Позакласний захід "Каша - мати наша"

Про матеріал

Даний урок присвячений одному із символів нашого народу - каші. Діти дізнаються про звичаї та традиції, пов'язані з приготуванням різних видів каш на свята та в будні, у яких творах письменники розповідають про кашу та які народні вислови увічнили "кашу - матір нашу". Захід покликаний виховувати цікавість до традицій українського народу.

Перегляд файлу

     Виховний захід «Каша – мати наша»

Мета: ознайомити дітей з новим символом українського народу – кашею; виховувати цікавість до старовинної традиції – варити кашу.

Обладнання: стіл, застелений вишитою скатертиною; на столі – горщик з кашею, дерев’яні ложки навколо горщика; квіти в глечику; хлібина, сіль; на дошці написані прислів’я, приказки та фразеологізми про кашу.

                                          ПЛАН  уроку

  1. Символи нашого народу.
  2. Приготування каші – особливий звичай в Україні.
  3. Каша в українських святах та обрядах.
  4. Каша – найважливіша страва наших прадідів.
  5. Влучні народні вислови про кашу.
  6. Народна пісня-гра «А ми просо сіяли…».
  7. Частування кашею. Обмін рецептами.

 

Слово вчителя.  // Кожний народ має символи, які творять його образ. Таким  духовним уособленням українського народу є хліб-сіль на вишитому рушникові. Цим народ-трудівник крізь віки промовляє: «Ми до світу з хлібом та душею».      Хліб на рушнику супроводжує українців від народження до смерті.

     Ще одним з таких символів є каша. І хоч останнім часом вона дещо відступилася на задній план, однак пов’язана з нею історична пам'ять і звичаєвість ще не втрачені  //.

            (Виходять діти – учасники свята, одягнені в українське вбрання)

Учениця 1.    Приготування каші – це  особливий споконвічний і звичай в Україні , і повсякденна страва. Варять господині кашу для споживання на щодень. Варять її косарі на покосарщину, женці – на обжинки, орачі, вийшовши в поле, варили «рябка». Козацька каша, чумацька каша – скільки в ній принадності, історичної потаємності. А ще кобзарська каша, артільна каша. Про неї як гуртовий ритуал не раз писав поет Андрій Малишко, зокрема і в поемі «Прометей».

                           (Читання уривка «Пятірка сивих…»)

 

Учень 2.      Кашу варили після сівби, садіння картоплі, капусти на знак закінчення роботи та щоб добрий урожай був. Чабани, пастухи, коли вперше вигонили худобу на пасовисько, також варили кашу. Кожен-бо в селі знав із дитинства життєву істину: «Поженеш корову на пашу – дасть молока на кашу».

        Навіть рибалки, починаючи сезон вудіння, варять її на добрий зачин. У           минулому, їдучи на базар, люди ставали на півдороги готувати кашу. Цього звичаю батьки навчали дітей ледь не з перших кроків.

 

     Учениця 3.     Спочатку цей звичай  втілювався у забавки, ігри, а згодом у пісні, обряди. Ще дитині-годунцеві мати розказує: «Сорока-ворона діткам кашку варила…»

                      (вірш-дійство у виконанні молодших школярів)

 

 Учень 4.      І в школі з кашею було пов’язано цілий ритуал. Один з таких       шкільних звичаїв, що давніше побутував на Черкащині, описав Тарас Шевченко в повісті «Наймичка».

    Хто з вас зацікавився, обов’язково прочитайте! Так от, хлопчик Марко вивчив «Буквар» і, за древнім звичаєм, став пригощати «кашею з грішми», дарував учителю рушник. Після водопою всі гуртом били горщика та йшли на канікули. Усіх цих учнів називали «однокашниками».

 

Учениця 5.       Де гурт – там і каша!. Де каша – там і гурт! Отож і на   вечорницях вона була за першу страву. За хороший початок вечорниць хлопці вітали дівчат приспівкою:

                        Ой новенький горщик,

                          Пшоняная каша.                                              

                        Добрий вечір, дівчатонька,

                     Компанія наша!

