко наказом по Брянському фронту від 7 листопада 1941 року був нагороджений орденом Червоного Прапора.

          В 20 років війна для Сергія стала роботою, смертельна небезпека і рани – звичайними  умовами фронтового життя. Про жорстокі бої, в яких брав участь, про свої рани він пише  рідним просто, в декількох рядках:

          "Проходили недалеко від Унечі. Вирватися до вас не можна було. Брав Великі Луки. Нагородили орденом Червоної Зірки. Тут же поранений.

 

 

 

 

           Два з половиною місяці лежав у госпіталі. В 43-му був на Орловско-Курскому напрямку, після чого форсував Дніпро і був важко поранений . Але вилікувався швидко,  за півтора місяці ... "

          Як він воював, можна судити по його ж рядках:

          "За форсування Дніпра мене представили до звання Героя Радянського Союзу. Читайте "Правду" за 22 грудня 1943 року". . .

 

То був дійсно безсмертний подвиг героя.

          Ворог сильним артилерійським вогнем обстрілював лівий берег Дніпра, намагаючись всіма силами перешкодити нашим частина форсувати річку і, головним чином, не дати переправити наші танки. Авіація противника також весь час висіла над переправою.

          Командиру першої танкової роти старшому лейтенанту С.О.Плющенку було дано завдання: переправити танки на правий берег Дніпра.

          В ніч з 30 вересня на 1 жовтня під артилерійським вогнем ворога наші танки були переправлені через Дніпро. І відразу ж вступили в бій. Раптовим і швидким ударом у гітлерівців були відбиті три висоти, і наша піхота укріпилась на них.

           Наказом командуючого 37-ї армії танки були перекинуті на західну окраїну села Куцеволовка із завданням: разом з піхотою оволодіти на цьому

фланзі ще трьома пануючими висотами, бо з них противник продивлявся весь плацдарм на правому березі і тримав йього під прицільним прямим артилерійським вогнем, сковуючі дії наших частин.

 

 

 

 

          С.О.Плющенко одержав бойовий наказ, швидко оцінив обстановку, довівши завдання до всього особистого складу, почав свої бойові дії. Танкісти разом з піхотою при відсутності підтримки артилерії з нашого боку, на чолі з С.О.Плющенком, відкинули ворога і зайняли одну з висот. Гітлерівці посилили натиск і всіма силами намагалися удержати другу висоту.

          Танкісти ринулись в атаку, однак ворог сильним мінометним вогнем примусив нашу піхоту залягти.

          Бачучи це, С.О.Плющенко залишив половину роти, щоб вела за собою піхоту, а сам пішов уперед, давлячи піхоту противника і знищуючи його вогневі точки.

          Старший лейтенант оволодів висотою і протягом шести годин танками утримував її до приходу піхоти. У відповідь гітлерівці зосередили свої сили на третю висоту. В шостий раз С.О.Плющенко повів свої танки в атаку. Ворог артилерією танків створив суцільну висоту вогню. Та це не зупинило танкістів, і вони кинулись на гітлерівців.

          В цей період на старшого лейтенаната із скирт сіна кинулись два важких «тигри». Вміло маневруючи, С.О.Плющенко підбив один з них, другий почав швидко втікати, але старший лейтенант пішов напереріз до втікача. Тут з флангу на Плющенка обрушились три середніх німецьких танки. В нерівному поєдинку вогнем своєї гармати старший лейтенант підпалив один танк, а інші кинулись врозтіч. Виявивши склад боєприпасів, С.О.Плющенко підпалив його, вийшов на гребінь третьої висоти, де протягом чотирьох годин з невеликою групою автоматників удержував її.

          Щоб зірвати успіх наших військ, ворог на цю висоту кинув всю авіацію, чим йому вдалося притиснути нашу піхоту до землі і підпалити один танк. Воїн  Плющенко вміло застосував свій маневр, ввів в оману авіацію про

тивника, пустивши білі ракети в н апрямку гітлерівських військ. Після цього їх авіація почала бомбардувати свої бойові порядки. Танк  Плющенка був підбитий, а сам він поранений в голову.

 

 

 

 

 

 

               Та, не зважаючи на це, він продовжував залишатись серед автоматників на гребені висоти, і тільки за наказом командира полку С.О.Плющенко вийшов з бою.

        Своїм героїчним вчинком і мужністю С.О.Плющенко забезпечив захват ворожої висоти, чим закріпив міцність плацдарму наших частин на правому березі Дніпра, далі його розширення і безпеку переправи.

          В цих бойових операціях С.О.Плющенко особисто сам знищив 3 автомашини з піхотою, батарею протитанкових гармат, 12 кулеметів, 140 солдат і офіцерів ворога. Рота Плющенка знищила 3 танки, 6 бронетранспортерів, 5 автомашин з піхотою і боєприпасами, склад з боєприпасами, 8 дзотів, 6 мінометних батарей, 20 кулеметів, понад 200 солдатів і офіцерів. . .

          Він обіцяв, що коли буде повертатися із Кремля після отримання нагороди і видасться хоч маленька можливість, обов'язково загляне додому.

          Обіцянки він не дотримав. Війна прямо з Кремля покликала в бій. Замість зустрічі останній лист:

          "Здраствуйте, дорога мама і братик Вася! Немає більшої радості, ніж отримати від вас листа ... в далекому майбутньому зустрінемося. Я вірю в свою долю ..."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             Але 15 лютого 1944 року він загинув смертю хоробрих в бою. Його прах навічно залишився на Україні, в селі Запорізькому Апостолівського району Дніпропетровської області під обеліском із зіркою.   

     

 

 

 

 

 

            Він навічно залишився серед робітників фабрики Ногіна. Його ім'я, в числі інших 69 героїв Радянського Союзу, вихованців танкового училища,  викарбовано на обеліску, на меморіальних дошках російських і українських шкіл. У місті Клинці Брянської області на фасаді будинку  і на будівлі школи, в якій він навчався, встановлені меморіальні дошки. Вулиці імені Сергія Плющенка є на Брянщині та на Україні.

         В нашому селі  ім’я Сергія Олексійовича Плющенка носить центральна вулиця. Це одна з кращих вулиць села, на якій знаходиться наша школа,

будинок культури, дитячий садок, відділення пошти та ощадбанку, амбулаторія, магазини.

 

                                            

 

 

 

 

           Біля плити, на якій викарбовано те, що вулиця названа ім’ям  С.О.Плющенка, завжди лежать квіти. В  дні революційних і воєнних свят вдячні жителі села покладають сюди вінки та квіти.

 

 

        Згадувати про загиблих важко. Думати гірко. Не пам’ятати неможливо. Ніхто з них не думав про славу, коли йшов на смертний бій з ворогом – і слава їх знайшла. Ніхто з них не думав про безсмертя – і вони лишились вічно живими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Документ №1

 

 

 

 

 

                                                 Документ 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                               Документ 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      Світлини 1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  Світлини 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Світлини 3

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1.   Матеріали сільської бібліотеки Запорізького БК.
2.   Статті з газети «Апостолівські новини».
3.   Матеріали з інтернету.