Соціальна дистанція: як учителю встановити особисті кордони

Особистий кордон – спосіб визначити свої бажання та свої цінності. Якщо кордони країни чи іншої території вказують на обмеження, то особиста дистанція вчителя допоможе йому почувати себе більш щасливим та чітко розуміти, ким він є, а ким не є. Цій темі присвячено вебінар Ярослава Лисенка «Соціальна дистанція вчителів: як встановити особисті кордони», що відбувся 3 липня.

Лектор виділив три види особистого простору: 

1. Здоровий особистий простір – чітке і зрозуміле для себе і оточуючих правило прийняття себе.
2. Ригідний особистий простір – дуже консервований і закритий вид захисту особистих кордонів.
3. Слабкий особистий простір – гнучкий і адаптивний особистий кордон, що залежить від інтересів оточення, а не особистості.

Ярослав Лисенко запропонував відповісти на деякі запитання, аби зрозуміти, чи порушуються ваші кордони. Також спікер наголосив, що порушенням соціальної дистанції «грішать» люди, у яких немає розуміння власних кордонів. Вони допускають подібне ставлення і до себе. Тож самодіагностуємося та вчимося чинити ввічливий і тактовний опір:

• Чи є в вашому оточенні люди, які намагаються переповідати всі події за день, незалежно від того, чи хочете ви їх зараз слухати?
• Чи є в вашому оточенні люди, які вільно відчувають себе в вашому просторі: кабінеті, місці в залі тощо?
• Чи є в вашому оточенні люди, які вимагають працювати понаднормово?
• Чи є в вашому оточенні люди, які нехтують правилами такту щодо ваших особистих речей: комп'ютера, окулярів, сумки тощо?

Відсутність соціальної дистанції – небезпека для вчителя

Часом зустрічаємося з міфом, який межує із маніпуляцію. Його сутність полягає у тому, що встановлення особистих кордонів – цинічно та егоїстично. Це не так. Життя слід будувати так, щоб вам було комфортно і цей комфорт не порушував кордони оточення. Що більше ми залежимо від думки інших, то більше віддаляємося від себе. Лектор навів докази того, що відсутність особистих кордонів може наразити учителя на таку небезпеку:

1. Багато особистого часу присвячено іншим. Робота в позаурочний час призводить до того, що вчитель краде сили та енергію у свого наступного дня, він може стати роздратованим. Батьки ж приймають спілкування в неробочий час за належне і ситуація часом повторюється.
2. Вас ображають, а ви мовчите про це. Пасивна позиція сприяє продовженню циклу образ. Не забувайте про почуття власної гідності та одразу давайте зрозуміти, що з вами так не можна.
3. Суцільне почуття провини. Якщо ви відчуваєте подібне – це перша ознака того, що вами маніпулюють, адже «за допомогою» провини людину можна змусити робити більше: перевіряти конспекти вночі, перейматися стосовно розбишаки у класі тощо.
4. Життєва потреба бути «гарним/гарною». Необхідність підганяти себе під чиїсь стандарти – це поневолення власноруч. Майте сили вільно транслювати власну особистість й унікальність.
5. Необхідність заробити повагу. Кожна людина заслуговує на безумовну повагу – ми не маємо її заробляти та щось доводити оточенню.

Бажаєте розібрати більше кейсів, які допоможуть визначити оптимальні рольові моделі для педагога, а також навчитися вирішувати конфліктні ситуації з відчуттям особистої безпеки? Хочете дізнатися, як коректно нагадати іншим людям про робочі години педагога? Радимо переглянути виступ Ярослава Лисенка – консультанта з питань освіти в КО «ThinkGlobal», куратора середньої школи, викладача Мистецтва.