Позааудиторний захід "Час темряви"

 

 

 

 

 

 

 

 

Медіапрезентація до вшанування 85-х роковин Голодомору

 

 

 

 

 

 

Укладачі: Шаповал Ю. Д.

Зозуля О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Балаклія 2017

 

 

 

 

Мета:

• поглибити знання студентів про Голодомор як геноцид Українського народу, його причини, перебіг і наслідки;
• акцентувати на тому, що Голодомор 1932-1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму;
• виховувати почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як свій власний;
• залучати студентську молодь до меморіальних заходів із вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932-1933 років в Україні, зокрема акції «Запали свічку».
• формувати історичну пам’ять студентів;
• виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.
• розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, виразно декламувати поезії, акторські здібності.

Обладнання: колоски перев’язані чорною стрічкою, сцена: чорними літерами слово «ПАМ’ЯТАЙМО!», а навколо безліч запалених свічок, на рушнику чорна хлібина з написом «Ціна йому – життя...», кетяги калини, запис пісень, ілюстрації, медіапрезентація, уривки документальних фільмів; книжкова виставка «Розірваний круг життя. Голод 1932-33 рр».

Епіграф «Коли вбивають голодом, ділитися хлібом – подвиг».

 

Слайд 1

Слайд 2

 

Читці, вдягнені у вбрання темного кольору, шикуються один за одним, а потім перестроюються у журавлиний клин, промовляючи свою репліку. Читець запалює свічку

 

Звучить аудіозапис дзвонів

 

Читці по черзі:

 

• Люди тихо вмирали, а живим було байдуже
• Вони божеволіли і дичавіли від голоду
• Люди шукали мишей, ховрахів, горобців та жаб, відловлювали їх та їли!
• А коли знаходили хоча би жменьку зерна, це було велике щастя.
• Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.
• Іноді траплялось, що люди їли людей!
• Вимирали цілі родини
• Батьки несли на цвинтар мертвих дітей у мішках або везли на візках.
• Країна стогнала, а керівництво продавало зерно за кордон!
• За п’ять колосків розстрілювали на місці!
• Від 7 до 10 мільйонів людей загинуло менш ніж за два роки!
• ЩОДОБИ помирали  34 170 осіб
• ЩОГОДИНИ – 1 420 осіб
• ЩОХВИЛИНИ – 24 особи

 

Всі разом (тихо і зажурено): ГОЛОД!

 

Читці стають знову в одну лінію і виходять

Перебіг заходу

 

Ведучий 1: Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмислює своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати, час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

 

Слайд 3

 

Ведучий 2: Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія може повторюватись. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то не виключено, що подібна трагедія може повторитись. Слайд 4 Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.

 

Ведучий 1: Пам’ять від жаху кричить, серце від болю щемить за убієнних безвинно синів і дочок України!

 

Звучить аудіозапис «Колесо фортуни» (К. Орф)

Виходять троє читців, стають спинами до глядачів і розвертаючись по черзі, декламують свій вірш

 

Читець 1:

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод…Голод…

Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам.

…Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе .

Обдирали селян, наче липку.

Мав коня – то вже був з куркулів.

Супротивних – в Сибір, там, крізь шибку

Скільки глянеш – дроти таборів.

В таборах – той, що землю леліяв,

У буремні відстояв грудьми,

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

 

Звучить аудіозапис «Реквієм. Ре мінор» (В.А. Моцарт)

 

Читець 2:

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе сиціль викачували з двору, –

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш – не було голодомору…

 

Читець 3:

Ті чорні дні голодомору,

Мов рана, що не заживає,

Вони крізь час тривожать душу,

І спокою вона не має.

Тривожать пам’ять ті невинні,

Яких кати московські вбили…

О, ні! Не вбили, а до смерті

Голодом лютим заморили,

Забрали все, що було з двору,

Останнє винесли зерно

До крихти змели хліб зі столу,

Щоб порятунку не було!

