Повідомлення учнів. "Цікаві факти про життя Івана Багряного"

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЖИТТЯ

ІВАНА БАГРЯНОГО

(повідомлення учнів)

Учень 1. Іван Павлович Багряний – український письменник, публіцист, політичний діяч, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1992р.).

Справжнє ім’я письменника – Іван Павлович Лозов'ягін (дослідники кажуть, що історично прізвище було інше – Лозов’яга, але його спотворили, зрусифікували під час оформлення документів у XIX столітті). Народився 2 жовтня 1906 року біля Охтирки Сумської області. Мав безліч псевдонімів – від «Сорок Сорок» до «Дон Кочерга». Але по-справжньому прижився та навіть замінив собою справжнє ім’я тільки один – Іван Багряний.

Творчість починав із малювання. Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній школі за фахом «малярство та гончарна справа»,  у 1925-му працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон», а в 1926-му вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплому його не допустили через «політичну неблагонадійність».

Був учасником літературних об’єднань «Плуг» і МАРС. До Охтирської філії спілки «Плуг» вступив у 1924-му році, був її секретарем.  Під час навчання в Київському художньому інституті перейшов до МАРСу (Майстерні революційного слова). Письменник, науковець Віктор Петров порівнював роль організації для Києва з роллю "ВАПЛІТЕ" для Харкова. Не дивно, що наприкінці двадцятих років "МАРС" спіткав організаційний розгром, а в наступному десятилітті на його учасників очікували репресії.. У 1929 році видав першу збірку поезії – «До меж заказаних».

У віці 25 років був заарештований за контрреволюційну діяльність і відбував заслання в БАМЛАГу (Байкало-амурский виправно-трудовий табір).

Утік із заслання і два роки жив у Зеленому Клину — заселеній українцями території на Далекому Сході. Там він зустрів і свою першу дружину Антоніну Зосимову. Спогади про цей час перетворилися в роман «Тигролови» (спочатку мав назву «Звіролови»).

Учень 2. Роман «Тигролови» Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова 16 грудня 1943 р. Один примірник Багряний відіслав у журнал «Вечірня година», а другий — на літературний конкурс, оголошений «Українським видавництвом». В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».

Під час Другої світової війни співпрацював з ОУН і УПА. Зв’язки з ОУН встановив, ще живучи в Охтирці. Після переїзду на Львівщину в 1943-му році він створював антифашистські листівки, малював плакати, писав сатиричні та бойові пісні.

У 1944-му році емігрував до Німеччини. Однією з причин стали розбіжності в поглядах із керівництвом УПА. Жив у таборі для переміщених осіб у місті Новий Ульм. Там у 1946-му році написав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» (перша назва — «Чому я не хочу вертатися на «родіну»?») у відповідь на примусову репатріацію біженців із СРСР.

«Я не хочу вертатись на ту «родіну». Нас тут сотні тисяч таких, що не хочуть вертатись. Нас беруть із застосуванням зброї, але ми чинимо скажений опір, ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту «родіну». Я беру це слово в лапки, як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам радянською пропагандою. Більшовики зробили для 100 національностей єдину «совітську родіну» і нав’язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР.

Вони її величають «родіна» і ганяються за нами по цілому світу, щоб на аркані потягти нас на ту «родіну». При одній думці, що вони таки спіймають і повернуть, в мене сивіє волосся, і вожу з собою дозу ціанистого калію, як останній засіб самозахисту перед сталінським соціалізмом, перед тою «родіною».

Уривок з памфлету «Чому я не хочу вертатись до СССР?»

Учень 3. Заснував у Німеччині газету «Українські вісті». Іван Багряний був її головним редактором з 1946 до 1963, коли письменник пішов із життя. Навколо видання сформувалися кілька видавництв («Україна», «Прометей»), які друкували заборонену в СРСР літературу та переклади закордонних творів українською мовою.

У 1950-му році видав у Франції роман «Сад Гетсиманський». Твір детально описує допити й використання тортур слідчими НКВС щодо в'язнів, а також згадує життя в трудових таборах.

Був серед засновників трьох українських організацій за кордоном. Це УРДП (Українська Революційна Демократична партія), ОДУМ (Об'єднання демократичної української молоді) та МУР (Мистецький Український Рух). Останній через деякий час перетворився на об'єднання українських письменників «Слово» у США.

Одним із перших відкрито заявив про те, що на боці нацистської Німеччини воювали українські підрозділи. Зробив він це в романі «Огненне коло». У ньому описав битву під Бродами, у якій зійшлися радянська армія та українські підрозділи німецьких військ. Особливу увагу присвятив дивізії «Галичина».

Був одним із небагатьох дослідників феномену «Зеленого Клину». Поселенням українців на Далекому Сході Багряний присвятив статтю

 «Україна на березі Тихого океану».

Писав дитячі твори. Наприклад, віршовані «Казку про лелек і Павлика-мандрівника» і «Телефон».

Помер у 1963 році й похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного «Мечоносці»:

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».