      Ось і наші господарочки вирішили зробити для вас сюрприз. А який –    побачите пізніше!

 

      Учень 6.     А каша в українських святах та обрядах! То вже ціле ритуальне дійство. Ще глибокої давнини наші предки готували трапези покровителям роду людського. Жінки їм кашу варили, а на вшанування їхнє з їжі «ставили лише кутю».

Так, в українців Кубані, коли просять «на кашу», то це значить, що на світ зявилася ще одна душа праведна.

У Болотні, на Київщині, на родинах людей пригощають «медовою кашею», адже діти – це радощі життя.

На Харківщині батькові дають кашу із хроном, аби знав, як нелегко було дитяті на світ з’явитись.

Учениця 1.    Ритуальною є каша й на весіллі, коли закохані серця єднаються задля продовження роду людського. У цьому сутність і краса життя. Недаремно люди приказують:

                  Добра каша з молоком –

                  Добре жити з козаком.

    І весільний похід зустрічають з кашею, і молоді кидають по ложці вгору та позад себе.  На Київщині є ціле дійство: молодим «везуть кашу». При цьому кашу заквітчують калиною та червоною стрічкою і співають свахи:

                     Каша наша, каша!

                    А братія наша

                    Тут тебе розіб’ють,

                    Тут тебе розколють.

                     Везуть тебе горою

                    Родом-родиною.

А як розіб’ють горня, то всіх весільних частують кашею з медом. Розбили горщик – довершили діло, відбули весілля. Добулися молоді до своєї каші. А їсти – значить жити при силі, при здоровї.

Учень 2.     На похоронах померлому ставили в домовину кашу й хліб, а в поминальні дні цю страву ставили на могилу. Для поминок завсіди варять коливо – кашу на медовій ситі. Вона – уособлення життя небіжчика, котре він віддав людям по часточці. Тож беруть люди колива по ложці – поминають покійного, годують його душу.

Учениця 3.     Каша є культовою справою й у святах сонячного циклу. По всій Україні споконвіку варять кутю на Коляду, вшановуючи нею сонце, яке зачинає нове літо. Кутю варять тричі – багату, щедру й голодну і вшановують нею три життєдайні сили: сонце, землю і воду.

       Несе господар кутю на покуть у руках над головою й тричі запрошує, мов тричі благословляє до цієї священної страви, аби врожай на новий рік був кращим, ніж торік.

 

Учень 4.      Коли ж від сонячного світла й тепла відступала зима, дівчата варили кашу з маком (проводи зими) і на короткий час закопували її в землю. При цьому співали:

                     Ой на нашій та вулиці,

                     Що парубки-хлопці,

                     Закопали горщик каші

                     В дубовій колодці.

                     Закопали горщик каші

                     Ще й рака живого,

                     Щоб на нашій вулиці

                     Не було чужого.

 

Учениця 5.      Предковічний народний звичай варити весняну кашу в давнину

був приурочений до свята Ярила – так називали бога весняного сонця, кохання

й родючості. Зараз це свято – день Святого Юрія (6 травня).

     Усіма своїми символами, діяннями, примовляннями звичай спрямований на

уславлення роду, родючості землі, щоб повнокровному життю не було впину.

  Учень 6.       Під час зелених свят (Зелена неділя- тиждень перед Тройцею) варили молочну кашу, а на заході України кулешу з молоком або маслом. У жнива теж віддавали шану сонцю. На зажинках, коли освячували переший сніп, приносили кутю, прикрашену квітами й травами. Не обходились без каші й обжинки. На світлі й  теплі сонця, на життєдайних соках землі творився-родився врожай; тоді ж і співають по закінченні жнив:

                            Господинонько наша,

                            Чи готова каша?

                            Чи готові пироги,

                            Бо вже в полі облоги?