Пішли кати, залишивши по собі

Лиш чорні тіні, привиди людей…

І щедрий урожай зібрали в Україні,

Коли пройшли страшні «жнива смертей».

 

Слайд 5

 

Ведучий 1: Голод – це найстрашніше, що пережив наш український народ. Досі не віриться, що тут, у житниці країни – раптово зник хліб, а люди залишились без зернини, а 1932 рік був щедрим на урожай.

 

Ведучий 2: Наприкінці 1933 року голод на Україні набув особливо жахливих розмірів. Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, жаб, траву, кору дерев і листя, трупи тварин. Та і це треба було вкрасти, бо ставили сторожів, з рушницями, щоб охороняли. Навіщо?

 

Слайд 6

 

Ведучий 1: Бо це був не голод. Це був Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом СРСР у 1932-1933 роках.

 

Слайд 7

 

Ведучий 2: Через насильницьке вилучення їжі, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, було створено умови, розраховані на повне фізичне знищення українців.  

 

Ведучий 1: Що ж було причиною такої, незрозумілої здоровому глузду, поведінки радянської верхівки?

 

Слайд 8

 

Ведучий 2: Потужна національна еліта, економічно незалежне та національно свідоме селянство сприймалися радянською владою як реальна загроза існуванню СРСР. Тому за мету було поставлено знищення українців як політичної нації, що могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення цієї мети був обраний жахливий інструмент – вбивство голодом.

 

Ведучий 1: Кров холоне в жилах, коли слухаєш спогади очевидців.

 

Перегляд фрагментів українського документального фільму «33-й, спогади очевидців»

(М. Локтіонов-Стезенко)

 

Ведучий 1: Не оминула ця трагедія і нашу малу батьківщину. ЮЮЮ

(спогади жительки міста Ізюм)

Ведучий 2: За спогадами очевидців ми спробували скласти приблизне меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці все таки виживали: Слайд 9

Хліб із висівок проса та гречки, замішаний на воді.

Відварена дерев’яна стружка, обскублена з дерев’яного горщика, в якому колись зберігалося сало.

Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.

«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.

Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці.

Делікатесом були жолуді, слимаки, горобці, жаби.

 

Слайд 10 (4 кліки)

 

Ведучий 2: А тисячі пудів хліба пріли (клік), гнили на сусідніх з голодуючими (клік) селами залізничних станціях (клік) та елеваторах під пильною охороною міліції (клік).

 

Ведучий 1: То як же реалізовували цей диявольський план знищення цілої нації? Лише подивіться як сплановано та швидко все відбувалось!

 

Виходять 11 читців з колосками і по завершенню виступу збирають їх у сніп

 

(слайд 17, 18 + 20, 21) - переробити

 

Реалізація плану з організації штучного голоду

Дата	Подія
1 9 3 2   р і к
Липень	Україні нав’язують завідомо нереальні до виконання плани із хлібозаготівель.
7 серпня	Ухвалюється постанова про “охорону соціалістичної власності”, або “закон про п’ять колосків”.
Жовтень	В Україну направляється спеціальна комісія із хлібозаготівель на чолі із керівником уряду СРСР В.Молотовим. Її завдання – посилення репресій і збільшення вилучення зерна в українських селян.
Листопад	Організовуються загони для пошуку і конфіскації зерна, інших продуктів, худоби  у приватних господарствах. До кампанії залучається весь особовий склад міліції, органів держбезпеки та місцеві члени комуністичної партії і комсомолу.
	Вводиться режим “чорних дошок”. Занесення населеного пункту чи району на “чорну дошку” вело до їх повної блокади,  а значить – до повного знищення його мешканців.
18 листопада	Запроваджуються натуральні штрафи. В  господарствах, що “заборгували” за нереальними планами, конфісковують усе продовольство і худобу.
Грудень	Розпочинається другий етап вбивства голодом українців. В Україну направляють Л.Кагановича і П.Постишева для посилення хлібозаготівель. Влада переходить до повного вилучення харчів у українських селян.
	Влада звинувачує українців у саботажі хлібозаготівель та підготовці повстання.
	Із сіл, які не виконали плани хлібозаготівель вивозять усі наявні зернові запаси, навіть посівний матеріал.
1 9 3 3  р і к
22 січня	Директивою Й.Сталіна заборонено виїзд селян з території УСРР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу. Люди приречені на голодну смерть.
24 січня	Сталін призначає фактичним керівником УСРР П.Постишева. Він розпочинає масштабну кампанію “очищення” від “петлюрівців” і “українських націоналістів”. Вона стала складовою плану геноциду української нації.
Лютий	Україні починають виділяти допомогу – вибіркову і недостатню. Вона була спрямована не на подолання голоду і порятунок українців, а на забезпечення виробничих потреб у ході посівних і збиральних кампаній. Смертність серед знесилених українських селян невпинно зростала.
16 лютого	Для недопущення поширення інформації про голод, в УСРР спеціальною директивою забороняється фіксувати випадки опухання і смерті від голоду. Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали –“продовольчими труднощами”.
Червень	Смертність від голоду в Україні досягає свого апогею. За оцінками демографів, того місяця померли понад 1 млн осіб.
Серпень	Прийнято рішення про створення Всесоюзного переселенського комітету та переселення  у вимерлі з голоду села України колгоспників із російських областей і Білорусі. До кінця 1933 року було переселено понад 100 тис. осіб.

 

Слайд

 

Читець, що стоїть по центру: «За це розстрілювали на місці!»

 

Читці виходять

 

Ведучий 2: Хто ж ті люди, що спланували таке? Вибачте! Нелюди! Слайд Лише 13 січня 2010 р. постановою Апеляційного суду Києва Йосипа Сталіна, Володимира Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Слайд Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича визнано винними в організації Голодомору.

 

Перегляд уривки з фільму з цитатами архівних документів, що доводять спланованість того, що відбувалось

Потрібні назва фільму й режисер

 

Ведучий 1: Багато десятиліть у СРСР тема Голодомору перебувала під суворою забороною.

Слайд

 

Ведучий 2: Тодішнє керівництво СРСР блокувало будь-яку інформацію про реальну ситуацію в Україні. Воно свідомо дезорієнтувало світову громадськість – мовляв, у нас ніхто не голодує, тому ніякої допомоги ми не потребуємо! Тим не менш, деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою й охопленій голодом Україні, зуміли своїми публікаціями донести світові правду про злочин убивства там мільйонів людей.

 

Перегляд фрагментів канадського історично-документального фільму «Жнива розпачу»

(С. Новицький)

 

Ведучий 2: У радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі, листах до партійних «вождів» або ж родичам за кордон, Слайд але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг зруйнувати життя, вилитися в десятиліття таборів ГУЛАГу. Та попри всі небезпеки були люди, які не могли замовчати цей злочин. Вони намагалися в різний спосіб розповісти та зберегти правду, донести її до світу.

 

Слайд

 

Ведучий 1:Ми називаємо їх «Людьми Правди». І цього року особливо вшановуємо їх – за чесність і мужність. Ці Люди за сферою діяльності абсолютно різні – від колгоспного сторожа на Харківщині до Президента Ради Ліги Націй. Але усіх їх об’єднує спільне прагнення – донести до суспільства правду про страшні злочини комуністичної влади.

 

Ведучий 2: 15 постатей, яких не зламав геноцид. Вони вижили фізично і не дали знищити себе духовно. Давайте згадаємо їх поіменно!

 

Слайд (15 кліків)

 

• автор Акта проголошення незалежності України у 1991-му році Левко Лук’яненко,
• оперна співачка Євгенія Мірошниченко,
• дисиденти Іван Світличний та Олекса Тихий,
• видатна художниця Катерина Білокур,
• письменники Василь Барка, Олесь Гончар, Улас Самчук
• лікарка Нонна Ауска,
• поет Дмитро Білоус,
• філософ Микола Руденко,
• модель Євгенія Сакевич-Даллас,
• творець музеїв Михайло Сікорський,
• кінодраматург Борис Хандрос,
• прозаїк Анатолій Дімаров,
• живописець Опанас Заливаха.

 

Ведучий 1: А зараз ми пропонуємо пом’янути цих людей і усіх безневинно загиблих хвилиною мовчання!

 

Слайд

 

Звучить аудіозапис серцебиття. Присутні встають

 

Ведучий 1: Дякуємо за вшанування! Що ж вони, незламні, донесли до нас? Що маємо зрозуміти?

 

Слайд

 

Ведучий 2: Голодомор, на жаль, це не лише тривале, жахливе фізичне знищення людей, це, що не менш трагічно, морально-психологічні зміни у свідомості нації, руйнування традиційного устрою життя, розвиток фізичних вад, і нарешті, порушення етнічного складу населення через завезення у вимерлі села України сімей з Росії та Білорусі, що дає своє відлуння і сьогодні.

 

Слайд

 

Ведучий 1: Бо неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам, ситим, зрозуміти, як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок?

 

Ведучий 2: Так! Нам, ситим, важко повірити і таки багато хто і не вірить, що за велике щастя була випічка з лободи. Слайд Недарма кажуть: комусь для щастя не вистачає чорної ікри, а комусь, як у ті далекі голодні часи – мерзлої картоплі.

 

Ведучий 1: В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. Ніби очищуючись вогнем, люди запалюють свічку і мовчки клянуться, що пам’ятатимуть, що не забудуть. Слайд Щороку в Україні у четверту суботу листопада на пам’ять про тих людей, які померли з голоду, запалюють свічки. Цього року 25 листопада, о 16 годині, Україна схилить голови у загальнонаціональній хвилині мовчання на знак вшанування всіх убитих голодом.

 

Ведучий 2: В суботу о 16.00 запаліть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників. Ці вогники зігріють душі загиблих.

 

Слайд

 

Пісня «Свіча» (О. Білозір)

Співачка із в вплетеною косу чорною стрічкою

Всі учасники із запаленими свічами крок за кроком повільно виходять і стають позаду неї

 

Как єтот чтец віходит? Из участников?

 

Слайд

 

Звучить аудіозапис «Реквієм»Ре мінор

(В.А. Моцарт)

Читець 1:

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс.

Що мали зватись гордо – українці.

 

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини.

Й благають: українці донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли.

Щоб голоду не знали люди вічно. (Н. Виноградська, з поеми «Голодомор»)

 

Слайд

 

Ведучий 1: Дякуємо, що приєднались до нашого вечора пам’яті. До побачення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Голодомори в Україні 1921–1923, 1932–1933, 1946–1947 : матеріали до бібліографії документальних публікацій / Упорядники: Л.П. Одинока, Л.Ф. Приходько, Р.В. Романовський. – К. : 2005.
2. Задніпровський О. Голод в історії України : короткий нарис (Х-ХХ ст.). – Донецьк : Український культурологічний центр, 1999. – 88 с.
3. Самчук Улас. Марія. Український історичний роман. – К., 1997. – С.3.
4. Сайт Українського інституту національної пам’яті [Електронний ресурс] : Режим доступу :http://www.memory.gov.ua/holodomor-commemoration-news
5. Укpаїнський голокост, 1932-1933 : Свідчення тих, хто вижив : [У 10 т.] / Hац. Ун-т «Києво-Могил. акад.» та ін.; [Упоpяд. Ю. Мицик, Л. Іваннікова]. – К. : Вид. дім «Києво-Могилян. акад.», 2005. – Т. 3 / За pед. Ю. Мицика. – 2006. – 429 с.; Т.4. – 2007. – С. 501.

“33-й. Свідчення очевидців”,  реж. М.Лактіонов-Стезенко, 1989, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Об’єднання “Імпульс”, Україна.

“Жнива розпачу”, реж. С.Новицький, Ю.Луговий, 1984, Канада.