Позакласна діяльність ( Українські народні ігри). Для 1-4 класів

                Українські народні ігри

 

 Своїм корінням українські народні ігри сягають доісторичних, ще язичницьких часів. Граючись, дитина пізнає світ, навчається спілкування з іншими, виконує побутові дії, фантазує. Для дитини гра — це життя.

За словами В.О. Сухомлинського: «Гра – це іскра, яка запалює вогник допитливості, цікавості».

Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

 Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я.

Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

   Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

   Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди.

 

 

ІГРИ

Подоляночка

 

 Одна дівчинка буде за «подоляночку» — вона йде в коло. Всі інші стають у коло, беруться за руки і водять танок, співаючи:
 

Десь тут була Подоляночка,
Десь тут була Молодесенька.
Тут вона впала,
До землі припала.
Личко не вмивала,
Бо води не мала.
 

Під цю пісню «подоляночка» спершу ходить у колі, а потім присідає до землі, схиляє голову на руки і сидить так, зажурившись, аж усім шкода її стає, і вони співають:
 

Устань, устань,
Подоляночко.
Тут «подоляночка» підхоплюється, а коло співає далі:
Умий личко,
Як ту скляночку.
 

На ці слова «подоляночка» показує в рухах, як вона старанно вмивається. І побачивши, що вона така чепурна, всі здогадуються, що вона, певно, й танцювати вміє, і радіють, радять їй у своїй пісеньці:

Візьмися у боки,
Покажи нам скоки.
Та біжи до гаю,
Бери дівча з краю!

Подоляночка тішиться і пританцьовує під цю пісеньку, а далі біжить до кола, бере за руку якусь дівчинку і веде всередину на своє місце, а сама стає в коло разом з усіма. Гра починається спочатку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зайчик

 

 

 

Щоб визначити хто буде «зайчиком», проказують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою, 
За ним дітки черідкою, 
Бачить зайчик, що не втече, 
Перекинув вушка через плече.
Втікай, зайчику, до гаю, 
А то спіймаю.

Тоді вже стають колом та беруться за руки. А «зайчик» — усередині. Ідуть круг нього, примовляючи:

Городили зайчика
Тинком, льонком, 
Да нікуди зайчику 
Да ні вискочити, 
Да нікуди зайчику 
Да ні виплигнути, 
А в нас ворота 
Позамиканії, 
Жовтим піском 
Позасипанії.

«Зайчик» поривається, де б вискочити. А ті, що в колі, не дають. Перепиняють міцно зчепленими руками, стають щільніше, заступаючи дорогу. А коли «зайчик» прорветься, то всі кидаються його ловити. Хто спіймає, стає «зайчиком». 

 

 

Панас

Хлопці і дівчата обирають Панаса, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

Панасе, Панасе,

На чому стоїш?

- На камені!

- Що продаєш?

- Квас!

Лови мишей, та не нас!

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей. Кого зловить - той стає Панасом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гуси

Діти вибирають з-поміж себе двох  - матку і вовка. Матка жене всіх учасників, своїх дітей у поле, а потім. усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

- Гуси, додому!
- Задля чого?
- Вовк за горою.
- Що він робить?
- Гуси скубе.
- Які?
- Сірі! Сірі! 
Гуси волохаті, Тікайте прямо до моєї хати! 
Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху до городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.

 

                              В горохової скрині

Спершу визначають, кому бути «гороховою скринею». «Горохова скриня» сідає або присідає. Всі інші обступають її колом, беруться за руки й крутяться, примовляючи:
Сиди, сиди, скрине,
В гороховім місці,
Закрий рота.
Як ворота,
На крюк, на замок,А кому не йметься,
В того обдереться.

 Водночас «горохова скриня» лічить:

Раз, два, три,
Грав я й ти,
А я виграв,
А ти ні,
Тебе бити,
Мене — ні.

«Горохова скриня» лічить так, щоб останнє слово випало на того, що в колі. Всі зупиняються, а той, на кого вказано, виходить, знімає головний убір або яку-небудь річ і віддає. Зразу ж повертається на своє місце, і гра продовжується, поки кожний не залишить щось «горохової скрині». 
Тоді стають рядком і просять «горохову скриню» повернути речі: 
— Добродійко, голубонько, оддай мені моє!
А «горохова скриня» відповідає:
— Ні, так не вийде. Покажи мені щось, тоді віддам.
Діти по черзі співають пісеньки, розповідають віршики, танцюють.

 

 

 

 

                                        Редька

Спершу визначають, кому бути «сусідкою». Всі інші стають по двоє, потім присідають одне навпроти одного на коліна. Пара неподалік від пари, рядками, подібно до того, як росте редька на грядці.

«Сусідка» підходить до крайньої пари і розпочинає розмову:

— Бабо, дай редьки!

— Скопай грядку, то й знатимеш, звідки редька береться.

«Сусідка» обходить довкола «редьки», показуючи, як копають грядку. А тоді звертається уже до другої пари:

—  Бабо, дай редьки!

—  Посади собі.

Знову слід обійти довкола «редьки» та показати, як її саджають.

З тим же запитанням «сусідка» підступає до інших пар, а їй відповідають:

—  Полий собі.

—  Посапай собі.

—  Прополи собі.

«Сусідка» показує як усе те робиться, аж поки почує:

—Вирви собі.

Та пара, яка це каже, міцно тримається за руки, а «сусідка» хапає когось одного попід руки й пробує відірвати від того, з ким він зчепився руками. Як не відірве, то далі йде зі своїм запитанням. А як відірве, то сяде на те місце, а її замінить той, хто не вдержався. І гра продовжується далі.

                            

                                    Кіт та миша

 Вибирають «кота» і «мишку», які стають посередині кола. Всі інші тримаються міцно за руки і йдуть неквапливо по колу і примовляють:

А до нори, мишко, до нори.

А до золотої комори.

Мишка — у нірку,

А котик — за ніжку:

—Ходи сюди! —

А що ж то за мишка — Не втече,

А що ж то за котик — Не дожене!

Мишка — у нірку, А котик — за ніжку:

—Ходи сюди, ходи сюди!

Коли піднімають руки вгору, «мишка» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не дають вискочити. Як прорветься й спіймає «мишку», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола, й гра продовжується.

 

 

                                        Сірий кіт

 Гравці стають у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямках, і прямо, і кружками, і в'ються. У цей час, коли вони так ходять, «сірий кіт», тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:

—А є миші у стозі?

Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають:

— Є.

— А не бояться кота?

— Ні..

— Ой, як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.

З цими словами кіт ловить мишей. Кого піймає, той стає котом, а кіт — мишею.

 

 

 

 

 

У залізного ключа

 Діти стають у коло, побравшись за руки, а один хтось залишається всередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:

— Який ключ?

Він відказує:

— Залізний.

Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а за ним всі женуться та співають:

Ой дзвони дзвонять,

Хорти вовка гонять

По болотах, очеретах,

Де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає вовком, і тоді знов грають спочатку.

                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

Горщечки

  Гравців має бути непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло. Гравець, який не має пари, стає в середину кола — це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє — господарями. Купець звертається до когось з господарів і питає:

—Продаєш горщечок чи ні?

Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходить і купець, і господар за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає господарем.

Далі гра іде тим же порядком.

 

 

Птахи

Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці.

Один хлопець підходить до них і каже:

—Дайте мені голуба.

Той, хто називається голубом, устає і біжить, а цей його доганяє. Як той не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце того, котрий ловив, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться.

 

 

 

У царя

Гравці діляться на дві команди, кожна з них обирає собі царя. Один — білий цар, інший — турецький.

Команда турецького царя шикується в ряд, всі міцно тримаються за руки. Навпроти шикується команда білого царя. Потім кожен з команди білого царя, починаючи від краю і закінчуючи самим царем, по черзі розганяються і намагаються розбити руки якій-небудь парі серед противників. Якщо розіб'є, то відбиту частину забирає у полон, і далі вона бере участь у грі вже на боці білого царя, а якщо не розіб'є, то відбиту частину забирає — сам лишається в полоні у турецького царя.

Грають доти, поки в одній якій-небудь команді не заберуть усіх.

 

 

 

Лис

 Побравшись за руки, всі стають у коло, а один з учасників гри, по вибору, стає за лиса і йде в середину. Коло подається то вправо, то вліво з піснею:

Ха-ха-ха, гі-гі-гі!

Лис зловився в капкані.

Качки, кури, голуб'ята,

Тіштесь, смійтесь, гі-гі-гі!

Злодій лис у капкані.

Ой, ой! Вирвавсь, утікайте!

Тепер в нього страшна злість,

Кого зловить, того з'їсть.

Коли проспівають усю пісню до кінця, то швидше розбігаються на всі боки, а лис ловить. Кого піймає, той стає лисом, і гра починається спочатку.

 

 

Квочка

У цю гру грати найкраще напровесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив'язують мотузок до кілочка; хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:

Ходить квочка

Коло кілочка,

Водить діток,

Дрібних квіток.

Діти-квіти: «Квок», —

ходить кружка. Після слів: «Діти-квіти: «Квок» — усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

 

 

 

Перстень

 Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадуючий не знав, у кого цей перстень. Діти наставляють руки, а той, що роздає перстень, кладе свої руки з перснем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це залишається таємницею, щоб відгадуючий не побачив персня. Коли перстень роздано, той, хто відгадує, підходить до сидячих і говорить:

Гадало, гадало

По полю гуляло,

Дай, Боже, вгадать

І перстень узять.

Він підходить до кого-небудь з дітей, які, на його думку, мають перстень. Коли відгадає — сідає на його місце, а той стає відгадуючим. Коли відгадуючий не вгадає, все повторюється знову, аж поки не вгадає.

 

 

Зачарований скарб

Десь на моріжку позначте межу. Кроків за два­дцять по обидва боки від межі покладіть по «скарбо­ві». Це може бути і хустина, й панамка, і звичайні­сінька паличка.

Далі всі поділіться на два рівні гуртки й починайте гратися. Кожен гурток повинен не тільки вберегти власний скарб, але й видобути скарб сусідів. Ставити сторожу коло скарбів не можна. Вся надія тут на прудкі ноги. Забігати на сусіднє поле треба обачно. Бо як хтось із чужого гурту впіймає тебе чи бодай рукою торкнеть­ся, то вже мусиш стати як укопаний і чекати, по­ки прибіжать свої й рятівним доторком знімуть ті чари.

Котрий гурток першим здобуде чужий скарб, той і виграв.

 

 

 

Павучки

Це досить весела гра, де за павучків виступають два-три гуртки дітей. Кожен гурток оперізує себе шворкою, як ото колоски в сніпку. Щойно пролунає команда, оперезані гуртки руша­ють до умовленого місця. Хто дістанеться туди найраніше, стає переможцем! Гратися в цієї гри треба босоніж, щоб не відтоптати одне одному ніг.

 

 

 

Білки, жолуді, горіхи

 Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на всій території майданчика. Кожен гравець у колі дістає назву: «Білка», «Жолудь», «Горіх» .Одного з дітей вибирають ведучим.
На виклик вчителя «Горіхи!», «Білки!», або «Жолуді!» діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравцям, який вибув. Учень, що залишився без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в ролі ведучого.

 

 

                                                   Влучи м’ячем
Діти шикуються в коло на майданчику, у центрі стоїть учень із маленьким м’ячем у руках. Він підкидає м’яч угору і називає ім’я будь-кого з дітей. Усі швидко розбігаються, а учень, ім’я якого назвали, намагається спіймати м’яч. Як тільки учень спіймав або взяв м’яча, він голосно вигукує : «Стій!». Усі зупиняються, а ведучий кидає м’яча у будь-кого, намагаючись влучити в ноги. Той, у якого влучили, стає ведучим. Якщо йому не вдається влучити у когось з гравців, то він швидко піднімає м’яча, бере його в руки і знову вигукує «Стій!» дітям, які в цей час тікають від нього.
Якщо ведучому не вдасться за три кидки в кого-небудь влучити, гра повторюється спочатку.