Учениця 1.     Завершує річний сонячний цикл свят Калита (13 грудня )

Напередодні його дівчата варять кашу із пшона й маку. Перед заходом сонця

виносять її за ворота й закликають долю до себе: «Доле, доле, ходи до нас кашу

їсти!»

    (Виходять дівчата – поварять, саме вони будуть частувати кашею гостей)

Дівчина 1.     У народі кажуть: «Борщ та каша – їжа наша», «Каша – мати наша».

Це дуже давні примовки, давні й правдиві. Борщ та каша і справді були повсякденною їжею наших пращурів-селян.

Кашу варили і їли ще тоді, коли справжнього хліба пекти на вміли, а тверді коржі з розтовченого зерна, спечені в попелі, бути повсякденною їжею не могли. І назва каші така ж давня: вона означає «побите, потовчене (зерно)». Колись навіть святковий обід звався кашею. Каша була найважливішою стравою, без якої не обходилися ні в будні, ні у свята. Не обійшлося без каші і в грізні воєнні роки. Скількох людей вона врятувала від голоду!

 

                 (вірш «Кашовар»  А. Малишка)

Дівчина 2.      Якої тільки каші не варять на Україні! І гречану, і ячмінну, і вівсяну, і пшеничну, і кукурудзяну, і солодку із зеленого жита, і картопляну із пшоном, і гарбузову із пшоном або з маком. А ще ж є тетеря (ячмінно-вівсяна каша), саламаха (зварене рідке тісто в олії), рябко (гречане борошно й пшоно), куліш (пшоняна каша), лемішка (гречане борошно й сало), зубці (зерна ячменю), путря (ячмінна кутя) тощо. І всі ці каші варили родами, родинами, гуртами. Яких тільки каш не виварив, не витворив наш народ за віки! Їх таки сповна поназивав Іван Котляревський у поемі «Енеїда».

 

          (Діти читають уривки з «Енеїди»).

Дівчина 3.       Майже в усіх кашах пшоно- основна складова. Сама ж пшоняна каша була в найбільшій пошані. Тож і весняну кашу варять тільки з пшона.    А чому? Тому що воно є одним з найпоширеніших продуктів віддавна, бо просо найперша культура, яку освоїло людство ще з початку хліборобства. Про це свідчить і фольклорний твір, веснянка «А ми просо сіяли».

           (Діти виконують пісню-гру «А ми просо сіяли…»)

Учитель.      А чи знаєте ви, що з кашею пов’язано дуже багато влучних народних висловів і стійких фразеологізмів, як-от:

 кашу варити (зчиняти сварку),

кашу зварити (дійти згоди),

дати березової каші (побити),

з ним каші не звариш (не домовишся),

мало ти ще каші зїв (не набрався сили й досвіду),

заварити кашу (якесь діло затіяти),

він уже відїв каші (коли людина помре).

            (Діти пояснюють значення висловів)

Учитель.    Отже, каша з людиною від народження й до останніх днів, та й по смерті вона – як споминок про многотрудне життя. Як бачимо, каша є найосновнішим і найнеобхіднішим духовним символом, що торкається всіх сторін життя й побуту українців.

       Шанують і вживають її як першоїжу, як основний здобуток хліборобства, як єднальну силу. Вона була попередницею печеного хліба й тому в народних святах та обрядах як духовний образ іде нарівні з ним. Недарма в приказках мовиться: «Каша – то мати наша, а хліб – усьому голова». У час святкового кашоварства люди ще більше рідняться, адже каша є символом найтіснішого єднання задля подальшого «життя-квітування допоки сонця, допоки світу білого»…

  •  А зараз вас чекає смачний сюрприз від юних господарочок.

 

            (Частування смачною кашею за старовинними рецептами. Звучить народна пісня «Зеленеє жито, зелене»)

 

 

docx
Додано
27 лютого
Переглядів
537
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку